Поради психолога

Практичний психолог Рудич Оксана Олександрівна

Психологічна служба в школі

Поради для педагогів: як підтримати дитину у час війни

1. Будьте емоційно стабільними

• Діти зчитують ваш настрій. Якщо ви спокійні — вони теж почуваються безпечніше.

• Важливо зберігати витриманість, навіть коли дитина тривожиться чи плаче.

2. Слухайте і приймайте без оцінок

• Не заперечуйте почуттів: якщо дитина боїться — скажіть: «Тобі страшно. Це нормально».

• Дайте можливість виговоритися — іноді їм важливо просто бути почутими.

3. Дотримуйтеся рутин і передбачуваності

• Розклад, звичні ритуали (навіть прості “ранкові кола” або “п’ять хвилин тиші”) — створюють відчуття стабільності.

• Повідомляйте про зміни заздалегідь.

4. Давайте право на вибір і контроль

• Надавайте дітям можливість вибору в простих речах: де сидіти, з чого почати завдання, як відповідати (усно чи письмово).

• Це повертає відчуття керованості в умовах, де багато невизначеності.

5. Використовуйте ресурсні вправи

• Короткі дихальні техніки: "дихаємо як хвиля" або "дихаємо разом із рукою".

• Арт-паузи: малювання «мого місця сили», «мій оберіг», «моє сонце».

6. Не нав'язуйте розмов про війну

• Говоріть, коли дитина сама ініціює діалог.

• Не змушуйте ділитися досвідом, не драматизуйте — говоріть просто, щиро й коротко.

7. Залучайте до добрих справ

• Спільне виготовлення листівок для воїнів, турбота про однокласників, міні-проєкти — це створює відчуття значущості.

8. Співпрацюйте з батьками і фахівцями

• У складних випадках повідомте психолога або соціального педагога.

9. Створюйте простір безпеки у класі

• Забороняйте булінг і знецінення. Активно підтримуйте атмосферу довіри та взаємоповаги.

• Використовуйте «правила доброти», створені разом з учнями (наприклад: «не сміємося з чужих слів», «питаємо, перш ніж торкатися», «не примушуємо»).

10. Підтримуйте дітей з досвідом втрати або травми

• Не змушуйте «повертатись до нормального життя» — адаптація потребує часу.

• Якщо дитина пригнічена, замкнена чи агресивна — дійте м’яко, з підтримкою. Направляйте до психолога, не залишайте наодинці.

11. Реагуйте спокійно на тривожні сигнали

• Якщо дитина боїться сирени, стрибає при гучних звуках або запитує про смерть — не ігноруйте.

• Відповідайте щиро, без зайвих подробиць:
  – «Так, буває страшно. Але ми зараз у безпеці, я поряд».

12. Піклуйтесь про себе

• Ви не можете підтримати інших, якщо самі виснажені.

• Знаходьте ресурси для відновлення, звертайтесь за підтримкою до психолога, колег або спеціалістів з кризового супроводу.

Карантин. Поради вчителям

Дистанційне навчання – це, насамперед, не про технічні засоби, а про те, як учителю налагодити зв’язок з учнями, підтримати їх і вдало спланувати роботу. Що можна порекомендувати вчителям.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

Перше. Учителі готові до змін  зараз працюють у новому форматі, або готуються до цього: вони дуже швидко адаптуються до зовнішніх умов, а це величезне навантаження. Я б дуже хотіла, щоб сьогодні не тільки лікарі, а й вчителі відчули наші повагу і вдячність за те, що вони роблять.  Це зараз важливо для нас усіх.

Друге. Батькам потрібно бути дбайливими до вчителів, тому що вони зараз працюють у стресі, у нових для себе умовах. Вчителі повинні бути уважними до батьків своїх учнів.

Учителям важливо пам’ятати, що батьки зараз опановують невластиву для них професію. І вони відчувають таку ж надмірну напругу – відчуття небезпечності особистого простору, страх за життя і неможливість впоратися з новою ситуацією та новими компетенціями.

