Відділ служба у справах дітей виконавчого комітету Піщанської сільської ради 

(0536) 75-83-09 

Урядова «гаряча лінія»   1547 

Національна "гаряча лінія" із попередження домашнього насильства 

• 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного)

• 116 123 (з мобільного)

Поради для батьків, опікунів, педагогів та усіх небайдужих дорослих.

З приходом осені діти усе більше часу проводять у онлайн-просторі, особливо якщо їхнє навчання відбувається  у дистанційному форматі.

Ми вирішили нагадати кілька важливих тез для батьків, вчителів та інших небайдужих до безпеки дітей в інтернеті.

Тримайте контакт! Цей пункт включає у себе поінформованість щодо того, скільки часу ваші діти проводять в Інтернеті, які сайти вони відвідують, чим цікавляться, що переглядають. Важливо бути з ними у їхньому просторі в довірливих стосунках, аби вчасно побачити потенційну небезпеку.

Навчіть дітей базових правил кібербезпеки:

• уникати поширення особистої інформації;

• усвідомлювати, що те, що потрапляє в Інтернет – назавжди лишається там;

• не ділитись особистими паролями з друзями або незнайомцями;

• додавати у друзі лише тих, кого знають особисто у реальному житті;

• при бажанні реально зустрітись з людьми з віртуальності – інформувати про це близьких, перевіряти усю інформацію;

• вміти натискати кнопки «заблокувати» або «поскаржитись» при зіткненні з неприйнятним контентом.

Забезпечити захищеність під’єднання до мережі. Діти можуть випадково натрапити на контент, що їх травмує. Ви можете вберегти їх від такої ситуації, встановивши певні обмеження через функції «дитячого режиму», «безпечного пошуку» або інші.

Використовуйте «сімейні» підписки на різні сервіси, яким віддаєте перевагу: так ви матимете доступ до історії переглядів, зацікавлень найменших членів вашої сім’ї тощо.

Якщо ви стикнулись з ситуацією насильства та небезпеки в інтернет середовищі стосовно дітей та молоді, звертайтеся за консультацією на Національну гарячу лінію для дітей та молоді:

116 111

0 800 500 225

Telegram: @CHL116111

Instagram: @childhotline_ua

Facebook: childhotline.ukraine

Безкоштовно. Анонімно. Конфіденційно.

24/7

«Проєкт « Підтримка Національної гарячої лінії для дітей та молоді» впроваджується Громадською організацією «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (Юнісеф), урядів Швейцарії та Чеської Республіки.

⠀

#childhotline #НДМГЛ #116111UA #національнагарячалінія #гарячалініядопомоги #гарячалініяпідтримки #UNICEF #UNICEFUkraine #ЮНІСЕФ

🧶 Іноді буває важко зрозуміти, що ми відчуваємо, здається, що це емоційний смерч, який важко пережити та легше блокувати. Але час, щоб визначити та зрозуміти наші почуття, може допомогти.

🧶 Звільнитися від контролю над своїми емоціями й дозволити собі їх переживати може бути важко. Якщо ви відчуваєте себе пригніченими, зупиніться, запитайте себе, чи зараз ви в умовній безпеці. Якщо так, - перемикніться на справу, яка вас заспокоює та розслабляє. 

🧶 Так влаштована наша психіка, що працювати зі своїми почуттями, ми можемо перебуваючи в безпеці. В умовах реальної небезпеки - спрацьовує режим виживання.

✍️ Визначення своїх почуттів 

❗️Дозвольте собі відчути свої емоції в безпечному місці. Це допоможе вам їх розпізнати.

1️⃣Спробуйте розслабитися. Ідіть туди, де вам буде комфортно і безпечно. Закрийте очі, глибоко вдихніть і спробуйте розслабитися.

2️⃣Зверніть увагу на своє тіло. Можливо, ви виражаєте свої емоції фізично. Це може допомогти вам зрозуміти, які емоції ви відчуваєте. Наприклад, якщо ваше серце б’ється швидко, а дихання поверхневе, це може свідчити про страх або паніку. Якщо ваші м’язи напружені, ви можете розлютитися.

3️⃣ Зверніть увагу всередину і спробуйте зосередитися на тому, що ви відчуваєте. Намагайтеся не засуджувати свої емоції, просто дозвольте їм бути. Якщо можете, спробуйте назвати свої почуття.

