В умовах оновлення національної системи освіти, коли людина проголошенанайвищою цінністю суспільства, суб’єктом навчальної діяльності, а утвердження блага людини єнайважливішим критерієм суспільних відносин, метою хімічної освіти в школі є засвоєння засобами хіміїяк навчального предмета певних умов для інтелектуального розвитку і саморозвитку особистості, виховання громадянина-патріота, формування в учнів розумного ставлення до себе, інших людей, довкілля. (слайд 2).
Зважаючи на великі можливості хімії щодо ціннісної освіти, гуманістичного виховання ідуховно-морального розвитку учнів, є всі підстави вважати, що вивчення хімії у загальноосвітній школізорієнтоване на перспективу розвитку гуманного суспільства через конкретну особистість, маєзабезпечити вирішення таких завдань гуманістичного спрямування, як: (слайд 3)
1) формування науковогосвітогляду школярів на основі засвоєння системи хімічних знань (найважливіших фактів, понять, законів,теорій, доступних узагальнень світоглядного характеру, мови хімічної науки) і виховання ставлення дозасвоєння хімічних знань як до необхідної складової культури кожної цивілізованої людини;
2) вільнийрозвиток особистості, здатної до самоосвіти, підвищення інтелекту, поліпшення пам’яті,спостережливості, уміння висловлювати свої думки, обґрунтовувати судження, робити логічно правильнівисновки і все це з урахуванням задатків й здібностей учня;
3) формування раціональногоприродничонаукового мислення, виховання екоцентричної екологічної культури, навичок безпечногоповодження з речовинами у повсякденному житті;
4) сприяння самовизначенню і самореалізаціїособистості, формування ставлення до хімії як до можливої галузі майбутньої практичної діяльності.
Отже, шкільна хімічна освіта має всі необхідні передумови для всебічного розвитку особистостішколяра на засадах гуманістичних і загальнолюдських цінностей, науковості і систематичності знань, їхзначущості для соціального становлення людини.
Вплив хімічної освіти на формування соціокультурної особистості from pc8kab17ppt
(Слайд 4) Вчитель хімії, плануючи свою роботу із формуваннягуманістичних цінностей у школярів, має чітко розуміти педагогічний зміст (сутність) об’єкту йогопрофесійних зусиль. Отже, цілком природним тут постає необхідність з’ясування сутності поняття''гуманістичні цінності''. Необхідність особливої уваги до формування гуманістичнихцінностей у школярів обумовлена тим, що вони є, насамперед, умовою прилучення молодої людини докультури людства. За допомогою гуманістичних цінностей забезпечується оволодіння нормами іправилами взаємодії із суспільством (оточуючими людьми) і навколишнім світом (природою), що і єзмістом культури. В такому контексті розгляду гуманістичних цінностей зазначимо, що вони носятьсвоєрідний інтегруючий характер. Будучи за своєю природою універсальними, вони виступаютьпродуктом аналізу та органічного синтезу національних і загальнолюдських цінностей – ''ціннісногодосвіду'', накопиченого людством. Шляхом такого аналізу й синтезу виділяються найкращі національніідеї і традиції, які з повним правом стають ''золотим фондом'' загальнолюдських цінностей, духовноюскарбницею людства. І навпаки – в процесі взаємодії нації зі світом, абсорбування найкращих здобутківлюдства загальнолюдські цінності постають перед нами в якості найкоштовнішого надбаннянаціональної культури. Отже, (слайд 5) загальнолюдські і національні цінності перебувають у постійній взаємодії,результатом котрої є не тільки їх взаємодоповнення, але й оновлення змісту гуманістичних цінностей.А оскільки джерела цінностей – у суспільстві, в його традиційній культурі та в самій особистості, тогуманістичні цінності особистості є похідними від базових цінностей суспільства, їх динаміка євідображенням змін у суспільстві.
Базовими категоріями поняття ''гуманістичні цінності'' є категорії ''гуманізм'', ''гуманність'' і ''гуманізація'',через визначення змісту яких і доцільно вести з’ясування сутності цього поняття. ідображенням змін у суспільстві.