Третє. Коли вчитель спілкується з дітьми – неважливо, якого вони віку і чи це дистанційне або безпосереднє спілкування. Діти в контакті більшою мірою з вашим емоційним станом, з тим, що ви відчуваєте, як ви говорите – а не що ви говорите.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. Якщо ви занепокоєні незвичною працею в онлайн-режимі, ви можете відверто сказати дітям, що це для вас новий досвід і ви трохи збентежені роботою в онлайн. Це нормально – сказати дітям будь-якого віку, що ви це робите вперше і вам дещо ніяково. На цьому досвіді дитина вчиться у вас – зокрема і того, що ви дозволяєте собі бути вразливими в той час, коли ви знімаєте “корону” і вчитесь нового. Те, як ви опановуєте новий досвід, може бути більшим уроком для дітей, ніж те, що вони вчать сьогодні за навчальним планом. Ви супроводжуєте дитину під час навчання, і за цей час вона має здобути не тільки академічні знання, але й досвід, як навчатись нового – і цей шлях діти зараз можуть пройти разом із вами.

2. Діти зараз позбавлені живого контакту. Ми створені так, що найкраще ми сприймаємо інформацію, коли бачимо живу людину. Якщо в наявних умовах у є можливість живого контакту, це буде набагато продуктивніше. Бачити і чути вчителя – це те, чого потребують діти в будь-якому віці. Також чудово, якщо ви будете готувати презентації на 7-10 хвилин, тому що в сучасних дітей провідний канал сприйняття інформації – візуальний.

3. Діти відвикають від колективу та вчителя, і якщо не намагатись “втримати” їх, після карантину доведеться вкладати час і зусилля в адаптацію, “повернення” дітей. Найважливіше зараз – не втратити з ними контакт і зберегти довіру. Якщо у вас є можливість зробити для учнів розсилку – просто з жартом, з чимось особистим, з людським зверненням – це буде прекрасно. Дітям зараз тривожно, а якщо нам тривожно – ми не вчимось. І чим більше поряд із дітьми адекватних дорослих, тим краще. А кому довіряє дитина? Батькам та вчителям. Насправді це буде на користь навчанню і зараз, і тоді – коли все це закінчиться і діти знову прийдуть до школи. Ви не повинні втрачати зв’язок.

4. Зараз у вас є можливість змінити свій образ і ставлення дітей до себе з формального і вимушеного на ставлення до вчителя як до людини. Якщо зараз учитель зробить щось, що не вкладається у стандартний образ, щось, що спочатку викличе в дитини навіть шок (скажімо, відправить жартівливу розсилку або одягне для відеочату котячі вушка), – це буде прекрасно. У вас є можливість поекспериментувати зі своїми образом та підходом. Це не має бути насильство, але якщо для вас це органічно і ви відчували себе у школі затиснутою в жорсткі межі – зараз саме час для експериментів.

5. Якщо дитина зробила домашнє завдання і бачить, що дорослий його не перевірив, – у неї знижується мотивація. Тому, якщо ви даєте домашнє завдання, то обов’язково дайте і зворотний зв’язок у зручному для вас вигляді. Також важливо обговорити, що буде, якщо дитина не виконає завдання.

6. І, нарешті, потурбуйтесь, щоб самим не вигоріти. Ми увійшли в цей карантин уже вигорівшими і живемо зараз у режимі енергозбереження. Ми не знаємо, наскільки це затягнеться. І тому вмикаємо турботу про кожен елемент системи – і про себе також.

МОЛОДША ШКОЛА

1. Ідеально, якщо у вас є можливість і сили збирати дітей через Zoom або подібні застосунки з можливістю відеоконференції, щоб діти могли спілкуватись одне з одним – хоча б 10 хвилин на день. Нинішня ситуація – чудова можливість стимулювати дітей до спілкування в колективі, що, між іншим, є профілактикою булінгу.

