Гіппократ
(бл. 460 р. до н. е. - бл. 370 р. до н.е.)
Давньогрецький лікар Гіппократ став першим ученим, який, відкинувши марновірство і містику, поставив медицину на наукову основу. Його праведливо називають "батьком медицини".
Гіппократ став справжнім реформатором древньої медицини. Він першим підійшов до неї як до науки. У хвороб, вважав він, є природні причини. Про них можна дізнатись, вивчивши будову і життєдіяльність людського організму. В своїх трудах Гіппократ глибоко і детально розглянув найрізноманітніші галузі медицини. Правильному харчуванню присвячений труд Гіппократа "Дієта при гострих захворюваннях". Він був прекрасним хірургом, добре розумівся на анатомії. Знав і застосовував для лікування більше двохсот лікарських рослин.
Гіппократ жив у часи Перикла, був сучасником Сократа і Платона, лікував від уявного безумства філософа Демокрита.
Гіппократ сформулював моральний кодекс лікаря, норми його поведінки. Перша заповідь лікаря, за Гіппократом, звучить: " Не зашкодь!"
Аристотель
(384 р. до н.е. - 322 р. до н.е.)
Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу.
Великий енциклопедист древності Аристотель став одним із засновників біології як науки, вперше узагальнивши біологічні знання, які були накопичені до нього людством. Найвизначніші труди Аристотеля з біології - "Історія тварин", "Про частини тварин", "Виникнення тварин". Зокрема, в "Історії тварин" Аристотель першим в історії науки розробив систематику тварин. Він розділив їх на дві великі групи: тварини з кров"ю і безкровні. Цей поділ приблизно відповідає поділу на хребетних і безхребетних.
Аристотеля називають "батьком зоології". Він вивчив більш ніж 500 видів тварин, описав їхній зовнішній вигляд і будову, спосіб життя і поведінку. Цікавила Аристотеля і проблема походження життя. За своє життя він зробив для науки значно більше, ніж було зроблено за ряд наступних століть.
Клавдій Гален
(бл.130 - бл.200)
В своїх трудах прославленому вченому і лікарю Древнього Риму Клавдію Галену удалось закласти теоретичні основи медицини і анатомії на п"ятнадцять століть уперед. Рукописи Галена зайняли майже 500 сувоїв (довгих смуг пергаменту, згорнутих в трубку). Із 400 робіт до нас дійшло лише біля сотні. Найбільш знамениті твори Галена - "Про призначення частин людського тіла" і "Про анатомію". В одному із своїх творів він описав біля 300 м"язів людини, багато з них - вперше. Гален довів, що не серце, а головний і спинний мозок є "осереддя руху, чуттєвості і душевної діяльності".
Клавдій Гален поклав початок аптекарській науці - фармакології. Їй він присвятив цілих 11 творів. Він навчав, як витягувати з рослин активні речовини. "Галеновими препаратами" до цього часу називають настойки і мазі, приготовані певним способом.
Ібн Сіна (Авіценна)
(980 - 1037)
Ібн Сіна ( латинизоване ім"я - Авіценна) - один з найбільших лікарів, дослідників природи, філософів середньовіччя. Він зумів узагальнити і звести воєдино знання в галузі анатомії і медицини, які були накоплені людством за багато століть. Всього Ібн Сіна написав більше 450 трудів, із яких до нашого часу дійшло тільки 274. Найбільшу славу приніс йому багатотомний труд "Канон лікарської науки". З XII по ХVII століття майбутні лікарі багатьох країн Сходу і Заходу вивчали ази своєї науки по "Канону". В "Каноні лікарської науки" Ібн Сіна висловив припущення, що захворювання можуть викликатися якимись найдрібнішими істотами, які псують воду, передають хворобу. Він перший звернув увагу на заразливість віспи, визначив відмінності між холерою і чумою, описав проказу, відділивши її від інших захворювань, вивчив ряд інших захворювань.
Уільям Гарвей
(1578 - 1657)
Скорочуючись, серце приводить у рух кров. По судинах вона пробігає по всьому тілу. Але до XVII століття навіть вчені не мали уявлення про цю істину, сьогодні загальновідому. Велике наукове відкриття - відкриття кровообігу- здійснив англійський лікар і біолог Уільям Гарвей.
