Цікавитися живописом В. Винниченко почав ще з гімназійних років. Володимир Кирилович був одним із засновників «Артистичної секції», яка була створена в квітні 1929 року при Українській громаді в Парижі. У Франції брав уроки малювання, певний вплив на його творчість мала мистецька паризька школа «Еколь де Парі», організовував художні виставки, зокрема, завдяки йому в 1924 році в Берліні відбулася перша персональна виставка його приятеля, талановитого художника Миколи Петровича Глущенка. Проводить багато часу за мольбертом на французькому півдні в Сен-Рафаелі. Малює натюрморти й пейзажі, передаючи фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними мазками, властивими для колористичного експресивного Глущенка.

        За життя автора його твори експонувалися на виставках у Львові, де одержали високу оцінку відомих мистецтвознавців і художників, зокрема відомого арткритика Марії Келлер: «Перше, що вражає у творчості Винниченка, – це надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, «інтер’єри» просякнуті світлом і неначе прозорі. Його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються, і збагачуються контрастовими плямами рідкісних, темних тонів. Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням, і знаходить з надзвичайною легкістю чимраз нові кольорові багатства». Його багаторічний друг, високопрофесійний художник Микола Глущенко відзначив, що: «не маючи високого професійного знання, Винниченко ще з перших своїх малярських кроків дивував своїми досягненнями».

Поштовхом до малярства було багато причин, в тому числі і туга за Вітчизною, про що свідчать його українські пейзажі написані по пам'яті.

        І хоч Винниченко не був професійним художником, його малярський талант знаходить визнання навіть у професіоналів. Український художник Святослав Гординський назвав Винниченка «маляром далеко не аматорської міри». В живопису Винниченка яскраво відчувається вплив імпресіонізму. Натюрморти, пейзажі наповнені повітрям і сонцем, портрети відзначаються психологізмом.

       Похмурі відтінки, які іноді зустрічаються в прозових творах, практично відсутні в його картинах. За заповітом вдови Володимира Кириловича, Розалії Яківни Винниченко, вся спадщина – щоденники, літературний і малярський доробок могли повернутися лише у незалежну, демократичну Україну. Це повернення розпочалось тільки в 2000 році. 89 одиниць зберігання, серед них – оригінальні олійні роботи, акварелі, альбоми з рисунками були передані архівом Колумбійського університету Національній Академії наук України.

У Берліні в 1922—1923 р р. В. Винниченко написав «Сонячну машину», яка стала першим в українській літературі утопічним і фантастичним романом. В. Винниченко також написав тритомну працю «Відродження нації» (1920), цикл психологічних оповідань зі свого дитинства «Намисто» (1921 — 1923), романи «Поклади золота» (1927), «Лепрозорій» (1938), «Слово за тобою, Сталіне!» (1950), п’єсу «Пророк» (1929) та інші твори. 

Політичну діяльність Винниченко продовжував в Австрії, Чехо-Словаччині, Німеччині та Франції. У 1925 році через складну політичну та економічну ситуацію в Німеччині переселяється до Франції й осідає спочатку в Парижі. У 1934 році Винниченко із дружиною Розалією Яківною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен біля Канн 

ОСТАННІ 25 РОКІВ СВОГО ЖИТТЯ В.ВИННИЧЕНКО ПРОЖИВ У ФРАНЦУЗЬКОМУ МІСТЕЧКУ МУЖЕН, БІЛЯ КАНН, У ВЛАСНОМУ НЕВЕЛИКОМУ БУДИНКУ. ТУТ ВІН ЗАЙМАВСЯ ЛІТЕРАТУРНОЮ ТВОРЧІСТЮ І ЖИВОПИСОМ. ПОНАД 20 ЙОГО ПОЛОТЕН ЗБЕРІГАЮТЬСЯ В ІНСТИТУТІ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ 

Домашня робота: ознайомитися з полотнами В. Винниченка

Мета: поглибити знання учнів про творчість Лесі Українки; на прикладі твору «Бояриня» розглянути поняття патріотизму та любові до рідної землі; розвивати навички літературного читання, навички роботи в групі; критичне мислення під час роботи із джерелами інформації; виховувати вольові якості, любов до рідного краю та повагу до його історичного минулого; формувати естетичний смак, підвищити читацьку активність учнів. Тип уроку: урок позакласного читання з елементами аналізу твору. Форма уроку: урок-діалог Унаочнення: портрет Лесі Українки, текст твору. Методи та прийоми: проблемне питання, прес, асоціації, рефлексія, інтерактивна вправа «Займи позицію», інтерактивні нотатки 

Ви вже знайомі з біографією Лесі Українки, знаєте, що вона жила у  несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть. Але родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, пле­канням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середо­вищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподо­бань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демокра­тичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особ­ливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зне­віреною:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука?

Чи пісня й думка кволі?

                                          ("Хто вам сказав, що я слабка...")

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. "І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю..." Патріотичний мотив– один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими попу­лярними серед частини української інтелігенції.

Проблемне питання: Чому проблема любові до рідної землі та туги за нею є близькою для Лесі Українки? З яких творів це можна зрозуміти? (відповіді учнів)

У яких родах та жанрах літератури працювала Леся Українка? Навести приклади (відповіді учнів)

Слово вчителя: Історія написання твору: драму «Бояриня». Леся Українка написала в 1910 р., перебуваючи на лікуванні в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини України, — дія відбувається в другій половині ХУІІ ст. Драматична поема «Бояриня». мала нелегкий шлях до читача, була опублікована вже після смерті поетеси в 1914 р. За радянських часів твір було суворо заборонено режимом за антиросійське звучання, тож прийшла «Бояриня». до сучасного читача тільки в 1989 р.

Інтерактивні нотатки(самостійно) Додаток 1: учням пропонується для опрацювання письмову інформацію «Історична основа драматичної поеми «Бояриня»». В ході читання вони роблять олівцем умовні позначки на полях картки  - V — інформація відома; ! — інфор­мація важлива (необхідна для запам'ятовування); ? — інфор­мація потребує уточнення, до­повнення, додаткового опрацювання.

Метод «Прес»:  Доба Руїни  своєю неоднозначністю  привертає увагу і до сьогодні. Чи має сучасний історичний період щось спільне з добою Руїни? (Відповідь – позиція, обґрунтування, приклад, висновки)

Опрацювання змісту твору. Бесіда за питаннями

1. Розкажіть, як виховували дітей у сім'ї Перебійних, які моральні і суспільно-політичні погляди прищеплювалися їм?

2. Хто такий Степан? Чим він привернув до себе увагу Оксани?

3. Оксана живе в Москві в добробуті і любові. Дослідіть психологічний підтекст «щасливого життя» боярського дому.

4. Чим пояснити примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і переконаність у необхідності жити Степанові?

Сюжетний аналіз твору. Визначте основні елементи сюжету драматичної поеми «Бояриня». Експозиція — знайомство родини козацького старшини Олекси Перебійного з сином його бойового побратима Степаном — боярином. Зав'язка — згода Оксани на одруження. Розвиток дії — життя головної героїні в Москві, її неможливість ужитися в роль боярині. Кульмінація — усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності. Розв'язка — спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.

Робота з текстом: пояснити, з яким епізодом пов’язана цитата та яким сюжетним або композиційним елементом виступає:

«Про них ти не турбуйся. Підкормій їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас». (Експозиція: знайомство родини козацького старшини Олекси Перебійного з сином його бойового побратима Степаном — боярином.) «Нема при чім нам жити на Вкраїні… Були ми зроду не дуже так маєтні, а тоді й ті невеликі добра утеряли». (Експозиція: розповідь Степана про причини переїзду до Москви.)

 «Не зраджував України мій батько!». (Експозиція: відповідь Степана на звинувачення його батька в зраді)

 «Хіба би я з тобою так стояла?.. Оця рука від крові чиста… Ось так упало се щастя раптом». (Зав’язка: згода Оксани на одруження.)

 «Тут, на Москві, не звичай, щоб жінка мешкала на долі… Що сторона — то звичай, а що город — то й норов, кажуть люди. Дивно їм на наше вбрання. Тут жінки зап’яті, а ми, бач, не вкриваємо обличчя». (Розвиток дії: життя головної героїні в Москві, її неможливість зрозуміти чужі закони)

«От як стояв зо мною під вінцем у кармазиновім жупані, мамо, ото був…». (Позасюжетний елемент (портрет.))

«Чого ж тебе водити? Уже ж ти не маленька. Йди сама. Ще й веселіше буде вам без старших». (Розвиток дії: життя головної героїні в Москві, її неможливість зрозуміти чужі закони.)

«Степане! Що ти кажеш? Мене бояри цілувати мають? Чи це мені причулося?». (Розвиток дії: життя головної героїні в Москві, її неможливість вжитися в роль боярині.)

«Я вийду. Дай мені московськеє вбрання. А ви, матусю, наготуйте меду. Іди, Степане, бав тим часом гості». (Розвиток дії: життя головної героїні в Москві, її неможливість вжитися в роль боярині.)

 «А що ж? Хіба я тут, не як татарка, сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові?». (Кульмінація: усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.)

«Гаразд, нікому не писатиму… Ти маєш рацію. Нащо писати?». (Кульмінація: усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.)

«А я дивую, ти з яким лицем збираєшся з’явитись на Вкраїні». (Кульмінація: усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.)

«Втікаймо всі!.. Хай їм абищо, сим московським добрам! Втікаймо на Вкраїну!». (Кульмінація: усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.)

«Ми варті одне одного. Боялись розливу крові, і татар, і диби, і кривоприсяги…». (Кульмінація: усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.)

«Ваша пані занудилась по ріднім краю — се є также слабкість». (Розв’язка: спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.)

 «Утихомирилось? Зломилась воля, Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму — ота руїна? Отак і я утихомирюсь хутко в труні». (Розв’язка: спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.)

«Як я умру, то не бери вже вдруге українки, візьми московку ліпше». (Розв’язка: спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.)

Проблемне питання: Які проблеми, на вашу думку, порушує Леся Українка в драмі? Основна проблема, порушена в творі, — це проблема національної самосвідомості та вибору власної суспільної позиції.

Інші проблеми:

•             Проблема наслідків Переяславської угоди для України та її народу.

•             Проблема двох традиційних культур, двох абсолютно відмінних менталітетів.

•             Проблема волі і рабства.

•             Проблема відповідальності за долю свого народу перед нащадками.

•             Проблема сумління й національної гідності.

•             Проблема пасивності-зради, патріотизму.

Визначення головної ідеї твору - духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і служіння батьківщині.

Інтерактивна вправа «Займи позицію». Дати відповідь на запитання, аргументуючи свою думку.

 Чому Оксана не хоче повертатися в Україну?

Чи правильним є твердження, що Московія зруйнувала життя і щастя Оксани?

Що спільного в долі Оксани та України?

Метод «Асоціації»: назвати  рису характеру героя твору(коротка чітка відповідь) Оксана - щирість, патріотизм; Степан - слабкість, безпорадність; Іван (брат Оксани) та козак Яхненко - патріотизм, сміливість; Степанова мати - людяність, материнська любов; Ганна та її брат Іван - невизначеність

V. ПІДСУМОК УРОКУ

Рефлексія

•             Яке враження справила на вас поема «Бояриня»?

•             Чи викликає у вас співчуття життєва доля молодої українки?

•             Чи гідний Степан такого глибокого, щирого і відданого кохання?

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти сенкан за змістом драматичної поеми «Бояриня»

Мета: познайомити учнів зі змістом драматичної поеми „Кассандра”, історією створення та факторами, які обумовили звернення Лесі Українки до образу античної віщунки; проаналізувати особливості авторської інтерпретації образу Кассандри, визначити новаторство письменниці у жанрі драматичної поеми. 

Драматична поема — невелика за обсягом віршована п'єса, в якій зливаються драматичне, епічне й ліричне розкриття теми; виклад відзначається стислістю і лаконізмом, відсутнє широке тло подій і зовнішня інтрига. В основу драматичної поеми закладено внутрішній драматичний сюжет, конфлікт світоглядних та моральних принципів. 

Леся Українка назвала свій твір драматичною поемою у підзаголовку. Такі жанрові визначення вона вже давала своїм п'єсам, які мають поетичну мову і поетичну образну систему — „Вавілонський полон”, „На руїнах”, „У пущі”, „Адвокат Мартіян”, „Оргія”, „Бояриня”. Твір має дуже складну художню структуру, яка дає підстави дослідникам називати його і драматичною поемою, і драмою, і трагедією, адже в її будові можна знайти риси різних різновидів драматичного твору. Назва жанру — „драматична поема” — не охоплює всіх жанрових особливостей твору, а вказує на віршовану форму тексту. Тому дослідники визначають жанр по-різному, (Трагедія, драма, антична драма — О. Білецький, драматична поема — А. Гозенпуд і О. Бабишкін).

Дослідники вважають, що підзаголовок „Кассандри” — драматична поема, очевидно, має на увазі перш за все діалогічну форму викладу і почасти внутрішній драматизм героїніної вдачі.

Цілком оригінальний філософський художній твір, у якому показані трагічні події й ситуації з історії Троянської війни, не тільки за жанровою формою, але й за притаманним творові естетичним колоритом — трагедія. Трагічні події відбуваються в п'єсі з першої сцени: безглуздий вчинок Паріса (викрадення Олени), який привів до загибелі міста, вбивство Гектором Патрокла, яке стало причиною помсти Ахілла, трагічна загибель Гектора, нареченого Кассандри Долона, втрата війська союзника Трої царя Окомая, Троянський кінь і наслідки його ввезення у місто, полон троянських жінок і загибель у полоні пророчиці Кассандри. Недарма Леся Українка у листі до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 року, назвала героїню свого твору „трагічною пророчицею”.

Поема не створювалася для сцени, тому не зовсім відповідає сценічним вимогам до трагедії і драми. Ліричний момент, який відмічає у творі дослідник І. М. Стешенко, є її особливістю.

Звернення до міфу було загалом властиве епосі модернізму, в яку працює Леся Українка. як стверджує літературознавець я. Поліщук, „античний міф у творчості модерністів переважно сприймається у ракурсі конфлікту сильної особистості і загалу, особистості й причетності долі та обставин до її життя.

