Єврейський німецькомовний поет і перекладач Пауль Целан (справжні ім’я та прізвище Пауль Пессах Лео Анчель) народився 23 листопада 1920 р. в м. Черновицях (нині м. Чернівці, Україна). До 1918 р. місто належало Австро-Угорщині, згодом — Румунії, 1940 р. за анексією відійшло до СРСР, а 1941 р. було захоплене фашистами. 

Батько Пауля був незаможним комерсантом, мати не мала освіти, однак захоплювалася класичною німецькою літературою. Батьки мріяли про прекрасну освіту для сина, тому віддали навчатися до приватної німецької школи, але наступного року через брак коштів вимушені були перевести до єврейської народної школи. Упродовж 1930–1935 рр. Пауль продовжував навчання в Православному ліцеї — румунській державній гімназії, а завершував середню освіту в Ліцеї великого воєводи Михая. 

У дитинстві хлопець захоплювався грою на скрипці, цікавився біологією й літературою. Полікультурне тло Чернівців сприяло тому, що він досконало володів вісьмома мовами. 

1938 р. Пауль Анчель успішно склав іспити до Підготовчої медичної школи в м. Турі. Але плани щодо здобуття медичної освіти у Франції були зруйновані Другою світовою війною, юнак вимушений був повернутися на батьківщину, де став студентом Чернівецького університету. 

1941 р. Буковину окупували румунські війська, 7 липня розпочалися акції проти євреїв каральної групи СС. Батьки Пауля потрапили до концтабору, юнака на деякий час окупанти залишили в місті, але згодом відправили до румунського трудового табору. Там поет вів нотатник, де записував вірші коханій Рут Крафт — єврейській актрисі чернівецького театру. Незважаючи на жахливі табірні умови, поет не залишав творчої діяльності. Паулю пощастило вижити, батько ж помер у таборі від тифу, а матір розстріляли. 

Після визволення Чернівців (29 березня 1944 року) Пауль улаштувався санітаром у шпиталі, потім продовжив навчання в університеті. Стрімка радянізація Буковини суперечила переконанням поета, тому він вирішив переїхати до Будапешта. Там займався перекладами румунською мовою російської прози, писав власні вірші. Значущою подією для Пауля стало знайомство з буковинським поетом А. Марґулом-Шпербером, який високо оцінив поетичні експерименти молодого генія та запропонував йому притулок у своєму домі. Саме подружжю Шперберів Пауль має завдячувати появою анаграми Целан (рум. An-cel — Cel-an) — літературного імені поета. Під цим псевдонімом 1947 р. в авангардистському журналі «Агора» уперше опублі кували три вірші.

Довоєнний устрій Румунії було зруйновано, вона дуже швидко набирала ознак соціалістичної країни. Не сприймаючи такі зміни, 1947 р. поет перебрався до Австрії. Відень зустрів його досить приязно, уперше в нього з’явилися друзі й однодумці, П. Целан зблизився із сюрреалістами. Особливо романтичним було знайомство з молодою літераторкою Інгеборг Бахман, стосунки з якою він підтримував до кінця життя. 

Незабаром П. Целан переїхав до Парижа, де оселився в будинку поета І. Голля. Він студіював германістику та мовознавство в Сорбонні, а згодом отримав посаду доцента в цьому ж університеті. 1952 р. вийшла друком збірка поезій «Мак і пам’ять» у Франції. Того ж року він узяв шлюб з художницею Жізель Лестранж. 

З 1955 р. по 1970 р. опублікував низку збірок: «Від порогу до порогу» (1955), «Умовні ґрати» (1959), «Троянда нікому» (1963), «Переведення подиху» (1967), «Сонця з ниток» (1968), «Диктат світла» (1970). У Парижі поет активно займався перекладами. Його переклади творів О. Блока, С. Єсеніна, Й. Мандельштама німецькою мовою по праву вважають найкращими. Повністю переклав німецькою вірші А. Рембо та П. Валері. Також в його інтерпретації німецькою зазвучали В. Шекспір, Ч. Діккенс, Льюїс Керролл, Ґійом Аполлінер, П. Елюар та ін. П. Целан удостоєний літературної премії м. Бремена (1958) та найпрестижнішої німецької літературної премії імені Георга Бюхнера (1960). 

