Добрий день,дорогі учні! На уроки української мови та літератури ви зможете заходити за посиланням:
https://meet.google.com/oym-iafy-qsb
Моя електронна адреса: gorbunovaukr@gmail.com
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Теорія літератури
Андрухович Юрій
Пагутяк Галина
Мета (формувати компетентності): предметні: розширити уявлення про історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття; новітню українську літературу, проаналізувати сучасну літературну ситуацію, зокрема нові тенденції в українській прозі; визначити специфіку творів прозаїків ІІ половини XX — початку XXI ст. ; сприяти розвитку творчої й пошукової діяльності учнів; нестандартного мислення, виховувати позитивні риси та звички; розуміти значення поняття «постмодернізм»; аналізувати визначені для текстуального вивчення прозові твори та вміння аналізувати художній твір, його образи, дослідницькі здібності; виховувати повагу до історії свого народу, його вірувань, любов до художнього слова; ключові: вміння розрізняти масову та елітарну літературу; працювати в різнопошукових системах для отримання потрібно інформації; використовувати різноманітні читацькі стратегії; обстоювати можливість перекладу українською мовою будь-якого тексту; заглибитись у філософське значення творів; розвивати вміння глибоко аналізувати ідейно-художній зміст, тренувати пам'ять, увагу; інформаційну: навички самостійної роботи з джерелами інформації; загальнокультурну: формувати сучасний погляд на світ і людину в ньому.
1.«Мозковий штурм»
✵ Сучасна українська література. Яка вона?
✵ Твори яких сучасних письменників ви читали?
✵ Яке враження вони на вас справили?
✵ 2. Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ» (гронування)
Складіть асоціативний кущ до поняття «Сучасна українська література»
3.Індивідуальні повідомлення:
1. Найвагоміші здобутки сучасної літератури.
2. Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси (український постмодернізм).
3. Сучасна проза. Українська есеїстика сьогодні. Загальний огляд.
4. Знайомство з прозаїками нашого часу.
Домашнє завдання:
Представити власну думку щодо:
Проблемні питання
1. У чому причина неготовності українців зосередитись на нашому мистецькому продукті, а не шукати закордонних книжок?
2. Чи проблема в несприйнятті української як рідної мови?
3. Чи закладено відсторонення від української літератури ще зі школи?
Мета уроку: уміти характеризувати історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.; називати імена сучасних письменників, їхні твори; ілюструвати стильове розмаїття, пошук авторами нових тем і форм їх розкриття; обґрунтовувати появу нового літературного покоління, спільні риси й творчу індивідуальність митців; розуміти значення поняття «постмодернізм»; аналізувати визначені для текстуального вивчення поезії, прозові твори;
одинадцятикласники повинні вміти працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації, усвідомлювати те, що мистецтво є засобом саморозкриття особистості, формування сучасного погляду на світ, людину в ньому;
виховання шанобливого ставлення до людей творчих професій.
Виразне читання поезії С. Жадана.
***
Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,
тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не слухаєш,
оскільки знаєш і так,
що я скажу,
тому що в цій мові не лишилось
жодних нормальних слів,
тому що синтаксис,
який нас рятував,
давно застарів,
тому що повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця,
я не дам тобі жити так,
як ти хотіла – мені на зло,
ніби я не зупиняв для тебе кров,
ніби нічого і не було,
я все одно спробую хоча б якось
тобі допомогти,
я все одно все зіпсую,
все одно досягну мети.
Сама подумай –
як би я відмовився від твоїх листів?
Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.
Я хотів, щоби все було так,
як хотіла ти.
Тому доведеться далі
писати всі ці листи.
Доведеться змиритися з тим,
що все мине.
Доведеться не говорити
про важливе та головне,
доведеться боятись свободи,
триматися меж.
Щастя не оминеш.
щастя не оминеш.
Питання до учнів:
- Як ви розумієте останні рядки поезії?
Виразне читання «Рядок з автобіографії» Оксана Забужко.
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі —
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок — як білу кість!
Мої предки були красиві —
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) —
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
Їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім'ї,
Невразливим — пронесли слово
І внизали в легені мої...
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима...
Мої предки були народом —
Тим народом,
якого нема.
Питання до учнів:
- Прочитайте два останні рядки вірша. Що найбільше турбує поетесу?
Словничок нових понять.
Учні записують.
Постмодернізм
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Слово вчителя.
Постмодернізм, як явище, був виділений в кінці 1980-х років.
По своїй природі, явище постмодерну, це певний відчай у пошуках сенсу, будь якої істини у чомусь. Попередні художньо-культурні напрями, такі як авангардизм та модерн були підґрунтям для формування постмодерну, як чогось, що заперечує попередні тенденції.
Якщо авангард прямував до чогось нового і прагнув завжди відкривати щось, чого не було раніше. Модерн певним чином «академізував», тобто намагався побачити естетику у всіх проявах людського буття.
Постмодернізм виступає чимось розчарованим у попередніх прагненнях «створити щось», або «прийти до чогось».
Епоха постмодерну це як певний стан сумніву у всьому, що йому передувало. У філософії постмодернізму відзначається зближення її не з наукою, а з мистецтвом. Суть (якщо можна говорити про якусь суть, так як постмодернізм відмовляється і від цього поняття) постмодерністських процедур зводиться до принципової відмови від серйозності щодо всіх традиційних цінностей культури.
Визначальні риси постмодернізму:
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, неправдивості, протиприродності панівного в реальності способу життя;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
іронічність та пародійність.
Окрім того, письменники покоління постепохи „акцентують на маргінальному, що має здатність …переходити в стан типового”. Межова ситуація – тло, на якому розгортається більшість постмодерністських прозових текстів, де індивід перебуває на межі власної свідомості, психічної норми соціуму, врешті, на межі мовленнєвій (суржик, діалект, сленг), темпоральній між минулим і сьогоденням.
VІІ. Домашнє завдання.
1.Підготувати індивідуальні презентації за творчістю сучасних митців.
2.Підготувати виразне читання віршів митців-модерністів.
Мета:
допомогти учням осмислити проблеми та ідеї твору, з’ясувати їхні багатство й глибину, естетичну привабливість;
розвивати навички виділення елементів композиції, сюжету; поглиблювати вміння висловлювати власне ставлення до вчинків, морального вибору героїв;
виховувати тверді моральні переконання, повагу до мистецтва та митців.
Актуалізація опорних знань учнів
Евристична бесіда
— Розкажіть про історичні події, що відбувалися в період життя Марусі Чурай.
— Як, на вашу думку, вони впливали на становлення духовного світу дівчини?
— Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере участі у війні?
— У чому виявляється її суспільна активність?
— Знайдіть у тексті твору виступ Івана Іскри перед суддями на захист Марусі (розділ «Якби знайшлась неопалима купина») та універсал Богдана Хмельницького аналогічного змісту (розділ «Страта»). Прочитайте рядки, в яких Іван Іскра та Богдан Хмельницький оцінюють значення творчості поетеси:
а) для духовного життя народу;
б) для підтримки високого морального духу воїнів — борців за незалежність;
в) для увічнення героїки національно-визвольних змагань.
— Як сама Маруся Чурай бачить місце людини в житті свого народу?
— Визначте громадянську позицію тих героїв, діяльність яких вона схвалює, і тих, чию поведінку вважає аморальною.
— Як героїня реагує на ті криваві події, що принесли горе на рідну землю? Пригадайте її роздуми та емоції при вигляді зруйнованих сіл, сплюндрованого Києва, втікачів з Волині, що вмирають з голоду.
— Чи залишилася б у пам’яті стількох поколінь Маруся Чурай, якби вона стояла осторонь життя свого народу, його боротьби за волю і державність?
Опрацювання навчального матеріалу
Нелегко, але й вельми почесно бути «біографами народу». Ця думка повторюється в різних поезіях і часто поєднується з твердженням: творчість художників слова повинна посідати важливе місце в духовному світі людей. На цю тему у віршованому романі «Маруся Чурай» висловлюються ті герої, хто щиро вболіває за долю України. І хоч вони різні й займають неоднакове становище в суспільстві, однак такий погляд об’єднує їх, ставить в один ряд, роблячи спільниками в боротьбі за національне відродження. Згадаймо: козак Іван Іскра, захищаючи на суді Марусю Чурай, одним з аргументів висуває те, що її пісні потрібні саме для висоти духовного життя народу:
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Подібне говорить гетьман Богдан Хмельницький у своєму універсалі й забороняє страчувати дівчину. Звичайно ж, стару Бобренчиху, в якої думки крутяться навколо вигідного одруження сина, не можна поставити в один ряд з Хмельницьким чи Іскрою, проте й вона змушена визнати:
Які там «Засвіт встали козаченьки»?
А цілий полк співає. Дивина.
Мандрівний дяк, очевидно випускник Києво-Могилянської академії, зневажаючи графоманство, славолюбство, прислужництво, чітко розмежовує «віршописців», які «убогі словом, мислію порочні», та «кобзарів», що «в селах ридма плачуть», розкриває їхнє справжнє обличчя, визначає місце кожного у виробленні ціннісних орієнтирів, побудованих на історичних традиціях нації.
Поетичне слово Ліни Костенко виступає ще в одній іпостасі: воно — внутрішня опора незламності борців за незалежність. У романі «Маруся Чурай» Богдан Хмельницький так каже про це:
що помагає не вгашати духа,
як не співцями створені пісні?
Події з життя Марусі Чурай тісно пов'язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:
Коли в похід виходила батава, —
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Ставленням до пісні персонажі роману виявляють свою суть, рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність.
