Батькам

Співпраця батьків і школи як необхідна умова розвитку дитини.

«Діти повинні виховуватися не для сьогодні, а для майбутнього,

можливо, кращого стану роду людського».

(Е. Кант)

«Наші діти — це наша старість, погане виховання — це наше 

майбутнє  горе, це наша провина перед іншими людьми».

(А. С. Макаренко).

«Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води відбивається сонце —

так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька.

Завдання школи  та батьків — дати кожній дитині щастя».

 (В. О. Сухомлинський).

Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, досвідченого  вчителя,  який забезпечить її належне навчання і виховання. Хибною є думка окремих батьків, що виховання дітей —

справа лише школи. Сім’я посідає важливе значення для виховання дітей від перших днів їхнього життя до п'яти-шести років. Проте роль сім'ї з віком дитини не зменшується, а інколи навіть збільшує своє значення.

 Школа зосереджує свою увагу, насамперед, на інтелектуальному розвиткові дітей, на розвитку розумових можливостей учнів, а вже  на другому місці – виховний процес, який безпосередньо випливає з уміння

дитини поводитися у суспільстві, умінні спілкуватися з однолітками, дорослими людьми без присутності батьків, залишаючись без підтримки мами.  Школа здебільшого теоретично навчає, що  слід робити у певних

життєвих ситуаціях. Але, як засвідчує життя, діти й молоді люди краще засвоюють знання тоді, коли їм не лише розповідають, як що має робитися, а й коли вони на власні очі бачать, як дана робота виконується

і як поводяться люди за певних обставин. Особливе місце посідає сімейне виховання.

На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним

життям. А тому, працюючи над вирішенням завдань  сьогоднішніх зборів, 

я б хотіла створити  невидимий ланцюжок між родиною і школою, який

служить на благо усім учасникам навчально-виховного процесу.

Це спільні турботи про те, щоб усім було цікаво і затишно в школі, як у

рідній домівці:  вечори, конкурси, спортивні змагання, робота

батьківського комітету.

      Останнім часом з тих чи інших  причин школа і сім'я перебувають у

стадії  конфронтації.  Звичайно це стосується  не лише нашої школи, а й

освіти взагалі. Шкільні педагоги дають негативні характеристики сім'ї,

звинувачуючи батьків у такому вихованні власних дітей, у брутальному,

навіть жорстокому ставленні до них. Батьки, у свою чергу, зневажливо

ставляться до вчителів.

У багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з

приводу проблем, які виникають  у вихованні  дітей.

2

Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто

виявляються реальними супротивниками, а поміж ними постає дитина,

яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що  призводить до проявів

аморальної поведінки.

      Останнім часом психолого-педагогічна наука робить спроби

окреслити шляхи відмови від традиційних і запропонувати нові підходи в

розв'язанні проблем взаємодії сім'ї та школи, виховання дітей та підлітків.

-       Школа — не рідний дім, а сім'я ніколи не замінить школи. Звідси

випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні. 

Потрібно враховувати психологію дитинства й дорослішання дитини і,

певним чином зближуючи ці дві сфери, у жодному разі не намагатися

підмінити собою батьків і не інструментувати шкільне життя як життя

родинне.

-      Школа не є частиною ринкового простору, оскільки не надає послуг,

не торгує крамом, не обслуговує батьків.

-      Школа - інститут соціальний, її призначення — передавати як

естафету духовні надбання людства й учити дитину жити у світі

матеріальних продуктів культури.

-      Школа вільна від батьківських вказівок і настанов в організації своєї

професійної діяльності.

-      Школа незалежна від батьків у будові життєдіяльності школярів.

Однак і шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини,

яка, приходячи до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя,

спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень

інтелекту.

Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє

відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті

батьків, у безкінечному обговоренні з батьками з приводу навчання і

поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи, тощо.У цьому плані

деколи виникають певні труднощі. Здається, що школу, навчання своїх

дітей деякі  батьки зовсім залишають поза увагою. На протязі 3-4 років до

школи зовсім не приходять, навіть тоді, коли їх викликають. Батьківські

збори не відвідують, а отже не цікавляться шкільним життям своєї

дитини.

Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови,

що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна

створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті

необхідного соціального досвіду.

   Кожен учитель прагне  організувати роботу з батьками:

•    пізнати кожну дитину;

•    знати, як вона мислить, відчуває, сприймає;

•    вивчити характер, волю, інтереси дитини;

•    вивчити особливості її організму;

•    максимально зблизити сім'ю та школу на основі;

•    взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.

3

Та, натомість, це у нас не завжди виходить. Не виходить тому, що батьки

не завжди  сприяють їм у цьому.  Є випадки, коли вчитель зробить

зауваження, розповість про погану поведінку учня, вкаже на недоліки

дитини, які спільно з батьками хоче виправити та  водночас залишається

наодинці з проблемою дитини та ще повинен переживати: чи не

сердяться батьки? Тут проблему я бачу у одному – сьогоднішні батьки не

завжди  вміють чути правду і не хочуть чути  її. Але ми повинні пам’ятати,

що ви виховуєте своє майбутнє. Ваше слово є досить вагомим для дітей

   Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як

особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування

особистості створюється завдяки щирій материнській ласці,  любові

батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній

злагоді.

