Видатні постаті кафедри

Видатний професор кафедри «Залізнична колія та колійне господарство» НН КІЗТ НТУ, відомий в Україні та за кордоном вчений-колійник.

Професор, доктор технічних наук, академік Транспортної академії України, Почесний залізничник, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України.
Едуард Іванович — відомий в країні і за кордоном вчений в галузі залізничної колії та її взаємодії з рухомим складом, засновник і керівник наукової школи в цій галузі. Народився 11 квітня 1941 р. в м. Нижній Тагіл Свердловської обл. Романтика залізних доріг, які мов судини пронизували країну від краю до краю, покликала Едуарда Івановича до навчання у Ленінградський інститут інженерів залізничного транспорту (1957—1962) — найстаріший вуз з підготовки інженерів залізничного транспорту. Після закінчення інституту він отримав фах інженера колійника-будівельника. Небайдужість до обраної професії, ентузіазм, прагнення до новацій відрізняли Едуарда Івановича. Завдяки ґрунтовній підготовці він у 1974р. захистив кандидатську, а у 1992 — докторську дисертації, згодом отримав звання професора, академіка.

Свій значний досвід та знання Е.І. Даніленко передає молоді. Загальний стаж науково-педагогічної роботи у вузах — 46 років. Працював в Ленінградському інституті інженерів залізничного транспорту (1966—1982); в Дніпропетровському інституті інженерів залізничного транспорту (1983—1997); з 1997 р. дотепер працює в Державному економіко-технологічному університеті транспорту професором (тривалий час був завідувачем) кафедри «Залізнична колія та колійне господарство». Крім того, очолював міжвузівську науково-методичну комісію з підготовки фахівців; був членом фахової ради з транспорту Міносвіти та науки України. Приймав участь в розробці головних навчально-методичних програм і стандартів Міносвіти України. Едуард Іванович автор більш 180 наукових праць, серед яких монографії, патенти на винаходи, навчальні посібники, нормативно-технічні видання для Укрзалізниці. Він є автором першого в Україні 2-томного підручника «Залізнична колія». Е.І. Даніленко тісно пов’язує викладацьку діяльність з практикою у вирішенні найгостріших галузевих проблем. З 1992 р. до теперішнього часу він член науково-технічної ради Головного управління колійного господарства Укрзалізниці; постійний представник Укрзалізниці в Організації співдружності залізниць Європи і Азії (ОСЗ) в якості експерта технічної комісії з питань залізничної колії. За роки своєї роботи брав участь в розробці ряду важливих науково-технічних програм галузевого та міжгалузевого рівня для СРСР і України, в тому числі у впровадженні нових конструкцій стрілочних переводів для високих швидкостей руху поїздів для колій СРСР. За вагомі досягнення у науці і техніці Е.І. Даніленко у 2007 р. занесений в Енциклопедію сучасної України (том 7). Його також нагороджено почесним званням «Винахідник СРСР» (1989), медаллю «Ветеран праці» (1992), почесним знаком «Почесному залізничнику» (1996), наручним годинником та подякою міського голови Києва (2003), почесним знаком «Залізнична Слава III ступеня» (2004), почесним знаком «За доблесну працю» (2006). У 2010 р. йому в складі колективу Укрзалізниці за роботу «Будівництво та реконструкція залізничної мережі України для збільшення пропускної спроможності та запровадження швидкісного руху поїздів» присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. Натхнення і творчі сили для своїх досягнень Едуарду Івановичу додає його дружина Тетяна Петрівна – також науковець, кандидат технічних наук в галузі металознавства. Все своє життя Е.І. Даніленко живе за принципом: «Дорогу здолає той, хто йде».

З 1992 р. по 2016 р. доцент і професор, а у 2007–2010 рр. завідувач кафедри «Реконструкції та експлуатації залізниць та споруд», відомий в Україні вчений-колійник, який тісно співпрацював з виробництвом та є автором багатьох нормативно-технічних документів для "Укрзалізниці". Є Почесним працівником транспорту України, удостоєний нагороди “Залізнична слава”.

Михайло Іванович — відомий вчений в галузі проєктування залізниць та колійного господарства, один із засновників колійної кафедри та колійної наукової школи у Києві. Народився 27 серпня 1957 р. в сім’ї залізничника у н. п. Дуброва Олевська, а потім проживав в м. Білокоровичі Житомирської області. З дитинства надихався працею батька, котрий був колійним майстром, і після закінчення школи пішов працювати на залізницю. В дистанції колії побачили неабиякий потенціал молодого робітника і направили на навчання до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, який він закінчив з відзнакою у 1984 р. за спеціальністю «Будівництво залізниць, колія і колійне господарство» та отримав фах інженера шляхів сполучення-будівельника. З ХІІТу доля направила Михайла Івановича до аспірантури Московського інституту інженерів залізничного транспорту, де він займався науковою роботою разом з найбільш видатними вченими-залізничниками того часу. У 1990 р. він під керівництвом проф. Турбіна І.В. успішно захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 05.22.03 – «Проектування залізниць» на тему: «Формування проектних рішень по зняттю обмежень швидкості поїздів». Пізніше отримав вчене звання доцента кафедри вишукувань, проектування та будівництва залізниць.