Антична міфологія, покладена в основу „Кассандри”, неодноразово вабила Лесю Українку й раніше, авторка послуговувалася міфологією вже в ліриці. „З цього можна зробити висновок,— твердить С. Козак,— що стародавній міф є одним з головних компонентів творчості Лесі Українки як у світоглядному плані, так і в художньому”. Однак для цілісного розуміння ставлення поетеси до міфу важливим є усвідомлення того факту, що він для неї не просто цікава або творчо принадна тема — авторка знаходить у міфах певні форми та відповідники її духовних переживань.

Українська інтелігенція, сучасна Лесі Українці, наприкінці століття починає шукати не тільки шляхів до правди, а й замислюватися над питанням про те, чи потрібна ця правда простій людині, якою вона, ця правда, має бути; як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації. Отже, „Кассандра” стала відповіддю письменниці прагматичним настроям інтелігенції кінця ХІХ століття. 

Кассандра” — це також відгук письменниці на сучасні політичні події в Україні. На думку М. Кудрявцева, у драмі „Кассандра” відчутні досить прозорі політичні алюзії щодо трагічної долі сучасної Лесі України, котра у своєму бездержавному статусі зазнавала фізичних, моральних і духовних руйнацій на кшталт легендарної Трої. 

Причиною звернення до образу Кассандри можна назвати також інтерес Лесі та її сучасників до античності, пов'язаний з відкриттям під час розкопок Генріхом Шліманом колишньої Трої (ця подія широко висвітлювалася у пресі останньої третини ХІХ століття і у спеціальних наукових дослідженнях) та деякі автобіографічні моменти.  

Леся Українка писала драму протягом 1903-1907 рр.

Новаторство Лесі Українки випливало з необхідності подальшого розвитку національної театральної культури.

У творчості письменниці останнього десятиліття драматургія переважає. її драматичні твори стали новим явищем в українській літературі й театральній культурі, принесли письменниці славу драматурга-новатора. Вона створює не знані досі в національній драмі образи, започатковує нові жанрові форми з незвичайним фабульним наповненням. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія і перші поселення колоністів у Північній Америці, нарешті, українська та іншонаціональна міфологія — весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється.

Багато драматичних творів письменниці має підзаголовок „драматична поема”. Драматична поема Лесі Українки — це віршований твір, написаний у діалогічній формі. Особливість її поем — переростання їх у драму, підлягання законам драматичного твору. В основі лежить гострий драматичний конфлікт, поєдинок двох або кількох протилежних поглядів, що борються між собою, поки не переможе гуманний, що відповідає волелюбним прагненням людей.

У листі поетеси до Ольги Кобилянської від 27.03.1903 р. з Сан-Ремо Леся Українка пояснювала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що „ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все спостерігає несвідомо і безпосередньо („нервами”, як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям,— тому вона ніколи не каже: „я знаю”, а тільки: „я бачу”, бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра”.

Так сама письменниця пояснює відмінність своєї героїні від образів віщої діви, які були створені до неї іншими митцями. як правило, їхні твори лише переказували легенду про те, як Аполлон наділив Кассандру даром провидіння, але вона відмовилася кохати його за це. Наслідком цієї відмови було те, що ніхто не вірив у пророцтва Кассандри. У драмі Лесі Українки Кассандру ненавидять, тому що вона каже правду, яку не хочуть чути люди. Віщунка сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки. У цьому трагедія цієї благородної жінки, палкої патріотки.

Домашня робота: заповнити пропуски: Творчий словниковий диктант „Тип характеру та риси вдачі”

Завдання: дібрати антонімічну рису характеру до поданих.

□ Чесна —... (схильна до облуди);

□ Рішуча —... (така, що довго вагається в ситуації вибору);

□ Палка —... (стримана в емоціях);

□ Щира —... (лицемірна);

□ Вразлива —... (байдужа до навколишнього);

□ Товариська —... (відлюдькувата);

□ Балакуча —... (мовчазна);

□ Романтична —... (практична);

□ Щедра —... (меркантильна);

□ Інтелігентна —... (невихована);

□ Чемна —... (брутальна);

□ Смілива —... (ляклива);

□ Мужня —... (така, яку легко ламає лихо);

□ Віддана —... (зрадлива);

Готова до самопожертви заради іншого —... (егоїстична).

Мета: познайомити учнів з історією написання та із змістом твору, розкрити тему, ідею, проблематику твору, його джерела, багатоплановість художнього змісту;закріпити вивчене  про драматичний твір, дати уявлення про драму-феєрію;розвивати в учнів твору уяву, навики аналізу твору, вміння вивчати його

підтекст, образи-символи, дослідити фольклорно- міфологічну основу драми;

 розвивати творчі   здібності учнів; прищеплювати любов до  звичаїв і вірувань свого народу; утвердити думку про те, що рідний край для людини-це її життя, рідна земля-мати.

 Леся Українка здійснила справжній творчий подвиг: за 13 років, будучи важко-хворою, створила близько 20 драматичних творів, серед яких першочергово треба назвати «Одержиму», «Кассандру», «У пущі», «Бояриню», «Камінного господаря», «Лісову пісню». За ідейно- художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості «Лісова пісня» є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

Метою уроку є дослідити драматичну спадщину поетеси, розкрити неповторну індивідуальність митця. На уроці спробуємо дати відповідь на питання: для чого Леся Українка використала  в творі «Лісова пісня» образи демонологічного  світу і що єднає Лесю з цими персонажами?

За жанром «Лісова пісня» - це драматична поема. Це жанр, що поєднує прикмети драматургії і поезії, це віршована п’єса. Це драма -феєрія.

Феєрія – театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

Драма –феєрія - п’єса  з казково- фантастичним сюжетом і персонажами.

            Особливі ознаки драматичної поеми:

- в основі її переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей та поглядів;

- тяжіння до філософської узагальненості, символіки, міфологічності;

- ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовується афоризмом;

- присутні ліричність, емоційність, навіяні посвятами, ремарками, монологами, поетичними прологами.

- У "Лісовій пісні" виступають два світи: світ природи з її фантастичними істотами і реальний світ з постаттями людей.

- Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї - боротьбі за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за вірність і красу, боротьбі проти сірості й буденщини, проти обмеженості й бездуховності.

- Пролог, яким відкривається "Лісова пісня", має значення заспіву, який вводить нас у світ казки.  

  Створюючи відповідний настрій, пролог є водночас і проекцією майбутніх конфліктів. Уже тут сили  

   природи, що уособлюють рух, волю, протиставлено силам застою.

-  Сюжет твору- історія кохання Мавки та Лукаша.У першій дії починається конфлікт людини з природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, а водяні намагаються шкодити. Ця «весняна» дія є дією зародження і цвітіння кохання «лісової царівни» Мавки і сільського хлопця Лукаша.

- Кульмінація твору . Особливістю сюжету «Лісової пісні» є те, що в ній ніби дві кульмінаційні вершини. Після першої кульмінації події не йдуть на спад.

Перша кульмінаційна вершина драми. У другій дії, яку можна назвати дією «пізнього літа», розвивається конфлікт: в душі Лукаша в'януть поезія і кохання до Мавки, і він зраджує ту, що є втіленням мрії й краси, а вибирає Килину — втілення буденщини, заземленості й банальності. Коли Лукаш посватав Килину, Мавка провалюється в підземелля «Того, що в скалі сидить»…

      У третій дії, дії «пізньої осені», відбувається найбільша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Килина закляла Мавку в вербу. Але кохання перемагає смерть, вогонь палить усе нікчемне, зайве, очищаючи людину звільняючи її від пут буденщини.

- Розв'язка «Лісової пісні» оптимістична — прекрасне не вмирає: воно є символом вічності.

Фольклорно- міфологічний світ «Лісової пісні»

Формально всіх персонажів твору можна поділити на фантастичні і правдиві. Між світом природи і людьми існують певні протиріччя. Водночас кожен з цих світів не є однорідним, тут також є свої суперечки, змагання.

У зображенні світу міфологічних істот Леся Українка переборює стереотип. Основний конфлікт драми підпорядкований одній ідеї — змаганню за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу, любов і вірність проти одноманітності і тупості, упертої міщанської обмеженості. Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти зіткнулися у цій драмі-казці, яка розказує про високі почуття, про неминучість гармонії людини з природою.

Домашнє завдання

Написати твір-роздум  на тему «Якби я був Лукашем…»

Мета: опрацювати зміст повісті О. Кобилянської; допомогти учням у з'ясуванні проблеми вільного життєвого вибору, рівноправності жінки в повісті; виховувати розуміння важливості свідомого вибору життєвого шляху. 

Повість О. Кобилянської «Людина» — перший в українській літературі твір, у якому порушено проблему емансипації жінки. Устами своєї героїні Олени Ляуфлер письменниця заявляє протест проти традиційного трактування ролі жінки в суспільстві, обмеження її інтересів трикутником «діти — церква — кухня», знеособлення людини взагалі та висловлює сміливі погляди нової жінки на питання вільного життєвого вибору та рівноправності жінки в суспільстві. Про те, до яких висновків своїм твором письменниця підводить кожного з нас, ми і поговоримо сьогодні. 

естування за твором О. Кобилянської «Меланхолійний вальс»

1. Головна героїня твору мріяла стати:

А вчителькою;

Б лікарем;

В музикантом;

Г акторкою.

2. Марта та Ганнуся вирішили взяти компаньйонку, бо:

А потребували нових знайомств;

Б власник квартири примусив;

В було сутужно з грошима;

Г вдвох боялися.

3. Познайомившись із Софією Дорошенко, дівчата:

А були зачаровані нею;

Б поставилися до неї байдуже;

В були неприємно вражені;

Г вирішили відмовити їй у квартирі.

4. В описі Софії Дорошенко: «Була дуже мила в обходженні, легка, ледве замітна собою, але мовчалива і дуже поважна», — вжито художній засіб:

А метафору;

Б порівняння;

В епітет;

Г гіперболу.

5. Причиною появи в Софіїних очах ненависті та злоби стала:

А поява нових сусідів;

Б зрада подруги;

В втрата коштовностей;

Г втрата роботи.

6. Авторство мелодії «Valse melancolique», який виконує Софія, письменниця приписує:

А Марті;

Б Ганні;

В Софії;

Г Штраусу.

7. У листі до Софії дядько повідомляв, що:

А дуже захворів;

Б не зможе фінансувати її навчання в консерваторії;

В купив для неї будинок;

Г її залишив наречений.

8. У Софіїного фортепіано несподівано:

А «резонатор тріс»;

Б запали декілька клавіш;

В обірвалася струна;

Г зламалася ніжка.

9. Причиною смерті Софії лікар визнав:

А запалення легенів;

Б туберкульоз кісток;

В струс мозку;

Г серцевий удар.

10. Після смерті Софії фортепіано:

А продали;

Б залишили у квартирі з дозволу її власника;

В забрав дядько як пам’ять про племінницю;

Г забрала Марта.

11. Ганнуся повернулася з Італії:

А відомою художницею;

Б багатою жінкою;

В з дворічним сином;

Г бо скучала за батьківщиною.

12. Для твору характерний синтез мистецтв:

А живопису, музики і слова;

Б музики, архітектури і живопису

В літератури, живопису і скульптури;

Г живопису, скульптури і архітектури.

Вперше повість була надрукована в 1893 році в журналі «Зоря», але не втратила своєї актуальності і сьогодні. Адже і в наш час надзвичайно часто перед жінкою постає нелегке питання: «А який же вибір зробити: сім’я чи кар’єра, любов чи розрахунок, самореалізація, розвиток власного творчого потенціалу чи пошук шляхів забезпечення виживання сім’ї?» 

✵ Що таке емансипація? (Емансипація (від лат. терміна «звільнення сина від батьківської влади» ) — звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття «емансипації жінок» в різний історичний час мало різне значення. У ХІХ- ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права.)

✵ Кому О. Кобилянська присвятила свій твір? Чому? (Н. Кобринській, українській письменниці, яка у 1884 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) заснувала «Товариство руських жінок». Як громадська діячка, Н. Кобринська в 1891 році в Стрию скликала перше жіноче віче, на якому виступила з промовою про дитячі садочки та їхню доцільність у державі, організувала видання альманахів «Наша доля» та «Жіноча бібліотека», в яких друкувалися твори галицьких і буковинських письменниць на тему емансипації)

✵ У яких іще творах О. Кобилянської йдеться про нових жінок-інтелектуалок? («Меланхолійний вальс», «Царівна» )

3. Свій твір письменниця назвала «Людина». (Перша його назва «Вона вийшла заміж» )

Яка назва, на вашу думку, більш вдала? Створіть асоціативний кущ «Людина».

Людина — біологічна істота; родина; оточення; носій ідей; мета життя; шлюб; діти; навчання; моральні принципи; рід занять; член суспільства і под.

Що розуміє під поняттям «людина» головна героїня повісті?

Довідка

Людина — це найбільш загальне поняття, що використовується у соціології для характеристики органічної і надорганічної форми еволюції (за Спенсером), яка являє собою діалектичну єдність біологічних і соціальних властивостей, причому соціальні є визначальними для цього поняття.

Чи була для оточення, в якому жила Олена, жінка людиною? Знайдіть у творі цитати, які підтверджують вашу думку. Відповідаючи на питання, схарактеризуйте погляди на роль і місце жінки в суспільстві Олени, Стефана Лієвича, батьків Олени та їхніх знайомих, Фельса. А якої думки щодо цього питання дотримуєтеся ви?

(Один із персонажів повісті говорить, що, «якби вона (Олена) була хлопцем, були б з неї вийшли люди. А так жінка… що почне жінка з надвишкою розуму при горшках і мисці?» «Абсолютизм у родині — се річ наймудріша»; «Моя воля — се воля всіх»;

«Дисципліна мусить доводиться до останніх косеквенцій, особливо у жінок. Жінка — то молодий кінь. Почує сильну, залізну руку, так і подасться і вліво і вправо. Я не кажу поводи стягати, але й не надто попускати». (Старий майор рекомендує батькові приборкати Олену, як коня.

Стефан Лієвич: «Будучина жіноча лежить в її руках. Нехай озброюється кожна по можливості, відповідно до обставин, а зброя їх яка чиста, яка сильна, як варто по неї сягнути! Се — знання, Олено!» )

Домашня робота: Підготувати цитати до характеристику образу Олени Ляуфлер. 

