УКРАЇНА ВІДЗНАЧАЄ ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА
23 СЕРПНЯ ми відзначаємо День Державного Прапора України! Українського Прапора, який знає та шанує весь світ! Яким пишаються всі українці й українки! Синьо-жовті кольори на прапорі мають щонайменше тисячолітню історію і сягають часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над ратушею у Львові. Утвердження ж синьо-жовтого прапора як державного відбулося із проголошенням Української Народної Республіки (УНР). За синьо-жовтий ув’язнювали. Український прапор — символ перемоги.Сьогодні синьо -жовтий прапор на броні наших славетних воїнів, які мужньо й героїчно захищають нашу незалежність! Він нагадує світу про готовність українського народу битися за кожен метр своєї землі.Могутній – на броні українських танків. Рідний – на пікселі наших воїнів. Жорстокий — на крилі бойового літака. Він — символ свободи над звільненою землею та вогонь помсти на щиті полеглого побратима.Державний прапор України, наш Прапор обовʼязково повернеться у кожен куточок нашої суверенної землі!
«Vincit qui meminit (Перемагає той, хто пам'ятає)”
ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини БНАУ» має давню та цікаву історію. Зокрема це музеї: анатомічний та патологоанатомічний, бойової слави, Тарасова світлиця, куточок художньої творчості студентів, світлиця в гуртожитку та музей історії коледжу.
Постійно ведеться пошукова робота в зібранні матеріалів та поповненні музею коледжу. Нещодавно було звернення від рідних викладача агрономії Жук Михайла Петровича 1933-35рр. На що рідним було повідомлено, що Існування в 1933 році в Козельці зоотехнікуму підтверджується довідником «Історія міст і сіл Української РСР, Чернігівська область. На жаль детальна інформація про діяльність технікуму в 30-і роки відсутня, так як 22 серпня 1941 р. по навчальному закладу виданий наказ № 63 про знищення архівних документів по технікуму до 1939 року.
Витяг і історії технікуму.
Мирне життя колективу навчального закладу припинилося 22 червня 1941, коли почалася Велика вітчизняна війна. Багато учнів, викладачів та співробітників були призвані в Червону армію та мужньо і сміливо воювали з німецько-фашистськими загарбниками, зокрема Красильщиков К.М., Брожко М.І., Савченко М.С., Бондар Р.Ю. Восени 1943 року зразу після визволення Чернігівщини від німецько-фашистських загарбників Козелецький сільськогосподарський технікум відновив роботу з підготовки кадрів. Напівзруйнувані навчальні та інші приміщення потребували ремонту, навчально-матеріальна база була фактично знищена та розграбована. Не зважаючи на всі складнощі керівники навчального закладу Лобода П.Є., Овдій (1944), потім Пархоменко Ф.Є. (1944-1945), Терновський Є.В. (1945-1946), Юхно Микола Юхимович (1946-1951) згуртували працівників та учнів на ремонтно-відновлювальні роботи. Повернулися до технікуму частина довоєнного викладацького складу, працівники та учні. Перший повоєнний випуск спеціалістів відбувся в 1945 році. Підготовка учнів проводилося спочатку в пристосованому під навчальне приміщення маєтку Дараганів на території Покорщини, а потім в відремонтованих навчальних корпусах №1 і №2. Опалювалися в той час навчальні корпуси, гуртожитки, їдальня та інші об'єкти торфом, які заготовлювали власними силами працівники технікуму разом з учнями поблизу технікуму вздовж річки Остер. В бібліотеку було зібрано кількасот навчальних посібників та книг у місцевих жителів. Молочне стадо в навчальному господарстві заново створювалося з кількох румунських телиць. В відновленні навчальних кабінетів і лабораторій, організації навчально-виховного процесу значні заслуги належали досвідченим викладачам Шкляр О.А., Федотову К.А., Федотовій О.І., Романенко М.С., Жуку М.П., Слюзко А.М., Журавльовій Н.П. та ін.
В музеї зберігається фотографії Жука Миколи Петровича, а саме:
- випуск 1935 рік;
- випуск 1947 року.;
- випуск 1955 рік;
- випуск 1961 рік;
- випуск 1968 рік.
Також шляхом дослідження документації музею є інформація, що із 24.ІХ. 1951 по 1958 рік заступником директора по навчальній частині працював Жук Михайло Петрович.
Вся інформація та фотографії були надіслані рідним Жука М.П., які були дуже вдячні і відчувалось, що слова подяки йшли від чистого серця. Найчастіше ми зовсім не замислюємось над значенням слова «дякую». Але саме воно дарує нам радість і позитивні емоції, без яких наше життя стало б сірим і похмурим. Ось чому так важливо, щоб пам'ять, історія завжди зберігались , досліджувались та мали продовження.
Наш навчальний заклад завжди радо зустрічає відвідувачів.
Цього разу це були здобувачі освіти І курсу навчання, які відвідали музей історії коледжу. В музеї представлена експозиція в період з 1925 року і по сьогодні. До речі в цьому році наш коледж святкує 100 – річчя від дня заснування. Багато наших здобувачів освіти є продовжувачами династії ветеринарних спеціалістів. Тут навчалися їх батьки та рідня. І тому відвідувачів завжди цікавлять списки випускників. Здавалось би нічого цікавого, просто списки, але для наших відвідувачів це не просто списки – це династія ветеринарних спеціалістів, це історія їхньої родини, продовжувачами якої є сьогоднішні здобувачі освіти. На згадку про відвідання музею коледжу поціновувачам поезії були подарові книги місцевого поета, письменника, в минулому викладача коледжу Шевченка Івана Миколайовича творчі здобутки якого займають почесне місце в музеї коледжу та в нашій пам’яті.
Музей коледжу веде пошукову роботу щодо випускників захисників і захисниць України, які загинули із 2014 року в сучасній російсько – українській війні. Згодом буде створено електронну «Книгу пам'яті». Адже вони живі, поки ми їх пам’ятаємо…». Вся робота зосереджена аби зробити все можливе? аби пам'ять про героїв була збережена та зміцнена на багато поколінь вперед. Поки триває війна, ми не можемо знати точну кількість загиблих, назвати всіх поіменно або розповісти всі героїчні або трагічні історії. Проте впевнені, що докладемо максимум зусиль, щоб загиблі герої залишилися в нашій пам'яті не абстрактним образом або цифрою, а отримали належну шану. Аби наша пам'ять про них була живою і дієвою. Ми повинні також зібрати інформацію про поранених у цій війні випускників нашого коледжу та підтримати їх та їхні родини не лише увагою, добрим словом і турботою, а й конкретними справами. Повинні розповідати – публічно чи у вузькому колі – про тих, кого знали особисто.
Ми переконані, що після перемоги віднайдемо та плекатимемо й інші традиції пам'яті про участь випускників нашого коледжу в захисті нашої держави від російської агресії.
Тому, що перемогу здобуває лише той, хто пам’ятає – vincit qui mtminit.
Медіа-панорама «У сузір’ї видатних імен».
ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ
Це ж ми, українці, Господи!...
«Найталановитіші українці гідно увійшли у світову науку і культуру»
"Треба ж на чомусь виховувати національні традиції, зацікавлювати молодь національною культурою. Це можна робити тільки на так званій "історичній пам'яті", і вона не може бути скептичною, ревізійною, не може без кінця піддавати все сумніву. Тому що діти, а також люди, які просто цікавляться історією рідного краю, мусять мати загальний образ корисної для нації історії. І там ... цілком припустимі певні патріотичні перебільшення, узагальнення — може, й смішні з точки зору історії академічної. Вони наявні в усіх дидактичних моделях історії — від найпередовіших, так би мовити, країн до країн третього світу й Африки. І це нормально, бо дидактична історія виховує громадянина", — цитата Наталі Яковенко, доктора історичних наук, професора, колишньої голови Товариства дослідників Центрально-Східної Європи та завідувачка кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Я запитую в себе,
питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок,
роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць,
Той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули,
Що ми — українці?..
