Поради батькам

Дитина – дзеркало сім’ї: як у краплі води відбивається сонце – так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька. Завдання школи і батьків – дати кожній дитині щастя.

В.О.Сухомлинський

10 порад батькам школярів

Іноді все починається, здавалося б, з незначних речей: повільний темп роботи, труднощі в запам'ятовуванні літер, невміння зосередитися. Щось списують на вік — мовляв, не звик, ще маленький; щось — на недоліки виховання; щось — на небажання працювати. Адже у цей момент труднощі ще відносно просто виявити, вони достатньо легко піддаються виправленню. Але потім проблеми наростають як сніжний шар — одна трудність тягне за собою іншу. Постійні невдачі настільки бентежать дитину, що труднощі "переповзають" з одного предмету на іншийу Дитина впадає у відчай: починає вважати себе безпорадною, нездібною, а всі свої старання — марними. Психологи переконані: результати навчання залежать не тільки від того, здатна або не здатна дитина вирішити поставлену перед нею задачу, але і від того, наскільки вона впевнена, що зможе вирішити цю задачу. Якщо ж невдачі слідують одна за одною, то, природно, наступає момент, коли дитина сама собі говорить: "Ні, це у мене ніколи не вийде". Раз "ніколи", то старатися немає чого! Кинуте мамою або татом між іншим: "Ну який же ти нетямущий!" — тільки "підливає масла у вогонь". І не тільки слово, але і просто відношення, яке ви демонструєте (нехай навіть ненавмисно) докірливим поглядом, інтонацією, жестом, говорить дитині інколи більше гучних слів.

Що ж можуть зробити батьки, якщо шкільні труднощі все ж таки з'явилися?

Перше — не розглядайте наявні шкільні труднощі як особисту трагедію, не зневіряйтеся і, головне, прагніть не показати свого засмучення і незадоволеності. Пам'ятайте: ваше головне завдання — допомогти дитині. Тому приймайте і любіть її такою, якою вона є, тоді і їй буде легше.

Друге — налаштуйтеся і приготуйтеся до того, що вас чекає тривала спільна робота з дитиною (самотужки їй не впоратися зі своїми проблемами).

Третє — ваша головна допомога: підтримувати її упевненість в своїх силах, постаратися зняти з неї відчуття напруги і провини за невдачі. Якщо ви зайняті своїми справами і уриваєте хвилинку, щоб запитати, як справи або вилаяти, — це не допомога, а основа для виникнення нових проблем.

Четверте — забудьте сакраментальну фразу: "Що ти сьогодні отримав?" Не вимагайте від дитини негайної розповіді про свої шкільні справи, особливо якщо вона засмучена.Залиште її у спокої, вона розповість вам все, якщо буде упевнена у вашій підтримці.

П'яте — не обговорюйте проблеми дитини з вчителем в її присутності, зробіть це без неї. Ніколи не дорікайте, не лайте дитини, якщо поряд його однокласники або друзі. Не варто підкреслювати успіхи інших дітей, захоплюватися ними.

Шосте — цікавитися виконанням домашніх завдань слід тільки тоді, коли ви постійно допомагаєте дитині. При спільній роботі наберіться терпіння. Адже робота по подоланню шкільних труднощів дуже утомлива і вимагає уміння стримуватися, не підвищувати голосу, спокійно повторювати і пояснювати одне і те ж кілька разів — без докорів і роздратування. Типові батьківські скарги: "Немає ніяких сил, всі нерви вимотав." Розумієте, в чому справа? Не може стриматися дорослий, а винна — дитина.

Чомусь батьки вважають: якщо є труднощі в письмі, потрібно більше писати; якщо погано читає — більше читати; якщо погано рахує — більше вирішувати прикладів. Але ж ці утомливі заняття вбивають радість самої роботи! Тому не перенавантажуйте дитини тим, що у неї не виходить.

Дуже важливо, щоб під час занять вам ніщо не заважало, щоб дитина відчувала — ви з нею і для неї. Не дивіться "навіть одним оком" телевізор, не відволікайтеся, не переривайте заняття, щоб подзвонити по телефону або збігати на кухню.

Не менш важливо вирішити, з ким із дорослих дитині краще робити уроки. Мами зазвичай м'якші, але у них часто не вистачає терпіння, та і емоції б'ють через край. Батьки жорсткіші, але спокійніші. Прагніть уникати таких ситуацій, коли один з дорослих, втрачаючи терпіння, викликає на зміну і "на розправу" іншого.