Поета супроводжували літературний успіх та визнання, гонорари забезпечували достойне матеріальне становище. Однак потрясіння часів війни не залишали його й у Парижі. Окрім того, на думку дослідника П. Рихла, «жахливою була самотність Целана. Він опинився в Парижі в мовній ізоляції, міг спілкуватися німецькою лише з друзями та знайомими, які приїздили до нього з Німеччини чи Австрії». Ударом стало розлучення з дружиною, яка вже не могла витримувати спалахи агресії чоловіка. До цього ж додалися пригніченість, скандали та брудні інтриги навколо його імені, що, урешті-решт, призвели до психологічного виснаження поета. Коротким просвітом стала поїздка в Ізраїль, зустрічі там з чернівецькими друзями, однак це не вивело П. Целана з депресії. 20 квітня 1970 р. на мосту Мірабо (Франція), колись оспіваному Ґійомом Аполлінером, сталася трагедія: П. Целан стрибнув у Сену. 

Збірка «Рештка снігу» побачила світ уже після його смерті. П. Целан писав вірші німецькою мовою, за винятком декількох румунською й одного французькою. Митець був переконаний, що справжню поезію потрібно творити однією мовою, тому вибрав ту, яка втратила свій культурний потенціал за часів Гітлера, і спробував оновити її. 

Цікавий факт з життя П. Целана: вступаючи до Чернівецького університету, він в анкеті абітурієнта зазначив, що володіє румунською, німецькою, французькою та українською мовами. Українською мовою поезію П. Целана переклали М. Бажан, В. Стус, Л. Череватенко, М. Фішбейн, М. Новікова, М. Білорусець. Але тим, хто ввів ім’я П. Целана в контекст української культури, безперечно, є літературознавець і перекладач П. Рихло, який дослідив «поетику діалогу» свого відомого земляка. 

Поштовхом до написання поезії могли стати реальні ситуації в німецьких концтаборах часів Другої світової війни. Численні трагедії, що розгорталися в концтаборах, нерідко відбувалися в супроводі оглушливих мелодій  які звучали або з гучномовців, або у виконанні музичних колективів, сформованих з в’язнів. Музика супроводжувала мучеників під час їхнього прибуття до концтаборів, важкої роботи, тортур і страти. Вона відволікала увагу в’язнів від страхітливого призначення «фабрики смерті». «Фуга смерті» є поетичним відображенням катастрофи єврейського народу ХХ ст. — Голокосту. Філософ П. Целан створив зразок нової лірики, поліфонійної та багатозначної. Для реалізації трагічної теми поет обрав верлібр — вірш, у якому відсутні метр і рима. Наслідуючи досвід Ґійома Аполлінера, П. Целан відмовився від розділових знаків і виокремлення строф, натомість створив строфеми — змістово-композиційні структури з логічно завершеною думкою, які засновані на декількох лейтмотивах. Кожна строфема — нова варіація основної теми. Головні мотиви твору — пам’ять та забуття. У вірші «Фуга смерті» створено картини жахливої реальності, яку довелося пережити й самому П. Целану. Трагедія єврейського народу з національної переростає у вселенську. Автор акцентує на ситуації протиборства двох непримиренних сил — гуманізму й жорстокості, високої культури та нелюдськості фашистської ідеології. «Фуга смерті» написана від імені приречених на страту євреїв. Варіативний повтор основної теми посилює почуття безвиході й жаху. Нанизуючи разючі метафори, автор вимальовує жахливі реалії табірного життя, які нагадують сюрреалістичні марення. Кожен розділ починається з рефрену: «Чорне молоко світання» в’язні покірно п’ють уночі, зранку, опівдні й надвечір під музику смерті, яка постійно звучить… Образ «чорного молока» запозичено з вірша «В життя» Рози Ауслендер. Поетка пишалася тим, що П. Целан використав її образ: «Я вважаю це за честь, коли відомий поет знайшов у моїй ранній творчості для себе поетичний імпульс». Образ «чорного молока» створений за принципом оксиморона. Алогічність цього образу полягає в тому, що молоко не дарує життя, не є ознакою благодаті, як у юдеїв. Воно, набуваючи чорного кольору, стає «шифром Голокосту», нищівним «молоком смерті», асоціюється з крематорієм і газовими камерами. З крематорієм асоціюються й образи «могил у повітрі». Сам автор у листі до В. Єнса писав, що «могила в повітрі» у цьому вірші є «ані запозиченням, ані метафорою». Насамперед це образне акцентування на долі євреїв, спалених у крематоріях і позбавлених могил у землі. «Смерть це з Німеччини майстер» — ця метафора є перегуком з одним маловідомим німецьким віршем XVI ст. У фразі підкреслено ідею майстерності німців у всьому, високу якість їхньої роботи, але водночас автор фокусує увагу  на майстерному виконанні вбивств. Такий прийом дає змогу акцентувати на ідеї виродження німецької культури й руйнації свідомості за часів війни. За основу твору взято антитезу: ми — він. Ми — мученики, він (один чоловік) — мучитель. Ми — це збірний образ приречених і безправних в’язнів концтабору. Наша робота повторювальна й марудна: ми п’ємо чорне молоко світання, копаємо могилу… Незмінно повторюючи у вірші дії нас, автор щоразу посилює моторошне відчуття жаху: ми виконуємо те, що неминуче наближає нас до загибелі. У нього інше становище — привілейоване: він живе в будинку, він захищений, у безпеці. Він має право бути повелителем і господарем приречених. Щоразу з кожною новою строфемою автор використовує нашарування деталей (за принципом градації), які характеризують нового героя фашистської Німеччини: спочатку він свистить на псів та євреїв своїх, велить копати могили в землі й грати до танцю. У другій строфі його накази стають більш владними, а дії — різкішими: «Він гукає глибше рийте землю ви перші ви другі співайте і грайте він хапається заліза в кобурі він хитається». У третій частині образ його набуває ознак апокаліптичної постаті смерті: «Він гукає солодше грайте смерті / бо смерть це з Німеччини майстер / Він гукає темніше торкайтеся скрипок ви злинете димом в повітря / для вас є могила у хмарах де буде лежати не тісно». В останній строфемі він протиставлений уже конкретному ти, приреченому на страту — жертві майстра смерті: «Він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно». Натомість він дозволяє собі бути сентиментальним: він спостерігає за зірками й любить музику, «пише коли темніє в Німеччині» листи до своєї коханої Маргарити. Це якась несумісна суміш зла й романтики, що породжує вишукану жорстокість. Він відчуває себе ніцшеанською надлюдиною — він грає зі зміями. У цьому автор убачає й архетипну трансформацію: волосся Маргарити перетворюється на змій (як у казках і міфах). Прекрасне набуває жахливих форм, коли до нього торкається рука злочинця. Декілька промовистих портретних штрихів чітко окреслюють демонічну постать зла — бездоганного блакитноокого майстра смерті — істинного арійця. Цей образ утілює сутність фашистської ідеології, яка несе загибель цивілізації та культурі. 

