Календар пам'ятних дат

Національне свято - День миру в Україні відзначається в другій декаді вересня. Свято встановлено Указом Президента України в 2002 році. Святкування Дня миру проходить спільно з ініціативами організаторів Міжнародного дня миру ООН.

З моменту здобуття суверенітету, мир для України, як найприродніше явище суспільного стану, був нормою життя. Над мирними громадянами не літали бомби, міни та снаряди. Поля поля засівалися й оралися переважно тільки сільськогосподарською технікою. Люди масово не гинули і не отримували каліцтв під шквалом осколків і кулеметних черг. Вони жили, будували плани і були зайняті своїми звичайними справами.

В Україні завжди поважали мир. Не раз підтверджували це, і навіть практикою високих державних ініціатив. Наприклад, відмовою від ядерної зброї, яка з легкістю зрівнювала шанси в разі нападу на країну будь-якого агресора. Люди не хвилювалися, адже територіальну цілісність і суверенітет держави "гарантували" найпотужніші і розвинені країни світу. США, Великобританія, Росія і т.д. Держава ніколи не дозволяла собі погрожувати війною своїм сусідам, більш того підтримувала тісні добросусідські відносини з усіма країнами.

Мирне життя українського суспільства завжди було просякнуто надіями і прагненнями до мирного добробуту. Звичайно ж будь-який соціум може містити в собі абсолютно різні погляди на шляхи до власного добробуту, проте народ України акцентував увагу саме на мирні шляхи вирішення цих завдань.

Згідно з Указом Президента України №100/2002 від 5 лютого 2002 року, в країні було засновано національне державне свято - День миру, яке щорічно відзначається 21 вересня. У цей день так само відзначається Міжнародний день миру, заснований ООН.

У 2014 році держава Україна зазнала військового вторгнення з боку Російської Федерації. Агресор стрімко анексував Кримський півострів і почав бойові дії на східних територіях Луганської і Донецької області. Були вбиті і покалічені тисячі українських громадян. Мільйони людей, з аккупірованних агресором українських територій, стали біженцями і вимушеними переселенцями.

Включно по 2017 рік, з того моменту, жоден із днів в Україні не був "Днем миру" ... але мир обов’язково повернеться. Українське суспільство працює над цим кожен день.

23 вересня — День визволення Полтави від фашистських загарбників

77 років тому наш край був остаточно звільнений від фашистських загарбників. Найбільша цінність будь-якої держави - люди - отримали мирне небо над головою. І сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, завдяки кому це стало можливим. Пам’ять тих, хто самовіддано рятував рідну землю і здобув перемогу над окупантами, назавжди жива у наших серцях!

У історії Другої світової війни багато сторінок. Усі вони буквально окроплені кров’ю жертв тієї найжорстокішої в історії людства бійні, просякнуті слізьми невинних жертв. Війна — це завжди смерть, біль, кров і горе. Але є й світлі сторінки. Це дні, коли на тій чи іншій території закінчуються бойові дії, не чути пострілів та вибухів, не гинуть люди. Тоді настає мир.

Є в історії Другої світової і сторінки, присвячені нашій рідній кобеляцькій землі. Адже й вона бачила жахіття боїв, відчувала на собі чобіт загарбника, чекала на визволення. І дочекалася. Дорогою ціною, великою кров’ю дісталося нам те визволення. Тим більш цінним є свято 23 вересня.

15 вересня 1941 року чобіт нацистського загарбника ступив на рідну для всіх нас кобеляцьку землю. Одразу був встановлений окупаційний режим. Жандармерія та поліція проводили обшуки, арешти, катували людей, розстрілювали цивільних громадян і військовополонених. Репресії були застосовані до циган, євреїв, активістів. Тисячі юнаків та дівчат вивезли на примусові роботи в Австрію та Німеччину.

Довгих два роки населення жило в атмосфері постійного страху і терору, очікуючи приходу своїх визволителів. І вони прийшли. Після розгрому нацистських військ на Курській дузі, почалося вигнання загарбників з української землі.

Теперішні покоління українців повинні глибоко цінувати той подвиг, той день далекого вересня 1943‑го року. Вічна пам’ять героям, які віддали свої життя при визволенні Кобеляк і району від гітлерівських нацистів. Вічна пам’ять тим, хто був розстріляний і закатований в період окупації. Наш народ занадто багато пережив і втратив, щоб забути ту трагедію і той подвиг.