5️⃣ Наскільки сильні ваші почуття? Можливо, вам буде корисно оцінити свої емоції від одного до десяти. Наприклад, на скільки з десяти ви відчуваєте гнів? Смуток? Страх?

🧶Емоції складні, і ми рідко відчуваємо лише одну емоцію за раз. Ви можете відчувати поєднання емоцій, які змінюються протягом дня.

😌Розуміння своїх почуттів

🧶 Коли ви визначите почуття, спробуйте проаналізувати, чому ви його відчуваєте.

🧶 Знайдіть час, щоб запитати себе: «Чому я так відчуваю?» Це може допомогти вам визначити думки або переконання, що лежать в основі ваших почуттів.

🧶 Потім ви можете почати опрацьовувати ці думки та переконання, наскільки корисні вони для вас.

🧶 Що б ви не відчували, нагадуйте собі, що це щира відповідь.

🧶 Бути справді засмученим, занепокоєним чи наляканим — нормально — і нормально відчувати себе так через місяці, роки чи десятиліття після того, як травматична подія сталась з вами.

🧶 Ніхто ніколи не повинен винити вас в тому, що ви відчуваєте, або очікувати, що ви просто «переборете це».

🙏 Якщо вам потрібна допомога та підтримка, ми можемо допомогти. Інтернет-платформа психологічної допомоги «Розкажи мені» працює цілодобово. Вам потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку через сайт tellme.com.ua. Консультації проводяться БЕЗКОШТОВНО в режимі онлайн.

🏃‍♂️*Тривожність та спорт*

🥊 Відсутність фізичної активності – це те, що напряму пов’язано з тривожністю та викликає занепокоєння. Якщо ви сидите цілий день і ніколи не займаєтеся спортом, ваше фізичне та психічне здоров’я, ймовірно, постраждає в результаті.

🤾‍♂️Наше тіло створене природою для руху, а певні функції організму залежать від фізіологічного руху.

🦠 Наприклад, лімфатична система потребує дихання та руху м’язів, щоб допомогти переміщувати рідину та видаляти відходи з вашого тіла. Якщо ви не маєте звички достатньо рухати тілом, ці процеси починають працювати неефективно. Надлишок токсинів у вашому організмі викликає занепокоєння.

👩‍🔬Дослідження показали, що

‼️Більш тривалий час сидіння (≥8 год) збільшує шанси на тривожність і депресію, а помірна та висока фізична активність знижує.

🩺 Бездіяльність також збільшує ризик діабету, ожиріння, серцево-судинних захворювань, раку товстої кишки, остеопорозу, порушення ліпідів і високого кров’яного тиску.

 🏥 Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) стверджує, що відсутність фізичної активності є четвертою причиною смерті в усьому світі, що призвело до 3,2 мільйона смертей у всьому світі.

💪Навпаки, регулярна участь в аеробних вправах знижує напругу, підіймає та стабілізує настрій, покращує сон і підвищує самооцінку.

🔬Одне наукове дослідження на тваринах показали, що фізичні вправи та регулярна активність позитивно впливають на патофізіологічні процеси тривоги. А численні дослідження та мета-аналізи показують, що фізичні вправи також асоціюються зі зниженням тривожності в клінічних умовах.

❓Що робити, якщо ви страждаєте від слабкості, низької енергії або нестачі мотивації? 

🚶‍♀️Почніть з коротких прогулянок по вашому дому або околицях, спробуйте виконувати сидячу роботу стоячи.

🚶Наприклад, ходьба 10 000 кроків протягом дня є хорошим способом забезпечити безперервний рух. 

🚶‍♂️Якщо спочатку ви не можете ходити так багато, не хвилюйтеся, це нормально. Проходьте, скільки можете, і одного дня ви зможете досягти цю позначку. Тут в пригоді стане додаток на телефоні, який вимірює ваші кроки.

Рекомендації:

✅Найкращими вправами для боротьби з тривогою є ходьба, йога, плавання та походи-трекінги на природу, хоча будь-яка фізична активність може допомогти вам зменшити симптоми тривоги.

✅ Виберіть той вид вправ, який вам подобається, і практикуйте принаймні 3 рази на тиждень.

✅ Заповніть решту тижня короткими й довгими прогулянками.

✅У вихідні дні вирушайте на тривалі прогулянки або виконуйте інтенсивні вправи.

Розповідає дитячий психолог Ольга Шакотько, яка з 2014-го року є кризовим волонтером і працює з дітьми-переселенцями. 