Чому фуга? 

Фуга (латин. fuga — біг, утеча, швидкий плин) — форма поліфонійного музичного твору, ґрунтована на імітаційному введенні однієї або декількох тем у всіх голосах за певним тонально-гармонічним планом. Структурний принцип музичної фуги визначає композицію твору П. Целана, сюжет вірша «Фуга смерті» побудований як нанизування декількох варіацій основної теми. На думку дослідника П. Рихла, «вірш заснований на музичному принципі контрапункту: як і в музичній фузі, тут розвиваються декілька мотивів водночас, щоб у фіналі (стрета) знову з’єднатися й остаточно розв’язатися». У світовій культурі жанр фуги пов’язаний з іменем Й. С. Баха. 

ПАУЛЬ ЦЕЛЯН

ФУГА СМЕРТІ

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе ввечері,

ополудні, вранці п’ємо, і ніччю п’ємо і в обід —

п’ємо і п’ємо і п’ємо,

в повітрі ми риємо яму, в ній буде не тісно.

В домі живе чоловік, зі зміями грається, пише,

пише, коли над Німеччиною примеркає,

про золото кіс твоїх, Маргарито, він пише і з дому виходить;

зорі яріють, а він зграю скликає хортів,

євреїв скликає на посвист: рийте могилу в землі, —

і наказує: грайте, заграйте до танцю мерщій.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні, вранці п’ємо, п’ємо тебе ввечері —

п’ємо і п’ємо і п’ємо.

В домі живе чоловік, зі зміями грається, пише,

пише, коли над Німеччиною примеркає,

про золото кіс твоїх, Маргарито, і попіл твоїх Суламіфів;

в повітрі ми риємо яму, в ній буде не тісно,

глибше укопуйтесь в землю, наказує, хай ці копають,

а ці хай співають і грають — розмахує він пістолетом,

він з голубими очима — заступи глибше стромляйте,

наказує, ці хай копають, ці ж грають до танцю мерщій.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні, вранці п’ємо, п’ємо тебе ввечері,

п’ємо і п’ємо і п’ємо.