Сьогодні, коли на Сході України лунають постріли і гинуть люди, українці, як ніхто, розуміють цінність своєї держави та її суверенітету. Ми самовіддано боремося за свободу, як колись боролися наші дідусі та бабусі, а відтак - ми переможемо!

Шановні земляки! Від щирого серця вітаємо вас з Днем визволення Полтавщини від фашистських загарбників. Бажаємо вам міцного здоров’я, невичерпної життєвої енергії та довгих років життя під мирним українським небом!

На сторінках міжнародного календаря є такий день - Всесвітній день посмішки, в який нас закликають вкрай позитивно впливати на наш з вами настрій. Всі ми, різні люди. Щоб домогтися гарного настрою, для кожного з нас, принаймні, необхідно щось особливе. Для когось мир у всьому світі, для когось нове авто. Комусь досить просто прогулятися на свіжому повітрі, а для когось стабільно сірі будні вже викликають відчуття норми і зовсім нічого не хочеться міняти. Ну вже ні! Все це якось складно.

Давайте просто усміхнемося. Підійдемо до дзеркала і усміхнемося самим собі. Зробимо це кілька разів. І ще. І ще, тільки без сарказму. Не будемо себе критикувати! Просто усміхнемося. Усміхнемося без задньої думки.

День захисника́ Украї́ни — свято, що відзначається в Україні 14 жовтня у день святої Покрови Пресвятої Богородиці водночас з Днем Українського козацтва. Свято встановлене 14 жовтня 2014 р. указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві .

Від початку сучасної російсько-українській війни аби зупинити агресію Російської Федерації та відстояти незалежність України майже чотириста тисяч українців взяли до рук зброю у лавах Збройних Сил, Національної гвардії, правоохоронних органів і добровольчих формувань.

Наразі Українська армія активно модернізується, позбувається радянської спадщини та відновлює українські військові традиції. Наше військо стає однією з найбоєздатніших армій Європи, маючи за плечима досвід більше 6 років боїв російсько-української війни. За цей час ми провели низку важливих реформ, аби війська професіоналізувалося.

Українська армія береже бойові традиції предків та імена героїв, від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців і вояків УПА. Тому у війську з’явилися назви легендарних українських полководців та уславлених формацій минулого.

Тяглість поколінь знайшла відображення і в елементах одностроїв – головний убір “мазепинка”, нарукавний тризуб. Гасло “Слава Україні” – “Героям слава” стало офіційним вітанням українського війська. Саме тому гаслом цьогорічної інформаційної кампанії до Дня захисника України є “Героям слава!”.

Поряд із чоловіками на захист Батьківщини ставали жінки. До прикладу, нам відомі імена Христини Сушко та Харитини Пекарчук, які воювали в Армії УНР. У Легіоні Українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, співорганізаторкою якої була розвідниця Ольга Басараб. Сотні жіночих імен можна знайти серед героїв Другої світової, бійців УПА. В сучасній українській армії кожен десятий боєць – жінка. Вони пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли спеціальності снайпера, кулеметника, розвідника, механіка, інструктора, медика. За останні 10 років кількість жінок в українському війську зросла у 15 разів. Тому 14 жовтня ми вітаємо всіх захисників України, незалежно від статі.

День визволення України від фашистських загарбників — свято, яке відзначається в Україні щорічно 28 жовтня, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України. Цього року виповнюється 76 років від дня вигнання нацистських окупантів із України. В цей день вшановують українців, які віддали життя, виганяючи нацистських окупантів, будучи в лавах Червоної армії або Української повстанської армії.

Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.

Історія свята

В ході Німецько-радянської війни (1941—1945) саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від нацизму. У ході вигнання нацистських окупантів з України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, протягом січня 1943 — жовтня 1944 було проведено низку наступальних операцій.

Завершилося вигнання нацистських окупантів з України повним витісненням угорських та німецьких військ із найзахіднішого регіону теперішньої України — Закарпаття, яке відбулося в результаті здійснення радянськими з’єднаннями Четвертого та Першого Українських фронтів Східно-Карпатської наступальної операції^[2]. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України.

Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.

На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція.