Майте на увазі, що дитина, що має шкільні проблеми, тільки в окремих випадках буде повністю знати, що їй задано додому. І тут немає злого наміру: річ у тому, що домашнє завдання майже завжди дається в кінці уроку, коли в класі вже шумно, а ваш "відстаючий" втомився і майже не чує вчителя. Тому удома він абсолютно щиро може сказати: "нічого не задали". В цьому випадку спитайте про домашнє завдання у однокласників.

При приготуванні домашніх завдань загальна тривалість безперервної роботи не повинна перевищувати 20–30 хвилин. Паузи після такої роботи обов'язкові! Не прагніть за всяку ціну і "не жаліючи часу" зробити відразу всі домашні завдання.

Сьоме — не вважайте неприпустимим попросити вчителя: питати дитину тільки тоді, коли вона сама викликається, не показувати всім його помилки, не підкреслювати невдачі. Постарайтеся знайти контакт з вчителем, адже дитині потрібна допомога і підтримка з обох боків.

Восьме — працюйте тільки на "позитивному підкріпленні". При невдачах підбадьорте, підтримайте, а будь-який, навіть найменший успіх підкресліть. Найважливіше при наданні допомоги дитині — це винагорода за його працю, причому не тільки на словах. Якщо цього не робити, дитина, починаючи працювати, може подумати: "Немає сенсу старатися, ніхто не відмітить моїх успіхів". Винагорода обов'язкова: це може бути спільна прогулянка, похід в зоопарк, в театр.

Дев'яте — але дуже важливе! — дітям з шкільними проблемами необхідний розмірений і чіткий режим дня. Треба не забувати: такі діти зазвичай неспокійні, незібрані, а значить, дотримуватись режиму їм зовсім непросто.

Якщо дитина насилу встає, не смикайте її, не квапте, не підганяйте зайвий раз: краще поставте будильник на півгодини раніше.

Мабуть, найважчий час — вечір, коли пора лягати спати. Батьки прагнуть швидше укласти маленького учня в ліжко, а він, як може, тягне час. Нерідко це кінчається сваркою, сльозами, докорами. А потім дитина довго не може заспокоїтися і заснути. Можна надати йому і деяку свободу (дозволивши лягати не рівно в дев'ять, а з дев'яти до пів десятої). Дуже важливий повний (без будь-яких учбових завдань) відпочинок в неділю, і особливо в канікули.

Десяте, і останнє — своєчасність і правильність прийнятих заходів значно підвищує шанси на успіх. Тому, якщо у вас є можливість, обов'язково проконсультуйте дитину у фахівців (лікарів, логопедів, психоневрологів, педагогів) І виконуйте всі рекомендації!

Поради батькам дошкільної групи

Готуємося до школи

Коли потрібно починати готувати дитину до школи? Чи потрібно взагалі це робити? Чому навчати дитину до школи і хто цим повинен займатись?

Пам’ятайте, що все дошкільне життя дитини – це і є підготовка дитини до школи. Найважливіше – не впадайте у крайнощі: не перестарайтеся із заняттями, щоб не викликати у дитини відразу до навчання, але й не пускайте все на самоплив, надіючись, наприклад, лише на вихователя дитячого садка.

Важливо, щоб до школи у дитини був різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими, і дітьми. Давайте малюку можливість встановити нові контакти. Це може відбуватися у поліклініці, крамниці, на дитячому майданчику тощо.

Деякі діти розгублюються, не маючи навички «виживання у натовпі», тому мають проблеми під час перерви у школі. Для тренування час від часу беріть доньку чи сина на великі розважальні заходи, вокзал, базар, прокататися у громадському транспорті.

Навчіть дитину не розгублюватися, коли її критикують чи дражнять. Готуйте до того, що у школі вона може зіткнутися з негативними оцінками своєї роботи. Тому вдома доречно мати досвід і похвали і огуди. Головне, щоб малюк розумів, що критикуючи, ви оцінюєте не його особистість у цілому, а конкретний вчинок. Чудово, якщо у дитини сформована достатньо стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження чи невисоку оцінку вчителя вона не образиться, а постарається щось змінити.

