Гостя висвітлила багато незнаних фактів про Миколу Федоровича, якого  зараз, під час війни, ми відкриваємо для себе по-новому. 

Народився поет в родині священника на Донеччині, поблизу Бахмуту, а потім родина переїхала на Луганщину. Річка Дінець, донецькі гори та степ – усе це Чернявський описав у збірці «Донецькі сонети»,  яку вважають першою художньою книжкою, виданою на Донеччині українською мовою. Це документальне підтвердження того, що на сході України жили українці, які знали свою мову, розмовляли нею та писали.

Майже 35 років свого життя Чернявський прожив у Херсоні. Тут він написав більшу частину своїх творів, був відомий як видавець, засновник просвітницької організації, викладач Херсонського інституту народної освіти. У своєму скромному будиночку приймав гостей – друзів та колег по творчості, зокрема Михайла Коцюбинського та Миколу Зерова. Тут він зазнав звичайного людського щастя і, на жаль, горя та особистих втрат, разом з родиною пережив війну і розруху, голод 21-го і Голодомор 33-го, три арешти, останній з яких для поета став фатальним: він вже ніколи не повернувся до родини у свій будиночок на вулицю Перекопську поблизу Дніпра. Ми навіть не знаємо, де його могила.

Під час зустрічі говорили про важливі і цікаві сторінки біографії Миколи Чернявського, його побут, умови життя, улюблені заняття і, звичайно ж, про творчість та невід’ємний її образ – степ, на якому і нині, як і понад сто років тому, «цвітуть червоні маки».  

За часів Першої світової війни у листі до брата Микола Чернявський бідкався, що бомблять місто, а родина переховувалась від артобстрілів у підвалі та ходила за водою до Дніправна. І ось через 100 років все повторилося. 

Щиро дякуємо пані Інні за змістовну та щемливу розповідь! Ми повинні знати та пишатися людиною, яка створила сама себе та стільки всього пережила разом зі своїм народом. Вражає, що у Чернявського не було середовища та людини, яка б його скеровувала. Він сам свідомо сформував себе українським поетом.

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Пані Тетяна розповіла, що сама вона з вчительської родини та з дитинства мріяла стати журналісткою. П'ятнадцять років пропрацювала на Чернігівщині в журналістиці. Вірші писала сама для себе, але якось тато сказав: «У тебе вже їх стільки, треба з ними щось робити».  

На сьогоднішній час вже видано 13 книжок письменниці. Це і поезія, і проза, для дітей та для дорослих.  

Під час зустрічі, яка промайнула на одному подиху, присутні поринули у прекрасний світ поезії. Пані Тетяна читала свої твори різних жанрів: це і вірші про жінок, і про війну, і веселий дитячий вірш «Гуси-гуси…». Сльози навернулися на очі, коли слухали прозовий твір «Пробач мені, мамо». Розумієш, як же мало іноді ми приділяємо уваги нашим матусям, забуваємо просто зателефонувати… Пані Тетяна розповіла, що більше місяця мала нестабільний в’язок зі своєю мамою, яка перебувала в окупації. Єдиною можливістю якось пережити той біль та тривогу – стала поезія, яку надруковано в книзі «20 віршів про Маму».  Саме з цією збіркою пані Тетяна й приїхала до мами одразу після деокупації. 

Наостанок цієї щемливої зустрічі прозвучав напрочуд легкий та світлий вірш про плинність людського життя «Дороги Ванеси».  

Пані Тетяна своїми творами досягла глибин душі кожного з учасників зустрічі та підняла звідти все світле та щире. Найкраще про цей вечір можна сказати словами одного з гостей: «Поезія ваша по-дівочому емоційна і чуттєва. Навіть тема війни несе позитив і надію. Дякую вам щиро за цю зустріч. Дякую за натхнений відпочинок душею!». 

  І ми щиро дякуємо нашій чудовій гості за світло душі і прекрасну поезію!

Цінність таких зустрічей важко переоцінити! Діти з захватом слухали письменницю, ставили їй численні запитання, на які пані Зірка охоче відповідала, давала поради щодо читання та творчості, а також заохочувала дітей до писання власних творів. А діти залишили письменниці багато щирих побажань.

Зустріч з Зіркою Мензатюк стала справжнім святом для юних читачів. Діти отримали не лише заряд позитивних емоцій та незабутні враження, але й можливість поспілкуватися з талановитою людиною, яка творить дивовижні світи та захоплюючі історії.

Приємно усвідомлювати, що в час технічного прогресу діти цінують читання, а такі зустрічі, як сьогодні, дарують їм радість і спонукають до книжкових мандрівок. А ще можна впевнено сказати, що лідерами думок для сучасних дітей є письменники. І цю почесну роль вони виконують бездоганно!

Лекторка зустрічі, вчителька та дослідниця Ірина Садула, розповіла, що в березні виповнилося 155 років з дня народження Олени Кисілевської. Олена рано стала до громадської праці: п’ятнадцятирічною вступила до першого українського жіночого товариства. Щиро перейнялася ідеями жіночої емансипації, докладала багато зусиль, щоб розкрити й донести суспільству глибину духовного світу жінки. У 1903 р. О. Кисілевська дебютувала на літературний ниві. З-під її пера вийшло багато текстів про мандри («Швейцарія», «Подорож до Африки», «Враження з дороги», «До Комор Довбуша», «Листи з-над Чорного Моря», «Під небом півдня» та інші). Олена багато подорожувала Україною, Європою, побувала в Канаді, США, Північній Африці. Одного разу, надихнувшись нарисами Софії Яблонської про подорож до Марокко, Кисілевська й собі вирішила відвідати цю країну. Але яке ж було її здивування, коли побачене зовсім не відповідало прочитаному. 

Вражає такий факт, що куди б не заїздила пані Кисілевська в Україні, скрізь питала: «Чи є тут читальня Просвіти?!» Дуже уважно приглядалася до одежі жителів, до їхньої мови, поведінки, побуту. Жінку цікавила культура у всіх проявах, а особливо одяг, бо й сама Кисілевська добре зналася на українських строях. Як тішилася вона, коли бачила українську вишивку і рушники над образами у хаті. Не забувала ще й знимкувати ті миті зустрічей з людьми та куточками, а на прощання лишити добру книжку.

