Embedded Files
У разі надзвичайної ситуації або війни (dovidka.info)
Україна протистоїть російській агресії з 2014 року. За цей час ми зміцнили нашу оборону: Збройні Сили, Нацгвардія, СБУ і інші воєнізовані організації сумарно нараховують 500 тисяч осіб.
Наша країна отримує регулярну військову підтримку з Канади, США, Британії та багатьох інших європейських країн як у вигляді зброї, так і навчань.
Проте, Україна буде добре підготовлена тоді, коли будуть добре підготовлені її громадяни.
Важливо знати про те, що може зробити кожен із нас у надзвичайних умовах. Особливо це стосується ситуацій, коли поліція, швидка допомога, рятувальна та інші служби вимушені працювати в екстреному режимі.
Цей довідник містить практичні поради, як підготуватися до надзвичайної ситуації та як діяти в такому випадку.
Уважно прочитайте, проаналізуйте та продумайте свої дії.
Пам’ятайте: на окупованій території люди не залишаються одні!
Подбайте про свою кібербезпеку та розкажіть рідним і друзям, як це зробити
Базові поради, щоб не стати жертвою інформаційних операцій ворога
Не ловить мобільний? Як автоматично підключитись до іншого оператора. Національний роумінг
Телефони рятувальних та аварійних служб
Телефони рятувальних та аварійних служб
112 — Єдиний номер виклику всіх служб екстреної допомоги (диспетчер викличе бригаду потрібної служби)
101 — Пожежна служба
102 — Поліція
103 — Швидка медична допомога
104 — Аварійна служба газової мережі
0 800 501 482 — телефон довіри СБУ
Як захиститись від дезінформації
Дотримуйтесь наступних порад:
🟢Поширюйте інформацію лише з перевірених джерел. Достовірна інформація від державних органів — на їхніх офіційних сторінках у соцмережах чи каналах Суспільного мовлення (UA:Перший, колишній УТ-1).
❌Не вірте повідомленням про припинення боротьби з боку української армії. Така інформація — типовий прийом для деморалізації населення. Ви маєте пам’ятати, що в разі ворожої агресії українські силовики неухильно чинитимуть опір.
🟢Якщо перервався інтернет-зв’язок або сторінки державних органів недоступні, звертайтесь по інформацію до Суспільного мовлення: телеканал UA:Перший та UA:Українське радіо. Налаштуйте радіоприймач на частоту свого міста заздалегідь, дізнатись частоту мовлення можна на сайті nrcu.gov.ua/maps. Якщо маєте стаціонарну радіоточку, користуйтеся нею.
❌Не поширюйте інформацію про переміщення українських військ. Ви можете нашкодити тим, хто захищає вас.
❌Не вірте повідомленням про умисні обстріли мирного населення, нібито вчинені українськими військовими. Таким чином агресор намагається підірвати вашу довіру до захисників.
❌Не діліться неперевіреною інформацією про перебіг бойових дій. Такі дані мають лише органи безпеки та оборони України. Інформація з будь-яких інших джерел чи приватних сторінок у соцмережах може не відповідати дійсності.
🟢Перевіряйте патріотичні на вигляд, але сумнівні за змістом повідомлення та заклики. Агресор може прикриватись гаслами й українською символікою.
Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки
Якщо хочеться додому
Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки
Авторки: Наталія Пашко, Анна Козлова
Під час війни багато родин змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця для себе та своїх дітей. Прибувши на місце тимчасового перебування, батьки та діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес адаптації до змін, що настали, може проходити такі етапи:
1. Організація побуту для себе та дітей. На цьому етапі важливою є організація побуту та забезпечення базових потреб, орієнтація в просторі (що і де знаходиться, чи є гаряча вода, де буде спати кожен член сім’ї, де ми їстимемо, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна (переміщення) вже відбулась.
2. Відслідковування і зіткнення з відмінностями («не так, як вдома»). На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.
3. Ситуація невизначеності. Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.
4. Планування (короткострокове і довгострокове). На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулось орієнтування у просторі (де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я працюватиму тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.
5. Асиміляція (інтеграція) досвіду. На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси (як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався / опиралась, коли отримував / отримувала цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).
