Чиж та голуб

Весною Чижик молоденький,

Такий співучий, проворненький,

В садочку все собі скакав

Та якось в западню й попав;

Сердега в клітці рветься, б’ється…

А Голуб бачить та й сміється:

— А що? Попавсь? От тобі й на!

Вже, певно, голова дурна…

Не бійсь, мене б не піддурили,

Хоч як би не хитрили,

Бо я не Чижик! Ні… оце! —

Аж гульк — і сам піймавсь в сильце.

Ото на себе не надійся,

Чужому лихові не смійся!