1925 р. О. Кисілевська заснувала у Коломиї  часопис «Жіноча доля» і була незмінною редакторкою видання аж до 1939 р. Це був унікальний журнал з багатьох причин. По-перше, це чи не єдине видання, яке протрималося так довго в окупованій Україні. По-друге, на сторінках часопису друкували не лише поради, кулінарні переписи, останні новини, а й твори українських класиків, переклади світової класики, оголошення та багато іншого вельми цікавого. 

Нині ім’я нашої видатної українки є мало знаним, хоча поступово повертається. Зокрема в 2019 р. творці проєкту «Авторська кухня українська» перевидали кулінарну книгу з минулого століття, яку укладала саме О. Кисілевська «Як добре й здорово варити».  Особливість кулінарної книги полягала в тому, що читачки «Жіночої долі» надсилали рецепти з різних куточків України. Там є рецепти від Ольги Кобилянської, Ольги Дучимінської, Адольфіни Макогон (мами Ірини Вільде), Юлії Маркевич (мами Дарії Цвєк), а також рецепти, що їх надіслали українки з різних куточків світу. 2020 р. в Києві вийшла у світ перевидана книга «По рідному краю» (1955); якраз звідти можна черпати знання про побут українців майже сто літ тому. Кисілевська дуже детально, з діалогами, художньо та майстерно все описує читачеві.

Дякуємо пані Ірині за повернення забутих імен відомих українок. Бажаємо натхнення в дослідницькій роботі та популяризації своїх важливих відкриттів!

Головна мета культурного заходу в Seisen University – розповісти про значення мистецтва для українських дітей під час війни, представити творчі роботи юних художників з України, а також допомогти відновленню Херсонської спеціалізованої школи № 24 із поглибленим вивченням математики, фізики та англійської мови.

Ініціаторами й організаторами культурного заходу в Seisen University стали  професорка Madoka  Inoue (Seisen University), віце-президент, професор Susumu Nonaka (Saitama University), професорка Ольга Ніколенко (Полтавський національний університет імені В.Г. Короленка).

Модераторкою виступила професорка Madoka  Inoue (Seisen University), перекладачем – віце-президент, професор Susumu Nonaka (Saitama University), лекторкою – професорка Ольга Ніколенко (Полтавський національний університет імені В.Г. Короленка).

До заходу приєдналися (онлайн) педагоги, учнівська і студентська молодь із м. Херсона, м. Полтави, м. Вільнянська Запорізької області.

Перед шановним зібранням у Seisen University виступила директорка Херсонської спеціалізованої школи № 24 із поглибленим вивченням математики, фізики та англійської мови Марина Степанова. Вона розповіла про нелегке життя школи у воєнний час і висловила глибоку вдячність організаторам заходу та всім японським людям за небайдужість та готовність надати допомогу.

Консультант Центру професійного розвитку педагогічних працівників Херсонської міської ради Ярослава Андрейко, яка багато зробила для того, щоб творчі роботи херсонських учнів побачили в Україні та Японії, зазначила: «Прийміть щирі слова подяки з глибини мого серця. Бути наодинці в скрутному становищі робить його ще важчим. Мати підтримку, яка надходить від вас, додає віри й надії на майбутнє і відновлення, повернення до звичайного життя…». 

Перед учасниками зібрання виступив також один із авторів малюнків – учень 7 класу ліцею «Потенціал» Вільнянської міської ради Запорізької області Данііл Рабуш. Він розповів про своє навчання і захоплення мистецтвом під час війни, а також висловив подяку японському народу від імені усіх дітей України за міцну підтримку.

У межах культурного заходу докторка філологічних наук, професорка, завідувачка кафедри світової літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Ольга Ніколенко прочитала для японської громадськості лекцію на тему «Сучасна історія в малюнках українських дітей». На прикладі дитячих малюнків Ольга Миколаївна розповіла про події, що відбуваються в Україні після 24 лютого 2022 року, - окупацію і звільнення Херсона, героїчну оборону Харкова, руйнування Каховського водосховища та його наслідки, окупацію Луганська, масове переміщення українців, освіту під час війни. Професорка Ольга Ніколенко зауважила: «За малюнками українських дітей можна вивчати сучасну історію після 24 лютого 2022 року. Це не тільки історія бойових дій, руйнувань, жаху, смерті. Але це ще й історія мужності, стійкості, людяності. Ці дитячі малюнки сповнені різними емоціями, але передусім ви побачите в них палке бажання дітей жити, любов до своєї країни і надію на мир».

До заходу в Seisen University приєдналася працівниця міста Сайтама Akiko Soma, яка була організаторкою виставки українського дитячого живопису в місті Сайтама.

До цікавого культурного заходу долучилися (онлайн) учителька зарубіжної літератури ліцею «Потенціал» Вільнянської міської ради Запорізької області Лілія Шулякова, мама Данііла – Лілія Рабуш, а також студенти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, які на базі Науково-методичного центру якості вивчення англійської мови та зарубіжної літератури мали змогу почути голоси Японії та різних регіонів України.   

У 2023 р. всеукраїнський науково-методичний журнал «Зарубіжна література в школах України» провів творчий конкурс для дітей України на тему «Час, у якому ми живемо». Ідея і організація конкурсу – професорка Ольга Ніколенко, головний редактор журналу Дмитро Лебедь. Частина малюнків, які були надіслані на конкурс, потрапили до Японії. Вони відображають важкі події в Україні після 24 лютого 2022 року, а також почуття і мрії українських дітей. 

Із виставкою малюнків українських дітей в Seisen University ознайомився репортер японської газети «Mainichi», який написав статтю «77 робіт із молитвами про мир: виставка українського дитячого живопису в в Seisen University». 

https://mainichi.jp/articles/20240510/ddl/k13/040/013000c

Виставка малюнків українських дітей викликала резонанс у Японії. Її побачили раніше в різних закладах (University of Tokyo, Kyoto University, Saitama University, Sophia University). Незабаром її побачать в Seisen Jogakuin University (Нагано), University of the Sacred Heart (Токіо), Школі Seisen для молодших і старших класів (Токіо) та ін.

