Європейські студії соціальної інклюзії

Ключова мета — навчити визначати індикатори (маркери) інклюзивності середовища та усвідомлювати, як вони впливають на залучення всіх учасників освітнього процесу.

Європейські інструменти: методики самооцінювання шкіл (Index for Inclusion), індикатори доступності та видимості різноманіття (Єврокомісія, FRA), практики «шкільної мапи різноманіття».

Цей блок заклав концептуальні основи розуміння інклюзії як освітнього простору, в якому різноманіття не просто визнається, а стає ресурсом. Учасники вивчали поняття освітнього середовища як соціокультурного феномена, що формує або посилює бар’єри.

Зокрема, розглядалися базові поняття європейської концепції різноманіття (diversity) як середовища, що охоплює не лише біологічні чи соціокультурні відмінності, а й освітні стилі, життєві досвіди, комунікативні особливості.

Окрему увагу було приділено маркерам інклюзивності, які визначають наявність або відсутність дискримінаційних бар’єрів у закладі освіти: універсальний дизайн, доступність, мовна етика, видимість відмінностей, взаємна повага. Порівнювались приклади з європейських рекомендацій (UNESCO, FRA, CEDEFOP) та локальних практик з українського контексту.

Ключова мета — сформувати уявлення про динамічне управління інклюзивною політикою на місцевому рівні та навчити проєктувати освітні рішення з урахуванням конкретного середовища.

Європейські інструменти: локальні освітні плани (Local Inclusive Education Plans), кейс-менеджмент, мультидисциплінарні команди підтримки, навчальні маршрути (Learning Pathways) в Італії, Португалії, Фінляндії.

Цей блок було присвячено аналізу того, як у країнах Європейського Союзу освітні стратегії адаптуються до умов середовища: соціально-економічних, культурних, демографічних, психологічних. Зокрема, як враховуються локальні контексти — соціальні, мовні, культурні, демографічні та реалізується гнучкість стратегій, адаптується зміст навчання, відбувається міжсекторальна взаємодії.

Розглядались приклади адаптивного розкладу, гнучких навчальних маршрутів, підтримки сімей через систему кейс-менеджменту.

Учасники обговорювали кейси, в яких освітні команди змінювали підходи не лише до дитини, а до простору в цілому, враховуючи потреби сім’ї, мікросередовища, кризового контексту. 

Ключова мета — сформувати здатність оцінювати освітнє середовище як цілісну систему підтримки дитини, а не просто місце навчання.

Європейські інструменти: моделі партнерства (типа Team Around the Child), принцип "більше не означає краще" у підтримці, індивідуальні плани розвитку (IEP), педагогічні команди з супервізією.

Цей блок надавав учасникам змогу порівняти підходи до організації психолого-педагогічної підтримки в ЄС та в Україні, усвідомити, як змінюється логіка освітнього процесу, якщо в його центрі перебуває гідність дитини з ООП.

Аналізувалися спільні і відмінні психолого-педагогічні підходи до організації підтримки дітей з ООП. У фокусі — принципи інклюзивної педагогіки, партнерська взаємодія фахівців, розуміння бар’єрів як елементів середовища, а не "проблем дитини".

Окрему увагу було приділено співставленню етичних кодексів, моделі спільного прийняття рішень та педагогічної супервізії, що є нормою в багатьох освітніх системах ЄС.

Ключова мета — сформувати бачення інклюзії як інструменту справедливості, а не лише корекції. Важливо було навчити вчасно виявляти ризики й будувати запобіжні освітні стратегії.

Європейські інструменти: інтеркультурна освіта (Intercultural Education Framework), цифрова інклюзія для віддалених регіонів (EDUBox, Mobile Schools), підтримка через культурних медіаторів (у Греції, Іспанії, Франції).

Цей тематичний блок зосереджувався на дітях, які не мають офіційного статусу ООП, але стикаються з невидимими бар’єрами в освіті: біженці, переселенці, учні з багатомовних середовищ, діти з бідних регіонів.

Учасники аналізували, як культурні, соціальні та географічні чинники впливають на доступ до якісної освіти — і які рішення пропонуються в ЄС (зокрема, ECEC-платформи, мобільні навчальні одиниці, інтеркультурна педагогіка).

Також обговорювались ризики стигматизації, механізми раннього виявлення освітніх труднощів та запобігання “випаданню” дитини з процесу.