Віктор Баранов
Хоч як би нас ганьбили політичні оббріхувачі й деякі заробітчани, нам нема чого соромитися передсвітом ні за свою давнину, ні за сучасність. Адже навіть перші засади управлінсько-державної демократії з’явилися не в Західній Європі, а в наших же вічових сходках, козацьких радах, навіть у передчасній шляхетській демократії Речі Посполитої,
яка, до того ж, ніколи не була тільки польською державою. Задовго до американської не було на Заході і прогресивнішої конституції, аніж конституція гетьмана Пилипа Орлика. Ну, а щодо видатних людей, котрі були рушіями цивілізаційного прогресу, то якби українці мали тільки Івана Пулюя, котрий першим відкрив проміння, яке згодом... запатентував Рентген, епідеміолога Данила Заболотного та відкривача ноосфери Володимира Вернадського, — лише з цими трьома іменами ми були б серед чільних народів Європи.
ІВАН ПУЛЮЙ – український науковець, був одним із перших у Європі експертів з усіх технічних споруд – мостів, телефонно-телеграфної мережі, електроосвітлення; з його легкої руки з’явився у Празі перший трамвай. І коли за винахід Пулюя одержав Нобелівську премію спритніший Рентген, Ейнштейн намагався розрадити його тим, що, мовляв,він має гордитися зі своєї причетності до такого великого відкриття, адже відомо, хто за ким стоїть: які люди, які гроші, яка нарешті держава?... Іван Пулюй перший відкрив проміння, яке згодом … запатентував Рентген. Івана Пулюя знав увесь світ. Імператор Японії на ознаку свого захоплення його науковою діяльністю надсилав йому іменні подарунки. Це вчений, у якого заночовував на дачі Альберт Ейнштейн.
180 років від дня народження Івана Пулюя!
2 лютого 1845 р. у Гримайлові народився Геній українського духу Іван Павлович Пулюй. Людина, серце та думка якої були назавжди з Україною, яка дбала за її долю, долю кожного українця, свідомого власної ідентичності.
Багатогранність та різносторонність нашого видатного вченого, інженера, фізика та громадського діяча дозволяють кожному з нас відчути гордість та втіху за право бути українцями. У своїй праці “Україна та її міжнародне політичне значення”, основні тези якої було надруковано у віденському часописі, Іван Пулюй писав: “Найбільше і найважливіше наше бажання, ідея і головна мета наших національних прагнень – це визволена з - під росії вільна Україна, де не повинно бути жодного пригнобленого і жодного гнобителя, де український народ після довголітнього рабства вестиме нарешті вільне в усіх напрямках національне життя, розвиватиме вільно свої великі духовні здібності і братиме участь у примноженні скарбів культури усього людства”. Актуальними залишаються слова непересічного науковця, патрона Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Разом із відстоюванням та поширенням пам’яті про науковий доробок Івана Павловича, ми мусимо залишатись гідними його відданості Україні, інтелектуальної спадщини та зусиль, яких він докладав задля того, щоб Україна залишалась видимою та знаною у світі! Спадщина Івана Павловича Пулюя залишається актуальною й сьогодні, надихаючи нові покоління дослідників, викладачів та студентів. Разом творимо майбутнє, зберігаючи пам’ять про великих українців!
ДАНИЛО ЗАБОЛОТНИЙ – епідеміолог.
ВОЛОДИМИР ВЕРНАДСЬКИЙ - відкривач ноосфери.
ХХ століття, в якому Радянська Росія знищила Українську Народну Республіку, Україна дала світові академіків: Глушкова, Корольова, Ягеля, без яких немислима кібернетика та космонавтика, економіста Степана Смаль - Стоцького, архітектора Олександра Архипенка, котрий вчинив буквально революцію в новітньому містобудуванні, яку й називали Архипенктурою, навіть сліпий письменник – українець Василь Єрошенко став класиком … японської літератури. Як зазначає Григорій Білоус у своїх «окрушинах:» Василь Ярошенко зі Слобожанщини. Сліпий есперантист, знав п'ятнадцять мов, жив переважно в Японії та Китаї. Кадебісти запропонували підслухати
розмову іноземців у готелі «Москва». Після смерті Ярошенка кадебісти вивезли три тонни його рукописів і спалили.
Українська земля дала світові талановитий людей першої величини:
Відомий фізик-теоретик з Інституту фізики НАНУ Василь Шендеровський.
На жаль, більшість з тих, хто залишився в рідній країні, за радянських часів або розстріляли, або заслали на Північ чи до Сибіру, а імена тих, хто виїхав за кордон просто замовчували.
ОЛЕКСАНДР НЕПРИЦЬКИЙ-ГРАНОВСЬКИЙ – учений - етномолог, фактично врятував с/г-во – він усе життя боровся з шкідниками і таки переміг. Він належав до плеяди великих культурних діячів України, мав тісні і теплі стосунки з Лесею Українкою. Лисенком, Старицьким, сам писав вірші, але… представляв США в ЮНЕСКО.
Першим у світі Міністром охорони здоров’я (цю посаду запровадив імператор Австрії і призначив на неї вихідця з Поділля Івана Горбачевського.
Киянин ІГОР СІКОРСЬКИЙ він своїми літаками та гелікоптерами прославив Америку а не Україну. Чому?..
Мала Україна і не менш видатного математика Михайла Кравчука. Де він подівся?.. За доносом колеги - не українця пропав у Сибіру, хоча в науці залишилися знамениті "поліноми Кравчука". Чи в якій із наших шкіл розповідають про колишнього міністра народного господарства в уряді УНР і водночас видатного вченого-металурга Івана Фещенка-
Чопівського?.. Після російсько-більшовицького загарбання України він потрапив до Польщі. Там під його керівництвом кафедра металознавства та термічної обробки Гірничо -гутничої академії в Кракові стала визнаним у Європі науково-дослідним центром у цій галузі. 1930 року вчений видав перший том свого знаменитого "Металознавства". Його одразу ж прийняли до науково-технічних товариств Німеччини, Англії та США. Поява другого та третього томів цієї наукової праці утвердила його серед провідних науковців світу. Він став постійним учасником міжнародних технічних конгресів у Бельгії, Німеччині, Франції, Англії, Швеції. Одначе ніщо не врятувало його від московської розправи. Коли радянські війська прийшли у Польщу, енкаведисти знайшли вченого у м. Катовіце, розіграли в Києві дикий судовий процес і 60 річний професор, до того ж, громадянин іншої держави, одержав 15 років заслання до концтабору "Вяртсиля" в Карело - Фінській РСР, де 2 вересня 1952 року його й поховали.
Що ж, жив в Україні і видатний географ Степан Рудницький – розстріляли на Соловках на честь 20-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції. Там чекістський ідіот Матвєєв щодня розстрілював всесвітньо відомих академіків і найталановитіших українських письменників та діячів культури також світового рівня, хоч би таких, як професор і поет Микола Зеров, родини педагогів і митців Крушельницьких, геніальний театральний режисер Лесь Курбас. Справжніх талантів, не муляжних, як нинішніх. Із 1111
соловецьких в'язнів, розстріляних у перші дні листопада 1937 року, більше 600 були українці.