Композиція твору
Твір складається з 9 розділів, різних за розміром. Сюжет розгортається двома лініями: кохання Марусі та Гриця; боротьба українського народу, очолюваного Богданом Хмельницьким, проти польських загарбників. Позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, опис саду, пісні, діалоги, монологи, авторські відступи.
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».
Визначте тему роману у віршах Ліни Костенко.
Орієнтовні відповіді
— Зображення головної героїні Марусі Чурай як легендарної народної поетеси й талановитої співачки з Полтави;
— відтворення духовного життя України XVII ст.;
— всенародна участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.
Домашнє завдання
Вміти аналізувати роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», висловлювати власну думку про його героїв та проблеми, в ньому порушені; підготуватися до контрольної роботи — твору за однією з вивчених тем.
Мета: ознайомити з фольклорною та історичною основою твору; допомогти учням глибше засвоїти зміст роману,удосконалювати вміння аналізувати твір, характеризувати образ головної героїні, робити висновки; розвивати логічність і самостійність суджень, культуру мовлення, пам'ять, мислення, навички виразного читання та акторські здібності; виховувати почуття людської гідності, патріотизму, високої духовності.
Роман розповідає про події першої половини ХVІІ століття, а саме - часи Хмельниччини. В основу покладено історичні факти про оборону Полтави, а також про життя легендарної полтавки Марусі Гордіївни Чурай (за переказами мешкала в Полтаві 1625 -1650 років).
Розповідь про долю цієї дівчини переплітається з історичними подіями, учасницею яких вона була. Що ж це за події? Навесні 1637 року в Україні спалахують повстання козаків і селян проти польської шляхти під проводом Остряниці, Гуні та Скидана. А з січня 1648 року ці розрізнені вибухи народного гніву перетворюються на визвольну війну, яку очолив обраний гетьманом Богдан Хмельницький. Під його керівництвом українське військо здобуло визначні перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. У серпні 1649 року між Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром було укладено Зборівський мирний договір. Та через деякий час поляки порушили його і війна спалахнула з новою силою. Одним із наслідків тих страшних часів стала пожежа в Полтаві, у вогні якої згоріли, зокрема, й документи, пов'язані з життям Марусі Чурай. Ліну Костенко цікавлять не лише історичні факти, а й деталі особистого життя геніальної піснетворки Марусі Чурай. Її пісні співає й далі буде співати ще не одне покоління українців.
Звучить запис пісні "Засвіт встали козаченьки."
Вважають, що автором цієї пісні була співачка-поетеса з Полтави Маруся Чурай. В основі сюжету твору Ліни Костенко лежать перекази про народну співачку. Що відомо про цю напівлегендарну дівчину? Та найкраще про свою долю вона розповість сама.
Розповідь від імені Марусі Чурай
«Народилася я у Полтаві в 1625-у році в сім'ї урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая. Мій батько був відважним та гордим козаком , брав участь у боях проти польської шляхти, потім потрапив у полон і був страчений.
Ми залишилися з матір'ю самі. Смерть батька була для нас страшною втратою. Мою стражденну душу врятували пісні, з якими я говорила, плакала і сміялася, в які вклала найсокровенніші мрії, бажання і велику віру у краще майбутнє.
Ішли роки, я підростала. У моє життя непомітно увійшло кохання. Гриць Бобренко був нашим сусідом та моїм молочним братом. З раннього дитинства ми були завжди разом. Мені здавалося, що понад усе на світі я люблю пісні та кохаю Гриця. Але мій коханий виявився слабовільною людиною, піддався материним умовлянням і заручився з багачкою Галею Вишняківною. Все то гроші...Та хіба ж вони варті покалічених душ?!
А потім він помер. Через отруєння. І моя душа померла разом з ним. А потім мене судили. Вони казали, що то я його отруїла...Та за мить до страти Іван Іскра врятував мене грамотою від Богдана Хмельницького, та я уже не хотіла жити. А потім була проща до Києва. Я так хотіла поклонитися святим місцям. А потім були сухоти... і все. Лише мої пісні залишились нетлінними».
Слово вчителя.
Щойно Маруся Чурай, розповідаючи про себе, розкрила нам сюжет роману Л. Костенко.
Як побудовано роман, яка його композиція?
4) Повідомлення про сюжет та композицію твору.
Сюжетні лінії:
-особиста (Маруся-Грицько)
-історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).
Роман складається з дев’яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву.
I розділ «Якби знайшлась неопалима книга».
II розділ «Полтавський полк виходить на зорі».
III розділ «Сповідь».
IV розділ «Гінець до гетьмана».
V розділ «Страта».
VI розділ «Проща».
VII розділ «Дідова балка».
VIII розділ «Облога Полтави».
IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння».
Проблематика твору: митець і народ; митець і суспільство; батьки і діти; проблема кохання; проблема зради
1.Як Л.Костенко пояснює у творі, чому немає жодних свідчень про Марусю?
2.У чому на суді звинувачують Марусю?
3.Що зробила Маруся, коли дізналася про зраду Гриця? Хто її врятував?
4.У якій сім’ї виховувалася дівчина?
5.Які риси характеру найбільше притаманні Марусі?
6. Чи можна сказати, що Маруся стояла осторонь визвольних змагань свого народу, адже вона не бере прямої участі у війні? У чому виявляється її суспільна активність?
7.Що про Марусю на суді говорить Іван Іскра?
8.Чого хвилюється героїня, коли полтавський полк виходить у похід?
9.Чому наказ про страту Марусі не був приведений у дію?
10. У чому полягає драма любові Марусі? Що означають її слова про "нерівню душ" - власної та Грицевої?
11.Чому після помилування Маруся іде до Києва?
12. У чому виявляється патріотизм Марусі Чурай?
13. Які важливі суспільні проблеми порушує Ліна Костенко через образ Марусі Чурай? Чи актуальні вони нині?
14.Уявіть, що ви маєте можливість втрутитись у хід подій роману. Чи змінили б ви щось у сюжеті твору?
Мета уроку:
Навчальна: пригадати біографічні дані Григора Тютюнника, розкрити глибину «повної болю» душі і любові до людини письменника; розглянути зміст, образи, композицію, символічність перлини української літератури ХХ ст. - новели «Три зозулі з поклоном». Дослідити зв'язок твору з народознавством, розкрити новітню інтерпретацію зображення любовного трикутника, порівнюючи з творами І. Я. Франка, Л. Толстого, Лесі Українки, показати велич справжнього кохання, оспіване українськими та зарубіжними письменниками.
Розвиваюча: розвивати навички аналізу художнього тексту, образів, художніх засобів; творчих здібностей учнів; робити висновки з почутого і прочитаного.
Виховна: виховувати в учнів бажання дотримуватися в своєму житті загальнолюдських цінностей (доброти, чуйності, вірності, повазі до почуттів іншої людини тощо ) та постійно самовдосконалюватися.
Епіграф уроку:
Що таке любов?
Я сама не знаю.
Що таке кохання?
Відповідь шукаю.
Ліна Костенко
Кохання, любов – це слова синоніми.
- Було і буде так в усі часи:
Любов, як сонце світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
Тому Господь її завжди благословляє.
У Біблії про це почуття говориться: «Любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить.»
Український поет Володимир Сосюра писав:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
Чи можете ви навести приклад такого великого кохання?
(Так любив поет і вчений Петрарка Лауру. Коли він побачив її у церкві, йому було - 23 роки, а їй - 20. Вона була дружиною іншого. Матиме 11дітей. Петрарка переживав,що вона ослаблена частими пологами і сімейними турботами , може вмерти раніше нього. Він продовжував любити її й постарілу та після смерті.
(Так любив поет і вчений Дідро Софію Волан. Вони зустрілися немолодими. Протягом 30 років він написав Софії 553 листи, у яких освідчувався їй у коханні.)
Саме такими, здатними на велике почуття, зображує Г. Тютюнник простих людей у новелі «Три зозулі з поклоном». Григору Тютюннику, як і старшому братові по батькові, Григорію Тютюннику, який став теж видатним українським письменником, дістався талант від батька.
Новелу «Три зозулі з поклоном» вважають перлиною літератури 20 століття, бо у ній Григір Тютюнник вічну тему кохання висвітлив по – новому, без трагедійного фіналу та негативу. Головна ідея цього твору - це возвеличення любові, як найвищої духовної цінності, яка піднімає людину над буденністю, очищає душу, тримає її на цьому світі.
Новела, як ви помітили, складається з трьох маленьких новел і обрамлення. Лист зміщує часові площини, наближає батька до сина, син - студент відкриває для себе батька ніби заново, глибше, знайомиться з коханням Марфи до нього і розуміє, що сім’я для батька стоїть на першому місті.
Теми трагічного кохання торкалися багато письменників. Почуття кохання стосується двох людей. Автор пісні «Ой летіли білі гуси» сл. Ю. Рибчинського муз. І. Поклада у виконанні Ніни Матвієнко застерігає від втручання в любовні стосунки третьої особи.
В новітній інтерпретації зображує любовний трикутник Г. Тютюнник у новелі «Три зозулі з поклоном». Прослідкуємо, як це йому вдалося.
Робота за текстом новели.
Розумовий штурм.
Який епіграф узяв Г Тютюнник до цієї новели?
(Любові всевишній присвячується… )
Чому письменник вжив епітет всевишній, а не великій?
(Епітет Всевишній вживається в українській мові зі словом Бог. Він написав любові всевишній, щоб підкреслити велич і красу людського почуття).
Що послужило написанню новели «Три зозулі з поклоном»?
