Академія стійкості

Як навчитися підтримувати людей 

Зараз нелегко всім. І часто виникає потреба підтримати людей, до яких ми небайдужі. Хтось важко приймає допомогу, хтось закривається в собі. Але допомога й сильне плече поряд потрібні кожному.

Для того щоб підтримати людину, використовуйте прості фрази: "я тебе чую, я тебе розумію, я тебе приймаю, мені важливо те, що ти говориш, я визнаю твої почуття, я визнаю твою складну ситуацію, я готовий бути в ній з тобою".

Щоб підтримати близьку людину під час складного періоду у її житті, варто навчитися підбирати правильні слова і формулювати позитивні цілі на майбутнє.

Люди, які пережили жахи війни, потребують особливої підтримки. Необережні фрази або різка поведінка може ще більше зашкодити травмованій людині. Часто люди намагаються приховувати свої справжні емоції і може здатися, що людині зовсім не потрібна підтримка.

Намагайтеся не говорити, що ви розумієте, що людина пережила. Натомість скажіть, що "Те, що ти пережив - жахливо, мені дуже шкода, що тобі довелося пройти через це". Або скажіть просто, що навіть не уявляєте, через що довелося пройти людині.

Не варто занадто сильно емоційно вмикатися і "пірнати з головою" у проблему разом з людиною. Адже замість того, щоб стати опорою, ви самі ризикуєте піддатися таким же емоціям і "розклеїтися". Потрібно утримувати баланс між співчуттям і байдужістю.

В жодному разі не підсилюйте проблему. Коли людині погано, найгірше, що можна зробити – вкотре нагадати їй про це. Зробити це нескладно фразами типу: “який неймовірний жах!”, “а знаєш, що ще може бути після цього” тощо. Говоріть про ситуацію, що сталася тільки у тому випадку, якщо людина сама починає цю розмову.

Методичні рекомендації від Міністерства освіти та науки

«Перша психологічна допомога. Алгоритм дій»

https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-metodichni-rekomendaciyi-persha-psihologichna-dopomoga-algoritm-dij

ПЕРША ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА: ЗАГАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТУ, ЕТАПІВ І ПСИХОЛОГІЧНИХ

ЗАХОДІВ

Перша психологічна допомога – це сукупність заходів загальнолюдської

підтримки та практичної психологічної допомоги людям, які зазнали впливу

значних стресорів. Її надання не передбачає значної професійної підготовки,

достатньо педагогічних знань, отриманих в межах загальноосвітнього

психологічного інформування, і природної здатності проявляти співчуття,

2

людяність. Важливою характеристикою першої психологічної допомоги є її

простота. Потреба у першій психологічній допомозі залежить від глибини

впливу події на людину. Ступінь впливу зазвичай визначається як незначний,

помірний, тяжкий. У більшості випадків перша психологічна допомога

надається під час тяжкого впливу психотравмуючої події на особу. Саме оцінка

поведінки постраждалого є вирішальною для прийняття рішення про надання

першої психологічної допомоги. З цієї точки зору важливим є оцінка станів.

Перша психологічна допомога (далі - ППД) визначає гуманні,

підтримуючі заходи реагування на страждання особи, яка може потребувати

підтримки.

ППД включає такі елементи:

ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;

оцінювання потреб і проблем;

надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода,

інформація);

слухання людей, не примушуючи їх говорити;

розрада та заспокоєння людей;

надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку із

службами та структурами соціальної підтримки;

захист людини від подальшої шкоди.

Завдання ППД:

формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;

сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;

зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.

Під час надання ППД необхідно:

знайти для розмови тихе місце, де ніщо не відволікатиме;

поважати конфіденційність і не розголошувати повідомлені особисті

відомості;

бути поруч із людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з

урахуванням її віку, статі та культури (якщо потрібно обняти, то обов’язково

спитати дозволу);

показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи

короткі підтверджувальні репліки;

бути терплячим і спокійним;

надавати фактичну інформацію, чесно говорити про свої знання: «Я не

знаю, але спробую для вас дізнатися»;

надавати інформацію зрозумілою мовою, простими словами;

висловлювати співпереживання людям, які говорять вам про свої почуття,

перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини

тощо);

надати людині можливість помовчати.

Під час надання ППД заборонено:

змушувати людину розповідати про те, що з нею відбулося;

перебивати і квапити співрозмовника (наприклад, дивитися на годинник,

говорити занадто швидко);

3

торкатися до людини, якщо немає впевненості про те, чи прийнято це в її

культурному середовищі;

давати оцінку тому, що людина зробила чи не зробила, або її емоціям;

вигадувати того, чого не знаєте;

використовувати специфічні терміни;

давати обіцянки;

переказувати співрозмовнику оповідання, почуті від інших;

розповідати про свої власні труднощі;

думати і діяти так, немов зобов’язані вирішити за іншого всі його

проблеми;

позбавляти людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе;

описувати людей, використовуючи негативні епітети (наприклад,

називати їх «божевільними»).

Основи психологічної комунікації:

пам’ятати і розуміти, що в цьому стані людина є дуже схильною до

навіювання та впливу, тому будь-яке слово може спричинити реакцію як

миттєву, так і відстрочену;

використовувати принцип «приєднання і ведення»: якщо людина сидить,

фахівець також сідає; якщо потерпілий рухається – активна психомоторна

реакція, то фахівець, «приєднуючись», також починає рухатись, поступово

сповільнюючи темп;

бути «активною силою», яка повертає людину до ситуації «тут і зараз»;

використовувати фрази-інтервенції чітко, коротко, впевнено. Нести

посил: «Я з Вами, Ви не один. Я можу Вам допомогти»;

обов’язково представитися: «Я (ім’я)»;

сфокусувати потерпілого перш за все на фізичних відчуттях, наприклад:

взяти за руку та попросити потиснути вашу руку (спитавши дозволу). Цим

фахівець сприяє поверненню до людини відчуття контролю й активізує

здатність відчувати своє тіло;

використовувати техніку «Три так» для встановлення ефективного

контакту: поставити послідовно три прості запитання, на які людина з великою

ймовірністю відповідатиме «так»;

поставити питання, що передбачає вибір, або попросити про щось, що

людина здатна виконати, наприклад: налити в стакан води для себе, спитати,

що вона хоче випити (чай чи каву), розповісти, куди вона піде, як тільки відчує

себе краще;

уникати конфронтації, підтримувати будь-які позитивні зміни в поведінці

потерпілої людини, заохочуючи словами і жестами;

зосередитися на досвіді потерпілої людини в подоланні стресових

ситуацій, закінчуючи первинну інтервенцію. Звернутися до того, як у минулому

вона долала стреси, що саме допомогло їй справлятися;

надати інформацію про можливі стани після травматичної події, контакти

фахівців, до яких людина може звернутися в разі потреби.