Провівши величезну роботу з дослідження кровообігу, Гарвей прийшов до висновку, що центром кровообігу є не печінка, як вважав Гален, а серце. Серце рухає кров по замкнутому колу. Артерії несуть "досконалу і живильну" (як писав Гарвей) кров від серця, а вени повертають в серце "виснажену і непридатну" кров. Кров рухається по кругам. Цих кругів два. По великому кругу кров обходить все тіло. В малому крузі кров рухається між серцем і легенями. Наука того часу ще не мала ніякого уявлення про кисень і його роль в організмі. Гарвей вважав, що кров проціджується через легені для охолодження.
Не кожному видатному біологу і лікарю при житті зводять пам"ятник. Гарвей був удостоєний такої честі. Пам"ятник йому було поставлено в Королівському коледжі лікарів у Лондоні.
Антоні Ван Левенгук
(1632- 1723)
Першою людиною, яка заглянула в таємничий світ мікроорганізмів, став голландський дослідник Антоні Ван Левенгук. Талановитий самоучка, що не отримав ніякої освіти, він проводив свої дослідження з виготовленим власноруч мікроскопом дуже ретельно і детально і не без гордості заявляв: "Я намагаюсь вирвати світ з під влади марновірства і направити його на шлях знань і істини."
Левенгук шукав своїх анімалькулів ("анімалькулюс" - по-латині "звірятко") всюди: в гнилій воді, в твані каналів, у власній ротовій порожнині. Він не знав тоді, що всіх цих анімалькулів буде вивчати та наука, яку він започаткував своїми спостереженнями - мікробіологія.
Серед численних відвідувачів, які приїжджали до нього, щоб залучитися до таємниць природи і подивитися на дивовижних "звіряток" були англійська королева і російський цар Петро І.. Після цього відвідування Петро І привіз у Росію мікроскоп.
Левенгук так і ввійшов в історію як один з найбільших експериментаторів свого часу. За 6 років до смерті він написав пророчі слова, прославляючи експеримент: "Варто утриматися від міркувань, коли говорить досвід".
Карл Ліней
(1707- 1778)
Нещодавно минуло 300 років із дня народження одного з найславетніших учених світу - шведського біолога Карла Ліннея.
До XVIII століття вчені і любителі природи виконали величезну роботу, по всьому світу збираючи і описуючи рослин і тварин. Але орієнтуватись в накопиченому ними океані відомостей ставало дедалі важче. Узагальнив і систематизував ці знання шведський натураліст Карл Ліней. Він заклав основи сучасної систематики.
Щоб "розкласти по поличках" величезну кількість описів рослин і тварин, необхідна була якась одиниця систематики. Такою одиницею, спільною для всього живого, Ліней зробив вид. Другим крупним досягненням Лінея стало встановлення ієрархії систематичних груп. Схожі види він об"єднав у роди, схожі роди - в ряди, ряди - в класи. Людину ( яку він назвав "людиною розумною", Homo sapiens) Ліней досить сміливо для свого часу помістив в клас ссавців, ряд приматів, разом з мавпами.
Величезну роботу проробив учений за все своє життя. Він не тільки описав біля 10 тис. видів, але і сам відкрив біля 1,5 тис. із них. Його ім"я назавжди залишилось в латинських назвах описаних ним тварин і рослин.
Едвард Дженер
(1749- 1823)
Сьогодні більшість людей звикли до того, що найважчі і найнебезпечніші хвороби можна попередити за допомогою простого щеплення. Але кілька століть тому людство було майже беззахисне перед епідеміями різних захворювань. Перших успіхів в боротьбі з ними добився англійський лікар і натураліст Едвард Дженер. За допомогою відкритого ним щеплення від віспи було врятовано життя мільйонам людей.
Після багатьох успішних спроб щеплення Дженер надрукував брошуру, в якій він офіційно заявив про своє відкриття. Але йому і його послідовникам довелось витримати ще немало нападок і критики. Противники вакцинації говорили, що захищатися в такий спосіб від віспи - значить намагатися уникнути Божої волі. Проте необхідність боротьби з хворобою змушувала людей все ширше застосовувати дженерівський спосіб. Уже в кінці ХVIII ст. вакцинація стала застосовуватись в англійській армії і на флоті.