Живучи під кривавим ярмом воскреслої російської імперії, яка лицемірно ховалася під псевдонімом СРСР, ми були певні, що радіо відкрив Попов, але нічого не чули про Марконі та Теслу, хоча увесь світ визнає пріоритет саме за ними. Та коли вони мудрували над тим, як щонайдалі передати смій свій сигнал, український учений Пильчиков дбав про те, щоб прийняти цей сигнал якомога чистіше. Він, власне, створив цілу науку, яку згодом назвали радіо керуванням чи дистанційним керуванням різними процесами. Для оборони це було геніальне відкриття. Водночас саме він відкрив і "Курську магнітну аномалію"... Як же склалася доля цього харківського самородка?.. Коли він потрапив до лікарні, чиясь рука натисла на курок пістолета. Згодом так само підступно вбили й видатного українського помолога Симиренка, чиї яблука ми їмо й досі, та композитора Леонтовича. Хто стріляв — і досі не знає народ, єдине, що можна сказати напевне: стріляли анти українці. Жоден патріот не міг підняти руку на таких людей. Ще один видатний науковець, котрий міг прославити нашу Вітчизну. Він зробив відкриття, про яке сьогодні знають усі, хто хоч раз користувався фотоапаратом,- просвітлення оптики. Завдяки йому об’єктиви та спеціальні окуляри почали пропускати до 80-95% світла. Це була революція в оптиці для мікроскопів і перископів. І Олександр Смакула став згодом чи не найвидатнішим ученим у Масачусетському технологічному університеті. А ще раніше, коли працював у Німеччині, він винайшов і монокристали бром - йодиту талію, що їх почали використовувати німці у танках для нічного бачення. Але тоді це була чи не найбільша військова таємниця вермахту. А він же хотів жити і працювати в Україні. 1928 року навіть приїхав до Одеси. Колишній вояк Української Галицької Армії, він відчув, що в Україні починаються московські репресії, і встиг знову виїхати за кордон. Тим часом навіть сьогоднішні американські літаки-невидимки з'явилися завдяки відкриттю саме Олександра Смакули.
Любов до оптики привела 1931 року у фізінститут Геттінгенського університету і Остапа Стасіва. Молодий науковий співробітник працював там із такими ученими, як Борн, Франк, Нордгайм, Гайтлер, Теллер та інші. І тут він, по суті, започаткував новий напрям у фізиці твердого тіла — вивчення кінетичних параметрів дефектів... Та хто сьогодні в наших школах, навіть вищих, чув хоч щось про професора Стасіва?.. А про видатного геометра " сучасності з Харкова — академіка Олексія Погорєлова? Це ж він, український вчений, зумів розв'язати задачі, сформульовані найбільшими математиками XIX і XX століть — Коші, Дарбу, Гільбертом, Вейлем, Мінковським, Кон - Фессетом, Бернштейном. А напередодні свого 80-річчя розв'язав і так звану "проблему О. Александрова", сформульовану видатним російським геометром у середині 30-х років. Певно, за це Борис Єльцин і подарував українському вченому … російське громадянство.
Серед видатних українських постатей, які значно вплинули на світовий науково-технічний прогрес, зокрема Миколи Кибальчича, Юрія Кондратюка, Сергія Корольова, згадують також уродженця села Кунка, що Гайсинському районі Вінниччини, Стефана (Степана) Джевецького. Цей "русский исселедователь и изобретатель» як пишеться у БСЭ, котрий помер 1938 року в Парижі, почав свою творчу діяльність в Одесі неперевершеним конструктором підводних човнів. Ще 1879 року пірнули під воду два човни його конструкції — одномісний та чотиримісний. Вони мали на озброєнні мінні апарати та приводилися в дію силою м'язів через ножний пристрій. На другому човні було вперше застосовано перископ. 1880 року він сконструював перший підводний човен із електродвигуном. Разом з Олексієм Криловим
розробив проект субмарини на 120 тонн, із паровими двигунами та екіпажем з 12 осіб. Цей проект здобув першу премію на Міжнародному конкурсі в Парижі. Нове століття Степан Джевецький зустрів новим човном "Поштовий", котрий мав єдиний двигун для підводного та надводного ходу. Був відомий Степан Карлович і як конструктор надійних повітряних двигунів, тому його обрали заступником голови повітроплавального відділу Російського технічного товариства. Однак 1892 року його запросили до тодішньої технічної столиці Європи — Парижа...
Діти України ніколи не були жебраками та ледарями. А найталановитіші з них гідно увійшли у світову науку й культуру — згадаймо хоч би українських модерністів початку минулого століття, перед якими ставав на коліна Париж! Доречно згадати тут і "батька російського футуризму", неповторного поета й художника Давида Бурлюка (1882-1967), котрий народився на хуторі Семиротівці Лебединського району Сумської області. Без нього, як запевняють літературознавці, не було б і Володимира Маяковського, до речі, теж українця з походження... Уже 1991 року Іван Дзюба через журнал "Наука і суспільство" усім нам нагадував про "...внесок українців і в російське мистецтво та літературу, в науку. Досить згадати, — наголошував він, — композиторів Д. Бортнянського та М. Березовського (які є українськими композиторами, хоч їх і "привласнює" Росія), художників Д.Левицького, В. Боровиковського, К. Трутовського, А. Куїнджі, І. Репіна та ін. (аж до К. Малевича); вчених — М. Остроградського, П. Юркевича, О. Потебню, М. Стороженка, М. Ковалевського, Д. Овсянико - Куликовського. К. Ушинського та ін.; письменників — Богдановича, Капніста, Наріжного, Гнідича, Гоголя, Данилевського, Мачтета, Короленка...", — і далі ілюструє неминучий висновок; "...російський історик літератури та суспільної думки О. Пипін писав: "Україна виявила себе діяльною участю в історії російської науки і літератури. Так було в XVII ст.,коли коли київська ученість була збудливою силою для Москви; так було за Петра, який серед українських учених знайшов ретельних помічників реформи; гак бувало в нинішньому (XIX.) столітті, коли українська стихія ввійшла могутньою течією в російську літературу в творах Гоголя…"
Звичайно, стара слава нову любить. Недавно, зокрема, виповнилося 25-річчя від часу створення першого персонального комп'ютера. Народився він у США, а винайшов його... українець Штефан (Стів) Возняк. Його батько емігрував із Західної України і працював інженером у компанії "Локхід". Штефан був вундеркіндом, іще змалечку захопився електронікою. Запатентував він власний комп'ютер 1976 року під назвою "Еппл 1". Через сім років президент США присвоїв Штефану Возняку найвищу національну відзнаку за прогресивні наукові досягнення. Про свій винахід автор сказав так: "Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її часткою..." Цікаві факти українських пріоритетів узагальнив і журналіст Ігор Голод у "Суботній пошті". Повний перелік відкриттів і винаходів уродженців України не помістився б і на всіх сторінках газети, слушно зауважує він і пропонує згадати ще хоч би деякі:..
Першу в Європі "малу електронно-обчислювальну машину" сконструював 1951 року академік Георгій Лебедєв із Київського інституту електротехніки. Без неї до комп’ютерів додумалися б значно пізніше.
Найвищу у світі Останкінську телевежу в Москві спорудили за проектом вітряка, розробленого Олександром Шагреєм, який підписувався Юрієм Кондратюком і за чиїми розрахунками США висадили на Місяці астронавтів.