(Реальна любовна історія батька, якого дуже любила жінка старша за нього. Коли його забрали 1937 році, мати, розгубившись з горя, кинулася до цієї жінки по допомогу. Вона зібрала все необхідне для батька. Підсвідомо Григір Тютюнник готувався до написання цього твору все своє життя. Поштовхом стала незначна подія. 1976 році Г. Тютюнник слухав спів народних пісень сліпого бандуриста, та коли прослухав пісню «Летіла зозуля через мою хату», то, як згадують очевидці, Тютюнник підхопився і побіг до себе в кімнату. Так народилася новела .)
Звучить пісня у виконанні хору «Летіла зозуля через мою хату…»
Чим починається новела «Три зозулі з поклоном»?
(Приїздом сина – студента до матері Софії.)
Про що запитав син у матері після зустрічі? Зачитайте за особами.
(«Мамо, - ………………………………………..схожий.»)
Сценка. Діалог Марфи з поштарем Левком.
(«Сидить на поріжку……….. тепер несіть Софії»)
Що снилося та привиджувалося Михайлові на засланні? Знайдіть у тексті.
(«Сю ніч………. тільки привиджуєтеся» )
Що у листі прохає переказати Марфі Михайло свою дружину і чому? Зачитайте.
(«Соню ! Не суди мене гірко……….доки й житиму.»)
Якою була Марфа ? Зачитайте з тексту новели.
(«Марфа - тоді її в селі за маленький зріст ……….і ждала»
«На ганку Карпової хати …бо волосся вмирає раніше ніж людина. Голосок у неї…»)
Чому Софія не вважає Марфу за суперницю?
(бо вірить чоловіку і своєму коханню)
Чи була Софія щасливою в шлюбі з Михайлом?
(Так. Бо він любив її і маленького синочка)
Чому не нагримала Софія на Марфу, коли та перестрівала поштаря і прохала потримати листа?
(Тому що вона цінувала кохання і вірила, що Марфа не завдасть їй шкоди )
Асоціативний кущ.
Які асоціації викликає у вас слово Марфа?
- лагідна ;
- тиха;
- здатна на велике кохання;
- вірна;
- з чистою душею;
- порядна.
Яким був Карпо, чоловік Марфи? Німа сценка.
" А Карпа хоч викинь ……... Карпо (чоловік Марфи) тьопає (їсть) як за себе кидає..."
"Товстопикий був, товстоногий. І рудий ... . Як стара солома ..."
Чому Марфа не любила чоловіка? Якби він був зовнішньо красивим, чи змінило б це ставлення Марфи до Карпа?
(Справа не у зовнішній красі, а у черствості душі, байдужості до прекрасного. Його не цікавить душа Марфи, тому Марфа й прожила з ним всього два роки, а за всі сто. Йому б лише галушки)
Що таке художня деталь?
(Я б сказав , що це вдала знахідка письменника, це слово чи сполучення слів , які влучно розкривають людину. Наприклад, галушки – художня деталь , яка характеризує обмеженість Карпа.)
Який вигляд мав Михайло до заслання в Сибір та за два роки перебування там?
(«Тато ж …він якось і не старів до а в грудях так і потерпне………»
В останньому листі від тата Михайло пише «Учора дав мені товариш скалку від дзеркальця…….до ні, не іній.»)
Якби Михайло повернувся із Сибіру постарілим і хворим, то чи перестала б любити його Софія?
(Я думаю що вона стала любити свого чоловіка ще більше)
А чи стала б переманювати Марфа до себе Михайла?
(Звичайно ні, бо Марфа любила його високою любов’ю , як Петрарка Лауру. Вона б дотримувалася народної мудрості «На чужому нещасті, щастя не досягнеш»)
Учитель: Назвіть спільні риси характеру Марфи, Софії, Михайла.
(- Здатність на велике кохання
- Душевна чистота
- Любов до прекрасного, всі люблять співати,
- Порядність,
- Вірність,
- Тонке розуміння одне одного,
- Здатність відчувати чужий біль,
- Внутрішня та зовнішня краса,
- Взаємоповага).
Лінгвістична хвилинка.
Що означає ім’я Софія?
(Софія – це мудрість, вона добра, щедра в усьому, готова прийти на допомогу. Свята Софія була дуже мужньою жінкою, турбувалася за інших, саме вона була матір'ю Віри, Надії, Любові)
Що означає ім’я Марфа?
(Ім'я ж Марфа означає володарка, наставниця. Марфа однолюбка, віддана сім'ї, ніколи не втрачає присутності духу, навіть у найскладніших ситуаціях.)
Що означає ім’я Михайло?
(ім'я Михайло означає "дуже компанійська людина", намагається все робити вірно і добре, дуже чуйний. Взагалі-то за церковним календарем Михайло досить важлива постать, він є охоронцем людей і посідає одне з перших місць серед архангелів.)
(слайд 20)
Які образи символи використані у творі?
( зозуля – символ туги;
Три зозулі з поклоном - це своєрідне привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.
Сосна – символ рідного житла, спроба щось лишити по собі. )
Число три - символ щастя
Чорна хустина – печаль
Ромашка – чистота
написати лист авторові новели або герою твору.
Мета:
Навчальна: подати найосновніші відомості про Д. Павличка, охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета;
Розвивальна: розвивати естетичний смак, відчуття краси форми й змістової глибини поетичного образу;
Виховна: виховувати національну самосвідомість громадянина України
Сьогоднішній урок ми розпочинаємо такими рядками з поезії:
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи.
*
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!
Ти зрікся мови рідної…
СВ: Давно написав ці слова український поет Д. Павличко, але як актуально вони звучать і донині! Одному з кращих митців сучасності й буде присвячено наш з вами сьогоднішній урок.
Оцінка Д. Павличка літературними критиками:
Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).
Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).
Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).
Він з перших днів катренів став на ту тверду каменярську дорогу копіткої впертої роботи, без зовнішнього блиску і словесної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий коваль до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе борозну і знайде мужнє слово породить пісню (Андрій Малишко)
Шлях сучасного письменника літературознавця й перекладача Д. Павличка і в житті, і в літературі, і в громадській діяльності був надзвичайно складним. Таким він залишається, мабуть, і досі, зважаючи на наш непростий час. Були в його житті злети й падіння, гоніння, покарання та нагороди, переоцінка цінностей.
Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…
Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в с. Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…». Вересень 1939 р. приніс зміни — школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки — писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все «У дитячому серці жила Україна»!
З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.
1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень» (1957–1959). Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки». 1953 р. поет вступає до аспірантури досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно) прийнято до Спілки письменників. У 1957–1959 роках завідував відділом поезії журналу «Жовтень». Тоді ж вийшли друком поетичні збірки «Моя земля» (1955) і «Чорна нитка» (1958). Збірка «Правда кличе» (1958) була визнана «ідеологічно ворожою», а весь її тираж повністю знищений. 1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965) — у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут» (1970). З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України. Етапною для поета стала збірка «Гранослов» (1968), у якій він осмислював ідеї, багато в чому спільні для покоління шістдесятників: проблема людини, її взаємин з природою і навколишнім світом, проблема історичної пам’яті народу тощо. Протягом 1971–1978 років Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Серед багатьох поетичних книжок, що виходили у 1970–1980-ті роки, можна виділити збірки «Сонети подільської осені» (1973) і «Таємниця твого обличчя» (1979). Поезіям Д. Павличка властиві філософізм, глибина роздумів над сутністю людського буття, звернення до канонічних строф (сонет, терцина, рубаї) та творче використання фольклорних образів і мотивів.
Д. Павличко — лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1977 pоку, автор багатьох літературно-критичних статей, один із засновників Народного руху України, Демократичної партії України, у 1990–1994 роках — депутат Верховної Ради, певний час був послом України в Канаді. У збірці «Покаянні псалми» (1994) поет прагне переосмислити власне життя, розмірковує над історією та майбутнім України. 1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. — орденом князя Ярослава Мудрого V ст. 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави. З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України. На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
У літературному доробку Д.Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Правда кличе!» (весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), Вибрані твори у двох томах, «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008)… Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Рідна мова». Д. Павличка цікавлять усі теми й проблеми, що йому сучасні. Так, образно-притчевий зріз часу ми бачимо у вірші «Коли помер кривавий Торквемада». До речі, через цей вірш було знищено всю збірку, видану 18-тисячним тиражем, і автор мав великі неприємності. Томас Торквемада — кривавий тиран минулого — асоціюється з особою Сталіна. Тирана не стало, але залишилися прибічники тоталітарного режиму й засоби застрашення народу, тому ніхто не поспішав радіти. І небезпідставно. Поет завжди переймався проблемами збереження національної свідомості рідної мови. Тому болем душі пройняті його вірші про це.
Письменник є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Д. Аліг’єрі, Ф. Петрарки, М. Буонарроті, Ф.Гарсіа Лорки та інші. Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались»… Пісня «Два кольори» стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори В. Губа, Ю. Мейтус, Б. Янівський, Б. Фільц та інші. За його активної участі виходять двотомники: «Антологія болгарської поезії» (1975), «Антологія польської поезії» (1979). Вільнолюбність, несприйняття будь-якого поневолення і гноблення - це те, що Павличко шукає у світовій поезії, зокрема і в російській. Ода О. Пушкіна «Вольність» чи послання «Ліцинію», «До Чаадаева» у тлумаченні Павличка набувають особливої актуальності для росіян - і на їхній батьківщині, і в тому «ближньому зарубіжжі». З усіх відомих на сьогодні перекладів «Сонетів» Шекспіра українською мовою Павличкова інтерпретація виграє, можливо, найбільше через те, що йому вдалось дати не «опис почуття», а викликати живу пристрасть, відкрити диво «таїни кохання» Шекспірового ліричного героя! Коли вже мова зайшла про українську сонетну практику, то не можна оминути згаданого велетенського внеску в неї, який зробив Павличко своєю антологією «Світовий сонет» (К., 1983). Неможливо не згадати і такі монументальні перекладні видання Павличка, як «Антологія словацької поезії XX століття» (1997) та дві антології польської поезії - «Дзвони зимою» (2000) і «50 польських поетів» (2001). Творчий доробок Д. Павличка відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.
