Проблеми сімейного виховання

Реферат на тему:

«Проблеми сімейного виховання учнів

шкільного віку»

Підготувала

слухач курсів

дистанційного підвищення

 кваліфікації учителів

 української мови та літератури

 Сухорук Надія Вячеславівна

В умовах економічної та духовної кризи, що панує в сучасному українському суспільстві надзвичайно гостро постає проблема відродження традиційних основ української родини та родинних виховних звичаїв, традицій як інтелектуального та морально-етичного, громадсько-патріотичного джерела формування особистості, основного механізму стабілізації родинних відносин.

Сьогодні стає дедалі очевидним, що без засвоєння молодим поколінням цінностей родинних традицій, основ „сімейної педагогіки” не можна побудувати демократичне, гуманне суспільство. На необхідності звернення до виховного досвіду народу та його духовно-моральних принципів, родинних виховних традицій наголошують державні документи: Декларація про державний суверенітет України, Державна програма „Освіта” („Україна XXI століття”) тощо.

У цьому контексті особливо актуальними стають теоретичні розробки і практичний досвід видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який розглядав проблему єдності в роботі школи і сім’ї та їх вплив на духовно-моральний, громадсько-патріотичний розвиток особистості тощо.

В.Сухомлинський відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної педагогіки і зробив значний внесок у розв’язання проблеми шкільно-сімейного виховання. Правильно оцінюючи тенденції розвитку сучасної школи, він дійшов висновку, що „подальший розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім’ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім’ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім’ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадській обов’язок сім’ї, було виконанням їх обов’язку перед суспільством” [5, с. 41].

Слід зазначити, що дослідження проблеми єдності дій школи і сім’ї в педагогічній спадщині В.Сухомлинського є принципово важливим, оскільки дозволяє розкривати специфічні особливості виховання дітей і використовувати їх у практиці сьогодення. Нові історичні умови створили підґрунтя для того, щоб розглядати виховання у школі і сім’ї як єдину систему. Із цього виходив видатний педагог, висвітлюючи у своїх працях питання шкільної і батьківської педагогіки. Він вважав, що проблема шкільно-сімейного виховання – одна з найактуальніших проблем, над якою необхідно працювати вчителям і батькам у теоретичному та практичному плані.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Доцільно підкреслити зв’язок проблеми з найважливішими науковими та практичними завданнями, які стоять перед сучасною педагогічною наукою.

У зв’язку з цим заслуговують на особливу увагу педагогічні погляди та практичний досвід видатного педагога-гуманіста ХХ ст. В. Сухомлинського, ідеї якого значною мірою впливали і впливають на утвердження засад сімейної педагогіки.

Вітчизняна педагогічна думка значну увагу приділяє дослідженню спадщини В. Сухомлинського. Важливими, на наш погляд, є дослідження науковців М. Антонця, М. Библюк, С. Денисюк, Н. Дичек, І. Зязюна, Б. Лихачова, О. Коваль, В. Кумаріна, О. Пшеврацької та ін., які критично та творчо оцінюють доробок В. Сухомлинського, порівнюючи його погляди з іншими педагогічними концепціями. За межами нашої держави педагогічну спадщину В.Сухомлинського досліджують М. Богуславський, І. Буєва, М. Гусаковський, М. Мухін, М. Библюк, С. Лашин, Л. Мілков та ін.

Окремі аспекти проблеми сімейного виховання, підготовки вчителя до роботи з сім’єю розглядаються багатьма вченими. Серед них: історія розвитку родинного виховання в Україні, вплив виховних традицій на становлення характеру громадянина, проблеми формування педагогічної культури сучасних батьків, основні напрями співпраці родини, школи, громадських організацій (Т. Алексєєнко, А. Марушкевич, В. Постовий та ін.), зокрема, вони порушують важливе нині питання формування професійної спрямованості молоді засобами родинно-шкільного впливу; шляхи взаємодії сім’ї з іншими соціальними інститутами (Т. Кулікова); сім’я як соціальний інститут становлення особистості (А. Ганічева, О.Звєрєва).

Проблеми національно-патріотичного виховання в сім’ї, ідеї народної педагогіки досліджують сучасні педагоги Ю. Руденко, М. Стельмахович, П. Щербань. Зокрема, М. Стельмахович наголошував, що національне родинне виховання має базуватися на українознавстві, сприяти формуванню уявлень про власну націю та її самобутність. П. Щербань зазначає, що громадянин України формується з дитинства, в сім’ї, на позитивному прикладі життя та діяльності батька і матері.

Вихованню дітей молодшого шкільного віку присвячені праці Ш. Амонашвілі, І. Беха, Л. Божович, Д. Ельконіна, І. Каїрова, Н. Миропольської, І. Підласого, Н. Янковської та ін. І. Підласий зазначає, що саме знання та вміння, накопичені дитиною у молодшому шкільному віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок, навичок суспільної поведінки (відповідальності, взаємодопомоги, чуйності, поваги та ін.), високих життєвих ідеалів.