Батареями центрального опалення завдячуємо Василеві Кармазіну, а трамваєм — Федорові Піроцькому. Міжнародна комісія визнала, з її слів, "здійснення першого в світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних приймачів Борисом Грабовським (сином опального в Росії поета Павла Грабовського) та Іваном Бєлінським 1928 року". Натомість прозваний "батьком телебачення" Владімір Зворикін виготовив кінескоп І929, а електронно-променеву трубку – 1931-го. І не приховував, що придбав на це патенти.
Навіть військова слава Російської імперії, що досягла свого апогею в ХІХ ст., немислима без кількох генералів-українців. Адже давно забутий російськими істориками син козацького сотника із села Прохорівка Полтавської області, котрий народився 21 жовтня 1771 року, Дмитро Неверовський, командуючи 27-ю піхотною дивізією, зірвав блискуче задуманий Наполеоном "бліц-криг" із Росією. Усе у французів складалося якнайкраще — непереможна кіннота Мюрата, змітаючи все на своєму шляху, летіла, щоб вклинитися між дві російські армії Барклая-де-Толлі та Багратіона, розгромити їх поодинці і тим самим блискавично завершити війну. Однак на шляху до Смоленська, де збирався ночувати, а то й приймати капітуляцію Росії Наполеон, несподівано постала піхотна дивізія, сформована напередодні з новобранців, рекрутованих переважно з України, де навіть поет Іван Котляревський сформував резервний полк.
Наполеон нервував, адже кінні атаки Марата захлиналися одна за однією, і маршал, мабуть,вперше почував себе безпорадним перед імператором. Коли ж сам прибув на поле бою, то був вражений. Російську дивізію було влаштовано в каре, що нагадувало радше військовий табір, бо й справді її обози та й все спорядження було всередині. Звідки француз міг знати, що то була бойова тактика запорожців! І його вражало, як воїни дивізії спокійно та неквапно, лише за командою, дружними залпами буквально змітали атаки кіннотників хвиля за хвилею. Сам російським генерал, виблискуючи білою сорочкою в розстебнутому мундирі, літав на коні за спинами цих оборонців і щось вигукував. Мюрат і собі махнув рукою, кидаючи в бій нові ескадрони, та там, де вони, страшно рідіючи під пострілів, усе-таки проривалися до каре дивізії, їх зустрічала щільна щетина багнетів, прорватися через які було неможливо.
15 годин поспіль штурмували французи дивізію Дмитра Неверовського, поки не настала густа чорна ніч. Сорок шалених французьких атак було відбито. На переможну ночівлю в Смоленську Наполеон не потрапив. Згодом дивізія Дмитра Неверовського прославилася і в Бородінський битві, і в переможному поході Росії в Європу, де наш земляк і загинув. Але хто сьогодні про нього згадує чи навіть щось знає?.. Востаннє про військовий подвиг дивізії генерала Неверовського згадав російський поет Микола Тихонов у лютому 1944 року в журналі "Красноармеец". Радянській імперії потрібні були приклади військового героїзму. Із тих же років II світової війни дійшли до нас і легенди про гвардійські "Катюші". Однак про справжнього винахідника такої грізної зброї не заїкався ніхто. І вочевидь тому, що це був... українець, котрий народився 7 листопада 1779 року в селі Лютенька тієї ж Полтавської області і теж у козацькій сім'ї. Його батько Дмитро Засядько був головним гармашем Запорозької Січі, тож і, Олександр, як і його старший брат Данило, змалечку жили переказами про славні подвиги козаків, зокрема й про те, як 1516 року палаючі козацькі самостріли (тоді ще не знали слова «ракета») забезпечили блискавичну перемогу над ординцями Мелік - Гірея під Білгородом. Однак майстри цієї дивовижної зброї загинули, а з ними й таємниця її виготовлення. Певно, з огляду на цю прикру подію, батько й відправив обох синів до навчання до Артилерійсько-інженерного кадетського корпусу. Навчалися й служили в армії Засядьки блискуче. Особливо виділявся допитливий й кмітливий Олександр. 15 років він робив військову кар’єру під керівництвом Суворова й Кутузова, брав участь у боях Італії, Туреччині, де зазнав поранень і здобув не тільки високе військове звання, а й золоту почесну шпагу "За хоробрість". В одному і боїв у Європі Олександр Засядько побачив, як вибухали англійські бойові ракети. Згадав батьківські розповіді про козацьких гармашів і вирішив будь що розгадати таємницю виготовлення цієї зброї й перевершити пихатих англіійців. Та вдалося йому віддатися повністю цій справі лише після смерті батька. Він звільнився з армії, продав родинний маєток і спорудив спеціальну лабораторію для конструювання ракет. Після численних випробувань, шукаючи передовсім підходяще паливо для цих самострільних снарядів, розробив навіть (чи не вперше у світі!) теорію ракетної тяги. І таки домігся свого: створив кілька типів ракет, котрі, на відміну від англійських були абсолютно вибухонебезпечні при складанні та запуску, більше того, йому вдалося розробити і установку, яка пускала водночас шість таких ракет, які летіли удвічі далі, аніж англійські, котрі долали лише 2700 метрів. Тоді почав працювати над тим, щоб максимально збільшити дальність їхнього польоту і задовго до Жюля Берна заговорив про політ таких ракет аж... на Місяць.
Винахід О. Засядька було "височайше" визнано: його ракети "доведенные до такого уровня, что полезность зтих ракет, как и необходимость иметь их на вооружении в войсках, стали несомненны". Водночас, винахіднику присвоїли звання генерал-майора та призначили його начальником першого в імперії артилерійського навчального закладу, де він і викладав основні дисципліни. Тоді ж він заснував у Петербурзі й перший ракетний завод, на якому виготовили понад 50 тисяч бойових одиниць.
1827 року, ставши начальником штабу артилерії російської армії, Олександр Засядько сформував і постійну «Ракетну роту №1», що вочевидь є родоначальнице. Пізніших Ракетних військ Росії та СРСР. А коли 1828 року розгорілася чергова війна з Туреччиною, і, звільняючи південно - українські землі, російські війська підійшли до Браїлова, то тамтешню фортецю ніяк не вдавалося взяти штурмом. То ж туди й прибув сам Засядько з ракетами. Від кількох залпів у фортеці спалахнули пожежі, а серед турків почалася небачена паніка. Це й було першою перемогою ракетної зброї Росії.
