Embedded Files
Хто стежив за Гонгадзе?
Олег Єльцов
У справі зникнення журналіста Гонгадзе нині існує щонайменше декілька відгалужень, кожне з яких претендує на загальнонаціональний скандал й у всіх з них поведінка Генпрокуратури виглядає дещо дивною. А саме: не дано правової оцінки діям правоохоронців, експертів, й власне, підлеглим пана Потебенька в історії з таращанським тілом. Міністр внутрішніх справ Кравченко стверджує, що під час огляду тіла у лісі були допущені процесуальні порушення. Які саме, хто поніс відповідальність, які наслідки матиме це для ідетентифікації тіла?
Народних депутатів, які привезли з Європи відеозапис свідчень офіцера Мельниченка, де він стверджує, що Гонгадзе “замовив” Кучма, брутально “доглянули” в аеропорту “Бориспіль”. Чому змовчала прокуратура?
Нарешті, ще до свого зникнення гонгадзе звернувся на ім'я Потебенька з приводу стеження за ним. Хто стежив, чи підтверджуються підозри журналіста щодо того, нібито це були підлеглі пана Кравченка? Потебенько не коментує.
Нарешті, автор і собі звертався із заявою на ім'я першого заступника міністра внутрішніх справ Джиги з приводу можливого стеження за мною. Було надано номери авто із хлопцями характерної зовнішності всередині, яке стояло під моїм будинком наступного дня після погроз. Ці погрози, до речі, сталися напередодні зникнення Гонгадзе. Відповіді я не отримав досі, у порушенні кримінальної справи відмовлено.
У випадку, коли моя міліція не береже мене та моїх близьких я мусив вдатися до власного дослідження. Зокрема, мене цікавило: чи справді МВС мало відношення до стеження за мною та Гонгадзе. А саме: колишнє сьоме управління МВС, яке нині йменується Службою кримінального пошуку й займається старою, як світ справою – зовнішнім, тобто прихованим спостереженням. І от що вдалося з'ясувати.
У будівлі Управління кримінального пошуку (начальник управління – Пукач олексій іванович), що розташоване по вулиці Трутенка, 4 – неподалік від Академії СБУ - не так давно успішно знищили базу даних, напрацьовану цілим управлінням за кошти податкосплатників протягом п'яти років. Знищувались та переписувались журнали обліку та рапортів, палилася документація, яка свідчила про діяльність служби за часів керування МВС паном Кравченком. Причина єдина: служба не завжди займалася тим, на що вона спрямована. Значною мірою спостереження велося не за кримінальними елементами, а за народними депутатами, журналістами, представниками опозиції. Про це я вже інформував Генпрокуратуру за посередництвом преси. Реакції – жодної.
Нині хочу проінформувати доглядачів законності про наступне. За моїми даними, саме працівники УКП стежили за Гонгадзе. Причому двічі. Першого разу Гонгадзе повідомив про це Генпрокурора. Стеження було зняте, але за місяць поновлене. Команда на стеження за журналістом походила від пана Кравченка. Він отримував доповідні з цього приводу. Писав доповідні міністрові начальник першого відділу УКП Михайло Пустовіт, якого через тиждень після заяви Гонгадзе до Генпрокуратури тихесенько відправили на пенсію. Нині його крісло гріє така собі Ганна Іваницька. За гонгадзе стежили два екіпажі. Перший постраждав після безрезультатної заяви Гонгадзе. Четверо випускників Академії МВС, прослуживши менше півроку, залишили УКП. Трьох звільнили, одного перевели в інший підрозділ. Їхні прізвища: старший опер Володимир Ярошенко (мешкає на лівому березі Києва, масив Березняки, у будинку №8 по вулиці Тичини), його колеги Салашенко, Назарчук, Чеменко. Останнього – Сергія Олександровича Чеменко спіткала не така зла доля, як решту членів екіпажу, яких примусили писати рапорти про звільнення з органів, щоправда, пообіцявши поновити на службі через півроку, коли все вщухне. Чеменко перевели до управління кримінального розшуку столичного управління внутрішніх справ. Звільнені оперативники так і не зрозуміли, за що їх “пішли”. Сумлінно виконували команди начальства й раптом виходить “якась стаття в інтернеті”, після чого їх примушують йти геть...
За відомостями автора, члени другого екіпажу, які стежили за Гонгадзе, залишилися на службі, як, власне, й ті, хто стежив за моєю скромною персоною. І дуже хотілося б дізнатися від пана Потебенька прізвища цих людей та міру їхньої відповідальності перед законом, яку вони мусять понести – аби мені не вдаватися у подальшу самостійну розвідку імен цих героїв невидимого фронту.
А якщо раптом пану Потебеньку здасться, що цей мій виступ являє підстави для порушення чергової кримінальної справи (скажімо, за недонесення інформації про скоєний злочин, або ж про розповсюдження через засоби масової інформації недостовірної інформації), прошу вважати цю статтю офіційним зверненням до правоохоронних органів. Щодо достовірності інформації можу повідомити: статус журналіста не дозволяє мені викривати джерела своєї інформації, цього я не зроблю за будь-яких обставин. Повідомлю лише, що у надійності цих джерел в мене не було підстав сумніватися жодного разу. А можливостей перевірити її власними силами немає можливостей і часу: на жаль, мої розшукові можливості набагато скромніші, ніж у всіх українських силовиків-правоохоронців.
Що ж до оприлюднення неперевірених даних у пресі – в мене не залишилось іншої можливості. На жаль, звертатися із заявою до правоохоронних органів не зміг, оскільки маю підстави їм не довіряти. Щоправда, я намагався надати ці дані двом членам парламентської комісії із з'ясування обставин зникнення Георгія гонгадзе. Проте, обидва не виявили бажання із ними ознайомитись.
Google Sites
Report abuse