Порівняльний аналіз семантичного значення дефініцій ''гуманізм'' і ''гуманність'' дає підстави зробитивисновок, що вони обидві пов’язані з вираженням поглядів, якостей, властивостей, відношень духовногосвіту людини. За змістом їх нерідко ототожнюють або вживають як синоніми. Проте гуманізм частіше завсе розглядається як вид філософської ідеології, принцип світогляду, одна з форм суспільної свідомості,що впливає на зміст індивідуальної свідомості.
(слайд 6)Так, з позиції компетенції філософських наук, гуманізм(від лат. humanus – людський, людяний) – ''це історично змінна система переконань, що визнає цінністьлюдини як особистості, її права на свободу, щастя, вільний розвиток і вияв своїх здібностей,утвердження блага людини як критерію оцінювання діяльності соціальних інститутів, а принципрівності, справедливості, людяності – бажаною нормою міжлюдських стосунків'' .
Розглядаючи гуманізм як принцип світогляду, вважаємо за доцільне виділитийого наступнікомпоненти: (слайд 7)
1. Опора на загальнолюдський досвід поведінки людей, набутий в процесі розвитку цивілізації,виражений формами людського гуртожитку(співробітництво, взаєморозуміння, доброзичливість,чесність, терпимість, самовідданість, благодіяння) й закріплений в оціночно-нормативних поняттях
добра, зла, обов’язку, совісті, честі, гідності, щастя, сенсу життя. Еквівалентом даної тези є золотеправило моральності: (не) вчиняй по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, аби вчиняли повідношенню до тебе.
2. Єдність мети (досягнення щастя людини, всебічний розвиток його здібностей) і обраних засобів,що полягає у дотриманні золотого правила моральності при будь-яких обставинах.
3. Моральна культура особистості, що характеризує її готовність до постійного самовдосконалення,ступінь освоєння нею загальнолюдського досвіду поведінки людей і здатність застосовувати його в своїйдіяльності, розвиток гуманних якостей, пов’язаних із здатністю до співчуття, співдії, співучасті.
4. Універсальність, що означає застосування гуманізму до всіх людей й до всіх соціальних систем,незалежно від національних, економічних, релігійних, расових, ідеологічних відмінностей.
5. Свобода, що означає можливість людини діяти самостійно відповідно до своїх здібностей ісвітогляду, й виявляється: в свободі волі, яка виражається в діях, заснованих на власному рішенні;моральній свободі, що полягає в здатності до самовизначення, вираження своєї людської сутності уморальній діяльності; політичній свободі, що проявляється в демократизації суспільного життя й
пов’язана з громадянськими свободами совісті, слова, преси і т. ін.; свободі економічної діяльності.
6. Створення умов для всебічного прояву і гармонійного розвитку всіх здібностей особистості.
Проявлення компонентів гуманізму як світоглядного принципу в поведінці людини дозволяє говорити привиховання гуманних якостей особистості. Отже, гуманність розглядається частіше як психологічне поняття, вякому відображається одна з найважливіших характеристик спрямованості особистості. В психологічномусловнику поняття ''гуманність'' (від лат. humanitas – людяність) визначається як ''обумовлена моральниминормами і цінностями система настанов особистості на соціальні об’єкти (людину, групу, живу істоту), котрапредставлена в свідомості переживаннями співчуття і співрадості (…) та реалізується у спілкуванні ідіяльності в актах співдії, співучасті, допомоги'' . Таке розуміння гуманності узгоджується з його тлумаченням у словнику В. Даля: ''гуманний… – людський, людяний; властивий людині, істинно освіченій;
милостивий, милосердний''.
Важливо розрізнятиі розділяти різні типи, рівні і форми прояву гуманності, зокрема, виокремлювати такі варіанти у їїцілісному виявленні, як гуманність наміру, гуманність цілей і дій, визначати ступінь реалізаціїрозглянутих вище компонентів структурно-змістової представленості гуманності, котра виступає
найважливішою якістю людини як особистості. Причому рівень розвитку цієїособистісної якостізмінюється в онтогенезі, коли формуються всі основні її форми і особливості, накопичується новий змістгуманності у розвивальній діяльності і через діяльність.