6. Прийняття. На цьому етапі відбувається два процеси: перший – пов’язаний з проживанням подій, які пов’язані з війною, а другий – пов’язаний із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації в нових умовах і пошук ресурсів.
Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків, які сумують за домом
Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.
Рекомендації щодо стабілізації стану:
Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишилися тощо). Запам’ятайте: під час війни будь-які прийняті вами рішення про безпеку вашої сім’ї, є правильними.
Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я подумаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільним/вільною від цих думок), переключайте себе на позитивні думки/спогади.
Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).
За можливості, підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс-повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.
Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.
Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишись, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (наприклад, дайте собі можливість поплакати, посумувати).
Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.
Спогади про дім та бажання повернутись, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі із засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8-ку тощо.
Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт “Нічого не має більше сенсу, я все втратила/втратив”, “Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити”, “Я не зможу знайти роботу” тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси (наприклад, долучайтеся до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтеся з однодумцями тощо).
Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.
Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом (фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).
Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутись за професійною психологічною допомогою
Поради щодо підтримки дітей, які сумують за домом
Перш за все, емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли ми повернемось додому», «Коли ми побачимо тата», «Коли я побачу друзів» тощо, – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.
Як підтримати дитину дошкільного віку:
Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирени / гучних звуків, тут тихо».
Поясніть, чому тато/інший значимий дорослий (чоловік чи жінка, який/яка служить в ЗСУ або належить до ТРО), зараз знаходиться не з вами: «Тато/мама/інша людина там, тому що захищає нашу країну/місто/село».
Поясніть, чому інші родичі – не з вами (стосується тих, які є значущими для дитини і залишились вдома): «Вони залишились вдома, тому що вони прийняли таке рішення/ не мали змоги виїхати разом з нами / допомагають стареньким» тощо.
Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів або малюнок татові/бабусі/діду/брату – тим, хто не поруч.
За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або спілкуйтесь відеозв’язком.
Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.
Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилася вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте в дитини, щоб натомість це могло бути.
Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та намалювати або розповісти мені, що би цей смайлик хотів зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.
Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама-кенгуру, а ти зможеш застрибнути в кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли ти будеш готовий / готова заспокоїтися, то вистрибнеш із цього карманчика»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може ховатись, плакати, згадувати будиночок, тата або інших родичів, які зараз не з вами. Якщо стан дитини не зміниться протягом 3 тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка наніч, сон тощо.
Обіймайте дитину.
Як підтримати дитину молодшого шкільного віку:
Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає сирени / гучних звуків, тут тихо».
Поясніть дитині правила: коли війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома; водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.
Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій – це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх – є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Важливо слідкувати та навчити дитину, що злитись – це нормально, але у прояві злості є два правила: (1) не можна скеровувати злість на себе та (2) не можна скеровувати злість на інших. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших. У випадку, коли дитині важко впоратись з агресією і вона скеровує її на себе та/або на інших, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
Запропонуйте дитині зробити листа / листівочку / малюнок родичам, які не поруч; допоможіть скласти історію про події, які вона пережила (робіть це разом з дитиною, допомагаючи їй скласти історію).
За можливості, давайте дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії / відео або поспілкуйтесь відеозв’язком.
За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками.
Обмежте читання новин та їх обговорення у присутності дитини.
Запевніть дитину, що вона не винна у тому, що сталося, адже діти схильні брати провину на себе, тому важливо пояснити, що це не так.
Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.
Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, час для навчання, читання на ніч, сон тощо.
Якщо ви використовували рекомендації, проте вас продовжує непокоїти стан дитини, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
Обіймайте дитину.
Як підтримати підлітка:
Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як ми можемо допомогти своїй родині та своїй країні».
Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що близьким, які залишилися, буде спокійніше, коли вони будуть знати, що діти –– у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилася.
Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду.
Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.
Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитись занепокоєнням, поставити запитання. Вислухайте думку дитини, не критикуйте її висловлювань, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.
Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки або чаювання, спільне читання або перегляд кіно.
Підтримуйте підлітка, коли він/вона ділиться переживаннями, може плакати, не намагайтесь одразу його/її зупинити, зарадити (уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматись», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо), а запитайте, якої підтримки потребує дитина.
