Гра – це мова дитини

Гра – це не просто розвага, це спосіб життя дитини. Через гру малюк пізнає світ, розвивається фізично, емоційно та інтелектуально. Гра – це мова, якою дитина спілкується з навколишнім світом і виражає свої почуття.

Роль гри в розвитку дитини

• Розвиток пізнавальних процесів: Гра стимулює допитливість, уяву, логічне мислення, пам’ять і увагу.

• Соціалізація: Під час гри діти вчаться спілкуватися, співпрацювати, ділитися іграшками, вирішувати конфлікти.

• Емоційний розвиток: Гра допомагає дітям виражати свої почуття, справлятися зі стресом і розуміти емоції інших.

• Фізичний розвиток: Активні ігри сприяють зміцненню м’язів, координації рухів і покращують здоров’я.

Як створити сприятливе середовище для гри?

• Безпечний простір: Переконайтеся, що місце для гри безпечне і не містить гострих кутів чи дрібних предметів, якими дитина може подавитися.

• Різноманітні іграшки: Надавайте дитині різноманітні іграшки, які відповідають її віку та інтересам.

• Час для гри: Виділяйте достатньо часу для спільних ігор з дитиною.

• Спільна участь: Грайте разом з дитиною, придумуйте нові ігри та сюжети.

• Підтримка ініціативи: Не обмежуйте фантазію дитини, дозвольте їй самостійно вибирати ігри та розвивати свої ідеї.

Види дитячих ігор

• Сюжетно-рольові ігри: Діти придумують різні ролі та ситуації, імітуючи життя дорослих.

• Конструктивні ігри: Будують з кубиків, конструкторів, створюють різні споруди.

• Рухливі ігри: Активні ігри на свіжому повітрі або вдома.

• Дидактичні ігри: Ігри, спрямовані на розвиток пізнавальних здібностей.

• Творчі ігри: Малювання, ліплення, конструювання з природних матеріалів.

Поради батькам

• Спостерігайте за дитиною: Спостерігайте, які ігри цікавлять вашу дитину, і підтримуйте її інтереси.

• Читайте книги про дитячі ігри: Це допоможе вам дізнатися більше про розвиток дитини через гру.

• Спілкуйтеся з іншими батьками: Обмінюйтесь досвідом і ідеями щодо організації ігор для дітей.

• Не забувайте про себе: Виділяйте час для спілкування з дитиною без гаджетів і інших відволікаючих факторів.

Пам’ятайте, гра – це найкращий подарунок, який ви можете дати своїй дитині!

Перехід дітей від одних педагогів до інших – складний момент для всіх його учасників. І саме педагоги мають подбати про те, щоб адаптація дошкільника до шкільного життя відбулася якомога легше, шукати для цього різні педагогічні методи, розвивати й корегувати пізнавальні та комунікативні здібності дітей. Проте не варто забувати й про розвиток творчих здібностей – завдання, яке часто відходить на другий план.

Знаний український педагог Софія Русова значну увагу приділяла дошкільній освіті. На її думку вона є містком між родиною і школою. Саме в дошкільному віці формується особистість дитини, виявляються її прагнення та здібності. І якщо в дитинстві бракує сприятливих умов для гармонійного розвитку дитини, вона виростає слабкою, з хисткою волею й небезпечними нахилами. А це, звісно, не сприяє успіхам дитини в майбутньому.

Наступність у розвитку творчих здібностей дітей.

Найсприятливіший вік для розвитку творчості дитини – від 3 до 10 років. Творчі діти – це ті, яких спостерігати і слухати, здійснювати те, що задумали, в довгостроковій перспективі. Вони уважні до своїх почуттів, відчуттів, думок, до різних дрібниць навколо себе, до своїх бажань.

У теорії та на практиці навчання і виховання нині особливо гостро постає питання наступності в розвитку творчих здібностей дітей.від природи діти допитливі і сповненні бажання вчитися. Проте аби кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво вихователя, а в подальшому – вчителя.

Саме на це особливу увагу звертала Софія Русова. Вона стверджувала, що важливо викликати в дитячій голові її власну думку, розбуркати дитячу фантазію й навчити до усього пильно додивлятися самій і утворювати з цих дослідів щось своє. Педагог закликала придивлятися до кожної окремої душі і зміцнювати її, виховуючи волю, внутрішню дисципліну дитини, спрямовувати її думки та почуття.

Виховуємо креативність у різних видах творчої діяльності.

Головним завданням педагогів Софія Русова вважала розвиток самостійності дитини. За словами видатного педагога, слід не вчити дитину, не давати їй готове знання, навіть початкове, а пробудити її духовні сили, цікавість, виховати її почуття, щоб очі дитини вміли бачити, вуха-дослухатися до всього, рученята-використовувати й олівці, і ножиці, і глину, й папір.