В домі живе чоловік, золото кіс твоїх, Маргарито,

попіл твоїх Суламіфів, зі зміями грає,

кричить: награвайте, від смерті солодша смерть — німецький музика

кричить: хай тихішають скрипки, небавом ви станете димом,

труна ваша буде у хмарах, вам буде не тісно в труні.

Чорне молозиво ранку, ми п’ємо тебе зночі,

ополудні знову п’ємо смерть, німецький музика,

п’ємо тебе ввечері, вранці, п’ємо і п’ємо і п’ємо;

смерть, німецький музика з голубими очима,

куля його свинцева поцілить тебе просто в лоб.

В домі живе чоловік, золото кіс Маргарити,

псів він на нас нацькував, у повітрі труну подарує,

він грає зі зміями, марить, смерть, німецький музика,

золото кіс Маргарити,

попіл твоїх Суламіфів.

(Переклад В. Стуса) 

Пауль Целан (Пауль Лео Анчель)

Фуга смерті. Переклад П.Рихла

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія: 11 кл.— Х.: Світ дитинства, 1992.

Чорне молоко світання ми п'ємо його вечорами

ми п'ємо його вдень і зрання ми п'ємо його уночі

ми п'ємо і п'ємо

Ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно

В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише

він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса

Маргарито

він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі

він посвистом псів своїх кличе

він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати

могилу в землі

він наказує нам грайте хутко до танцю

Чорне молоко світання ми п'ємо тебе уночі

ми п'ємо тебе зрання і вдень ми п'ємо тебе вечорами

ми п'ємо і п'ємо

В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише

він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса

Маргарито

Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі

там лежати не тісно

Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте

і грайте

він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його

голубі

глибше вганяйте лопати ви перші ви другі

продовжуйте грати

до танцю

Чорне молоко світання ми п'ємо тебе уночі

ми п'ємо і п'ємо

в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає

Він гукає смерть потребує ніжнішої гри

смерть це з Німеччини майстер

він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете

димом

в повітря

тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно

Чорне молоко світання ми п'ємо тебе уночі

ми п'ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер

ми п'ємо тебе вечорами і зрання ми п'ємо і п'ємо

смерть це з Німеччини майстер очі його голубі

він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі

в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито

він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в 

повітрі

він змій приручає і марить смерть це з Німеччини

майстер

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіт 

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія: 11 кл.— Х.: Світ дитинства, 1992.

Чорне молоко світання ми п'ємо його надвечір

ми п'ємо його опівдні і зранку ми п'ємо його вночі

ми п'ємо і п'ємо

ми копаєм могилу в повітрі де лежати не буде тісно

Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста

коса Маргарито

він пише це й з хати виходить і зорі блищать

і свистить він на псів

свистить на євреїв своїх і велить копати могилу в землі

і грати до танцю наказує нам

Чорне молоко світання тебе ми п'ємо вночі

ми п'ємо тебе зранку й опівдні ми п'ємо тебе надвечір

ми п'ємо і п'ємо

Один чоловік живе в хаті він зі зміями грає він пише

він пише коли темніє в Німеччині твоя золотиста

коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф ми копаєм могилу в повітрі

де буде лежати не тісно

Він гукає глибше рийте землю ви перші ви другі

співайте і грайте

він хапається заліза в кобурі він хитається

очі в нього блакитні

глибше лопатами рийте ви перші ви другі

грайте далі до танцю

Чорне молоко світання ми п'ємо тебе вночі

ми п'ємо тебе опівдні і зранку ми п'ємо тебе надвечір

ми п'ємо і п'ємо

Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф він зі зміями грає

Він гукає солодше грайте смерті бо смерть

це з Німеччини майстер

Він гукає темніше торкайтеся скрипок ви злинете

димом в повітря

для вас є могила у хмарах де буде лежати не тісно

Чорне молоко світання ми п'ємо тебе вночі

ми п'ємо тебе опівдні смерть це з Німеччини майстер

ми п'ємо тебе зранку й надвечір ми п'ємо і п'ємо

Смерть це з Німеччини майстер очі в нього блакитні

він влучить у тебе свинцевою кулею він влучить точно

Один чоловік живе в хаті твоя золотиста коса Маргарито

Він нацьковує своїх псів на нас він дарує нам могилу в повітрі

він зі зміями грає і марить смерть це з Німеччини майстер

твоя золотиста коса Маргарито

твоя попеляста коса Суламіф

(1948)