Психологічна підтримка від Анни Андрєєвої.

Коли почуваєшся нормально — це нормально чи накриє?

Перше, що потрібно знати і розуміти: все що з нами наразі відбувається — це нормальна реакція на ненормальні події.

⚡ Військова агресія та бойові дії належать до стресорів, що виходять за рамки звичайного людського досвіду. А тому кожен з нас перебуває під впливом потужного стресу.

Виокремлюють три стадії стресу: тривога, опір та виснаження.

Тривога. Максимальна мобілізація адаптаційних ресурсів організму та швидке приведення людини в стан напруженої готовності: боротися або бігти від небезпеки.

Опір. Якщо стресогенний фактор дуже сильний або продовжує свою дію тривалий проміжок часу, знижуються фізіологічні процеси, ресурси витрачаються економніше. Організм готовий до тривалої боротьби за життя.

Виснаження. Обмінні процеси порушуються на фізіологічному рівні. Це призводить до зниження загальної опірності організму і його здатності до адаптації при несприятливих умовах. Це може спровокувати серйозні порушення функціонування організму.

Таким чином, якщо почуваєтеся нормально, можна припустити, що вам вдалося відшукати баланс між витратами та відновленням власних ресурсів на стадії опору.

❓ Чи означає це, що на зміну цьому стану обов'язково прийде стадія виснаження і вас накриє? Зовсім ні!⠀

😣 Виснаження наздожене лише в тому випадку, якщо матимуть місце фактори, що посилюють травматичний стрес. Серед них: пасивність у поведінці: цілковита неспроможність/неможливість хоч якось протидіяти ситуації, фізична перевтома, відсутність підтримки.

❓ А якщо це не стадія опору?

😲 Реакція на стрес визначається рівнем нашої стресостійкості. Саме вона забезпечує пристосування людини до екстремальних умов і дозволяє вирішувати поставлені завдання. Підвищену стресостійкість забезпечують як фізіологічні особливості (тип нервової системи, гормональний стан), так і деякі особистісні риси (рівень суб'єктивного контролю, особистісної тривожності тощо).

😭 Гострота та інтенсивність реакції на стрес зумовлюється індивідуальними характеристиками, адаптивними здібностями та персональною вразливістю. Коли рівня стресостійкості недостатньо для забезпечення цілісності психічних процесів, можуть увімкнутись допоміжні механізми самозбереження.

Один з них — відстрочення реакції на психічну травму — дисоціація. Зміст механізму полягає у тому, що людина втрачає здатність сприймати цілісну картину подій. Травматичний досвід фрагментується, а спогади, роздуми щодо травматичного переживання стають обмеженими.

З одного боку, це дозволяє людині діяти, ігноруючи психотравматичний вплив. З іншого — стає основою для розвитку таких симптомів, як нав’язливі спогади, жахливі сновидіння та флешбек-ефекти.

📞 Якщо ви помічаєте, що ваші спогади неповні та уривчасті або вас тривожать нав’язливі спогади, безсоння/жахливі сновидіння та флешбеки, варто приділити час своєму ментальному здоров’ю та звернутись за допомогою до фахівців задля попередження розвитку посттравматичних розладів.

Команда UNICEF Ukraine разом зі Світланою Ройз підготувала правила підтримки дітей під час евакуації.

Як пояснити, що таке евакуація та для чого родині лишати дім?

«Ми робимо все можливе, щоб ти був/ла у безпеці. І ми будемо у безпеці. Зараз нам з тобою важливо виїхати в інше місто/країну. Ми будемо весь час поряд. Разом із нами їде дуже багато дітей і дорослих. Ми їхатимемо поїздом (машиною, автобусом). Нас зустрінуть добрі люди, які нам допоможуть. Ти бачиш, скільки довкола хороших людей? Значно більше, ніж поганих».

Голос дорослого в цей момент має звучати стійко та впевнено.

Як підтримати дитину, яка відчуває розпач і смуток?

