3 1983 року в школі ефективно працює відділення волейболу, де підготовлено немало відомих спортсменів, які входили до команд майстрів. А от гравці збірної України Олена Зайцева та Наталія Ткаченко стали срібними призерами юніорського чемпіонату світу.
Новий етап почався з часу заснування на базі відділення у 1992 році команди майстрів, її гравці стали основою для збірних юнацької та юніорської команд України.
Історія
Волейбол зародився в 1895 у США; ініціатором гри вважається В. М. Морган (штат Массачусетс).
Подальше поширення волейбол одержав у Японії, Китаї, на Філіппінах.
У Європі у волейбол уперше стали грати в Чехословаччині (1907).
У 1947 утворена Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ), що поєднує 110 країн (на 1 січня 1971). Офіційними змаганнями ФІВБ для жінок і чоловіків є першості світу (з 1949), континентів, у тому числі Європи, - з 1948, а також змагання на Кубок світу - для національних команд (з 1965) і Кубок Європи - для клубних команд (з 1961).
З 1964 жіночі і чоловічі змагання з волейболу включені в програму Олімпійських ігор.
Найбільше поширення волейбол одержав у колишньому СРСР, Чехословаччині, Польщі, Японії, Мексиці, Бразилії.
У нашій країні перші правила гри затверджені в 1926.
У 2005 році українському волейболу виповнилося 80. На території колишнього СРСР «летючий» м’яч розпочав свою ходу 1920-1921 років.
До України ж ця гра завітала 1925 року. У тодішньому Харкові мешкав професор В.Блях. Це був спортивний чоловік: якось у Москві він випадково потрапив на цю гру й не на жарт зацікавився таким дійством. Щось подібне вирішив організувати в Харкові. Професора підтримали його колеги, учні. За кілька днів у місті було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові змагання, які, власне, і поклали початок розвитку волейболу в Україні.
У лютому 1926 року при Губернській раді фізкультури створюють організаційну групу із поширення та розвитку цього виду спорту. Всеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила. На той час у Харкові вже налічувалося близько ста команд. Створюються перші колективи в Дніпропетровську, Одесі, Києві.
1927 року в Харкові розіграно першість України. У змаганнях взяли участь колективи з 11 міст. Перемогу святкували дніпропетровці. Цей турнір, висловлюючись сучасною термінологією, став доброю перевіркою сил перед стартом Всесоюзної спартакіади, яка відбулася в серпні 1928-го.
У фінальному матчі українці з рахунком 2:0 переграли господарів майданчика – москвичів. Таким чином, наші гравці стали першими тріумфаторами у всесоюзних змаганнях. Жіночий колектив посів друге місце.
У квітні 1933 року в Дніпропетровську стартувало волейбольне свято – згодом воно трансформувалося у чемпіонат країни.
Зокрема прекрасний український жіночий колектив у Харкові створив Георгій Шелекетін. У складі слобожанської чоловічої дружини відмінно діяв Олексій Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю неординарною грою вирізнявся популярний на той час волейболіст Семен Великий.
Київ також славився своїми майстрами «летючого» м’яча. Це Михайло Берлянд, Лев Вайнтрауб, Яків Маргуліс. Поруч з ними свій тренерський фах удосконалював Леонід Небилицький, котрий пізніше успішно працював з юнацькими збірними України. На Всесоюзних спартакіадах школярів наша юнь завжди виборювала призові місця. Непогано виступали й вихованки Давида Заславського. Українські дівчата – багаторазові чемпіонки країни та світу. Наших волейболістів наставники запрошували з превеликим задоволенням, бо добре знали: українці – відмінні спортсмени. Нерідко саме вони визначали перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.
Приміром, на Олімпійських іграх 1964 року харків’яни Юрій Венгеровський, Юрій Поярков, одесит Едуард Сибіряков у складі збірної команди здобули золоті медалі. На той час, до речі, Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, а Венгеровський і Сибіряков мали по одному такому титулу.
Через чотири роки в спекотному Мехіко семеро українських волейболістів зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу. Це – харків’яни Василіус Матушевас, Юрій Поярков, луганець Володимир Бєляєв, одесити Євген Лапинський, Віктор Михальчук, кияни Володимир Іванов, Борис Терещук. До них можна сміливо приєднати й Едуарда Сибірякова.