Українські діти й педагоги сердечно дякують організаторам виставки в Seisen University і всім японцям за міцну підтримку України,  а також за допомогу для відновлення Херсонської спеціалізованої школи № 24 із поглибленим вивченням математики, фізики та англійської мови!

Низький уклін і щирі слова подяки професору Ользі Миколаївні НІКОЛЕНКО за постійну підтримку херсонських освітян! За сміливість і наполегливість у тому, щоб донести світові, в яких умовах живуть і навчаються херсонські діти! Безмежна вдячність за велике серце, людяність і порядність!

Відкрила захід Ірина ЖОРОВА, в.о.ректора КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», доктор педагогічних наук, професор, яка наголосила на єдності науки та освіти.

З вітальним словом на честь свята до присутніх звернулись Олександр ПРОКУДІН, голова Херсонської обласної військової адміністрації; Тетяна ЮШКО, начальник управління освіти і науки Херсонської обласної військової адміністрації та Віталій ПАНОК, в.о. академіка-секретаря відділення психології та спеціальної педагогіки НАПН України, директор Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України, доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України.

На тематичних панельних зустрічах обговорювали можливості учительства (інформаційна підтримка закладів освіти: проєкти, курси, платформи) щодо подолання освітніх втрат учнів та  регіональний аспект у компенсації таких втрат (наукове дослідження 2023-2027рр.); психологічну підтримку учасників освітнього процесу (практичні матеріали НАПНУ); роль мови в утвердженні національної ідентичності та освіту державною мовою; штучний інтелект в освіті та наукових дослідженнях; наукові дослідження в природничій освіті тощо.

Дякуємо за цікаву комунікаційну платформу!

Щиро вітаємо зі святом усіх, для кого наука стала частиною життя, чиє покликання й бажання намагатися вдосконалити наш світ!

Учасники зустрічі дізналися, як додавати в  презентації у форматі PowerPoint звук, відеосюжети, попередньо завантаживши їх із YouTube, а потім перетворювати презентації на відео, записувати голос як коментар відповідного навчального контенту. Набуті знання закріпили практично.

Голова родини – Василь Костянтинович Липківський – творець і перший митрополит Української автокефальної православної церкви, церковний реформатор, блискучий проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ'я.  Вже з молодих років він розумів несумісність таких понять, як українські православні з одного боку і російська церква – з іншого. 

Зусиллями Липківського і його однодумців 14 жовтня 1921 р. на свято Покрови у Софії Київській перший Всеукраїнський Церковний Собор підтвердив постанову Всеукраїнської православної церковної ради від 5 травня 1920 р. про автокефалію Української православної церкви. А 21 жовтня протоієрей отець Василь (Липківський) був обраний главою УАПЦ – Митрополитом Київським і всієї України на посаді єпископа-митрополита.

Наприкінці осені 1925 р. радянська влада розпочала репресії проти керівництва церкви. Митрополит фактично опинився під домашнім арештом: йому було заборонено виїжджати за межі Києва. Радянська влада поступово відбирала низку храмів української церкви та продовжувала утиски і переслідування митрополита. Останні десять років свого життя отець Василь прожив усіма забутий, у злиднях, під постійним наглядом ДПУ. 20 листопада 1937 р. 73-літній отець Василь (Липківський) був вкотре заарештований та за вироком «особливої трійки» при Київському управлінні НКВС засуджений до розстрілу і страчений 27 листопада. Похований в Биківнянському лісі.

Не оминули репресії і його дітей. Старший син – художник Іван Липківський – був розстріляний разом з бойчукістами. Другий син, Валеріан, засуджений на 10 років до таборів. Доньки Марія, Ганна, Тетяна зазнали переслідувань і гонінь.

 Співробітникам Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» вдалося встановити, що останки Василя Костянтиновича та Івана Васильовича Липківських знаходяться в Биківнянських могилах.

 За радянських часів ім'я митрополита Василя (Липківського), так само, як і імена тисяч інших жертв комуністичного режиму, було піддано забуттю, а з проголошенням незалежності України відроджено. 

Він зміг повернути нам українську церкву, вкрадену московитами ще в XVII ст. За це й був знищений каральною комуністичною машиною. Хай же ім’я Василя Липківського буде прикладом незламності та мужності особливо зараз, коли росія вкотре хоче знищити все українське.

Дякуємо пані Тамарі за цікаву та пізнавальну розповідь!

Та спочатку ми поговорили про німецького археолога Густава Коссінну. Після його смерті націонал-соціаліалістична партія зробила з нього «творця арійської археології», хоча насправді він зробив великий внесок у розвиток археологічних методів. У 1895 р. Коссіна сформулював «метод археології проживання», суть якого полягає в картографуванні археологічних знахідок: збіги ареалів одночасних речей дозволяють виділяти культуру археологічну, відповідну території давніх народів. За археологічними даними Північної Німеччини та Південної Скандинавії, Коссіна наполягав на спадкоємному зв'язку між культурою германців, відомих за письмовими джерелами, і ранніми культурами: в зону цих культур для неоліту поміщав прабатьківщину індоєвропейців («індогерманців»). 

Пан Сергій розповів, що паралельно з Коссінні історик Костіцин використовував ці ж методи для виділення археологічної культур на території Російській імперії. Він спробував локалізувати літописні племена, але дослідження його не стали шовіністичними.

Проаналізували і книгу російського «археолога» І. Єремєєва. Свою передмову він починає з визначення етнічності в археології, а потім досліджує, як відбувалася слов’янська колонізація. Автор зазначає, що ця колонізація не була можлива мирним шляхом, захоплення територій супроводжувалося геноцидом. Тобто цей «археолог» виправдовує археологічними аргументами практику своїх пращурів та сучасних співвітчизників. 

Під час зустрічі відбулися жваві обговорення з приводу цієї книги та всього, що відбувається зараз. Страшно стає від усвідомлення того, що відбувається в головах так званих російських вчених і до чого ще вони можуть додуматися.

Дякуємо пану Сергію за цікаву та актуальну бесіду. Всі ми повинні дбати про розвиток власного критичного мислення, а також знати інструменти пропаганди, які використовує споконвічний ворог.