🟡 Щоб заспокоїти дитину, спершу треба заспокоїтися самим. Ми можемо ділитися тільки тим, що є в нас. 

🟡 Діти часто віддзеркалюють емоції батьків. Якщо бачимо, що дитина нервує, одразу перевіряємо наскільки знервовані самі. 

🟡 Якщо відчуваєте, що емоції переповнюють, треба подихати і «заземлитися». Робимо кілька вдихів носом, надуваючи живіт на рахунок один-два, і кілька видихів, здуваючи живіт, на рахунок один-два-три-чотири-п'ять.

🟡 Коли заспокоїлися, спокійно говорите з дитиною тими словами, до яких вона звикла в звичайному житті. 

🟡 Не можна кричати на дитину, коли вона сама кричить, це не допоможе. 

🟡 Найчастіше дитина в паніці через те, що не розуміє, що відбувається і чому мама забрала її із затишної квартири й привела в підвал. Треба пояснити, що наразі батьки роблять найважливіше: піклуються про її безпеку.

🟡 Хвалити: як гарно тримається, швидко збирається. 

🟡 Переключати увагу на тих, хто потребує підтримки: бабуся, мододша сестричка.

🟡 Окреслити зону відповідальності: дитина сама контролює, які іграшки треба взяти, знову спускаючись в підвал.

Поради для тих, у кого iPhone:

▪️встановіть темний фон "шпалер", зменшіть час блокування екрану, яскравість, вимкніть звук;

▪️вимкніть програми, застосунки, якими не користуєтесь;

▪️вимикайте інтернет, коли ним не користуєтесь;

▪️увімкніть режим "Не турбувати" чи "Авіа";

▪️вимкніть iCloud, Wi-Fi та Bluetooth, Siri та візуальні ефекти, а також геолокацію;

вимкніть відстеження фізичної активності.

Поради для власників смартфонів Android:

▪️вимкніть Wi-Fi та Bluetooth;

▪️встановіть шпалери темного кольору, зменшіть яскравість екрану та увімкніть автоматичне регулювання яскравості екрану, зменште час очікування;

▪️вимкніть програми, якими не користуєтесь, але вони запускаються у фоновому режимі, обмежте роботу програм, які потребують великої кількості заряду;

▪️видаліть облікові записи з пристрою, якими не користуєтесь;

▪️увімкніть "режим економії заряду" або адаптивне споживання;

вимкніть геолокацію.

Джерело: РБК- Україна

1. Встановлення контакту

Завдання: Переконатись, що на вашу присутність якось реагують, вас бачать і чують. Для цього необхідно залучити людину до взаємодії з вами.

Що робити: Зверніться до нього, наприклад: "Кивни, якщо ти мене чуєш", "Я Діма, як тебе звуть?", "Я зараз стискаю твою руку, стисні у відповідь мою".

2. Підтримка

Завдання: Показати людині, що вона не сама, що вона впорається і ви їй у цьому допоможете.

Що робити: Скажіть йому: Я тут, я поруч, Ти молодець, Ми разом.

3. Раціоналізація

Завдання: Переключити увагу з емоційних переживань та активувати раціональне мислення.

Що робити: Запитайте в нього, звернувшись на ім'я, яке ви дізналися на кроці 1

Дата народження.

Адреса проживання.

Прізвище.

Який сьогодні день.

Що сталося.

З ким ти був.

4. Зв'язок із реальністю

Завдання: Зменшити дезорієнтацію та розгубленість, позначивши реальний стан справ та дії, які необхідно зробити.

Що робити: Скажіть йому, наприклад: "Поруч вибухнув снаряд", "Ти живий", "Зараз нам треба встати і йти в укриття".

5. Активація автономності

Завдання: Повернути здатність дбати про себе самостійно.

Що робити: Важливо не робити те, що людина може зробити сама. Використовуйте замість прохань наказовий спосіб, тобто не просіть, а наказуйте. Наприклад:

"Налий собі води та випий", "Візьми дитину за руку", "Застебни куртку".

Ці кроки допоможуть людині поступово повернутись до звичайного стану.

1. Підтримувати постійний зв’язок, незалежно від того, в одному місті ви живете чи в різних. Слід телефонувати літнім членам родини вранці та ввечері, не проявляючи власну тривогу та страхи. Під час розмов слід бути впевненими та спокійними. Передавайте слухавку дітям та онукам – нехай вони піднімуть настрій стареньким. При цьому важливо домовитися про час, коли ви зідзвонюєтеся. 