(слайд 8) Учителю хімії необхідно враховувати, що найбільш виразно процес розвитку гуманності відбуваєтьсяв підлітковому віці, коли у молодої людини складаються основні передумови для розвитку гуманності вєдності трьох компонентів – когнітивного, мотиваційного, поведінкового, а також як компонентасамосвідомості особистості.
(слайд 11) Основу розвитку когнітивного компонента гуманності складає пізнаннясоціально-моральних норм, що регулюють поведінку, становлення узагальненої етичної свідомості.
(слайд 12) Мотиваційний компонент гуманності пов’язаний в своєму розвитку з розширенням простору соціальнихінтересів молодої людини, формуванням суспільної спрямованості особистості, яка розрізняє гуманністьяк загальнолюдський моральний принцип і гуманність як соціально-моральне явище, а також виділяє''межі'' дії норм гуманності стосовно нових для неї сфер діяльності і відношень.
(слайд 13)Поведінковий компонентвиражається у реальному проявленні гуманності в повсякденних учинках, у різноманітній діяльності, атакож у процесі спілкування з однолітками і дорослими. А гуманність як компонент самосвідомостіявляє собою ''внутрішній план'' цієї особистісної якості, трьох її вищеназваних компонентів ірозвивається на основі поглиблення особистісної рефлексії.
Отже, ''гуманізм'' як філософська категорія є загальним поняттям, набагато ширшим за змістом. Вонообіймає поняття ''гуманність'', що відображує моральний аспект гуманізму. Окрім того, поняття''гуманізм'' нерозривно пов’язане з екологічним баченням світу. З урахуванням зазначеного, гуманність
ми трактуємо як комплекс якостей особистості, в яких виражаються: відношення до людини і природи –визнання Людини і Природи вищими цінностями, повага до людської честі і гідності, визнаннясамоцінності природи; вияв турботи про людину і об’єкти природи на основі низки моральних рис –уважності, чуткості, доброти, тактовності, співчуття; протидія будь-яким проявам зла, жорстокості,
байдужості, антигуманних учинків у соціальному і природному середовищі; доброзичливі стосунки упроцесі будь-якої діяльності у соціумі й у природі; уміння діяти самостійно відповідно до своїхздібностей і еколого-гуманістичного світогляду. Це найістотніші, на наш погляд, ознаки, щохарактеризують поняття ''гуманність''.
Застосування принципу гуманізації для формування гуманістичних цінностей школярів у процесіхімічної освіти вимагає, насамперед, звернення уваги на співвідношення понять ''гуманітаризація'' і''гуманізація'', що є принциповим, оскільки ці поняття не можна вважати тотожними. Так, у науковій і
публіцистичній літературі досить сталою є традиція розуміння ''гуманітаризації освіти'' як процесуперебудови структури і змісту навчання, що базується на принципі антропоцентризму; включення внавчальний процес дисциплін гуманітарного циклу; методологічної перебудови гуманітарних ісуспільних дисциплін на засадах соціокультурної парадигми ''людина в світі, світ у людині''.У той же часгуманізація – це процес одухотворення, олюднення усіх умов життя і праці, усього змісту навчально-виховної діяльності, всіх видів і форм відношень, що складаються в освітянських закладах.