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Не менш цікавим був виступ Лисенка Дмитра - вчителя історії Херсонського ЗЗСО №57, аспіранта І курсу ХДУ спеціальності «Історія та археологія». Історія Великого Лугу, вписана в українську історію південного регіону, яку  козаки-запорожці велично прозвали «козацькою Атлантидою» перенесла слухачів у сиву давнину патріотичних нащадків української землі…

Завершив зустріч третій доповідач - ПИЛИПЕНКО Ігор Олегович - доктор географічних наук, професор, декан факультету біології, географії і екології Херсонського державного університету. Ігор Олегович у своєму виступі окреслив важливе значення Каховської ГЕС, яка забезпечувала річне регулювання стоку Дніпра для живлення електроенергією, зрошення та водозабезпечення посушливих районів півдня України і навігацію від Херсона до Запоріжжя, а також професор відповів на важливі питання про її відновлення з наукової точки зору та подальшу долю регіону.

Пані Лілія нагадала, що таке порівняння. Це зіставлення предметів на основі подібності, часто зі сполучниками наче, мов, ніби, мовбито. Присутні ознайомилися зі зразками порівнянь в класичній та сучасній українській поезії, а саме в поезії Г. Сковороди, І. Франка, М. Рильського, Д. Павличка. Особливо приємно було почути як Є. Маланюк зобразив наші херсонські місця «херсонські прерії – мов Січ, а кобзарем – херсонський вітер». 

Дуже незвичними були порівняння, яким понад 3040 років: «перехоплює подих, як від вигляду війська під прапорами», «запах твого одягу – мов запах ліванського лісу», «З твоїх уст, моя наречена, крапле мед стільниковий. Під язиком у тебе молоко і мед, а запах твого одягу – мов запах ліванського лісу».  Це зразки з біблійної книги «Пісня над піснями».

Сучасні українські поети теж активно використовують порівняння у своїх творах. Під час зустрічі ми розглянули зразки з поетичних творів Сергія Пантюка: «Дорога, мов цукор, укотре розмокла», Любові Долик: «Бувають дні високі, наче храм, наповнений молитвою і світлом».  Особливо припав до душі присутнім вірш Людмили Галінської «У кожній людині є сховане світло». Слухаючи його, кожен присутній міг пороздумувати, на яке світло є схожим він.

Як і кожного разу, на «Мовно-поетичних лелітках» гості мали змогу насолодитися красою українського поетичного слова та збагатитися безліччю цікавих порівнянь.

Народився Станіслав у Варшаві у 1885 році. Батько його – критик, художник, трохи архітектор, хотів дати сину академічну освіту, щоб йому більше не довелося вчитися у вишах. Вже в 7 років Віткевич писав драматичні твори, малював. Незважаючи на установки батька, Станіслав вступив у Краківську академію витончених мистецтв, хоч і не закінчив її. Дуже цікаво, що в 1904 р. Віткевич вступив на навчання, а український художник і наш земляк М.О. Жук закінчив. Вони навряд чи зустрілися, бо про це немає згадок та й їх концепції мистецтва дуже різнилися.

З молодих літ Станіслав зачитувався філософськими трактатами, в нього сформувалося своє бачення теорії мистецтва і погляди на світ. Мандруючи Європою, познайомився з творчістю кубістів, експресіоністів, постекспресіоністів. У своїх картинах Віткевич починає відходити від академічності та наближається до абстракціонізму. Захоплюється теорією «чистої форми»: вважає, що не може бути змісту в мистецтві. Саме глядач має вкладати цей зміст в картину, а художник тільки створює форму.

Переживши любовні романи, Першу світову війну, особисті трагедії, Віткевич стикається з фінансовими проблемами. У 1925 р. засновує портретну фірму і зазначає, що портрет типу А, тобто академічний, буде коштувати 350 злотих, а портрет типу С – нічого не буде коштувати, бо це буде авангардний образ. 

У 1937 р. в Мюнхені відкрили виставку "Дегенеративне мистецтво". До нього зарахували імпресіонізм, дадаїзм, кубізм, сюрреалізм, експресіонізм. Тобто, це мистецтво яке не мало право на існування й повинне бути знищеним, а художники повинні «виправитися». Це справило дуже великий вплив на Віткевича. Він боявся і фашистів, і більшовиків. Коли німці зайшли до Польщі, художник втікає до Західної України, а коли туди зайшли радянські війська – покінчив життя самогубством. Похований на Рівненщині в с. Великі Озера. 

Віткевич сприймав життя як театр. Весь абсурд, сюреалізм, нонсен зі своїх творів реалізував у своєму житті. Написав 40 драматичних творів, відбулося  близько 400 прем’єр на сценах світу. 

Багато хто з присутніх нічого не знав про цього художника і відкрив для себе це ім’я. Дякуємо нашій гості за таку детальну, цікаву та пізнавальну розповідь!

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

На занятті ознайомилися з універсальним навчальним ресурсом, що вирішує одне з найважливіших завдань освітнього процесу - підвищення мотивації учнів! За допомогою платформи WordWall практикували створення різних типів завдань та цікавих інтерактивних вправ. Юлія Анатоліївна покроково розповіла як користуватись даним ресурсом, створювати власні навчальні ресурси, використовувати різні типи завдань, редагувати завдання тощо.

Для закріплення знань учасники зустрічі спробували самостійно створити інтерактивну гру.

Багато українців, зокрема й херсонців, мало знають про фортецю Тягинь, адже ця тема була закрита за імперських та радянських часів, а археологічні дослідження не проводилися навіть за часів незалежності України. 

За Середньовіччя на Півдні України вздовж Дніпра проходили кордони Великого князівства Литовського. Наприкінці XIV ст. тут пролягав торговий шлях і функціонували митниці та переправи. На території сучасної Херсонщини князь Вітовт розбудовував цілу мережу фортифікаційних споруд, однією з них була фортеця Тягинь. Вона розташовувалася у зручному стратегічному місці, між гирлом річки Тягинка і Дніпром. Контроль за цією локацією дозволяв охороняти і водний торговельний шлях, який проходив Дніпром, і сухопутний маршрут, що вів до Європи від Криму. 