Мета (формувати компетентності): предметні: знання основних віх життєвого і творчого шляху О. Кобилянської, загальної характеристики її творчості; ключові: вміння логічно висловлювати свої думки; інформаційну: навички самостійної роботи з джерелами інформації; загальнокультурну: усвідомлення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя. 

Біографія Ольги Кобилянської надзвичайно насичена подіями. Її вважають першою українською феміністкою. Вона була гарна, розумна, освічена, сповідувала феміністичні ідеї,— такі жінки завжди відлякували чоловіків. Ольга не могла не потерпати через це: „В моєму житті не часто гостює радість... Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки „товаришка?“ — писала вона у віці 23 років.

1892 р. письменниця пише працю „Рівноправність жінок“, того ж року виступає в журналі „Народ“ із нарисом „Жіноча вистава в Чикаго“. Наступного року бере участь у виданні альманаху „Наша доля“, вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.

У 1894 р. друкує в журналі „Зоря“ повість „Людина“, присвячену Наталії Кобринській — відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух, робить прилюдну доповідь „Дещо про ідею жіночого руху!“, опубліковану згодом у газетах, відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти. Свобода людини асоціюється в неї з можливістю творити свою долю. Під впливом Софії Окуневської та Наталії Кобринської на поч. 80-х років авторка захопилася ідеєю емансипації жінки, намагалася її художньо реалізувати в перших літературних спробах.

Ольга Кобилянська писала про жінок — і не лише тому, що для жінки-письменниці це природне і близьке. Вся українська література того періоду була перейнята своєрідним месіанством: письменником рухала не так його власна творча індивідуальність, як бажання відповісти на потреби народу, заповнити прогалини в громадській свідомості. Вільнолюбні й артистичні інтелігентки з творів ранньої Кобилянської — „Людина“, „Царівна“, „Valse melancolique“ — не лише пропущені крізь призму творчості вона сама та її подруги, а свідомо введений у літературу образ нової жінки: „Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або звернуть на собі увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру“,— стверджує вона в листі до Маковея.

Емансипація — звільнення від залежності, гніту, зрівняння в правах.

Фемінізм — науковий напрям і суспільний рух, який ставить за мету повну рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

Гендерна рівність — процес справедливого ставлення до чоловіків і жінок. А справедливість веде до рівноправності. Це означає, що і жінки, і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для реалізації своїх прав і вподобань. Тобто це рівне оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між чоловіком та жінкою і розрізнення ролей, які вони відіграють. 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал підручника з даної теми.

2. Індивідуальні завдання (для охочих): підготувати повідомлення про цікаві факти із життя письменниці.

Мета: ознайомитися зі змістом новели «камінний хрест». прокоментувати її як зразок модерністичного твору, у якому звучить мотив екзистенційного вибору; розвивати культуру мовлення учнів; виховувати почуття відповідальності за власну долю та долю своєї країни. 

 Коли і де народився Стефаник?

✵ Коли і де вперше надрукував свої твори?

✵ Де навчався письменник?

✵ Хто з письменників входив до «Покутської трійці».

✵ Скільки новел становлять творчу спадщину письменника?

✵ Що ви знаєте про громадську діяльність В. Стефаника?

✵ З ким із культурних діячів письменник перебував у творчих взаєминах?

✵ Назвіть відомі вам збірки новел Стефаника.

✵ Який художній стиль репрезентує В. Стефаник? Назвіть його характерні ознаки.

✵ Що вам відомо про вшанування пам’яті В. Стефаника?

Основними темами творчості В Стефаника були показ тяжкого та злиденного життя селян Галичини, змалювання родинних трагедій, причиною яких були економічні та соціальні чинники, опис війни і її жахливих наслідків, розповідь про життя повоєнного села в часи польсько-шляхетського панування. ці твори нікого не залишали байдужими. Відомий критик Микола Євшан, ознайомившись із доробком письменника, зазначав: «Душу мужика Стефаник зглибив до дна, як далеко він лишив позаду всіх інших українських письменників, що писали про мужика, як випередив всю «народну». українську літературу!». Українська і світова література знають В. Стефаника як майстра психологічної новели. Щоб передати внутрішній світ свого персонажа, показати, чим він живе, чим переймається в тяжку годину, в нелегкий час вибору, автор вдається до екзистенціалізму.

Екзистенціалізм — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні ознаки екзистенціалізму:

✵ на перше місце висунуто категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

✵ особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому». адже всі вони нав’язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

✵ поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов’язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

✵ вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

✵ існування людини тлумачиться як драма свободи;

✵ найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Новела «Камінний хрест». розповідає про одну з найтрагічніших сторін історії українського народу — еміграцію, коли доведені до відчаю жорстоким гнобленням, вкрай зубожілі селяни, шукаючи кращого життя, від’їжджали за океан. 

Які почуття викликає у вас образ Івана Дідуха?

✵ Як ви думаєте, чи такі ж почуття до свого персонажа хотів передати у новелі В. Стефаник? Знайдіть епізоди в тексті, які підтверджують вашу думку. (Автор хоче передати не стільки співчуття до особистої трагедії Івана Дідуха та його тяжкої праці, скільки повагу до невтомного трудівника і захоплення його моральною силою.)

✵ У чому полягає особливість розгортання конфлікту у новелі «Камінний хрест». Думку аргументуйте прикладами з новели. (Конфлікт розгортається ніби двома напрямками — драма зовнішня, соціальна (спричинена умовами життя) і драма внутрішня (причиною і носієм її є сама людина.)

✵ Що є більшою драмою для Івана Дідуха — постійна важка робота на горбі чи загроза лишитися без цієї праці? Що для персонажа є життям а що смертю? чому? (Найбільша драма — загроза залишится без цієї праці, без цієї землі. Адже за кордоном селянин всю трагедію свого становища переживає сильніше: він, відірваний від батьківщини і звичної праці, перестає бути господарем, і знаходиться на чужій землі, яка ніколи не стане рідною і на якій він ніколи не почуватиметься своїм. Доведеться боротися за збереження своєї духовної ідентичності і за гідне життя. Біль і стаждання в душі персонажа викликані саме передчуттям такої ситуації. Життя на чужій землі — це смерть.)

✵ А що вважають драмою інші члени родини Івана Дідуха? Що для них є життям, а що смертю?

✵ Чому, на вашу думку, в одній родині такі різні погляди на життєві цінності?

✵ Однією з ознак екзистенціалізму є пошук людиною шляху до щастя. Яким уявляється щастя для персонажів новели? Чи знайдуть вони його?

✵ Чи може бути щасливою людина без батьківщини?

✵ Так чого ж більше в новелі «Камінний хрест». — песимізму, відчаю чи пошуку шляху до щастя?

✵ Чому долю однієї селянської родини письменник переносить у площину національного виміру? (Існує філософська теорія про «живих». та «сплячих». людей, яка стверджує: «Бути живим — означає майже неможливу річ: перебувати у повноті почуттів. Доки людина не оволоділа мистецтвом життя, то життя мало чим відрізняється від смерті». Людина не може жити без надії, часу і любові, в такому випадку вона втрачає право на майбутнє, тобто на життя. Як живе Іван Дідух? У нього немає надії на те, що земля на горбі стане більш родючою, скільки б він її не обробляв, що працювати йому колись стане легше; живе Іван сьогоднішнім днем і не заглядає в майбутнє. Але так живуть мільйони «маленьких людей». не живуть, а «сплять». Та є те, що відрізняє Івана від багатьох — любов, любов до свого горба, до своєї землі, до навколишнього світу. І ця любов оживляє душу персонажа. Дає йому можливість повноцінно жити на дорогій серцю землі, а не страждати на чужій. І в цьому не тільки особиста трагедія, а також і національна.)

✵ Як ви думаєте, чи переживають такі почуття, як Іван Дідух, сучасні емігранти? Що сьогодні є причиною від’їзду з рідної землі?

Домашня робота: прочитати новелу"Камінний хрест"

Мета: повторити особливості творів, написаних у імпресіоністичній манері; формувати літературну компетентність учнів; навчати їх необхідності розглядати кожний твір у контексті літературного процесу; розвивати творчі здібності старшокласників, уміння давати власну оцінку культурно-мистецьким явищам, навички роботи із джерелами інформації; виховувати прагнення до літературної освіти, естетичний смак. 

Література — це особливий вид мистецтва. Вона не тільки описує події, а й сприяє досягненню читачем естетичного задоволення, збагачує життєвим досвідом, допомагає моделюванню культури поведінки, стає поштовхом до роздумів, до діалогу з письменником чи літературним героєм. Однак щоб зрозуміти позицію автора чи твір, правильно сприйняти їх і засвоїти закладену в них систему духовних цінностей, необхідно мати на увазі, які засоби мистецтва слова використовує митець. Адже саме вони є ключем до розуміння змісту прочитаного. Сьогодні поговоримо про складові, які допоможуть вникнути у суть твору, написаного у стилі імпресіонізму, та гідно оцінити його. 

Що таке імпресіонізм?

✵ Хто з письменників творив у дусі імпресіонізму?

✵ Назвіть твори, що репрезентують даний літературний напрям.

✵ Чи виникали у вас труднощі у розумінні змісту твору? Що було цьому причиною?

✵ Чи вдалося вам віднайти спосіб, який допоміг сприйняти і освоїти зміст прочитаного?

✵ Що ви могли б порадити іншим читачам у питанні, як зрозуміти імпресіоністичний твір?

✵ Як ви думаєте, чи існують поради універсальні, якими зможуть скористатися абсолютно всі? (Ні, у кожного власний життєвий досвід і різний рівень літературної освіти)

✵ Чи можна сформулювати якісь загальні положення, які слід пам’ятати при читанні твору, який характеризується як імпресіоністичний? (Так, для цього слід згадати основні риси імпресіонізму)

Якщо ви вирішили прочитати імпресіоністичний твір, знайте:

✵ Імпресіоністичний твір не має сюжету, його мета — передати миттєві враження від споглядання навколишнього освіту.

✵ Його цінність — у неупередженому погляді на життя, він прагне розкрити єдність людини з навколишнім світом, у змалюванні картин якого — багато кольорів, світла, чистих і яскравих відтінків.

✵ Враження від світу непостійні, миттєві, цілком суб’єктивні. Автор описує те, що відчув саме у цей час, оповідь, як правило, емоційна, у ній втілюється настрій та естетичне ставлення митця до зображуваного.

✵ Композиція мозаїчна, складається із декількох фрагментів, емоційно насичених.

✵ Пейзаж — не тло подій, а засіб психологічної характеристики.

✵ Автор використовує такі засоби мови, як ускладнене асоціювання, вживання інверсій, різних видів речень, частіше односкладних.

Домашня робота: самостійно опрацювати тему «Значення творчої спадщини М. Коцюбинського». 

Мета: познайомити учнів з Франком-європеїстом, популяризатором українства у світі; розвивати усне мовлення, вміння відстоювати свою думку, шукати інформацію з певної теми у різних джерелах; виховувати гордість за діячів культури України, повагу до особи І. Я. Франка. 

Назвіть приблизну кількість творів, написаних І. Франком. (Майже 6000 творів)

✵ Скільки іноземних мов знав письменник? (14)

✵ У яких галузях інтелектуальної праці відзначився Франко? (Івана Франка називають титаном думки і праці. Він був і визначним ученим, літературознавцем, критиком, фольклористом, етнографом, полум’яним публіцистом і громадським діячем.)

✵ Як був відзначений внесок українського митця у світову культуру? (Всесвітньо знаний поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач й видатний вчений був номінований на Нобелівську премію за 1916 рік. На здобуття Нобелівської премії в галузі літератури його кандидатуру з-поміж двадцяти дев’яти письменників запропонував доктор Гарольд Г’йорне з Упсали, міста на сході Швеції. «Таке відзначення доктора Івана Франка Нобелівською премією матиме велике значення не тільки для України, а й для всієї Перебігної і Центральної Європи».)

Твори І. Франка перекладені 60 мовами народів світу і видані в 50-ти томах. Успішно працює перший на американському континенті музей Івана Франка у Вінніпезі. У Канаді в 1986 році і 1987 році пройшли Франківські читання за участю письменників-франкознавців України.

Усе вищесказане свідчить про те, що творчість І. Франка має не тільки загальноукраїнське значення, а й загальноєвропейське і навіть світове.

Франко-перекладач

Як відомо, Іван Якович володів 14 мовами і всією своєю діяльністю прагнув передати найкращі духовні скарби різних епох і народів. Ніхто — ні до Франка, ні після нього в Україні не здобувся на такий широкий розмах майстерної перекладацької діяльності. Живучі і творячи в Австро-Угорській імперії, майстер слова перекладав українські твори іноземними мовами, писав наукові розвідки, будучи невтомним будівничим української європейської культури, закладав міцний фундамент для системного міжкультурного діалогу. «Тільки те, що здобудемо своєю працею, — писав І. Франко, — те буде справді наше надбання; і тільки те, що з чужого культурного добра присвоїмо собі також власного працею, стане нашим добром. От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здобутки інших народів і знайомити інших з його життям».

Франко — представник української культури в Європі

І. Франко співпрацював і листувався з передовими вченими Європи: дослідником К. Федерном, теологом і видавцем грецького Нового Завіту Е. Нестлє, адвокатом і політиком Е. Фюртом, основоположником візантології в Німеччині К. Крумбахером.

Під час підготовки докторської дисертації у Віденьському університеті І. Франко знайомиться з такими видатними вченими, літераторами й журналістами, отримує запрошення з австрійських і німецьких літературних, наукових та етнографічних журналів. За посередництвом німецької мови він починає друкувати, крім публіцистичних статей, численні огляди української літератури, інформує європейського читача про її розвиток, популяризує кращі твори українських письменників.

У Відні він виголошує кілька рефератів про загальнослов’янські літературні проблеми: «До переказу про квітучу палицю короля Пржемислава». «Про Варлаама і Йоасафа». «Легенди про Магомеда у слов’ян». які схвально оцінив професор Віденьського університету В. Ягич. Чільне місце у цих працях автор відводив українській літературі як одній із ланок загальнослов’янської літературної історії.

