Стоїть у лузі кущик, ще й червоними вогниками горить. Подивіться, та це ж калина! Снитьcя їй сон про все, що відбувається з нею з веcни до осені.
Схожа калинонька навесні на дівчину-наречену у небеснобілому вбранні. Адже не дарма кажуть: "Калинонька - Вкраїнонька - Божа наречена".
Прилітає в літку соловейко в гості до калинки та дарує їй свої пісні. І вона гілочками гойдає, на вітрі пісню свою співає. Пісня та про Україну, а без калини - нема України.
Осінь наcтає... Вбралася калинонька у намисто червоне. А в кожній намистинці-ягідці серденько бється. Таке ж добре та щире, як і у діток, що до неї завітали. Дарують дітлахи калині вірші та пісні, любуються нею. А вона їх чаєм почастує, ще й імя своє дарує.