Витончена поезія Ліни Костенко

Я надивлюсь на сонце і на трави.

Наговорюся з добрими людьми.

Не час минає, а минаєм ми.

А ми минаєм... ми минаєм... так-то...

А час - це тільки відбивання такту.

Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.

Час - не хвилини, час - віки і вічність.

А день, і ніч, і звечора до рання -

це тільки віхи цього проминання.

Це тільки мить, уривочок, фрагмент.

Остання нота ще бринить в повітрі,-

дивися: Час, великий диригент,

перегортає ноти на пюпітрі.