Класна група у вайбері або щось інше, будь-який застосунок, який дасть можливість дітям надсилати одне одному промені добра, – це має бути ініційовано вчителем. З маленькими можна разом співати пісеньку – скажімо, ту, яку вони співали у класі, або проводити те ж ранкове коло: його можна робити в загальний конференції – “привіт-привіт” і надсилати одне одному сердечки.

2. Спілкування онлайн – це велике психічне навантаження для маленької дитини, у деяких аспектах набагато більше, ніж перебування у класі. Це стосується малюків, у яких ще немає внутрішнього розуміння, як влаштоване віртуальне спілкування.

На вас падає велике навантаження, бо ви стаєте модераторами загальної розмови. Вам треба впевнитись, що всі бачать одне одного, що в кожного є право голосу, і ви регулюєте ці контакти. Окремо вам треба попередньо побудувати концепт і план вашої зустрічі так, щоб це не перетворилося просто в загальний галас.

3. Важливо відзначити кожного персонально. Якщо знайдуться сили, кожному сказати добре слово та прислати персональний смайлик, як дають наліпки малюкам.

4. Для малюків важлива не частота, а регулярність спілкування. Можна виходити у відеоконференцію не щодня, а кілька разів на тиждень – це логічно ще й з огляду на те, що на підготовку витрачається набагато більше часу. Треба також дати собі час на відновлення, бо віртуальне спілкування для багатьох енергетично затратніше, ніж урок у класі.

5. Коли діти зустрічаються після розлуки і перебувають у стані стресу, та ще й зустріч відбувається в незвичному форматі – треба максимально уповільнити темп розмови. Тому що від наших темпу і гучності залежить стан того, хто з нами взаємодіє. Ваш спокійний і тихий голос уже буде стабілізацією.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

1. З підлітками важливо встановити жорсткий режим зустрічей. Треба, аби вони чітко знали, що коли буде, коли вони здають домашнє завдання тощо.

2. Важливо, щоб учитель дав підтримку учням. У тому сенсі, що він має розуміти, як їм складно – насамперед, не спілкуватись одне з одним. Адже головне завдання підліткового віку – входити в контакт зі своєю референтною групою, тобто з однолітками. А вони зараз майже позбавлені цього контакту.

3. Хоча підлітки – вже не малюки, чудово, якщо у вчителя буде можливість їх усіх бачити. Якщо ви можете сказати персональне слово кожному або просто перелічити всіх у загальному чаті – це теж буде важливо. Тому що, не дивлячись на їхній опір дорослим, підліткам треба відчувати себе частиною загалу. Прекрасно, якщо у класі був спільний ритуал – наприклад, вітання або прощання, чи якась особлива фраза. Якщо цього не було – вчителям було б чудово такі ритуали напрацьовувати. 

4. Сучасні підлітки технічно просунутіші за нас – і важливо не соромитись просити їх про допомогу. Підліток опирається материнській фігурі. Саме тому, працюючи з дітьми цього віку, вчителькам дуже складно зберегти авторитетні позиції. Коли я працюю зі вчителями, які вчать підлітків, я прошу їх не входити в роль мами. Адже вони постійно потраплятимуть під материнську проєкцію і до них буде опір.

Навпаки: якщо в підлітків буде можливість відчути свою силу, це підніме авторитет учителя в їхніх очах. А якщо згодом ви скажете: “Дивіться, я взагалі цього не розуміла, але завдяки вам змогла опанувати” – це стане зоною їхнього найближчого розвитку. Вони відчують, що допомогли іншому, зробили потрібне і важливе. Якщо вчителька, від якої цього не очікують, раптом опанує інтернет – її “бали” в очах підлітків одразу злетять до стелі.