А що ми знаємо про австрійського адмірала Ярослава Окуневською (1860-1929)? Народився на Буковині, вчився у Відні, був навіть головою студентського академічного товариства "Січ", відтак служив ні флоті Австро-Угорської імперії. Під час Першої світової війни повернувся у рідну Городенку до старшого брата. І як пише літературознавець Євген Баран, через розчарування сімейні й громадянські трагічно загинув восени 1929 року наклав на себе руки. А родина Окуневських була чи не «найповажаніша» у
своєму краї. Тільки в сім'ї батька адмірала Іполіта — всі четверо дітей лишили помітний слід в історії української культури та громадського руху. Теофіл, адвокат, став відомим галицьким політиком, Ольга — піаністкою, Наталю захопило бурхливе громадське життя, двоюрідні сестра Софія, дружина В. Морачевського і близька приятелька Ольги Кобилянської та Василя Стефаника, була першою жінкою-доктором у Галичині... На жаль, дуже мало відомо про флотське життя адмірала, але старанням добродія Володимира Тутурушева київське видавництво "Темпора" перевидало мандрівні нотатки Ярослава Окуневського "Листи з чужини" (2009 р.), в яких очима українця показано ледь не весь прибережний світ планети. А ось загальний (і провидчий!) висновок напрочуд спостережливого адмірала: "Кождий нарід сповняє свою задачу в місії культурній. Кождий нарід зростає, процвітає, дає свою роботу до поступу та цивілізації — і відтак сходить з арени. Поки що були єгиптяни, греки, римляни, відтак араби, потім романські раси: іспанці, італійці, французи, — тепер черга на германів: англійців-американців та німців. Вже заясніла зоря і для слов'ян. А хто по слов'янах? Чи не монгольська раса з китайцями напереді?.." Не забуваймо: це було написано ледь не сто років тому! Назвати всіх українців, котрі залишили помітний слід в історії, науці й культурі не тільки рідною краю, а й багатьох інших народів, просто неможливо та навіть найкоротший перелік їхніх імен переконує, що не тільки в чужому городі морква солодша. Ми живий, дієздатний, із гарною спадковістю, в не штучний, не вигаданий, як про те кричать у Росії, нарешті, аж ніяк не муляжний народ, що від комплексу власної неповноцінності мариться сьогодні багатьом інтелігентам у першому поколінні. І останній перепис населення підтвердив не зайвий раз. Одна справа знати російську мову (і треба її знати!), інша — вважати рідною. І таких яничарів і манкуртів серед нас меншає. Народ виходить із більш як трьохсотрічного національного шоку. І не треба бити його у шию. Не треба виховувати й перевиховувати, бо якщо цього не зуміли зробити більшовики, то новим "вчителям" і пропагандистам чужих життєвих цінностей не вдасться і поготів. У нього свій історичний ритм, свій темп, своя хода, та й квапитись, власне, нікуди. Але й рішучості йому не бракує, як підтвердив Євромайдан та героїчна відсіч путінській агресії.
Однак хочеться нагадати, на жаль, невмирущі слова Михайла Драгоманова з його статті «Втрачена епоха»: «Освічені українці», як правило трудяться для всіх, тільки не для України і її народу… Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане
не українською мовою є марнуванням капіталу народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною».
Не забуваймо, чиї ми діти (тепер це вже не страшно!), і пишаймося своїм громадянством, своєю нацією та національністю, як і всі наші сусіди. Частіше нагадуймо собі: я українець, я частинка свого народу, я зроблю усе, що зможу, аби не (ганьбити, не знеславиш, не обікрасти свій народ; я не бездомна приблуда, не паразит на чужому дереві, а активний і добровільний будівник рідної держави, яку століттями грабували і ще грабують всілякі зайди й пройдисвіти — спинімо це мародерство, візьмімось за руки, як на зорі Незалежності, станьмо справжніми громадянами нашої єдиної і неподільної України!
Школа першокурсника
Як завжди в вересні місяці розпочала свою роботу «Школа першокурсника», коли студенти вчаться працювати з літературою самостійно, відбувається адаптування їх до нового середовища та вивчення їх інтересів, прихильностей, та навичок користування бібліотекою та книгою. В період з 01 по 05 вересня 2023 року в бібліотеці колледжу булла підготовлена виставка «Довідкове бюро читача» та «Вчимося працювати з навчальною літературою самостійно на сайті електронної бібліотеки». При отриманні літератури на новий семестр зі студентами регулярно проводяться бесіди про користуванні підручниками та довідковою літературою на сайті бібліотеки.
ПСИХОЛОГІЧНІ І СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ РАННІХ СТАТЕВИХ СТОСУНКІВ
Під такою назвою у вересні для мешканців гуртожитку була проведена інформаційна година . На дану тематику було представлено презентацію.
ЕКСКУРСІЇ
До Всеукраїнського Дня бібліотек для стеунтів була проведена екскурсія до музеїв історії коледжу, бойової слави, Тарасової світлиці, куточока художньої творчості здобувачів освіти.
КУЛЬТУРНА ОКУПАЦІЯ
26 жовтня до дня української писемності та мови в гуртожитку коледжу була проведена інформаційна година.
На дану тематику була підготовлена презентація.
МЕТА: УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ.
Проблема формування духовно-моральних цінностей молоді в державі в час її інтеграції до загальноєвропейського товариства є актуальною. На молодь дедалі більш очевидним є вплив молодіжної субкультури, відірваної від загальнолюдських духовно-моральних цінностей, багатовікової спадщини українського народу.
В процесі проведення інформаційної години були розглянуті такі такі питання:
- студентські спільноти як середовище особистісного розвитку;
- чи етично слухати музику ворога під час війни;
- Закон Верховної Ради України (проект № 7273-д) про заборону російської музики в українських медіа та громадському просторі, а також Закон (проект № 7459), яким заборонений імпорт та розповсюдження книг та іншої видавничої продукції з росії, тимчасово окупованих нею територій України та з білорусі;
- закон 2310-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки національного музичного продукту та обмеження використання музичного продукту країни-агресора;
- як змінювались музичні вподобання українців (на прикладі YouТube Music та Spotify);
- на яких музичних платформах найбільше
російського контенту і ін.
Висновок: Немає жодного правового поля, яке могло б змусити припинити виступи «нейтральних» російських артистів чи виконання творів російських композиторів. Це лише індивідуальний вибір, акт моральної відповідальності та солідарності. Це також моральний обов’язок перед жертвами, для яких може бути дуже важливим і болючим зв’язок між злочином і колективною ідентичністю суспільства, від імені якого цей злочин вчинявся. В країні йде війна, не може бути музика поза політикою. Слухати чи ні музику країни агресора – моральний вибір кожного. Моральний вибір - це зокрема акт солідарності з жертвами: десятками і сотнями тисяч, мільйонами людей, домівки яких згоріли, друзі і родичі – загинули, діти і матері – були зґвалтованими .
Бажаємо всім нам розвивати свої музикальні смаки! А для цього, певно, варто просто слухати більше якісної музики. Музики, яка наповнює почуттями…Бажано виконавців з країн, які не посилають зеків вбивати українців, не відправляють неонацистів скоювати звірства на тимчасово окупованих територіях, не обстрілюють ракетами Х-22 житлові багатоповерхівки, не знищують дронами критичну інфраструктуру, не викрадають сотні тисяч українських дітей та не проводять хакатони для вербування кібертерористів. Памятаймо: к ультура – це зброя !!!