В. Сухомлинський вважав, що сім'я — «джерело, водами якого живиться

повноводна річка нашої держави».

        Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними

співучасникам творчого процесу виховання учнів.

Це означає:

-      перейматись шкільним життям дитини;

-      стежити за її успіхами та прогалинами у навчанні;

-      тримати тісний зв'язок з класним керівником;

-      для того, щоб добре знати про поведінку Вашої дитини у класному

колективі, реагувати на грубощі, але не тільки до Вашої дитини, а і з боку

вашої дитини, тому що всі є чиїмось дітьми;

-      відвідувати заплановані батьківські збори з метою вдосконалення

поведінки та заохочення;

-  виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями

володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують

їх практично.

Усі батьки повинні памятатати, що якою б перспективною не була школа,

а,  як говорив  Д. Герберт,: «Один батько важить більше, ніж сто

вчителів.» 

Взаємодія школи, сім`ї   - один з головних принципів організації освіти.

Він ґрунтується на спільності інтересів держави, народу, на єдності

виховних завдань та ідеалів кожної сім`ї й суспільства в цілому.

Педагогічний союз учителя і батьків – це могутня сила виховання.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і

навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і

різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною

людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується

на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язані з почуттями

і стають основою формування особистості. Розвивати інтелект дитини

4

неможливо поза її цілеспрямованою діяльністю, якою у шкільному віці є

навчання і праця.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку

особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і

батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи

самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально-творчий

розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії

сім’ї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сім’ї – необхідна умова успішного

виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним

фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота

школи і правильно організовано виховання дітей у сім’ї.

В освітньому просторі склалися різноманітні форми зв’язку школи і сім’ї.

Найбільш поширеними способами їх оптимізації є:

1) відвідування класним керівником і учителями батьків учнів;

2) відвідування батьками школи;

3) проведення класних і загальношкільних зборів;

4) шкільні конференції батьків щодо обміну досвідом сімейного

виховання;

5) «дні відкритих дверей», або «батьківські дні»;

6) батьківські комітети при школах.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські

об' асамблеї, президіями, комісії, клуби і т. п. Кожен з них має свої

план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на

плечі класовода.Важливою частиною практичної діяльності класовода є

відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають,

передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода

залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної

поради, професійної підтримки. Адже непрофесійна робота з батьками

підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці

тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.

Проблема взаємодії школи і сім’ї, на наш погляд, належить до

найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежність педагогічних

явищ і процесів у наші дні дедалі ускладнюється, завдання, які висуває

життя перед школою, стають настільки складними, що без високої

педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім'ї зусилля

вчителів, якими б значними вони не були, виявляються недостатньо

ефективними. Аналогічні проблеми стоять і перед сім'єю. Тому що всі

труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання,

вкорінюються і у сім'ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних

контрастів. Формування правильних взаємин і розвиток особистості

залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною

мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення.

5

Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і

погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре

засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні

жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори,

обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами.

Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна

прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та

розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім’ї

у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.  На сьогодні сім’я

відіграє визначальну роль не лише у формуванні особистості дитини, а й

суспільства в цілому. Сім’я разом зі школою створює той найважливіший

комплекс факторів і умов виховного середовища, який визначає

ефективність всього освітнього процесу.  У Державній національній

програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» підкреслюється: «В основу

національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і

школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-

сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками,

налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це – основа,

передумова підвищення активності навчання та виховання».

Проблема взаємовідносин сім’ї та школи виникла відносно недавно в

педагогіці. До ХХ ст. в зарубіжній та вітчизняній педагогіці існував чіткий

поділ виховання сімейного і виховання в навчальному закладі.

Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх

розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї. Сім’я

– один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні

особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з

допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його

складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське

становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Взаємовідносини школи і сім’ї мають довготривалу історію. Як будь-яка

історія починається з перших кроків, а будь-яка будівля – з фундаменту,

так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Значення

батьків в розвитку особистості дитини переоцінити неможливо, адже

батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває

важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут

проходить її громадянське становлення, формується світогляд.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На рубежі ХІХ і ХХ століть

вперше виникає ідея взаємодії школи та сім’ї у процесі виховання дитини.

Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань

всебічного розвитку та виховання школяра. Важливого значення даній

проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А. Макаренко В.

Сухомлинський, М. Стельмахович та інші дослідники.

К.Н. Вентцель поряд з проблемами сімейного виховання, освіти батьків

піднімає проблему зв’язку школи з батьками. Н. К. Крупська була одним із

перших педагогів, які пропагували ідею тісної взаємодії школи з сім’єю. А.

6

С. Макаренко стояв у витоків вирішення проблеми взаємодії школи та

сім’ї.

