Останнім часом у дітей широко розповсюджений синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), причому у хлопчиків у 9 разів більше, ніж у дівчаток.

Наявність у дитини, принаймні, восьми з названих нижче чотирнадцяти симптомів, які постійно спостерігаються протягом, як мінімум, останніх шести місяців, є підставою для діагностування СДУГ.

Симптоми СДУГ:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина «корчиться», «звивається».

2. Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.

3. З легкістю відволікається, перемикаючись на сторонні стимули.

4. Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в інших ситуаціях у колективі (заняття в школі, екскурсії тощо).

5. Невміння зосередитися: на запитання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши до кінця.

6. Труднощі (не пов'язані з негативною поведінкою або нестачею розуміння) під час виконання запропонованих завдань.

7. Ледь-ледь зберігає увагу під час виконання завдань або ігор.

8. Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Невміння грати тихо, спокійно.

10. Балакучість.

11. Заважає іншим, чіпляється до оточуючих (наприклад втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитина не слухає звернені до неї слова.

13. Дитина часто губить речі, необхідні в школі та вдома (іграшки, олівці, книги та ін.).

14. Здатність робити небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. При цьому дитина не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, вибігає на дорогу, не дивлячись навколо).

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

• виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

• пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість — не є навмисними;

• контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;

• не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

• будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

• реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.)

• повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

• не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;

• вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

• приділяйте дитині достатньо уваги;

• проводьте дозвілля всією родиною; не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:

• установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

• знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

• зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;

• уникайте по можливості значних скупчень людей;

• пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

• забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

• частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

• складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт; виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією; не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час; не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

• допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

• не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

• поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати.

Пам'ятайте: для дитини зі СДУГ найдієвішими є такі «засоби переконання»:

• позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;

• заборона приємної діяльності, телефонних розмов;

• прийом «вимкненого часу» (ізоляція, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко);

• просте втримання в «залізних обіймах»; позачергове чергування по, кухні та ін.

Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика «позитивної моделі», яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.

Практичні рекомендації педагогу, що працює з гіперактивною дитиною

1. Зміна оточення:

• роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина завжди повинна перебувати перед очима вчителя

• оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду

• змініть режим уроку, більше включайте фізкультхвилинок

• дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хв. підводитись і ходити класом

• надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів

• спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, пропонуючи вимити дошку, роздати зошити тощо

• пам’ятайте про нейропсихологічні особливості гіперактивної дитини: якщо її заставлять сидіти нерухомо, то в неї різко знижується рівень активності мозку. Тобто в процесі навчання гіперактивній дитині допомагає рухова активність.

2. Створення позитивної мотивації на успіх:

• введіть знакову систему оцінювання

• частіше хваліть дитину

• розклад уроків має бути постійним

• уникайте завищених або занижених вимог до учня з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю

• введіть проблемне навчання

• використайте на уроці елементи гри і змагання

• давайте завдання, враховуючи здібності дитини

• великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них

• створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може продемонструвати свої сильні сторони

• ігноруйте негативні вчинки і заохочуйте позитивні

• будуйте процес навчання на позитивних емоціях

• пам’ятайте: з дитиною необхідно домовитися, а не зламати її.

3. Корекція негативних форм поведінки:

• сприяйте припиненню агресії

• навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування

• регулюйте взаємини дитини з однокласниками

4. Регулювання очікувань:

• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не відразу, а через деякий час

• пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування (медикаментозної терапії), але й від спокійного й поміркованого ставлення до неї.