Важливо навчити дитину виражати свої потреби словами. Вдома часто рідні розуміють її з півслова або за виразом обличчя. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, організуйте такі ситуації, коли йому потрібно попросити про допомогу когось незнайомого.

У школі дитина досить часто буде попадати у ситуації порівняння з однолітками, тому прослідкуйте як під час гри вона реагує на успіх інших та свої невдачі.

Намагайтесь, щоб майбутній першокласник привчався працювати самостійно, не потребував постійної уваги та заохочення з боку дорослих. Адже на уроці вчитель не зможе достатньо уваги приділити кожному учневі. Поступово переставайте хвалити дитину за окремий крок у роботі, а хваліть за готовий результат.

Учіть малюка спокійно сидіти і працювати на протязі певного відрізку часу. Включайте у режим дня різноманітні заняття, чергуючи спокійну роботу із рухливими іграми. Це особливо важливо для непосидючої, збудженої дитини. Поступово вона звикне до того, що бігати і шуміти можна лише у певний час на перерві.

Заохочуйте творчу ініціативу малюка. Не сваріть його за помилки і не насміхайтеся навіть із найбезглуздіших спроб виконати завдання. Варто хоча б один раз насварити дитину за неправильні дії, і вона може більше не захотіти грати у цю гру.

Особливо якщо дії малюка невдалі, обов’язково знайдіть щось таке, за що можна було б похвалити, наприклад, за цікавий спосіб вирішення, за почуття гумору, за сміливість, винахідливість, за старанність чи акуратність тощо. Не забувайте говорити йому, що він розумний і здібний!

Велике значення для дитини має форма, в якій ви оцінюєте результати її діяльності. В основі будь-якої оцінки має бути загальне позитивне ставлення до дитини. Тому у всіх випадках першим і основним принципом оцінки повинна бути похвала. А як, у такому разі, вказувати дитині на допущені нею помилки? Бажано, щоб загальна думка висловлювання з оцінкою була приблизно така: «Ти діяв дуже добре, але поки що тобі не все вдалося зробити правильно. Та наступного разу ти зможеш виконати завдання ще краще ніж тепер.» Після цього важливо вказати дитині, як саме можна ліквідувати помилки. Така оцінка дуже багато важить навіть тоді, коли результат роботи повністю негативний.

5-річна дитина ще не в змозі відокремити оцінку виконання нею якогось завдання від оцінки себе в цілому. Тому, слова «Ти зробив це погано» вони сприймають як «Ти –поганий» і розуміє їх як вияв негативного ставлення збоку дорослих.

Детально проаналізуйте разом з малюком усі його помилки. Намагайтеся, щоб правильно відповідь дитина знаходила, хоч і з вашою допомогою, але самостійно. Не поспішайте підказувати хід розв’язку завдання. Спершу перевірте, чи малюк зрозумів, що від нього вимагається. Потім запропонуйте виконати завдання ще раз. Правильну відповідь повідомляйте лише тоді, коли усі інші можливості уже вичерпані.

З перших днів першокласник буде почувати себе впевнено, якщо привити йому елементарні навички роботи на уроці: навчити правильно тримати олівець і ручку; орієнтуватися на сторінках книги і зошита; уважно слухати інструктаж та виконувати його тощо. Попрацюйте над формуванням у дитини просторових уявлень. Для цього періодично пропонуйте їй виконати завдання на встановлення взаємного розміщення предметів (вище, нижче, поряд, між), уміння орієнтуватися на площині (вліво, вправо, вверх, вниз, усередині, зовні). Пограйте з малюком у «Хованки». Для цього заздалегідь сховайте іграшку, яку дитина, виконуючи послідовні інструкції, знаходить її: «Стань спиною до дверей, зроби 3 кроки вперед, повернись наліво, зроби 2 кроки назад, повернись направо, лівою рукою доторкнись до полиці, нижче, відкрий коробку. Що ти там бачиш?».