На думку Софії Русової, творча праця буде ефективнішою, якщо «проводиться індивідуально, на самоті, коли дитина ліпше може сконцентрувати свої думки, дати волю своїм творчим здібностям»

Керуючись рекомендаціями Софії Русової, педагогічний колектив нашого дошкільного навчального закладу розробив єдину систему роботи з розвитку творчих здібностей дітей у різних видах діяльності, що охоплює і забезпечує поступове ускладнення й урізноманітнення форм роботи і творчих завдань.

Одним із видів діяльності, де на ранніх стадіях життя виявляється творча активність дітей, є образотворча діяльність. Усі діти полюбляють малювати. Характерною особливістю дитячих малюнків є локанічність, зосередженість і концентрація думки. Зовсім не схожі один на одного портрети мам, родини тощо. Вони особливі і різні в кожному малюнку. Саме через малюнок ми маємо змогу заглянути у внутрішній світ дитини, осягнути логіку дитячої творчості. Адже малювати і думати для дитини – те саме.

Проте найбільше розвитку творчих здібностей дітей сприяють нетрадиційні техніки образотворення, наприклад малювання на пір’їнках, які згубили птахи. У цій техніці діти малюють крапельки дощу, ягідки калини, квіточки, сніжинки, хурделицю осінніх листочків тощо.

Надзвичайно популярним видом діяльності стає виготовлення робіт у техніці оригамі. Дошкільники можуть опанувати техніку створення маленьких модулів із паперу. Саме з таких модулів можна створити справжній витвір мистецтва.

Також рекомендують створити у кожній групі куточок флористики. Для занять улюбленою справою діти з батьками збирають природні матеріали, а відтак можна організовувати вечірні творчі посиденьки. Разом розмірковувати над майбутніми композиціями, виготовляти казкових персонажів тощо.

Ще однією складовою успішного розвитку творчих здібностей дітей є  навчання виразного читання віршів. Від так до роковин видатних людей, подій можна влаштовувати  поетичні конкурси, у яких братимуть участь не лише діти , а й їхні батьки.

Щорічне проведення подібних заходів-це хороша традиція. Адже завдяки цьому педагоги мають змогу стежити за розвитком творчих здібностей дітей.

Насамкінець зазначимо, що всю роботу з дітьми дошкільного віку потрібно планувати та організовувати з урахуванням принципу «не нашкодь», водночас спрямовуючи її на збереження здоров’я, емоційного благополуччя і розвиток творчих здібностей кожної дитини.

У центрі уваги-дитина, її духовні сили, нахили, інтереси. І саме системна робота щодо забезпечення наступності дошкільної та початкової освіти дає змогу створити сприятливі умови для творчої самореалізації кожної дитини.

Що таке пісочна терапія?

Пісочна терапія – це ефективний метод психологічної допомоги, який використовує гру з піском і маленькими іграшками. Цей метод дозволяє дітям вільно виражати свої емоції, думки та переживання через створення мініатюрних світів.

Чому пісочна терапія корисна для дітей?

• Розвиток творчості: Гра з піском стимулює уяву та фантазію дитини.

• Зняття емоційного напруження: Через гру дитина може висловити свої почуття, які важко передати словами.

• Покращення самооцінки: Створивши власний світ у пісочниці, дитина відчуває себе більш впевненою.

• Розвиток мови: Під час гри дитина описує свої дії, що сприяє розвитку мовлення.

• Покращення соціальних навичок: Спільна гра в пісочницю розвиває вміння спілкуватися та співпрацювати.

Як пісочна терапія допомагає вирішувати дитячі проблеми?

• Страхи та тривоги: Дитина може візуалізувати свої страхи і знайти способи їх подолання.

• Агресія: Через гру дитина може випустити накопичену агресію в безпечному середовищі.

• Труднощі у спілкуванні: Пісочна терапія допомагає розвивати навички взаємодії з іншими людьми.

• Проблеми з адаптацією: Дитина може відтворити ситуації, які викликають у неї труднощі, і знайти нові способи поведінки.

Як організувати пісочну терапію вдома?

• Підготуйте пісочницю: Це може бути пластикова коробка або спеціальна пісочниця для дітей.

• Забезпечте пісок: Використовуйте чистий кінетичний пісок або звичайний пісок.

• Зберіть іграшки: Підберіть різноманітні іграшки: фігурки людей, тварин, будинки, машинки, дерева тощо.

• Створіть атмосферу: Включіть спокійну музику, запаліть свічку (під наглядом дорослих).

