ДИФТЕРІЯ У ДІТЕЙ

Основний шлях передачі інфекції – повітряно-краплинний. Можливі шляхи передачі через побутові предмети, з водою та продуктами харчування.

Єдиним резервуаром є людина (хворий, реконвалесцент, носій).

Інкубаційний період триває від 2 до 10 діб. Розповсюдження збудника відбувається в останні 2 дні інкубаційного періоду, весь період клінічних проявів і 4 дні після одужання — при лікуванні (без лікування до 2–3 тиж.)

Коли хворий видаляє цей наліт, то рана починає кровоточити, а через деякий час наліт знову з'являється;

- з'являється специфічний солодкуватий запах з рота;

- збільшення підщелепних лімфатичних вузлів;

- набряк шиї;

- головний біль, слабкість,

- зниження апетиту, нудота, може бути блювота;

- епідеміологічні дані - контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії.

Окрім дифтерії глотки виділяють дифтерію носа, гортані і трахеї, шкіри.

Діагностика дифтерії полягає у виявленні збудника бактеріоскопічним (огляд фібринозних плівок під мікроскопом) та бактеріологічним методом (посів на середовище Леффлера або на середовище з телуритом калію (матеріал: мазок з носоглотки, фрагмент фібринозної плівки або глибокий мазок з виразки у випадку дифтерії шкіри)).

Також можна застосовувати тест на токсигенність - Елек-тест преципітації або виявлення гену, який кодує субодиницю А токсину, методом полімеразної ланцюгової реакції.

При проникненні дифтерійного токсину у кров відбувається ураження життєво важливих органів, що призводить до наступних ускладнень:

• дихальна недостатність;

• інфекційно-токсичний шок;

• пошкодження серцевого м'яза (міокардит);

• ураження нервової системи;

• ниркова недостатність;

• ДВЗ-синдром.