Педагогам

Методи врегулювання конфліктів і запобігання їм

У конфліктній ситуації вчитель може спрямувати свою активність на те, щоб оптимізувати свій психологічний стан, краще зрозуміти співрозмовника, досягти взаєморозуміння з опонентом. У цій непростій справі він може скористатися арсеналом таких методів:

а) метод інтроспекції. Він передбачає уявлення себе на місці опонента, його думок, почуттів і виробленні завдяки цьому обґрунтованих висновків про мотиви і зовнішні спонуки його поведінки. За невмілого використання цього методу можна прийняти власні думки і почуття за думки і почуття іншої людини, неправильно відтворити образ опонента;

б) метод емпатії. Заснований він на техніці проникнення в переживання іншої людини. Цим методом послуговуються емоційні, здатні до інтуїтивного мислення особи, котрі, довіряючи своєму інтуїтивному відчуттю, своєчасно зупиняють інтелектуальні інтерпретації;

в) метод логічного аналізу. Суть методу полягає в тому, що людина з раціональним мисленням, щоб зрозуміти співрозмовника, відтворює інтелектуальні уявлення про нього, моделює ситуацію, в якій він перебуває.

Оптимізація вчителем свого внутрішнього стану дає йому змогу зберігати внутрішній спокій і стабільність і завдяки цьому уникнути конфлікту, бо якщо один із опонентів зберігає стриманість, рівновагу, інший втрачає можливість розпочати конфлікт чи взаємодіяти у “конфліктному режимі”.

Учитель як посередник у конфліктних ситуаціях. Учитель не раз опиняється в ситуації, яка змушує його вирішувати конфлікт між учнями, батьками й учнем, іншим учителем і дирекцією школи. У такому разі він може взяти на себе роль посередника, дбаючи про розвиток конструктивних елементів спілкування та взаємодії, намагаючись в інтересах обох сторін змінити конкурентну орієнтацію “я виграв — ти програв” на установку співпраці: “я виграв — ти виграв”. Посередник не може зайняти місце жодної із сторін конфлікту, сила його позиції — в нейтральності щодо об’єкта конфлікту. Не менш важливо зберегти спокійний, збалансований настрій, уберегти учасників від впливу негативних емоцій.

Посередництво в конфлікті означає вироблення домовленості про час і місце переговорів, планування та організацію їх, інформування щодо проблеми конфлікту, примирення.

Така діяльність у педагогічному середовищі потребує особливої психологічної підготовки вчителя. Якщо він не впевнений у собі, то братися за цю справу не варто. Зважившись на посередництво, необхідно передусім стимулювати діалог між сторонами конфлікту, підтримувати позитивні тенденції під час розмови. Посередник не може приймати рішень, його завдання — підтримувати діалог. До примирення учасники конфлікту повинні прийти самостійно.

Позитивні виховні результати від використання методики посередництва в конфлікті виявляються в набутті його учасниками досвіду толерантного подолання його. Згодом вони вже без участі вчителя зможуть розібратися у своїх проблемах.

Конфліктам можна запобігати, розв’язувати їх і прогнозувати. Для цього необхідно вміти аналізувати й осмислювати їх основні компоненти. Завдяки прогнозуванню часто вдається запобігти негативному розвитку конфлікту, надати тривожним процесам позитивного розвитку. Для цього необхідно виявити істинні причини, що породили проблему, накреслити план дій з попередження негативного розвитку ситуації. Внаслідок цього передбачувані опоненти можуть стати союзниками, а вірогідність негативних наслідків конфлікту буде зведена до мінімуму.

Володіння технологіями управління і розв’язання конфліктів дає змогу педагогу створювати спрямований конфлікт. Наприклад, він може спровокувати у класі конфлікт з приводу успішності або дисципліни учнів. Залучаючи їх до розв’язання конфліктної ситуації, учитель активізує їх діяльність і досягає бажаних результатів.