Свято встановлене відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 20 жовтня 2009 року «…з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні…».

Інститут національної пам’яті рекомендував замінити термін «визволення від фашистських загарбників» на «вигнання нацистських окупантів», зазначаючи, що після 28 жовтня 1944 року Україна не стала цілком вільною державою, а опинилася під радянським пануванням, що супроводжувалося, зокрема, масовими репресіями.

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.

Вигнання нацистів стало вагомим кроком до здобуття Україною Незалежності. Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років .

Голодомо́р 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Убивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 р., так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 р. лік ішов на мільйони. Однак і в 1932, і в 1933 рр. в Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР, де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої. Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці, та склав 6,122 млн втрат ненародженими. Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української СРР, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону^[7]. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР знало про факти загибелі людей від голоду

Інформаційна кампанія Українського інституту національної пам'яті до 87-х роковин геноциду українців проходить під гаслом "Збережи пам'ять. Збережи правду". Вона покликана нагадати, що до збереження пам'яті про Голодомор може долучитися кожен, наприклад, записавши спогади ще живих очевидців геноциду або передавши до музею сімейні артефакти, що збереглися з того часу.

А вшанувати пам'ять жертв Голодомору в умовах карантинних обмежень можна традиційною хвилиною мовчання о 16:00, 28 листопада, а також запаливши на підвіконнях своїх осель свічку у пам'ять про вбитих голодом.

Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою. Акція в Україні стартувала днями – 25 листопада в Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок.

Основними завданнями акції є:

• привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

• активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій щодо викорінення домашнього насильства;

• проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім'ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства;

• формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства.

Дати початку та завершення Кампанії вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

Шістнадцятиденний період кампанії охоплює наступні важливі дати:

25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок

• 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

• 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством

• 3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями

• 5 грудня – Міжнародний день волонтера

• 6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі

• 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією

• 10 грудня – Міжнародний день прав людини

Офіційно цей день був оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатися він почав із 1981 року в пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабель, які були жорстоко вбиті під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо в 1960 році.

Цьогоріч девіз кампанії «Розфарбуємо світ в помаранчевий колір: Покоління рівності виступає проти зґвалтувань». Головна мета кампанії – привернути увагу до чутливої теми гендерного насильства, а також об’єднати суспільство у боротьбі з ним.

Як повідомляє МОЗ України, в Європі приблизно 25% жінок страждають від фізичного або сексуального насилля. Особи, які зазнали насильства, частіше мають порушення психічного здоров’я (депресивні стани, схильність до суїциду), проблеми пов’язані з сексуальним та репродуктивним здоров’ям, схильність до алкоголізму.

11 січня 2019 набули чинності зміни до законодавства щодо домашнього та сексуального насильства. Новий закон передбачає притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчиняє домашнє насильство. Нещодавно у Києві було винесено перший вирок за цей злочин.

Відзначати це свято вперше запропонували учасники волонтерського руху "За доброту", що виник в Японії у 1997 році. Датою для нього був обраний день відкриття у 1998 році в Токіо I-ї конференції Всесвітнього руху доброти. Офіційно Всесвітній день доброти був заснований у Сінгапурі 18 листопада 2000 року на III конференції Руху доброти.

Всесвітній день доброти – це свято дії, тому й заходи, приурочені до цього пам'ятного дня, завжди спрямовані на допомогу нужденним людям. Воно має надихати людей на добрі вчинки і сприяти за допомогою їх поліпшенню життя в світі.

У день Всесвітній доброти,

Від щирого серця вам побажаю

Якомога більше теплоти,

І щастя вам без краю.

Не бійтеся віддавати

Добро і радість близьким,

І нехай прибуде благодать,

А життя за все дякує надлишком!

Чи відомо Вам, що довготерпеливий краще хороброго, і пануючий над собою самим, ліпший від завойовника міста? Про це написано в Притчах Соломонових, глава 16, вірш 32.

Міжнародний день терпимості (толерантності) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 1995 року з нагоди 50-річного ювілею цієї організації і відзначається щорічно 16 листопада.

16 листопада 1995 року держави-члени ЮНЕСКО ухвалили Декларацію принципів терпимості. В 1996 році Генеральна Асамблея запропонувала державам-членам щорічно 16 листопада відзначати Міжнародний день толерантності, приурочивши до нього відповідні заходи, орієнтовані як на навчальні заклади, так і на широку громадськість. Тепер відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/51/95.

Кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування. Ми повинні бути завжди готові усувати стереотипи і спотворені уявлення і виступати на захист жертв дискримінації.

У цей Міжнародний день терпимості давайте підтвердимо ідею про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і будемо прагнути до створення більш терпимих громад, в житті яких вкорениться цей основоположний ідеал.

День гідності та свободи – одне зі знакових офіційних свят у новітній історії України. Встановлене воно на честь двох знаменних і доленосних подій, які відбулися в Україні, – Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.

Пам’ятну дату запровадили з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження й донесення до сучасного та майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події, які мали місце в Україні на початку XXI століття.

Українці вшановують патріотизм і мужність свої співвітчизників, які восени 2004-го та в листопаді 2013 – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору.

День гідності та свободи: значення та символізм

День гідності та свободи – це не лише про один день, це про зміну свідомості українців, про їхні принципи та прагнення кращого майбутнього. Це є підтвердженням того, що попри різні особисті погляди, українці вміють об’єднуватися задля обстоювання основних цінностей.

Обравши свободу, Україна заплатила надто високу ціну. З вини російського агресора уже втрачено тисячі українців, які загинули, обороняючи мирне життя, незалежність і територіальну цілісність країни.

У День гідності та свободи українці вшановуватимуть пам’ять загиблих під час Революції Гідності, зокрема, приносячи квіти і лампадки до пам’ятних місць. З нагоди свята зазвичай проходять виставки та акції. Традиційно 21 листопада відбувається поминальний молебень і покладання квітів на алеї Героїв Небесної Сотні у Києві.

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.

22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Зараз відзначається в Україні щорічно згідно з Указом Президента № 987/2004 від 23 серпня 2004 року зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 602/2009 від 7 серпня 2009 року.

Історію України прийнято відраховувати з моменту створення Київської держави в 9 столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства у 17 столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця 18 століття, після чого, аж до 20 століття, незалежної української держави не існувало.

Після революції 1917-го року в Україні позначився підйом національного руху, що оформився в «Третій Універсал» Центральної Ради 20 листопада 1917 року, який оголосив Українську Народну Республіку - УНР. В цьому Універсалі було оголошено про свободу слова, преси, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари і т.п.

Після відмови українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради Народних Комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська в Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, почалася українсько-більшовицька війна. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР покликати на допомогу Німеччину.

З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких і українських військ на територію, захоплену більшовиками. До квітня вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак, по факту опинилася в німецькій - Німеччина привела до влади збройним шляхом свого ставленика. За цим послідувала громадянська війна і низка інтервенцій завершилися в березні 1919 року в Києві, на Всеукраїнському з’їзді Рад прийняттям конституції "незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки».

28 грудня 1920 між УРСР і РСФСР було підписано «Робітничо-Селянський союзний договір про військове й господарське співробітництво», який закріпив залежність УРСР від РСФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу представився лише наприкінці 20 століття, після розвалу СРСР.

24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

Незважаючи на порушення територіальної цілісності з боку агресивного російського сусіда на початку 2014-го року, ядерний шантаж, окупацію Кримського півострова, терор і подальшої війни, розв’язаної ним на території Донецької та Луганської областей, Україна залишилася вірною демократичним цінностям. Підтвердила свій без’ядерний статус, від якого відмовилася в обмін на гарантії збереження територіальної цілісності і суверенітету за Будапештським меморандумом.

8 серпня 2016-го року, з огляду на вагому користь в площині інноваційного духу українського народу, багатої культури і спадщини, тверду прихильність українського суспільства до демократичного вектору розвитку, а також внесок української діаспори, що проживає в Сполучених Штатах Америки в розвиток україно-американських відносин і внесок американців українського походження в освітній, науковий і економічний успіх штату Міннесота, Губернатором штату Міннесота Марком Дейтоном, День Незалежності України був офіційно проголошений святом штату: UKRAINIAN INDEPENDENCE DAY in the State of Minnesota.

Зусилля українського народу і світової спільноти спрямовані на відновлення територіальної цілісності і суверенітету держави Україна. Не зважаючи на агресію, в країні проводяться ряд реформ, метою яких є забезпечення загальнолюдських прав і свобод, економічного добробуту та подальшої інтеграції в міжнародні процеси.

