4 грудня

На фоні морознім зимова хустина.

Як квітка весняна, як пізня калина.

Як літечком вишня червона і пишна.

Чого ж ти, хустино, із моди та й вийшла.

Чого тебе діти поклали у скриню.

Тернову, картату, зелену і синю.

Велику, маленьку, що впала на плечі.

Чому ці хустини назвали "старечі".

Чому старомодна ця хустка з квітками.

Лежить вона поруч з старими свитками.

З намистом, наміткою. І спочиває.

І лише бабуся її запинає.

Хустино, хустино, ти доля жіноча.

Ти серце, ти пісня, ти радість дівоча.

Краса ненаглядна, розкішна і стильна.

Народ наш єднаєш, бо ти є всесильна.

Червона на свято, рожева - дитині.

А матері личить зелена і синя.

А чорна, а чорна вона на жалобу.

А ще на тривогу, війну і хворобу.

На свято яскрава. На будень - простенька.

Кайма на всі боки легка, зелененька.

Пацьорки із вовни, із льону патлаті.

В хустині ходила бабуся по хаті...

А нині флешмоби. Як мило, як гарно.

Святково, квітково, зимово, безхмарно.

Моя ти, хустино, ти світишся наче.

І разом зі мною смієшся і плачеш.