Для зниження напруги, запобігання конфліктам у взаємовідносинах “учитель — учень”, а також для зняття стресових станів та збереження психічного, морального здоров’я учнів (психозбереження) педагоги використовують різноманітні засоби і прийоми:

а) прийоми позитивної взаємодії. Педагог порівнює досягнення дитини тільки з результатами діяльності в минулому, а не із здобутками інших дітей, використовує позитивне підкріплення перед оцінюванням; виявляє і відзначає позитивні мотиви дитячої діяльності. Зауваживши небажану поведінку школяра, він не демонструє подиву, а відверто висловлює своє розуміння його мотивів, почуттів, допомагає зрозуміти наслідки такої поведінки, захищає його від негативного ставлення тих, хто був свідком цього вчинку, а також від негативного самоставлення;

б) використання ігрових методів навчання. Педагогіка справедливо розглядає гру як один із найефективніших методів навчання і виховання дитини. Не менш значущий психорелаксаційний, компенсаторний вплив гри, оскільки вона знімає психологічне напруження, дає дитині змогу побачити себе в бажаній ролі чи на бажаному рівні самореалізації, зрозуміти логіку поведінки інших, свої помилки тощо;

в) проведення бесіди з батьками. У такому спілкуванні вчитель не може дозволяти собі звинувачень, прямих вимог. Раціональна його поведінка полягатиме у встановленні з батьками емоційно доброзичливих стосунків, демонструванні своєї зацікавленості в благополуччі, успіхах їх дитини.

За такої його налаштованості батьки почуватимуться невимушено, охоче ділитимуться своїми думками про дитину, не приховуючи сумнівів, тривог. Від педагога в таких ситуаціях вони чекають порад, підтримки, співучасті, і він не має права розчарувати їх у цьому. Якщо учень переживає певні проблеми або є учасником конфлікту, необхідно виробити спільну стратегію щодо їх подолання, бути зацікавленим і діяльним у досягненні позитивного результату. Головне при цьому — сконцентрувати свою увагу й увагу співрозмовника на майбутньому, чітко сформулювати цілі, переконати в можливості їх досягнення;

г) демонстрація педагогами й учнями позитивного мислення. Це означає пошук в усьому доброго, світлого, веселого, створення доброзичливої атмосфери і гарного настрою іншим, налаштованість на позитивні оцінки і висновки. Це привчатиме дітей бачити краще в інших людях.

Людина з позитивним мисленням не концентруватиме увагу на негараздах, помилках, похмурому настрої, хворобах, а шукатиме світле в житті. Дехто заводить з цією метою нотатник, у якому фіксує найприємніші події свого життя, навіяні ними враження і роздуми тощо.

З учнями педагог може провести відповідні розмови про значущість позитивного настрою в житті людини, методи, прийоми, техніки створення його собі й іншим;

ґ) використання релаксаційних вправ у роботі над собою та з дітьми. Повернути стан рівноваги, впевненість у собі можуть зображення свого настрою у формі малюнка; письмовий виклад того, що хвилює, і відкидання від себе аркуша паперу із зафіксованими неприємностями; концентрація уваги на диханні; ототожнення себе за допомогою уяви з улюбленим деревом; самомасаж рук, обличчя; приємні спогади дитинства; творче використання формул впливу на себе (“Я на все здатний, я здатний до величезних вольових зусиль”, “Я — людина смілива і впевнена в собі”, “Мене наповнють спокій, любов, радість”, “Чиста, прозора вода змиває з мене всі турботи і біль, хвилювання. Мене зігріває сонце, наповнює теплом, світлом, радістю і живою енергією” та ін.);

д) самоаналіз. Погляд на себе очима різних людей, з якими доводиться взаємодіяти, дає змогу реально побачити свою соціальну значущість, особистісні недоліки, комунікативні помилки і скоригувати свою поведінку;

е) творче використання відомих засобів психозбереження. Прислужитися в цьому можуть музика (допомагає позбутися напруги, смутку, виплакатися, підбадьоритися), малювання (зображення смутку, жаху, болю допомагає позбутися їх, а радості, натхненню — вселитися в душі), імпровізований танець (допомагає реалізуватися негативним емоціям, зарядитися позитивною енергією), думки (негативні необхідно відштовхнути від себе, щоб поліпшити настрій; віддатися думкам, здатним вселити добре самопочуття, бадьорий настрій), уява (уявлення одних символів допомагає позбутися смутку, наповнити організм, психіку силами, радістю);

є) використання психофізіологічних вправ (творчо дібрані індивідуальні способи самомасажу, розслаблення м’язів, фізична активність), спрямованих на психологічну саморегуляцію, поліпшення настрою і самопочуття.

