Школа нашого села протягом свого існування була храмом інтелектуального потенціалу, оазисом високої духовності, культури. У ній панували три істини: чиста людська мораль, наснага до знань і праці, прагнення до пізнання мистецтва.
За свою історію наша школа була осередком по ліквідації безграмотності, збірним пунктом під час мобілізації на фронт Великої Вітчизняної війни, клубом, агітаційним пунктом, виборчою дільницею, штабом цивільної оборони, міліцейським постом, додатковою виробничою бригадою колгоспу. Отже, школа завжди була надійною опорою керівних органів влади на селі.
А розпочинався розвиток шкільної освіти в нашому селі ще за часів існування польської влади. До Першої світової війни шкільні заняття проводилися у селянських хатах, так як не було в селі спеціального приміщення. У тодішніх школярів не було ні зошитів, ні підручників, ні олівців, ні ручок, їхнім шкільним приладдям були дерев'яна дощечка, кусок білої глини і ганчірка. Це примітивне приладдя мусив носити кожен учень щодня в школу і з його допомогою вчитися грамоти.
У роки Першої світової війни село було евакуйоване, тому що тут проходила передня лінія оборони німецької армії під час знаменитого Брусиловського прориву російських військ.
Після повернення людей з евакуації відбудовується село і разом з ним школа. Польський офіцер на прізвище Лєвіцкій будує в центрі села спеціальне приміщення для шкільних занять, яке склалося з двох класів. У 1920 році школа розпочала свою роботу. Офіцер Лєвіцкій став учителем. Викладання всіх предметів велося польською мовою. Раз на тиждень у школі проводився день священика. Він грав на скрипці, співав псалми і вчив дітей молитися.
У 1938 році в районі налічувалося 39 початкових шкіл, зокрема і в Оленине.
Ось що свідчить жителька села, Сидорук Олена Григорівна, яка пішла в школу у 1930 році: «В школу ходили з 7 років. В перший клас я пішла в школу, яка знаходилась у дядьківській хаті на Полинному, у Копців. Вчив вчитель-поляк Мар’ян Валенти. Що конкретно він викладав я не пам’ятаю, проте був він один. Коли пішла в другий клас, то навчались у приміщенні, що стояло на подвір’ї теперішньої школи. В цьому приміщенні був один великий клас, а збоку кімнатка для вчителя. У другому класі нас уже навчала і вчителька – полячка Геленіна Обертота.
Серед уроків були польська мова, математика, праця. Підручники учням давали безкоштовно. Була і додаткова література, для читання вдома – «Пломічеки». В польській школі за непослух та неуспішність наказували тілесно, зокрема били лінійкою по руках».
У вересні 1939 року польська школа перестала існувати. Встановлювалася Радянська влада, проходила колективізація. В селі був створений колгосп „Червоний прапор", сільська рада народних депутатів і чотирирічна школа. Секретарем сільської ради працював тоді житель нашого села Ліщук Максим Матвійович, який був великим поборником масової народної школи. Освіту він здобув самотужки під час служби в австро-угорській армії, куди він попав 16-річним юнаком. Він добре володів шістьма мовами: українською, російською, польською, німецькою, угорською, чеською. Максим Матвійович агітував усіх жителів села здобути освіту. Всіх своїх семеро дітей він сам навчив читати і писати і деяких з них зарахували в школу відразу в другий клас. У перший рік роботи радянської школи не вистачало вчителів, і Максим Матвійович сам підготував першого вчителя з нашого села. Ним став Харитон Клімчук, який продовжував навчати дітей і в часи німецько-фашистської окупації. В березні 1944 року село було визволено від німців, і багато жителів було мобілізовано на фронт. Вчитель Харитон Клімчук був репресований і висланий на військовий завод у далеку Грузію, де й пропав безвісти.