ПОМ′ЯКШУЄМО ПРОЯВИ АГРЕСІЇ
(вдома, дитячому садку, школі)
Зараз діти, які будь-яким чином відчули на собі прояви війни, знаходяться у, так званих, «емоційних гойдалках» - коли у більшості спостерігаються постійні перепади настрою, шквал емоцій, які дуже швидко змінюються. Часто діти не можуть самостійно впоратися із такими станами, не змозі усвідомити різки зміни свого настрою. Розпач, ненависть, злість, агресія, сум, безпомічність, страх – це майже повсякденні емоції дітей, які пережили військові події. Радість, інтерес, захоплення, задоволення, спокій, впевненість також присутні. Однак, вони дуже швидко змінюються на протилежні негативні емоції.
Основна задача батьків, психологів, педагогів, вихователів сьогодні:
Допомогти дітям усвідомити, що такі стані наразі є нормальними і всі їх відчувають (і дорослі і діти);
Навчити справлятися з цими емоціями через керування своїм тілом.
Пропонуємо декілька ігрових вправ, які можна використовувати для пом’якшення прояву агресії у дітей. Вправи можна проводити як індивідуально, так і в групі. До того ж вправи майже не мають вікових обмежень.
ЛИСТОК ГНІВУ
Для менших дітей (до 6-7 років) запропонуйте намалювати на листочку будь-якого чудовиська (можна запитати: хто це? що робить? що любить їсти? Де живе?). Старших дітей одразу просять намалювати свій гнів, страх, розпач, злість (можна також запитати про ці емоції: де вони живуть? які вони?). Після цього пропонуємо дітям зім’яти. Далі попросіть дітей розділитися на дві команди і стати за лінію на відстані 4 метри. Далі за командою діти мають кидати м’ячики на сторону суперників. Ті м’ячики, які опинились на підлозі, необхідно швидко підібрати і знову кинути на сторону суперника. Після команди «Стоп» гра зупиняється. Виграє та команда, на стороні якої виявиться менше м’ячиків.
ІГРИ З ВОДОЮ
Наберіть воду у невеличкий надувний басейн. Запропонуйте дітям такі вправи:
Однією каучуковою кулькою збивати інші, які плавають на воді.
Рухати паперовий кораблик, дмухаючи у трубочку.
Спочатку топити, а потім спостерігати, як «вистрибує» із води легка пластмасова фігурка.
Струменем води збивати легкі фігурки, які знаходяться у воді
ЗАЙЧАТА
Запропонуйте дітям уявити, що вони веселі зайчата, які грають на барабанах (справжніх чи уявних). Опишіть характер фізичних дій — силу, темп, різкість та спрямуйте увагу дітей на свідомлення руху, м’язових відчуттів, емоційного стану.
Наприклад, можна сказати: «Як сильно зайчики стукають по барабанах! А ви відчуваєте, як напружуються їхні лапки? Відчуваєте, які лапки тверді, не гнуться! Як палички! Відчуваєте, як напружились у вас м’язи в кулачках, ручках, на віть у плечиках? А обличчя не напружене — воно посміхається. І животик розслаблений. Дихає…А кулачки стукають! А що ще розслаблене? Давайте ще спробуємо постукати, але вже повільніше, щоб все це відчути».
ШТОВХАЛКИ
Запропонуйте дітям розбитись на пари та стати на відстані витягнутої руки один від одного. Попросіть дітей підняти руки на висоту плечей і опертися долонями на долоні свого партнера. За сигналом діти мають штовхати свого напарника, намагаючись зрушити його з місця. Якщо один із партнерів зрушиться з місця, запропонуйте йому повернутись назад. Далі попросіть дітей відставити одну ногу назад і знову повторити вправу. Той, хто відчує втому, може сказати: «Стоп». Час від часу можна вводити нові варіанти гри: штовхатися, схрестивши руки; штовхати партнера лише лівою рукою; штовхатися тільки спиною до спини.
Продуктивної допомоги.
З турботою, психолог Наталія Пасічник.
СКАЖИ МЕНІ ПРАВДУ, ЩО ТИ ВІДЧУВАЄШ
Діти зараз найбільше потребують допомоги і підтримки. В першу чергу, таку допомогу їм надають батьки або близькі дорослі, які є поруч. Найчастіше наразі дорослі говорять, що дітям страшно та лячно.