Робота над твором Д. Павличка «Два кольори»
СВ: Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й рясного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.
Виразне читання поезії та прослуховування аудіозапису пісні
Аналіз твору
Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?
З якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про рушник» А. Малишка). Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Майбороди.
Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршовий розмір (ямб); тип римування (перехресне).
Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).
Складання асоціативного куща до слів червоний і чорний.
Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення… Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя… Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, її духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).
А що можна сказати про гармонію поезії й музики в цій пісні? (Інтонація, тональність, сповільнений темп музики, філософська заглибленість роблять пісню близькою до народної.. Слова і музика виливаються з самого серця. Проте підготовкою до цього має бути ціле життя, знання історії свого народу, його мрій і страждань... І, звичайно, любов до мистецтва. «...Бувають хвилини,— пише Д. Павличко,— коли я відчуваю, як пісня повертає мені духовну силу, як оновлюється, прочищається моє єство ...без того таємничого зв'язку, який існує між піснею і моєю душею, я не міг би писати»)
Домашнє завдання
1. Знати основні відомості про Д. Павличка.
2. Вивчити напам’ять «Два кольори».
Поети – шістдесятники.
Мета: дослідити матеріали життя і творчості Олександра Довженка, систематизувати їх; навчити учнів працювати з різними джерелами інформації; розвивати навички роботи в групі, самостійно аналізувати літературні явища та події, активно проводити власні дослідження; виховувати повагу до видатних людей України та шану до їх праці
Життєві шляхи Олександра Довженка
10 вересня 1894 року у В’юнищі, околиці старовинного повітового містечка
Сосниці, Чернігівської губернії, у родині Довженків народився син Олександр.
У метричній книзі Соборно - Троїцької церкви за 1894 рік під номером 12 записано: «Рождение: 29 августа; звание, имя и фамилия родителей и какого вероисповедания: сосницкии казак Петр Семенович Довженко и законная жена его Дария Ермолаевна; оба православного вероисповедания; імена родившихся: «Александр»
Батьки мали 14 дітей, із них вижило двоє – Сашко і Поліна. «Коли пригадую своє дитинство і свою хату, - писав Довженко в автобіографії,- завжди в моїй уяві плач і похорони".
Він представляв третє покоління своєї родини. Дід його, Семен Тарасович, чумакував тридцять вісім років, їздив між Кримом і Москвою. З Москви дід привозив книжки, самотужки навчився читати і з нього в родині бере початок письменність.
З Чернігова по Десні і Дніпру спускався на човнах до Каховки і батько О.Довженка. 19-річним юнаком разом із іншими заробітчанами наймитував у Фальц-Фейна.
Мати - висока, дорідна , весела Одарка Єрмолаївна завжди викликала повагу в людей і своїх дітей. Та ось одне за одним звалилися випробовування на неї і закрутилося колесо її долі у трагічних буднях. Про гіркий біль і сльози матері Довженко скаже : «Народжена для пісень , вона проплакала все життя».
Спочатку стежина вела Олександра в місцеві школи. Учився добре, багато читав, аж мати часом сварила, був дуже мрійливим хлопчиком. Після закінчення школи із золотою медаллю, Довженко вчиться у Глухівському вчительському інституті, займається самоосвітою, потай читає заборонену літературу. Його радісно чекають дома. Під час таких приїздів у садок Довженків сходилися сусіди, розмови тривали до ранку.
Після закінчення інституту вчителює на Житомирщині, у Києві.
У 1917 році вступає до Київського комерційного інституту на економічний факультет.
Революційні події захоплюють його, він вірить у національне визволення народу. Стає вояком УНР, служить у петлюрівській армії.
У 1922-1923рр живе в Берліні, обіймає посаду секретаря генерального консульства УРСР у Німеччині.
Повертається на Україну ,до Харкова, де працює художником – ілюстратором політичних карикатур.
Переломним у творчій долі Довженка стає 1926 рік. Доля посилає його в Одесу, яка в ті роки була колискою кіномистецтва, тут знімалися А.Бучма, М.Заньковецька.
Юрій Яновський – головний редактор «одеського Голівуду», залучає до роботи Довженка. Один за одним виходять у світ фільми за сценаріями та режисурою Олександра Петровича.
У 1930 р. всесвітню славу йому приносить фільм «Земля».
З початком Великої Вітчизняної війни йде на фронт добровольцем як кореспондент газети «Красная Армия». Знімає фільми «України в огні», «Битва за нашу Радянську Батьківщину», «Перемога на Правобережній Україні».
У повоєнний час Довженкові не дозволено повертатися на Україну, до останніх днів він живе тільки в Москві. Його магнітом тягнуло на Україну. Тому він з великим піднесенням взявся за написання сценарію і створення фільму «Поема про море» . Йому випала нагода поїхати у довготривале відрядження на Україну, у Каховку. Це був черговий фільм за який у 1958 році Довженко посмертно отримає Ленінську премію.
Довженко помре пізньої осені 1956-го року, напередодні початку зйомок фільму «Поема про море», напередодні поїздки до Франції, де готувалися вшанувати його поруч з найбільшими кінематографістами світу.
Прах Довженка упокоєно на Новодівичому кладовищі у Москві.
«Я вмру в Москві, так і не побачивши України», - записав у щоденнику ще 5 листопада 1945 р. - Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь понад Дніпром на горі. Пошли ,доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!»
Кращі фільми всіх часів і народів
У 1926 році Довженко дебютував на Одеській кінофабриці як сценарист і режисер комедій «Вася - реформатор», «Ягідка любові». Тут він набув навиків кіномистецтва та роботи в кіно.
Талант Довженка – режисера розкрився у фільмі «Звенигора» 1928р. – епічній легенді, що об’єднала епізоди історії з епізодами громадянської війни.
Всесвітню славу приніс Довженку фільм «Земля»(1930р). На Брюссельському кінофестивалі 1958р фільм «Земля» був визнаний в числі 12 фільмів кращим фільмом всіх часів і народів. Він розповідає про боротьбу українських селян за колективізацію. Він вийшов у той час, коли кіномистецтво ставало звуковим. Довженко вітав нові можливості кінематографу. Він був одним з перших великих майстрів радянського кіно, хто поставив повнометражні звукові фільми.
У роки Великої Вітчизняної війни митець знаходився на передовій фронту в якості військового кореспондента. Тут він поставив документальні фільми « Битва за нашу радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні»(1945)
У останні роки життя Довженко натхненно трудився над сценарієм фільму «Поема про море»(1955) присвяченого героїчним будівникам моря в степу, творцям Каховського водосховища. У 1958р жінка і співрежисер Юлія Солнцева завершила постановку широкоекранного фільму за сценарієм Олександра Петровича. А в 1959р за цей сценарій Олександру Довженку посмертно присвоєна Ленінська премія. У всіх фільмах за сценаріями чоловіка Юля Солнцева трепетно зберегла авторські замисли, особливості його стилю.
Творчість Довженка, його естетичні погляди вплинули на творчість цілого ряду митців кіно як у Радянському Союзі, так і за його межами. Ім’я Довженка присвоєно Київській кіностудії художніх фільмів.
Фільми Олександра Довженка
1926 – «Вася – реформатор». Комедія. Одеса. Автор сценарію О.Довженко.
1926 – «Ягідка любові» Комедія.
1927 – «Сумка дипкур’єра». Пригодницький фільм. Режисер О.Довженко.
1928 – «Звенигора». Кінопоема.
1929 – «Арсенал». Історико - революційна епопея. Сценарист і режисер О.П.Довженко.
1930 – «Земля». Кінопоема.
1932 – «Іван». Звукова кіноповість.
1935 – «Аероград». Звукова кіноповість.
1939 – «Щорс». Історико - революційна епопея.
1943 – «Битва за нашу радянську Україну». Художньо-документальний фільм.
1945 – «Перемога на Правобережній Україні». Хроніко - документальний фільм.
1948 – «Мічурін» . Кіноповість.
Фільми за сценаріями Олександра Довженка
1958 – «Поема про море». Режисер Ю.Солнцева.
1960 – «Повість полум’яних літ». Режисер Ю.Солнцева.
1964 – «Зачарована Десна». Автор сценарію О.Довженко. Режисер Ю.Солнцева.
1969 – «Золоті ворота». Фільм про творчість О.П.Довженка. Сценарна композиція Ю.Солнцевої, В.Карена. Режисер Ю.Солнцева.
Нова Каховка – місто його любові
Із «Щоденника» про Нову Каховку :
…Пречиста вода великої Ріки мого народу! Се її цілюща волога оповила, омила мене, її вічно дівоча українська ласка і бездоганна чистота її багато-щедрих фарб.
М'яка тепла вода її оновила мою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси. І став я тим, для чого родила мене Мати моя, добрим і радісним. Вона наповнила серце моє любов'ю, миром, щастям. І я благословлятиму тепер усе життя чисті її береги, і плескіт ласкавий її хвиль, і синє небо в її водах ніжних, і теплоту материнсько-дівочу, святу від кожного дотику її рідної води до мене.
Річко, річко, душа мого народу, який безцінний дар ти принесла мені! З кожним спогадом я купаюсь в тобі, з кожною світлою думкою лину до тебе на тихії води, на ясні зорі, несу тобі в жертву найдорожчі мислі, припадаю до тебе.