• Не втручайтесь: Дозвольте дитині грати самостійно, не намагайтеся керувати її діями.

• Обговорюйте: Після гри обговоріть з дитиною те, що вона створила.

Важливо пам'ятати!

• Пісочна терапія – це не ліки, а додатковий інструмент розвитку дитини.

• Якщо у дитини серйозні психологічні проблеми, необхідно звернутися до фахівця.

• Регулярні заняття пісочною терапією принесуть найбільшу користь.

Пісочна терапія – це не просто гра, це шлях до самопізнання та гармонійного розвитку дитини.

Мета консультації :

1. Ознайомити батьків із важливістю сімейних правил у вихованні дітей.

2. Надати рекомендації щодо створення ефективних і зрозумілих правил.

3. Допомогти батькам навчити дітей слідувати цим правилам.

Вступна частина

Сімейні правила — це не обмеження, а важлива основа для гармонійного розвитку дитини. Вони допомагають дітям зрозуміти, що можна, а що ні, створюють відчуття стабільності, безпеки й формують цінності, які будуть супроводжувати дитину все життя.

Чому важливі мати сімейні правила?

1. Формування поведінки. Правила допомагають дітям зрозуміти очікування дорослих.

2. Розвиток відповідальності. Завдяки правилам дитина вчиться приймати наслідки своїх вчинків.

3. Стабільність і передбачуваність. Дитині легше жити у передбачуваному середовищі, де є чітка структура.

4. Зміцнення сімейних відносин. Спільне дотримання правил про лікування родини.

Як правильно створити сімейні правила?

1. Правила мають бути чіткими й зрозумілими.

●  Не варто використовувати складні формулювання чи абстрактні поняття. Наприклад: замість "Будь слухняним" краще сказати: "Говори спокійним голосом, коли просиш щось".

2. Кількість правил має бути обмеженою.

●  Не перевантажуйте дитину десятками правил. Оберіть 3-5 основних, які стосуються поведінки вдома, в садочку чи під час прогулянок.

3. Дитина має брати участь у створенні правил.

●  Залучіть дитину до обговорення. Наприклад: "Як ти думаєш, чому важливо підбирати свої іграшки?"

4. Пояснюйте наслідки.

●  Розкажіть, що станеться, якщо дотримуватися або порушувати правила. Наприклад: "Якщо ми будемо класти речі на своє місце, буде легше знайти їх наступного разу."

5. Правила мають стосуватися всіх членів родини.

●  Важливо, щоб батьки також отримали встановлених правил. Наприклад: якщо є правило "Не кричати вдома", воно має стосуватися як дітей, так і дорослих.

Як допомогти іншим дотримуватися правил?

1. Демонструйте приклад.
    Батьки — головний зразок для наслідування. Діти копіюють поведінку дорослих.

2. Використовуйте похвалу й заохочення.
    Підкреслюйте позитивну поведінку дитини: "Ти молодець, що прибрав іграшки без нагадувань!"

3. Створіть розклад.
    Для маленьких дітей важливо знати, що очі коликується та чи інша дія (наприклад, вечір, сон, ігри).

4. Обговорюйте правила регулярно.
    Раз на кілька місяців перегляньте правила, враховуючи вік і потреби дитини.

5. Забезпечте чіткі наслідки.
    Якщо дитина порушує правила, важливі, щоб наслідки були логічними та передбачуваними (наприклад, залишив іграшки розкиданими — прибереш пізніше самостійно).

Приклади простих сімейних правил :

●  Ми співпрацюємо з одним (наприклад, накривати на стіл, робити речі після їжі, складати іграшки разом).

●      Ми говоримо правду, навіть якщо припустилися помилки.

●      Ми просимо дозволу, перш ніж брати речі інші.

●      Ми вимикаємо телевізор та гаджети під час спільної вечори.

●      Ми вітаємося і прощаємося при вході та виході з дому.

●      Ми висловлюємо свої емоції словами, а не криком чи агресією.

●      Ми прибираємо свої речі після ігор або заняти.

●      Ми поважаємо один одного, не перебиваємо під час розмови.

●  Ми завжди просимо про допомогу, якщо щось не ви.

Ці правила повністю створюють дружню та гармонійну атмосферу в родині й сприяють розвитку дитини поваги, самостійності та відповідальності

Рекомендації для батьків

1. Терпіння і послідовність

Некуйте миттєвого результату. Діти потребують час, щоб звикнути до нових правил. Послідовність у діях допоможе закріпити бажану поведінку батьків.

2. Не використовуйте правила для покарання.

Правила бути мають інструментом виховання, а не методом залякування. Дитина повинна розуміти, що вони створені для полегшення життя в сім'ї, а не для контролю чи пригнічення.