ВОЛОНТЕРСТВО, ПОНЯТТЯ ТА ЗАСАДИ
Волонтерський рух є по суті частиною кожної цивілізації та будь-якого суспільства, який добровільно здійснює соціально спрямовану некомерційну діяльність шляхом надання волонтерської допомоги. Зміцнення соціальних зв'язків, створення сильного, безпечного, згуртованого товариства, посилення громадської активності, забезпечення суспільних благ і послуг, можливість зробити особистий внесок у розв'язання соціальних проблем, випробувати свої можливості. З початком бойових дій в Україні кількість волонтерських ініціатив значно зросла і продовжує множитись. Тисячі людей долучаються до волонтерства, що націлене на допомогу захисникам України. Плетіння сіток, закупівля амуніції, ліків, організація зборів «донатів», приготування домашньої випічки та ще безліч напрямів волонтерської підтримки ЗСУ приближують нашу спільну перемогу. Умови сьогодення, що складися у нашій державі, змінили українців. Заклади освіти України стали осередками добровільної, суспільно корисної волонтерської діяльності. Здавалось би, що військовий стан викликав би у людей страх, боязнь та невизначеність, однак з українцями сталось повне «перезавантаження». Громадяни активно налаштувались на взаємодопомогу, взаємну підтримку, стали максимально активними та щиро вірять у майбутню перемогу. Україна сьогодні на найвищому рівні громадянської активності – українці об’єдналися задля спільної мети. Студентські колективи щиро та активно допомагають армії. Позитивна мотивація та прагнення бути соціально значимим у нелегкий для держави час стали основними орієнтирами сучасної молоді. Не залишаються осторонь і студенти, що проживають в гуртожитку. Волонтерський рух серед мешканців гуртожитку це окремий напрямок діяльності органів студентського самоврядування. Своїм досвідом волонтерської діяльності з присутніми ділиться студентка ІІІ курсу Булденко Марина, яка підготувала презентацію: «Волонтерство, поняття та засади». Була детально розкрита історія виникнення волонтерства. Зокрема Марина наголосила, що волонтерська організація – громадська організація, зареєстрована в установленому Законом України «Про об’єднання громадян» порядку, яка провадить будь-яку соціальну, суспільно корисну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, статусом якої передбачено провадження волонтерської діяльності. З цікавістю слухали студенти про те, що в Україні є велика кількість волонтерських організацій, направленість роботи яких відрізняється одна від одної. Десятки фондів для допомоги військовим, ВПО, особливо вразливим категоріям населення, тваринам, тяжко хворим. Деякі з них працюють вже по 20 років. Відомі волонтерські організації: «Крила фенікса», «Повернись живим», «Народний проект». «Миротворці», «Територія добра», «Картографічна сотня» ,»Матриця технологій», «Волонтери без кордонів», «Лапки», «Рубін», «Пташки», «Фонд Ветеринарів» та багато інших волонтерських організацій, які піднялися та почали свою роботу ще з 2014 року.
Зацікавила присутніх розповідь Марини про досвід волонтерства у Молодіжній раді Сновської ТГ. А досвід уже чималий – декілька років. А почалось все з поховання собаки, яку вбили окупанти, коли заходили в місто. Цитата : « Собаки який був повноцінним членом родини більше 10 років і над яким , буквально захлинаючись в сльозах, сиділа дівчинка. Після поховання собаки, голова молодіжної ради та всі присутні приймають рішення про те, що Молодіжна рада Сновської ТГ при міському голові САМ приймає волонтерські засади, оскільки господар собаки жалівся на те, що жінка та старший син виїхати з Попасної Луганська області, не можуть. Вже через тиждень сім’я була в повному складі. З цього починається наша робота в сфері волонтерства. Ні досвіду, ні матеріалів з якими можна працювати, ні приміщення». Але громада згуртувалася навколо загальної біди, співпрацюючи з органами місцевого самоврядування для вирішення проблем громадськості. Чим тільки не приходилось займатися і продуктові набори, набори особистої гігієни, ліки, підгузки та суміші для немовлят, житло, постільна білизна та постіль, посуд, одяг – те, що надавалося Молодіжною радою для ВПО та особливо вразливих категорій населення. Психологічна підтримка, кошти, білети на найближчий потяг, аби виїхати до родичів в іншу країну чи область – те, що надавали в першу чергу для тих, кого селити було вже просто нікуди. А людей було катастрофічно багато. Із розповіді Марини дізнаємось, що не все так просто. Були ситуації, після яких руки просто опускалися, але Сновська Молодіжна ради вистояла, набралась досвіду і працює далі на Перемогу. Присутні студенти вдячні Булденко Марині за змістовну інформацію та корисний досвід волонтерства.
В процесі проведення інформаційної години на тему волонтерства згадали і досвід нашого навчального закладу, студенти, викладачі та працівники якого теж докладають немало зусиль в цьому питання і всі разом ми – наближаємо Перемогу.
Мета сьогоднішнього зібрання студентів в систематизації досвіду та специфіки розвитку волонтерства, функціонування студентського самоврядування, визначення перспектив подальшого волонтерства в умовах воєнного стану.
Організаційний етап покликаний сприяти формуванню позитивної орієнтації молоді, активне залучення до допомоги та підтримки ЗСУ, формування інтересу до участі у волонтерських ініціативах навчального закладу.
Бажання бути корисними та зробити особистий внесок у майбутню перемогу!
ШЕВЧЕНКО І ЧЕРНІГІВЩИНА.
9 березня 1814 року народився український поет, письменник(драматург,прозаїк), художник(живописець, гравер), громадський та політичний діяч Тарас Шевченко.У житті Тараса Григоровича Шевченка Чернігівщина займала неабияке місце, адже в нашому краї він бував багато разів, знайшов тут чимало справжніх друзів, а Чернігівщина залишила гідний відбиток на його творчості. Під враженням перебування на Чернігівщині у 1847 році Шевченко в ув'язненні пише вірш «Іржавець». І там є такі рядки «Краю мій розкішний, прекрасний, багатий…». Оце Чернігівщина справила на нього таке враження. А можливо ці рядки і про всю Україну»… Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів. 1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Більшість — 1256, розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.
Тарас Шевченко народився сім’ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням він був таким же рабом, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши цей світ на суд Божий.
Чи міг тоді хто передбачити, що ім’ям цього хлопчиська колись стануть називати деякі кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії? Але так вже влаштований цей грішний світ ...
Про його біографію написано немало і ми не будемо повторюватися про це. Зауважимо лише, що за своє коротке життя, а прожив він чимало, 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий. До Дня народження Тараса Григоровича Шевченка бібліотека коледжу запрошує на виставку літератури під назвою «Виставка однієї книги» ( видання книги «Кобзар» різних років). 22 березня пропонуємо відвідати виставку творів місцевих письменників.
ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ
ІСТОРІЯ СВЯТА.
14 БЕРЕЗНЯ День українського добровольця - День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності.
Саме цього дня у 2014 році понад 500 бійців «Самооборони Майдану» розпочали підготовку на полігоні у Нових Петрівцях з тим, аби взяти участь у боротьбі за суверенітет та територіальну цілісність України на сході держави.
Українські добровольчі батальйони є справжнім взірцем патріотизму та любові до рідної землі. На прикладі теперішніх добровольців будуть вчитися прийдешні покоління - як свого часу молоді українці виховувалися на прикладі героїзму героїв Крут та Української Повстанської Армії.
Вісім років тому, коли на нашу землю ступила нога агресора, добровольці не стали чекати офіційної мобілізації: вони самоорганізувались у військові загони, формування та батальйони, і пішли на фронт боронити спокій українських громадян. Справжні, мужні і відповідальні люди, які керувались простим життєвим принципом «Якщо не я…то хто?» .
Сьогодні ми у війні… У війні жорстокій, злій, яка породжує смерть, знищуючи усе живе навколо. Ці важкі для України роки активного супротиву військовій агресії з боку росії загартували все українство, об’єднали тісною дружбою усі регіони, народи світу та різні миротворчі організації святою вірою у непереможність української нації, її єдність заради майбутніх поколінь, миру для нашої рідної землі, спокою, без перебільшення, для всієї планети!
Самовідданість добровольців доводить, що спільними зусиллями ми зможемо очистити святу українську землю і об’єднати весь український народ навколо ідеї створення нової якісної України!
А День нашої Перемоги над рашистським ворогом стане однією з основ, на якій гартуватимуться нові покоління вільних українців.
Добровольці України, ДЯКУЄМО ВАМ!
Слава Україні!
МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ
21 лютого в Україні і світі святкують Міжнародний день рідної мови. Рідна мова – це важливий носій цінностей, знань, які передаються від покоління до покоління. Саме тому так важливо пам’ятати своє коріння та вітати рідних та близьких людей з цим чудовим святом.Міжнародний день рідної мови – свято, яке було засноване ЮНЕСКО і вперше відсвятковане 2000 року. Головна його мета – показати важливість та підтримати самобутність кожної окремої мови світу. Адже недаремно кажуть, що без мови нація помирає, тому що в ній міститься культура і історія цілої держави. В ці важкі часи українцям як ніколи важливо підтримувати свою рідну мову словом, віршем, піснею. Свято української мови - одного з найцінніших надбань, які створили й залишили нам наші попередники. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями. Вітаю вас, дорогі друзі, з міжнародним днем рідної мови. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Щастя вам, добра, нових здобутків в ім’я України!
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ
Як нас бережуть мамині молитви, так ми бережемо свої традиції.
Січень місяць запам’ятався нам такими історичними подіями:
1 січня наша країна вшанувала – 114 річницю від дня народження Степана Бандери - лідера Організації Українських Націоналістів, символу українського спротиву. Батько наш Бандера – ким він був насправді? І чому досі окупанти палають від його імені? Довкола Бандери існує багато міфів. Йому поклоняються та ненавидять. Постать Бандери важлива – бо ворог у нас незмінний. Бандера боровся за українську ідентичність. І цього йому не пробачила жодна влада: польська, німецька, а потім і радянська. Росіяни його бачать в кожному українцеві. І навіть через 60 років після його вбивства і досі бояться. Для багатьох українців постать Бандери близька, бо ворог у нас незмінний. Бібліотека радить почитати : ІХ Бандерівські читання: Світ ідей Степана Бандери та виклики ХХІ століття.( До Збірника увійшли матеріали виступів учасників ІХ Бандерівських читань. Тематикою обговорення стали такі проблеми, як усвідомлення, чим є і чим не є український націоналізм у ХХІ столітті.
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА
- 6 січня день народження Василя Стуса. Письменник, правозахисник, борець… Василь Стус став символом Українського Опору другої половини ХХ століття, він був одним із тих, хто вів непримиренну боротьбу за українську державність та національну ідею. Він обрав беззавітне служіння рідному народові, йшов тернистою дорогою та приймав безкінечні удари долі. Україна була для нього серцевим болем, з якого й народжувалася його полум’яна поезія. У неймовірно тяжким умовах тюрми, куди його запроторили за антирадянщину Василь Стус тримався стійко, голови не схиляв. Він усвідомлював, що за ним «стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину». Так поет знав, що загине у своїй боротьбі з цією системою, але був упевнений, що через свою смерть повернеться до рідного народу: «Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя…».
То ж пам’ятаємо про тих, хто не склав духовної зброї ніколи і ні за яких обставин, хто не втратив віри в суверенну незалежну державу Україна.
Бібліотека радить почитати : Василь Стус. Вибране (Перлини української класики). Василь Стус. Небо. Кручі,Провалля. Василь Стус. Феномен доби.
ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
22 січня. «День Соборності та свободи України – день єднання»;
З нагоди 105-ї річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки в бібліотеці коледжу в період з 22 по 25 була представлена виставка : «День Соборності та свободи України – день єднання».
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ КРУТ
29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність. І скільки б не пройшло років, десятиліть ми пам'ятаємо, ми не забудемо… Вічна слава Героям Крут!
До дня пам'яті героїв Крут в бібліотеці підготовлена виставка:
« Трагізм і героїзм Крут».
Бережемо традиції, бережемо спогади. Пам'ятаємо сьогоднішніх захисників України які бережуть побратима на полі бою і відвойовують кожен клаптик землі на позиціях і бажаємо, щоб кожен зміг дочекатися Перемоги. Слава Героям! Слава Нації!
27 січня Україна вшановує пам'ять мільйонів жертв Голокосту.
Голокост є однією з найстрашніших трагедій та одним із найбільших злочинів в історії людства, завжди буде для всіх застереженням про небезпеки, в основі яких – ненависть, фанатизм, расизм та упередженість. Пам’ятаймо ж про це, згадуючи мільйони жертв Голокосту та вшановуючи їхню пам’ять".
Бібліотека коледжу долучається до вшанування пам'яті жертв Голодомору та пропонує переглянути викладку літератури до даної тематики.
КРУТИ – ТРАГЕДІЯ І ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ
Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. І лише 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник.
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Півло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш "Пам'яті тридцяти". Та найкраще ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі " Відродження нації":
«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.
Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…
З року в рік бібліотека ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини» БНАУ вшановує пам'ять загиблих студентів та гімназистів.
І скільки б не пройшло років, десятиліть ми памятаємо, ми не забули, що бій під Крутами для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
ЕКСКУРСІЯ ПО КОЗЕЛЕЦЬКОМУ КОЛЕДЖУ
Наш навчальний заклад завжди радо зустрічає гостей
На екскурсію до Козелецького коледжу ветеринарної медицини Білоцерківського національного аграрного університету завітали учні 8 класу Козелецької гімназії №1 разом з учителем зарубіжної літератури Дніпровською Світланою Станіславівною. Учні відвідали музеї: анатомічний та патологоанатомічний, історії технікуму, бойової слави. Відвідали також Тарасову світлицю, куточок художньої творчості студентів, світлицю в гуртожитку, бібліотеку, спортивний та тенісний зали. Наостанок учні переглянули презентацію про наш навчальний заклад. Маємо надію, що історією місцевого коледжу завжди будуть цікавитися учні шкіл нашого району, їхні батьки, майбутні студенти.
Адже коледжу є чим пишатися, в нього давня та багата подіями історія, державне визнання (Грамота Верховної ради УРСР) та його випускники: П.О.Дмитренко, Бойко А.А., В.Є. Щуревський, М.О. Неговський, І.Д. Третьяков, У.О. Притуп, О.І. Москаленко, О.Ф. Петренко, Є.Ф. Томін, В.Б. Ромаскевич, В.Д. Кульбако та багато інших серед більш ніж 11 тисяч його вихованців. Завданням колективу коледжу на сучасному етапі є максимальне використання та розвиток матеріально-технічної бази навчального закладу для якісної підготовки конкурентоздатних фахівців для аграрного сектору економіки України та підтвердження свого рейтингу і головне коледж має майбутнє.
Козелецький коледж ветеринарної медицини має давню та цікаву історію. В кінці 1925 року в Козельці відкрилися двері профшколи. В її розпорядженні були: 50 книг, один мікроскоп, два плуги і троє коней. Такою була навчально-матеріальна база на 1925 рік. Профшкола готувала агрономів. В тому далекому році на навчання сіли 40 чоловік.
Більшість з них пізніше стали студентами вищих учбових закладів. В стінах цієї профшколи путівку в життя і науку одержали видатні вчені нашої країни: член-кореспондент Академії Наук УРСР, доктор сільськогосподарських наук, профессор П.О. Дмитренко, доктор біологічних наук, профессор М.О. Неговський, який працював потім заступником директора Всесоюзного науково - дослідного інституту цукрових буряків.
З 1931 року профшколу перейменували в агротехнікум. Тоді в технікумі на заочному і стаціонарному ветеринарно-зоотехнічних відділеннях навчались понад 780 чоловік. Крім основної спеціальності, випускники одержували додаткові кваліфікації: техніка штучного осіменіння, наладчиків механічного доїння корів та електрострижки овець, лаборантів молочної справи. Серед випускників технікуму аспірант Українського науково-дослідного інституту землеробства М.Щур, кандидат сільськогосподарських наук В.Нагорний.