Пані Наталія розповіла, що перші розкопки на території Тягині здійснив херсонський археолог Віктор Гошкевич ще в 1914 р. Понад сто років дослідження в Тягині були епізодичними. Лише в 2016 р. Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України відновила вивчення пам’ятки в гирлі Тягинки. Експедицію очолила Світлана Біляєва. Археологи встигли провести дослідження протягом шести років: з 2016 по 2021 рр. Знахідки підтверджують, що на Півдні України впродовж XIV-XVIII ст. поєдналися культури декількох народів і цивілізацій – литовської, української і татарської. Московських же впливів на цій землі не знайшлося до XVIII ст., до часу російсько-турецьких війн.

Під час археологічних досліджень у Тягині знайшли сенсаційну знахідку – залізну булаву XV ст. Вона восьмикутна, з кованим орнаментом, усередині залита свинцем. Це вперше серед північно-причорноморських артефактів знайдено залізну булаву XV ст. Пані Наталія зауважила, що знайдено її було в тридцяту річницю незалежності України, що дуже символічно.

А ще на території городища в Тягині було знайдено деталі водогону та уламки глиняних труб, які свідчать про те, що наприкінці XIV ст. на цих теренах був високий рівень цивілізації. Це вщент розбиває міф російської пропаганди про те, що начебто до царської росії південь України був пусткою.

Після підриву Каховської ГЕС археологічні розкопки Тягині були підтоплені, а зараз доступу туди немає через постійні російські обстріли.

Та пані Наталія обіцяє, що після нашої Перемоги археологи повернуться в Тягинь й продовжать дослідження. А зараз створюють віртуальний музей з 3D моделлю фортеці.

Дана зустріч викликала багато вдячних відгуків присутніх. В одному з них учасниця зауважила: «Дуже вдячна пані Наталії за цікаву зустріч та за кропітку працю щодо збереження пам'яток історії херсонців! Сподіваюсь, що увесь світ поступово відкриє очі і зрозуміє, що Україна – це не расея і має свою історію!». І в нас немає сумніву, що завдяки таким людям, як наші сьогоднішні гості – Наталія Бімбірайте та Світлана Біляєва, саме так і буде.

Виклики сьогодення вимагають якісно організованого дистанційного навчання з урахуванням визнаних освітніх трендів. Обґрунтоване використання  відповідних застосунків на певному етапі уроку є найбільш ефективним способом реалізації змісту освіти. Переваги ліцензійних освітніх платформ для навчання: Zoom,  Canva, Kahoot,  Classtime, цифрові додатки: Mentimeter, Edpuzzle, Nearpod - використовуємо для втілення в життя освітньої місії.

По завершенню майстерки учасники отримали актуальні методичні матеріали для використання в роботі.

• відеозапис зустрічі 

• Положення про організацію дистанційного навчання 

Genial.ly - це онлайн-сервіс для створення інтерактивного контенту. Цей  сервіс містить понад тисячу різноманітних шаблонів, за допомогою яких можна швидко і без зайвих зусиль створювати інтерактивний контент, зокрема онлайн-ігри (квести, ігри-втечі, квізи  тощо). Ознайомлювалися як за допомогою цього  сервісу  можна зробити уроки цікавішими, сучаснішими, яскравішими.

Дякуємо Юлії Олександрівні за позитивні емоції та обмін досвідом.

Говорили про комунікацію, новий підхід до роботи з дітьми, зміну педагогічного мислення та про внутрішню мотивацію усіх учасників освітнього процесу. Пан Артур поділився своїм суб’єктивним баченням окреслених питань та дав 13 конкретних порад, а це не боятися новацій, а вивчати їх і робити своїми партнерами; не опиратися шкільній реформі НУШ і менше критикувати всіх, а більше кожному старатись надавати якісні освітні послуги; це і педагогіка партнерства і навчання впродовж життя, фокусування на можливостях і участь у грантах тощо.

У другій частині зустрічі педагоги мали можливість поспілкуватись зі спікером та отримати відповіді на хвилюючі запитання.

Дякуємо Артуру ПРОЙДАКОВУ за теплу неформальну зустріч і відкритість під час спілкування, за можливість надихнутись новими ідеями!   

відеозапис зустрічі 

Атестація педагогічних працівників – це система заходів, спрямована на всебічне комплексне оцінювання їх педагогічної діяльності впродовж міжатестаційного періоду. У рамках цього процесу визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації та присвоюється/підтверджується кваліфікаційна категорія/педагогічне звання. Пані Ольга поділилася своїм досвідом з цього питання та познайомила всіх присутніх з інструментами, котрі допомагають забезпечити об’єктивність та комплексність атестаційного процесу, а також сприяють підвищенню якості педагогічної роботи. А саме: Професійний стандарт учителя, Положення про атестацію педагогічних працівників, прийоми та методи співпраці між педагогами й громадськими організаціями, участь у проєктах, методичних заходах області, України, створення власних блогів у соцмережах, систематизація матеріалів та поширення на освітніх платформах тощо.

• відеозапис зустрічі 

• презентація

• навігатор професійного розвитку 

Поетичні рядки Квітки Ціцик, розповіді здобувачів освіти про  квіти  та букети,  створені для тих, кого чекають і тих, хто чекає вдома, не залишили байдужими жодного, з учасників зустрічі. Особливі емоції та почуття в учасників зустрічі викликала авторська поезія учня 5 класу ЗЗСО № 26, який з нетерпінням чекає свого тата з війни. 

Дякуємо педагогам та дітям за активну життєву позицію, бажання ділитися своїми роботами, любов до рідної домівки та позитивні емоції, подаровані гостям зустрічі.

Гостя зустрічі, історик Національного заповідника «Гетьманська столиця в Батурині» Наталія Дробязко, розповіла присутнім про те, як в Україні та поза її межами шанують видатних українських діячів Пилипа і Григорія Орликів – представників українських питань початку XVIII ст. у європейських країнах, імена яких тривалий час в нашій історії замовчувалися. І тільки в роки незалежної України почали відкрито говорити про українських героїв, повертати їх імена із забуття.