Після Великої Вітчизняної війни школа відновила свою роботу. Приїхали вчителі із східних областей України, колишні фронтовики. Учні післявоєнних літ ще й досі пам'ятають вчителів у військових гімнастерках і шинелях на прізвища Дудка, Корбут, Гордійчук. Не було в що вдягатися і взуватися тоді й учням. Та ще й голодомор 1947-го року був перепоною для розвитку шкільної освіти на селі. Безмірно важко було і вчителям, і школярам. Залишали школу вчителі, не могли голодними сидіти за партами діти. Але вчителька Марфа Григорівна М'ягка, незважаючи на важкі випробування, не залишила нашої школи і працювала в ній майже десять років. Жила вона в сім'ї Ліщука Максима Матвійовича, який в усьому підтримував її до тих пір, поки його не вбили при виконанні службових обов'язків. Марфу Григорівну дуже любили в селі за її невтомну працю і високе благородство.
В 1951 році молодий директор Василь Аврамович Кирилюк, уродженець села Полиці, будує нове приміщення школи, яке служить і понині. Після того, як відкрила двері нова школа, вона почала називатися семирічною. Першими вчителями новозбудованої семирічки, крім Марфи Григорівни М'ягкої, стали Степан Михайлович Лесик, Віра Левкіна Кирилюк, Галина Хомівна Барченко, Тетяна Ілларіонівна Кривонос, Ольга Панасівна Лавренко, Володимир Іванович Лавренко, Галина Денисівна Ковельська, Василь Іванович Конельський, Василь Андрійович Шуляр, Іван Петрович Дубовик, Лідія Оксентіївна Морозюк, Пилип Каленикович Тимошик, Галина Порфирівна Титаренко, Григорій Іванович Ханайчук.
Це були великі ентузіасти, справжні майстри педагогічної справи. У них не було часу для ведення домашнього господарства, для свого дозвілля і відпочинку. Змістом їхнього життя було навчання й виховання дітей і дорослих.
Школа працювала у дві зміни до 20-ї години, хоча село не було ще тоді електрифікованим. Учнів у класах побільшало, однак відвідування у школі становило 60 %. Причина полягала в тому, що діти постійно залучалися батьками до різноманітних сільськогосподарських робіт.
Вечорами вчителі ходили від хати до хати, щоб навчити молодь письму. На їхніх плечах лежала ліквідація неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. Щороку кожен вчитель повинен був навчити читати і писати 15 чоловік дорослих.
В 1956 році починає працювати вечірня школа сільської молоді, заняття в якій закінчувалися о 24-й годині. В 1962 році було відкрито ще й заочну школу.
На зміну одним педагогам приходять інші. Важко було справлятися з тими обов’язками, які покладалися на них, та й в одному класі навчалися діти переростки різних років народження. Навчали їх крім уже зазначених вище Лесик Степан Михайлович, Крам Дмитро Йосипович, Лавренко Віра Іванівна та інші.
А ще вчителі були культармійцями, які популяризували твори видатних українських письменників. З цією метою вони створювали самодіяльний театр, який здійснював постановки вистав за творами українських класиків Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького, Г. Квітки-Основ'яненка. Слава про цей театр живе й понині. Люди нашого села ще й досі пам'ятають театральні вистави, поставлені вчителями: „Сватання на Гончарівці", „Наталка-Полтавка", „Сто тисяч", „Кайдашева сім'я", „Назар Стодоля" та інші.
У 1954 році директором школи став Степан Михайлович Лесик, який керував школою до 1965 року. Під його керівництвом був збудований 2-й корпус школи.
В 1956 році розпочала свою трудову біографію випускниця Камінь-Каширського педагогічного училища Марія Семенівна Приймак, яка присвятила нашій школі все своє життя.
В 1962 році почали проводитися предметні олімпіади. А до цього проводилися олімпіади гуртової робити. Ось, зокрема, в березні 1961 року наша школа брала участь у кущовій олімпіаді учнівських гуртків у селі Великий Обзир і зайняла друге місце. У школі тоді діяли гуртки юних гімнастів, юних техніків, юних натуралістів, танцювальний, співочий, драматичний, „Умілі руки”, балетний.