Незважаючи на глибину цих праць, питання шкільно-сімейного впливу на виховання дитини, зокрема, формування патріотичних почуттів ще недостатньо висвітлено у наукових дослідженнях.

Формування цілей статті (постановка завдання). Метою даної публікації є завдання показати:

·           використання педагогічних поглядів видатного педагога-гуманіста ХХ ст. В. Сухомлинського щодо проблем шкільно-сімейного виховання дитини;

·           висвітлити практичний досвід роботи з патріотичного виховання в тісній взаємодії сім’ї та школи.

Особливо цінною для сучасної науки є педагогічна спадщина талановитого педагога В. Сухомлинського. Ставлячи завдання формувати нові покоління свідомої молоді, він виховував справжніх патріотів, люблячих Батьківщину, гордих за свій народ та його історичне минуле, працюючих на благо Вітчизни. З цією метою педагог постійно шукав та використовував нові організаційні форми та методи виховної роботи. Більшість з яких і сьогодні є актуальними.

Аналіз численних праць В. Сухомлинського свідчить, що він розробив і на практиці застосував систему шкільно-сімейного виховання, яка себе цілком виправдала. Педагог зазначав: „…шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховувати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім’ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства [7, с. 14].

Ідейність, цілеспрямованість, як принципи, що визначають сутність системи шкільно-сімейного виховання, міцно утвердилися в практиці роботи вчителів шкіл. Ці принципи передбачають постійну турботу про те, щоб учні добре знали історію своєї Батьківщини; брали до серця справи старших; поважали матір, батька, старших у сім’ї; шанобливо ставилися до історії та культури українського народу тощо. На думку видатного педагога В. Сухомлинського, виховання як в школі, так і в сім’ї повинне мати чітку ідейну спрямованість, а робота педагогів з батьками – бути процесом безперервного цілеспрямованого керівництва сімейним вихованням і взаємовідносинами батьків і дітей. У процесі повсякденного життя школа має вчити батьків практично втілювати принципи виховання. Утверджуючи у свідомості й поведінці дітей норми та правила моралі, педагоги та батьки повинні надавати вчинкам, діям вихованців певного змісту, домагатися дійовості виховного процесу як фактора формування особистості [4].

Організовуючи роботу з виховання патріотичних почуттів у молодших школярів, ми спирались на педагогічний досвід В. Сухомлинського та проводили її у двох напрямках: з одного боку – це робота вчителів, а з іншого – виховання у родині.

Дослідна робота засвідчила, що в процесі вирішення завдань патріотичного виховання молодших школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї, громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати. Дослідження доводить, що а ні школа, а ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність патріотичного виховання школярів.

Для поліпшення виховної роботи ми ставили завдання об’єднати батьків і вчителів загальною метою, активізувати їхню рефлексивну активність, сприяти перетворенню сім’ї із стихійного в керований фактор впливу на формування патріотичних почуттів молодших школярів, зацікавити вчителів виховною роботою, пробудити їхні патріотичні почуття.

Ця робота здійснювалася за такими напрямами: підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків з питань патріотичного виховання; зміст та організація відповідної виховної роботи; організація спільної діяльності вчителів, батьків і дітей в умовах школи.

1. Підвищення рівня педагогічної культури вчителів і батьків включало проведення батьківських зборів, дискусій, тренінгів, обмін досвідом виховання, спільний перегляд та обговорення фільмів, телепередач, консультації тощо (орієнтовні теми: „Традиції, обряди, звичаї – що це?”, „Роль сім’ї в патріотичному вихованні дітей”, „Я та історія моєї родини”).

2. Зміст та організація виховної роботи з патріотичного виховання: надання консультацій, рекомендація педагогічної літератури, бесіди, розповіді, складання плану виховної роботи, розробка сценарію сімейного свята тощо.

3. Організація спільної діяльності: проведення свят, вечорів, ярмарків; прикрашення залу, класу до свята; спільна краєзнавча робота, виготовлення „Родовідного дерева”, „Родинного альбому”; конкурси, змагання, ігри; екскурсії на робочі місця батьків; добротворча діяльність тощо [1, с. 138-140].

У ході дослідної роботи ми виявляли виховні можливості сім’ї у формуванні патріотичних почуттів молодших школярів. З цією метою встановлювали зв’язок з усією родиною, виявляли рівень її загальної педагогічної культури, моральні цінності, ставлення до патріотичного виховання, знайомилися з досвідом сімейного виховання.

Як відомо, одним із важливих компонентів педагогічної культури батьків виступає єдність педагогічних вимог з боку батьків і вчителів. Тому, продовжуючи роботу з батьками, ми домовилися про дотримання єдиних вимог у вихованні. Прагнули зацікавити їх корисними порадами щодо ефективного розвитку та виховання дітей. Така робота викликала задоволення серед батьків, залучала їх до співпраці.