Ми дізналися, як українські художники відтворювали зображення Пилипа Орлика, розглянули географію пам’ятників  та пам’ятних знаків в Україні та за її межами на честь видатних українців, були вражені міжнародними виставками, присвяченими родині Орликів, пам’ятними монетами на честь Пилипа Орлика та багато чим іншим.

Щиро дякуємо історикам Національного заповідника "Гетьманська столиця в Батурині" за  представлення широкому загалу життя і діяльності родини Орликів на основі оригінальних архівних документів та досліджень авторитетних істориків. Ваша діяльність і знання, які ви доносите учасникам проєкту «Вечори історії з Гончарівкою», дуже надихають.

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Навесні досить часто бувають дощі: теплі, грозові чи затяжні. Тому на початку учасники розповіли, з яким саме дощем себе асоціюють. 

А потім ми говорили про такі художні засоби, як епітети. Вони додають образної, емоційної характеристики особі, явищу чи предмету. Саме в усній народній творчості повсякчас трапляються так звані постійні епітети. Народ, коли створював пісні, використовував епітети, які стали постійними: чорні брови, карі очі, ясні зорі, тихі води. А які гарні та незвичні весняні епітети зустрічаються в українській прозі та поезії!

Учасники зустрічі знаходили їх у віршах П. Тичини «Арфами, арфами», Л. Костенко «Дощі програють по городах гамму…», О. Лелеки «Весняні барви», Л. Галінської «Цілуй же, Березню, її», Ю. Іздрика «От ми й перебули зиму…». 

А далі ми креативили: треба було описати картину Анатолія Кичинського «Весняний букет», використовуючи епітети. «Ваза палкими обіймами огорнула букет», «густі пахощі квітів», «синьо-блакитні квіти», «у верховітті букету заховалася помаранчева бабка», «наповзаючі один на одного екзотичні жуки синього і світло-жовтого кольору» – ось неповний перелік із нашої спільної творчості.

Потім ми «смакували» розкішшю поетичного слова видатного українського поета, нашого земляка, Анатолія Кичинського. 

Його поезії «Вовче сонце над світом горить…», «Читаю напам’ять повільний у лампі вогонь…», «Моя маленька іскро Божа…», «По жовтому піску, по жовтім шовку жовтня…», «...І все це в повітрі, густім, як бурштин…», «Наприкінці літа наприкінці літнього дня» розраховані на інтуїтивно-образне бачення світу, на вміння одержувати інтелектуальну насолоду від образної складності. 

Після прочитання віршів Анатолія Івановича у всіх виникло одностайне бажання більше дізнатися про його творчість.

Далі ми познайомилися зі словами, які вигадали українські письменники. Для всіх учасників було величезним здивуванням, що в Павла Тичини є 637 новотворів (!).

А які ж незвичні та навіть веселі словотвори є в Михайла Стельмаха: «нудисвіт», «перошкряб», «мудригайло». 

Підняли настрій всім учасникам зустрічі неологізми Сергія Пантюка - пички-мальовочки. І остаточно розвеселила й занурила в дитинство програма зі створення свого авторського смайла. Всі ми відчули себе дітьми. 

Ми поповнили свої словникові запаси новими епітетами. «Весна пробивається золотом», «у неї коси вогняні, шовково-золотисті», «півонії, рожеві, як фламінго», «свинцеві хмари навесні налиті барвами оливи». 

Це була цікава й неповторна весняна зустріч!

Спікери-доповідачі: ЛИСЕНКО Дмитро  та ШКУРО Анастасія не оминули і  післявоєнного періоду та відродження міста, його промисловий, культурний, духовний та курортний  розвиток.

Справжнім релаксом-підсумком  зустрічі стала доповідь третьої спікерки проєкту, завідувачки відділом еколого-просвітницької роботи Чорноморського біосферного заповідника НАН України БАХТІАРОВОЇ Людмили, яка розповіла слухачам про одну з найголовніших і найяскравіших візитних карток Скадовська- острів Джарилгач, який знаходиться в Карнікітській затоці Чорного моря, а також про найцікавішу локацію острова-«Ейфелів маяк».

Присутні під час лекції дізналися про життєвий шлях та політичну діяльність гетьмана Дем'яна Ігнатовича, який очолював Україну-Гетьманщину в 1668-1672 роках. 

Його постать оповита чисельними міфами та легендами. Походження, політична кар’єра та навіть прізвище гетьмана за три століття зазнало негативного впливу московської антиукраїнської ідеології. За прагнення вибороти волю своїй державі, він зазнав фізичних тортур та був позбавлений права жити на рідній землі. Однак зусиллями українських дослідників історична правда про гетьмана Дем'яна Ігнатовича поступово повертається із забуття. 

Щиро дякуємо працівникам НІКЗ за кропітку дослідницьку діяльність, а нашій дорогій гості – за талант популяризувати результати досліджень та закохувати в українську історію, якою ми можемо пишатися!  

 Радимо почитати з даної теми:

Глухівські статті, прийняті у березні 1669 року / В.І. Бєлашов // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2019. – Вип. 12. – С. 124–126. URL. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/180889/30Bielashov.pdf?sequence=1

Горобець В. "Сибірська січ" українського гетьмана Дем'яна Ігнатовича. URL: https://localhistory.org.ua

Мамалага В. Глухівські статті гетьмана Д. Ігнатовича – видатний успіх української дипломатії // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 12 / Ред. колегія: І.В. Мошик та ін. / В.Мамалага. – Київ – Глухів: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2019. – С. 118-124. URL https://shron1.chtyvo.org.ua/Mamalaha_Vitalii/Hlukhivski_statti_hetmana_D_Ihnatovycha_-_vydatnyi_uspikh_ukrainskoi_dyplomatii.pdf

Мамалага В. Церковне прокляття гетьмана Дем'яна Многогрішного // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 9 / Ред. колегія: О.Д. Савицький та ін. / В.Мамалага. - Київ - Глухів: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2016. - С. 188-190. URL:https://shron1.chtyvo.org.ua/Mamalaha_Vitalii/Tserkovne_prokliattia_hetmana_Demiana_Mnohohrishnoho.pdf

Пиріг П. Штрихи до соціально-політичного портрета гетьмана Дем’яна Многогрішного. URLhttp://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/25016/02-

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Учасники з’ясували спільність творчих пошуків «вільності вражень» картин французьких та українських художників імпресіоністів: Клода Моне, Огюста Ренуара, Едгара Дега, Архипа Куїнджі, Івана Труша. Відкрили мистецтво візуалізації української державності Георгія Нарбута, який розробив український шрифт, дизайн перших грошей, малий герб України, марки та був першим ректором Художньої академії України.

