Ві́льям Шекспі́р—англійський драматург єлизаветинської епохи, актор і поет. Один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, п'яти поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом. Твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.

Гоме́р — легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу. В «Одіссеї» міститься перше у писемних джерелах повідомлення, що стосується найдавнішого населення на території України — кіммерійців. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів. Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання». Вважається національним народним героєм Греції.

Да́нте Аліг'є́рі— видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, якого називають «Батьком італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поему «Божественна комедія» (італ. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Пу́блій Вергі́лій— найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.

Лі Бо — китайський поет періоду династії Тан. Разом із Ду Фу вважається одним з найвидатніших поетів в історії китайської літератури. Від нащадків отримав прізвисько «безсмертний поет».

У своїй творчості використовував традиційні літературні форми ши та фу, які поєднував з багатою уявою та образною мовою. Його поезія вирізняється глибокою філософічністю, яскравими даоськими образами, розповідає про різні сторони життя народу, зображує його нескореність.

Йо́ганн Во́льфганг фон Гете або Йо́ганн Во́льфґанґ фон Ґете— німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст. Вважається засновником сучасної німецької літератури, лідер романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин. Його роботи містять епічні та ліричні вірші, написані в різних стилях: прозу та віршові драми, мемуари, автобіографію, літературну та естетичну критику, трактати з ботаніки, анатомії, чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, понад 10000 листів і близько 3000 малюнків.

Франче́ско Петра́рка — італійський поет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму».

Особливо відомі сонети Петрарки, котрі вважаються зразком жанру. Мова творів Петрарки, Данте та Боккаччо (відомі також як «три корони» = італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca, виданого 1612 року.

Крістіа́н Йо́ганн Ге́нріх Ѓейне — один із найбільш визначних німецьких поетів та журналістів XIX століття. Був водночас і поетом романтики, і її підкорювачем. Він зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.

Ра́йнер Марі́я Рі́льке — австрійський поет-символіст, предтеча екзистенціалізму. Поезія Рільке, що відкрила новий етап у розвитку поезії європейської, увібрала в себе всі етапи складного шляху естетичних пошуків митця — від неоромантизму та імпресіонізму через заглиблений у філософські та релігійні роздуми символізм до "нової речевості" (стилю, що тяжіє до конкретності зображення і прийшов на зміну експресіоністському пафосу та схематизму). На творчість Рільке глибоко вплинули живопис, скульптура, архітектура та музика.

Джордж-Но́ел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон — англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Поряд з Персі Біші Шеллі і Джоном Кітсом представляє молодше покоління британських романтиків. Його alter ego — Чайльд-Гарольд став прототипом незліченних байронічних героїв у літературі різних країн Європи. Мода на байронізм тривала і після смерті Байрона, навіть незважаючи на те, що до кінця життя у віршованому романі «Дон Жуан» і жартівливій поемі «Беппо» сам Байрон перейшов до сатиричного реалізму з опорою на спадщину Александера Поупа.

Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін — російський поет, драматург і прозаїк, який заклав основи російського реалістичного напряму, критик і теоретик літератури, історик, публіцист; один з найавторитетніших літературних діячів першої третини XIX століття. Ще за життя Пушкіна склалася його репутація найбільшого національного російського поета. Пушкін вважається основоположником сучасної російської літературної мови.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко — український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний герой і символ України. Автор збірки «Кобзар». Поезія Шевченка не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців.

Шарль П'єр Бодле́р— французький поет, літературний критик та перекладач, один з найвпливовіших представників французької літератури XIX століття.

Квінт Горацій Флакк— поет «золотого віку» римської літератури, разом з Вергілієм і Овідієм, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі.

Поль Марі́ Верле́н — французький письменник, поет, символіст. Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений "принцом поетів" і шанований як визнаний майстер символічного напряму.

Фрі́дріх Ши́ллер — німецький поет, філософ, професор історії, теоретик мистецтва і драматург, представник напрямків «Буря і натиск» і романтизму в літературі, автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського Союзу. Увійшов в історію світової літератури як палкий захисник людської особистості. Протягом останніх сімнадцяти років свого життя дружив з Йоганном Гете, якого він надихав на завершення його творів, що залишилися в чорновому варіанті. Цей період дружби двох поетів і їх літературознавча полеміка увійшла в німецьку літературу під назвою «Веймарський класицизм».

Федері́ко Гарсі́я Ло́рка — іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік. Центральна фігура «покоління 27 року», один з найяскравіших і значніших діячів іспанської культури XX століття.

Пу́блій Ові́дій Назо́н — останній з поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську середньовічну літературу та по наш час.

Ахма́това А́нна Андрі́ївна — російська поетеса українського походження, представниця акмеїзму. Одна з представників «Срібної доби», учасниця акмеїстичного угруповання «Цех поетів». Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Велика Британія)).

Володи́мир Володи́мирович Маяко́вський — російський поет, публіцист, драматург та громадський діяч українського походження. Разом із Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі.

Бори́с Леоні́дович Пастерна́к — російський поет, прозаїк, перекладач українсько-єврейського походження. Лауреат Нобелівської премії 1958 року. Майстер філософської та пейзажної лірики, Пастернак зробив значний внесок у розвиток поезії у 20 столітті.