Свята моя, незабутня, вічна! Поклич мене, прийми на свої береги, де трудяться мої люде, де чую спів...
…Дуже радий, що на засіданні президії Академії архітектури в присутності тт. Н., С. і К. прийняті мої запорозькі чайки на ввідних воротях шлюзу Каховської ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторів пороху і культури, буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже ніде нічого за триста років! Наче їх і не було на світі...
І доповідь моя в Раді Міністрів про художнє оформлення Каховського моря, очевидно, відіграє свою роль…
… Усіх людей сьогодні я люблю... Люблю народ свій палкою любов’ю… У Новій Каховці мене глибоко вразило видовище перетворення природи…Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро - велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому, і стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І нігде мені не хотілося б так жить, як тут, на чудесному рідному березі. Нігде й ніколи я не проймався так любов’ю до людей, як тут».
Виступ директора музею історії міста Нова Каховка Лозового В.Й.
Юлія Солнцева у житті митця
Мало хто знає про нелегкий шлях Олександра Довженка до особистого щастя. Першою дружиною Олександра Петровича стала зовсім не осяйна кінозірка Юлія Солнцева, з якої «списані» кращі жіночі образи в творчості письменника, а зовсім непримітна шкільна вчителька Варвара, з якою юний Олександр познайомився в одній із шкіл, в якій викладав українську літературу. Сімейне життя подружжя Довженків, здавалося, було приречене на успіх: обоє вийшли із сільського середовища, захоплювалися читанням і музикою, влаштовували вечоринки для друзів – літераторів, художників.
М’яка і неконфліктна Варвара, за словами друзів, урівноважувала поривчастого і емоційного Олександра, вибравши для себе позицію повного підкорення інтересам чоловіка. Навіть, коли дізналася про роман чоловіка із знаменитою Солнцевою, Варвара Довженко готова була прийняти, зрозуміти, пробачити без лишніх слів і принижень на адресу суперниці.
Увесь, тоді столичний, Харків смакував плітки про захоплення двох друзів Довженка і Яновського однією актрисою, яку вже ось-ось запросять на зйомки до Голівуду.
Не були непоміченими і часті відлучки вчителя із дому, його пізні повернення і довгі вечірні прогулянки на самоті. Довженко з усіх сил намагався зважити обставини і вирішити : обрати сімейний затишок чи вистраждане шалене щастя з коханою жінкою.
Можливо, в часи опали, гонінь, Олександру згадувався останній лист Варвара на звичайному аркуші шкільного зошита, де вона говорила, що не має ніяких претензій на славне ім’я колишнього чоловіка. Єдиним проханням було бажання залишити його прізвище. Варвара залишила пам'ять про кохану людину, якою хоч якось могла себе потішити.
Про те, що сталося далі з колишньою дружиною українського генія, історія мовчить, на відміну від зіркового шляху Довженка і Солнцевої , який став загальновідомим.
Солнцева (Пересвєтова) Юлія Іпполітівна народилася 1901року у Москві. Події 1905 р. раптово розрушили благополуччя сім’ї Пересвєтових. Загинув у катастрофі батько, не знесла потрясінь мати . П’ятирічна Юлія залишилася з бабусею та дідусем. Навчалася в гімназії, захоплювалася театром, грала в самодіяльній студії, де її помітив кінорежисер і запропонував першу роль служниці в кіно. За перший акторський гонорар купила хлібину.
Пізніше закінчила історико-філологічний факультет Московського університету, потім Московський інститут музичної драми. Успіх у кіно принесла роль Аеліти в однойменному фільмі Я. Протазанова. Отримувала пропозиції від зарубіжних режисерів.
Зустріч із Довженком на зйомках фільму «Буря» змінила долю молодої актриси. Вона стала його дружиною і соратником. Далі буде захоплення важким мистецтвом кінорежисури.
З 1929р Юлія – асистент режисера на «Мосфільмі» і Київській кіностудії.
З 1946р. – режисер студії «Мосфільм». Разом із Довженком Зняли фільми «Щорс», «Мічурін».
Юлія Солнцева стала Довженковою музою, товаришем, порадником, критиком, який уміє дати ділову пораду, виправити помилковий режисерський хід, підтримати у разі тотальної безнадії і зневіри у власні сили. Навіть на схилі літ Довженко буде вважати її «найпрекраснішою із актрис, найкращою із жінок».
Раптова смерть Олександра у 1956р потрясла її. Потрясла, але не скорила. І вона вирішує продовжити роботу над фільмами за сценаріями чоловіка.
За фільм «Поема про море» у 1959р. отримала Почесний диплом Всесоюзного кінофестивалю, за фільм «Повість полум’яних літ» у 1961р - премію Міжнародного фестивалю у Каннах (Франція),
У 1965р. - Спеціальний приз Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастіані (Іспанія) за фільм «Зачарована Десна».
Має звання «Народна артистка Росії»(1964), «Народна артистка СРСР»(1981)
Пішла із життя 29 жовтня 1989р у Москві.
Записи у « Щоденнику» про дружину 1942 -1954рр
«Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п’ять літ родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова. Милуюсь нею, весь переповнений до неї глибокою ніжністю.
Так, я люблю її, мою Юлю, і з того щасливий»
«Сьогодні у мене щасливий день. Лист від Юлі. Сонце в небі!!!»
«Завтра рано від’їздить до Москви моя любимиця Юлія, і я зостаюся один. Місяць, що ми прожили тут (у Каховці) був щасливий. У нас було багато хорошого, багато гарних і чистих думок.»
«Здоров’я моє гіршає. Мушу бути готовим до всього. Кого жалію – Юліану мою.»
Пісенний світ Олександра Довженка
Де б не вчився, не працював Олександр Петрович , важко уявити його життя без пісні. У Сосницькій школі він співав у хорі, вчився грати на скрипці; на сосницьких ярмарках записував думи та пісні від кобзарів; разом з однолітками співав пісень, плаваючи влітку на човнах. Будучи студентом Глухівського учительського інституту, на селі з друзями організовував молодь співати народних пісень. Не розлучався з народними піснями ніколи.
І все ж головною особою в пісенно-поетичному світі майбутнього митця була його мати.
Дочка сосницького ткача-художника Єрмолая Цигипи ,Одарка Єрмолаївна, щиро любила землю і гарно співала. Любов до пісні успадкувала від свого батька. Вона співала, прибираючи в хаті, коли пекла пироги, варила смачні борщі, кутю, клопоталася перед святами.
Ось як згадує про це Поліна, сестра Олександра:
«В дитинстві Сашко любив слухати материні пісні. Часто просив:
Заспівайте, мамо.
Якої ж тобі – чи колядки, чи веснянки, чи весільної, чи молодецької, чи взагалі про життя?
Про все співайте, мамо!
Слухав, як зачарований.»
Висока, дорідна , весела Одарка Єрмолаївна завжди викликала повагу в людей і своїх дітей. Та ось одне за одним звалилися випробовування на неї і закрутилося колесо її долі у трагічних буднях.
Про гіркий біль і сльози матері Довженко скаже : «Народжена для пісень , вона проплакала все життя».
Олександр Петрович записував пісні від матері. Ось як він пише у «Щоденнику»:
11/ХІІ 1943
Сьогодні записав од матері десять чудесних колядок і п'ять нових старих пісень. Так було приємно записувати. Просто сльози наверталися од радості чи зворушення. Колядки мати наспівувала. У неї лишився чудесний слух. Вона потонула у спогади дитинства і проспівала мені п'ять пісень улюблених свого батька, а мого діда, ткача Ярмоли, що дуже любив співати було за своїм верстатом. "Ото було тче і так співає, тільки човник бігає. А часом співає-співає та й заплаче, їй-богу, правда".
Мати розповіла мені, як позаминулої зими, вигнані німцями, зимували вони з батьком десь на Бессарабському ринку в темній холодній кімнатці в якійсь підозрілій квартирі базарників-пияків.
В ніч різдвяну батько, згадавши, очевидно, молодість свою, дитинство усе своє, одним словом, життя, попросив матір заспівати йому колядок. Мати почала, співати. Згадав батько, слухаючи старечий голос матері, молоді свої літа, Різдво дома, кутю, пісні, гостей, колядки - увесь згинувший у небуття наївний і прекрасний свій світ, почав тихо плакати.
Раптом одчинилися двері. Сусіди п'яненькі, почувши материн спів, прийшли запросити старих на колядки до себе.
- Ні, не підемо.
Так ми й не пішли.
Зберігав їх у звичайному зошиті із тридцяти листів. Назвав цю збірку «Материні пісні». Всього 33 пісні. Колядок у зошиті найбільше – 14, 11 веснянок, 3 щедрівки, 5 ліричних пісень. Зошит завершує роздум автора : «Народ лише тоді досягає свого щастя , коли свято зберігає звичаї своєї старовини, свої прості характерні риси і свою незалежність».
Його улюбленою піснею була та, що її авторство приписують Іванові Мазепі , що в ній звучить віковічна скарга на несправедливу долю – «Ой горе тій чайці».
Називаючи пісню радістю життя, О.Довженко не мислив без неї героїв своїх фільмів. З фольклорних джерел приходить до нього образ Роксолани у фільмі «Звенигора». Пісенним зачином «Ой було у матері три сини» вражає його «Арсенал», свої пісні гордо співають щорсівці в кіноповісті «Щорс».
Пісні нема лиш там, де землю плюндрує ворог. Ось чому героїня «України в огні» Прокопенчиха говорить із сумом : «Вдень страшно, а вночі смутно. Вийдеш у двір - ніде ні пісні тобі, ні голосу…»
Сосницька пісня Олександра Довженка відкрила перед ним дивовижний поетичний світ, причастила крутою долею, окрилила і вивела на новітні мистецькі обшири. Вона завжди була з ним. Як висока народна мораль. Як совість. Як свята правда.