У вересні 1964 року було відкрито новий корпус школи для занять учнів початкових класів.
В 1965 році в школі було відкрито фізичний кабінет і шкільний кінотеатр.
Директором школи став молодий вчитель Федір Єрмолайович Приходько. У перший рік його роботи школа прийняла рекордну кількість першокласників – 45 учнів, їхньою вчителькою була Олена Василівна Ткачук. Це було великим навантаженням для молодого педагога, і клас поділили потім на два.
У 60-х, 70-х роках XX століття народжуваність дітей у селі була високою, тому класи були переповнені.
В 1959 році в селі була ліквідована сільська Рада, а школа отримала статус восьмирічної.
Перша дитяча організація була створена в школі в 1953 році, і це була піонерська. В жовтенята учнів приймали в 2 класі в листопаді місяці. Кожній дитині прикріплювали на груди п’ятикутну зірочку з портретом В. І. Леніна. Семирічних дівчаток і хлоп’ят ще задовго до урочистого прийому в організацію ознайомлювали з Правилами жовтенят.
З цього дня починалася мандрівка в Країну піонерію, яка тривала протягом трьох років. В піонери учнів приймали в 4 класі 22 квітня на День народження Леніна. На шию пов’язували червоний галстук, який діти носили щодня.
Всі піонери об’єднувались в загони. З загонів складалась дружина імені Сергія Тюленіна, і кожен загін носив ім’я піонера–героя, крім того кожен мав свою пісню, девіз. Була в школі піонерська кімната.
Піонерська дружина мала свій прапор. Його було виготовлено з червоного полотнища. На правій стороні зображено піонерський значок і девіз:
«До боротьби за справу Комуністичної партії Радянського Союзу будьте готові!»
Піонери мали свої закони, яких дотримувалися. Про роботу свого загону, голова Ради загону доповідав голові Ради дружини на урочистих зборах дружини.
Цікавим і змістовним життям жили піонери. Проводилися різні збори, свята, конкурси піонерської пісні.
В комсомол приймали кращих піонерів, яким виповнилося 14 років. Прийом відбувався в райкомі комсомолу м. Каменя–Каширського.
Існував Статут ВЛКСМ, якого дотримувались комсомольці.
Кожен член цієї організації мав комсомольський білет і значок у вигляді розгорнутого прапора з портретом Леніна.
Піонери та комсомольці займалися суспільно корисною працею: допомагали колгоспникам у полі і на тваринницькій фермі, збирали металолом, макулатуру, попіл, жолуді, лікарські рослини. Школа мала свою дослідну земельну ділянку, великий сад, де учні проводили біологічні та агрономічні дослідження. Була в школі і своя кролеферма.
Піонери й комсомольці школи не стояли осторонь визначних подій у країні. Вони широко відзначали Шевченківські дні, роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції, Радянської Армії, День Перемоги, Першотравневі свята. Школа проводила демонстрації, мітинги, концерти, збирала кошти у Фонд Миру. Щороку учні школи брали участь у військово-спортивній грі „Зірниця", здавали норми спортивного комплексу „Будь готовий до праці й оборони країни". У школі діяли загони голубих і зелених патрулів, тимурівські загони, санітарні пости, пожежні дружини, загони юних дзержинців.
Політичні події на початку 90-х років істотно вплинули і на життя школи.
Існувала Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді до 1995 року. В цьому році вона була перейменована в Козацьку республіку, на чолі якої стоїть Козацька рада з кошовим. Створювалась вона на добровільних засадах з числа учнів, які вважали себе патріотами України, дорожили своєю школою, селом, батьківським родом, встигали у навчанні, дисципліні та вихованні.