Ще багато років після смерті Дженера віспа забирала людські життя. В 1910 р. Від цієї хвороби загинула, наприклад, велика російська актриса Віра Комісаржевська. Але щеплення проти віспи неухильно скорочувало число жертв хвороби, і в 1977 р. було відмічено останній випадок захворювання чорною віспою.
Жан Батист Ламарк
(1744 - 1829)
Французький учений Жан Батист Ламарк став першим біологом, який спробував створити струнку і цілісну систему теорію еволюції живого світу. Не оцінена сучасниками, через півстоліття його теорія стала предметом гарячих дискусій, які не припиняються і в наш час.
Найважливішою працею Ламарка стала книга "Філософія зоології", яка вийшла в 1809 році. В ній він виклав свою теорію еволюції живого світу. Всіх тварин Ламарк розподілив на шість рівнів (або, як він говорив, градацій) за складністю їх організації. Далі за всіх від людини стоять інфузорії, ближче за всіх - ссавці. При цьому, всьому живому притаманне устремління розвиватись від простого до складного, просуватися по "східцях" угору. В живому світі постійно відбувається плавна еволюція. Ламарк вважав, що організми змінюються не випадково, а в певному напрямку. По Ламарку, наприклад, якщо клімат стає холоднішим, у всіх звірів починає відростати довша шерсть, яка передається потомству. Дарвін пізніше вважав, що найважливіші випадкові зміни. Серед звірів можуть бути екземпляри з густою і з рідкою шерстю. Але при похолоданні клімату виживуть і дадуть потомство лише екземпляри з густою шерстю. Так діє природний відбір.
Але саме з появою еволюційної теорії Дарвіна у 1859 році почалось відродження ламаркізму. Ламаркісти створили цілу наукову школу, доповнюючи дарвінівську ідею відбору і "виживання найбільш пристосованого" більш благородним з людської точки зору "прагненням до прогресу" в живій природі.
Жорж Кюв"є
(1769 - 1832)
Про французького зоолога Жоржа Кюв"є говорили, що по одній-двох кісточках викопної тварини він може точно відтворити весь її вигляд. Кюв"є став фундатором науки про викопних тварин і рослин - палеонтології.
З другої половини XVIII ст. вчені Англії, Франції і інших країн Європи все частіше знаходили викопні останки якихось тварин і рослин, зовсім не схожих на сучасні. В пресі висловлювались різноманітні здогадки про походження викопних останків. Потрібно врахувати, що в той час майже всі учені не сумнівались у тому, що живі організми були одного разу створені Богом і з того часу залишались незмінними. Така наукова теорія отримала назву креаціонізму (від латинського "creatio" - створення).
На відміну від інших учених Кюв"є не сумнівався, що ці знахідки - останки саме вимерлих тварин і рослин. Він зібрав багато таких знахідок, описав їх і систематизував. В 1812 році вийшов його 4- томний труд "Дослідження викопних кісток". Але Кюв"є залишався при цьому креаціоністом, і щоб пояснити послідовну зміну форм тваринного світу на Землі, він висунув теорію катастроф. Пізніше його учні розвинули теорію катастроф в теорію повторних божественних Сотворінь.
Чарльз Дарвін
(1809 - 1882)
Англійський учений Чарльз Дарвін зумів створити теорію розвитку живого світу, яка стала основою біологічної науки ХХ століття.
В 1859 році був виданий основний труд всього життя Дарвіна. Він був названий за традиціями тієї епохи багатослівно: "Походження видів шляхом природного відбору або виживання благо сприятливих порід в боротьбі за життя". В перший же день розійшовся весь тираж цієї книги - 1250 екземплярів, що для тих часів для наукового твору було нечувано. В 1868 році був видана друга фундаментальна праця Дарвіна, а саме двохтомник "Видозміна домашніх тварин і культурних рослин". Цю книгу зазвичай розглядають як доповнення до "Походження видів..."
В "Походженні видів..." Дарвін не став детально зупинятися на походженні людини. В 1871 році він випустив окрему роботу "Походження людини і статевий відбір", де розглянув це питання. Висунута в ученні Дарвіна ідея про походження людини від тварин завжди зустрічала найбільше заперечень. Сам Дарвін писав про це: "З жалем думаю я, що основний висновок цього твору про те, що людина походить від менш досконалої органічної форми, буде багатьом не до смаку. Але ж неможливо заперечувати, що ми походимо від дикунів."