Освітяни із захопленням переглянули роботи, створені учнями образотворчого відділення Таврійського ліцею. Пересвідчилися, що імпресіонізм – це не просто стиль в мистецтві, а й спосіб сприйняття світу, який передається за допомогою мови та образів.

На завершення зустрічі підведено підсумки реалізації авторського проєкту «Окрилені мовою та мистецтвом». Проєкт посприяв застосуванню державної мови в галузі освіти, в спілкуванні українською в педагогічному середовищі, популяризації української мови через мистецтво, через творчу діяльність художніх колективів і випускників Херсонського Таврійського ліцею Херсонської міської ради.

За словами начальниці управління освіти Херсонської міської ради Наталі Журженко «проєкт об’єднав освітянську спільноту, яка є рушійною силою, що спонукає суспільство вивчати рідну мову, літературу, культуру, розуміти нашу ідентичність, унікальність. Мовою непереможного Херсона є українська мова!»

Особливу увагу пан Микола приділив тим фактам професійної діяльності, що були використані співробітниками НКВС як докази так званих «злочинів» учителів і стали підставами для звинувачення в «контрреволюційній» діяльності.

Дуже вразили долі репресованих учителів, знищених упродовж 1937-1941 рр. у в’язницях НКВД в Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі. Усі вони викладали різні предмети, походили із різних верств, мали різне світосприйняття та переконання. Історії їхнього життя різні – від звичайної вчительки, яка не зауважила у підручнику «ворогів народу», і вчасно не вирвала сторінку з підручника, чи вчителя, що вилучив з програми компартійну дисципліну до учасників українського визвольного руху доби УНР, яким влада пригадала їхню боротьбу. Трагічні долі репресованих, людей, які не вміли опускати рук, які не боялися мати власну думку, яких потрібно пам’ятати. Це науковець, колишній аспірант М.Грушевського Остап Павлик (київська школа № 139), це директор, який організував сільськогосподарську науково-дослідну ділянку біля школи і цим під час Голодомору 1932-1933 рр. урятував життя багатьох учнів Василь Івчук (школа у с. Дударкові), це директор Першої української гімназії імені Тараса Шевченка, якого разом з багатьма учителями керованої ним школи було засуджено у справі «Спілки визволення України» Володимир Дурдуківський, це член ОУН, який поширював націоналістичну літературу, Микола Попович.

Репресії засвідчують нездатність влади іншими методами визнати її легітимність, страх перед незламністю українського народу та глибоким прагненням до свободи. Школа ставала місцем зосередження української інтелектуальної еліти, після хвилі репресій, переслідувань, остракізму, ув’язнень і могла набути рівня форпосту національної думки, тому була піддана переслідуванням.

Не варто забувати уроків минулого, не варто закривати очі на нові методи знищення всього українського.

Наостанок пан Микола порекомендував для вивчення цієї теми книгу: Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929–1941). – К.: Наук. світ, 2003. – 302 с.

Дякуємо за безцінну дослідницьку роботу працівникам НІМЗ «Биківнянські могили»! Страшні сторінки історії нашого вчительства, але знати про це важливо!

Директорка школи Марина СТЕПАНОВА ознайомила з роботою онлайн-інструмента Canva, що є одним з ефективних засобів для організації сучасного дистанційного уроку.  Педагоги здобули базові навички  щодо створення дизайну уроку.  

Учитель Юлія ЦУЛУКІАНІ розкрила основи взаємодії зі штучним інтелектом, продемонструвала, як використання цього інструменту сприяє формуванню ключових компетентностей на уроках в НУШ.

Учасники майстерок у ході роботи переконалися, що цифрові інструменти - це необхідні елементи якісного навчання сьогодення та впевнений крок у майбутнє!

Щоразу вдосконалюємось!

• презентація  Як працювати з ШІ 

• презентація Canva 

Анна Василівна є учасницею українсько-польського проєкту Pi-stacja. UA. Це освітня онлайн-платформа, що надає учням вільний доступ до якісних навчальних матеріалів, які повністю відповідають змісту програм НУШ та пройшли експертизу ДУ «Український інститут розвитку  освіти».

Спікерка показала, як усунути суперечності між засвоєними теоретичними відомостями та їх використанням для виконання завдань за допомогою відеоуроків Pi-stacja. Зосередила увагу присутніх на ключових аспектах роботи вчителя-словесника під час формування компетентностей.

• відеозапис зустрічі 

• ютуб-канал Pi-stacja. UA  

• онлайн-платформа Pi-stacja 

І ось майже через 100 років повертається до українців ім’я Осипи Заклинської.

Ця жінка знала кілька іноземних мов, закінчила три університети, мала багато псевдонімів та криптонімів, навчалася на курсах у Відні, студіювала косметологію у Празі. У 1913 році Осипа вийшла заміж за Богдана Заклинського й разом із чоловіком вони вчителювали, ширили націоналістичні ідеї по селах. Їх звільняли зі шкіл, понижували в посадах. Події 1916 року (наступ російських військ)  змусили молоду жінку з двома маленькими дітьми тікати на захід, вона опинилася в таборі для біженців в Австрії. Тут Осипа Заклинська знайомиться з письменницею Катрею Гриневичевою та поеткою Марійкою Підгірянкою й працює з дітьми-сиротами як педагог.

Осипа Заклинська авторка книг «Нова кухня вітамінова» (1928 р). та «Як добути красу і задержати молодість та здоровля»: косметичний порадник для плекання краси (1929).

Це приклад жінки незалежної, вольової, котра творила історію свого краю, країни та культури, і цим власне жила.