Учитель, який володіє методами саморегулювання, запобігання, уникнення стресу, виходу із стресової ситуації, є ефективним комунікатором з колегами, керівниками школи, учнями і їх батьками. Його поведінка у непростих ситуаціях є унаочненням раціональної поведінки для учнів. Не менш цінні його рекомендації, поради, оцінки.

Рекомендації вчителям,

щодо підтримки дисципліни в класі

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

Будьте привітними.

Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Рекомендації вчителю щодо

досягнення дисципліни на уроці

1. Установіть межі дозволеного, еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій: як входити в клас, як сидіти, відповідати на запи­тання, прибирати книжки, діставати олівці та інше. Зробити це треба перш ніж ви почнете сте­жити за дотриманням порядку. Учень повинен знати, у чому полягає прийнятна чи неприпус­тима поведінка, і тільки тоді від нього можна вимагати відповідальності за дотримання кон­кретних правил. Якщо правила й обмеження не визначені, то встановити порядок у класі не мож­на! Виявіть чітку послідовність у дотриманні встановлених правил і в застосуванні способів покарання.

2. Стежте за своєю мовою, розмовляйте зав­жди повільно, спокійним голосом. Почуття гніву й обурення — звичайне явище, але воно піддається контролю і зовсім не означає, що ви не любите дітей.

3. Намагайтеся тримати свої емоції в стані спокою, зміцнюючи нерви для того, щоб ви­тримати очікувані ексцеси. Звертайте увагу і ре­агуйте на будь-які вияви позитивної поведінки дітей, які б незначні вони не були. Хто шукає гарне, той обов'язково його знаходить.

4. Уникайте безупинного негативного реа­гування. Намагайтеся рідше говорити «ні», «припини», «не можна».

5. Відрізняйте форми поведінки, які вам не подобаються, від вияву особистих якостей дітей.

6. Намагайтеся розшифрувати сигнали, що попереджають про можливість вибуху в по­ведінці дітей. Спокійно втручайтеся в ситуацію.

7. Відповідайте рішуче і впевнено, коли учні відкрито кидають виклик непокори.

8. Учням потрібен вчитель, а не партнер по грі. Будьте завжди товариські, але не забувай­те, що фамільярність виховує неповагу. Ви мо­жете цілком успішно взаємодіяти з учнями, не перетворюючись на одного з них.

9. Завжди наполягайте на повазі до доросло­го. Учні повинні звертатися до вас чемно.

10. Не йдіть на поступки й компроміси, поступаючись своїми нормами, щоб бути попу­лярним і авторитетним.

11. Пам'ятайте, що дитяча безвідпові­дальність — явище, що не має нічого спільного з відвертою непокорою, і тому боротися з нею потрібно спокійними методами.

12. Намагайтеся, щоб у вас був добрий зв'я­зок з учнями, так щоб вони могли знати, коли вони відповідають вашим очікуванням, а коли ні, поясніть, що ви очікуєте від учнів і наскільки вони відповідають цьому. Робіть це тоді, коли все йде добре, оскільки в такому випадку усе сприймається саме собою. Зворотний зв'язок сприяє встановленню гарної поведінки.

13. Не реагуйте на все занадто бурхливо, щоб незначна подія не перейшла у велике протисто­яння. Уникайте протистояння на очах в інших учнів. Немає більш неефективного методу впли­ву на людину, причому в будь-якому віці, ніж гнів і роздратування.

14. Робіть серйозні кроки, якщо учень про­довжує погано поводитися і відмовляється ви­знавати дисципліну. Визначте можливу при­чину такої поведінки, емоційні конфлікти, роз­лад уваги, проблеми в навчанні.

15. Будьте прикладом самодисципліни. Гар­ної поведінки учні в більшості випадків не вчать­ся, а переймають її.