3. Заохочуйте самостійність.

Давайте дітям самій слідувати правилам, зменшуючи кількість нагадувань.

4. Обговорюйте порушення правил спокійно.

Наприклад: "Ти забув прибрати іграшки. Як думаєш, що можна зробити зараз, щоб це виправити?"

5. Уникайте сильної критики.

Замість фрази: "Ти завжди порушуєш правила!" скажіть: "Давай разом подумаємо, як тобі буде легше згадувати про це правило наступного разу."

Пам’ятайте, що створення правил — це крок до того, щоб ваша дитина почувалася безпечною та впевненою в собі. Важливо не тільки встановлювати правила, але й показувати свій приклад, як їх слідувати. Якщо у вас виникають питання чи труднощі, ми завжди готові допомогти!

Поки у вас маленька дитина, вона не може обійтися без вашої допомоги, а вам так хочеться, щоб вона швидше навчився все робити сама. Але коли наступає цей момент, ви починаєте ще більше турбуватися і розумієте, що проблем у вас стало ще більше.

 Як, виявилося, було набагато простіше вам самим  малюка погодувати, одягти, ніж спостерігати, як він сам самостійно намагається все зробити.

 Якщо ви помітили, що ваша дитина намагається самостійно щось зробити, озбройтеся терпінням і дайте їй  можливість проявити себе.

 Як виховати самостійність у дитини? Багато батьків задають таке запитання. Ми вам допоможемо навчити вашого малюка самостійності.

 Часто діти, коли їх годують, намагаються забрати ложку у батьків. Надайте дитині можливість, тобто самому. Навіть якщо ви бачите, що дитина розкидає їжу, не забирайте у нього ложку і в жодному разі не сваріть. Сядьте поруч і їжте разом з вашим малюком. Адже діти повністю намагаються повторювати своїх батьків.

 Щоб привчити дитину до горщика, для початку ознайомте його з новим предметом, дайте помацати, пограти. Візьміть ляльку і покажіть дитині, як вона ходить на горщик. Також прагніть спостерігати за його поведінкою. Дуже часто, коли діти хочуть в туалет вони починають присідати. Ловіть ці моменти і садіть на горщик. Спробуйте пояснити своїй дитині, що якщо він буде ходити в туалет, його штанці будуть завжди залишатися сухими. Головне залишайтеся терплячими і спокійними.

 Щоб навчити дитину одягатися самостійно, купуйте вільний одяг, без всяких застібок і складних підтяжок. А взуття у нього має бути на липучках. Завдяки такому одязі, дитина почне самостійно одягатися.

 Якщо раптом ви бачите, що у дитини не виходить одягнутися, допоможіть йому в цьому. Встаньте в нього за спиною і візьміть його руки в свої. І разом з ним почніть одягатися. Після цього вашому маляті буде легше повторювати ваші рухи рук.

 Для того щоб дитина самостійно прибирав іграшки на місце, ви повинні йому правильно пояснити. Замість звичайного слова прибери іграшки, спробуйте пояснити йому, куди він повинен їх складати. Адже сама дитина відразу не розуміє, що ви від нього хочете. Скажіть дитині, наприклад, щоб жовту машинку він поклав в коробку, а ляльку посадив на полицю. Так дитина, почне поступово, все запам'ятовувати і буде прибирати іграшки самостійно.

 Привчити дитину до ліжечка теж не так вже й складно. Запропонуйте йому самому вибрати постільну білизну. Поставте обов'язково в його кімнаті нічник, адже деякі діти боятися засинати в темряві. Перш ніж вкласти дитину спати, нехай він сам укладе спати свою улюблену іграшку, а після лягати спати сам. На а якщо раптом ваша дитина прийшов вночі до вашої кімнати, не проганяйте його, можливо, йому приснився страшний сон.

 Сподіваємося, що наші поради допоможуть вам правильно виховати в дитині самостійність.

Виховати дитину правильно і нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства - це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справа під силу кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєї дитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше - перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про нього думали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитину - тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює. Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цього школярика із самого початку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би в життя ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. А крім того, робота перевиховання, переробки - це робота не тільки більш важка, але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні засмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.

Батьки завжди повинні пам'ятати про це, завжди намагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб із самого початку усі було зроблено правильно. Родина перестала бути батьківською родиною. Уже давно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права, рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, а являє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.

При всьому цьому кожне батько повинний мати зовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він - не повний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.

Відомо, що ця робота не у всіх однаково успішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить від застосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самий пристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашій владі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.

Тільки в родині, де є троє і більше дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в родині є старші і молодші діти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата - це зовсім різні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Питання про структуру родини - питання дуже важливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан.