Реакції дитини під час евакуації можуть бути різними, важливо бути готовими до того, що вона не хоче залишати будинок, іграшки та друзів. Дорослому в цій ситуації варто підтримати почуття дитини фразою: «Мені теж дуже сумно, мені шкода, що тобі доводиться через це проходити. Якби я міг/могла, я б усе зробив/ла, щоб війна припинилася. Дивися, який ти герой! Ти мені так допомагав і був таким сміливим. Зараз нам важлива твоя допомога, а невдовзі ми будемо в безпеці. Спочатку ми матимемо тимчасовий будинок, а потім повернемося до нашого дому. Я тебе дуже люблю, разом ми обов'язково впораємося».

Дитина може плакати та кричати, батькам потрібно намагатися не осуджувати та не спровокувати виникнення відчуття провини. Коли дитина заспокоїться, запитайте її: «Яку іграшку ти хочеш взяти з собою?». Якщо родина виїжджає в іншу країну, доцільно взяти кілька книг, які написані рідною мовою.

Про що важливо сказати дитині та як відповісти на її запитання?

Батькам варто пояснити, що дитина може поставити будь-які запитання, а також дізнаватися про все, що її цікавить і непокоїть.

За можливості запропонуйте дитині взяти з дому те, що для неї найважливіше. Якщо будівля не зазнала ушкоджень, перед виїздом варто запитати: «Давай сфотографуємо будинок, хочеш?».

Запитання, які найчастіше ставлять діти з прикладами відповідей:

• «Ми їдемо назавжди?»

Відповідь: Я не знаю, чи надовго ми їдемо, але я знаю, що коли вдома буде безпечно – ми одразу повернемося.

• «Де ми будемо жити?»

Відповідь: У нас буде тимчасовий будинок, можливо ми житимемо разом із різними людьми, там також може будуть інші дітки (батькам варто говорити те, що вони знають або передбачають).

• «А я не побачу моїх друзів?»

Відповідь: Я впевнена/ий, що побачиш, ми зможемо їм дзвонити та писати. Крім цього, в тебе неодмінно з'являться нові знайомі, тож ти матимеш і старих, і нових друзів.

• «Коли ми знов побачимо тата?»

Відповідь: Тато приєднається до нас або ми до нього повернемося. Тато буде робити все можливе, щоб скоріше бути з тобою, доню/сину, бо ти – його сонечко. Він тебе дуже любить. Наша любов буде з татом, а татова – з нами.

Поради батькам, які стануть у пригоді під час переїзду

• За можливості показуйте дитині фотографії тієї країни, куди ви прямуєте.

• Доцільно встановити правила поведінки, поясніть дитині: «Зараз дуже важливо, щоб ти у всьому допомагав/ла. Будь ласка, роби те, про що ми тебе просимо. Будь поруч, нікуди не тікай. Не ходи з чужими людьми. Намагайся не вередувати. Нам у дорозі не завжди буде зручно, але ми точно впораємося. Домовилися? Дякую!». Домовленість варто закріпити потисканням рук.

• Важливо переконатися, що дитина знає своє ім'я, прізвище, а також імена та прізвища батьків. Покладіть до кишені дитини лист з усіма контактними даними.

• Дорослий може дати дитині доручення, яке їй під силу: стежити за рюкзачком, піклуватися про іграшку, пити воду тощо.

• Дорослим варто нагадувати дитині, що вони готові її вислухати.

• Дитині важливо відчувати дорослого – дотики, погляди, голос.

• Дорослим важливо сприймати спокійно різні реакції дитини, адже у тривожному стані малеча може стати гіперактивною, примхливою, млявою. Всі ці реакції організму нормальні. Якщо дитина вередує чи скаржиться, її потрібно вислухати. Так дитина отримає можливість спертися на терпіння та розуміння дорослого.

• Дякуйте дитині та хваліть її: «Дякую за те, що так допомагаєш у дорозі. Я бачу, що тобі складно, але ти дуже круто справляєшся».

• Якщо є регулярні активності, які родина робила під час дороги, за можливості потрібно повторювати їх: читати казку, співати пісню, обійматися, вимовляти слова, які для дитини звичні. Особливо цінно, якщо в родині є свої «секретні слова», які повертають дитині відчуття стабільності.

• У дорозі дитину можна розважити іграми, а також розмовами про тварин, у яких будинок завжди з собою (як-от равлики чи краби): «Де б ця тваринка не була – вона вдома. Уяви, що ти равлик і ти в безпечному будиночку».