Після захисту докторату І. Франко активно долучається до німецькомовного культурного життя. На межі ХІХ-ХХ ст. вважав австрійський літературознавець Г. Витрценс, він був найвідомішим і найактуальнішим критиком і полемістом на віденській культурній арені. Після створення «Літературно-наукового вісника». сприйняття і осмислення української літератури на тлі інших європейських літератур, враховуючи німецькомовні, стає для І. Франка елементом літературознавчого мислення.

Від 80-х років ХІХ ст. і донині І. Франко залишається найвидатнішим дослідником, невтомним перекладачем, видавцем і популяризатором спадщини Т. Шевченка. 1882 р. І. Франко почав перекладати німецькою мовою твори Т. Шевченка «Неофіти». «Марія». «Кавказ». «Сон». «Перебендя». «Заповіт». «Світе ясний». «Н. Костомарову». «О люди, люди небораки». та ін. Справа поширення творчості Т. Шевченка серед європейських народів набуває для І. Франка особливої ваги.

Домашня робота: створити конспект за матеріалом

Мета: з'ясувати, наскільки свідомо школярі зрозуміли зміст п'єси; розкрити й проаналізувати його (зміст), учити давати оцінку героям, аналізувати, робити висновки, узагальнювати; шляхом бесіди підвести учнів до з'ясування основних проблем твору; розвивати образне, логічне та критичне мислення; відповідальність людини за свої вчинки та поведінку, здатність самостійно приймати рішення; виховувати в учнів загальнолюдські моральні цінності. 

Драма – п’єса, побудована на серйозному і гострому конфлікті, показує драматичні стосунки особистості з суспільством і тяжкі переживання.

Соціально-психологічна драма – п’єса, побудована на серйозному і гострому соціальному конфлікті, який реалізується через вчинки, думки, прагнення героїв.

Хто в кого вкрав щастя?

Чи можна вкрасти щастя? 

Історія написання драми «Украдене щастя».

18 березня 1891 року Крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на кращу драму. І.Франко послав на конкурс свою п’єсу «Шандар». На жаль, митцеві присудили лише третє місце. Справедливішим від журі виявився час: драма «Украдене щастя» й досі йде на сценах багатьох театрів, а про ті твори, що в 1891 році зайняли перше й друге місця, ніхто й не згадує.

На вимогу журі автор переробив кінцівку п’єси, замінивши шандаря  листоношею.

 В основі п’єси лежить народна пісня, яку колись для поета записала сестра Ольги Рошкевич (Михайлина  Рошкевич) – «Пісня про шандаря». Ще в 1883 році І.Франко в брошурі «Жіноча неволя в руських піснях народних» дав глибокий соціально-художній аналіз цієї пісні. Зміст такий: прийшов жандарм з Делятина до своєї коханої. Чоловік її – Николайко – зарубав жандарма й сам загинув від руки правосуддя.

 Про пісню Франко писав: «Як бачимо, в новій одежі стара подія – насильний розрив зв’язку родинного. Жінка ломить шлюб церковний і віддається «шандареві» одверто, прилюдно. Муж її, чуючи себе зганьбленим, убиває «шандаря» і сам гине ганьблячою смертю, - от і вся повість». 

Сценічне народження п’єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року в львівському театрі «Руська бесіда». На прем’єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як каже автор, скаліченому варіанті, доктору Івану Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра. Це одностайно визнали прогресивний глядач і демократична критика. Бурхливі оплески, увінчання автора лавровим вінком, схвальні відгуки в пресі – усе це вилилося в грандіозне свято перемоги української сценічної культури.

У Києві п’єса вперше з’явилася на сцені 1904 року в театрі братів Тобілевичів. Роль Миколи грав І.Карпенко – Карий, шандаря – М. Садовський, Анни – Л. Лінницька . Лише з 1913 року театри почали ставити «Украдене щастя» за первісним, нецензурним текстом.

Уперше надрукована драма в 1894 році в львівській «Зорі». І того ж року заходом автора видана в Львові окремою книжкою.

1901 року вона була видана вдруге в Львові, а в 1909 році – утретє.  

Це трагедія?  Ні, бо трагедія – це коли гине головний герой.

Це драма?  Це драма, бо гине не головна героїня.

«Украдене щастя» - соціально-психологічна драма.

Психологічні колізії, внутрішнє життя героїв, їх душевні переживання усвідомлюються через складну суспільну опосередкованість, розкриваються через категорії соціального характеру, набувають високого гуманістичного звучання.

Жанр драми – вимагає від драматурга високої професійної майстерності.

Так, «Украдене щастя» - це найдовершеніша драма І.Франка, написана в 1893 році. Це п’ятиактна п’єса з сільського життя. «Я мало знаю у світі творів, написаних з такою простотою й правдивістю, як «Украдене щастя», - зазначав М.Т.Рильський.

Питання для обговорення.

1.  Микола – один з учасників конфлікту. Хто він: жертва чи злочинець?

2. Михайло – людина, що деградує. Довести це або спростувати.

3. Анна – цільна натура. Чи можна осуджувати Анну? Погляд традиційний і феміністичний.

Учні об’єдналися в групи, щоб охарактеризувати героїв п’єси, дати повну оцінку їх вчинкам, сформулювати власне ставлення до того, що трапилося з героями драми «Украдене щастя».

У драмі змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів, у яких украдено щастя.

Хто ж украв їхнє щастя? На це питання дає відповідь зміст п’єси, внутрішній світ її головних героїв – Анни та Миколи і Михайла.

Розкажіть про попереднє життя героїв п’єси, про ті події, що мали вирішальний вплив на їхні долі.

Микола. Це і жертва, і злочинець. Більше жертва. Немає однозначної думки. Чи можна назвати Задорожного найтрагічнішою постаттю в драмі? Чи хотів він убити Гурмана? Чому таке сталося?

Михайло. Душевна рана. Жорстока любов. Є елемент деградації. Деградує, але не до кінця. Винні обставини, чи винен Михайло у своїй смерті? Що змусило його видати вбивство за самогубство. Чи можна назвати  Михайла благородною людиною?

Анна. Чи є вина Анни? Сильна чи слаба натура? Що треба робити було, щоб не допустити трагедії?

Домашнє завдання: 

Написати есе «Чи може крадене щастя бути справжнім?»

В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він — успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов — Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в'язнем, друга — Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя — Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов'ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці "Зів'яле листя".

Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка "най-суб'єктивніших" віршів, але у способі змалювання складних людських почуттів вони найбільш об'єктивні. Ліричний герой збірки "Зів'яле листя" — це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина:

Я мов безумний лютував,

Мов п'яний у нетямі,

Хоч чув, що власне серце рвав

Злочинними руками.

Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих:

Неперехідним муром поміж нами

Та доля стала! Мов два судна, море

Розносить нас між двома берегами,

Моя ти ясна, непривітна зоре!

Кохання ліричного героя збірки "Зів'яле листя" хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві. Так, у вірші "Ой ти, дівчино з горіха зерня", де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з'ясовує, чому його не люблять: "...Чом твоє серденько — колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?.." Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність ("серденько", "устонька"), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому.

Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні! Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії "Чого являєшся мені у сні?" автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов'язана з муками:

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями.

Домашня робота: спроба написання есе

Мета: ознайомити з філософською поезією І.Франка, допомогти учням усвідомити ідейний зміст поезії «Легенда про вічне життя»; розвивати комунікативні навички висловлювати власні думки і враження від прочитаного; поглиблювати вміння аналізувати, зіставляти явища літератури та життя; виховувати усвідомлення того, що любов-найвеличніше з людських почуттів, яке необхідно берегти й цінувати. 

Ми-янголи з одним крилом. Літаємо  тільки тоді, коли ( когось обіймаємо).

                                                                                                        Бруно Ферреро

Усі ми мріємо бути щасливими в житті, і кожен створює свою формулу щастя, складники якої часом змінюються, але важко заперечити, що можна бути по-справжньому щасливим без любові – найшляхетнішого почуття, яке споконвіку володіє світом.

-        А що для вас означає бути щасливим ?

-        Створіть свою формулу щастя ( або асоціативний кущ).

       У кожного щастя невіддільне від кохання, адже саме це почуття підносить людину до небес, кличе на подвиги, змінює долю. Водночас любов може не лише окрилювати, а й скинути людину в прірву розпачу, завдати болю, провокувати зради, зрештою, позбавити життя.

«Тричі являлася любов» Іванові Франку, творчість якого продовжимо вивчати.

-        У якій збірці поет оспівує почуття кохання?

-        Чим було кохання для ліричного героя збірки «Зів’яле листя» ? (щастям, гріхом, спокусою, мукою, радістю…?)

-        Які вірші про кохання вивчали ? Чи сподобались вони вам?

-        Чи готовий ліричний герой збірки відмовитися від солодкого почуття, що спопеляє його зранену душу ?

-        Чому?

Тема любові звучить не тільки в поезіях « Зів’ялого листя». Письменник неодноразово звертається у своїх творах до теми  взаємного кохання, яке окрилює людину, і не залишається байдужим до драми тих, чиє серце розбилось від нещасливого.  Ми вивчатимемо твір «Легенда про вічне життя», у якому поет продовжує тему любові й висуває тезу про взаємне кохання як критерій щастя, а також розмірковує над важливими проблемами людського буття.

У 1898 році, через два роки після виходу «Зів’ялого  листя», світ побачила ще одна збірка ліричних творів І.Франка. Поет назвав її «Мій Ізмарагд». Збірка складається із циклів «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Легенди», «По селах», «До Бразилії».

Ізмарагд – літературні збірки творів релігійно – повчального змісту, що складалися в ХІІІ – ХІV ст. у Русі – Україні, поширювалися в рукописних списках ( копіях) серед  східних слов’ян до ХVІІІ ст.

У передмові до збірки І. Франко писав: « Мені давно хотілося написати подібну книжку… Тобі, любий брате чи люба сестро,  що читатимеш оті рядки, бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я, складаючи серед болю й тяжкої гризоти оті прості, часто скорбні, іноді, може, сухо навчаючі та моралізаторські вірші.  Коли з них упаде в твою душу хоч крапля доброти, лагідності, толеранції  не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів, то не даремна буде моя праця…»

Саме у цій збірці було вміщено «Легенду про вічне життя».

- Чи існує, на вашу думку, вічне життя ?

- Чи хотіли б ви жити вічно ? Чому?

- Що потрібно для вічного життя людині ?

Вічність…Це слово приховує якусь таємницю. Люди завжди бажали отримати «вічне життя» - кожен по-своєму.  Але чи варто про це мріяти, чи хоче людина побачити смерть рідних людей,  чи готова жити далі, коли їх поруч нема?

         Так уже влаштоване наше життя, що ми не можемо без інших людей, без спілкування, співпраці з ними, їхньої допомоги й підтримки і, звичайно, їхньої любові. Мабуть, і найбільший егоїст не буде почуватися щасливим, маючи все для задоволення своїх потреб, але залишений сам-один. Тому цілком природною є потреба людини любити, бути коханою, мати сенс життя.

Над цим у своїй філософській ліриці розмірковує І. Франко, над цим поміркуємо і ми.     

- Чи сподобалась вам поезія ?

- Що відчули, прочитавши ( послухавши її) ?

- З’ясування значення незрозумілих слів.

-        Зачитати перші два рядки легенди. Про якого «Олександра Великого» йде мова у творі?

-         Що подарувала богиня «побожному аскету»?

-        Як аскет заслужив у богині чудодійний горіх?(Молитвою і постом)

-        Якою магічною силою був наділений золотистий горіх?( Зачитати слова богині)

-        Чому аскет передав горіх цареві, адже це був дар, про який він мріяв?(Він просив вічного життя, бо йому непотрібні були матеріальні цінності, але потім злякався, бо життя – це - боротьба, а вічне життя - це вічна боротьба. Хотів, щоб цар вічно жив для добра мільйонів) (Зачитати цитату «Та ось сумніви…Се ж безумство…)

-         Чи скористався подарунком Олександр Македонський?

-        Чому він це зробив ?(Кохання до дівчини) Автор вказує на те, що навіть сильні люди можуть бути слабкими. (Зачитати цитату « Та дівчини рабом…мов, пожар не згаса»)

-        Чому цар передав горіх коханій ? (Бо дуже кохав її і не хотів без неї жити вічно). (Зачитати роздуми царя «Вічно жить…ти сам умирай»)

-         Чому, на вашу думку, дівчина взяла від царя горішок, хоч і не кохає його?

-        Якою автор зображує Роксану?( « З її уст вилітають бажання страшні…» ). 

-        Які художні засоби використовує автор, змальовуючи улюбленицю царя? (епітети «предивна краса», «горда красуня», «вогкі очі»; метафори «іскри горять»; порівняння «наче злі вороги»)

-        Чи імпонує вам її поведінка?

-        Чого вона прагне, чи є для неї любов найважливішою цінністю?

-            Яким змальовано Птоломея? 

-             Яку оцінку його діям ви можете дати?( Зрадник, нерозважливий у стосунках, байдужий)

-            Хто хотів урятувати життя царю?(Зачитати слова куртизанки).

-            Як ви оцінюєте вчинок куртизанки? Чому і вона не скористалася подарунком долі?

-            Що сталося з подарунком богині?

-            Чому  Македонський спалив чудодійний горіх, що приносив безсмертя людям? (Зачитати монолог Олександра « Вічно жить і любить…се горіть вік  у вік на кострі»

Визначення жанру твору.

- У яких творах порушуються  вічні питання людського життя?

- Які вічні проблеми піднято у цьому творі?

Філософська лірика - це твори, у яких передано думки й почуття, викликані складними проблемами буття, зокрема проблеми життя і смерті, роздуми про сенс людського життя.

Легенда - це розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя  й діяльність якоїсь особи.

Жанр твору - філософська легенда ( записати в зошити).

 Визначення головної думки поезії.

 Спробуймо схематично зобразити шлях, який здійснив чарівний горішок. Учні записують:

Богиня – аскет – цар – Роксана – Птоломей – куртизанка – цар – вогонь.

- Чому горішок повернувся по колу туди звідки почав свій шлях?

- Чому ніхто не наважився ним скористатися?

- Зачитайте висновок, до якого приходить Олександр Македонський. Чи можна вважати ці слова головною думкою твору ?

Ідея твору - возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя.      «Кольорова мозаїка»

- Якого кольору був чудодійний горіх ?

- Чому він золотий ?