На час святкування 40-річчя технікуму в 1965 році був побудований новий навчальний корпус, де розміщувалося 19 лекційних аудиторій, 10 навчальних кабінетів і лабораторій, актовий зал на 240 місць, ряд допоміжних приміщень. На будівництво корпусу держава витратила 254 тисячі карбованців. Почалося спорудження чотириповерхового гуртожитку. Обладнання 13 навчальних кабінетів і лабораторій оцінювалося в сумі, що переважала 70 тисяч карбованців. Бібліотека коледжу нараховувала 35000 книг. Навчальна матеріально-технічна база постійно розширювалася.
Завданням колективу коледжу на сучасному етапі є максимальне використання та розвиток матеріально-технічної бази навчального закладу для якісної підготовки конкурентоздатних фахівців для аграрного сектору економіки України та підтвердження свого рейтингу і головне коледж має майбутнє.
6 січня минає 85 років від дня народження українського поета, прозаїка, перекладача Василя Семеновича Стуса.
Поета Василя Стуса відносять до поетів – шістдесятників.
Шістдесятництво" - це унікальне мистецьке і громадсько-політичне явище в Україні середини ХХ ст.; Друге українське Відродження XX ст.
"Шістдесятники" - молоде покоління митців початку 60-х років XX ст., яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956 - 1964 рр.
Поети-шістдесятники: Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Василь Стус, Борис Олійник.
Прозаїки-шістдесятники: Євген Гуцало, Григорій Тютюнник, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд.
Основи світогляду "шістдесятників":
· Культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості;
· Лібералізм - свобода у всіх виявах;
· Патріотизм - любов до рідної землі;
· Гуманізм;
· Етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків;
· Духовний аристократизм;
· Духовний демократизм.
Консолідації нового покоління, яке прагнуло національного самоусвідомлення, сприяв Клуб творчої молоді (виник у Києві в кінці 50-х років Рух ух шістдесятників відіграв значну роль у поширенні самвидавної літератури і головне — в посиленні в Україні руху опору проти російського великодержавного шовінізму й русифікації (книга І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», есеї Є.Сверстюка, самвидавні поезії багатьох авторів, зокрема В.Симоненка, М.Холодного — протестні твори цих двох молодих поетів найбільше множилися й поширювалися, та інших, викривальні памфлети й протестні листи літературознавців В.Стуса. В.Марченка і ін.
Стус — поет у певному розумінні парадоксальний І дуже характерний для новітньої української свідомості. З одного боку — класичний прояв традиційно українського ‘'шевченківського” типу поета — подвижника, пророка, мученика з ного “караюсь, мучуся, але не каюсь", провісника — універсалізо- ьаного як голос і сумління нації. Саме таким передусім увійшов Стус у сьогоднішню масову свідомість.
Та за тим усім стоїть Поет — з його “ненавиджу політиків”, з його прагненням у чисті сфери людського духу, до глибин філософського самоусвідомлення, до "розкошування як особистості". Поет, який і в нестерпннх умовах несвободи здійснює ці прагнення. Вміє не тільки прагнути, а й бути таким поетом — наперекір усьому, рішуче переступивши через службову роль поезії, не ставши рабом поетичної публіцистики, самим своїм існуванням заперечуючи колоніальні стереотипи, скинувши з себе кожуха провінційності. Просто поет — не більше й не менше водночас... А вже в такій своїй іпостасі є поетичним голосом України в єдиному контрапункті світової поезії?
УКРАЇНА – ЄДИНА
В період з 20 по 24 січня 2023 року в бібліотеці ВСП «Козелецький фаховий коледж ветеринарної медицини» БНАУ з нагоди Дня Соборності України триває історичний екскурс для студентів. Користувачі мають змогу ознайомитись з виставкою літератури на дану тематику та історичними матеріалами, що нагадують нам про події вікової давнини. Ідея сили в єдності для нас актуальна, як ніколи. День Соборності України – це спогад про нашу історію, непросту долю нашого народу, про ціну свободи і незалежності, про те, хто ми і ким хочемо бути. Бо засвоїли вже не раз: єдність і соборність – це шлях до перемоги і розвитку, в той час, як роз'єднання – це шлях до занепаду. Сучасні події нинішньої російської агресії лише підсилюють значимість того Акту Злуки УНР і ЗУНР, який відбувся 104 роки тому на площі біля Стародавньої Софії Київської. Бо знову Україну хочуть «пошматувати» та розділити, силою забравши її землі, встановивши штучні кордони й сірі зони, посваривши наш народ, пропагандою ввівши в оману. Тому для нас, свято Соборності є дуже важливим, бо воно нагадує про найголовніший урок нашої спільної історії: в єдності – сила, в розділенні – поразка. Нехай кожен день дарує українцям свободу думки, відчуття щастя, мир і світлу надію в процвітання нашої держави.
Експрес-інформація.
23 квітня згідно з Резолюцією прийнятою на 28-сесії ЮНЕСКО від 15 листопада 1995 року відзначається Всесвітній день книги і авторського права.
Прийнято новий Закон "Про авторське право і суміжні права", що передбачено:
1 грудня 2022 року Верховна Рада прийняла новий Закон (проект № 5552-1) "Про авторське право і суміжні права". Документ спрямований на гармонізацію українського законодавства у галузі авторського права з європейським.
Прийнятий законодавчий акт визначає:
- перелік об'єктів авторського права;
- перелік творів, які не є об'єктами авторського права;
- строк чинності авторського права;
- перелік об'єктів суміжних прав;
- строк чинності суміжних прав.
Закон врегульовує:
- механізми охорони об'єктів авторського права;
- питання, пов'язані з виникненням і здійсненням авторського права;
- особливості авторського права на службові твори;
- особливості авторського права на твори, створені за замовленням;
- особливості авторського права на аудіовізуальні твори, музичні недраматичні твори, складені твори, похідні твори, комп'ютерні програми, бази даних;
- випадки та особливості вільного використання творів;
- перехід авторського права у спадщину;
- визнання творів та об'єктів суміжних прав сирітськими;
- перехід творів і об'єктів суміжних прав у суспільне надбання;
- випадки та особливості вільного використання об'єктів суміжних прав;
- особливості здійснення авторами права на частку від суми продажу оригіналу твору мистецтва (право слідування);
- особливості здійснення авторського права і суміжних прав права на винагороду;
- особливості здійснення майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав;
- передання (відчуження) майнових прав на об'єкти авторського права і суміжних прав;
- механізми захисту авторського права і суміжних прав;
- порядок припинення порушень авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет;
- особливості укладання договорів щодо розпоряджання майновими правами на об'єкти авторського права або суміжного права та договорів у сфері колективного управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, порядок збирання, розподілу і виплати організаціями колективного управління винагороди на користь правовласників.
Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах
1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.
2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС – на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.
2 дні світ нічого не знав про вибух.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.
11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.
400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.
26 квітня-жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.
1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.
Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.
15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.
Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
29 листопада 2016 року завершили насування арки над 4-м енергоблоком.
Нагадаємо, 24 лютого 2022 року російські загарбники окупували зону відчуження та ЧАЕС. Майже 36 днів Чорнобильська зона потерпала від мародерських та руйнівних дій. Вони вивезли унікальну радіологічну лабораторію, полонили захисників ЧАЕС та примушували персонал до роботи в умовах надмірного опромінення, електростанція 5 діб не отримувала зовнішнє живлення, необхідне для безпечного зберігання відпрацьованого палива.
20 березня вдалося провести часткову ротацію персоналу станції та евакуацію осіб, які там перебували. 31 березня російські загарбники залишили станцію, а 2 квітня над ЧАЕС підняли український прапор.
В період із 23 по 27 квітня 2023 року бібліотеці коледжу діє книжкова виставка на дану тематику, адже ми повинні пам'ятати заради попередження
на майбутнє...