Що варто сказати дитині у новому місці?

Коли родина прибула до місця призначення, обов’язково повідомте дитині: «Ми в безпеці. Дякую за те, що ми разом змогли це зробити. Зараз познайомимося з нашим новим будинком, який буде зовсім іншим! Я не знаю, сподобається він нам чи ні, але ми зможемо його зробити нашим, адже наш будинок завжди всередині, ми як равлики (дорослий може доторкнутися зони серця). А до іншого ми з тобою звикнемо. Люблю тебе! У нас обов'язково все буде добре, де б ми не були».

Дитина й війна: підтримуємо та заспокоюємо

У статті — приклади ймовірних ситуацій із завданнями й варіантами рішень для батьків, які допоможуть їм адекватно підтримати дітей в умовах війни

Ситуація 1. Дитина безпорадна

Дитина дошкільного віку не може захистити себе в мирний час, а у стресогенній ситуації під час війни почувається ще більш безпорадною. Тому вона повинна розуміти, що батьки подбають про її безпеку. Для того щоб сигналізувати батькам про свою потребу, дитина може стати незвично тихою або, навпаки, збудженою.

Завдання батьків

• Створіть для дитини комфортні умови, можливість поїсти та попити, відпочити, погратися чи помалювати.

• Допоможіть перейти від спонтанної гри чи малювання про травмівну подію до заняття, що дасть дитині змогу почуватися ліпше та в безпеці. Наприклад, намалювати для бабусі листівку.

• Запевніть дитину, що ви та інші близькі подбаєте про її безпеку.

Приклади дій батьків

• Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колихайте, гойдайте на колінах.

• Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом.

• Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці. Якщо дитина, приміром, увесь час будує будинки з кубиків і збиває їх «бомбами», «градами», запитайте: «Як ти можеш захистити будинки від бомб?». Найімовірніше, дитина побудує подвійні стіни з кубиків і скаже: «Тепер бомби нас не дістануть». Відтак запевніть дитину та поясніть: «Так, це дуже міцна стіна. Ми робимо багато, щоб залишатися в безпеці».

• Повертайте уяву дитину туди, де вона була в безпеці та почувалася комфортно: «Намалюй бабусі листівку, а згодом ми їй подаруємо».

Ситуація 2. Дитина усього боїться

Дитина дошкільного віку може почати боятися залишатися на самоті, ходити в туалет, засинати чи бути далеко від батьків у інших ситуаціях. Дитині потрібно вірити, що батьки зможуть захистити її в усіх ситуаціях, а інші дорослі, наприклад, родичі чи близькі знайомі, завжди їм допоможуть.

Завдання батьків

• Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.

• Запевніть дитину, що не залишите її та зможете захистити.

• Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати.

• Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й повертайтеся вчасно.

• Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями.

Приклади дій батьків

• Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи.

• Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці: «Обстріли нам більше не загрожують і багато людей намагається зробити так, щоб з нами все було гаразд».

• Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».

Ситуація 3. Дитина не впевнена, що небезпека минула

Дитина дошкільного віку може почути розмови дорослих або старших дітей, побачити щось по телевізору чи просто уявити, що стресогенна ситуація почалася знову. Дитина вірить, що небезпека близько, навіть якщо воєнні події, про які вона почула, відбуваються далеко.

Завдання батьків

• Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня.

• Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте.

• Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності.

• Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій.

Приклади дій батьків

• Продовжуйте пояснювати дитині, що небезпека минула.

• Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут — у безпечному місці».

Ситуація 4. Поведінка дитини регресує

Дитина повертається до поведінки, яка властива дітям ранньому віку: смокче великий палець, страждає від енурезу, говорить звуками або складами, хоче сидіти в мами/тата на руках.

Завдання батьків

• Не звертайте надмірну увагу на таку поведінку дитини й зберігайте спокій. Дитина може демонструвати регресивну поведінку тривалий час після війни.

Приклади дій батьків

• Якщо дитина страждає від енурезу, переодягніть її і змініть постільну білизну. Не коментуйте те, що сталося, й не дозволяйте нікому соромити чи критикувати дитину.

• Якщо дитина просить її погодувати, вдягти чи роздягнути — виконайте її прохання.

