Робота з узагальнення та поширення власного педагогічного досвіду

1. "Казка - віддзеркалення душі українського народу..."

Упродовж багатьох століть український народ творив своє, тільки йому властиве, духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами,традиціями, звичаями, по яким розпізнають народ у історичному минулому та сьогоденні. «Кожен народ, кожна нація має свої звичаї та традиції, що виробилися протягом багатьох століть та освячені часом…Звичаї, традиції, обряди – це втілені в рухи й слова світовідчуття, світосприймання тавзаємини між людиною та природою, між людиною та людиною. А ці взаємини та світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру народу. Відтак, без знання і розуміння традиційної народної культури,фольклору як її складової,неможливе самоусвідомлення приналежності до свого народу – того визначального і неодмінно притаманного людині, що називається національною свідомістю та гідністю» (Олекса Воропай). Аналіз фольклору вимагає врахування реального змісту навколишньої дійсності, людської діяльності, соціального змісту; фольклор слід розглядати як відображення світу, що змінюється разом зі зміною соціально –історичних реалій. Фольклор слід розуміти не лише як вид мистецтва. А.насамперед, як духовну мудрість, що формує духовний світ, духовну культуру всього народу й кожної окремо взятої людини, як втілення знань, цінностей, норм життя різних спільнот та соціальних груп. Український фольклор теж не є винятком…Вивчаючи мудрість українського народу, неможливо не зупинитися на такому елементі вітчизняної культури, який є багатогранним матеріалом у загальному розвитку особистості дошкільнят, формуванні їх здібностей, становленні естетичної культури як КАЗКА. Казка, як ніщо інше, віддзеркалює ментальність українського народу, відтворює історичну реальність, вводить в ситуації емоційного співпереживання, виховує

естетичні ідеали…Будь – яка казка спрямована на соціально – педагогічний ефект: викликати роботу дитячої думки, активізувати уяву, фантазію, пам,ять, зв’язне мовлення, виховати музично – творчі здібності, художній смак, допомагає малятам уточнити уявлення про навколишній світ, навчає, виховує, попереджає, спонукає,навіть лікує…Виховання засобами народної казки особливо впливає на становлення духовного світу особистості дитини вдошкільні роки. Навчити дитину глибоко, естетично повноцінно сприймати казку, осмислювати, міркувати над її психологією, філософією, співвідносити почутий текст казки з власними уявленнями і цінностями – ось визначальне завдання виховання казкою. На глибоке переконання академіка І.А.Зязюна, якби кожен з українців знав хоча б триста з існуючих пісень та казок від початку і до кінця, тоді б ми знали історію нашого народу, наші звичаї і нашу культуру...

Далі - див. "документ" знизу...

2. «Створення психологічного комфорту під час становлення особистості малюків, що потребують особливої уваги»

Загальновідомо, що ставлення людини до світу формується через досвід комунікації і взаємодії з ним. Світовідчуття становить життєвий тонус Особистості, від якого значною мірою залежить рівень і якість емоційно-вольової регуляції будь-якої діяльності людини. Тобто, можна вважати, що всі прояви психічної активності дитини та ступінь розвиненості її вікових надбань значно залежить від її емоційного ставлення до світу.

Відповідний рівень розвитку здатності відчувати є тим досягненням дитини, що визначає її готовність до інформаційного обміну , до засвоєння умінь і навичок , а отже, визначає динаміку навчуваності дитини. Не можна навчитися будь-якої діяльності - малювати, ліпити, танцювати, говорити і інше - без того, щоб не розвивати у собі відчуття кольору, форми, звуку, руху тощо.

Розвинена сфера сенсорних еталонів є необхідною умовою засвоєння способів дії з предметами, створення нових образів і власної творчості. Саме розвиненість відчуттів є основою у засвоєнні і розвитку будь-якої діяльності. Враження від відчуттів є основою для розвитку образного мислення, формування уявлень про світ, - все це фіксується в мовленні.

Особливо значиму роль у формуванні ставлення дитини до себе та інших людей виконує саме емоційна сфера. Характер, самооцінка, особистісні якості, здатність любити, переживати, співчувати - усе «проростає» з розвиненої сфери почуттів. Адже дитина, крім елементарних відчуттів задоволення чи незадоволення своїх життєво необхідних потреб переживає цілу гаму моральних, естетичних, інтелектуальних емоцій. І ці соціальні, осмислені емоції є духовним початком, що демонструє прорив до моральних,естетичних,інтелектуальних почуттів.