- Як ви думаєте, чому І. Франко використав образ горіха ?

- Чи можна вважати цей образ символічним ?

- Що він символізує ? (  Горіх – символ довголіття, родючості, мудрості )

- Як ви думаєте,  якби золотистий горішок  міг змінювати колір, то яким би він став, коли переходив би  із рук в руки?  Скористайтесь інформацією  і обгрунтуйте свій вибір? 

Символіка кольорів

Червоний - могутність,                       

Пурпуровий - шалене кохання, пристрасть,

Жовтий - зрада,                          

Чорний - влада і сила, трагічний кінець,

Білий - невинність, чистота,

Синій - спокій, холод,

 Зелений -  життя

Аскет білий

Цар Червоний, пурпуровий,

дівчина Роксана Жовтий, чорний

Птоломей синій

Куртизанка   зелений

Проблемне питання.

Домашня робота: 

Чи можна купити любов ?

Вірш «Каменярі» Іван Якович Франко помістив у збірку з промовистою назвою «Думи пролетарія». Усе життя поет відчував свою близькість до народу, закликав знедолених, пригнічених рабським становищем людей боротися зі свавіллям і неправдою.

Вірш «Каменярі» наповнений символічними образами, серед яких — височенна гранітна скала, символ неправди і неволі.

До цієї скали приковані залізними ланцюгами тисячі борців. На їхні плечі давить «один страшний якийсь тягар», але в руках у кожного «тяжкий залізний молот», яким борці мусять будь-що розбити скалу, звільнитися від пут, що гадюччям обвили руки. Жага свободи стане витоком надлюдської сили і допоможе борцям розбити цю зловісну скалу, щоб звільнити себе і свій народ від залізних ланцюгів неволі. У цій нерівній боротьбі гинули борці, уламки скали калічили тіла, але ніщо не могло спинити їхнього бажання звільнитися. Вони знали, що, можливо, їхні імена забудуться, та дорогою, яку прокладуть каменярі, інші люди підуть у нове життя.Каменярі взяли на себе величезний тягар, який зробив їх невільниками власного вибору, віри у те, що їхня справа не буде марною. Вони сильні духом, і ніщо вже не може зупинити поступу вперед.

Іван Франко відчував себе одним із тих каменярів. Він пішов на сильний голос, що «згори, як грім, гримить». Поет не розкриває перед читачем природу цього голосу. Це може бути голос Бога, чи голос людської совісті, чи голос правди. Йому не можна опиратися, не можна випускати із рук молота, не можна ухилятися від важкої роботи. Ніщо вже не має влади над борцями. Заради цієї роботи вони покинули свої родини і не зважають на прокльони друзів і недругів.

Якось відомий український поет Євген Маланюк сказав: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети». Наші митці вели народ за собою, показували йому шлях до кращого життя. Але вони ніколи не ставили себе над народом. Іван Франко теж бачив себе лише одним із багатьох каменярів, які «в одну громаду скуті Святою думкою» важкими молотами розбивають скалу, щоб «кров’ю власною і власними кістками» змурувати дорогу для нового життя, для правди і щастя.
Не для власної втіхи, не заради майбутньої слави творив геніальний поет. Його зболена душа шукала того слова, яке допоможе народові прокинутися від напівсну, допоможе зрозуміти, що без боротьби і самопожертви марно чекати кращої долі.

І. Я. Франко — геніальний український поет, який оспівував людину, її силу.
Вірш «Каменярі» часто називають поемою. І це не випадково. Твір дійсно виходить за межі вірша не стільки своїм обсягом, скільки значущістю поставлених проблем.

Змальовуючи збірний образ закованих каменярів, їх невимовно тяжке становище, автор указує й нате, що дає змогу знести цей «страшний тягар». Це «любові жар», що пломеніє в очах кожного. Каменярі — могутня, нездоланна сила, яка може подолати будь-які перешкоди.
Чим більше Франко показує, за яку важку і небезпечну для їх життя працю взялися каменярі, тим глибше переконання читача, що витримка і сила духу трударів від цього тільки зростає, і вони розіб’ють скелю перешкод і прокладуть шлях до щастя.
І хоч із скромності робітники кажуть, що вони «не герої… і не богатирі», але читач належно їх оцінює: це мужні люди, легендарні богатирі-велетні, ковалі волі й щастя.

Автор не подає розв’язки, щоб ми могли самі домислити її. Але можливий ще й інший варіант. Розв’язка вірша — у майбутньому, в тому, що збудує суспільство для нащадків.

Домашня робота: Мені чомусь здалося, що цей вірш актуальний більше, ніш коли я вчила його в школі. Чи поділяєте мою думку? Знайдіть паралелі із сучасною війною, чт можна так само назвати каменярами наших воїнів? знайдіть п'ять цитат на підтвердження, .аргументуйте свій вибір

Модернізм ( італ. modernismo - «сучасне протягом"; від лат. modernus - «сучасний, недавній") – сукупність художніх напрямків у мистецтві кінця XIX - поч. XX століття 

• розрив з попереднім історичним досвідом художньої творчості

• прагнення затвердити нові нетрадиційні форми в мистецтві

• безперервне оновлення художніх формумовність (схематизація, абстрагованість) стилю 

• загальні риси модернізму:особлива увага до внутрішнього світу особистості;проголошення самоцінності людини та мистецтва;надання переваги творчій інтуїції;розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. 

• ПРОТЕСТ ПРОТИ ЗАСТАРІЛИХ ІДЕЙ

• внутрішній монолог;зображення людської психіки у формі «потоку свідомості»;

• відкриття далеких асоціацій;теорія багатоголосся;

• універсалізація конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип;

• збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ;

• відкриття ірреального та непізнаного;

• Домашня робота: порівняти репродукції двох картин. Одна з них - класичне мистецтво. Інша - продукт модерного мистецтва. На основі особистих вражень напишіть, яка з них  - класика? яка - модерн? Чому? Найважливіше - чому?

"ПОЦІЛУНОК" -  ГУСТАВ КЛІМТ

 "ПОЦІЛУНОК" – ФЕДІР МОЛЛЕР

Мета:

- ознайомитись із основними фактами життєвого ,творчого та громадського етапів життя митця;

-пояснити його роль у становленні національної  української культури  ;

- розкрити ідейний зміст оповідання ;

- розвивати вміння висловлюватися точно , логічно , послідовно , а також давати власну оцінку вчинкам персонажів ;

- визначати особливості реалістичного письма в розкритті соціальних проблем та душевного стану героїв , місце письменника в історії  української літератури ;

-виховувати любов до рідної мови  ,  гордість за її красу і багатство , а також доброту , необхідність бути уважними до ближнього.

-Ким же був Б. Грінченко?

(Поет , прозаїк , драматург ,перекладач ,критик ,мовознавець , фольклорист ,етнограф , історик , педагог ,публіцист , організатор видавничої справи , бібліограф , лексикограф , соціолог , видавець , громадський і політичний діяч ).

Робота над оповіданням «Без хліба» .

-Чи можна дізнатися про що йтиме мова ,  знаючи лише назву?

Серед  домашніх оберегів найпочесніше місце займає хліб . Не випадково наша паляниця має круглу  форму . Хліб – символ сонця у наших предків : як сонце давало життя  усьому  живому  , так і хліб – це життя . Хліб в усі часи був святим , тому жоден  із обрядів не обходився без хліба . А найшановніших  людей зустрічали з хлібом-сіллю на рушникові .

Як і більшість  українських письменників , Б.Грінченко у своїх творах часто звертався до теми села , зображував  життя простого народу . А знав він його дуже добре . Склавши іспити на звання  народного вчителя, молодий   педагог протягом 10 років працював у селах . А оскільки крамольного вчителя довго ніде не тримали , то йому доводилося досить часто переїжджати з  одного села  до іншого.

Тож і не дивно , що оповідання Бориса Грінченка  виявили ґрунтовну обізнаність автора з життям і психологією українського селянина . Пересвідчитися в цьому нам допоможе робота над змістом оповідання «Без хліба».

3)Теорія літератури. 

Оповідання – невеликий прозовий твір , сюжет якого заснований на певному  епізоді з життя одного персонажа.

-Чи можемо ми стверджувати , що твір «Без хліба» - оповідання ?

-Які проблеми порушені у творі ?

-На скільки частин можна поділити оповідання ?

-Про що розповідається в кожній ?

-Що ми дізнаємося про життя селянської родини ?

-Зачитайте портретні дані , що свідчать про бідність та злиденність сім ї .

-Визначення теми та основної думки твору.

-Як змінюється настрій персонажа впродовж твору .

- Прокоментуйте поведінку Горпини .

- Як почувався після крадіжки зерна в гамазеї Петро ?

- Чи був у персонажа інший вихід ? Що б ви йому порадили ?

- Чим можна  вмотивувати  мовчання Горпини і її осуд вчинку Петра ?

- Як характеризує героя його рішення покаятися перед громадою ?

- Як ви думаєте , чому громада  вступилася за  Петра?

- Як ви вважаєте , чи тільки перед Петром стояла потреба вибору , як діяти і жити далі ?

- Якщо життєві обставини ще раз штовхатимуть Петра на крадіжку , чи піде він на це ? Думку вмотивуйте.

Скласти  таблицю  «Герої оповідання та їх провідні риси».

(Петро –люблячий , турботливий , готовий заради родини піти на злочин , уміє визнавати свою провину ,..

Горпина – носій етичних чеснот ,турботлива , любляча , вразлива ,має почуття власної гідності ,…

Староста – байдужий , черствий , …

Громада  - мудра , розуміюча ,готова підтримати , …).

Домашня робота: ознайогмитись із змістом оповідання "Сам собі пан"

Аналіз «Мартин Боруля» (паспорт твору)

Автор «Мартин Боруля»: І. Карпенко-Карий (Тобілевич)

Рік написання: 1886

Рік видання: 1891 р. у журналі «Зоря»

Літературний напрям – реалізм

Літературний рід «Мартин Боруля»: драма

Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія

Тема «Мартин Боруля»: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства.

Ідея «Мартин Боруля»: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими.

Проблематика «Мартин Боруля»:

Проблема людської гідності

Проблема усвідомлення щастя

Проблема праці

Проблема батьків і дітей

Проблема кохання і сімейного щастя

У пєсі “Мартин Боруля” наголошує, що гідність людини визначається не її привілейованим станом, а способом життя – чесною трудовою діяльністю, щирістю і добротою у взаєминах з людьми.

Композиція «Мартин Боруля»

Експозиція — знайомство з родиною Мартина Борулі.

Зав’язка — домовленість Борулі із повіреним Трандалєвим про апеляцію щодо визнання Мартина дворянином.

Розвиток дії – батькова наука синові, дочці Марисі. Зустрічі Марисі з нареченим Миколою. Відмова Борулі сватам від Миколи. Зневажливе ставлення економа поміщика Красовського. Повернення з міста Омелька, крадіжка коней і майна. Приїзд жениха Націєвського, його втеча із заручин, помста Борулі. Поміщик Красовський виганяє родину Мартина із села.

Кульмінація – відмова у дворянстві.

Розв’язка – Мартин Боруля спалює бумаги про дворянство.

Домашня робота: знати теоретичну характеристику твору

Мета уроку:

       Навчальна: ознайомити учнів з творчим та життєвим Івана Карпенка- Карого, його літературною спадщиною; ознайомитися з трагікомедією «Мартин Боруля», визначити провідну ідею твору, охарактеризувати образну систему персонажів твору; визначити рівень художньої майстерності драматурга.

       Розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, коментувати, висловлювати власні враження від прочитаного;

       Виховна: виховувати любов до художнього слова, патріотичні почуття та високі морально- етичні риси простої людини.

o   У чому трагедійність образу Мартина Борулі? (Дійсно існували «нижчі» й «вищі» стани в суспільстві; одні люди вивищувалися над іншими, не маючи ніяких особистих заслуг; Боруля зазнав приниження, прагнув зберегти свою гідність і забезпечити гідне життя дітям відповідно до власних уявлень, які виявилися хибними, бо йшли «проти природи» й проти волі його ж дітей, навіть морально калічили їх, як, наприклад, Степана.)

o   Чи завжди відмова від свого “Я” заради мрій про зміну соціального становища задовольняє духовні потреби людини? 

тема та жанр твору (жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія; тема «Мартин Боруля»: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства). 

o    ідея та літературний напрям твору (літературний напрям – реалізм; ідея «Мартин Боруля»: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими).

o  персонажі твору (Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик. Палажка — його жінка. Марися — їхня дочка. Степан — їхній син, канцелярист земського суду. Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи. Микола — його син, парубок. Націєвський — регістратор з ратуші. Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля. Трандалєв — повірений. Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиновники. Омелько, Трохим — наймити Борулі). 

o   композиція твору (Експозиція — знайомство з родиною Мартина Борулі. Зав’язка — домовленість Борулі із повіреним Трандалєвим про апеляцію щодо визнання Мартина дворянином. Розвиток дії – батькова наука синові, дочці Марисі. Зустрічі Марисі з нареченим Миколою. Відмова Борулі сватам від Миколи. Зневажливе ставлення економа поміщика Красовського. Повернення з міста Омелька, крадіжка коней і майна. Приїзд жениха Націєвського, його втеча із заручин, помста Борулі. Поміщик Красовський виганяє родину Мартина із села. Кульмінація – відмова у дворянстві. Розв’язка – Мартин Боруля спалює бумаги про дворянство).

Домашня робота: продовжити фразу: 

·   «Я думаю, що справа не в тому, до якого соціального стану належиш, а в тому …»

·   «Трагікомедія «Мартин Боруля» для мене — …»

 Мета. Розкрити характери головних героїв п’єси; порівняти мрії головних героїв; формувати вміння осмислювати протилежне, порівнювати, робити висновки; виховувати  повагу до людських чеснот, намагання реально оцінювати себе і власну поведінку, неприйняття прагнення людей привласнити собі те, що тобі не належить, формування людської гідності і поваги до людей незалежно від їхнього соціального стану. 

Комедія — це драматичний твір, у якому відображається смішне і потворне в житті, висміюються негативні риси людей та соціальні вади.

Трагедія - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, що провадить до поразки, часто й загибелі героя; виникла у Стародавній Греції; традиції античної т. розвивала класицистична т. XVII ст.

Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і тра­гедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга.