А вам, дорослі, не страшно? Признайтесь чесно, визнайте своє почуття страху. Проговоріть його, одягніть його у словесну оболонку і страх одразу стане тьмяним і невиразним.
Допоможіть те саме зробити своїм дітям.
Зараз більшість відчуваєте безпорадність від ситуації, що склалася, від неможливості щось змінити, спланувати чи передбачити. Пам’ятайте, сьогодні, – це нормально, але це не НАЗАВЖДИ. Прийміть свою сьогоднішню безпорадність, як почуття, що допоможе вам уникнути бажання постійно контролювати те, чого ви не можете змінити. Поясніть дітям, що бути деякий час безпорадним, це не значить бути безпомічним ЗАВЖДИ. Це означає лише те, що на даний момент необхідно прийняти все як є, і думати про майбутнє.
Багато з нас наразі сумують та відчувають себе пригнічено. Але як часто ми визнаємо і окреслюємо межі нашого суму? Як дітям зрозуміти внутрішні мотиви суму за кимось або чимось, якщо близькі дорослі уникають цього слова і намагаються перевести тугу за рідним домом, улюбленою іграшкою, домашнім улюбленцем в площину виразу: «Не переживай, все буде добре»? Як не переживати, як не сумувати? Дозвольте собі ці почуття. Чим яскравіші вони будуть, тим швидше трансформуються і проживуться.
Ненависть та злість – це почуття, які зараз відчуває кожен великий і маленький українець. Це зовсім не ресурсні почуття. Однак, витісняти їх не можна. Скажіть дитині: «Я так само ненавиджу ворога як ти. Відчувати зараз це - нормально». Проговоріть або програйте ці почуття через малюнок, казку або гру. Прийміть цю ненависть або злість як необхідність нашого сьогодення. Згодом вони зникнуть.
І наостанок, дозвольте собі і дитині ПЛАКАТИ. Це нормально, природньо і, мабуть, найдієвіше, що зараз ми можемо для себе зробити. Виплакати накопичений гнів, страх, хвилювання, безпорадність і злість. Спочатку буде спустошеність, але поступово вона заповниться іншими почуттями. Примирення, усвідомлення та прийняття займе місце негативних емоцій. А разом з цим прийде усвідомлення власної сили та жаги до ЖИТТЯ і ПЕРЕМОГИ.
Навчить власну дитину бути щирою та відвертою зі своїми почуттями. І нехай все буде добре.
Психолог Наталія Пасічник
Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни
Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег
Слухайте
Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.
Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися
Не уникайте складних розмов
Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.
Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова
Контролюйте контент, який споживає дитина
Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла
Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини
Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.
Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога
Потурбуйтеся про себе
Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.
Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця — практичного психолога, психотерапевта
Підтримуйте рідних і приймайте підтримку
Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки
Вірте у краще
Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я
Підготовлено за матеріалами НАТАЛ,
Ізраїльського центру травм і стійкості
Як підтримати дитину в складній ситуації
Висловлюйте згоду
Сконцентруйте увагу дитини на буденних, звичайних справах і при цьому формуйте в неї впевненість у правильності власних дій. Для цього використовуйте висловлювання-згоду. Цей тип висловлювання формулюйте за допомогою позитивно забарвлених слів і фраз, як-от: «я теж вважаю, що це дуже добре/вдало/цікаво», «щоразу в тебе виходить ліпше» тощо
Підбадьорюйте
Наразі діти найбільше потребують емоційної підтримки дорослих. Щоб намагатись уникнути негативних емоційних станів, використовуйте висловлювання-підбадьорювання. У таких висловлюваннях підтримуйте дитину словами: «Разом ми переживемо цей складний час і повернемося додому»
Схвалюйте
Використовуйте схвалення, щоб позитивно оцінити особистість дитини в цілому, виявити доброзичливе, емоційно-ціннісне ставлення до неї: «Сину, ти дуже сміливий хлопчик», «Доню, дякую тобі за допомогу й підтримку»
Застосовуйте позитивну випереджувальну оцінку
Налаштовуйте дитину на успішну діяльність. Щоб зумовити позитивні зміни в її станах, діях, поведінці, використовуйте висловлювання, що містять позитивні випереджувальні оцінки: «Я впевнена, що ти впораєшся з усіма труднощами»
Підтримуйте зворотний зв’язок
У розмовах з дитиною підтримуйте безоцінний зворотний зв’язок за допомогою емпатійних висловлювань. Для цього дослівно переказуйте сказане дитиною та заохочуйте її уточнювати, доповнювати вже сказане, висловлювати свої почуття та переживання, тлумачити власну поведінку тощо: «Коли мої бабуся з дідусем були маленькі, вони теж переживали війну. Що саме тебе лякає в цих подіях? Мені також страшно під час вибухів. А чому ти заплющуєш очі?»