2. Проговорити план усіх можливих ситуацій та бути готовими до всього. Розробіть та обговоріть план максимально конкретно. Така послідовність та ясність заспокоїть літніх людей.

3. Піклуватися про здоров’я своїх літніх родичів. Запитайте, чи всі ліки вони мають, яке в них самопочуття тощо. Якщо необхідно поповнити аптечку, особливо коли йдеться про ліки від хронічних захворювань, допоможіть їм у цьому. 

4. Обговорити, скільки, де саме та які новини дивитися та слухати. Поясніть, що наразі велика кількість інформації є провокативною та неправдивою, а отже може зашкодити. Разом оберіть одне чи кілька ЗМІ, яким ви довіряєте, і подбайте, щоб ваші рідні не стали жертвами фейків.

5. Частіше обійматися. Переоцінити важливість дотиків просто неможливо, і наразі вони потрібні як ніколи. 

Не забувайте про літніх людей, які поруч з вами: сусіди, колеги, просто бабуся в магазині. Допомагайте самотнім стареньким, якщо маєте таку можливість. 

🔸Обняти та взяти за руку.

🔸Сказати, що ситуація дуже складна. Сталося те, чого ми боялися. І нам важливо бути дуже зібраними та допомагати один одному. Ми разом. Армія зараз робить усе можливе, щоб ми були у безпеці.

🔸Ми можемо чути страшні звуки, довкола люди можуть боятися. Можливо, нам потрібно буде перейти у безпечніше місце.

🔸Запитати дитину, яку іграшки вона хоче взяти з собою.

🔸Закликати дитину уважно виконувати прохання батьків в екстремальній ситуації

🔸Пояснити, що вам також страшно. Та запевнити, що ми все владнаємо.

Перша вправа — раціональна. Потрібно дізнаватися правдиву інформацію про ситуацію і вірити у свою готовність виконувати ті дії, які нам допоможуть впоратись.

Все, що нам наказують робити наші військові, тероборона чи протиаварійні організації, треба виконувати. Тримайте в голові все, що вам допомагало колись в минулому, коли ви були у стресі. Ви вже не один раз впорались зі стресом, впораєтесь і тепер.

Друга вправа — дихальна. Вам потрібно відчувати своє дихання і використовувати його, щоб відновити рівновагу. У цьому допоможе так зване «квадратне» дихання: 4 секунди на вдих, 4 секунди — затримка дихання, 4 секунди на видих і 4 секунди — затримка без повітря.

Третя вправа — обмежувальна. Обмежуйте свій інфопотік. Просто не читайте новини. Якщо щось станеться — вам скажуть сусіди чи друзі.

Четверта вправа — тілесна. Відчуйте ноги на підлозі. Станьте в кут, де ви відчуваєте себе захищеним. Думайте про тіло, про те, що воно відчуває. Ви пружна людина, ви гнучка людина, ви міцно стоїте ногами і опираєтесь спиною. Нормалізуйте дихання і споглядайте за м’язами. Ваші м’язи розслабляються не всі одразу. Просто називайте частини тіла, де ваші м’язи розслабляються. Покладіть руку на серце, послухайте стукіт серця, усвідомте себе живим.

П’ята вправа — аналітична. Ця техніка полягає в пошуку тверджень, альтернативних вашим тривожним думкам. Такі альтернативні твердження допомагають знизити тривогу та зосередитись на виході зі складної ситуації.

Перед кожною родиною свого часу постає дуже хвилююче питання - яку професію обрати дитині після закінчення школи? Менше переймаються ті батьки, в родинах яких діти обирають трудовий шляхзатрадицією. Всім відомі, наприклад, робітничі династії. Іноді формуванню професійних традицій сприяє атмосфера родинного життя: так складаються сім’ї вчених, вчителів, артистів.

Але для більшості питання вибору професії є одним з найбільш складних. Дітям необхідна допомога дорослих, але допомога розумна. Батьки повинні стати радниками для дитини у пошуках улюбленої справи.

Давайте спробуємо разом розібратися у такому непростому питанні як професійне визначення. Вибір професії можна порівняти з системою рівнянь, що має декілька невідомих.

Перше невідоме– світ професій. Їх десятки тисяч, і якщо не охопити поглядом все це різноманіття, хоча б в загальних рисах, вибір буде неповноцінним. Часто так і буває - обирають той фах, з яким встигли ознайомитися. Чи не залишиться за бортом якраз та професія, що найбільше відповідає схильностям вашого сина чи доньки?

