перегляньте відео

опрацюйте текст підручника

проаналізуйте документи

дайте відповідь на питання

переглянути відео

Мета: пригадати основні події Української революції 1917-1921 рр.; визначати уроки українського державотворчого процесу в період революції ; формувати хронологічну компетентність; удосконалювати навички роботи з історичними джерелами, роботи у групах; висловлювати особисті ставлення щодо здобутків і прорахунків українського державотворення 1917–1921 рр. 

Запитання

1. В який період було зроблено найважливіші кроки із розбудови держави?

2. Яке із даних державних утворень було найтривалішим?

Пригадайте основних діячів Української революції 1917-1921 рр.

1. Створіть рейтинг із 10 діячів революції, які здійснили найбільший вклад у процеси українського державотворення. Свій вибір аргументуйте.

2. Співставте з рейтингами ваших однокласників. На основі обговореної інформації визначте п’ятірку лідерів українських державотворців в роки революції.

Робота з хронологічною таблицею

1. На основі хронологічної таблиці запропонуйте різні варіанти періодизацій Української революції. Кожен із варіантів поясніть.

2. Чому історики визначають нижньою хронологічною межею революції 1917 рік, а верхньою – 1921 рік?

3. Виберіть із хронологічної таблиці десять найважливіших, на Вашу думку, подій Української революції 1917–1921 рр. Синхронізуйте їх із подіями всесвітньої історії відповідного періоду. Заповніть синхроністичну таблицю.

ДОМАШНЄ ЗАВДАНН

1. Опрацювати матеріал параграфа

2. Випереджувальне завдання (на вибір): підготуйте презентації з тем: «Освіта в роки революції», «Відкриття Академії наук», «Українське мистецтво 1917-1921 р.»

Тема. Воєнні дії на території України 1914 – 1917 рр.

Мета: проаналізувати перебіг воєнних подій 1914 – 1915 рр. на українських землях, визначити особливості російської окупаційної політики на Галичині та Буковині в 1914 – 1915 рр.; розвивати увагу, пам'ять, мислення, вміння аналізувати та робити висновки, висловлювати власну думку; удосконалювати навички роботи з історичними картами та історичним матеріалом; виховувати зацікавленість до історії, патріотичні настрої.

Очікувані результати. Після уроку учні/учениці зможуть:

•                називати події Першої світової війни, що відбулися на території України у 1914 – 1915 рр.;

•                визначати особливості російської окупаційної політики на Галичині та Буковині в 1914 – 1915 рр.;

•                показувати на карті місця визначних бойових дій.

Поняття: Галицька битва, Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, окупаційна влада, репресії, депортація.

Основні дати та події:

• серпень-вересень 1914 р. – Галицька битва, битва на Ужгородському перевалі;

• березень 1915 р. – оволодіння російською армією фортецею Перемишль;

Історичні постаті: Г. Бобринський, А. Шептицький.

Хід уроку

1. Актуалізація опорних знань.

1. Бесіда за запитаннями.

• Як ви розумієте поняття «світова війна»?

• Якими були її причини?

• Які військово-політичні блоки були сформовані напередодні війни?

• На яких фронтах відбувалися воєнні дії напередодні війни? Покажіть їх на карті.

• Якими були плани Росії щодо Західної України в Першій світовій війні?

• Які демагогічні прийоми використовувала Росія для маскування своїх справжніх цілей?

2.  Установіть хронологічну послідовність подій.

4 Створення Загальної української ради. (5 травня 1915 р.)

3 Створення легіону Українських січових стрільців. (6 серпня 1914 р.)

1 Початок Першої світової війни. (1 серпня 1914 р.)

2 Створення Головної української ради. (2 серпня 1914р.

4. Вивчення нового матеріалу.

1. Робота з текстом підручника (с. 19).

• Опрацюйте текст підручника.

• Визначте, як просувалися воюючі сторони.

• Коли почалася Галицька битва? (23 серпня 1914)

2. Робота з історичною картою .

• Проаналізуйте карту на с. 20 підручника.

• Зробіть висновок про перебіг воєнних дій 1914 р. та їх наслідки.

3Опрацюйте додаткову інформацію.

• Визначте причини поразки австро-угорських військ та складіть перелік імен, що з нею повязані.