Примітка. Пам’ятка підготовлена відповідно до листа МОН «Щодо комунікації з дітьми дошкільного віку з родин учасників ООС/АТО, внутрішньо переміщених осіб та організації взаємодії з їхніми батьками» від 12.12.2019 №1/9-766.
П’ять потенційних проблем майбутнього першокласника та як їх уникнути
Стрес
Шестирічкам буває складно всидіти за партою три — чотири уроки на день. Рухова активність скорочується в середньому вдвічі. Наслідок — перенапружується організм дитини та її нервова система. Відтак зростає стомлюваність, погіршується апетит, виникають проблеми зі сном тощо.
Для того щоб підготувати дитину до навчального навантаження:
· спонукайте дотримуватися режиму дня;
· забезпечуйте повноцінний нічний сон не менше 9—10 годин, а за бажанням дитини ще й денний;
· стежте за тим, щоб дитина збалансовано харчувалася;
· гуляйте на свіжому повітрі, організовуйте фізичну активність;
· створіть психологічно безпечну атмосферу вдома
Труднощі в навчанні
Дитині буде складно адаптуватися до школи, якщо її психічні функції недостатньо розвинені. Зокрема, у шестирічок виникають труднощі в навчанні, якщо в них не сформовані навчальні вміння та відсутня мотивація.
Формуйте в дитини вольові якості та навчайте її долати труднощі. Щоб поліпшити навчальні навички:
· розвивайте образне мислення, дрібну моторику, просторове бачення — пропонуйте дитині малювати, конструювати, ліпити тощо;
· залучайте дитину до інтелектуальних ігор із правилами — нарди, шахи, шашки, монополія, ферма, еліас
Завищені вимоги
Інколи батьки висувають дитині завищені вимоги. Це трапляється, якщо вони звикли сприймати дитину як лідера в дитячому колективі. Також завищені вимоги можуть бути в батьків, які самі у школі були лідерами й очікують цього від своєї дитини. Як результат — вона може стати невпевненою в собі, виявляти високий рівень тривожності.
Дозвольте дитині бути собою, не порівнюйте її з іншими. Щоб поліпшити адаптацію дитини до шкільного життя:
· концентруйте увагу навіть на незначних успіхах, не наголошуйте на невдачах;
· дозвольте дитині самостійно розв’язувати відповідні віку проблеми;
· вірте в дитину, виявляйте емпатію та безумовну любов;
· приймайте індивідуальність дитини
Емоційна незрілість
Емоційно незрілі шестирічки складно переживають обмеження рухової активності. А нові обов’язки, вимоги вчителя та школи вважають нудними. Зазвичай такі діти не витримують статичне навантаження протягом 30—40 хвилин за партою та порушують дисципліну, бо хочуть себе розважити.
Переконайтеся, що дитина готова до навчання у школі не лише фізично, а й психологічно. Щоб підготувати її до шкільного навантаження:
· розширюйте зону відповідальності — дозволяйте дитині діяти самостійно; при цьому переконайте її у вашій підтримці й допомозі;
· збільшуйте кількість хатніх обов’язків;
· привчайте дитину ділити великі завдання на дрібніші
Новий колектив
Спілкування в новому колективі особливо складно дається тим дітям, у яких були обмежені контакти з однолітками. Іноді вони не знають, як привітатися, познайомитися, попросити про допомогу, подружитися чи поспілкуватися з однокласниками. Такі діти сором’язливі, замкнуті й нерішучі. Зазвичай вони не виявляють інтересу до колективних ігор і конфліктують з однокласниками.