«Живі, поки пам'ятаємо»

Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав своє життя, захищаючи Україну. Україна щодня пам’ятає воїнів, які поклали своє життя за її волю та незалежність, але цей день – для гідного вшанування їхньої пам'яті. День, коли кожен українець може подякувати загиблим захисникам та виявити пошану, вдягнувши символічний сонях пам'яті та схиливши голову під час хвилини мовчання. Це найменше, чим ми можемо віддячити загиблим захисникам за мир у наших домівках та захист. Адже герої живі, поки жива пам’ять про них.

Боротьба українського народу за незалежність тривала багато століть. Національна пам'ять українців зберігає спомини про подвиги та жертовність наших пращурів на цьому важкому, политому українською кров'ю шляху, що лише наприкінці ХХ ст. призвів до проголошення незалежності України і створення власної самостійної держави.

Від 2014 року уособленням захисників України стали Герої Небесної Сотні, вірні присязі військові з анексованого Кримського півострова, учасники Антитерористичної операції та Операції Об’єднаних Сил на Сході України. Українські воїни та добровольці зруйнували міф про непереможність російської армії. Звитяга українського вояцтва під час російсько-української війни дала країні нових героїв — чоловіків та жінок української армії і силових структур, що воюють на Сході.

Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Незаконна окупація АР Крим та м. Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України з метою утворення на цій території квазідержави «Новоросія». Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ НЗФ окупували окремі райони Донецької та Луганської областей України.

У результаті збройної агресії Росії проти України загинули більше 9900 осіб, близько 23450 було поранено (за даними ООН). Близько 1 млн. 584 тис. мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.

На окупованих територіях панує страх та терор, окупаційна влада діє репресивними методами і залякуваннями, системно і масово порушує права людини і свободи. Економіка Донбасу повністю зруйнована.

Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів, а також добровольчих підрозділів.

2 липня 2020 року, під час Форуму безпекового співробітництва ОБСЄ, начальник Головного управління міжнародного співробітництва і верифікації ЗСУ генерал-лейтенант Леонід Голопатюк повідомив, скільки українських військовослужбовців уже загинули на Донбасі внаслідок збройного конфлікту, розв’язаного Росією:

“Захищаючи свою незалежність і територіальну цілісність у протистоянні російській агресії, моя країна змушена платити жахливу ціну. Внаслідок збройного конфлікту, розв’язаного Росією, вже загинуло 3094 та поранено майже 12 тисяч захисників України”.

Історична довідка

Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Дієвої Армії Української Народної Республіки та

Галицької Армії Західноукраїнської Народної Республіки, воїни Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, воїни Української Повстанської Армії протягом століть мужньо билися із ворогами України у тисячах битв та боїв, здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.

Український народ завжди з шаною ставився до своїх героїв і мав свою традицію їх поховання і вшанування їхньої пам'яті. На великих просторах України в кожному регіоні були свої особливості поховань і проведення тризни, створювалися свої звичаї вшанування загиблих захисників українського народу та країни.

Вперше на державному рівні темою вшанування пам’яті полеглих захисників України почали опікуватись урядові установи Української Народної Республіки. Всі спроби закласти підвалини такої політики на українських землях (1917 – 1920), наприклад, спорудити на честь Героїв Крут окремий монумент у Києві, зазнавали невдачі. Через постійну загрозу самому існуванню незалежної України, до питання обліку поховань українських воїнів та до увічнення їхніх подвигів повернулись лише після 1920 року – на західних українських землях та в еміграції.

Так, у 1920 році, стараннями генерала Марка Безручка та групи українських старшин у Варшаві було засновано Українське військово-історичне товариство (УВіТ), що розпочало збір матеріалів з історії Визвольних змагань. Міністерство сповідань та особисто Іван Огієнко розробили проєкт «Синодика Славних Лицарів Українських» – спеціальних пом’яників для українських православних парафій на Західній Україні та в еміграції, в яких були записані короткі відомості про полеглих козаків та старшин Армії УНР.