Психологи ретельно вивчили професії, виявили найбільш характерні їхні ознаки і виокремили п’ять великих груп, п’ять типів професій в залежності від особливостей предмету праці:«людина–природа», «людина-техніка», «людина-людина», «людина–знакова система», «людина–художній образ».Кожен з п’яти типів поділяється за різними ознаками на менші групи. Поступово коло вибору звужується до декількох професій, які подобаються більше за інших, або й взагалі до однієї. Автор даної системи, професор Євгеній ОлександровичКлімов, детально описує про це в своїй книзі «Як обрати професію», яку корисно прочитати батькам разом з дітьми.

Нарешті виділили коло професій, які подобаються доньці чи сину. І тут з’являєтьсядруге невідоме: чи будуть відповідати особисті якості дитини, риси характеру, темперамент тим вимогам, які висуває до людини дана робота. Якщо син або донька вже визначили для себе професію, радимо ознайомитися з її описом,професіограмою. Ця інформація дозволить вам зробити деякі попередні висновки про те, чи є у вашої дитини дані для опанування обраного фаху. Ідеальний вибір - коли вимоги професії співпадають з особистісними якостями людини.

Третє невідоме: визначити стан здоров’я. Встановити відповідність здоров’я людини вимогам, що висуває професія, - завдання лікаря. Саме тому кожен, хто вступає до навчального закладу, проходить обов’язковий медичний огляд. Щоб уникнути розчарувань, важливо своєчасно проконсультуватися з лікарем.

Четверте невідоме: в будь-якій роботі є свої тонкощі, нюанси, про які теорія не розповідає. Тому школярам важливо поспілкуватися з представниками обраної професії.

П’яте невідоме:куди піти вчитися? Вибір навчального закладу відіграє дуже важливу роль як для вас, так і для вашої дитини. Заздалегідь можна ознайомитися з «Довідником навчальних закладів» та отримати необхідну інформацію.

Пам’ятайте:

· Діти завжди потребують допомоги дорослих і не можуть самостійно обрати професію до душі.

· Батьківська допомога у виборі професії не повинна бути нав’язливою і замінювати бажання дитини бажанням батьків.

· Уважно прислухайтеся до намірів та прагнень своїх дітей, враховуйте їхні інтереси та схильності, спираючись на рівень розвитку їхніх здібностей, і радьте обирати ту професію, що найбільше їм підходить.

· Якщо радите дитині оволодіти тією чи іншою професією, ви повинні бути впевнені, що цей фах є найбільш підходящим для неї, не протипоказана її здоров’ю і є для неї цікавим.

· Обрана професія повинна бути актуальною на ринку праці та виправдати очікування щодо рівня заробітної плати.

Просто не ходити до школи чи іншого закладу освіти – недостатньо. 

– обмежте контакти вашої дитини з іншими дітьми, родичами, які мешкають окремо, знайомими;

– не допускайте перебування дитини у місцях великого скупчення людей, зокрема у громадських місцях, на спортивних та ігрових майданчиках;

– не допускайте участі дитини у масових заходах (змаганнях, конкурсах тощо);

–  обмежте пересування дитини громадським транспортом;

– не допускайте контакт дитини з особами, що мають ознаки  респіраторного захворювання;

– контролюйте дотримання дитиною правил особистої гігієни, навчить дитину мити руки після відвідування вулиці, туалету, перед вживанням їжі;

– роз’яснить важливість дотримання правила захисту очей, носа або рота від контакту з ними немитих рук;

– слідкуйте за станом  здоров’я дитини, не займайтесь самолікуванням у разі захворювання, своєчасно звертайтесь за медичною допомогою.

 Не нехтуйте правилами!!! Віднесіться з розумінням до ситуації, яка склалася у світі, і тоді у нас все буде добре.

Підліткова депресія — це не примхи, не швидкоплинний поганий настрій. Це явище — справжня хвороба, що вимагає своєчасного й адекватного лікування. Вона характеризується тривалим і стійким пригніченим станом, депресивним настроєм. Вона віднімає у підлітка сили та бажання вчитися і займатися спортом чи мистецтвом, гуляти та спілкуватися. Батькам важливо знати, які причини та ознаки, можливі наслідки, а також симптоми та лікування даного стану у дитини.

У чому небезпека?

Діти в підлітковому віці — не подарунок, це знають всі. Більшість з них замкнуті й агресивні, зациклені на своїх почуттях, мають якісь дикі уявлення про світоустрій, які вони із завзятістю відстоюють, не слухаючи та не сприймаючи нічиї думки.