Га́лицька би́тва — одна з найбільших битв Першої світової війни. У операції брали участь 3-тя, 4-та, 5-та, 8-ма, 9-та армії у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Микола Іванов) і 4 австро-угорських армії (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф), а також німецька група генерала Р. Войрша.

Спочатку на правому фланзі, в районі дій 4-ї і 5-ї армій, ситуація склалася несприятлива для російських військ, і вони під натиском австрійської армії стали відходити від міст Красника і Томашова на північ. Лівофлангові армії: 3-тя під командуванням генерала Рузського (з району Дубна) і 8-ма під командуванням генерала Брусилова (з району Проскурова) — розгорнули успішний наступ в напрямку на Львів і Галич. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) опір австрійських військ був подоланий, і вони стали відступати.

Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи генерал Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і тільки 17 серпня дав наказ своїм військам наздоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся великими силами: даремно пробував стримати російські полки 12-й австрійський корпус. Знову, як і над Гнилою Липою, розчарували угорські вояки. 19 серпня в одній угорській бригаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусив кинути фронт, подавшись у слід за угорцями, які ганебно покинули свій бойовий пост. З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста втікали пішки, на возах та кінно угорці, проти росіян вирушили частини стрільців. Хоч погано озброєні, вони не злякалися і точно виконали наказ.

21 серпня російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0

Підсумки уроку.

Заповніть таблицю

 Домашнє завдання.

Опрацювати відповідний матеріал підручника . ЗА Д

ментіВкажіть номер документа (використовуйте кириличну розкладку

Мета: познайомити учнів з ходом військових дій і підсумками війни, з'ясувати, як жилося людині на війні, що відчували фронтовики, як у свідомості солдатів і офіцерів співіснували патріотичні устремління.

завдання:

Навчальні: знати цілі і плани учасників війни; як була розв'язана Перша світова війна, представляти загальну картину бойових дій, знати основні битви Першої світової війни.

Розвиваючі: розвивати вміння учнів аналізувати, зіставляти узагальнювати фактичний навчальний матеріал, робити висновки; розвивати навички роботи з додатковими джерелами; продовжити формування навичок застосування ІКТ при виконанні перевірочних завдань.

Виховні: сприяти формуванню негативного ставлення до війни як способу вирішення конфліктів, підвести учнів до усвідомлення згубного, дестабілізуючого впливу Першої світової війни на життя народу.

Актуалізація опорних знань. ..

- Назвіть причини війни

- Згадайте, що послужило приводом до початку Першої світової війни.

- Назвіть цілі головних учасників війни.

- Коли і чому Росія вступила в Першу світову війну?

- Висновок: напередодні війни найбільш гострі протиріччя існували між Великобританією і Німеччиною, інтереси яких стикалися в багатьох районах земної кулі, особливо в Африці, Азії, на Близькому Сході. Їх суперництво перетворювалося в запеклу боротьбу за панування на світовому ринку, за захоплення чужих територій.

Робота з підручником 

(параграф 4,5,613,14)-заповнюємо хронологічну таблицю

Висновок. Підсумки війни. 

Перша світова війна тривала понад 4 роки (з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918). У ній брало участь 38 держав, на її полях билося понад 74 млн. Чоловік, з яких 10 млн. Було убито і 20 млн. Покалічено. Перша світова війна за своїми масштабами, людським втратам і соціально-політичних наслідків не мала собі рівних у всій попередній історії. Вона справила величезний вплив на економіку, політику, ідеологію, на всю систему міжнародних відносин. Війна призвела до краху самих могутніх європейських держав і складання нової геополітичної ситуації в світі.

Домашнє завдання :

 опрацювати параграфи  4,5,613,14,закінчити хронологічну таблицю

Вступ. Провідні країни світу на початку ХХ ст.: основні тенденції розвитку.

Мета уроку:

визначити, який період всесвітньої історії вивчатиметься в цьому навчальному році; скласти загальне уявлення про народонаселення світу на початку ХХ ст.; охарактеризувати загальні тенденції світового розвитку в 1900-1939 рр.; розкрити зміст основних періодів всесвітньої історії; ознайомити учнів зі структурою та методичним апаратом підручника як передумовою подальшої успішної роботи на уроках і вдома.