Протягом 1920-х років на сторінках українських видань регулярно з’являлися публікації на тему збереження українських військових цвинтарів та окремих могил, в яких, зокрема, наголошувалося про необхідність встановлення більш довговічних надгробних пам’ятників на могилах героїв, а також меморіальних табличок на надгробних хрестах. У 1921 році львівська друкарня «Діло» видала брошуру сотника Армії УНР Михайла Обідного «В обороні могил полеглих лицарів». Брошура стала першою серйозною працею на тему увічнення пам’яті полеглих українських героїв.

Полтавець Михайло Обідний вперше запропонував запровадити єдиний день вшанування полеглих захисників України – 22 травня («на Святого Миколая»). Ця пропозиція прозвучала ще задовго до появи Свята Героїв. Цей день він запропонував назвати «Днем полеглих».

У березні 1927 року у Львові виникає Українське товариство охорони воєнних могил (ТОВМ), яке діяло протягом міжвоєнного періоду (1927-1939 рр.) на території всієї Галичини та навіть за її межами.

Діяльність Українського військово-історичного товариства, Товариства охорони воєнних могил, праця сотника Армії УНР Михайла Обідного є не лише прикладом для роботи сучасних державних інституцій, – їх доробок став фундаментом для формування державної політики у сфері увічнення пам’яті та героїзації загиблих захисників України.

Історія циклічна, і боротьба з колоніальною державою вже тягнеться віками. Орша, Конотоп, Крути, Вапнярка, Гурби, Савур-Могила, Донецький аеропорт, Дебальцево – у цих та сотнях інших боїв українське вояцтво самовіддано, не шкодуючи себе та знищуючи ворогів, боронило Україну від одного і того ж агресора. Спливають століття, але ворог України – той самий: Московія, Російська імперія, Радянська Росія, Російська Федерація.

Окремою сторінкою цієї споконвічної боротьби та незламності стали бої із російським агресором наприкінці літа 2014 року. Їх трагічним та героїчним символом, але водночас і прикладом нездоланності воїнського духу українців став Іловайськ, де українські воїни – військовослужбовці та добровольці – опинилися сам на сам із підступним та нещадним ворогом. Саме там, у полях соняхів, знову проявився генетичний код української нації – нації героїв. Під пекучим сонцем, з Україною в серці, згадавши звитягу пращурів, українці з гаслом «Свобода або смерть!» билися до останнього, гинули, але перемагали ворога своєю стійкістю і непохитністю, навіть коли потрапляли в полон.

Станом на 25 серпня 2014 року російські регулярні війська, сепаратистські та іноземні добровольчі терористичні формування здійснили стратегічне оточення українських військ, які знаходились у цьому районі (батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б»). Українське командування розраховувало деблокувати оточені війська за допомогою наявних і досить численних резервів. Але частини, призначені для деблокування, складалися переважно з нещодавно мобілізованих людей, які не мали уявлення про бойові умови, в які потраплять, і були психологічно не готові до них.

Очільник Російської Федерації , граючи роль миротворця, 27 серпня 2014 року пообіцяв відкрити для українських підрозділів гуманітарний («зелений») коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті.

За офіційними даними, під час Іловайської операції (7-29 серпня 2014 року) і подальшого розстрілу в так званому «зеленому коридорі» 366 українських воїнів загинуло, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 128 потрапили в полон, 42 вважаються зниклими безвісти.

Загибель або поранення українських військовослужбовців та добровольців викликають у нас біль і справедливу ненависть до окупанта. Але навіть в праведному гніві маємо єднатися в прагненні до перемоги над ворогом, вміти протистояти ворожій пропаганді і не втрачати тверезого погляду на події минулого.

На підтримку ініціатив громадськості та з метою гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу у суспільстві Президент України підписав Указ «Про День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України» від 23.08.2019 року No 621, встановивши День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України – пам’ятну дату, яка щорічно відзначається 29 серпня.

Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році, в ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинула найбільша кількість українських воїнів. Ті трагічні події російсько-української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже поспіли. І саме під цими соняхами сотні захисників України в боротьбі з ворогом поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. Саме тому сонях повинен бути тим символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Адже Україна для кожного із загиблих воїнів це є сонце в його душі, яке зігрівало і надихало захищати свій дім. Тому сонях пам'яті – це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України. З чорним, як українська земля, зернятком, що обов'язково проросте, бо українці і далі будуть відроджуватися, скільки б не намагалися їх знищити.