Відчуття, пов’язані з людьми, зокрема, емпатія як здатність відчувати почуття іншої людини, є основою для міжособистісного розуміння.

Дорослим слід постійно використовувати різноманітні, нескінченні можливості завжди і скрізь розвивати емоційну сферу дитини, зокрема у соціальному оточенні, у природі, у цілеспрямовано організованій пізнавальній діяльності. Так, у сфері соціального оточення можна звертати увагу дітей на їхній настрій та настрій оточуючих людей, а і на переживання, очікування. Лише сформованість соціальних емоцій сприяє розвитку, поглибленню і диференціації моральних, естетичних, інтелектуальних почуттів.Слід пам’ятати, що світовідчуття, на думку відомого психолога Сергія Рубінштейна, становить життєвий тонус Особистості, від якого значною мірою залежить психічне здоров’я людини, її соціальна та інтелектуальна активність у взаємодії з іншими людьми.

Я, як педагог, що прагне до взаєморозуміння з дітьми, розвиваю здатність відчувати як у дітях, так і у собі. Тому у повсякденні, працюючи з дітьми особливими, намагаюсь орієнтуватись на методи і прийоми, що забезпечують почуття гармонії, задоволення, гідності та поваги як до себе, так і до інших людей. Кожна дитина - це Особистість, соціальна істота, здатна самовизначатися, ціннісно ставитися до світу і до самого себе, координувати свою поведінку. Особистістю дитина не народжується, нею вона стає завдяки активній взаємодії з дорослим оточенням та докладанню власних зусиль. Коли ми говоримо, що дошкільник розвивається як Особистість, маємо на увазі, що він набуває все більшої якісної визначеності, прагне задовольнити свої сутнісні проблеми, до яких, зокрема, відносяться потреби самовираження, заявити про своє «Я» іншим людям, змінити себе (бажано, в кращу сторону). «Особистісне зростання,- як зазначав Л.І.Божович, - активний процес становлення, в якому дитина поступово починає брати на себе відповідальність за самостійні дії, прийняті рішення, власні вчинки та їх результати для інших». Важливим показником повноцінного розвитку дошкільника як Особистості є сильне прагнення досягти поставлених (ним самим або авторитетними для нього людьми) цілей, розв’язати життєво важливі для нього завдання, виконати завдання якомога краще. Якою б розвиненою як Особистість не була дитина, у неї завжди залишаються можливості для свого подальшого розвитку, зростання. Педагогам, як людям, що долучені до процесу зрощування Особистості дошкільника, варто пам’ятати, що розвиток Особистості - процес індивідуальний, має свої періоди піків та спадів, прогресивних та регресивних змін, застою. Кожна дитина, зростаючи, час від часу,може надавати перевагу не вищим цінностям - добру, красі, істині, яких від неї очікують, а цінностям земним- своїй безпеці, спокою, відпочинку, залежності від сильнішого за себе. Зрілість Особистості дошкільника засвідчується її здатністю до самостійності, свідомо мотивованою поведінкою, вмінням подивитися на себе збоку та стати на місце іншої людини, спроможністю розширити своє «Я», не утискаючи при цьому інтересів інших людей.

Як говорив Г.С. Никифоров, «зрілу особистість вирізняє оптимістичне світобачення, зацікавлене світоставлення, впевненість у своїх можливостях, потреба у самовираженні соціально прийнятими способами». Звісно, слід враховувати вікові особливості. В ідеалі дошкільник як Особистість повинен бути схильним до теплих і щирих стосунків, сердечного ставлення до оточуючих людей, поважати право інших на відмінну від власної думку; він орієнтується у своїх чеснотах і вадах, терплячий до своїх недоліків, може впоратися зі своїми негативними емоціями; він схильний до самопізнання, приймає обґрунтовані рішення, з гумором ставиться до абсурдних сторін життя. Наявність більшості із перерахованих факторів у дитини дає змогу говорити про гармонійний розвиток дошкільника як Особистості.

