Зробити школу цікавою

Зробити школу цікавою: поради експертів з п'яти країн

В Україні триває робота над змінами процесу шкільного навчання. Міністерство освіти презентувало напрацьовану спільно з освітянами концепцію «Нова українська школа». Вона лягла в основу комплексного законопроекту «Про освіту», який вже ухвалений в першому читанні у Верховній Раді.

Міністр освіти Лілія Гриневич переконує, що реформа почне втілюватися з 2018 — 2019 навчального року і допоможе позбутися радянських пережитків в українській школі. Серед іншого, передбачається перехід до 12-річного навчання, отримання профільних знань у старших класах, перехід від накопичення знань до здобуття різних компетентностей.

Цими вихідними у Харкові відбувся великий освітній форум EdCamp-2017. Тут зібралися близько семи сотень вчителів з усієї України. Крім того, поділитися досвідом запросили кількадесят міжнародних експертів.

З'ясувалось, що проблеми, які стоять перед українськими освітянами не унікальні. Втрата інтересу до школи, величезні обсяги інформації та відсутність практичних навичок — все це знайоме вчителям у різних країнах світу.

Громадське зібрало думки міжнародних експертів щодо того, чого бракує українській освіті та приклади, якими світ готовий з нами ділитися.

ІЗРАЇЛЬ

Анна Жарова експертка в галузі неформальної освіти (понад 10 років досвіду):

Неформальна освіта передбачає свободу вибору, враховує бажання дитини. Наприклад, коли вчителі разом з дітьми створюють спільні проекти. Це технологія, яка застосовується у великому бізнесі, у світових компаніях та корпораціях, вона слугує для того, щоб спільно обговорювати важливі теми і вирішувати їх.

Якщо ми говоримо про зміни в українській школі, потрібно починати зі зміни бачення учня, сприймати його не як об’єкта, якому потрібно передати знання, а як суб’єкта, з яким спільно вибудовуються стосунки.

Коли учень перебуває на одному рівні з вчителем, завучем чи директором. Найчастіше в кабінет директора учень заходить тільки коли його викликають за якісь проступки. А потрібно запровадити формат, де всі рівні, і, наприклад, вирішують шкільні проблеми, чи влаштовують спільні обговорення цікавих тем. В такі моменти створюється спільний простір учнів з викладачами, і це дуже важливо для учнівського становлення — відчувати, що ти не один, що тебе почують, що у тебе є вибір, що твоя думка важлива. Це додає цінності та ваги дитині, яка перебуває у такій системі взаємовідносин.

Для мене унікальним в Ізраїлі є те, що діти з дуже раннього віку мають вибір. Вони говорять про те, що для них важливо, і з їхнім вибором рахуються. Таку опцію вибору я б хотіла занести і в українські школи.

ЛИТВА

Ірена Пранскевічуте, експертка з освітніх питань:

Для того, щоб розвивати будь-які навички у дітей, шкільний простір має сприяти здоровому способу життя. Це основа демократичної школи. Відкриті класи, столи, взаємодія, спілкування. Не тому, що це зараз у моді. А тому, що це справді сприяє творчості й природному бажанню вивчати світ. Тоді менше кордонів і менше стресу. Якщо дитина живе у спокійному оточенні, вона буде навчатися.

Що для цього потрібно змінити. По-перше, вимкнути дзвінки в школах. Дзвінки — або у в’язниці, або в армії, або у Павлова, де собак вивчали. Коли лунає дзвінок, всередині в кожного одразу вмикається стрес.

Друге — не починати уроку з питання, чи зроблене домашнє завдання. Це так само активує стрес. І третє. Просто подумайте, як би ви почувалися, коли вам потрібно було б п’ять годин сидіти в одному квадратному метрі, не рухаючись. Яку інформацію ви можете почути чи запам’ятати, коли ви у постійному стресі? Те, що має відбуватися зараз — це повернення школи до реальності. Я кожному вчителеві кажу — побачте себе у цьому місці.

Якщо говорити про українську шкільну систему, перше, що б я радила — це відійти від думки, що всі рішення мають приходити згори. Просто змінити цей світогляд. Прийти до формату «Ми все знаємо самі» і дозволити собі пробувати, експериментувати і ділитися набутим.

ІТАЛІЯ

Джованні Порчеллана, експерт з освітніх питань, підприємець:

Викладання у школах має бути цікавим й захопливим. Досягти цього не так складно, як здається. Навіть у найвіддаленіших чи найменших школах. Все що потрібно — це люди, які горять своєю роботою, і трішечки наукових знань. Треба, щоб вчителі любили те, що вони роблять, і не боялися експериментувати, застосовувати експерименти у шкільних лабораторіях чи класах.

Якщо вчитель мотивований, то зробити цікаве заняття — елементарно. Просто за допомогою інтернету, підібравши мотивуючи відео, презентації чи додатки. Та й навіть коли немає інтернету. Ідея в тому, щоб запалити дитячі очі, їм треба розповідати цікаві історії. Горіти самому. І тоді все працюватиме без жодних додаткових гаджетів. Найперше, що має розуміти вчитель — що у його руках можливість впливати і формувати людські долі.

ГРУЗІЯ

Влада Хіменко, вчителька коледжу «Чорне море», м.Батумі:

В нашій освіті бракує конкретних, практичних навичок. Я приїхала в Україну поділитися досвідом впровадження модульної освіти. Це якраз освіта, орієнтована на результат. У Грузії цей процес відбувається протягом трьох останніх років. Почалося все з того, що зібралися представники різних підприємств і розповіли, які спеціалісти їм потрібні, і якими компетенціями вони мають володіти. Вже після цього зібралися педагоги, представники міністерства, експерти і розробили програми, орієнтовані на результат.

Наведу найпростіший приклад. Беремо спеціальність кухаря. Найелементарнішим результатом тут може бути — «хочу вміти готувати хачапурі». Якщо учневі цього вистачає — він прийшов, навчився, приготував, отримав сертифікат і одразу може йти працювати, отримуючи найголовніше — професію, яка буде приносити йому сталий заробіток.

БІЛОРУСЬ

Яугєній Пухач, засновник Школи підприємництва для підлітків Teen:

Спільна проблема для шкіл — і в Білорусі, і в Україні є те, що вони не надто готують дітей до реального життя. Ситуація дещо легша, коли говорити про традиційні професії, коли діти хочуть бути лікарями чи вчителями. Але в наших школах не вчать бути підприємцями чи маркетологами.

Я працюю в приватній компанії, два роки тому ми розпочали проект «Школа підприємництва для підлітків». Ми побачили, що така ніша існує. Школярі по завершенні школи просто не знають, як їм стати тими, ким вони хочуть бути. І ми почали в періоди канікул робити спеціальні інтенсиви, запрошувати успішних, відомих у Білорусі підприємців, які ділилися з підлітками своїм досвідом. Ми побачили, що це дуже затребуваний для підлітків формат. Вважаю, він міг би бути цікавим і для України.