Первинна психологічна допомога під час війни:

правила й принципи

Дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гострому стресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від: ступеня залученості — дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі — постраждала сама або її рідні, знайомі; індивідуальних особливостей — вразливість, вміння опанувати себе; попереднього травмівного досвіду — дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо. 

Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на три оперативні принципи — дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він має керуватися правилами: невідкладності — надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР); наближеності до місця подій — надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні — у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події; очікування, що нормальний стан відновиться, — підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується; єдності психологічного впливу — надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги; простоти психологічного впливу — відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням — виговоритися.

Як надати первинну психологічну допомогу

дорослому під час війни 

Для того, щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу: висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»; подбати про себе. 

У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»; поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч; подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням. 

Як надати первинну психологічну допомогу

дитині під час війни

Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію». Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею. Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади. Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття. Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально. Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки. Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів. Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї. 

Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій.

Поради для дорослих 

Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими. Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати. 

Убезпечте дитину від жахіть. За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги. 

Покажіть дитині, що вона не сама. Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. 

Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. 

Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.

Алгоритм дій для учасників освітнього процесу при замінуванні навчального закладу

Після повідомлення про «замінування» від знань і навичок учителів залежить не лише їхнє життя, а й життя дітей, які у цей час перебувають поруч.

Через щоденні повідомлення про замінування шкіл, хвиля яких сколихнула Україну останнім часом, евакуація є основним способом захисту під час загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Здобувачі освіти, прослухавши інформацію про необхідність евакуації, виконують розпорядження вчителя, викладача і під його керівництвом організовано, спокійно і без паніки залишають приміщення.

Під час оголошення наказу про евакуацію з закладів освіти та установ системи освіти потрібно:

• визначити найбезпечніші евакуаційні шляхи та виходи до безпечної зони у найкоротший строк;

• ліквідувати умови, які сприяють виникненню паніки, з цією метою працівникам закладів та установ не можна залишати дітей без нагляду;

• дітей молодшого віку слід евакуювати першочергово;

• у зимовий час на розсуд осіб, які здійснюють евакуацію, діти старших вікових груп можуть заздалегідь одягтися або взяти теплий одяг із собою, а дітей молодшого віку слід виводити або виносити, загорнувши у ковдри або інші теплі речі;

• ретельно перевірити всі приміщення, щоб унеможливити перебування у небезпечній зоні дітей;

• виставляти пости безпеки на входах у будівлі, щоб унеможливити повернення дітей і працівників до будівлі.

Правила евакуації для дітей:

• не говори – щоб чути вчителя;

• не біжи – щоб не постраждати;

• не штовхайся – щоб не постраждали інші;

• не повертайся – щоб залишатися в безпеці.

Правила евакуації для педагогів:

• евакуація здійснюється за відповідним звуковим сигналом, який, у разі потреби, активує адміністрація або відповідальна особа;

• перевірте безпечність маршруту для евакуації;

• під час евакуації радять об’єднувати два класи, і під час переміщення один учитель очолює колону, а інший замикає колону дітей двох класів;

• евакуація здійснюється до певного визначеного місця, вказаного працівниками правоохоронних органів чи служби надзвичайних ситуацій. У будь-якому разі безпечне місце перебування школярів та освітян не може бути ближче, ніж за 300 метрів до будівлі. Уникайте перебування дітей біля високих дерев чи білбордів;

• після прибуття на визначене місце перевірте наявність усіх дітей за списком;

• якщо небезпечні умови зникли, здійсніть зворотну евакуацію назад до класів, дотримуючись тих самих правил.

Також керівник закладу освіти повинен:

• довести інформацію щодо події до управління освіти та засновника закладу;

• здійснювати керівництво евакуацією людей до прибуття працівників ДСНС України. У разі загрози життю людей – негайно організувати їх рятування (евакуацію), використовуючи для цього всі наявні сили і засоби;

• організувати перевірку наявності всіх учасників освітнього процесу, евакуйованих із будівлі; направити для зустрічі працівників ДСНС України та інших служб особу, яка добре знає підʼїзні шляхи до закладу освіти;

• вивести з небезпечної зони всіх працівників та інших осіб, не зайнятих евакуацією людей;

• організувати охорону небезпечного місця шляхом спостереження здалеку;

• не допускати сторонніх осіб до небезпечного місця, доки не прибули фахівці;

• припинити всі роботи, не повʼязані з заходами щодо евакуації;

• організувати відключення мереж електропостачання і газопостачання, зупинку систем вентиляції та кондиціонування повітря тощо;

• забезпечити безпеку людей, які беруть участь в евакуації, від можливих пошкоджень внаслідок вибуху;

• інформувати керівника аварійно-рятувальної служби підрозділу про наявність людей у будівлі.

Як діяти, якщо до закладу освіти зателефонували та повідомили про замінування:

• не кидати слухавку одразу, необхідно уважно вислухати того, хто телефонує, спробувати зʼясувати його вимоги та отримати додаткову інформацію (під час розмови варто звернути увагу на нюанси та спробувати за голосом визначити стать і приблизний вік особи);

• можна зробити вигляд, що ви погано чуєте співрозмовника, а отже попросити повторити повідомлення, ставте уточнювальні запитання щодо місця та часу реалізації погрози, про мотиви. Якщо можливо, його варто записати на диктофон (також зверніть увагу на будь-які фонові звуки (музику, шум вулиці та машин – усе це допоможе визначити, звідки надійшов дзвінок);

• після завершення розмови необхідно сповістити про неї адміністрацію закладу освіти, відповідні служби.

Дехто з батьків чи освітян ставляться до повідомлень про «замінування», як до недолугих жартів, проте поліція змушена реагувати на кожен виклик з усією відповідальністю та серйозністю.

Освітянам і батькам варто пам’ятати відоме прислів’я: «Попереджений – значить озброєний». Ніколи не недооцінюйте небезпеку.