Тип уроку:

засвоєння нових знань та вмінь.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати основні цінності та здобутки людства на початку XX ст.;

• описувати становище у світі на початку ХХ ст.;

• складати «демографічний портрет» людства;

• працювати з підручником на уроці та вдома.

ІІ. Актуалізація знань учнів

Бесіда за запитаннями

1. Пригадайте основні події ХІХ ст.

2. Які винаходи та наукові відкриття сприяли поліпшенню життя?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Вчитель: Світ на початку ХХ ст. характеризується завершенням формування індустріального суспільства у провідних державах світу, які поділили земну кулю на сфери впливу. Так остаточно оформилися величезні колоніальні імперії і колоніальна політика досягла апогею.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Демографічна ситуація

Вчитель: Протягом XX ст. населення країн Америки й Африки зростало швидкими темпами. На кінець XIX ст. населення нашої планети становило близько 1 млрд 300 млн чоловік. Найбільш населеною була Азія — понад мільярд жителів (на початку XX ст. — 1 млрд 600 млн чоловік). Найбільш населеною країною був Китай. Там проживало 467 млн осіб. У Європі нараховувалось близько 325 млн осіб, в Америці — 178 млн (у Північній Америці (США та Канада) — 81 млн), Африці — 135 млн і в Австралії та Новій Зеландії майже 5 млн. У пошуках кращого життя в США та інші країни Америки переїхало чимало емігрантів з Європи та Азії.

Колонії переселенців розширилися в Австралії та Латинській Америці. Території, зручні для землеробства, становили трохи більше чверті суші. На них проживало до 9/10 населення світу, яке займалося в переважній більшості сільським господарством. У 1900 р. міські жителі складали лише 10 % населення, тільки в 360 містах воно перевищувало 110 тисяч.

2. Цивілізації

Вчитель: У XX ст. продовжувався бурхливий розвиток індустріальної цивілізації. Привласнююче господарство і відтворююча економіка служили головними засадами суспільного прогресу і кардинально змінили обличчя світу. Ринок став головним регулятором товарного виробництва. Індустріальна цивілізація, прийшовши на зміну аграрній, зумовила панування машинного виробництва й істотне поглиблення поділу праці. Вона вивела Європу в лідери світового розвитку, а згодом високо піднесла роль США.

Під впливом економічних досягнень, загальної інтелектуалізації суспільства зароджувалось прагнення до демократизації держави, національної самоідентифікації й духовного розкріпачення.

Проте в рамках індустріальної цивілізації перехід до правової держави й громадянського суспільства здійснювався поступово, через революції та реформи, які охопили світ від початку століття і тривають до сьогодні. Феноменом XX ст. став тоталітаризм.

На відміну від Європи, на Азійському й Африканському континентах народи зберігали традиційну цивілізацію. Повторення життя предків вважалось вищим сенсом життя. З покоління в покоління передавались традиції, звичаї, система духовних цінностей, мало зрозумілих представникам інших народів.

Феномен «Пробудження Азії» – у другій половині XIX ст. Іран, Туреччина та Китай потрапили в напівколоніальну залежність від європейських держав. Це спричинило насильницьке втягування їх у світовий ринок і кардинальні зміни у внутрішньому житті. Традиційні економічна система і політична структура почали руйнуватися. Пробудження було спровоковано трьома революціями - іранською (1905-1911 pp.), младотурецькою (1908 р.) і Синьхайською (1911-1912 pp.).

3. Характерні ознаки індустріального суспільства

Вчитель: Найбільш прикметною ознакою економічного життя провідних країн (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, США та Японія) на початку століття стало завершення формування індустріального суспільства. Насамперед це означало створення індустріальної структури господарства:

• значно прискорились процеси урбанізації, пролетаризації та соціального розшарування суспільства;

• частка промислового виробництва перевищила частку виробництва

сільськогосподарської продукції.

Світове промислове виробництво з 1871 до 1913 р. зросло майже й 5 разів, а обсяг торгівлі — майже в чотири рази.

Ширше використовується наймана праця — тепер вона охоплює не лише виробництво, а й будівництво, транспорт, сферу послуг, сільське господарство тощо.

У 1914 р. чисельність світового пролетаріату становила 30 млн чоловік. Зросла продуктивність праці (в 1900–1913 рр. вона виросла в промисловості в середньому на 40 %).