Козацька рада спрямовує діяльність на творче продовження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій. Рада створює братства, які мають свою пісню та девіз. Козацька рада також має свою пісню, герб і прапор. Братствами керують старші братчики. Кожне братство має свого писаря, хорунжого, осавула І, осавула ІІ, обозних.
Кожного року на свято Покрови (14 жовтня) Козацька рада приймає в козачата учнів молодших класів, в козаки – старших. Козачатам на святі вручають посвідчення. Козаки, вступаючи в Козацьку раду, дають урочисту клятву під прапором, згідно затвердженого тексту. На урочисті свята завжди запрошують священика.
Козаки живуть цікавим, наповненим різноманітними святами, життям. Всі виховні заходи спрямовані на виховання гармонійно розвиненої, високоосвіченої, національно свідомої і соціально активної людини, що наділена громадянською відповідальністю, високими і патріотичними почуттями.
Улюбленими святами козаків є «Козацькі забави», «Українські вечорниці», родинні свята, КВК, спортивні змагання.
Свою роботу висвітлювали діти в шкільних стінних газетах.
У 1976 році розпочала свою трудову діяльність у нашій школі випускниця Володимир-Волинського педагогічного училища Манукало (Кузьмич) Людмила Олександрівна.
Молоду, завзяту, енергійну помітили керівники із райцентру і забрали працювати в райком комсомолу. Нині Людмила Олександрівна Кузьмич працює на посаді голови Камінь-Каширського райкому профспілки працівників освіти і науки.
У 80-х роках життя у школі продовжувало вирувати засидітись не міг ніхто. Оленинські діти веселились, працювали, відпочивали… Учні були частими гостями з концертами на фермі, у полі, на тракторній бригаді. Вчителі також приймали активну участь у громадському житті села. Вони були учасниками концертів, конкурсів, звітів, виступів хор-ланки, сандружинницями тощо.
Політичні події на початку 90-х років вплинули і на життя школи. Але особистість вчителя була і залишається ключовою фігурою педагогічного процесу.
Школа ефективно функціонує за вдяки здійсненню правильної кадрової політики. Створені сприятливі умови для формування дієздатного колективу, розкриття творчого потенціалу кожного вчителя. Навчально-виховний процес забезпечують 21 педагог. У школі працює двоє вчителів вищої категорії, один із них має звання «Старший вчитель», дев’ятеро «І категорії», двоє «ІІ категорії» та восьмеро молодих спеціалістів. Майстрами своєї справи є вчитель світової літератури – Носовська Валентина Михайлівна, біології – Пилипчук Валентина Андріївна, української мови та літератури – Федік Олена Іванівна, Обушко Галина Петрівна, історії і права – Ліщук Лариса Василівна, німецької мови – Ліщук Світлана Василівна, математики – Шпанчук Мирослава Петрівна, фізики – Приходько Федір Єрмолайович, фізичної культури – Приходько Володимир Іванович, музики – Мельник Людмила Панасівна, початкових класів – Приходько Галина Василівна, Карпук Лідія Іванівна, Мороз Світлана Іванівна, Пащук Ольга Андріївна, Пащук Наталія Анатолівна, шкільний бібліотекар – Приходько Світлана Григорівна. Улюбленцями дітвори є молоді педагоги: Носовський Михайло Васильович – вчитель трудового навчання та інформатики, Носовська Людмила Петрівна – вчитель світової літератури, Карпук Наталія Іванівна – соціальний педагог, Пащук Оксана Василівна – вчитель початкових класів, Мороз Тамара Анатолівна – педагог-організатор, Тарасюк Сергій Миколайович – вчитель географії.
Педагоги школи є активними учасниками як районних так і шкільних семінарів, методичних об’єднань конференцій. Є певні досягнення. Вчителька біології Пилипчук Валентина Андріївна з роботою «Дидактичні ігри на уроках біології» на конкурсі «Творчі сходинки педагогів Волині» зайняла призове місце і була нагороджена грамотою обласного управління освіти. Багато педагогічних працівників також відзначені грамотами районного відділу освіти та обласного управління освіти і науки за сумлінну працю у справі виховання підростаючого покоління.