(слайд 14) Формування гуманістичних цінностей школярів у процесі хімічної освіти неможливе без відповідногорівня засвоєння аксіологічних знань (когнітивний компонент), опанування спеціальними, аксіологічнимиприйомами (операційний компонент), формування ставлення до явищ і процесів внутрішнього ізовнішнього світу (емоційно-чуттєвий компонент), вміння керувати своєю поведінкою та діями згідноіснуючих цінностей (поведінковий компонент). Відповідно до означених компонентів виділяютьсянаступні рівні сформованості означених цінностей:
1) рівень засвоєння знань про ті соціальні норми(принципи, правила, оцінки, судження), що повинні бути підставою для перетворення гуманістичних
цінностей на особистісні орієнтації;
2) рівень володіння аксіологічними прийомами й уміннями, серед яких,зокрема, вміння порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти й діяльністьлюдей, спираючись на власну систему цінностей; виявляти суперечності в позиціях, різні інтереси, потребисоціальних груп й окремих осіб та їх роль у подіях і процесах, тенденції і напрямки розвитку людства;оцінювати різні версії і думки про події і явища, визнаючи, що деякі джерела інформації можуть бутинеоб’єктивними;
3) рівень, коли наявне певне ставлення до явищ й процесів внутрішнього і навколишньогосвіту, яке базується і детермінується системою гуманістичних цінностей молодої людини;
4) рівень, якийвідображає здатність особистості визначати свою поведінку та діяльність відповідно до існуючихгуманістичних цінностей і таким чином досягати поставленої мети .
При цьому варто ураховувати, що формування і сформованість гуманістичної ціннісної системиособистості залежить також від низки об’єктивних (соціальна і економічна стабільність в суспільстві,демократичність і стабільність політичного устрою; культурний розвиток суспільства; традиції таісторична пам’ять народу; науково-технічний розвиток суспільства; ідеали та смисложиттєві орієнтири
референтних груп; вплив на особистість з боку засобів масової інформації; стиль педагогічної взаємодії)й наступних суб’єктивних факторів (загальний рівень соціокультурної підготовки; наявність стійкоївнутрішньої потреби до освоєння гуманістичних цінностей та керування ними у власному житті;співпадіння гуманістичних цінностей із основними смисложиттєвими орієнтирами особистості .
Приступаючи безпосередньо до аналізу окремих аксіологічних компонентів системи гуманістичнихцінностей школярів, яку можливо сформувати засобами хімічної освіти, зазначимо, насамперед, що враховуючи взаємозв’язок гуманістичних цінностей з основними умовами збереження й розвиткусуспільства і особистості, можна стверджувати, що цих цінностей не може бути багато. (слайд 15) Так, В. Сергєєвадо основних прав і гуманістичних цінностей людського роду відносить лише шість ціннісно-правовихдіад, що становлять завершене структурне ціле – систему:
1) право на життя (вітальна цінність) і правона здоров’я (валеологічна цінність); 2) право на людське співтовариство (соцієтальна цінність) і право наособисту свободу (лібертальна цінність)
3) право на працю (прагматична цінність) і право на особистувласність (приватна цінність);
4) право на пізнання (гностична цінність) і право на інформацію(інформаційна цінність);
5) право на спілкування (комунікативна цінність) і право на індивідуальність(унікативна цінність);
6) право на творчість (креативна цінність) і право на всебічний розвиток(калокагативна цінність).
В даних діадах кожне перше право виступає як процес, а друге – його результат. Послідовністьціннісно-правових діад указує на черговість їхньої реалізації в системі; тому діада ''життя – здоров’я'' більшзагальна порівняно з діадою ''людське співтовариство – свобода''. Всередині діад перше право єпередумовою появи й існування другого (звідси, наприклад, виводиться формула: ''здоров’я особи можливетільки за умови якісного життя''). Останні елементи попередніх діад визначають перші елементи наступних,тому цілком правомірно стверджувати, що ''людське співтовариство є умовою здоров’я особистості''.
Виділені шість діад виражають головний зміст у ціннісно-правовому просторі людського суспільства.
Останнім часом поширюється тенденція до вироблення особистістю власної ціннісної системи наоснові ціннісного релятивізму. У той же час учитель за родом своєї діяльності має виховуватипідростаюче покоління у дусі орієнтації на нетлінні норми, принципи та цінності, що непідвладні часу. Узв’язку з цим особливої актуальності набуває визначення засадних (базових) гуманістичних цінностей,які мають високу ступінь універсалізації, тобто підтримуються переважною більшістю суспільства.