Швидкими темпами відбувалася концентрація капіталу й виробництва, створювалися монополії різного типу:

Робота з термінами

• картель — об’єднання кількох підприємств однієї галузі; його учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін, зберігаючи власність над засобами виробництва і продукцією та комерційну самостійність;

• синдикат — об’єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію; за учасниками синдикату зберігається власність на засоби виробництва і виробнича самостійність, але вони втрачають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізується як власність синдикату через спеціальну контору;

• трест — підприємства, що входять до цієї організації, позбавлені виробничої й комерційної самостійності; їх власники передають тресту засоби виробництва і натомість отримують акції відповідно до внесеної ними суми паю;

• концерн — об’єднання ряду підприємств різних галузей господарства (торговельних фірм, банків, транспортних компаній), що перебувають під єдиним фінансовим контролем).

Вчитель: У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести і концерни.

У цей час банки перетворюються на монополістів: вони розпоряджаються майже усім грошовим капіталом, а також значною частиною засобів виробництва і джерел сировини у своїй країні і ряді інших держав. Контроль за господарським життям країни потрапляє до рук всесильної фінансової олігархії. Переважна маса цінностей зосереджується в руках незначної кількості магнатів капіталу. Фінансова олігархія підпорядковує собі увесь державний апарат, спрямовує внутрішню, зовнішню політику урядів.

У період, коли країни вступили в індустріальне суспільство, де панують монополії, типовим стає вивезення капіталу. Лише протягом перших 13 років XX ст. капіталовкладення провідних держав зросли удвічі.

Вивезення капіталу відбувалося нерівномірно. Провідне місце тут належало Великій Британії. На 1900 р. її зарубіжні інвестиції становили 20 млрд доларів, Франції — 10 млрд, Німеччини — 3 млрд, а США — тільки 0,5 млрд доларів. Вивезення товарів та капіталу зв’язало більшість регіонів з європейськими центрами промисловості й банками. Була сформована система світового господарства.

Ще однією характерною ознакою нового індустріального суспільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій, котрі розподілили між собою як світові ринки збуту, так і виробництво товарів. Цей переділ відбувався у гострій боротьбі й не завжди відповідав тому територіальному переділові світу між провідними державами, який уже завершився.

У 1907 р. було укладено угоду про поділ світового ринку і співробітництво між монополіями — «Загальною електричною компанією» (США) та «Загальним товариством електрики» (Німеччина). Фінансові групи — Дж. Рокфеллера і Ротшільдів — поділили між собою «гасовий ринок світу».

Величезний вплив на розвиток суспільства в кінці XIX — початку XX ст. мали науково-технічні досягнення, особливо в галузі фундаментальних наук.

Наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. завершився процес формування індустріального капіталістичного суспільства в Західній і Центральній Європі та в Північній Америці. Це була зона прискореного розвитку — «перший ешелон».

Південно-Східна та Східна Європа, включаючи Росію, а в Азії — Японія лише стали на шлях реформ. Вони представляли зону «наздоганяючого розвитку». Схід, окрім Японії, ще не дозрів до розв’язання буржуазно-демократичних завдань.

У більшості країн Західної Європи та Північної Америки у цей час існували політичні свободи, діяли парламенти, визнавався принцип розподілу влади. Більшою чи меншою мірою їх державний устрій відповідав доктрині народного суверенітету: верховна влада належить народові, який здійснює її, обираючи своїх представників у центральні та місцеві органи влади. У республіках та конституційних монархіях (наприклад, у Великій Британії) існував парламентський режим. Парламенти мали законодавчу владу, видавали закони, визначали бюджет. Виконавчу владу здійснював уряд (кабінет або рада міністрів). Уряд очолював президент або прем’єр-міністр.

Окрім законодавчої та виконавчої влади, в країнах з парламентським режимом діяла незалежна судова влада — система центральних і місцевих судів, а також Верховний суд. Згідно з доктриною розподілу влади всі три гілки влади — законодавча, виконавча судова — мали залишатися незалежними і взаємно врівноважувати одна одну, щоб не допустити концентрації влади, що могло привести до встановлення деспотичного режиму.