Наступне питання, на яке можна звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Кожен батько і кожна мати повинні добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людини знаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого і ввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед.

І при цьому завжди ви повинні пам'ятати: ви родили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. У вашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі від цього буде не тільки вам, але і багатьом людям і всій країні. Не відмахуйтесь від цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашому заводі, у вашій установі ви викладаєтеся випускати шлюб замість гарної продукції. Ще більш соромно повинно бути для вас давати суспільству поганих або шкідливих людей.

Ваше власне поводження - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви звертаєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - усе це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або почуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, ви їхній не зауважуєте. А якщо удома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви уже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

Звичайно, краще, якщо батьки частіше бувають з дітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти занадто звикають до суспільства дорослих, і духовний ріст їх йде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припуститися помилки.

Щира сутність виховної роботи, імовірно, ви і самі вже догадалися про це, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в прямому впливі на дитину, а в організації вашої родини, вашого особистого і громадського життя й в організації життя дитини. Виховна робота є насамперед робота організатора. У цій справі немає дріб'язків. Ви не маєте права нічого назвати дріб'язком і забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашому житті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике і приділите цьому великому усю вашу увагу, а все інше відкинете убік. У виховній роботі немає дрібниць. Який-небудь бант, що ви зав'язуєте у волосся дівчинки, та або інша шапочка, яка-небудь іграшка - усе це такі речі, що можуть мати в житті дитини найбільше значення. Гарна організація в тім і полягає, що вона не випускає з виду дрібних подробиць і випадків. Дріб'язку діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організувати її і буде самою відповідальною вашою задачею.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується? Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний. 

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Такі діти будуть боятися висловлювати свою думку, будуть боязкого дивитися на однокласників, що може погано вплинути на загальний розвиток дитини.

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір. Діти будуть замкнуті, будуть також триматися на відстані із дорослими, а також дітьми.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони - самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.

Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти - це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки. Такі діти будуть цинічними до інших, вони вважатимуть, що посмішкою можна зарадити в усьому.

Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усі було благополучно.

Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

Авторитет підкупу - самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, - куплю тобі конячку; будеш слухатися, - підемо в цирк. [16]

Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати - іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.

Народні традиції трудового виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихователь соромився власного байдикування і обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально, та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.

       Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника.

       У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день.

       Робочий день починався дуже рано: влітку о 4-5 годині, а взимку о 5-6 годині. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

 На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова "праця", працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця ("Ой, люлі-люлі бай", "Люлі люлі дитино", "Колисала бим тя"), які закликають котика працювати - дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: "Бити кицю, бити - не хоче робити". Ганебно й красти. За те, що кіт "вкрав у баби "квітку", стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити". І як висновок:

 - "Не вчися, коте, красти,

 А вчися, коте, роботу робити,

 Бери ціп, іди на тік,

 Жати та молотити.

 Таким же мотивом пройняті колискові "Ой ну малі коточок" та ін. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити не можна.

 Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці - провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані по майдані, куди гляне - трава в’яне" (коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі мене дуже люблять" (Хліб). Ці загадки спонукають дитину замислитись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

       Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.

 Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють": готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

  Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати про вдалий початок роботи ("Добрий початок - половина справи"), працювати енергійно ("Робить, як мокре горить"), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів ("Вовків боятися - в ліс не ходити"), доводити розпочате до кінця ("Кінець - справі вінець").

             Хліб увійшов у життя, як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе: "без хліба - худа бесіда", "без хліба не до обіда", "хліб - батько, вода - мати". Хліб - джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток і радість ("Хліб на столі, то й стіл престіл, бо як хліба тільки, то й стіл - дошка")

       Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині при прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом - сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Той, хто заходив до хати - сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей.

 Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні надії і сподівання. Тому серед численних добрих народних побажань чільне місце займає вислів доброзичливості "Будь здорова, як вода, а багата як земля!" Земля - найцінніше з усіх природніх багатств, якими дано нам володіти. Адже вона наша годувальниця. Від того, як ми до неї ставимося, як бережемо її, на скільки вміємо, дбайливо на ній господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя.

Досвід неслухняності накопичується у дітей поступово та підкріплюється неправильною тактикою батьків. Більшість батьків думають, що дисциплінувати дитину - означає карати її, хоча насправді це означає - показувати їй шлях, по якому вона повинна йти, допомогти дитині стати самостійною, здатною керувати своєю поведінкою.