Визначаючи перелік засадних гуманістичних цінностей у структурі шкільної хімічної освіти, мивиходили з таких міркувань: означені цінності повинні бути адекватними змісту педагогічної діяльності– мати формуючий, перетворюючий характер; відповідати принципам етики, добра, людяності,моральності; мати суспільну й особистісну значущість; забезпечувати стійке позитивне ставленняособистості до оточуючої дійсності. До переліку таких цінностей варто включити, насамперед, самулюдину й ті сфери життєдіяльності, в яких вона самоутверджується як особистість, а також набуваєзагальнолюдські і національні цінності.
Отже, до зазначеного переліку нами включено наступні гуманістичні цінності: людина, її ''Я'', людство,суспільство, людські відносини (людяність, цінність спілкування, взаєморозуміння, взаємоповага,співробітництво та ін.); життя, сенс життя, здоров’я та його компоненти (соматичне, фізичне, психічне,
моральне здоров’я), здоровий спосіб життя, безпека життєдіяльності (хімічна безпека); цінність природи,Землі, Всесвіту, благополучна екологія як умова життя, збереження природи і довкілля; моральні (етичні)цінності – добро, честь, гідність, справедливість, відповідальність, толерантність, моральність та ін.;
внутрішня свобода, цінності вільного вибору (самовизначення, саморозвиток, самореалізація, самостійне ікритичне мислення, самоконтроль та ін.); цінності творчої діяльності та діяльності (праці) загалом на благосуспільства, умови для вільного і творчого саморозвитку; цінності науки, наукових знань, процесупізнання, наукової діяльності, істина, наукова картина світу, науковий і технічний прогрес; культурніцінності (цінності творів культури, цінність мови, звичаїв, традицій та ін.).
(слайд 17) Найефективнішим засобом у вирішенні питання формування компетентної особистості є групова навчальна діяльність школярів, організація якої забезпечує включення учнів в активне спілкування та співробітництво. Цей вид діяльності заохочує учнів до самостійного дослідження змісту навчального матеріалу, взаємного використання один одного як джерела навчальної інформації. Протягом останніх років успішно використовується групова навчальна діяльність учнів під час роботи з опорно-логічними схемами, при проведенні навчального експерименту, самостійних робіт, моделювання, комбінованих семінарських занять, захисті проектів тощо.
Як предмет хімія бере також участь у формуванні різноманітних надпредметних компетентностей: комп'ютерної, екологічної, валеологічної, соціокультурної тощо.
(слайд 18) Можна виділити пріоритетну роль хімії у формуванні екологічної компетентності, оскільки більшість екологічних проблем сучасності мають хімічну природу, а для їх вирішення активно використовуються хімічні засоби та методи. Недостатність хімічної грамотності становить загрозу людині і природі, недооцінку ролі хімії у розв'язанні екологічних проблем, хемофобію. Екологічна освіта та виховання повинна розглядатися як складова частина всіх ступенів шкільної хімічної освіти.
Разом із тим компетентнісний підхід вступає у протиріччя з багатьма усталеними в системі освіти стереотипами, існуючими критеріями оцінювання навчальної діяльності учнів, педагогічною діяльністю педагогів, роботою шкільної адміністрації.(слайд 19) Одним із найбільш суттєвих протиріч є протиріччя між ускладненими цілями хімічної освіти, новими державними стандартами природничої освіти, скороченим часом на опрацювання навчального матеріалу та вимогами якісного оволодіння цим предметом з одночасним виконанням спільних цілей природничо-наукової освіти.
Зняти це протиріччя частково допомагають мінімізація знань, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, узагальнення, систематизація і формалізація знань (схематизація, згортання у символіко-графічні форми, моделювання, виділення інваріантів найважливіших систем понять, організація на мінімумі знань максимуму різноманітних дій та інше).
Мінімум цілісних знань із хімії, отриманий на основному ступені освіти як найбільш масової, необхідний кожній людині для розумного використання речовин, забезпечення безпеки життєдіяльності в сучасному світі. Саме тому слід розглядати хімічну освіту, отриману у школі, не лише як обов'язківий компонент загальної освіти, але й як невід'ємну частину загальної культури людини.
У викладанні органічної хімії гостро стоїть питання про більш компактну подачу всезростаючого об’єму знань про органічні сполуки. У сучасних підручниках намає можливості детально розглядати окремі сполуки. Тому частіше всього ведеться ознайомлення з класом сполук.