Наприклад виховна робота за темою „Сім’я людини в контексті життя суспільства”. В школі робота проводилася за такою тематикою: Мій дім. Святині рідного дому; Роде наш красний; Мій тато; Світ захоплень моєї родини; Найрідніша в світі; Матусю, сонечко моє тощо.

Така тематика передбачала накопичення школярами: знань про походження українського народу, родинні свята, обряди та звичаї, про професії батьків і родичів; розуміння понять „рід”, „родина”, „сім’я”, „захоплення”, „хоббі”, „Матір-ненька”, „Матір-Земля”, „Матір Божа” тощо.

Ці знання та поняття розширювалися та поглиблювалися в процесі бесід про взаємовідносини в сім’ї та сімейні обов’язки, про походження українського народу, родинні звичаї та свята, про працю батьків і родичів; під час розповідей про захоплення мами, тата, бабусі, дідуся (сторінки сімейного альбому), про народні прикмети, легенди, повір’я.

В руслі цієї теми, за нашою порадою, у деяких сім’ях були створені „Родовідні книги”. У них занотовувалась історія сім’ї, походження прізвища, родинні перекази й легенди, відомості про рід занять пращурів, цікаві історії з життя родини, рецепти, прикмети. Ця книга має передаватися з покоління в покоління та стати сімейною реліквією. Таку форму роботи з патріотичного виховання в родині пропонує дослідник Л. Повалій [3].

Суттєву користь у патріотичному вихованні принесла діяльність батьків під час літніх канікул. Як зазначає психолог А.Люблінська, пам’ять дітей відрізняється великою пластичністю, що створює умови для швидкого пасивного запам’ятовування та легкого забування [2]. Слід звернути увагу на те, що робота з патріотичного виховання впродовж літа призупинялась. Тому нами були розроблені спеціальні завдання на літо. Ця робота узгоджувалася з учителями та включала: походи, екскурсії по рідних місцях; виконання трудових доручень, допомога старшим у родині; читання оповідань, казок, вивчення українських народних пісень, легенд, повір’їв; участь у державних (День Конституції України – 28 червня, День Незалежності України – 24 серпня) та народних (День хрещення Русі-України – 14 серпня) святах і розповідь про них.

З вищесказаного слід зробити висновок, що процес збагачення патріотичними почуттями буде результативнішим, якщо в ньому приймають активну участь і школа, і сім’я, коли колектив учителів і батьків об’єднує чітке розуміння мети й завдань виховання, органічний взаємозв’язок виховання в школі і родині, постійний контакт учителів і батьків, творча та активна участь батьків у житті навчального закладу тощо.

Аналізуючи педагогічну спадщину, досвід роботи видатного педагога В. Сухомлинського, можна стверджувати, що його погляди, ідеї значною мірою актуальні для сучасної української школи.

Розробляючи ідеї шкільно-сімейного виховання, впроваджуючи їх у практику, педагог прагнув виховати мислячу, працьовиту, чесну, активну особистість, для якої щастя Батьківщини – сенс усього життя.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання школа не зможе домогтися значних змін у подальшому розвитку підростаючих поколінь. Саме у сім’ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність, глибокі людські почуття, любов до матері та батька, бабусі та дідуся, роду і народу, пошани до рідної мови, історії, культури тощо. Школа має все це зберегти і стати спільником сім’ї у розв’язанні важливих завдань виховання особистості.

Перспективи подальшого розвідку даного напрямку роботи висвітлені в основних завданнях родинно-сімейного виховання, які можна з впевненістю віднести до завдань шкільно-сімейного виховання [8, с. 217-218] :

·           виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

·           створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;

·           засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

·           залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

·           включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

·           формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;

·           забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості й самосвідомості. 

Список використаної літератури

1.    Коркішко О. Г. Виховання патріотизму молодших школярів у позаурочній виховній роботі: Дис. канд. пед. наук: 13.00.07. – Луганськ, 2004 – 244 с.

2.    Люблинская А. А. Детская психология. Учебное пособие для студентов педагогических ин-тов. – М.: Просвещение, 1971. – 415 с.

3.    Повалій Л. Патріотичні традиції родинного виховання // Виховання патріотизму у дітей та молоді в сучасних соціально-економічних умовах: Матер. звітної наук.-практич. конф. – К., 1999. – С. 66–68.

4.    Родинна педагогіка: Навчально-метод. посібник / А. А. Марушкевич, В. Г. Постовий, Т. Ф. Алексєєнко та ін. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2002. – 216 с.

5.    Сухомлинский В. Этюды о коммунистическом воспитании // Народное образование. – 1967. – № 2-6. – С. 41.

6.    Сухомлинский В. Как воспитать настоящего человека // В. Сухомлинский. Избранные произведения в пяти томах. – К.: Рад. шк., 1979. – Т. 2. – С.159-446.

7.    Сухомлинский В. Павлышская средняя школа // Избранные произведения в пяти томах. – К.: Рад. шк., 1979. – Т. 4. – С.7-410.

8.    Щербань П. М. Національне виховання в сім’ї. – К.: Культурол. ПП «Боривітер», 2000. – 260 с.