Драма – це  один із 3 осн. родів літератури (крім епосу та лірики), в якому явища життя та характери героїв розкриваються не через авторську розповідь про них.

Міф - символічна оповідь, що передає  уявлення  певної людської спільноти про виникнення божеств, світу, людини, інституцій, технік і обрядів; як складова вірувань людей на ранніх етапах розвитку був зразковою моделлю для людської поведінки, вчинків і сподівань на майбутнє.

Дворянство - суспільна верства, що сформувалася в Європі у пізньому середньовіччі (XIII-XV ст.), у становому суспільстві юридично, політично і економічно привілейована група; у Польщі, Вел. князівстві Литовському, а також на укр. і білоруських землях, що входили до їх складу, називалося шляхтою; наприкінці XVIII ст. укр. шляхта і козацька старшина влилися до рос. д.; в Зх. Європі політичне панування д. ліквідоване буржуазними революціями XVII-XIХ ст., в Росії - лютневою революцією 1917.

Цінності людського життя  - це ємні емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають всі сфери життя людини. Це цін­ності суспільного ладу, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини.  Акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей — духовної і матеріальної. На мою думку, цінностями життя є честь, совість , повага до старших, милосердя, відвага…

Одна з них — трагедія першого господаря будинку Карпа Адамовича, який вважав себе уродженим шляхтичем, дворянином другого розряду і затято домагався, щоб його прізвище визнали «шляхетним». Карпо Адамович довгі роки позивався в суді про повернення їхньому роду дворянства, і коли, здавалося, позов уже був виграний, хтось із канцеляристів виявив, що в старовинних паперах значиться прізвище ТобЕлевич. Через одну цю буквочку позивачеві у дворянстві відмовили, і він ледь не занедужав від горя. Усі документи, герб і грамоту Карпо Адамович заховав на дно скрині — геть із-перед очей. Ніхто з домочадців не смів згадати про це, щоб не засмучувати батька. Коли через багато років І.Карпенко-Карий написав на основі цієї сімейної історії знамениту п’єсу«Мартин Боруля», він наважився прочитати її батькові. Кажуть, старий заплакав, слухаючи п’єсу.

Прагнення батька домогтися дворянства передалося синові, хоча мало хто про це знає.  Розповідає директор Музею І. Карпенка-Карого  Є.Лисняк:
— Багато хто уявляє Івана Карповича Тобілевича полум’яним революціонером, засланцем, хоча почасти так воно і є. Однак не всі знають, що він 18 років пропрацював у поліцейському управлінні й активно рухався по службі. Ми знайшли в архівах так званий формулярний список — його особисту справу. З нього дізналися, що І.Тобілевич був нагороджений орденом Св. Станіслава III ступеня. Якби йому дали орден I ступеня, він би одержав дворянство, а так трохи не дотягнув. Стати дворянином йому, вочевидь, дуже хотілося. «Революційна» біографія драматурга почалася 1883 року, коли його звільнили зі служби, це теж одна з трагедій цього будинку…

1.Тема твору .  Бездумна гонитва за багатством Максима  Борулі.

2. Ідея . Висміювання шляхтича Мартина Борулі, який протягом довгого часу добивався дворянського звання, доклавши стільки зусиль, коштів, часу, потріпавши удосталь нерви домашніх, він не отримує нічого. Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Проблеми, які порушуються у творі.

1.Проблема людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді.

2.Проблема праці як духовної потреби і джерела матеріального достатку.

3.Проблема батьків і дітей.

4.Проблема кохання і сімейного щастя.

Трагікомедія складається із 5 дій.

Зав'язка - Мартин Боруля подає в суд на Красовського, котрий його, «уродзоного шляхтича», назвав бидлом, а сина — телям.

Розвиток дії - гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав.

Кульмінація - із Сенату надійшла відмова, бо в одному з документів написано не «Боруля», а «Беруля».

Розв'язка - Нарештi, одна лiтера в прiзвищi (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рiд Мартина не визна-ли дворянським.

Домашня робота: ознайомитися зі змістом твору в скороченому віріанті

Театр корифеїв

Театр корифеїв — перший професійний український театр

Час і місце заснування- 1882 р., місто Єлисаветград

Засновник- Марко Лукич Кропивницький

Акторський склад: Марко Кропивницький, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський

Новаторський характер театру корифеїв -синкретичність стилю, український народний репертуар, вистави йшли українською мовою

Репертуар театру корифеїв

Українські п’єси: «Наталка Полтавка». І. Котляревського, «Назар Стодоля». Т. Шевченка, «Дай серцю волю, заведе в неволю». М. Кропивницького, «черноморці». М. Старицького, «Москаль-чарівник». І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці». «Шельменко-денщик». Г. Квітки-Основ’яненка. Історичні п’єси із героїчного минулого українського народу, більшість з яких належали перу М. Старицького, М. Кропивницього, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, Б. Грінченка.

М. Кропивницький — творець романтично-побутового театру в Україні. Його драматургія пов’язана з фольклором і кращими зразками української класичної літератури. («Доки сонце зійде, роса очі виїсть». «Глитай, або ж павук». «Дай серцю волю, заведе в неволю». «Олеся». «Замулені джерела». «По ревізії». «Скрутна доба». М. Старицький — автор історичних драм, соціальних драм, популярних водевілів, які відбивали соціальні зміни та економічні зрушення в українському селі та містах.

І. Карпенко-Карий написав 18 оригінальних п’єс: «Безталанна». «Наймичка». «Мартин Боруля». «Сто тисяч». «Хазяїн». «Сава Чалий». та інші

РОДИНА ТОБІЛЕВИЧІВ І УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР

Історія роду Тобілевичів починається, коли управитель південних степних поміщицьких маєтків Карпо Адамович Тобілевич закохався в Євдокію, покоївку поміщиці Злотькійської.

Євдокія Зіновіївна, родом з містечка Саксагань на Катеринославщині, належала до козацького роду Садовських. Рід збіднів, потрапив у кріпацтво, Карпо Тобілевич викупив дівчину з неволі і одружився з нею.

У селі Арсенівна Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградщина) у 1840 році з’явився на світ їхній первісток Іван. Родина швидко зростала. Вже в селі Костуватім колишньої Херсонської губернії (нині Братський р-н Миколаївської області) народилися Михайло, Петро, Марія, Панас.

Велика родина жила в нестатках. Хоч Карпо Адамович і був дворянином, достатньо довго була тяганина з признанням роду Тобілевичів у дворянстві, і пов’язана вона була з помилкою у прізвищі, якої припустилися писарі. Цей феноменальний випадок з годом використав у своїй комедії «Мартин Боруля». Іван Карпович Тобілевич.

Родина була дружною, діти веселими і талановитими. Згодом вони стануть славнозвісними Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Марією Садовською-Барілотті, Панасом Саксаганським — корифеями українського театру.

Тобілевичі були людьми освіченими, знали багато віршів і пісень на слова Шевченка. Вихованням дітей займалася мати. Вона прекрасно співала народні пісні, майстерно розповідала казки.

У 70-ті роки, коли родина Тобілевичів уже переїхала до Єлисаветграда, в їхньому будинку щосуботи відбувалися «вечірки». всі співали, та найбільше і найкраще — Маруся і Панас.

Кожен з Тобілевичів йшов своїм шляхом по життю, але кожного цей шлях вів до театру. Всі вони з юнацьких років виступали в аматорських гуртках. На професійну сцену Тобілевичі прийшли майже одночасно — 1881-1884 роках.

Родина Тобілевичів стала яскравим сузір’ям корифеїв українського театру.

Тобілевичі театральні режисери й актори: Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський); Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська — Барілотті). Брати Тобілевичі: Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський.

Домашня робота: стор. 85-89 - конспект 

Мета: подати в систематизованому вигляді інформацію про розвиток в Україні драматичного мистецтва, визначити новаторство драматургів, внесок родини Тобілевичів у розвиток української драматургії, показати зв'язок театру з музикою, сценічними декораціями, одягом тощо; розвивати вміння знаходити і систематизувати, узагальнювати інформацію; виховувати почуття гордості за досягнення української культури. Теорія літератури: драматичний твір (повторення). 

Шлях становлення українського національного професійного театру був довгим і тернистим, багатим на великі імена. Сьогодні можна впевнено казати, що це було унікальне явище не тільки в історії культури України, адже діяльність багатьох українських театральних діячів була визнана світом.  

Шкільна драма XVIII ст. Інтермедії. Вертепна драма

Історичні умови, у яких існує драма:

✵ Підґрунтя — античне мистецтво

✵ Значний вплив релігії

✵ Розвиток традицій, закладених скоморохами

✵ Вплив обрядових дійств

✵ Велика роль у зародженні української драматургії освітніх закладів (Києво-Могилянська академія)

Феофан Прокопович — український і російський церковний діяч, учений, педагог, драматург, поет, перекладач, ректор Києво-Могилянської академії. В академії він викладав поетику, риторику, філософію, фізику, арифметику й геометрію. Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами.

Мандрівні дяки — бідні студенти Києво-Могилянської академії (або учні духовних шкіл), які під час різдвяних і великодніх канікул мандрували селами й містами України, щоб заробити на прожиття. Вони створювали й вертепи і під час різдвяних свят показували вистави з колядками.

Драматургія І половини ХІХ століття. Народна драма І. Котляревського

Історичні умови, в яких існує драма. І половина ХІХ ст. — період боротьби за створення самобутньої національної культури, за утвердження національного стилю і мови, за вироблення нових художніх форм.

Характерна ознака драматургії. І половини ХІХ століття — звернення до зображення життя, побуту, моралі, інтересів селянина — найбільш численної тоді верстви трудящих, зображення картин реальної дійсності, образів живих людей; представників народу як позитивних персонажів літератури.

Новаторство Котляревського. Першим і світовій драматургії змалював селянське життя, вивів позитивні образи з народу, заклав основи для розвитку соціально-побутової драми. Його творчість сприяла переходу від традиційної книжної тематики до конкретно-історичного змалювання світу і народу, творенню на основі народної мови оригінальної художньої образності, сприяла урізноманітненню тематики 

Домашня робота: опрацювати статтю підручника на стор. 70-83, бути готовим до самостійної 

Мета: навчити учнів розрізняти биди драматургії, виховувати любов до літератури, до читання, розвивати аналітичні та комунікативні навички.

• Драма (грец. drama — дія) — рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст розкривається через гру акторів. Драма показує людину в напружений момент життя, розкриває характер через дії, вчинки, рух її душі. Драматичні твори мають динамічний сюжет, їх пишуть у формі розмови дійових осіб. 

• З видів прямої мови драматичні твори найчастіше вживають діалог, рідше — монолог, у масових сценах — полілог. 

• Авторська мова використовується лише у ремарках, які виконують службову функцію. У них повідомляється про вигляд, вік персонажів, їх професії, риси вдачі, подається опис сцени.

• Драматичний твір ділиться на частини, які називаються діями або актами. Акти складаються з яв, поява нової дійової особи означає нову яву, не у всіх творах є яви. Між діями є перерви (антракти), які необхідні для зміни декорацій, а також відпочинку акторів і глядачів.

• У драматичному творі — невелика кількість подій і дійових осіб, як правило, — одна сюжетна лінія, коли є побічні, то розвинені слабо і підпорядковані головній. Основні засоби характеристики дійових осіб — вчинки, дії, жести, міміка, мова. Емоційне сприйняття гри акторів посилює музика.

• Драматичні твори, призначені для сценізації, — невеликі за обсягом (70—80 стор. тексту), бо тривалість вистави не може перевищувати 3—4 години.

• Драма як літературний рід поділяється на три види: трагедію, комедію і власне драму. 

• Трагедія — це драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально втілити свої творчі потенції, і об’єктивною неможливістю їх реалізації. 

• Комедія  — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.  

• Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією 

• Власне драма – драматичний твір, в основу якого покладено гострий життєвий конфлікт, але напружена боротьба та складні переживання персонажів не ведуть до трагічної розв’язки. 

• Домашня робота: укласти словничок термінів до теми: театр

Мета: з'ясувати ідею роману, проблематику твору, їх зв'язок із сучасністю, визначити рівень художньої майстерності автора та зна­чення роману й пояснити роль ліричних елементів у виявленні ідейного змісту твору; розвивати творчі здібності учнів при роботі з текстом, виховувати в учнів почуття гідності й прагнення бути особис­тістю на прикладі життя П. Мирного. 

 Актуалізація опорних знань учнів.

Літературна гра «Хто з героїв і героїнь роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

1.  «...дізнавшись від бабусі, що бог усіх «хлібом годує», дивується, чому це мати сама «хліб заробляє,— ось досі з роботи нема»?( Чіпка)

2. «...мав чотири прізвища»? (батько Чіпки)

3. «...до батьків горнувся, а на голоту дивився згорда, хоч сам вийшов із бід­ноти»?(Грицько)

4. «...часто вживав прислів'я «своя сорочка ближча до тіла», «дарованому коневі в зуби не дивляться», «як багатство, то й щастя»?( Максим)

5. «...намагалася повернути свого чоловіка до чесної праці, а, втративши надію на щасливе життя з ним, накладає на себе руки»?(Галя)

6. «...дізнається про страшний злочин сина і, перемагаючи материнське по­чуття любові, йде до волості, щоб заявити на нього»?(Мотря)

7. «...покарала наймичку тим, що почепила їй на шию ненароком задавлене кошеня й примусила так прилюдно мазати панські кухні»?( Генеральша)

8. «...любив вживати високопарні, незрозумілі для простих селян слова на зразок «всесловность земська», «інтелектуальная деятельность», «ал­тарь общественного благополуччя»?( Василь Семенович)

9. «Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, жорстоким, як на ведмеді волоссям, з великим лобом — хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз обвислою губою»?( Василь Семенович)

10.         «...низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина»?(Мотря)

11.         «А й дитина ж то вийшла — на славу. Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе»?(Чіпка)

12.         «З молодих літ зсушена то працею, то нуждою, суха, як опеньок, тиха, бідненько зодягнена»?( Мотря)  

IV. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

• Яка ж головна ідея роману«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»?

Автор правдиво показує в романі стихійну боротьбу селянства проти
буржуазно-поміщицького земства. Вороги трудящого селянства — це насамперед царизм, поміщики й капіталісти і, нарешті, попи та куркулі. Всім    змістом свого роману автор наштовхує читача до такого висновку: трудящі селяни бунтують, повстають, царська поліція і армія придушують ці бунти, повстання

      Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.