На базі школи під керівництвом педагога-організатора, лауреата районного конкурсу «Педагог-організатор року» Пащук Ольги Андріївни було проведено районний семінар педагогів організаторів з питань організації учнівського самоврядування; кущове навчання шкільних лідерів учнівського самоврядування під керівництвом педагогів-організаторів Пащук Н.А. та Пащук О.В.. Керівник спортивно-туристичного гуртка Приходько Володимир Іванович у 2010 році став лауреатом обласного конкурсу краєзнавчих робіт «Село моє – краплиночка на карті».
Чітку організацію роботи школи здійснювали і здійснюють директори:
– Кирилюк Василь Аврамович – 1945-1955 рр.;
– Лесик Степан Михайлович – 1956-1960 рр.;
– Шинкарук – 1961-1968 рр.;
– Приходько Федір Єрмолайович – 1969-1979 рр.;
– Карпук Галина Павлівна – 1979-1982 рр.;
– Балик Павло Іванович – 1983-1987 рр.;
– Карпук Галина Павлівна – 1987-1989 рр.;
– Носовська Валентина Михайлівна – 1989 рік і по даний час.
Школа гордиться такими випускниками, як Ліщук Володимир Данилович – лікар-гінеколог, професор центрального військового госпіталю України, Ліщук Микола Данилович – уповноважений у справах українців у США, Приходько Дмитро Іванович – лікар-терапевт Вінницької обласної лікарні, Пащук Віктор Гнатович – лісничий Ново-Червищанського лісництва, Носовський Віктор Іванович – директор Ольшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Миколаївської області, Коширець Василь Прокопович – бувший міський голова м. Камінь-Каширський, Приходько Лідія Іванівна – викладач інформатики Волинського обласного профтехучилища №6, Мороз Василь Миколайович – майстер-різьбяр по дереву, що виготовляє музичні інструменти, які користуються попитом не тільки серед українців, але й за кордоном, Мороз Анатолій Васильович – майстер спорту України з поліатлону. Такі випускники школи як Приходько Сергій Іванович, Пащук Віктор Васильович, Пащук Олександр Васильович, Пащук Артур Дмитрович стали священиками; багато – педагогами, 13 із них працюють у рідній школі.
Серед педагогічних працівників школи – внучка вчительської династії Турчиків з Боровне – Шпанчук (Турчик) Мирослава Петрівна, вчителька математики. Тут працювали її батьки Турчик Петро Васильович – вчитель фізичної культури (1970-1980 рр.), Турчик Галина Зінов’ївна – вчителька математики (1978-2010 рр.) Педагогічний стаж династії – понад 200 років.
Гордістю для школи є місцевий аматорський народний фольклорний колектив «Дубровойка», адже його учасники – колишні випускники школи, а також серед них і педагогічні працівники.
Учні, а також випускники школи, були і є чудовими спортсменами. Так у 1980, 1981, 1983 роках команда із випускників школи була переможцем обласних змагань із футболу.
Під керівництвом учителя фізичного виховання Приходька Володимира Івановича учні школи приймають участь майже в усіх районних спортивних змаганнях. Особливих успіхів добились у футболі, легкій атлетиці, шашках, шахах, настільному тенісі та туризмі. Так п’ять років (1998, 2002, 2002, 2009, 2010) отримували першість з футболу серед шкіл І-ІІ ступенів.
У 2010 році учень 8 класу Приходько Сергій Володимирович, приймаючи участь в обласному зльоті зі спортивного орієнтування, зайняв ІІ місце і був відзначений грамотою обласного управління освіти.
Педагогічний та учнівський колектив живуть мріями, про те щоб навчатися у новій школі.