В. Оржеховська, В. Кириченко, Г. Ковганич переконані у тому, що

виховання дітей у школі і сім’ї – це нероздільний процес з єдиною метою,

який зорієнтований не лише на спільні зусилля навчального закладу і

сім’ї у вихованні школярів, а й на їх виховну співпрацю у цьому процесі.

Його здійснення передбачає єдино спрямовану взаємодію у

взаємозалежній діяльності у системі стосунків батьків і педагогів.

Стосунки співпраці передбачають рівність сторін, взаємну

доброзичливість і повагу [5, с. 16].

Мета статті полягає у визначенні шляхів оптимізації співпраці сім’ї і

школи у розвитку особистості школяра.

Виклад основного матеріалу дослідження. В.О.Сухомлинський

стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина,

людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається

суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з

якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело,

водами, якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному

здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи» [1, с.6].

Із сім’ї протоптується стежка до школи, а вже тоді на життєву дорогу

ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та школі» [5, с.4].

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи з дітьми є

співробітництво школи і сім'ї, спрямоване на формування високого рівня

педагогічної культури батьків. Особливості взаємин школи із сім’ями учнів

регламентуються державними документами. Так, в Законі України «Про

освіту» визначені основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей,

зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність

за виховання і розвиток дитини.

Значну роль у вихованні і навчанні школярів варто відвести спільним діям

навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей

організації роботи з батьками в сучасній школі. Проте, іноді в шкільному

та сімейному вихованні немає узгодженості. Це ускладнює процес

формування свідомості та поведінки дітей. Тісна співдружність школи та

сім’ї допомагає забезпечити єдність вимог і виховних впливів.

Як два крила у птаха, що допомагають йому вільно літати в безмежному

просторі, так сім’я і школа створюють оптимальне навчальне середовище

для вільного та повноцінного розвитку особистості школяра. Їхня

співпраця є важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи,

спрямованої на створення атмосфери доброзичливості та

взаєморозуміння, з опорою на народні й сучасні педагогічні надбання,

національну і світову культуру, вселюдські й національні моральні

цінності [5, с.4].

Як свідчить досвід, тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися

завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до навчально-виховної

роботи. Успішність розвитку освітньої галузі, якість надання освітніх

7

послуг у багатьох випадках залежить від тісної співпраці навчального

закладу та батьків. Тому зневага своїми обов’язками чи байдужість до

дитини однією із сторін негативно позначається на функціонуванні

складових «педагогічного трикутника»: батьки – дитина – вчителі,

гальмує належний розвиток і формування зростаючої особистості.

Розглядаючи освіту і становлення людини в контексті культури, не можна

не погодитися з думкою відомого філософа М.С.Кагана про те, що

культура винайшла два ефективних для виховання людини інститути –

школу і сім’ю [1, с.16].

Школа і сім’я, батьки і вчителі, батьківський комітет і адміністрація школи

– єдине ціле. Їхня діяльність спрямована на дитину, її навчання,

виховання, розвиток, становлення.

Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної

педагогіки: пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у

фізичному й духовному становленні особистості й суспільства; принцип

громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця

кожної сім'ї у суспільно-державній системі;  принцип демократизму

означає встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у

вихованні дітей;  принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він

спрямовує класного керівника, вчителя, на: дії і заходи, які зміцнюють і

підвищують авторитет батьків; прояв довіри до виховних можливостей

родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у

вихованні; педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя

сім'ї; життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем

виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного

виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості; принцип

ретроспективності орієнтує на осмислення і використання історичного

досвіду виховання в українській родині; принцип педагогізації батьків

передбачає, що одним із головних завдань школи залишається

організація і здійснення педагогічного всеобучу.

Таким чином означені принципи є орієнтирами у роботі з батьками і

спрямовують її на оволодіння ними необхідними знаннями, вміннями,

навичками і розвиток батьківської компетентності.

Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з

питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей можна

виділити наступні: інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в

діяльності щодо розвитку особистості дитини;  забезпечення участі

батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному

самоврядуванні; мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та

психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання

дітей; підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення

арсеналу їх знань, вмінь і навичок виховної взаємодії з дітьми;

підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у

родині; створення системи просвітницької роботи, спрямованої на

підвищення правової культури батьків; презентації успішного досвіду

8

сімейного виховання;  підвищення рівня профінформованості батьків та

їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя,

профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок,

репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного

сімейного дозвілля; залучення батьків до виховної роботи з дітьми та

молоддю за місцем проживання;  надання психолого-педагогічної

підтримки та допомоги проблемним сім’ям .

Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно використовувати

потенціал сім’ї, батьки учнів повинні бути не тільки поінформовані про хід

навчального процесу, але й активно брати участь у ньому, підтримуючи

дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів. Слід активно

використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із

залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть

бути використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого

покоління родини. Разом з батьками повинні розроблятися

програми,  спрямовані на усвідомлення учнями ролі сім’ї в їх житті та

житті їх майбутніх дітей.