День пам’яті жертв політичних репресій
17 травня 2020 року в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.
Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, який відзначається щорічно у третю неділю травня.
Щороку в третю неділю травня по всій Україні та у світі українськими громадами проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.
Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 роцізаарештували 15717 осіб, у 1937-му – 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Близько 16,5 тис.чоловік було розстріляно в 1937-му
Як відомо 2 червня 1937 булоприйнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянськіелементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, якийпоклав початок масовихрепресій.
Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільноїд епресії й денаціоналізація.Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.
Тільки за періодВеликоготерору на території УРСР, за оцінкамиісториків, булозасуджено 198918 осіб, з якихблизькодвохтретин – до розстрілу. Рештубуловідправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покаранняохоплювалименше 1 %, звільненобулотільки 0,3 %).
Масовірепресивніоперації у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мализавершитидвадцятилітнюборотьбу з «соціально-ворожимиелементами», упокоритинаселення шляхом масовоготерору, утвердитиавторитарний стиль керівництва та здійснити «кадровуреволюцію». Підставою для розгортаннятерорубула теза Й. Сталіна про загостреннякласовоїборотьби в мірууспіхівсоціалістичногобудівництва.
Наказом № 00447 запроваджувалисяліміти (плани) на покараннягромадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР.Якщопервиннийліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. вінбувзбільшений до 83122 осіб. Ізпроханням про додатковіліміти в Москву неодноразовозверталисянаркомивнутрішніх справ УРСР ІзраїльЛеплевський та ОлександрУспенський.
Ще до початку дії оперативного наказу № 00447 особливуувагубулозвернено на «чистку» партійних лав та органівбезпеки, що мало забезпечитинадалібеззастережневиконаннярепресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочалисьмасовіарешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формуванняпозасудовогорепресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощенняпроцедуризасудження. До складу трійкизазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретаробласногоабореспубліканськогокомітету ВКП(б). Існування «трійок» та іншихпозасудовихрепресивнихорганівповністюсуперечилорадянськомузаконодавству, у тому числіКонституції 1936 р.
(Національнийісторико-меморіальнийзаповідник «Биківнянськімогили»)
Биківнянськепоховання жертв сталінськихрепресійналежить до найбільших на територіїУкраїни. Таємнаспецділянка НКВД УРСР у Биківні почала офіційнийвідліксвоєїдіяльностінавесні 1937 року. 20 березняцього року ПрезидіяКиївськоїміської ради ухвалиларішення про відмежуванняземельноїділянки «для спецпотреб» у 19,20 кварталах Биківнянськоголісу. Упродовж 1937-1941 роківвантажівкимайжещоночіпривозили тіларозстріляних у київськихв’язницях НКВД для таємногопоховання у Биківнянськомулісі. У заздалегідьпідготовленіями скидали тіла жертв, якіпотімприсипалисьвапном та ґрунтом.Кількістьпохованих в Биковнянськомулісі остаточно не встановлена, на думку істориків, вона можеставитивід 20 до 100 тисячосіб.
Часи Великого терору у масовійсвідомостінаселення СРСР позначенітотальним страхом та недовірою. Нічніарештисусідів, підозриколег на роботі, друзів, родичів, пошукшпигунів та шкідників, острахдоносів та обов’язокпублічнотаврувативорогів народу булиповсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, щотідонесуть на неїпершими. Це стало типовимзасобомвирішенняособистихконфліктівізкерівництвом, викладачами, родичами тощо.
Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.
У 2018 роціВерховна Рада проголосувала за Закон «Про внесеннязмін до деякихзаконодавчихактівУкраїнищодоудосконаленняпроцедуриреабілітації жертв репресійкомуністичногототалітарного режиму 1917 – 1991 років». Закон суттєворозширює коло осіб, якіпідпадаютьпідреабілітацію. Зокрема, в ньомупрописана автоматична реабілітаціяосіб, якібулипокараніпозасудовими органами, право на реабілітаціюотримаютьті, хтозізброєю в руках боровся за незалежністьУкраїни, бувув’язнений, примусовопоміщений у психіатричний заклад, трудовуармію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національноюознакою.