Як підготувати дитину до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому ,щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси,які властиві школяру.

  У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю,достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів, звичайно знань і навичок необхідних до шкільного навчання.

  Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи ?

   Не слід :

  – до приходу в школу змінювати режим дня дитини, позбавляти її   денного сну , довгих прогулянок , ігор у достатній кількості;

   – оцінювати все що робить малюк , так ,як слід оцінювати діяльність учня;

  – проходити з дитиною програму першого класу ,насильно змінючи гру навчанням.

Необхідно:

  – прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу,навчити спостерігати , думати , осмислювати побачене і почуте;

  – навчити долати труднощі ,планувати свої дії ,цінувати час.

  – вчити дитину слухати своє оточення , поважати чужу думку, розуміти ,що своє бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих ,прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення .

  Світогляд дитини ,її знання – це те ,про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ ,від найближчих його виявів , які вона безпосередньо засвоїла ,і до віддалених , які дитина засвоїла , коли їй пощастила подорожувати з вами , з ваших розповідей,бесід, домашніх занять .

ЕМОЦІЙНА ВТОМА ВІД ОЧІКУВАННЯ ПЕРЕМОГИ НА ВІЙНІ

Коли ми чогось довго чекаємо, накопичується почуття емоційної втоми, з’являється роздратування, злість і образа на відсутність позитивного результату.

Як знайти стабілізацію, на що «спиратися» в моменти кризи та змін?

• Резильєнтність — особливість нашої психіки, що дозволяє впоратися з нестабільними часами, попередити емоційне вигоряння, вийти з переддепресійного стану.

• Резильєнтність — це відповідь психіки на різні труднощі.

Як розвивати резильєнтність, виховуючи в собі ментальну пружність і зміцнювати стабілізацію в непростий час змін?

• Почніть із персональних дій!

Харчування + сон + фізична активність.

• Наше тіло створено для активності, його потрібно годувати, дати відновлення через сон, активувати роботу лімфи та інших систем організму тренуваннями, пішими прогулянками. У такому разі з’являється тонус, тіло почне шукати способи отримання задоволення та відпочинку після витрачених зусиль.

• Плануйте! Почніть із невеликих щоденних планів. Усі плани записуйте, щоб не забути.

• Щодня додавайте в щоденник плани. І головне — записуйте свої відчуття в тілі, коли плани реалізуються вами! Ловіть почуття задоволення від реалізації досягнутого, хай навіть у дрібницях.

• Зміцнюйте соціальну активність! Ідіть до спільноти — де є можливість для фізичних зустрічей, діалогу.

• Людина — стадна істота. Через зустріч із людьми передається чужий досвід проживання труднощів та зміцнюється ваша резильєнтність.

• Спогади не є небезпечними!

• Згадуйте свій пережитий досвід, фіксуйте отримані вами навички в щоденнику думок. Це дозволить вам знаходити нові ефективні стратегії для досягнення необхідного результату.

• Погляд із боку. Кожна людина має кумира. Це може бути як відома людина, так і авторитетна постать із вашого життєвого досвіду. Напевно, ви вже знаєте історію життя вашого кумира, його непростий життєвий шлях.

• Зробіть вдих-видих, закрийте очі й уявіть, що ваш кумир опинився у вашій ситуації. Яку б він дав вам життєву пораду? Напишіть рекомендацію.

• Тепер уявіть, що ви даєте рекомендацію вашому кумиру у важкій, непростій життєвій ситуації. Запишіть пораду. Подивіться на отримані результати. Вирішіть, що із записаного вам підходить, що подобається. Тепер — напишіть 3 конкретні дії, які ви готові здійснити.

• Кожна криза дає можливість знайти в собі приховані ресурси та можливості, про які ви раніше і не здогадувалися. Дійте та зміцнюйте свою внутрішню опору.

Дорослі відповідають за дитячу безпеку.

1. Перше, що вони мають зробити при дитячій агресії — зупинити фізичний контакт, розвівши дітей у сторони.

2. Коли діти охолонуть, дорослий має запитати, що сталося та вислухати кожну із сторін. Допомогти дітям проговорити свої почуття та бажання.

3. Дорослому варто спитати дітей, як вони можуть вирішити цю проблему. Дати можливість поговорити та домовитись між собою.

4. Якщо діти не можуть самостійно домовитись, дорослий може запропонувати декілька варіантів рішень.

Дітям до 3-х років варто пояснювати ситуацію, проговорювати почуття та правила. Наприклад: «Розумію, ти захотів взяти цю іграшку, бо вона тобі дуже сподобалася. Але це не твоя іграшка, а того хлопчика. Ти можеш спитати його дозволу або помінятися з ним своєю машинкою. Хлопчик має право не ділитися, як і ти. Не можна битися і відбирати іграшки, можеш попрости. Говори словами, що хочеш.»

Діти у садочку і навіть у школі ще не достатньо дорослі, щоб вирішувати всі конфлікти самостійно!

Їм потрібні дорослі для того, щоб вислухати, зрозуміти та зорієнтувати дитину.

При цьому, дорослим не варто вирішувати дитячі конфлікти замість дітей — це інша крайність. Треба підказати дитині, як захищати себе самостійно, які слова говорити і як застосовувати правило «стоп».

Занадто агресивну дитину та надто сором‘язливу добре відвести на заняття із східних бойових мистецтв, де вчать правильно направляти свою агресію та захищати себе.