Грегор Йоган Мендель
(1822 - 1884)
Грегор Йоган Мендель став фундатором учення про спадковість, творцем нової науки - генетики. Але він настільки випередив свій час, що на протязі його життя, хоч його роботи і були опубліковані, ніхто не зрозумів значення його відкриттів. Лише через 16 років після його смерті учені заново прочитали і осмислили написане Менделем.
Мендель ставив свої досліди по успадкуванню з покоління в покоління різноманітних ознак на звичайному горосі. Наукова добросовісність заставила Менделя розтягти свої досліди на цілих вісім років. Він не тільки встановив закономірність успадкування ознак, але й дав цим фактам блискуче пояснення. Від кожного з батьків зародкова клітина успадковує по одному "спадковому задатку" (пізніше їх назвуть генами). Кожний із задатків визначає якусь ознаку, наприклад, червоне забарвлення квітів. Якщо в клітину попадають одночасно задатки, що визначають червоне і біле забарвлення, то проявляється тільки один із них. Другий залишається прихованим. Щоб знову проявився білий колір, необхідна "зустріч" двох задатків білого забарвлення. Згідно теорії ймовірностей, в наступному поколінні це відбудеться один раз на кожні 4 комбінації.
І нарешті, Мендель зробив висновок, що відкриті ним закони поширюються на все живе, так як "єдність плану розвитку органічного життя поза всяким сумнівом".
Луї Пастер
(1822 - 1895)
Одного разу на вулицю, де жив французький мікробіолог Луї Пастер, прийшов лист, в якому замість імені адресата стояло: "Тому, хто творить чудеса". На пошті без вагань доставили листа за адресою - Пастеру.
Розгадка таємниці бродіння, профілактичні щеплення проти багатьох заразних хвороб, в тому числі проти сказу, доказ неможливості самозародження життя - всі ці і багато інших відкриттів пов'язані з іменем Пастера.
Пастер виділив збудників багатьох захворювань людини і тварин. Будучи надзвичайно проникливою людиною, Пастер зрозумів, що щеплюючи ослаблених збудників, можна створювати у організму несприйнятливість (імунітет) до хвороби. Найбільш вражаючим тріумфом Пастера стало відкриття ним вакцини проти сказу, вірус - збудник якого був невидимий у тодішні мікроскопи.
З усіх кінців світу в Париж потяглись вчені і лікарі, які створювали потім у себе на батьківщині пастерівські станції щеплень проти сказу. Перша така станція відкрилась в Росії в1886 році.
Популярність Пастера, що переміг таку страшну хворобу, була величезна. За міжнародною підпискою було зібрано кошти, на які в Парижі було побудовано Пастерівський інститут мікробіології, відкритий у 1888 році.
Роберт Кох
(1843 - 1910)
Німецький учений Роберт Кох став одним із фундаторів сучасної мікробіології. Довго і копітко, дуже самокритично перевіряв Кох результати своєї роботи, перш ніж зробити їх надбанням гласності. Він зумів отримати чисту культуру бактерії сибірської язви. Після цього відкриття Кох став вивчати розвиток іншого важкого захворювання - туберкульозу. В 1877 році він відкрив збудника цього захворювання, помістивши мазок легеневої тканини хворого в розчин барвника. Тільки тоді під мікроскопом ясно стало видно палички бактерій. Вони були названі на честь їх першовідкривача "паличками Коха". Він же був першим, хто зумів сфотографувати бактерії за допомогою винайденого ним пристрою для мікро зйомки.
Наукова громадськість гідно оцінила значення цього відкриття. В 1905 році вчений отримав за нього Нобелівську премію з фізіології і медицини.
В 1884 - 1907 рр. Кох відкрив збудників ще декількох хвороб: холери, бубонної чуми, сонної хвороби, стовбняка.