Формуйте в дитини соціальні навички, зокрема:
· створюйте ситуації, в яких дитина спілкуватиметься з однолітками — організовуйте її прогулянки з друзями, спільні походи тощо;
· навчайте дитину ставити запитання, звертатися по допомогу до однолітків і дорослих тощо
Дитина й війна: підтримуємо та заспокоюємо
У статті — приклади ймовірних ситуацій із завданнями й варіантами рішень для батьків, які допоможуть їм адекватно підтримати дітей в умовах війни
Ситуація 1. Дитина безпорадна
Ситуація 1. Дитина безпорадна
Дитина дошкільного віку не може захистити себе в мирний час, а у стресогенній ситуації під час війни почувається ще більш безпорадною. Тому вона повинна розуміти, що батьки подбають про її безпеку. Для того щоб сигналізувати батькам про свою потребу, дитина може стати незвично тихою або, навпаки, збудженою.
Завдання батьків
· Створіть для дитини комфортні умови, можливість поїсти та попити, відпочити, погратися чи помалювати.
· Допоможіть перейти від спонтанної гри чи малювання про травмівну подію до заняття, що дасть дитині змогу почуватися ліпше та в безпеці. Наприклад, намалювати для бабусі листівку.
· Запевніть дитину, що ви та інші близькі подбаєте про її безпеку.
Приклади дій батьків
· Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колихайте, гойдайте на колінах.
· Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом.
· Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці. Якщо дитина, приміром, увесь час будує будинки з кубиків і збиває їх «бомбами», «градами», запитайте: «Як ти можеш захистити будинки від бомб?». Найімовірніше, дитина побудує подвійні стіни з кубиків і скаже: «Тепер бомби нас не дістануть». Відтак запевніть дитину та поясніть: «Так, це дуже міцна стіна. Ми робимо багато, щоб залишатися в безпеці».
· Повертайте уяву дитину туди, де вона була в безпеці та почувалася комфортно: «Намалюй бабусі листівку, а згодом ми їй подаруємо».
Ситуація 2. Дитина усього боїться
Ситуація 2. Дитина усього боїться
Дитина дошкільного віку може почати боятися залишатися на самоті, ходити в туалет, засинати чи бути далеко від батьків у інших ситуаціях. Дитині потрібно вірити, що батьки зможуть захистити її в усіх ситуаціях, а інші дорослі, наприклад, родичі чи близькі знайомі, завжди їм допоможуть.
Завдання батьків
· Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.
· Запевніть дитину, що не залишите її та зможете захистити.
· Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати.
· Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й повертайтеся вчасно.
· Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями.
Приклади дій батьків
· Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи.
· Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці: «Обстріли нам більше не загрожують і багато людей намагається зробити так, щоб з нами все було гаразд».
· Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».
Ситуація 3. Дитина не впевнена, що небезпека минула
Ситуація 3. Дитина не впевнена, що небезпека минула
Дитина дошкільного віку може почути розмови дорослих або старших дітей, побачити щось по телевізору чи просто уявити, що стресогенна ситуація почалася знову. Дитина вірить, що небезпека близько, навіть якщо воєнні події, про які вона почула, відбуваються далеко.
Завдання батьків
· Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня.
· Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте.
· Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності.
· Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій.
Приклади дій батьків
· Продовжуйте пояснювати дитині, що небезпека минула.
· Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут — у безпечному місці».
Ситуація 4. Поведінка дитини регресує
Ситуація 4. Поведінка дитини регресує
Дитина повертається до поведінки, яка властива дітям ранньому віку: смокче великий палець, страждає від енурезу, говорить звуками або складами, хоче сидіти в мами/тата на руках.
Завдання батьків
· Не звертайте надмірну увагу на таку поведінку дитини й зберігайте спокій. Дитина може демонструвати регресивну поведінку тривалий час після війни.
Приклади дій батьків
· Якщо дитина страждає від енурезу, переодягніть її і змініть постільну білизну. Не коментуйте те, що сталося, й не дозволяйте нікому соромити чи критикувати дитину.
· Якщо дитина просить її погодувати, вдягти чи роздягнути — виконайте її прохання.
Ситуація 5. Дитина боїться, що війна почнеться знову
Ситуація 5. Дитина боїться, що війна почнеться знову
Дитина починає боятися, коли щось її нагадує про війну. Наприклад, коли бачить, чує чи відчуває нагадування про подію, яку пережила.