Домашня робота: ознайомтесь із матеріалом на стор. 59-60, дайте письмову відповідь на запитання.

У народі кажуть: ніколи не приймай рішення у гніві. Чіпка ж не замис­лювався, перш ніж зробити якийсь крок. Його серце ніколи не радилося з розумом, ставало сліпим у злобі й часто вело на слизьку дорогу. Тому всі його добрі наміри й помисли були перекреслені жахливими вчинками, кри­вавими злочинами. Уявіть, що ви опинилися поряд із Чіпкою в тому часі, але знаєте, що має відбутися з ним далі. Які дії ви б ужили, щоб запобігти трагедії вбитої родини, смерті Галі, долі каторжанина Чіпки?

 Мета: виявити рівень знань учнів, навички засвоєння здобутої інформації, знання змісту роману, уміння використовувати цитати для характеристики головного героя твору 

Анкета головного героя роману Панаса  Мирного

                  «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

1. Ім’я та прізвище … (Ничипор Варениченко).

2. Соціальний стан … ( простий селянин).

3. Історичні події, суспільні настрої … (кріпаччина – розповідь діда Уласа про пана, який узяв до покоїв на службу Івана Вареника); скасування кріпацтва 1861 р. (повернення діда Уласа до пана – закон про відробіток та сплату податку); народні заворушення (розмова чоловіків під корчмою про бунт, думки Чіпки); «голодна воля» (нужденне життя селян без землі).

4. Основні риси зовнішності … (Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, - тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода). (…дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць разом з якоюсь хижою тугою…)

5. Спосіб життя … (у дитинстві – байстрюк, , пізніше – життя сільського гуляки та розбійника).

6. Родина … (мати – Мотря, дружина – Галя).

6. Чіпку турбує … (гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна і робітника).

7. Оточення …(Галя – опора, підтримка, лихі друзі – Лушня, Матня, Пацюк – штовхали на злочини).

8. Тема роману ... (життєпис злочинця Чіпки від народження до ув’язнення на каторгу).

9. Риси характеру головного героя …(працьовитий, злий, жорстокий, не може реально оцінити життя, не має твердих моральних устоїв, злочинець …)

10. Спільне у Чіпки з Грицьком ( безбатченки, разом працювали,  жили в селі,

любов до землі, хліборобської праці, здатні кохати…)

11. Чіпка – правдошукач чи розбійник …

Домашня робота; пілготувати усну характеристику героя

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Клоуз-тести (відповідь на кожне питання — 1 бал).

1. Основна сюжетна лінія роману… (доля Чіпки від народження до ув’язнення).

2. За жанром «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (Соціально-психологічний роман)

3. Роман складається із … частин. (4-х)

4. У другій частині розповідається про … (руйнування Запорозької Січі Катериною ІІ і поступове закріпачення України).

5. Вперше роман був видрукуваний у 1880 році… (у Женеві).

6. Академік Олександр Білецький, аналізуючи композицію роману і говорячи про її складність, порівняв її з… (будинком «з багатьма прибудовами і надбудовами» ).

7. У 1903 р. роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вийшов у Росії на сторінках журналу «Киевская старина» під назвою… («Пропаща сила» ).

8. У творі порушено проблеми: …

9. Співавтором роману був … (брат Панаса Мирного Іван Білик).

10. Початком роботи над майбутнім романом «Хіба ревуть воли…» можна вважати появу нарису … («Подоріжжя від Полтави до Гадячого» ).

11. Назву «Хіба ревуть воли.» автор взяв із … (Біблії, з «Книги Іова» ).

12. Прототипом образу Чіпки став … (розбійник Василь Гнидка).

Як ви вже знаєте, поштовхом до написання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» послужила розповідь хлопчика-візника про полтавського розбійника Василя Гнидку, який, на перший погляд, без жодної на те причини вирізав цілу козацьку сім’ю своїх далеких родичів, не пожалівши навіть немовля. У нарисі «Подоріжжя з Полтави до Гадячого», не відступаючи від страшної правди, Панас Мирний розповідає про селянина із Заїчинців, який організував банду і протягом декількох років наганяв страх на людей чотирьох повітів. Розбійник Василь Гнидка — не патологічний злочинець, а досить багатогранна й надзвичайно цікава особистість: «На все вдатний, до всього здався, чи до ремества, чи до роботи якої. Сам чоботи шив, у млині знав діло, і стрілець з нього запаленний був!». Роздуми над проблемою, як і чому добрий хлібороб стає вбивцею, Панас Мирний не завершує однозначною відповіддю, а навпаки, спонукає читачів шукати відповіді. Письменник не боїться ставити гостро питання про те, що ж змусило багатого вдовиного сина Гнидку піти на такий страшний злочин: «Як такий мирний пахарський побит з його поетичним почуттям, з людяністю викинув з себе такого злющого зарізяку, котрому нічого проткнути ножем горло маленькій дитині, коли воно, прокинувшись, почало у колисці кричати; котрого організаторські сили були такі, що зумів за невеликий час згромадити цілу ватагу усякого люду і за півроку вирізати з нею до двадцяти душ в Зіньківському, Полтавському, Миргородському, ще либонь й у Переяславському повітах? Питання, на котре повинен одповісти наш етнограф. Які почуття водили руками сього розбишаки коли він мив їх у гарячій людській крові, так щиро кохаючи свою молоду жінку?»

У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» звучить неприхована ностальгія за тим часом, коли у людини не буде причини вбивати іншу людину, а всі свої кращі риси й помисли вона віддаватиме благородній справі допомоги тим, хто цього потребує.

Автори роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» заклали у художній текст дуже важливу думку про те, що вибір людиною своєї долі, попри всі зовнішні фактори і впливи, залежить тільки від неї самої.

Чому ж чіпка обирає шлях злочинця-убивці, якщо в нього була можливість зробити інший вибір? Отже, відповідь на це проблемне питання ми і шукатимемо сьогодні на уроці. У цьому нам допоможе ваш «Щоденник подвійних нотаток».

✵ Яке враження склалося у вас про образ чіпки? Які міркування про нього ви записали до «Щоденника подвійних нотаток» ? Обмін думками.

✵ Які вчинки чіпки викликають у нас осуд? А схвалення?

✵ Як чіпка пояснює свої злочинні дії?

✵ Як автор пояснює злочинні дії свого героя?

✵ Чи можна назвати чіпку вольовою людиною? Які епізоди роману засвідчують слабку волю персонажа?

✵ Назвіть випадки, у яких чіпка не дотримується норм народної моралі, переступає через них.

✵ Хто з персонажів бореться за чіпку, намагається витягти його з розбійництва?

✵ Чи достатніми були ці зусилля? Чи проявляв чіпка зустрічне бажання?

✵ Чіпка — «роздвоєна» людина. У чому полягає це роздвоєння? (У Чіпки яскраво виражені два начала — селянське і козацьке, що і позначається на його поведінці). Чи згодні ви з цим?

✵ Як можна оцінити поведінку чіпки після вигнання із земства?

Домашня робота: Продовжити речення.

✵ Доля Чіпки спонукала мене до роздумів про …

✵ Мені шкода (не жаль) головного героя, тому що …

✵ Треба вміти говорити «ні», тому що …

Мета: ознайомити учнів із життєвим шляхом Панаса Мирного, його творчою спадщиною; звернути їхню увагу на таку важливу рису характеру письменника, як уміння залишатися чесною і порядною людиною в непростих життєвих обставинах; виховувати повагу до особистості письменника, бажання наслідувати його життєві принципи..

• Олесь Гончар у статті «Перший симфоніст української прози» так характеризує самобутність творчої особистості письменника: «Натура Панаса Мирного радше мала б вражати дослідників саме своєю внутрішньою цільністю, силою духу, непохитністю митця, що зберіг до кінця своїх днів вірність творчому обов’язку, покликанню, яке він розумів як безкорисливе, самовіддане служіння народові.

Не заради слави трудився Панас Якович — до слави він ставився спокійно. Була мета, висока і благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинали з мороку вируючої дійсності.

Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи». Отже, сьогодні на уроці перед нами стоїть завдання дослідити питання, яким же був Панас Мирний, до чого прагнув у житті, у чому полягає пізнавальна цінність його творів?

• Деякі факти із життя письменника

• Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився ще за кріпаччини, 13 травня 1849 року.

• Почалося його життя в тихому містечку Миргороді на Полтавщині. це місто, за пізнішими спогадами письменника, нічим не відрізнялося «від звичайного села або містечка у хліборобській стороні» : чепурні біленькі хатки під соломою чи очеретом, на подвір’ях господарські будівлі для худоби та збіжжя, тік із стогами хліба та ожередами соломи, а за хатами грядки і садки.

• Глибокий слід залишають у пам’яті перші дитячі враження.

• А які ж то були враження?

• У сім’ї дотримувалися патріархальних звичаїв, вели натуральне господарство, багато працювали, не гордували селянами, домашньою челяддю, не відгороджували від них своїх дітей. Панас ще з дитинства був заполонений чарівним світом народних пісень, казок та легенд, які майстерно розказувала йому нянька Оришка. Хлопчик дуже любив її, на все життя зберіг пам’ять про неї. Безсумнівно, ця стара жінка стала прообразом бабусі Чіпки в романі «Хіба ревуть воли…» :

• «… Казочки бабусині при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою… Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. як рій той, гули в дитячій голівоньці; як завірюха, крутились, вихорились… Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка — поки не засягали всього світа!»

• Письменник дуже любив свою матір, Тетяну Іванівну, тиху, лагідну жінку, яка походила з сім’ї дрібного чиновника.

• Свою безмежну любов до неї він висловив у таких рядках:

• А ти, матусю, пророни

• Хоч так, на сміх, єдине слово —

• І голова моя готова

• Склонитися аж до землі.

• Відомо, що мати письменника вміла майстерно розповідати, артистично, «в особах», із змінами в інтонаціях розказувала вона синові різні бувальщини й історичні оповідки. Тетяна Іванівна з дітьми спілкувалася тільки українською мовою, знала багато прислів’їв і приказок. Можливо, саме від неї обидва брати успадкували літературне обдаровання.

• З раннього дитинства письменник, на відміну від брата, викликав подив своєю мовчазністю, недитячою замкненістю, не переносив сварки. Цією рисою характеру наділив він пізніше свого героя Чіпку та інших персонажів.

• Батько Панаса, Яків Григорович, спочатку служив на посаді канцеляриста, а потім став бухгалтером повітового казначейства. Панас Мирний в одній статті згадував: «Батькове жалування у ті часи було дуже невеличке, і якби не своя земелька, то доводилося б сім’ї й голодувати. А сім’я уже була хоч і невеличка, та й немала на такий достаток: окрім старшого Івана, було ще два хлопці та дівчина. Кожного треба було й одіти і ще про невеличку освіту потурбуватися…»

• Батько з усіх сил тягся, щоб кожному з дітей дати освіту. На кого ж він хотів їх повиучувати? У тих умовах дітям чиновника єдиний стелився шлях — у писарі, в казначеї, в бухгалтери, тобто в чиновники. Поле діяльності — канцелярія; вислужування, рабське схиляння перед начальством; нудні папери, рахівниця. І то була батькова мрія — пустити синів по цій дорозі. Така доля призначалася й малому Панасові.

• Віддали Панаса вчитися в Миргородську початкову школу. 1857 року батька перевели з Миргорода в Гадяч, туди і вся сім’я переїхала. Там 1858 року Панас вступив до повітової школи, у якій провчився чотири роки.

• Добре йому давалась наука, багато він читав і почерк мав чудовий. А добрий почерк для службовця в канцелярії — то майже талант.

• Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб.

• Панас Рудченко поступив на службу і без перерви прослужив усе життя — 58 років, із них 50 років у Полтаві.

• Сильне почуття виникло в Панаса Рудченка до різнобічно освіченої вчительки музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександри Шейдеман, з якою він познайомився на одній з літературних субот. Її обізнаність у літературі, музиці разом з молодістю і гарними блакитними очима глибоко вразили серце 40-річного письменника. Знаючи, що в неї є наречений, він усе-таки наважився добиватися її руки і серця. І переміг! У листі до Панаса Мирного Олександра Михайлівна так пояснила своє почуття до нього: «Твоє добре серце в поєднанні з глибиною твого геніального розуму справляє на мене приголомшуюче враження… і невже мені, грішниці, випало таке щастя і честь бути твоєю дружиною…»

• Панас Мирний захоплювався музикою. Син письменника згадує, що батько добре знав і любив музику, високо цінував талант Миколи Лисенка. Знав він і глибоко розумів народну пісню. Почуття, які охопили його, коли він слухав пісню «Ой, одна я, одна, як билиночка в полі», записані у щоденнику:

• «… І що це за чудова пісня. Я йшов додому, і переливалась вона своїми жалібними переливами в моїй душі, я вже ліг був спати, все кружляло навколо мене, тільки сама ця пісня якось тихо — тихенько чулася і змикала очі».

• Не було в історії української літератури автора скромнішого й вимогливішого до себе, ніж Панас Мирний. Він свідомо уникав популяризації своєї особи, бо дбав лише про долю занапащеної батьківщини, про її духовну потугу. Розмовляв із собою в щоденнику: «Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-богу, не хочу.

• Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу». І ці одкровення митця не були ні фразерством, ані лукавством, адже впродовж усього життя, мов зіницю ока, оберігав таємницю літературного імені, нікому не дозволяв розкривати власний псевдонім. «Про своє життя не подаю Вам ніякої звістки, бо, думаю, не в йому вага й сила, а в тих працях, що до сього появилися у світ або ще коли-небудь появляться», — відмовляв письменник Омелянові Огоновському на прохання надіслати основні віхи біографії для «Історії літератури руської».

• Категорично забороняв він використовувати будь-які факти зі свого життя також і Сергієві Єфремову, який готував до друку тритомник його творів у видавництві «Вік» : «Що ж до мого псевдоніму, біографії та патрета, то про се облиште думати тепера: хай, як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і патрет змалюють, якщо тільки все це на що-небудь буде потрібне, а тепера, на мою думку, — усе це лишнє. Зробив я не дуже-то багато, щоб за життя свого ще себе уславляти. Коли хто про се дбає — то його добра воля; а я думаю, що тепера нам треба не про це дбати, а про те, як би більш намножити доброї-корисної праці, щоб наша мова не занікчемніла, не пропала».