Таким чином, характерними ознаками індустріального суспільства є:

1) створення індустріальної системи господарства;

2) прискорення процесів урбанізації, пролетаризації, соціального розшарування суспільства;

3) концентрація виробництва і капіталу, створення монополій;

4) злиття банківського капіталу з промисловим, виникнення фінансової олігархії;

5) вивезення капіталу;

6) утворення міжнародних монополістичних союзів;

7) широке використання досягнень науково-технічного прогресу;

8) зростання ролі держави в регулюванні економічних, соціальних і політичних процесів, поява методів державно-монополістичного регулювання;

9) парламентський устрій, втілення принципу розподілу влад;

10) зміна психології людини і світоглядних цінностей в дусі підприємництва.

4. Політична карта

Вчитель: На початку XX ст. політична карта світу зазнала значних змін. Невелика група економічно найбільш розвинених країн завершила колоніальний поділ світу. У 1900 р. їх володіння становили близько 54,9 % усіх територій, на яких проживало понад 35 % населення. Найбільшою метрополією була Велика Британія — її влада поширювалась на третину суші Землі, в яких проживало близько 70 % населення колоній. Другою за величиною колоніальною імперією була Франція. У французьких колоніях проживали 9,5 % населення колоніальних країн. На початку XX ст. у них з’явились серйозні конкуренти — США й Німеччина. У німецьких колоніях проживало 2,3 % населення.

До того ж переважна більшість формально самостійних країн Азії та Латинської Америки була тією чи іншою мірою залежними від держав Європи та США. Єдиною країною Азії, яка на кінець XIX ст. звільнилася від такої залежності і стала на шлях колоніальних пограбувань, була Японія.

Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею досягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях проживало 1367 млн чол., або 79 % населення Землі. Британська, Французька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька, Портуґальська імперії набули класичних ознак, які їх об’єднували, і водночас призводили до загострення нездоланних суперечностей.

Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латиноамериканські країни, де знаходила притулок трудова й політична еміграція поневолених народів.

Робота з картою

Показати на карті країни:

1. У Європі: Францію, Велику Британію, Німеччину, Австро-Угорщину, Росію.

2. У Північній Америці: США, Мексику.

3. У Латинській Америці: Бразилію, Чілі, Перу, Арґентину.

4. В Азії: Індію, Китай, Японію, Афганістан, Іран.

5. Австралію.

5. Політичне життя

Вчитель: У політичному устрої простежувались дві тенденції — розвиток держав унітарного й федеративного типу. Прикладом унітарних держав на початку століття були Велика Британія, Франція, Італія. Влада у них зосереджувалася в центральних органах, місцеві органи могли самостійно вирішувати лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національній консолідації, а з іншого — спричиняло невдоволення через недостатнє урахування особливостей регіонів. За федеративного устрою влада поділяється між центральним і регіональним урядами. Засади федералізму найбільш послідовно втілювалися в Сполучених Штатах Америки.

Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі століть майже не залишилось. Парламентський режим встановився і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, залежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були президентськими або парламентськими.

У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Масові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і виробили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспільство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія) та соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія, Польща, Голландія та ін.).

6. Соціально-економічний розвиток

Вчитель: За своїм соціально-економічним розвитком країни, в яких на початку XX ст. відбувався процес індустріалізації, умовно можна поділити на три групи («ешелони»). Першу групу очолювали Англія, Франція, США; далі йшли країни Центральної і Південно-Східної Європи, Іспанія, Росія; останніми були держави Латинської Америки, Азії й Африки. Такі країни, як Німеччина, Італія, Японія, випереджали країни «другого ешелону», але і в першому їх не визнавали за рівних. Вони відверто вимагали собі «місце під сонцем».

У 1900–1903 pp. сталася світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На передові позиції впевнено вийшла машинобудівна промисловість.

Значно зросли обсяги виплавки сталі; тут першість належала США. Дедалі більшого поширення набували нові джерела енергії — електрика й нафта. За допомогою транспорту і зв’язку світ поступово об’єднувався, хоча до цілковитої гармонії було ще дуже далеко.

Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні й економічні процеси, які створювали об’єктивні й суб’єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.

Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напруженою. Великі держави почали утворення союзів: у 1882 р. був підписаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією (Троїстий союз), їм протистояв альянс Англії, Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда за запитаннями

1. Назвіть характерні ознаки демографічної ситуації в світі на початку ХХ ст.

2. Назвіть основні ознаки індустріального суспільства.

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 1.