Постійна незадоволеність дитини собою, песимістичний настрій, байдуже ставлення до життя, внутрішня напруженість, замкненість, наявність проблем у налагодженні контактів з однолітками приводять до особистісної дисгармонії. Такий дошкільник неадекватно оцінює себе та інших, у нього не співпадають слова та вчинки, він виявляє недовірливість, егоцентризм, характеризується демонстративною та імпульсивною поведінкою. Його самооцінка занижена, залежить від думки інших. Така дитина невпевнена у власних силах, пасує перед труднощами, не вміє розв’язати конфлікти, неправдива, не здатна постояти за себе і таке інше. Звісно, що кожній окремій «проблемній» дитині притаманні деякі з перерахованих недоліків, отже, і варіантів цих «проблемних» дітей – безліч…

Традиційні уявлення педагогів про розвиток Особистості обмежуються визнанням ролі у цьому процесі природних передумов та соціокультурних впливів. Проте у цьому уявленні не враховано такої важливої рушійної сили розвитку особистості, як її власна активність, спрямованої на перетворення самої себе. Недооцінка ролі саморозвитку, здатності малюка бути активним суб’єктом своєї життєдіяльності, його прагнення вдосконалювати своє «Я», негативно позначається на організації та оцінці результатів педагогічної діяльності.

Мені імпонує кваліфікація розвитку дитини за Оленою Кононко, яка визначає не два, а три виміри:

- біогенетичний (результат - визрівання і зростання організму, становлення всіх психічних процесів);

- соціокультурний ( результат - сформованість здібностей, способів і засобів цільової діяльності);

- перетворювальний (результат - сформованість механізмів саморозвитку).

За її визначенням, розвиток Особистості - результат реалізації цілісного підходу до освіти дошкільника - його виховання, навчання, формування Особистості.

Принципи організації психолого-педагогічної діяльності з «проблемними» дітьми

На сучасному етапі освіта є цілеспрямованим розвитком, «окультуренням» Особистості дошкільника у процесі виховної та навчальної діяльності. Вона актуалізує потенційні можливості, творчі здібності, активність дитини.

Очікуваний результат освіти - освіченість, яка не обмежується навченістю дитини, а засвідчується високою культурою та компетентною поведінкою у різних сферах життєдіяльності, емоційно-ціннісним ставленням до світу та до себе, широким (для свого віку) кругозором, свідомим ставленням до життя, прийнятною життєвою позицією (в дошкільному віці закладаються її основи) «Я у світі». Я особисто вважаю правильним, що дошкільна освіта наразі передбачає створення педагогом освітніх ситуацій, які за своїм характером мають бути розвивальними. Розвивальними мають бути навчання і виховання. Розвивальними-значить, сприятливими для прояву потенційних можливостей зростаючої Особистості, корисними для становлення її індивідуальності, зорієнтованими на своєчасну появу новоутворень свідомості та Особистості, збагачення життєвого досвіду.

Свого часу я в своїй психолого-педагогічній діяльності визначила основними«розвиток мовлення та творення інтелекту» дошкільника, весь процес дошкільної освіти сприймала як поетапну, що поступово ускладнюється, підготовку дитини до навчання в школі. Багато років займалася цими питаннями, натхненно працювала, але час від часу виникали такі життєві ситуації в дитячому колективі, які просто унеможливлювали проведення запланованих, цікавих багатьом дітлахам, різних видів діяльностей. Так сталося, що в кожному моєму наступному наборі дітей, все частіше почали з’являтися діти, яким важко довго сидіти на місці, мовчати, слухати, підпорядковуватися певним правилам чи інструкціям. Діти, які створюють багато труднощів через свою підвищену рухливість, дратівливість, безвідповідальність, нервозність. Спочатку я не могла збагнути, чому декільком дітям із групи (а їх у нас по 25-30 чол.) зовсім не цікаво, або цікаво максимум на 5-7 хвилин те, що інших дітей цікавить значно довше? Зацікавити не вдавалося, спробувала досягти дисципліни авторитарним методом, але це дало взагалі зворотній результат. Тоді я почала переглядати свої психолого-педагогічні позиції, більш досконало вивчати досвід видатних психологів та педагогів, і частково знайшла відповіді на ці болючі для мене питання.

Виявляється, все, що я вивчала, стосується звичайних , врівноважених дітей, про формування Особистості дошкільника, необхідність забезпечення їм розвитку емоційно-ціннісної сфери, всебічного гармонійного розвитку і інше. В нашому сьогоденні ж є такі поняття, як «гіперактивні діти», «невростичні діти», «дитячі неврози», «догляд за душевним станом дитини-дошкільника». І це не просто поняття, це наші реалії…

Ось надалі мова і піде про малюків, що потребують значно більшої уваги батьків та педагогів...

Повний зміст досвіду можна прочитати в Базі узагальнених досвідів при УОМС Лозівської РДА.

«Створення психологічного комфорту під час становлення особистості малюків, що потребують особливої уваги»

Повний зміст досвіду можна прочитати в Базі узагальнених досвідів при УОМС Лозівської РДА.