16. Будьте зібрані. Нехай усе має своє місце. Нехай усі матеріали будуть у вас напохваті. Від одного виду діяльності до іншого переходьте поступово. Підтримуйте чистоту і порядок.

17. Готуйтеся до уроку заздалегідь, так, щоб учні були досить завантажені протягом усього часу занять. Нехай у вас завжди будуть альтерна­тивні плани й матеріали. Плануйте вашу роботу і дотримуйтесь розробленого плану. Будьте до­сить гнучкими, щоб, якщо вам не вдається зро­бити усе, що ви спланували, ви не відчували при­гніченість.

18. Поводьтесь так, щоб було видно, що ви — керівник. Виявляйте рішучість. Будьте господарем ситуації. Умійте направляти. Ви є вчитель, і учні очікують, щоб ними керували. Вони швидко розпізнають нерішучість, дезорганізаційність. Відсутність гарної підготовки і чітких розпоряджень є стимулом до поганої по­ведінки.

19. Створюйте умови, щоб навіть найбільш «важкі» учні отримали можливість відчути себе лідерами. Це позитивно впливає на позицію учнів і на їхню поведінку.

20. Моделюйте з учнями, як долати кризові ситуації, розчарування, гнів. Завжди будьте добрим прикладом як у слові, так і в справі, особливо коли не все добре вдається.

21. До учнів завжди виявляйте ввічливість і повагу, зберігаючи приємний голос, використо­вуючи ввічливі слова.

22. Будьте послідовні. Ніщо так не бенте­жить учня, як мінливість у настрої і діях учи­теля. Це викликає у дітей негайне бажання ви­пробувати межі дозволеного, що спричиняє до конфлікту в класі.

23. Не дратуйте учнів. Причиною роздрату­вання є незнання того, що від них очікують, непослідовні дії вчителя, несправедливе поводжен­ня з учнями, неможливість висловити власну думку, догодити.

24. Стримуйте свій гнів. Якщо ви відчуває­те, що у вас виникає роздратування, усіма си­лами прагніть не дати вашим почуттям вийти з-під контролю і розслабтеся, нехай рухи ста­нуть ненапруженими, жести — повільними і го­лос — тихим.

25. Уникайте вимог, що неможливо вико­нати. Потрібно бути абсолютно впевненим у тому, що дитина здатна виконати те, що від неї вимагають. Ніколи не карайте учня за те, що він погано встигає в школі через те, що йому не вистачає здібностей до навчання. Звичайно, за умови, що всі подібні дії ненавмисні. Вису­вання вимог, яких дитина не може виконати, створює ситуацію нерозв'язного конфлікту, з якого вона не бачить виходу. Така ситуація не­минуче завдає шкоди емоційній сфері людини. Ставте мету перед вашими учнями. Проводьте цікаві уроки, відповідні віку учнів.

26. Робіть виклад матеріалу яскравим, за­хоплюйте учнів за допомогою різноманітних методів, наочності й змістовності. Не звикайте до рутини. Будьте обережні, щоб, спонукуючи, не перезбудити учнів. Велике розмаїття на од­ному уроці не приносить користі, оскільки не дозволяє вам належним чином зосередитися на одній темі.

27. Пам'ятайте, що різні учні вимагають різних методів навчання через властиві їм мож­ливості й особливості.

28. Надайте учням достатню можливість ви­бору середовища різних завдань і видів діяль­ності. Учні найкраще виконуватимуть те, що їх особисто цікавить і більше відповідає здібностям.

29. Направляйте мислення учнів на вищі рівні. Вимагайте, щоб учні не просто запам'я­товували й ідентифікували інформацію, але вміли аналізувати, давати оцінку і застосовува­ти вивчений матеріал на практиці.

30. Надавайте учням можливість працювати в групах. Прагнення виглядати в очах інших на належному рівні може бути позитивним сти­мулом до гарної поведінки.

31. Нехай вашими діями керує любов! Взає­мини, засновані на щирій любові і прихильності, звичайно, складаються правильно, навіть незва­жаючи на неминучість окремих помилок і прорахунків з боку вчителя.