Іван Петрович Павлов
(1849 - 1936)
В 90-ті роки ХІХ століття Павлов поставив ряд дослідів з вивчення травлення, які стали класичними. Методи досліджень, запропоновані ним, були новаторськими. Нобелівська комісія оцінила результати дослідів Павлова як відкриття світового значення, і в 1904 році ученому була вручена Нобелівська премія, а ще через три роки він був вибраний в Академію наук Росії.
Але справою всього життя Павлова стало вчення про вищу нервову діяльність. Строго науково підійшов він до того, що раніше вважалось заповідним і непізнаваним. В одному із виступів він відмітив, що "мозок, який створив природознавство, сам стає об"єктом цього природознавства". Дослідження Павловим фізіології вищої нервової діяльності (2-ої сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій, системності роботи великих півкуль головного мозку і ін. ) спричинили великий вплив на розвиток фізіології, медицини, психології і педагогіки.
В 20 - 30-х роках Павлов не однократно виступав (в листах до керівництва країни) проти свавілля, насильства і придушення свободи думки в країні.
В серпні 1935 року в Ленінграді відбувся Всесвітній конгрес фізіологів. Його президентом був вибраний академік Павлов. Делегати конгресу присвоїли йому почесне звання "princeps physiologorum mundi" - з латини "старійшина фізіологів світу". Це був справжній науковий тріумф Павлова, вінець його діяльності.
Володимир Іванович Вернадський
(1863 - 1945)
Вернадський став одним із небагатьох учених ХХ ст.., які залишили свій слід в найрізноманітніших галузях науки - в тому числі геології, біології, хімії, філософії. Він став творцем учення про живу речовину і біосферу - учення, яке знаходиться на стику всіх цих наук.
Вернадський став фундатором самостійних наукових шкіл у низці наук про Землю. В своїх наукових працях він писав про ґрунти і мінерали, про рослин і тварин, про людину, час, Всесвіт. Вернадський показав, що життя - не випадковий гість на поверхні земної кори. Він висловив думку про "всюдність" і "завждишність" життя. За його уявленнями, життя - така ж вічна частина космосу як матерія і енергія. Вернадський прийшов до висновку, що життя може існувати тільки в формі гігантської системи - біосфери (в перекладі з грецької - "сфери живого"). Основи свого вчення він виклав у книзі "Біосфера" (1926 р.)
Багато і плідно Вернадський працював над створенням узагальнюючої теорії еволюції природного середовища і суспільства, що дістала назву теорії ноосфери. На його думку, ноосфера становить новий етап сфери життя, оболонку Землі, перебудовану колективним розумом людства, яка знаходиться під його контролем для подальшого гармонізованого розвитку Землі й людини, як невід'ємної частини нашої планети.
Олександр Флемінг
(1881 - 1955)
Відкриття ліків-антибіотиків, до яких ми так звикли в наш час, дуже сильно змінило людське суспільство. Відступили захворювання, які вважалися безнадійними. Не менш дивовижна історія самого відкриття.
Здійснити найважливіше відкриття в своєму житті Флемінгу допомогли випадок і творчий безлад в його лабораторії. Якось в 1928 році Флемінг перебирав чашки Петрі зі старими культурами. В багато з них залетіла цвіль, що буває досить часто. В чашці, яку він тримав у руках, теж була цвіль, але колонії бактерій довкола неї загинули. З цього моменту Флемінг став досліджувати смертоносну для бактерій цвіль, а чашку Петрі, в яку вона залетіла зберіг до самої смерті.
Грибок цвілі, що попала в чашку Петрі в лабораторії Флемінга, виявився отруйним для бактерій, які були найнебезпечнішими для людини. Цвіль носила наукову назву "пеніциліум". Отруйну для бактерій речовину Флемінг назвав пеніциліном. Але виділити пеніцилін в чистому вигляді вдалося оксфордським ученим Флорі і Чейну лише в 1940 році. В 1941-1942 рр. в Америці і Англії налагоджувалось промислове виробництво пеніциліну. А в 1945 році Флемінгу, Флорі і Чейну була присуджена Нобелівська премія з медицини за відкриття пеніциліну.
Микола Іванович Вавилов
(1887 - 1943)
Інколи доводиться чути, що переслідування, тюрми для людей науки канули в Лету разом з інквізицією, полюванням на відьм і іншими атрибутами середньовіччя. Але біологу Миколі Івановичу Вавилову довелось "згоріти на вогнищі" за свої наукові переконання в ХХ столітті, столітті торжества науки.