«Українська пісня! Хто не був зачарований нею…
Який боєць не знаходив для себе в українській пісні сили і завзяття, любові до народу і презирства до ворога і до смерті.
Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх?
Яка дівоча весна не приносила кохання на її крилах?
Українська пісня - це геніальна поетична біографія українського народу.»
О.П.Довженко. «Українська пісня» стаття до ювілею М.В.Лисенка.
Мета уроку:
розкрити сюжетно-композиційні та жанрові особливості твору, визначити проблематику твору, схарактеризувати образи героїв твору, закріпити вивчене про сюжетні лінії;
розвивати навички мотивувати вчинки героїв,
на матеріалі роману виховувати учнів бути вольовими людьми, яскравими особистостями; виховувати почуття гордості за свою країну.
Проблемне питання: Хто має право називатися Людиною?
Слово вчителя.
Відлітали у вирій журавлі… Відлітали, щоб більше не повернутись.
Безмірна туга і печаль розносилася по всьому світу від того журавлиного плачу.
І ось століття цьому, здається, безконечному, вічному пташиному лету, а серце зранене щемить, тужить, скочується пекуча сльоза скорботи матері-України. Для неї однаково дорогі її діти, де б вони не жили… Як осягнути її, нашу та їхню тугу? Одиниці виміру такої не має. Хто ж то є ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині й у вирію так довго? Це – наша родина українська, розкидана по всьому світу.
Тож пригорнімося помислами й душею до наших українських родин, яких доля закинула на Далекий Схід, той таємничий безмежний Зелений Клин, який прийняв на свої простори спраглих до праці й волі українців.
На прикладі родини Сірків та Григорія Многогрішного ми простежимо, завдяки чому українці, відірвані від Батьківщини, ціною величезних зусиль зуміли не тільки вижити, а й влаштувати життя, гідне звання Людини.
І. Багряний належить до тих майстрів слова, які послідовно і протягом усього життя прагнули нести правду про суть сталінського режиму. Вся його творча біографія – це постійна сутичка з тоталітарною системою, яку він таврував за позбавлення людини людської гідності. Цьому підтвердженням є роман "Тигролови", який був написаний у 1944 р. в Моршині впродовж 14 днів і в цьому ж році здобув першу премію на літературному конкурі у Львові. Твір перекладали англійською, голландською, німецькою мовами. У Німеччині ця книга з ілюстраціями виходила тричі. Німці читали її з великим захопленням, купували на день народження, або для першого причастя. В Україні твір вийшов окремою книгою тільки у 1991р.
В основі пригодницько-екзотичного, за визначенням самого автора, роману – безпосередні враження і переживання під час втечі з далекосхідного концтабору.
«Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником.... Всі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. Ті люди ніколи не випадуть з моєї пам'яті...».
Підготувати цитатні характеристики героїв роману.
Написати есе "Чому читач симпатизує Григорію Многогрішному?"
Мета: ознайомити учнів із романом «Тигролови» І. Багряного за допомогою елементів технології вітагенного навчання та школи діалогу культур; розвивати зв’язне мовлення, пам’ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості І. Багряного; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.
Людина – найвеличніша з усіх істот.
Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих рубрик трьох вибрати першу для доведення прикладом.
І. Багряний
Немає на земній кулі країни, де б не жили українці. Як не було й немає такої країни, у якій би за те, що людина любить свою землю, її людей, береже традиції своїх батьків, шанує материнську мову, прагне бути вільною, знищували. Страшні, трагічні роки сталінського геноциду. Скільки було страчено талановитих людей, цвіту української нації. Скільком довелося покинути Батьківщину, податися на чужину, щоб не зрадити себе, не зректися свої любові, залишитися українцем не на Україні. Всі вони мріяли повернутися на землю своїх батьків. Але тільки сьогодні повертаються імена вчених, художників, письменників, імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються своїми творами, знаними у світі, але, на жаль, не в Україні.
Історія написання роману “Тигролови” бере початок із 1933 p., коли Івана Багряного було засуджено на п'ять років заслання й вивезено на Далекий Схід. Спочатку був «висланцем» (йому заборонили протягом трьох років проживати в Україні), потім понад два роки — каторжанином БАМЛАГу (табір Байкало-Амурської магістралі). Отже , вражень від свого перебування на Далекому Сході молодий письменник виніс предостатньо.
Сам письменник згадував про драматичні події періоду арешту, ув'язнень, концтаборів, утеч.
«Мені нічого не треба було вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив як свою другу: батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником. Я люблю її людей. Я люблю її тварин, її зоофауну, орнітофауну, її флору — рослинний прекрасний світ (що тепер, в уяві моїй, був прекрасний особливо). Я знав ту фауну й флору, її географію, як, може, жоден професор, бо я ту географію пройшов власними ногами, а флору й фауну помацав не тільки власними очима, а й власними руками... Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». ( І. Багряний про історію написання “ Тигроловів”)
Кожного року прибували все нові поселенці, засновувалися і розросталися нові села. І ось настав час, коли поселенці з України почали складати більшість населення краю. Таку величезну територію на Далекому Сході, що була заселена переважно українцями, почали називати Зеленою Україною, або ж Зеленим Клином.
Там, де природні умови не дозволяли відкривати обширні поля під землеробські потреби , українці займалися тайговими промислами, бджільництвом, рибальством, морським і лісовим промислами, полюванням.
На початку 30-х років політика більшовиків різко змінилася. У 1932 році протягом лічених днів шляхом швидких і суворих заборон був фактично припинений національний розвиток українського населення Зеленого Клину. Почалась інтенсивна русифікація цього краю та розкуркулення тих, кого вважали багатими. У романі «Тигролови» бачимо, як родина Сірків змушена була залишити село і перебратися в лісові нетрі Сіхоте-Аліня - фактично, таким способом Сірки намагались уникнути розкуркулення та колективізації.
Ознайомитися зі змістом роману
Скласти літературний паспорт твору
Мета: допомогти учням усвідомити своєрідність оригінальність творів письменника – гумориста, їх ідейно – художні особливості; розвивати навички аналізу усмішок, виділення художніх засобів, прийомів комічного та визначення їх ролі у творі, вміння порівнювати пейзажні описи різних авторів; виховувати оптимістичне світобачення, любов до природи, почуття гумору, самокритичність.
Представлення концепту теми.
- Мабуть, із часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні.
Гумор? Це щит душі людини від розпачу і меч від усього ворожого. Не навчишся правильно сприймати й розуміти гумор, не станеш справжньою людиною – життєрадісною, оптимістом.
Остап Вишня був великим шанувальником полювання, завзятим мисливцем, але займався цим з однією метою – побути на природі, зустріти світанок, послухати мисливських оповідей та побрехеньок чи анекдотів. Результатом переосмислення почутого і побаченого стали його знамениті «мисливські усмішки», в яких поєдналося «секрети» полювання та сатири на губителів природи.
Проблемне питання:
В чому ж секрет художньої майстерності Остапа Вишні?
. Вершиною творчості Остапа Вишні є «Мисливські усмішки», М.Рильський
назвав «ліричною поезією в прозі».
Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу, постає О.Вишня в усмішках власне мисливських – про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.
Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов’язані з невдачами поливальників і кепкуванням над ними рівних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму.
Герой «Мисливських усмішок», який є оповідачем, - трохи хитрим. Трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця або лисиці, у поверненні додому – здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки. Але завжди він іронічний до себе, доброзичливий і наївний, як дитина. І головне для нього – трофей, а спілкування з природою.
Художні компоненти «Мисливських усмішок»: дотеп, анекдот. Пейзаж, портрет, пісня, авторський ліричний відступ, порівняння, епітети, персоніфікація, гіпербола.
Усмішки «Відкриття охоти», «Заєць», «Лисиця», «Лось», «Ружжо», «Дикий кабан, або вепр», «Екіпіровка мисливця», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом»- ось далеко не повний перелік кращих творів цього циклу.
«Мисливські усмішки»- яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості О.Вишні. а й у всій українській сатирично-гумористичній літературі.
Давайте звернемося до усмішки «Сом»
Робота над текстом.
Чим милується О.Вишня в усмішці «Сом»? (зачитайте)
Що ви дізналися про сомів? (їхні звички, пригоди що трапляються з рибалками)
Які художні засоби використовує автор? (перебільшення, гіперболу)
Схарактерезуйте оповідача гуморески «Сом» (проста людина, дотепний оповідач, уміє посміятися і над собою і над іншими, наприклад, паном; любить природу, захоплюється її красою, милується качаточками-чиряточками, не позбавленний фантазії)
Аналіз усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки».
Слово вчителя «Як варити і їсти суп із дикої качки» - одна із найдотепніших усмішок О.Вишні. Присвячена М.Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 рік.
Яка роль експозиції твору?(Інтригує, зацікавлює читача, налаштовує на гумористичне сприйняття).
У чому своєрідність композиції усмішки
Який основний художній засіб у розповіді мисливці? (гіпербола)
У чому виявлять невідповідність між твердженням і суттю явища?(Автор-оповідач серйозно говорить про мисливське приладдя. Серед якого обов’язково має бути стопка. Для чого?;.(«Щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…»)
У чому комізм розв’язки гуморески?(Домашні виявляють, що замість качки мисливець приніс домашню курку.)
Яка роль авторських відступів у творі (Вони підсилюють емоційну наснагу).
