Зустріч 1

СЛОН 

Від маленьких вух мало користі: істота з такими вухами дуже погано чує і навіть не знає, чи цокає ще годинник на її руці, чи вже зупинився. Але й занадто великі вуха – теж біда. У слонів, наприклад, величезні вуха, і ви собі не уявляєте, як вони, бідолашні, страждають.

Коли слони – ще слоненята, вуха у них не більші за ваші. Вони чують, як свистить далеко поїзд і як дзижчaть над головою джмелі. Вони чують спів птахів і стукіт дощових крапель, вони чують все і не вважають це чимось особливим. А й справді: що тут такого?

Але слоненята ростуть, їхні вуха ростуть разом з ними. Підростаючи, слони чують все більше і більше. Спочатку їм це подобається, і вони кажуть одне одному: "Ти чув, штукатурка впала? Цікаво, звідки? Адже поблизу навіть стін немає!“

Слони ростуть і ростуть. Їхні вуха стають схожими на центральні площі маленьких містечок, і чують вони при цьому стільки всього, що й не злічити.

Ось ідуть собі два велетенські слони у високій траві, скільки бачить око – ніщо не ворухнеться, маленькому слону здавалося б, що навколо суцільна тиша, але два велетенські слони чують шум, чують усяку всячину: десь у далині грюкають двері і чути крики в коридорі, постріли рушниць, вигуки продавців газет, саксофон, сміх і дзенькіт скла, і удари в двері, і завивання двадцяти різних сирен, – вони чують все це під час прогулянки у високій траві, коли скільки бачить око – ніщо не ворухнеться, вони б хотіли погомоніти між собою, але не можуть, не розбирають власних слів і думають собі: це ж просто нестерпно, – і біжать купувати вату для вух. Тільки-от де взяти стільки вати для таких велетенських вух, слонів багато – а вати мало, не може ж у світі робитися сама лише вата для вух, а слони, чим старшими стають, тим робляться несамовитішими. Щиро не бажаю вам зустріти старого розлючено слона. Вже здаля його добре видно, він біжить у високій траві, думаючи, що зможе втекти, а потім розуміє, що це намарно, і трубить задертим угору хоботом, здіймаючи шалений шум, щоб хоч би на мить заглушити те, чого більше не може чути.

Тоді великі слони мріють знову стати маленькими, чого маленьким слоненятам ніколи не зрозуміти.

Коротка довідка про автора.  На фото – сам Мілош Мацоурек і його книга "Živočichopis" (авторський неологіз, перекладається приблизно як "Твариняче письмо"), у якій у 1996 році була перевидана ця казка. А написав її пан Мілош ще у 1962-му. 

Мілош Мацоурек – чеський письменник, казкар, автор багатьох оригінальних дитячих книг, сценаріїв комедійних і фантастичних фільмів. Це він написав казку «Боніфацій і його племінники», яка лягла в основу сценарію відомого мультфільму «Канікули Боніфація». Помер у 2002-му у віці 76 років.

Книга "Živočichopis", казку з якої ми читали, вперше була видана 1962 року. Вона належить до ранньої прози Мілоша, у ній – дотепні байки зі світу тварин. Мілош зарекомендував себе в особливому стилі – оригінальне почуття нісенітниці, особливий гумор, фантазія, вміння грати з мовою, знаходити поезію і дотепність в часто неетичному світі. Також він може розповідати усю казку в одному довгому реченні (наче коли ми повідомляємо сенсаційні новини), де не вирізняє пряму мову і вступ, й таким чином надає читачам поле для гумористичної інтерпретації.

Обговорення 

Olena Zhigaylo. Мій коментар:

"Дорослі люди у віці стають іноді такими, як діти. Та потребують допомоги. Казка спонукає до роздумів. Дякую за розвиток критичного мислення."