Вавилов - фундатор учення про імунітет рослин перед інфекційними захворюваннями, продовжувач загального вчення про імунітет, розвинутого Мечніковим. У 1920 році він сформулював закон гомологічних рядів у спадкових змінах.
В 20-ті і на початку 30-тих років ХХ ст. Вавилов здійснив безліч експедицій. Він відвідав більш ніж 50 країн, а зі всіх шести континентів не був тільки в Австралії і Антарктиді. З усіх кінців світу Вавилов посилав на батьківщину посилки з насінням і плодами. Вирощені з них рослини послужили основою для створення нових сортів культурних рослин. Далекі експедиції Вавилова несподівано обірвалися в середині 30-х років з волі Сталіна. Сталіним було сказано приблизно наступне: закордонні пошукові експедиції ботаніків нікому не потрібні; думати потрібно не про подібні нісенітниці, а про урожай.
Підсумком експедицій Вавилова стало одне із головних відкриттів ученого - встановлення основних географічних центрів походження культурних рослин. Ці центри одночасно є центрами древніх цивілізацій. "Культура поля завжди йде поруч з загальнолюдською культурою", - вважав Вавилов.
6 серпня 1940 року, під час експедиції в Україну, Вавилов був заарештований. Сталося це з подачі Лисенка, малоосвіченого псевдовченого, противника генетики, який навішуючи на своїх опонентів політичні ярлики, намагався знищити вавиловську наукову школу.
26 січня 1943 року, у віці 55 років Вавилов помер в тюремній лікарні від виснаження. Таким був трагічний парадокс долі Вавилова - учений, що відкрив нові сорти культурних рослин и тим самим дав країні мільйони тон зерна, помер у тюрмі від голоду.
Астаурова Е.Б. Биолог с большой буквы. К 100-летию со дня рождения Б.Л. Астаурова // Биология в школе. – 2005. – № 4. – С. 17-25.
Висвітлено життєвий шлях та наукову діяльність Б.Л.Астаурова, який по-єднував у собі завзяття дослідника з величезним темпераментом громадського діяча та організатора науки. Він вважав за обов’язок донести до нових поколінь науковців правду про діяльність та життя попередників, відновити їхні чесні імена.
Наукові досягнення Б.Л. Астаурова настільки яскраві, безперечні та вра-жаючі, що його ім’я назавжди залишиться в історії світової біології.
Віллібальд Бессер // Вісн. Кн. палати. – 2005. – № 6. – С. 51.
Публікацію присвячено Віллібальду Бессеру (1784 – 1842) – відомому бо-таніку-зоологу, основним напрямом наукової діяльності якого вважається фло-ристичний. Він опублікував 43 наукові праці з ботаніки, а декілька праць при-святив ентомології. З 1834 року очолював кафедру ботаніки Київського універ-ситету. Брав активну участь у організації ботанічного саду при Київському уні-верситеті, а потім був його директором.В. Бессер прожив цікаве життя, побував у багатьох тривалих наукових експедиціях.
Вольвач П. Садівничий геній України // Розбудова держави .– 2005.– № 5-8.– С. 54-68.
Публікацію присвячено 150-річчю всесвітньо відомого українського вче-ного-садівника та помолога Левка Платоновича Симиренка, про якого без пере-більшення можна стверджувати, що він заклав “наріжний камінь у сучасну по-мологію і започаткував виробничо-біологічний напрям у цій важливій комплек-сній садівничій науці.”
Симиренко був справжнім ученим-енциклопедистом і залишив глибокий слід у різних галузях садівничої науки.
Гороховская Е.А. ”Гусиный отец” // Природа. – 2004. – № 3. – С. 60-67.
Стаття висвітлює життя та науковий шлях Конрада Лоренца(1903 – 1989) – відомого австрійського зоолога, блискучого натураліста та творця етології (науки про поведінку тварин). Світ знає його як автора захоплюючих книжок про тварин. Ідеї К. Лоренца хвилювали не тільки фахівців-природознавців, але й філософів, письменників, політиків та релігійних діячів
Данилова О., Данилов С. Лев Платонович Симиренко // Біологія і хімія в школі. – 2005. – № 1. – С. 49-50.