       Навіть малюк знає про можливість маніпулювати своїми батьками. І як тільки у нього з'являється така можливість, він обов'язково цим скористається. Наприклад, буде плакати до тих пір, поки його не візьмуть на руки, не буде їсти, поки мама не розповість казку, відмовляється виконувати вимоги батьків, поки не пообіцяють купити бажану іграшку. Неслухняність виникає у результаті постійних поступок, у результаті батьківської любові, яка не знає меж.

       Чимало батьків, які приходять на консультації, вагаються: чи так вже необхідні суворі правила? А може взагалі не потрібно показувати свою любов до дітей і розмовляти з ними тільки у суворому тоні? У цьому питанні, на мою думку, важливе відчуття міри, адже поєднання любові і виконання правил робить життя дитини передбачуваним, зрозумілим, створює відчуття захищеності. І коли дитина порушує дисципліну, поводить себе невиховано, частіше за все вона має «таємну» мету перевірити на міцність батьківські кордони. У цієї перевірки схожа мета, як у охоронця, який вночі перевіряє ручки кімнат офісу. Здається, що він хоче їх відкрити, хоча насправді сподівається, що вони міцно зачинені. Так само і дитина, коли вона кидає виклик батькам своєю неслухняністю, насправді хоче отримати впевненість у міцності і надійності їх влади. Тобто, у житті кожної дитини обов’язково повинні бути певні правила і обмеження, які привчають дитину контролювати свою поведінку, бути обачною, стримувати імпульсивні реакції. Помиляються ті батьки, які прагнуть уникати заборон і конфліктів, не хочуть засмучувати свою кохану дитину. Саме вони мають, як правило, зворотній результат: діти, відчуваючи батьківську закоханість і вседозволеність, користуються становищем, капризують, влаштовують «вистави» і стають справжніми домашніми тиранами. Що зробити для безконфліктного прийняття дитиною вимог і обмежень з боку дорослого? Спочатку встановіть правила і вимагайте їх виконання. Найбільш важливий крок у будь – якому виховному процесі – визначити те, що Ви хочете від дитини, а чого ні. Дитина повинна знати Ваші вимоги стосовно поведінки ще до того, як її призвуть до відповідальності і бути впевнена, що реакція на її певний вчинок не залежить від настрою і самопочуття батьків. Ця попередня домовленість виключить величезне почуття несправедливості, яке відчуває малюк за ненавмисні проступки чи необачність. Але, якщо Ви не встановили правила – не вимагайте їх виконання. У кожному конкретному випадку спокійно, лаконічно і рішуче поясніть, чим обумовлена Ваша вимога або прохання, розтлумачте її значення, мету і доцільність. Говоріть дитині, що конкретно вона зробила правильно, чи чому ви караєте її. «Я приготувала тобі сюрприз, тому що ти гарно прибрав свою кімнату». «Сьогодні ти не будеш дивитися телевізор, тому що занадто пізно прийшов зі школи». Будьте дипломатичними та обережними в заборонах із часткою «не»: «не роби», «не ходи» тощо, оскільки дитиною це сприймається, як загроза власному статусу і втрата поваги батьків до її особистості. Спробуйте також виправляти дитину в позитивному русі. «Ти зможеш ввімкнути телевізор після того, як зробиш домашнє завдання». Це формулювання краще, ніж: «Якщо ти не зробиш домашнє завдання, не будеш дивитися телевізор». Забороняючи, не використовуйте авторитарний тон: «Як я сказав, так і буде», «Я вимагаю» тощо, який провокує на бунт і протидії з боку дитини. Доречніше стисло пояснити: «Це небезпечно», «Цукерки їдять після обіду», «Вже пізно». Пояснення має бути коротким, чіткім і повторюватись лише раз. Не вимагайте неможливого. Ви повинні бути абсолютно впевнені у тому, що малюк дійсно в змозі виконати те, що Ви від нього вимагаєте. Правила слід формулювати таким чином, щоб їх легко було виконати. Іншими словами, висловлюйте свої вимоги конкретно: «Ти повинен прибрати у себе в кімнаті, а потім вже йти грати. У тебе в кімнаті повинно бути чисто. Це означає: зібрати всі іграшки, прибрати одяг, витерти пил з меблів». Коли у правилах оговорюється все, що повинно бути зроблено, у дитини не залишиться виправдань, якщо буде зроблено лише половина роботи. Адаптуйте свої правила до віку, здібностей і умов життя дитини – малоймовірно, що Ви будете вчити трирічну дитину заправляти ліжко чи мити посуд. Не карайте школяра за погану успішність, якщо бачите, що він просто не може. Вимога неможливого – джерело конфліктів: для дитини тут просто немає виходу. Такі ситуації руйнують її емоційний апарат. Безглуздо забороняти дітям бути активними, рухатись, пізнавати навколишній світ. У жодному разі не можна пригнічувати моторні функції організму, оскільки це приводить до пригніченості, напруженості і агресивної поведінки. Тому необхідно знаходити місце і час де, можна організувати рухливі ігри, гратися з м’ячем, бігати, тобто спрямовувати дитячу необмежену активність у безпечне річище: можна грати у футбол не стадіоні, з м’ячем – на спортивних майданчиках, а повітряною кулькою можна і у квартирі. Правила мають бути узгоджені між усіма дорослими членами родини. Дуже погано, коли один із батьків вимагає одного, а інший другого, іноді протилежного. Ось дитина і пристосовується не слухатись ні одного ні іншого. Якщо один із батьків не згоден з вимогами іншого, промовчіть при дитині, пізніше з’ясуйте свої позиції і спробуйте прийти до спільної думки. Хоч батьки відрізняються різними темпераментами, методами спілкування і реакціями, дитина швидко вчиться спілкуватися з кожним з них. Вона швидко засвоює, хто з Вас м’якіший, а хто – жорсткіший, і відповідним чином корегує свою поведінку і реакції. І хоч батьки можуть використовувати різні тактики виховання, дитина буде намагатися адаптувати свою поведінку і, скоріш за все, буде нормально рости і розвиватися, якщо тільки засвоїть, що його батьки єдині у головному! Якщо вона зрозуміє, що Ви не єдині, то скоріш за все використає цей висновок проти Вас обох. Ваш малюк потребує відчувати себе у безпеці, а відчуття безпеки росте і пускає коріння у саду послідовних методів. Якщо малюк побачить, як Ви сперечаєтесь один з одним або дискредитуєте позицію один одного, він не зможе відчувати себе у безпеці. Вимоги батьків повинні бути постійними. Якщо Ви привчаєте дитину прибирати стіл після виконання уроків чи мити посуд після їжі, то вона повинна робити це завжди, кожен день, а не під настрій. Інакше дитина один раз схитрує і не виконає Вашої вимоги, а іншим разом вже відкрито відмовиться їх виконувати. Покарання за порушення повинно бути справедливим ,але дієвим. Перш за все, малюк повинен бути ознайомлений зі штрафними санкціями у разі невиконання правил: «якщо ти не прибереш зі стола, то не підеш гуляти». Батьки краще знають своїх дітей і відчувають, що важливіше для їх дітей. Мета покарання – не зробити дитині погано, а позбавити її гарного. Правильне виховання побудоване на взаємній повазі й довірі в родині при збереженні статусних розбіжностей : дитину не слід привчати до панібратських стосунків з батьками, які передусім, не повинні поводитись інфантильно, провокуючи неповагу з боку дитини. Батьки повинні своїм власним прикладом показувати повагу до іншої особистості, бути чесними і відвертими, оскільки тільки реалізуючи ці принципи у взаємовідносинах з дітьми Ви отримаєте позитивні результати.