Завдання батьків
· Поясніть дитині різницю між подією та нагадуванням про неї.
· Захищайте дитину від нагадувань про війну, якщо можете.
Приклади дій батьків
· Заспокойте дитину, якщо вона боїться гучних різких звуків чи світла, що нагадують їй про війну: «Наразі блискає і гримить, але це не означає, що обстріли почнуться знову. Звичайна гроза не може зруйнувати будинки, як бомба».
· Захистіть дитину, якщо можете, від згадок про війну по телебаченню, радіо та в інтернеті. Адже вони можуть зумовити в дитини страх, що війна повториться.
Ситуація 6. Дитина мовчить
Ситуація 6. Дитина мовчить
Дитина відмовляється розмовляти або їй складно поділитися тим, що її непокоїть.
Завдання батьків
· Допоможіть дитині підібрати слова, щоб висловити емоції, як-от гнів, смуток, хвилювання за батьків, братів, сестер та друзів.
· Не змушуйте дитину говорити, але скажіть, що завжди готові вислухати її та поговорити.
Приклади дій батьків
· Намалюйте смайлики, що символізують різні емоції. Розкажіть про кожен смайлик коротку історію, приміром: «Пам’ятаєш, коли почала звучати сирена й у тебе було схвильоване обличчя, ось таке?».
· Запевніть дитину, що емоції, які вона відчуває, — нормальні: «Діти можуть дуже сумувати, коли їхній будинок зруйнований».
· Подбайте про те, щоб у дитини були іграшки та матеріали для творчості, завдяки яким вона зможе виразити свої емоції. Відтак озвучте емоції, які відіграла чи зобразила дитина, щоб перевірити, як вона почувається: «Це дуже страшний малюнок. Тобі було страшно, коли ти побачила вогонь?».
Ситуація 7. Дитина має проблеми зі сном
Ситуація 7. Дитина має проблеми зі сном
Дитина боїться залишатися вночі на самоті або спати одна, прокидається через те, що їй сняться жахіття.
Завдання батьків
· Запевніть дитину, що вона перебуває у безпеці. Проведіть разом більше часу перед сном, займаючись спокійними і тихими видами діяльності.
· Дозвольте дитині спати з неяскравим нічником або недовго спати з вами.
· Поясніть, якщо необхідно, різницю між сном та реальністю.
Приклади дій батьків
· Подбайте, щоб дитина займалася спокійними видами діяльності перед сном. Розкажіть улюблену казку із заспокійливої теми.
· Скажіть дитині перед сном: «Сьогодні ти можеш поспати з нами, але завтра ти спатимеш у своєму ліжечку».
· Запевніть дитину, що їй нічого не загрожує: «Нічні жахіття сняться тому, що ми чогось боїмося, а не тому, що є реальна небезпека».
Ситуація 8. Дитина не розуміє, що таке смерть
Ситуація 8. Дитина не розуміє, що таке смерть
Дитина дошкільного віку не розуміє, що смерть — необоротна. Дитині властиве «магічне мислення» й вона може думати, що її думки спричиняють смерть. Дитина може дуже сильно переживати смерть близької людини чи домашнього улюбленця.
Завдання батьків
· Поясніть дитині, що таке смерть. Використовуйте конкретні й відповідні віку дитини слова, не давайте хибних надій.
· Не знецінюйте почуття дитини, зумовлені втратою близької людини чи домашнього улюбленця.
· Звертайте увагу на те, що дитина хоче дізнатися. Відповідайте на запитання та цікавтеся, що ще дитина хотіла б знати.
Приклади дій батьків
· Дозвольте дитині взяти участь у релігійних чи культурних обрядах горювання, оплакування.
· Допоможіть дитині знайти спосіб прощатися. Наприклад, намалювати щасливі спогади, переглянути фото й відео на телефоні, запалити свічку.
· Поясніть, що втрата необоротна й сталася не з вини дитини: «Ні, дідусь не повернеться, але ми можемо думати й говорити про нього, згадувати, як весело разом проводили час», «Пожежний сказав, що ніхто не міг врятувати Барсика. Це не твоя провина. Я знаю, ти дуже сумуєш за ним».
За матеріалами американського національного центру по роботі з ПТСР
Google Sites
Report abuse