Статтю присвячено українському ученому-садівнику і помологу Л.П.Симиренку (1855 – 1938). Його великий науковий спадок – це вклад у пло-дове сортоствореннязнавство, промислове садівництво Криму, агротехніку плодового саду, розсадникознавство та карликове садівництво, створення в Україні світової колекції кращих сортів плодових, ягідних та декоративних культур.
Зеленин А.В. Четыре жизни, прожитые одним человеком // Природа. – 2005. – № 3. – С. 86-90.
Висвітлено тернистий науковий шлях Лева Олександровича Зільбера – видатного ученого-біолога, блискучого представника фундаментальної науки, розробника вакцин нового типу. На його книгах “Иммунитет”, “Основы имму-нитета” та ”Основы иммунологии” виховано три покоління науковців. Л.В.Зільбер переміг такі страшні катастрофи, як епідемічні спалахи чуми, віспи, кліщового енцефаліту, черевного тифу та холери.
Колчинский Э.Л., Конашев М.Б. Творческое долголетие в науке // При-рода. – 2004. – № 9. – С. 71-73.
У статті змальовано творчий шлях Ернста Майра – відомого еволюціоніс-та, систематика, орнітолога, біогеографа, історика та філософа біології, який вважається одним із головних архітекторів синтетичної теорії еволюції, що об’єднує генетику, екологію, етологію та палеонтологію.
Подано перелік його досягнень та відкриттів у різних галузях біології.
Кухар Л.А. Творець саду на схилах Дніпра // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2001. – № 1. – С. 25-28.
“Він взяв на плечі нелегкий тягар:
На глинищах, на урвищах, на схилах
Створити сад, що знявся б, мов на крилах,
Жоржин явивши і півоній чар”.
Ці слова О. Новицького – про Миколу Миколайовича Гришка (1901 – 1964), який увійшов у історію біології як автор багатьох праць із генетики, се-лекції, інтродукції та акліматизації рослин. Він талановито поєднав у собі бота-ніка, генетика, ландшафтного архітектора та агронома-селекціонера. Учений завжди був патріотом української землі й видатною особистістю серед дослід-ників зеленого світу України, сприяв розвиткові біологічної науки в цілому.
Литвиненко Л. Чарівник смарагдової країни // Дзеркало тижня.– 2002.– 23 берез.(№ 11).– С.14.
Стаття присвячена Сергію Івановичу Лебедєву (1902 – 1989) – добре ві-домому в науковому світі вченому – фізіологу рослин, талановитому педагогу вищої школи, професору, доктору біологічних наук, заслуженому діячеві науки України, дійсному члену Української академії сільсько-господарських наук та її президенту.
С.І. Лебедєв був обдарованою, інтелігентною, найвищою мірою поряд-ною людиною, яку глибоко шанують і люблять його численні учні в Україні й за рубежем.
Лукин А.Е. Контуры жизни и творчества зоолога Е.И. Лукина // Природа. – 2005. – № 4. – С. 67-75.
Висвітлено життєвий шлях Юхима Йудовича Лукіна – зоолога зі світовим ім’ям, який охопив майже усе ХХ століття з його трагедіями та катаклізмами. Ю.Й. Лукін був не тільки відомим і багатогранним біологом, але й видат-ним педагогом, блискучим лектором, автором низки навчальних посібників і підручників.
Мічурін Іван Володимирович // Шк. бібліотека .– 2005.– № 10.– С.6.
Публікація висвітлює діяльність блискучого селекціонера, практика Мі-чуріна І.В., який розробляв численні методи схрещування рослин. Він створив понад 300 сортів вишень, яблунь, груш та інших культур.
Мічурін І.В. був почесним членом Академії наук та автором багатьох на-укових праць. Його діяльністю цікавився видатний рослинник-генетик М.І. Вавилов.
Романець О. Яблука братерства // Україна молода .– 2000.– 6 лип.( №120).– С.14.
Стаття розповідає про життя та наукову діяльність видатного українсько-го вченого-біолога Миколи Феофановича Кащенка (1855 – 1935), який встано-вив пріоритет вітчизняної науки у дослідженнях аномальних людських зародків на ранніх етапах їхнього розвитку, розробив техніку таких мікроскопічних до-сліджень. Перу вченого належить низка літературних творів: дві фантастичні повіс-ті, чотири драматичні п’єси, оповідання та вірші.