Реалістичний образ свого тіла - важлива складова компетентності дитини дошкільного віку  у сфері життєдіяльності «Я Сам», субсфері «Я-фізичне». Становлення самосвідомості суттєво пов»язане з орієнтацією дошкільника у своїй статевій належності («Я-хлопчик/дівчинка»).Показником його нормального особистісного розвитку виступає намагання порівняти себе з іншими, ідентифікувати з одними, знайти відмінності від інших людей. Перші 6-7 років життя є першим етапом психосексуального розвитку зростаючої особистості. Становлення особистості є становленням хлопчика і дівчинки з специфічними для них проявами свідомості та поведінки. Процес розвитку статеворольової свідомості і поведінки  протягом дошкільного віку характеризується певною динамікою, в якій має орієнтуватися дорослий, який виховує і навчає дитину.

                Вікова динаміка психосексуального розвитку.

                3 – 4 роки: дитина усвідомлює свої статеві відмінності, хоча орієнтується при цьому на одяг, довжину волосся, голос, іграшки;

                5 – 6/7 років:  дитина засвоює свою статеву належність, усвідомлює її незмінність; формується статева ідентичність як єдність переживання та рольової поведінки; розвивається статеворольова свідомість (вона знає, що в майбутньому стане дядею-татом-дідусем або тьотьою-мамою-бабусею; розрізняє професії, пов»язані з статевою належністю).