З 1992 р. Михайло Іванович почав працювати у Київській філії ХІІТу, став засновником та ідейним натхненником колійної кафедри й розпочав науково-дослідні розробки прикладного характеру для українських залізниць. Він майстерно навчав студентів, заохочував їх цікавість до залізниці, часто проводив пізнавальні екскурсії на виробництво. Навколо нього у Києві сформувалося ядро молодих науково-педагогічних працівників, які й зараз працюють на кафедрі залізничної колії та колійного господарства.

У 2016 р. через важку хворобу Михайло Іванович був вимушений покинути роботу, але й дотепер цікавиться долею рідної кафедри та підтримує своїх учнів.

Видатний залізничник, який пройшов трудовий шлях від колійного майстра до головного інженера Південно-Західної залізниці та начальника Київського метрополітену.

Микола Миколайович — почесний залізничник, а також висококваліфікований інженер, який усе своє життя присвятив українським залізницям. Його карєра була тісно повязана з колійною галуззю, а в своїй роботі він завжди підтримував колег колійників, брав участь у підготовці молодих кадрів для залізниці та метрополітену, сприяв розвитку колійної науки. Працюючи головним інженером Південно-Західної залізниці на початку 2000-х років саме його великими зусиллями було проведено реконструкцію станції Київ-Пасажирський, побудовано Південний вокзал, Георгіївську церкву та супутню привокзальну інфраструктуру. У 2003–2006 рр. Шавловський М.М. працював начальником КП "Київський метрополітен", і як досвідчений інженер та керівник, вніс багато інновацій в роботу та мав значну підтримку трудового колективу. Зокрема його зусиллями відбулося переобладнання пропускної системи метрополітену з відмовою від застарілих жетонів й уведенням безконтактних карток, у вагонах метро зявилися інформаційно-рекламні монітори, почалася підтримка вітчизняного метровагонобудування тощо.

До діяльності колійної кафедри Микола Миколайович неодноразово долучався як голова державної екзаменаційної комісії під час захисту кваліфікаційних дипломних робіт студентів. Також він був залучений до науково-дослідної роботи кафедри, і в 2001 р. під керівництвом проф. Е.І. Даніленка захистив кандидатську дисертацію.

Доктор фізико-математичних наук, професор – фахівець у галузі механіки. Сферою наукових інтересів є математичне моделювання, динаміка систем з коче­н­ням, теорія стійкості руху, теорія біфуркацій і ката­строф динамічних систем.

Володимир Григорович народився 28.09.1953 р. в Запоріж­жі. З молоду мав хист до математики та фізики, цікавився астрономією, тому вирішив вивчати небесну механіку в Московському державному університеті, який він успішно закінчив у 1975 р. Потім (у 1976-1979 рр.) працював на АНТК ім. О. Антонова в Києві, а з 1979 р. по 1994 р. – в Ін­ституті механіки Національної академії наук України, де захистив кандидатську дисертацію. У 1996 р. почав працювати у Київському інституті залізничного транс­порту, де захистив докторську дисертацію й отримав (у 1999 р.) вчене звання професора кафедри теоретичної і прикладної механіки. Протягом багатьох років Володимир Григорович підтримував тісний зв'язок з кафедрою залізничної колії та колійного господарства, розвивав наукову школу, займався моделюванням динаміки елементів рухомого складу та колії з використанням Maple, працював з аспірантами й певний період входив до колективу кафедри. В подальшому перейшов працювати в Донецьку академію автомобільного транспорту, а з 2014 р. працює у Інженерному інституті Запорізького національного університету.

Яремчук Богдан (народився 1 липня 1991 р. в м. Біла Церква) у 2013 р. закінчив Державний економіко-технологічний університет транспорту за спеціальністю  "Залізничні споруди та колійне господарство" та здобув кваліфікацію інженер з залізничного транспорту. Після цього він поступив до аспірантури при кафедрі ЗККГ, де працював над дисертацією та паралельно займався викладацькою роботою на посаді асистента. Богдан Васильович цікавився наукою й усім сучасним та впроваджував інновації у свою науково-педагогічну діяльність, він був доброзичливою та чуйною людиною, користувався любовю та повагою студентів, мав авторитет у колективі кафедри.

Після повномасштабного нападу росії у 2022 р. Богдан добровільно пішов до сил територіальної оборони Білої Церкви, а у вересні 2022 р. в Тернополі пройшов курси тактичної медицини. Від рядового солдата він дослужився до офіцера, заступника командира з психологічної підтримки персоналу 5 стрілецької роти 2 батальйону ТрО військової частини А7042 114 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. 

Молодший лейтенант Яремчук Богдан Васильович загинув на російсько-Українській війні 20 серпня 2025 року в районі н.п. Федорівка Бахмутського району Донецької області. 

Він проявив мужність, вірність і самопожертву, ставши справжнім прикладом любові до Батьківщини. Завдяки таким героям як Богдан Україна має майбутнє, а народ – надію на перемогу та мирне життя.

Нехай світла пам’ять про нього завжди живе у ваших серцях і серцях усіх українців. Ми схиляємо голови у глибокій вдячності та повазі до його подвигу.