Син України, громадянин світу // Календар знаменних і пам’ятних дат . – 2005. – № 2.– С. 47-52.
Висвітлено життя та науковий шлях Іллі Мечнікова (1845 – 1916) – біоло-га, патолога, зоолога, ембріолога, бактеріолога, імунолога, творця еволюційної ембріології, теорії імунітету і запалення, батька світової геронтології.
Ім’я І. Мечнікова – на почесному місці серед світових геніїв. Його діяль-ність багатогранна, а заслуги перед людством – величезні.
З метою вшанування пам’яті видатного вченого йому споруджено пам’ятник у Москві. У місцях, пов’язаних з його життям і діяльністю, встанов-лено меморіальні дошки. У Києві, Дніпропетровську, Львові на честь І.Мечнікова названо вулиці.
Славетний борець із чумою // Демократична Україна .– 2004.– 16 груд.(№ 170).– С. 8.
Публікацію приурочено до 75 років від дня смерті Данила Кириловича Заболотного (1866 – 1929) – видатного українського мікробіолога, засновника епідеміології, президента Української Академії наук.
Ім’я академіка Заболотного увічнене в його гуманній діяльності на благо людства, порятунку тисяч людських життів, наукових відкриттях та написаних працях.
Д. Заболотний створив велику наукову школу, яка зробила надзвичайний внесок у справу боротьби з епідеміями та заклала наукові підвалини епідеміо-логії.
Проценко Т.В. Видатний учений-біохімік // Календар знаменних і пам’ятних дат.– 2000. – № 3. – С. 90-93.
Наведено факти з біографії Олександра Володимировича Палладіна (1885 – 1972) – відомого дослідника у галузі біохімії, засновника української біохімі-чної школи, видатного ученого та організатора науки, вихователя наукових ка-дрів, громадського діяча, людини виняткової організованості, сумлінності, ці-леспрямованості та великої працелюбності.
Важливе місце посідає діяльність О.В. Палладіна в галузі біохімії нерво-вої системи, дослідження ним особливостей складу нервової тканини та особ-ливостей, пов’язаних із специфічними функціями за різних станів її активності.
Сукачов Володимир // Вісн. Кн. палати. – 2005.– № 5.– С. 50-51.
У матеріалах статті описано життєвий та творчий шлях відомого біолога, географа та лісівника – Володимира Сукачова. Подано факти з біографії вчено-го, що характеризують його плідну педагогічну і багатогранну наукову діяль-ність. Наведено приклади досягнень В. Сукачова у різних галузях біології.
Шендеровський В. Африка, метелики і Київ // Україна молода.– 2005. – 15 верес. (№ 170).– С. 13.
Стаття розповідає про Бориса Балінського (1905 – 1997) – всесвітньо ві-домого ученого-біолога, який написав понад 130 наукових праць, із них 22 – українською мовою.
Саме Балінський передбачив важливу роль молекулярної біології в з’ясуванні ключових механізмів ембріогенезу – зародкового розвитку тварин і людини.
Щокін Г.В., Головатий М.Ф., Гайченко В.А. та ін. Видатні постаті України: Біогр. довід. – К.: МАУП, Книж. палата України, 2004.– 872 с.
У пропонованому біографічному довіднику подано інформацію про жит-тя та творчість понад 200 видатних осіб України, які своїми науковими, полі-тичними і громадськими здобутками піднесли престиж нашої країни.
Серед них є біографії видатних Українських біологів, зоологів, мікробіо-логів, ботаніків, ембріологів, еволюціоністів тощо: Бессера В.Г., Богомольця О.О., Бунче О.А., Бучинського П.М., Воскобойникова М.М., Вотчала Є.П., Га-малія М.Ф., Доброжанського Т.Г., Заболотного Д.К., Заленського В.В., Заруд-ного М.О.,Кащенка М.Ф., Ковалевського О.О., Краснова А.М., Маркевича О., Підоплічка І.Г., Пузанова І.І., Сукачова В.М., Холодного М.Г., Шмальгаузена І.І.