Симптоми депресії у підлітка

Гормональні зміни, що відбуваються в організмі хлопчика чи дівчинки, серйозно впливають на його або її фізичний і психічний стан. Кожна людина у віці від 12 до 17 років може нагрубити, грюкнути дверима, проігнорувати дорослого. Однак є набір явищ, які повинні змусити задуматися батьків.

Ознаки підліткової депресії:

· смуток, пригнічення, безнадія як основні характеристики настрою;

· дратівливість і гнівливість;

· часті сльози;

· припинення спілкування з родиною і друзями;

· юна людина кидає свої захоплення, перестає цікавитися чим-небудь, запускає навчання;

· поганий апетит, порушення сну;

· стійке занепокоєння;

· постійне почуття провини;

· відчуття себе нікчемною людиною;

· прагнення до самотності, навіть у тих, хто раніше був душею компанії;

· пропала мотивація до чого-небудь;

· втома, млявість, апатія, швидка втомлюваність;

· біль в голові, шлунку, спині по типі вегетосудинної дистонії;

· проблеми з концентрацією уваги;

· думки про можливість перервати власне життя.

   Іноді дитина приховує від сім’ї свій стан, батькам складно розгледіти ознаки депресії у підлітків. Однак є ряд непрямих явищ, які допоможуть мамі та татові вчасно забити на сполох і прийняти правильне рішення.

· Дитина тікає з дому. Іноді справа доходить тільки до розмов про втечу, але, в будь-якому випадку, дорослим потрібно розуміти, що такі слова або дії — не провокація і капризи, а крик про допомогу і відчайдушне бажання звернути на себе увагу.

· Проблеми з успішністю. Вони можуть з’явитися і у відмінника. Перш ніж лаяти сина або дочку за лінь, переконайтеся, що це не втрата концентрації, не тривожний стан, не проблеми з вчителями або однолітками, які змушують юну людину прогулювати уроки і ігнорувати завдання. Сюди ж можна віднести забудькуватість і безвідповідальність, вони виникають через нездатність зосередитися.

· Проблеми з алкоголем або наркотиками як варіант втечі від жорстокої дійсності і бажання забути своє горе. Це явище вимагає втручання фахівця, професійного лікування і, найголовніше, підтримки, а не критики на шляху виходу з нього.

· Невпевненість в собі. Завжди посилюється в підлітковому віці, а при депресії може дійти, наприклад, до відмови виходити з дому.

· Божевільні вчинки. Викидом адреналіну підліток може несвідомо хотіти блокувати свою тугу. Небезпечні для життя експерименти, прогулянки по дахах або будівництвах, екстремальне водіння, участь у правопорушенні також свідчать про те, що має місце підліткова депресія.

· Інтернет-залежність. Самостверджуючись у соціальних мережах, дитина пробує таким чином піти від реальності, забути те, що з нею відбувається насправді. Вона може перейти межі, виставити на загальний огляд свої дурні або небезпечні вчинки, двозначні висловлювання, відверті фотографії. Психіатрія відносить це явище до нехімічних форм залежності, які потребують серйозного лікування.

· Агресія і насильство. Часто характерні для тих, хто сам зазнав побоїв чи глузування. Говорить про безпорадність підлітка або про невміння вирішувати власні проблеми.

Хто схильний до депресії

Безумовно, в групі ризику хлопці, які перебувають на обліку у психіатра, і які мали з дитинства якісь психологічні відхилення. Гормональна буря в підлітковому віці буде впливати на них досить сильно.

Ті, хто поводяться асоціально, мають педагогічну занедбаність, можуть підпадати під діагноз «підліткова депресія». Це хлопці з неблагополучних сімей, дитячих будинків, ті, хто перебуває на обліку в поліції.

Однак, найбільш тривожна група — чуйні, емпатичні та невпевнені в собі з дитинства люди. Річ у тім, що вони можуть бути успішними і веселими, товариськими і оптимістичними до певного віку. Але приходить час, коли відбувається особистісне усвідомлення, підліток розуміє, що весь світ не буде любити безумовно. В цей момент і можуть почати проявлятися депресивні симптоми, які батькам важливо вчасно розгледіти.

Як поводитися батькам

На жаль, профілактика депресії у підлітків не вважається важливою у багатьох сім’ях. Батьки думають, що мають право контролювати життя підростаючої людини, займаючись власними справами та проблемами і не вникаючи в її світ. Тому, коли виявляються ознаки небезпечного стану, мама і тато часто губляться або «закручують гайки».