Розкладіть на столі ряд предметів (олівець, пензлик, гумку, лінійку) і запитайте: «Що знаходиться зліва від пензлика? Який предмет між пензликом і лінійкою? Між якими предметами знаходиться пензлик? Що потрібно зробити, щоб зліва лежав пензлик, а справа олівець? тощо». Запропонуйте дитині виконати завдання на знаходження заданої фігури у фігурах складнішої конфігурації, удосконалення уміння передавати форму фігури, порівняння предметів за їх властивостями (більший – менший, вужчий – ширший, вищий – нижчий, коротший – довший, важчий – легший і т.і

Якомога більше розмовляйте з дитиною. Спонукайте її до запитань, стимулюйте допитливість і цікавість. Відповіді на запитання намагайтеся знайти разом: «А як ти думаєш?», «Давай поміркуємо, чому так сталося». Пояснюйте всі незрозумілі слова, звертайтеся у присутності дитини до словника.

Систематично проводьте з малюком різні словесні ігри: «Назви, що це?», «Опиши предмет (розмір, форма, колір, матеріал, дотикові відчуття, призначення)», «Порівняй (наприклад: лимон і апельсин, цукор і сіль тощо)», «Хто більше знає слів (назв квітів, іграшок, дерев тощо)», «Впізнай предмет за описом».

Гра «Тема» допоможе поповнити словниковий запас, навчить швидко думати, утримувати у пам’яті задану тему. Запропонуйте гравцям вибрати певну тему, наприклад «Школа» чи «Ліс». Після цього кожен з учасників повинен називати слова, що мають відношення до даної теми. Так до теми «Школа» можуть відноситися слова «ручка», «лінійка», «портфель», «зошит», «учитель» тощо. У темі «Ліс» можна назвати слова «дерева», «білка», «гриби», «вовк», «сова» тощо. Виграє той, хто останнім назве слово або хто більше назве слів, що відносяться до заданої теми.

Учіть дитину фантазувати, придумувати історії. Не забувайте доречно вжити прислів’я, приказку, загадати загадку, запропонувати дитині скласти свою загадку. Вчіть з нею нескладні вірші, пісні, скоромовки, потішки, чистомовки.

Зверніть увагу, чи всі звуки дитина вимовляє правильно. Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти-логопеди. Недоліки звуковимови бажано виправити до початку навчання у школі.

Важливо підготувати руку дитини до письма. Для цього потрібно забезпечити розвиток кисті руки і дрібних м’язів пальців, окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи зору, контролю свідомості), плавності, точності і ритму рухів; уміння діяти за зразком, проводити безвідривні рухи олівцем на папері протягом 0,5 – 1 хвилини. Корисними вправами є малювання, зафарбовування, креслення геометричних фігур різної конфігурації та їх заштриховування, конструювання, ліплення, викладання мозаїки, робота з пазлами, аплікація, вишивання тощо.

Правила виховання

Добре виховання потребує від батьків уміння безпомилково читати в очах, на вустах і чолі дитини кожну зміну в її душевному стані.

Йоганн-Генріх Песталоці

Шановні батьки!

Пропонуємо Вам ці корисні поради, наповнені досвідом психологів різних країн. Сучасний світ швидко змінюється, змінюються й діти, але основні правила, які будують позитивні відношення між батьками та дитиною, залишаються. Беручи до уваги те, що ці правила підтверджені роками аналітичних та практичних досліджень відомих психологів, можна назвати їх «Золотими правилами виховання».

Отже: Вчіться приймати свою дитину такою, якою вона є, без заниження її гідності чи завищення недоліків. Якщо батьки не вміють об’єктивно оцінити сильні та слабкі риси дитини, було б дивно сподіватись, що вона сама легко навчиться ставитись до себе неупереджено. А між тим, схильність до об’єктивного самоаналізу – це той фундамент, на якому будується сильна та впевнена в собі особистість.

Прийняття не означає, що з негативними рисами характеру чи поведінки не треба боротись. Навпаки, неупереджене ставлення допомагає швидше помітити, яким моментам виховання слід приділити більше уваги. Але незважаючи на всі можливі недоліки дитини, вона повинна розуміти, що Ви любите саме її, а не її вміння чи вчинки.

Якщо Ви бачите, що дитині потрібна допомога – допоможіть, але тільки у випадку, коли вона готова прийняти Вашу допомогу чи просить про неї. Не відбирайте у дитині можливість вчитись на власних помилках. Звісно, якщо вони призводять (чи можуть призвести) до чогось небезпечного, втрутитись необхідно. Але в інших випадках нав’язування своєї допомоги робить дитину невпевненою у своїх силах та викликає бажання «вчинити навпаки». Будь ласка, зрозумійте: Ваша любов до дитини повинна підтримувати, а не пригнічувати її самостійність.