Ситуація 5. Дитина боїться, що війна почнеться знову

Дитина починає боятися, коли щось її нагадує про війну. Наприклад, коли бачить, чує чи відчуває нагадування про подію, яку пережила.

Завдання батьків

• Поясніть дитині різницю між подією та нагадуванням про неї.

• Захищайте дитину від нагадувань про війну, якщо можете.

Приклади дій батьків

• Заспокойте дитину, якщо вона боїться гучних різких звуків чи світла, що нагадують їй про війну: «Наразі блискає і гримить, але це не означає, що обстріли почнуться знову. Звичайна гроза не може зруйнувати будинки, як бомба».

• Захистіть дитину, якщо можете, від згадок про війну по телебаченню, радіо та в інтернеті. Адже вони можуть зумовити в дитини страх, що війна повториться.

Ситуація 6. Дитина мовчить

Дитина відмовляється розмовляти або їй складно поділитися тим, що її непокоїть.

Завдання батьків

• Допоможіть дитині підібрати слова, щоб висловити емоції, як-от гнів, смуток, хвилювання за батьків, братів, сестер та друзів.

• Не змушуйте дитину говорити, але скажіть, що завжди готові вислухати її та поговорити.

Приклади дій батьків

• Намалюйте смайлики, що символізують різні емоції. Розкажіть про кожен смайлик коротку історію, приміром: «Пам’ятаєш, коли почала звучати сирена й у тебе було схвильоване обличчя, ось таке?».

• Запевніть дитину, що емоції, які вона відчуває, — нормальні: «Діти можуть дуже сумувати, коли їхній будинок зруйнований».

• Подбайте про те, щоб у дитини були іграшки та матеріали для творчості, завдяки яким вона зможе виразити свої емоції. Відтак озвучте емоції, які відіграла чи зобразила дитина, щоб перевірити, як вона почувається: «Це дуже страшний малюнок. Тобі було страшно, коли ти побачила вогонь?».

Ситуація 7. Дитина має проблеми зі сном

Дитина боїться залишатися вночі на самоті або спати одна, прокидається через те, що їй сняться жахіття.

Завдання батьків

• Запевніть дитину, що вона перебуває у безпеці. Проведіть разом більше часу перед сном, займаючись спокійними і тихими видами діяльності.

• Дозвольте дитині спати з неяскравим нічником або недовго спати з вами.

• Поясніть, якщо необхідно, різницю між сном та реальністю.

Приклади дій батьків

• Подбайте, щоб дитина займалася спокійними видами діяльності перед сном. Розкажіть улюблену казку із заспокійливої теми.

• Скажіть дитині перед сном: «Сьогодні ти можеш поспати з нами, але завтра ти спатимеш у своєму ліжечку».

• Запевніть дитину, що їй нічого не загрожує: «Нічні жахіття сняться тому, що ми чогось боїмося, а не тому, що є реальна небезпека».

Ситуація 8. Дитина не розуміє, що таке смерть

Дитина дошкільного віку не розуміє, що смерть — необоротна. Дитині властиве «магічне мислення» й вона може думати, що її думки спричиняють смерть. Дитина може дуже сильно переживати смерть близької людини чи домашнього улюбленця.

Завдання батьків

• Поясніть дитині, що таке смерть. Використовуйте конкретні й відповідні віку дитини слова, не давайте хибних надій.

• Не знецінюйте почуття дитини, зумовлені втратою близької людини чи домашнього улюбленця.

• Звертайте увагу на те, що дитина хоче дізнатися. Відповідайте на запитання та цікавтеся, що ще дитина хотіла б знати.

Приклади дій батьків

• Дозвольте дитині взяти участь у релігійних чи культурних обрядах горювання, оплакування.

• Допоможіть дитині знайти спосіб прощатися. Наприклад, намалювати щасливі спогади, переглянути фото й відео на телефоні, запалити свічку.

• Поясніть, що втрата необоротна й сталася не з вини дитини: «Ні, дідусь не повернеться, але ми можемо думати й говорити про нього, згадувати, як весело разом проводили час», «Пожежний сказав, що ніхто не міг врятувати Барсика. Це не твоя провина. Я знаю, ти дуже сумуєш за ним».

За матеріалами американського національного центру по роботі з ПТСР