5. Ця криза може привести нас до нового формату стосунків з учнями. Ви можете сказати: “У мене зараз купа технічних питань, до кого я можу звертатись?”. Або спитати в них, які фільми або серіали вони дивляться, в які ігри грають – це стане можливістю бути в більшому контакті і зрозуміти, чим вони дихають.

СТАРША ШКОЛА

1. У старшій школі діти зазвичай самі знають, чого їм не вистачає і де в них слабкі місця. Учитель спрямовує їх, відкриває їм двері і насправді більше орієнтується на питання, які вони ставлять. Ну, і сам ставить питання – у чому зараз я можу вам допомогти?

2. Говоріть їм, якщо виникають технічні складнощі і просіть поради. І, можливо, якщо в них залишаються сили і час, запропонуйте бути тьюторами, розробниками і “пояснювателями” чогось для молодших дітей. Тому що учні середньої школи будуть краще вчитись у старшокласників, ніж у вчителів. А для старшокласників це можливість повторити матеріал, адже ЗНО містить програму всієї школи з 5 класу.

3. Для старшого школяра вчитель є провідником. Це довірена людина, до якої можна звернутись. Карантин – це час, коли діти можуть поставити вам додаткові запитання, надолужити щось за індивідуальним планом. Учитель час від часу має виходити на спілкування з усією групою, але можна також просто надсилати завдання в месенджер: у нормі, у старшокласників має вистачити послідовності їх виконати. Звісно, це не скасовує особистий контакт, адже це, окрім передачі знань, – підтримка.

Важливо розуміти, що ця криза дає нам можливість обнулитись, вийти з цього в новій якості одне для одного. Це шанс і для вчителів, і для директорів шкіл – передивитись відносини, кордони одне одного. Ця можливість не пов’язана з віком, посадою або обставинами, а виключно з нашими станом і готовністю до змін.

Практичні поради класному керівникові для роботи з дитиною з ООП

Цей матеріал  дає нам можливість знайти правильний підхід  до діток з особливими освітніми потребами.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу . Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей.

Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності - і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психолоіїчних консультаціях.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей:

Навчальний процес: впровадження навчальних стратегій, спільне обговорення результатів роботи класу, разом можна з’ясувати на які результати ми очікуємо і чого нам вдалося досягти, більш детально розглядаємо елементи уроків і виявляємо моменти на які потрібно звернути увагу.

Оцінювання результатів:

якщо обидва фахівці обрали вірну навчальну стратегію, підготували дитячий колектив до позитивної взаємодії один з одним, то оцінювання - це не складний етап, але робимо це об’єктивно, а для дитини з ООП акцент робимо на виконанні адаптованої або модифікованої програми з предмету.

Дисципліна:

простими словами пояснюємо дитячому колективу, що ми всі різні і в цьому наша перевага. Просимо допомоги у дітей діяти однаково і спокійно ставитися до проявів незрозумілої поведінки, якщо така є у дітей з особливими освітніми потребами.

Звітність:

не забуваємо про професійну етику і конфіденційність, обговорюємо результати навчання, комунікативні навички та соціалізацію дітей з ООП з їх батьками. Знаючи потреби дитини звертаємося до адміністрації з метою обладнання навчального середовища. Разом пишаємося досягненнями дитячого колективу.

Від спільних координованих дій вчителя і асистента в процесі роботи в інклюзивному класі виграють не тільки діти з особливими освітніми потребами, а й усі учні класу;

Сприяти успішній адаптації в соціумі.

Корекційна робота з дітьми з особливими освітніми потребами сприяє позитивному прогнозу щодо отримання якісної освіти та інтегргації в суспільство, а також формуванню інтересу до навчання, адекватної самооцінки, особистісних установок.

2. Річний план роботи практичного психолога  Комишнянської загальноосвітньої школи  І- ІІІ ступенів  Рудич Оксани Олександрівни на 2015 – 2016 н. р. скачать

3. «Лідер і його команда» Заняття з елементами тренінгу з учнями 9 класів  скачать