Зверніть увагу на емоційне наповнення тих слів, з якими Ви частіше звертаєтесь до дитини. Воно позитивне, нейтральне чи негативне? Як дорослі, так і діти підсвідомо більше звертають увагу не стільки на те, що їм кажуть, як на те, яким тоном це кажуть. Позитивно побудоване прохання скоріш знайде відгук у вчинках дитини.

І намагайтесь не кричати. Справа в тому, що крик завжди сприймається як ознака невпевненості, низького самоконтролю. Людина, яка часто не стримує свої емоції, особливо негативні, не може бути авторитетом в очах інших (і в першу чергу – в очах власних дітей). Хоча крик батьків начебто ставить крапку у суперечці з дитиною, насправді це лише зовнішня «перемога».

Позитивне відношення до себе – основа психологічного розвитку та виживання кожної людини. Неможливо здобути задоволення від оцінки своїх досягнень іншими, якщо не відчуваєш за них власної гордості. Але для дитини самооцінка та оцінка оточуючих часто зливаються в одне ціле, тому не дивно, що вона прагне й бореться за позитивне відношення до себе. Оцінюючи себе через думку інших, вона вчиться самоаналізу. Тому будьте уважні, шановні батьки, коли висловлюєте дитині своє відношення. Намагайтесь не допускати того, щоб дитина почала асоціювати себе зі своїми недоліками чи поганою поведінкою. Наприклад, не кажіть, що дитина погана чи неввічлива, підкреслюйте, що «це був поганий чи неввічливий вчинок».

Дуже важливим у створенні гарних відносин з дитиною є довіра. Вона закладається змалку і є запорукою довгих та міцних відносин. Але навіть незначна доля брехні чи непорозуміння може знищити цей зв’язок. Тому ніколи не обманюйте дитину, навіть заради її спокою. Якщо Ви не бажаєте відповідати на будь-яке питання, краще дипломатично і в м’якій формі поясніть це дитині. Брехня близької людини залишає глибокий слід, і немає гарантії, що дитина правильно сприйме Ваші мотиви, навіть коли подорослішає. Вчиться поважати дитину: вона ж не річ і не іграшка. Крім того, якщо Ви періодично говорите дитині неправду, не дивуйтесь, коли вона почне брехати у відповідь.

Правила та заборони повинні існувати у житті дитини. Але ці правила мають бути об’єктивними, з урахуванням вікових та особистісних можливостей дитини.

Крім того, їх повинна виконувати вся родина. Діти більше вчаться не тому, що ім кажуть, а тому, що вони бачать. Якщо, наприклад, серед батьків чи інших родичів часто виникають сварки та ще з використанням нецензурної лексики, то немає ніякого сенсу вимагати від дітей, щоб вони завжди вели себе ввічливо та виховано спілкувались. Дитина зрозуміє це або як нещирість з боку дорослих, або як те, що заборони існують лише для дітей. Тому привчайтесь бути прикладом для своїх дітей – інакше вони самостійно знайдуть собі кумира.

Правильно підібраний стиль пояснення правил та заборон не викличе сильного відторгнення з боку дитини. Завжди аргументуйте свої вимоги на такому рівні, щоб дитина могла їх зрозуміти. Тон повинен бути доброзичливим та роз’яснювальним, а не жорстким.

Якщо вже виникла потреба у покаранні, то його сила має відповідати мірі провини. Не виміщуйте власну образу чи гнів на дитині. Також не треба карати «під гарячу руку» або через великий інтервал часу. У першому випадку Ви можете не розібратись у ситуації та віднестись упереджено. У другому – покарання втратить в очах дитини зв’язок з вчинком.

І ще одна важлива річ: карайте тільки за вчинки, а не за думки чи емоції, які відчуває дитина, навіть якщо вони Вам неприємні чи спрямовані проти Вас. Емоції та думки народжуються з якоїсь причини, вони наслідки проблеми, а не її основа.

Якщо дитина чує від Вас лише критику та зауваження, скоро вона просто почне ігнорувати Ваші слова. Неможливо нікого навчите, тільки караючи. Логічно, що якщо погані вчинки викликають вираження незадоволення, все позитивне, що зробить дитина, також повинне бути відмічено батьками.