Стратегія поведінки дорослого. Якщо батьки і педагоги спокійно, в мінімальному обсязі,  правдиво задовольнять інтерес дитини до функціонування статевих органів людини та  процесу народження, їй не доведеться шукати відповіді на природні запитання у сторонніх людей, підглядати тощо. Саме відсутність інформації живить інтерес дошкільника до психосексуальних проблем, спонукає до пошуку важливих для її світоглядної позиції відповідей. Грамотні, філософічно забарвлені пояснення батьків і педагогів не носитимуть в собі сексуальної стимуляції. Варто організовувати з дитиною індивідуальні бесіди на зразок тих, в яких її знайомлять з явищами природи, правилами дорожнього руху. Проводити колективні бесіди недоцільно, оскільки запитання стосовно статевих відмінностей, зачаття, пологів, виникають у дітей одного віку в різний час і під впливом різних життєвих ситуацій.

Психофізіологічні відмінності та соціальні властивості. Виховуючи  дитину дошкільного віку, батьки і педагоги мають брати до уваги, що у хлопчиків і дівчаток по-різному функціонує мозок, по-різному організовані  психічні процеси. Ігнорування цих відмінностей, безстатева освіта знижують виховний та навчальний ефект, гальмують становлення статеворольової поведінки, нівелюють природні властивості дитини. Система знань про відмінності типових представників чоловічої і жіночої статі допоможе дорослому оптимізувати процес організації життєдіяльності дитини дошкільного віку та навчально-виховного процесу.

Організація життєдіяльності. В умовах сім,ї та навчального закладу педагогічний процес має спрямовуватися не лише на  виховання і навчання дівчаток, але й хлопчиків (поки що освіта реалізує радше жіночу, ніж чоловічу стратегію і тактику), здійснюватися  не лише педагогами-жінками, але й представниками чоловічої статі.

Організація життєдіяльності дівчинки.  Дорослий чітко і розгорнуто формулює інструкцію, уточнює та деталізує завдання. В разі ускладнень під час  його виконання запитує дитину, чи потрібна допомога, не на початку роботи: поки що вона знаходиться на піку своєї працездатності, може обійтися власними силами. Підтримки (емоційної, а, можливо, і практичної) вона потребуватиме у другій її половині, коли втомиться. Доцільно схвалювати  її самостійні намагання, звернути увагі на високу якість  виконання завдання, на старанність дівчинки. Варто  підкреслити соціальну вартість кінцевого продукту праці, його важливість для когось-чогось. Висловлюючи оцінне судження, доцільно дивитися в очі дівчинці, своїм виглядом (мімікою, жестами) підсилюючи позитивне враження про її роботу та її відповідність вимогам. Надати право переробити або покращати результат своєї праці – внести корективи, виправити помилки, внести зміни в оформлення тощо та показати його іншим. Старанність дівчинки зростатиме, якщо вона усвідомлює, що її поробка комусь потрібна -  дарується молодшим дітям, використовується у грі чи на заняттях, використовується як дарунок для рідних та близьких.

Організація життєдіяльності хлопчика.  Дорослому не слід детально все пояснювати, доцільно передбачити етап самостійного пошуку дошкільником відповідей на запитання. Доцільно трішки недопояснювати хлопчику, наштовхувати саму дитину на знаходження принципу розв»язання задачі. Обов’язково передбачити можливість вияву ним творчості, елементів новаторства, винахідництва, раціоналізаторства. Варто посилити вимоги до самостійності та правильності виконання,  проте бути дещо поблажливішим  до ретельності. На початку роботи недоцільно втручатися в діяльність хлопчика, краще надати йому можливість вийти на пік своєї працездатності. Саме тепер завдання можна дещо ускладнити, урізноманітнити, а в разі потреби, спростити.  Не слід жорстко регламентувати діяльність, доцільно якомога рідше переривати незавершений процес творчості. Звільнити, по можливості, від надмірної опіки.  Частіше звертатися до дитини спокійним, привітним тоном, зменшити кількість  висловлювань в імперативній формі, збільшити  кількість  обгрунтувань, пояснень, переконувань. Висловлювати інструкцію лаконічно, виділяти головне, звертати увагу на сутнісне. Оцінювати, перш за все, процес виконання діяльності, виділяти моменти, пов’язані з самостійним доланням дитиною труднощів, проявом вигадки, оригінальністю кінцевого продукту.  Частіше використовувати у спілкуванні з хлопчиком запитувальні речення: «Як ти вважаєш?», «А  якщо спробувати інакше?», « Ти з цим погоджуєшся? Чому?» тощо.

В цілому батькам і педагогам варто визнати існування статевої специфіки поведінки  дошкільника та доцільність введення «чоловічої» та «жіночої» стратегій організації педагогічної діяльності, ніж заперечувати їх.  Це сприятиме ефективному впровадженню у практику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти, посилить її гуманістичну спрямованість, стимулюватиме до розробки та апробації різноманітних  технологій виховання і навчання хлопчиків і дівчаток.