Потрібно розуміти, що такими способами домогтися довіри і відкритості неможливо. Підліток або замкнеться в собі ще сильніше, або піде на відкритий конфлікт з батьками.

Ось які дії важливо зробити для сприятливого результату.

· Говоріть зі своєю дитиною. Робити це потрібно делікатно й обережно і уникати нотацій і зайвих питань. Все це тільки замкне підлітка, ще більше зміцнить його в думці про те, що ніхто не розуміє його переживань. Дуже корисно підключити практику «активного слухання»: батько або мама взагалі не задає питань, але промовляє проблеми і переживання сина або дочки в позитивному ключі. Найголовніше, про що не варто забувати — настанови не тільки не корисні, але й шкідливі.

· Дайте зрозуміти своїй дитині, що любите її такою, якою вона є, що ви завжди будете поруч. Цей принцип називається «безумовне прийняття». Його використання дає знати юній людині, що мамі і татові вона дорога сама по собі, така, яка вона є, а не така, якою вони собі придумали.

· Якщо підліток захоплюється тією чи іншої субкультурою, не засуджуйте його вибір, яким би безглуздим він вам не здавався. Пам’ятайте, що вже до двадцятиріччя мало хто залишається в рамках таких напрямків, а в цей момент для вашої дитини ця музика, одяг, фільми здаються серйозними. Спробуйте поговорити з нею про те, що привернуло її в ряди послідовників, наприклад, хард-року, розпитайте про особливості, знайдіть те, що здається вам гарним/цікавим. Одночасно важливо не лицемірити і не висловлювати брехливе захоплення: будьте чесні зі своїм чадом.

· Не знецінюйте переживань сина або дочки, якими б безглуздими вони вам не здавалися. Серйозне ставлення і повага до почуттів дитини позначиться на вашому спілкуванні і градусі довіри в його процесі. Якщо в даний момент, наприклад, насмішки однокласниць здаються вам дурістю, постарайтеся згадати себе в аналогічному віці і побачити, як болісно можна переживати таку ситуацію.

Будь-які зміни в житті дитини — це стрес. Вони не обов’язково пов’язані з чимось поганим, проте це завжди адаптація. І саме від батьків залежатиме, як швидко і з якими емоціями дитина сприйме свій новий статус школяра. Тож віддаючи дитину в перший клас, батьки мають розуміти, що їхня підтримка та підготовка вкрай необхідні. І що від цього залежатиме адаптація маленького учня. Про все це розповідає дитячий психолог, гештальт-терапевт і мати двох синів Антоніна Оксанич.

Учитель — напарник

Дитині, яка щойно змінила свій статус на школяра, варто пояснити, що вчитель завжди допоможе. Тому не потрібно соромитися ставити їй чи йому запитання. З будь-якого питання, яке турбує, можна звертатися до вчителя: щодо роботи чи туалету, коли не зрозумів, куди піти, коли холодно чи хочеш пити — перепитай учителя, він завжди допоможе тобі, однак потрібно буде почекати.

Дитина має розуміти, що вчитель — один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він/вона не може. Потрібно трішки зачекати своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-якого приводу вона має звернутися саме до вчителя.

Образ учителя має бути позитивним

Часто батьки не зовсім погоджуються з діями чи правилами, якими керується вчитель у своїх діях. Та ніколи не можна обговорювати з негативної сторони вчинки вчителя чи його поведінку. Адже дитина не завжди вловлює суть розмови і може помилково сформувати загальне негативне враження не лише про вчителя, а й про школу загалом.

Школяр — це круто

Щоб пришвидшити процес адаптації, варто обговорити з дитиною, чим саме відрізняється школа від садочка. Школяр — це інший статус для дитини. Поясніть: «Ти подорослішав, і тепер ти в статусі школяра. Це дуже круто! Тепер тебе навчатимуть писати і читати, тому необхідно буде трохи довше сидіти за партою, проте це не на цілий день! І вже з обіду ти матимеш вільний час для інших улюблених справ».

Якщо знаєте, що найближчим часом плануються екскурсії, покажіть школу з позитивної сторони: тепер діти всі разом їздитимуть на екскурсії і пізнаватимуть світ навколо. Поясніть, що в самій школі дітки менше граються, зате навчаються лише півдня.