• Постійна обачність, сувора конспірація і надмірна скромність (письменник не опублікував жодної фотографії!) не раз призводили до курйозів. Збереглися три відношення помічника начальника полтавського жандармського управління, що розсилали по всій губернії протягом вересня-листопада 1915 р., про розшук українофіла Панаса Мирного, який «дозволяє собі писати зловмисні революційні твори» : «За одержаними відомостями … видатний діяч українського руху Рудган, якого за прізвищем агентура називає Рудченко, літературний псевдонім «Панас Мирний» чи «Мирний», знаходиться в цей час десь у Полтавській губернії на нелегальному становищі. Повідомляючи викладене, прошу розпорядження Вашого про розшук у ввіреному Вам районі вищеназваної особи і про наслідки прошу мене повідомити». Мабуть, не раз полтавський поліцмейстер чемно здоровкався з шанованою в місті людиною, начальником І відділу казенної палати Панасом Рудченком, і гадки не маючи, що вітається з «небезпечним злочинцем» Рудганом чи Рудчаном.

• Тяжкі випробування випадають на долю письменника в останнє десятиріччя його життя. Не стало багатьох добрих знайомих, яких знав упродовж тривалого часу і з якими працював на ниві рідної культури. Смерть багатьох письменників, театральних діячів, журналістів болісно відгукувалася в його серці. Порушувала душевну рівновагу нервова хвороба дружини. Та найдужче вразила Панаса Мирного загибель у вересні 1915 р. на війні старшого сина Віктора. Біль від втрати посилювався хвилюванням і за долю середнього сина Михайла, також мобілізованого до діючої армії. А в громадянській війні, яка охопила країну після жовтня 1917 р., загинув на початку 1919 р. молодший син Леонід.

Домашня робота: ознайомлення з матеріалом підручника на стор. 49-53 

Мета уроку:

навчальна - удосконалювати навички характеристики образів-персонажів, розкрити майстерність І. Нечуя-Левицького у творенні художніх образів; удосконалювати вміння аналізувати та синтезувати факти, вчинки, давати оцінку образам та явищам літературного твору;

розвивальна - розвивати вміння складати індивідуальні характеристики персонажів; розвивати мовлення учнів, навички виділення головних епізодів, їх коментування, висловлення власних вражень та думок;

 виховна - виховувати в дітей на прикладі життя літературних героїв доброту, почуття справедливості, порядність, бажання боротися зі злом, очищати свою душу від злих думок, контролювати себе, самовиховуватися; формувати в учнів уміння виходити із конфліктних ситуацій, здатність долати життєві негаразди.

Літературний диктант.

1) Ким за родом занять був Омелько Кайдаш? (Стельмахом.)

2) Яких рис характеру Маруся Кайдашиха набралася від панів, у яких довго служила? (Пихатості й облесливості.)

3) Для чого старий Кайдаш постився по п'ятницях? (Щоб, за повір'ям, не втонути.)

4) Коли Карпо вперше підняв руку на батька? (Коли жінки посварилися за мотовило.)

5) Чим закінчилася сварка Карпа з батьками? (Відділенням хати й господарства.)

6) Чому Кайдашиха була незадоволена оглядинами в Балашів на Западинцях? (Свати були бідні, дівчина молода й користі з неї мало; ще й дуже вдарилася.)

7) Що підтримувало Мелашку в домі Кайдашів? (Любов Лавріна.)

8) Де Мелашка залишилася в Києві, коли не повернулася додому з прощі? (У проскурниці в наймах.)

9) Чому і яке нещастя трапилося зі старим Омельком Кайдашем? (Через пиятику втопився.)

10) Як покарали Мотрю за те, що виколола око свекрусі? (Відсиділа два дні в холодній в'язниці.)

11) Коли розкопали «клятий горб»? (Як Карпа обрали десяцьким.)

12) Через що Кайдаші постійно сварилися? (Через землю та худобу.)

Літературна вікторина «Угадай персонажа повісті "Кайдашева сім'я"»

v «Широке лице було сухорляве й бліде, наче в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною» ( Омелько Кайдаш).

v «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Пишала губи. Осміхалася, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом.» (Маруся Кайдашиха)

v «Молоде довгасте лице було рум'яне.Веселі сині, як небо, очі світились привітно і ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все дихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір» (Лаврін).

v «Був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве» (Карпо).

v «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікоть, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима.» (Мотря).

v «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк» (Мелашка).

v Сидів у повітці на ослоні й майстрував... У білій сорочці з широкими рукавами. З-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. (Омелько Кайдаш)

v Розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-під очіпка волосся та й побігла до священика, а потім у волость. (Кайдашиха)

v Вона була в одній сорочці і вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові вона була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. (Мотря)

v Висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, з здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці. (Кайдашиха)

v Вона розцвіла і стала повніша на виду. Її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум'янцем. Вона сяяла, як кущ калини, посаджений серед двору. (Мелашка).

Переглянути відео за темою уроку.

Домашня робота: Метод «Незакінчені речення»

Аби не стати Кайдашами, потрібно…

Записати число, класна робота, тема

Цитатний диктант «Чий це портрет?» 

1.    «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні»?

2.    «Ніколи не сміявся гаразд, а його насуплене жовтувате лице не розвиднялось навіть тоді, як губи осміхались»?

3.    «Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком…»

4.    Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця»?

5.    «Був дуже богомольний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечірню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити»?

6.    «Був дотепним, життєрадісним парубком, а ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю»?

• Записати відповіді.

• Ознайомитись із теоретичним матеріалом:

Жанрова специфіка твору полягає в тому, що повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний ґрунт і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід’ємним елементом національної психіки, що «затаївся в усіх звивах розуму й фантазії щирого українця і є глибоко своєрідним». Контрасти створеного народом величного епосу й дріб’язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення («Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину»). У повісті письменник гумористично показав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім’ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили й здоров’я на безглузді суперечки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті «народного духу». Духовна роз’єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю й мораллю.

ДОМАШНЯ РОБОТА: прочитати епізоди про подорож Мелашки до Києва.

1. Національний зміст української літератури 70-90-х рр. Хіх ст.

Історико-культурні умови розвитку укр.літ-ри 70-90 р. ХІХ ст

Активізація процесів національного відродження. Відновлення діяльності громад. Розгортання інтенсивної наукової діяльності. Перешкоди і заборони з боку колонізаторів: Ємський указ 1876 р. Львів – центр українського культурного і літературного життя «Просвіта». Науково-літературне товариство імені Шевченка.

Українці все тісніше гуртувалися у спільній боротьбі проти соціального, політичного і національного гніту. У цій боротьбі головну роль відігравала інтелігенція, бо саме від неї залежала інтенсивність національного самоусвідомлення українського народу. Саме цими чинниками зумовлено національний зміст української літератури 70-90х рр. ХІХ ст.

2. Розвиток реалізму в українському мистецтві слова 70-90-х рр. Хіх ст.

В українській літературі 70-90 років 19 ст. провідним художньо-стильовим напрямом стає реалізм. Правда життя – головний принцип реалізму. Це об’єктивне відображення дійсності та оточення героя; обґрунтування дій і вчинків персонажів психологічними та соціальними умовами; правдивість відтворення темних сторін життя, змалювання їх такими, як є, без прикрас, натуралізм. Для української літератури 19 ст. є характерним критичний пафос у відтворенні соціальної дійсності, через що реалізм часто називають критичним реалізмом. У самому критичному реалізмі в цей час з’явилися тематично-стильові течії: соціально-побутова (Нечуй-Левицький, Старицький, Грінченко); соціально-психологічна (Панас Мирний, Кобилянська, Стефаник); соціологічна (Франко, Грабовський).

ВИСНОВКИ

У XIX столітті Україна як політичний організм із самостійним внутрішнім життям перестала існувати, будучи остаточно прибраною до рук Росією. Усі особливості місцевого укладу, що відповідали народному характерові й становили кращий набуток національної культури — такі, як організація народної освіти, своєрідний устрій церковно-релігійного життя, — поступилися місцем загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: централізмі, абсолютизмі, бюрократизмі. Боротьба за політичні інтереси старої України закінчилась за відсутністю об’єкта цієї боротьби.

Так, освоюючи все нові й нові сфери народного життя, порушуючи злободенні суспільно-політичні і морально-етичні проблеми часу, вдосконалюючи художні прийоми узагальнення різних сторін дійсності, зростала й мужніла українська література. Незважаючи на постійні утиски й заборони, вона відтворювала духовний і емоційний світ великого слов’янського народу, який, за висловом Івана Франка, угору йшов, “хоч був запертий в льох”

Отже, українська культура XIX століття розвивалася у складних соціальних, економічних і політичних умовах. Але, незважаючи на це, вона виступала рушійною силою в боротьбі народу за соціальну свободу й національне визволення.

Домашня робота:  знати визначення реалізму як напрямку та його ознаки 

• Одним із найпопулярніших і найулюбленіших письменників нашого народу був і залишається Іван Семенович Нечуй-Левицький. Немає, мабуть, в Україні такої людини, яка б не знала пройнятої гумором і дотепами «Кайдашевої сім’ї» чи колоритних образів баби Параски та баби Палажки. «Він заслужив звання народного письменника. Вищої похвали бути не може», — таку оцінку творчості письменника дав Олесь Гончар. 

• Проблемне питання: «Життя яких соціальних верств українського народу зобразив у своїх творах Нечуй-Левицький? У яких творах?» 

• У своїй автобіографії Нечуй-Левицький писав так про місце свого народження: «Од самого берега Росі, на південь, — починається такий рай, якого трудно знайти на Україні».

• Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в надросянському містечку Стеблеві, що на Черкащині, в сім’ї сільського священика.

• Батько письменника, Семен Степанович Левицький, був людиною прогресивною, цікавився історією, шанував козаччину й Шевченка, збирав зразки фольклору, мав велику домашню бібліотеку, завдяки чому І. Левицький ще змалку познайомився з історією України.

• Щоб дати освіту селянським дітям, Семен Степанович на власні кошти влаштував для них школу з українською мовою навчання, в якій його син і навчився читати й писати. Та місцевий шляхтич звелів ту школу закрити: «Як ви вивчите мужиків читати, то підете ви, піду й я на поле робити…»

• А якось, їдучи з Іваном через ліс до Корсуня, батько розповів йому про героїчну битву козаків Хмельницького з польською шляхтою, про мужнього ватажка повстанців Северина Наливайка.

• 2-й учень. Від матері, Ганни Лук’янівни Трезвинської, — жінки веселої, «говорючої і співучої», на руках якої «було все господарство на дворі і в полі», майбутній письменник перейняв любов до пісні, музики. Мати була неписьменна, але мала ніжне серце і чулу душу: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й починала плакати, а малий Іван услід за нею.

• Коли Іванові йшов 13-й рік, мати померла — двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я. ця подія наклала відбиток на все життя письменника. Через усі роки він проніс любов до найдорожчої людини і залишився вірним її пам’яті. Тому до кінця життя, як найдорожчу святиню, шанував і беріг він все, що певною мірою стосувалось його матері.

• Отже, від батька, отця Семена, Нечуй-Левицький успадкував схильність до проповідництва, а від матері — надзвичайну вразливість.

• Домашня робота: за матеріалом підручника ознайомитись із подальшими сторінками біографії та творчого шляху письменника ( стор.32-37)

Мета: нагадати учням періодизацію української літератури від давньої до нової, стилі, напрями та представників; познайомити із суспільно-культурними умовами розвитку літератури 1870-1890 років; дати поняття «реалізм», «натуралізм», розкрити знаки цих напрямів та особливостями реалістичної прози; акумулювати знання про інші культурні сфери: історію, мистецтво; формувати гуманістичний світогляд студентів; сприяти всебічному розвитку учнів, їх духовному збагаченню; виховувати національно свідомих громадян України 

Протягом XIX ст.. митці мінімізували естетикуі прагнули будувати художні твори майжецілковито на зображенні реальності. У цім сенсівсе тогочасне класичне мистецтво було реалістичним. Х. Ортега – і Гассет 

Цитатна доріжка «Романтики про романтизм»«

Ми мріємо про подорож у Всесвіті, але хіба він не є в нас самих? Ми не знаємо ще глибин нашого духу. Саме туди веде нас таємничий шлях. У нас самих міститься вічність з її світами, минуле й майбутнє» (Новаліс).   «Поезія — це дзеркало, яке дивовижно перетворює все, що довкола» (Г. Гейне). «Звичайні речі з повсякденного життя набувають дивних відтінків неповторної романтичної своєрідності, що викликає надзвичайну гармонію душі, відкриту всьому фантастичному» (Е. Т. А. Гофман). 

«Людська уява  —  цілий світ, який звучить на різні голоси й розмальований різними барвами й відтінками. У цьому світі відбуваються найзапекліші битви та драми» (Дж. Байрон).   «У віршах не вчинки й ситуації надають почуттям значущості, а самі почуття надають значущості вчинкам і ситуаціям» (В. Вордсворт).   «Процес пізнання світу починається з пізнання людини» (С. Колрідж).  «Мистецтво — наука про життя, у центрі якої — учення про прекрасне, яке можна осягнути лише інтуїтивно» (Р. Шатобріан).  

Теорія літератури. Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. 

 Проблемні питання

 1. Письменники-реалісти прагнули досліджувати життя й характери людей. Як ви вважаєте, що стало об’єктом дослідження у творах, які ви читали («Полліанна» Е. Портер, «Товстий і тонкий», «Хамелеон» А. Чехова, «Сліпий музикант» В. Короленка, «Жага до життя» Дж. Лондона, «Хатина дядька Тома» Г. Бічер-Стоу)?  

 2. Які явища реального життя, на ваш погляд, варто було б дослідити письменникам у наш час? Поясніть.·        Спіч про прочитану книгу,  яку можна віднести до літератури реалізму. (Спіч — коротка привітальна промова) 

Домашнє завдання. Опрацювати матеріал підручника про реалізм (с.99 – 107). За допомогою Інтернету підготувати повідомлення про визначних реалістів у Франції, Англії, Росії та США.