Одначе і число класів сполук, і різновидність функціональних груп нині настільки великі, що їх неможливо розглянути повністю. Як вихід з цього положення пропонується сумісний розгляд споріднених функцій. Так, функціональні групи можна поділити на насичені і ненасичені; на ті, що переважають за своєю електронегативністю карбон і ті, що поступаються електронегативністю; на ті, що містять активний гідроген і не містять його.
В умовах посиленого росту об’єму інформації, що поступає, через швидкі зміни в інформаційному світі, певні знання швидко "старіють" і стають непридатними для прогресивного застосування. В суспільстві виникає потреба в особистостях, здатних до самореалізації, до саморозвитку, в людях, які мають нестандартне мислення, які можуть внести нову якість у соціальне і виробниче життя, у культуру народу. Тому проблема пошуку і навчання обдарованих дітей викликає гострий інтерес.
Не викликає заперечень те, що школа повинна не тільки давати певний обсяг знань, але і виховувати майбутнього члена суспільства, формувати його світогляд. Роль природничих дисциплін і зокрема хімії у формуванні світогляду є вирішальною. Про це писав ще у ХІХ столітті видатний російський філософ О.І. Герцен: «…никакая отрасль знаний не приучает так ума к твердому, положительному шагу, к смирению перед истиной, к добросовестному труду и, что еще важнее, к добросовестному приятию последствий такими, какими они выйдут, как изучение природы; им бы мы начинали воспитание для того, чтобы очистить отроческий ум от предрассудков, дать ему возмужать на этой здоровой пище и потом уже раскрыть для него, окрепнувшего и вооруженного, мир человеческий, мир истории, из которого двери отворяются прямо в деятельность, в собственное участие в современных процессах».
(слайд 20) Шкільний курс хімії дуже схоластичний. Учень вимушений запам’ятовувати програмовий матеріал, який він не розуміє. Це сприяє розвитку у нього комплексу неповноцінності (дитина перестає вірити у свої розумові можливості). А це у свою чергу викликає у більшості учнів відразу до предмету, або (у кращому випадку) байдуже ставлення до нього.
Ми живемо в досить складному світі, де людина постійно втручається в природне середовище, змінюємо його. І щоб ці зміни були не руйнівними, задачею суспільно-гуманітарної освіти є виховувати життєво й соціально компетентну людину, здібну до творчої самореалізації, що розуміє й сприймає природничо-наукову картину світу.
Розглядаючи життя, діяльність, життєдіяльність людини як вічні гуманістичні цінності, безпека якихповинна бути забезпечена загальними зусиллями на всіх рівнях, ми констатуємо необхідність нагальноїаксіологізації хімічної освіти й актуалізації в її змісті додаткового поняття-цінності ''хімічна безпека'', оскільки в сучасному матеріалізованому світі кожна людина має від народження справу переважно зсинтетичними продуктами. (слайд 21) Хімічна безпека – це стан захищеності людини, соціуму і природногосередовища від шкідливого впливу хімічно небезпечних речовин . Й від того, наскільки людинавміє з ними поводитись, залежить все її життя, життя оточуючих людей та прийдешніх поколінь. Все, щоми зараз йменуємо екологічними і техногенними проблемами, є наслідком низької функціональноїосвіченості й відсутності культури використання необхідних людству синтетичних, штучних і природнихречовин й матеріалів. А тому важливо, аби в процесі хімічної освіти учні усвідомили, що хімічна безпека –також одна з найважливіших аксіологічних категорій буття в системі сучасних гуманістичних цінностей, ахімічна освіченість й хімічна культура нині визначають безпечність життєдіяльності людини.
Таким чином, сьогодні в хімічній освіті наперше місце виходить гуманістична парадигма, основу якої складають гуманістичні цінності, котрі, будучи онтологічно пов’язані з духовними цінностями, утверджують, насамперед, примат людськоїособистості й таких абсолютних категорій, як Життя, Істина, Добро, Краса.