Ясла

Був на селі козак Кирило Яловець,

Щасливий, дякуючи долі:

Хазяйство добре мав і повний гаманець,

Всього було доволі;

І ще одно він щастя мав —

Розумну жінку бог послав;

Без неї чоловік — неначе блин без масла,

Як примовляє кум Гордій.

От заходився раз Кирило мій

Плести у хаті ясла.

На що, на що,— на се дотепний був,

Ще і лози червоної добув,

Щоб виплітать уперемежку

І на краях зробить мережку.

Радіє він — плете,

Не думає про те,

Що ясла будуть на півхати —

Такі, що й в двері не пропхати.

Він, може б, так і не робив,

Та хтось із-за угла мішком його прибив.

— От ясла втяв! Таких ніхто не має!

Чи так? — у жінки він питає.

А Мотря каже:— Так то так,

Та тільки з хати як? —

Кирило засміявсь:— Ми знайдемо дорогу!

Покличем кума на підмогу.—

А жінка знов йому:— Торох!

Як по стіні горох…

Ти ж роздивися — ясла на півхати!

Куди ж їх винести? Стіну рубати? —

І справді — кинулись нести,—

Бодай було б і не плести,—

Ніяк не вилізуть із хати!

Прийшлося ясла розбирати,

У клуню однести

І наново плести.

Роби розумно, кажуть люде,

Не так, як робить Яловець,

Міркуй про те, що з того буде,

Який кінець.