Яка тональність пейзажів у гуморесці?(Посилено-лірично; «…сонце вже сквознулося з вечірнього круга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спати…»)
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом гумориста; зацікавити постаттю письменника; розвивати вміння аргументовано висловлювати свої думки, критично мислити; формувати навички узагальнювання теоретичного матеріалу; дати поняття усмішки, її особливостей; виховувати любов до літератури, повагу до кращих зразків української.
"Ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру,
до зеленого листу".
(Остап Вишня)
"Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла".
(Максим Рильський)
Ідеологічно заангажована критика звинувачувала письменника в націоналізмі, оспівуванні куркульства. 26 грудня 1933 року, коли почалися масові репресії проти української інтелігенції, Остапа Вишню заарештували. Великий сміхотворець, який так любив свій народ, був оголошений його ворогом. 22 лютого 1934 року письменника засудили до розстрілу, а 3 березня вищу міру покарання замінили десятьма роками заслання, і тільки 3 грудня 1943 року Остап Вишня вийшов на волю. Що, на вашу думку, допомогло вижити, вистояти письменнику?
Одного разу на скептичне зауваження уявного опонента до однієї із своїх збірок: «Знову усмішки?» письменник переконано відповідає: «Так! Усмішки! І навіть обов'язково! Чого плакати? Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь!». Давайте й ми усмішкою по колу почнемо урок, передамо один одному свій гарний настрій.
Заповнити анкетні дані О.Вишні:
Анкета письменника
Прізвище –
Ім’я –
По батькові –
Сімейний стан –
Діти –
Соціальний статус –
Посада –
Життєве кредо -
Політичні переконання –
Продовжи речення цитатами з усмішки "Моя автобіографія":
1.
« У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився в.....» ( 1889р.)
2.
« Мати казали, що мене витягли з.....» (колодязя)
« Батько в поміщиків фон Рот був за..» (управителя)
«За двадцять чотири роки спільного життя батьків послав їм Господь усього...» (17 дітей)
З чого батько зробив висновок, що син писатиме?( « Я ...розводив рукою калюжу» )
«Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа, а в українського...» ( картопля, коноплі, буряки)
« Із подій мого раннього дитинства, що вплинули на моє літературне майбутнє, твердо врізалася одна: упав дуже з...» (коня)
« Вчив мене хороший учитель...» (Іван Максимович)
« Учив він сумлінно, бо й сам був...» (ходяча совість людська)
« Любив я не тільки його, а й його ...» ( лінійку)
« Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть,мені й ...» ( шести років)
« Провчився я там...» ( три роки)
« Повіз мене батько в Зіньків і віддав мене в...» ( двокласну школу)
« Отут мені й повернути б було на « неокласицизм», бо вчилися ми разом із ...» ( Зеровим)
« Повезла мене мати аж у Київ, у...» ( військово-фельдшерську школу)
«Та й залишився в Києві, та й закінчив школу, та й зробився...» (фельдшером)
«Як ударила революція—завертівся. Будував…. (Україну).
« Книга,що найсильніше на мене враження зробила в моїм житті - це...» ( «Катехізис» Філарета)
« Взагалі любив я книжки з...» ( м'якими палітурками)
« У «Вістях» я почав працювати за ...» ( перекладача)
Домашнє завдання. Заповнити генеалогічне дерево Остапа Вишні. Виписати засоби комічного з тексту гуморески Остапа Вишні «Моя автобіографія»
Тема: В. Підмогильний. Роман «Місто». Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження, інтерпретовані на національному матеріалі. ТЛ: маргінальність, іронія.
Мета:
Дидактична:
визначити місце роману «Місто» в літературному процесі 20-х рр.;
допомогти розкрити проблему підкорення людиною міста й містом людини на інтегративному матеріалі в контексті світової літератури;
познайомити з літературними поняттями «маргінальність», «маргінальний».
Розвиваюча:
розвивати навички виділення ключових епізодів і деталей;
соціальну, полікультурну, комунікативну компетентності;
виробляти навички критичного мислення в ході пошуково-дослідницької роботи, порівняння та узагальнення вивченого;
поглиблювати вміння висловлювати власні враження та думки, виділяти провідні риси й деталі.
Виховна:
виховувати прагнення читати інтелектуальну літературу;
збагачувати свій науковий та творчий потенціал;
виховувати прагнення стати успішними, уміння презентувати себе в суспільстві, порядність у ставленні до людей.
Вступне слово вчителя
«Він ступав поволі, з гідністю, високо піднісши голову, втупивши очі в осяяний сонцем просвіт дерев. Почув, як перебігає по його тілу трепет, той холодний трепет, що його дає безмежне щастя. Він не помічав нікого. Він думав тільки про себе.
Підійшовши до порога, він побачив густий натовп, темний, галасливий натовп, що зібрався тут для нього – для Жоржа Дю Руа. Весь Париж із заздрістю дивився на нього.»
Саме так описав остаточне підкорення міста Парижа аморальним і нахабним пройдисвітом Жоржем Дю Руа у своєму романі «Любий друг» Гі де Мопассан. А український читач зміг познайомитися з образом безпринципного шукача легкої наживи, породженням своєї епохи завдяки перекладам найбільш інтелігентного, на думку публіциста Ю.Смолича, письменника Валеріана Підмогильного. Так, численним перекладам Підмогильного пощастило більше, ніж власним творам письменника. Перші друкувалися в 30-ті, 50-ті роки, щоправда без зазначення імені перекладача. Блискучо знаючи французьку літературу, Підмогильний не міг не перейнятися її поетикою, не захопитися темами, проблемами, висвітленими у світовій літературі. Тож не дивно, що в 1927 році з'являється твір, у якому Підмогильний, як і Мопассан, звертається до актуального на той час світового мотиву – підкорення людиною міста. Головний герой роману «Місто», що є об’єктом вивчення для нас стверджує:«Не ненавидіти треба місто, а здобути»,а виправдана його думка або ні, ми сьогодні дізнаємося.
Пошуково-дослідницька робота
Завдання: порівняйте опис міста поетом-футуристом М. Семенком та прозаїком- екзистенціалістом В. Підмогильним. Знайдіть спільне та відмінне. Ключові питання для порівняння:
Що стало предметом зображення міста?
Ознаки яких стильових течій використані у творах?
Аналіз поетики мови представлених творів.
Проблемне запитання
Зіставте образ міста на початку роману та в кінці. Чим зумовлена така еволюція світосприймання Степана? (слайди №19-21: проблемне запитання, тексти для дослідження)
Текст №1
Степан скрутив з махорки цигарку й закурив… Все навкруги було дивне й чуже. Він бачив тир, де стріляли з духових рушниць, ятки з морозивом, пивом та квасом, перекупок з булками, насінням, хлопчаків з ірисками, дівчат з кошиками абрикос і морелей. Повз нього пропливали сотні облич, веселих, серйозних і заклопотаних, десь голосила обікрадена жінка, кричали, граючись, пацани. Так звичайно тут є, так було, коли його нога ступала ще м’якою курявою села, так буде й надалі. І всьому цьому він був чужий.
Текст №2
Ніколи не почував він ще такої могутності самопочуття. Земля, здавалось, пливла йому під ногами оксамитовим килимом, і дахи будинків вітали його, як велетенські капелюхи… Не чекаючи ліфта, хлопець притьмом збіг на шостий поверх і, до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок.
Домашнє завдання:
1.Дочитати роман "Місто"
2.Проблемне запитання:Степан Радченко – завойовник міста чи його жертва? Чи зміг головний герой твору втілити свою мрію – здобути місто? -підготувати власну відповідь.
"Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант. що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати тверезо, всебічно і критично. Але головне…він не загубив – людини. У цьому – європеїзм Підмогильного." (літературознавець Г. Костюк). Саме Підмогильний є засновником української інтелектуально – психологічної прози.
Теорія літератури
Екзистенціалізм — філософський напрям, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX ст. Його основоположником є датський філософ Серена К’єркегор (кінець XVIII ст.), який уважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.
Маргінальність — характеристика образу чи героя, що перебуває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал зазвичай — виходець з нижчого класу, який намагається завоювати вищі сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв йде від О. де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману В. Підмогильного «Місто» — уже не селянин, але ще не інтелігент, що хоче «підкорити» місто, стати відомим письменником.
Психологізм — заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (дієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в час модернізму він набув популярності. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного, драматургії Л. Костенко.
Іронія — засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі.
Переглянути документальний фільм про автора:https://www.youtube.com/watch?v=YJ1zHyvVH28
Зробити записи.
Д.з.
В.Підмогильний(біографія) -тези або таблиця.
Знаючи про трагічний життєвий фінал митця – самогубство, все ж таки варто зазначити, що навряд чи ця смерть була в ім’я омріяної «загірної комуни», скоріше навпаки – жорстока, кривава дійсність переконувала в тому, що проголошувані революцією прекрасні ідеали були фальшем лицемірством.
Погляньте ще раз на портрет Миколи Хвильового. Про які життєві перепитії можна здогадатися, дивлячись на портрет? (у письменника суворий погляд, на його обличчі закарбувалась пам’ять про нелегкі часи його сучасності)
Подивіться на фотознімки сім’ї письменника. Як ви вважаєте, його родина була щасливою? З чого це можна побачити?
Важкий і болісний шлях прозрінь і розчарувань пройшов Хвильовий перш ніж усвідомити антигуманну, антинародну суть революції. Цей шлях – трагедія зневічених ідеалів.
Як ви вважаєте, чи могла б його доля скластися інакше?
Критик Володимир Коряк писав про свого товариша: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить». Тож, дійсно, Хвильовий, як людина запальна, із загостреним відчуттям справедливості, рішуча,…бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбиток у новелах, що побачили світ у 1923 – 1927 роках.
Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», у якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що твір «силою своєю не має собі аналогій в новітній прозі». Саме над цим твором Миколи Григоровича ми сьогодні і попрацюємо.
Грудень 1923 року. Київський театр ім. Т. Г. Шевченка. У холодному нетопленому залі зібралася кількатисячна аудиторія. Сьогодні читатиме свої твори Микола Хвильовий. Він вийшов на сцену й глухо прочитав: «Я (Романтика)». «Квітові яблуні». У залі ніби запахло весною, обличчя посвітлішали, полагіднішали. Та коли автор дочитав останні рядки, запала свинцева тиша. А потім – грім оплесків, які довго не вщухали. Тогочасна преса писала про «Глибоке враження на кількатисячну аудиторію» твору М. Хвильового. Уперше новелу надруковано в альманасі «Гарт» (Харків, 1924, Ч. 1). 1924 р. опубліковано в збірці «Осінь
А яке враження цей твір справив на вас, сучасних читачів?
Висновок. Так, новела «Я (Романтика)» вражаюче оголено показує криваву атмосферу революції та громадянської війни. Жертвою страшного соціального експерименту стає основа життя – мати. Проголошуване царство «свободи, рівності, братерства» виявилося жорстоким і цинічним, к ньому вже не було місця любові, співчуттю і ніжності.
Але, уявіть собі, тогочасні можновладці критикували цей твір, героя новели осуджували, але не тому, що той убиває матір, а що вагається і сумнівається перед цим, не вміє «витравити з себе почуття милосердя, співчуття, жалю». Воістину, то був страшний час, якщо така оцінка сприймалася як нормальна.
Дослідники творчості Хвильового Максим Рильський та Ананій Лебідь у 1926 році писали: «революціонер з голови до п’ят, Хвильовий міцно зв’язаний з кращими традиціями української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почались там, де увірвалися шукання Коцюбинського». Ця теза і стане першою проблемою нашого сьогоднішнього дослідження.
До речі, модерністські тенденції тією чи іншою мірою виявляються у творчості майже всіх письменників 20-х років ХХ століття. Серед широкого спектру стильових манер виокремлювалися романтизм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм. З ними ви уже знайомі з 10-го класу.
Стильову ж домінанту новели «Я (Романтика)» ми і маємо дослідити.
Перегляньте відео:https://www.youtube.com/watch?v=hvb7QEwPsMw -зробіть записи ключових моментів.
Д.з.
Прочитати новелу(хто не прочитав).
Зробити конспект з відео.
Проблемне питання: Яким шляхом йшли українські прозаїки? М. Хвильовий?
Перегляньте відео:https://www.youtube.com/watch?v=SKhSiMNgWqE -зробіть записи з теми.
Академік О. Білецький назвав М.Хвильового «основоположником справжньої української прози», а починав з поезії. Український прозаїк,поет, публіцист… Справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов
В. Коряк: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник».
Опрацювати матеріал підручника(біографія М.Хвильового)-у зошиті записати тези або хронологічну таблицю.
Д.з.
Вивчити біографію та літературну діяльність М.Хвильового.
Прочитати «Я(Романтика)»
Неокласицизм (від гр. neos — новий і лат. classicus — зразковий) — течія в літературі і мистецтві, яка з'явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого мистецтва» та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.
Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали Микола Зеров, Михайло ДрайХмара, М. Рильський, Петро Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історикокультурній та морально-психологічній проблематиці. «Неокласика» — умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження»:
Яскравим представником поетів — «неокласиків» є «лицар краси і добра» Максим Рильський. Перекладач, академік, фольклорист, талановитий педагог. Та передусім —видатний поет, продовжувач славних традицій класичної літератури. «...Досить витончений і складний поет... І живе він зі своїм часом, напружено і уважно в навколишнє життя вдивляється, уміє помічати в його глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам». Ці слова про Максима Тадейовича сказав його соратник по перу Микола Зеров .
Переглянути відеоурок:https://www.youtube.com/watch?v=jLy1SQs68Oo
Д.з.
1.Київські"неокласики"-конспект(сторінки підручника)
2.Підготуватися до контрольної роботи з теми:"Розстріляне відродження.Літературний авангард".
Виразне читання поезії з відповідним коментарем
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер, порослих осокою.
Кудись на південь линуть журавлі.
Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?
Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями
1. Яка думка утверджується у поезії «Вчись у природи творчого спокою»?
2. Над чим поет змушує задуматись читача?
У маленькій (дві строфи) поезії «Вчись у природи творчого спокою» утверджується філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа. Тільки в її «творчому спокої» все досконале й гармонійне, тому у творі звучить заклик шанувати «визнаний взірець» — природу. Євген Плужник ніби втікав від дійсності, заглиблюючись у свій власний світ, але прагнув і нащадкам передати думку про те, що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.
Опрацювання поезії «Ніч... а човен — як срібний птах!..»( зi збiрки "Рiвновага").
Євгена Плужника
Автор вдається до вiдомого в лiтературi образу човна - симво¬лу людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту. У поезії звучать космічні мотиви. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.
Виразне читання поезії з відповідним коментарем
Нiч... а човен - як срiбний птах!
(Що слова, коли серце повне!)
Не спiши, не лети по сяйних свiтах,
Мiй малий ненадiйний човне!
I над нами, й пiд нами горять свiти...
I внизу, i вгорi глибини...
О, який же прекрасний ти,
Свiте єдиний.
Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями
1.Які думки і почуття викликає у вас ця поезія?
2.Що символізує образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах» ?
3. Розкрийте алегоричний підтекст поезії, що передається словами:
Не спiши, не лети по сяйних свiтах,
Мiй малий ненадiйний човне!
4. Яким настроєм пройнята поезія Є.Плужника? З чим це пов’язано?
5.Яка основна думка твору?
6.До якого виду лірики відноситься поезія?
Попри те, що у творах Євгена Плужника відображено врівноваженість душевного стану ліричного героя, часто відчувається мотив туги за минущістю краси. Цією думкою наповнений вірш «Ніч… а човен, — як срібний птах!..» Поезія нагадує про те, який прекрасний світ. Образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах», символізує людське життя, сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку. Мить і вічність у чуттєвому, образному вираженні знайшли в цій поезії найяскравіше втілення.
У вірші Є. Плужника конкретна картина ночі на човні поєднується з алегоричною, з глибоким підтекстом. Зачаровує порівняння «човен — як срібний птах» (конкретне значення) і тут же — «не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!» (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію). Ліричний герой розуміє глибину й незбагненність світу, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити.
Автор вдається до вiдомого в лiтературi образу човна - символу людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту. У поезії звучать космічні мотиви. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.
Опрацювання програмової поезії Євгена Плужника «Річний пісок» (із збірки "Рання осінь")
У творчому доробку Євгена Плужника небагато інтимних віршів. Один із них «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»
Виразне читання поезії з відповідним коментарем
Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс.
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс...
Не заблукають з хуторів лелеки, -
Хіба що вітер хмари нажене...
О друже мій єдиний, а далекий.
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе.
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час, — і всесвіт не тече...
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей...
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями
1. Яким настроєм пройнята поезія «Річний пісок, слідок ноги твоєї…»? З чим це пов’язано?
2.Що пригадує ліричний герой, споглядаючи осінній пейзаж?
3. Прокоментуйте рядки поезії:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
4.На які життєві обставини ліричного героя натякає досить похмурий пейзаж («ріденький ліс», безлюддя, «мертвий лист»)?
5. Які враження справила на вас ця поезія Є. Пужника?
Вірш проникнутий жалем за далеким, але бажаним коханням. Ліричний герой, споглядаючи осінній пейзаж, пригадує хвилини, проведені з коханою. Розлука лягла між двома закоханими, але тут, на фоні чарівної і трохи сумної природи, все, здається, завмерло. Вірш ніби зупиняє час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того милого сліду — такого малого й такого великого водночас (адже за ним — усе кохання, люба дружина, подружнє життя). У вірші Є. Плужника «Річний пісок слідок ноги твоєї...» передає особисті почуття ліричного героя, спогади про кохання, які не стираються з пам'яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Кохання — це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти. Досить похмурий пейзаж («ріденький ліс», безлюддя, «мертвий лист») натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькою людиною. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що головні слова, можливо, так і не були сказані.
Д.з.
Літературні паспорти поезій.
Ст.29-31-ознайомитися з текстом.
Переглянути відео:https://www.youtube.com/watch?v=6hZWvR8tepk
Зробити записи тез про творчу біографію автора.
Виразно прочитати поезію :"Вчись у природи творчого спокою..." (ст.31)або прослухати аудіозапис:https://www.youtube.com/watch?v=9J6H0GZmY10 Записати паспортні дані поезії.
Д.з.
1.Тези про Є.Плужника(письмово).
2.Літературний паспорт поезії "Вчись у природи творчого спокою..."
Переглянути відео:https://www.youtube.com/watch?v=xh-enfgY_qQ- 1частина та https://www.youtube.com/watch?v=XGhNtWjx2vY -2частина.
Зробити конспект переглянутого.
Прочитати сторінки підручника :5-8.Виписати у зошит назви,рік створення і представників літературних угруповань 20 ст.
Д.з.
1.Опрацювати матеріал підручника:ст.4-8(усно).
2.Підготувати коротке повідомлення про Михайля Семенка
Ст.4-5- читання,обговорення,коментарі вчителя.Запис тез за текстом.
Перегляд відео:https://www.youtube.com/watch?v=nN-CKAOYL9I
Д.з.
Записати у зошит по 2-3 життєвих фактів про представників літературних об'єднань:
Павло Тичина;Василь Еллан-Блакитний;Микола Хвильовий,Михайло Яловий;Євген Плужник.