Важливість довірливих стосунків

Найважливіше в цей час — закріпити довірливі стосунки між дитиною і батьками. Це означає, що кожного дня дитина та батьки мають поговорити про те, як минув день у школі. Важливо: ця розмова не повинна мати вигляд допиту чи тотального контролю — запитання варто ставити зі спокійною інтонацією з нотками цікавості.

Під час цієї розмови ми в жодному разі не засуджуємо дитину за її почуття чи страхи. Дорослим варто більше слухати, ніж говорити — використати техніку активного слухання. Слід почути дитину й вибудувати зворотний зв’язок.

Якщо дитина, наприклад, прийшла і сказала, що їй було страшно, не потрібно радити їй що робити. А тим паче — казати щось на кшталт: «Та ти чого, це ж зовсім не страшно!» Просто поставте їй більше уточнювальних запитань. Спочатку поверніть емоцію дитини, скажіть: «Я розумію, тобі було страшно», а далі ставте уточнювальні запитання: «Як гадаєш, чому це сталося?», «А як ти думаєш, як можна вирішити ситуацію, що склалася?»

Не давайте дитині готових рішень, не пропонуйте поради, адже вона має навчитися вирішувати самостійно.

У 7 років дитина вже сама знає тисячі рішень ситуацій, краще вислухайте її і підбадьорте. Зараз найкращий час для батьків: із позиції контролю варто перейти на позицію людини, яка підтримує та вислуховує. Якщо дитина не хоче розповідати про школу, це означає, що потрібно знайти ключик, щоб дитина відкрилася. Можна застосувати такі фрази, які викличуть дитину на діалог: «Що тобі найбільше сподобалося в школі?» і «Що тобі найменше сподобалося сьогодні?», «Із ким ти сьогодні подружився?»

Або спробуйте знайти точку входу в розмову, граючи разом у гру «Якого кольору в тебе сьогодні настрій?» Батьки можуть почати самі й назвати колір, з яким асоціюють сьогоднішній день, і розповісти чому. А коли черга дійде до дитини і вона назве свій колір, запитати її, а що саме цей колір для неї означає.

Учитель — ключова фігура

Батьки формують самооцінку дитини до 7 років — це позитивне або негативне ставлення до себе. А вчитель формує соціальну оцінку — тобто, яка дитина в колективі: кмітлива, швидка, занудна, смішна, конфліктна чи неконфліктна.

Для дитини перший учитель є дуже великим авторитетом, тому важливо, яким цей учитель буде. У дитини є певна ідеалізація. Тому якщо вчитель починає формувати негативну самооцінку дитини, критикує привселюдно чи принижує особистість («Ти ледар! Подивись на себе…»), батьки мають переговорити з учителем.

Поведінку і вчинки критикувати можна, переходити на особистості — ні! Якщо ж учитель повірив у дитину та зміг надихнути її в перші роки навчання — це позитивно відіб’ється на всьому подальшому житті дитини.

Тому навіть якщо вчитель має якісь претензії до поведінки чи успішності вашої дитини і розповідає вам про це, то навіть якщо вам справді соромно за дії дитини, не перекладайте це на школяра. Зупиніться й спробуйте зрозуміти дитину. Адже за поганою поведінкою стовідсотково стоїть якась проблема: чи то брак підтримки вдома чи в класі, можливо, її цькують у школі, або вона надзвичайно боїться.

Місточки довіри і підтримки

Пишіть своїй дитині листівочки і кладіть непомітно в портфель чи кишеню. Прості фрази або схеми типу «Я люблю тебе», «Привіт», «Гарного дня» — будуть приємним сюрпризом для юного школяра та нагадають про близькість батьків. Придбайте чи зробіть символічний амулет для дитини від мами і тата і разом вигадайте історію. Щоразу, як дитина сумуватиме за батьками в школі, вона зможе діставати амулет й одразу відчуватиме їх поруч.

Покладіть дитині із собою улюблене печиво чи щось смачненьке, що нагадуватиме дитині в школі, як сильно про неї піклуються батьки. Якщо правила школи не забороняють, дайте дитині із собою годинник-телефон (тільки попередньо навчіть ним користуватися). У такий спосіб ви зможете обмінюватися сердечками, аудіоповідомленнями, а дитина буде певна, що за потреби легко зв’яжеться з батьками.

Підтримайте бажання дитини дружити з іншими однокласниками поза школою. Так вона матиме ще одну точку опори крім учителя. А також підтримку в школі від найкращого друга.