Пані Ірина розповіла нам, що Осипа Заклинська у своїй кулінарній книзі не тільки подає переписи (рецепти) страв, а ще на початку книги дає поради, як зустрічати гостей, накривати стіл та ін. А ще кожен рецепт починається словами: «усі кажуть на це шніцель, але це чуже слово. Українською це січеники». Дуже багато стереотипів, що українська кухня це щось нецікаве, що це тільки борщ, вареники та сало. Але Осипа руйнує все це, бо ледь чи не в кожній страві присутній мигдаль чи мигдалеве борошно. Пані Ірина впевнена, що галицькі господині до 1939 року використовували цей горіх у кулінарії. 

Дякуємо нашій гості за цікаву зустріч!

Попри це конкурсанти гідно продемонстрували яскраві зразки декламаторського мистецтва, а обраний формат проведення дозволив широко використовувати різноманітні засоби інсценізації для реалістичної передачі емоційної напруги художніх текстів поета. Учасники відповідально поставилися до своєї місії, натхненно виконали обрані поезії, ніби проживали кожен рядок, кожне поетичне слово, яке передавали глядачеві.

Вибір переможців став нелегким завданням, адже кожен учасник вклав частинку своєї душі у виконання твору.

У Конкурсі взяли участь 166 учасників, у кожній із 7 вікових категорій компетентне журі визначило переможців.

Здобувачі освіти ЗЗСО, які посіли І місце у І віковій категорії - 7 здобувачів освіти 5-х класів, у ІІ - 10 здобувачів освіти 6-х класів, у ІІІ - 8 здобувачів освіти 7-х класів, ІV - 5 здобувачів освіти 8-х класів, V - 6 здобувачів освіти 9-х класів, VІ -  4 здобувачі освіти 10-х класів, VІІ - 6 здобувачі освіти 11-х класів.

ІІ місце у І віковій категорії - 16 здобувачів освіти 5-х класів, у ІІ - 8 здобувачів освіти 6-х класів, у ІІІ - 7 здобувачів освіти 7-х класів, ІV - 8 здобувачів освіти 8-х класів, V - 4 здобувачі освіти 9-х класів, VІ - 3 здобувачів освіти 10-х класів, VІІ - 7 здобувачів освіти 11-х класів.

ІІІ місце у І віковій категорії - 12 здобувачів освіти 5-х класів, у ІІ - 18 здобувачів освіти 6-х класів, у ІІІ - 11 здобувачів освіти 7-х класів, ІV - 4 здобувачі освіти 8-х класів, V - 8 здобувачі освіти 9-х класів, VІ - 8 здобувачів освіти 10-х класів, VІІ - 6 здобувачів освіти 11-х класів.

Пройдуть роки, десятиліття, століття, а поезія Кобзаря буде жити!

Тож вітаємо переможців конкурсу, бажаємо нових перемог та творчого злету!

Висловлюємо щиру вдячність усім учителям-словесникам за підготовку конкурсантів та адміністраціям закладів загальної середньої освіти, які відгукнулися на запрошення до участі в Конкурсі, за неоціненний вклад своєї праці в духовний розвиток молодого покоління.

На онлайн-зустрічі в освітянському колі говорили про нове бачення феномена Тараса Шевченка та цікаве вивчення цієї видатної постаті на уроках української мови та літератури.

Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.

Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продов­жується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі.

Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...

Шевченко для нас –  це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам і дочкам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її... во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Наше рідне місто Херсон 9 місяців було окуповане росіянами… 11 листопада 2022 року воно було визволене українськими військами. Життя в окупованому Херсоні було сповнене болю й жалю… Однак херсонці не сприйняли окупацію й чинили спротив. Боролися за Незалежну Українську Самостійну Суверенну Державу.

Головні герої пропонованого видання – Юліан Войтович та Анатолій Тришевський – також боролися підпільними методами проти окупантів. Перший був уродженцем Лемківщини й прибув на Південь України у складі Похідної групи ОУН, другий – місцевим журналістом, який долучився до націоналістичного підпілля на початку ІІ Світової війни.

Однак, події відбувалися у 1941-42 рр. минулого століття. Окупантами були німецькі нацисти, а російсько-совєтська окупанти прагнули ресовєтізувати південноукраїнські землі та й сам Херсон…

На сторінках книги зустрінуться уродженці українських земель, від Карпат до Чорного моря, які мали спільну мету – здобути Українську Державу, або згинути у боротьбі за неї…

Юлько-Ярослав, Анатолій, Іван, Федір-Євген та багато інших. Кожен із своєю історією, своєю долею, своїм особистим подвигом.Видання присвячено борцям за Незалежність України, які віддали найдорожче – життя…

Нинішня війна в Україні підкреслює, що зараз як ніколи важливо зберегти свою національну ідентичність. Так само як понад 80 років тому ОУН на Херсонщині боролася за незалежність України та право навчати дітей мовою своїх предків й вивчати свою історію, незламні українці вже сьогодні продовжують боротися за свою незалежність та майбутнє. З електронним варіантом примірника можна ознайомитися за покликанням: https://www.academia.edu/114005583

Дякуємо пану Юрію за надзвичайно мотивуючу зустріч і порушення таких важливих тем!

На зустрічі пані Ірина презентувала свій збірник літературно-мистецьких сценаріїв заходів, присвячених видатним митцям – Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Ліні Костенко, Івану Малковичу, Мар’яні Савці, Катерині Білокур, Квітці Цісик та іншим під назвою «#Знайомі/Незнані». У книзі представлено напрацювання за 2015-2023 рр. Видатні митці постають справжніми, самобутніми, а їхнє життя і творчість не може не захоплювати.

Пані Ірина розповіла, як з’явилася сама ідея написання збірника сценаріїв: у 2015 р. вона написала перший сценарій про Ліну Костенко і посіла призове місце на всеукраїнському конкурсі. Пані Ірина дуже захоплюється творчістю Миколи Вінграновського й хотіла провести захід про його творчість, та в інтернеті не знайшла сценарію. Написала сама, провела, все вдалося. Й так почали створюватися інші авторські сценарії. Пані Ірина зізналася, що не зупиняється на біографічних даних письменників, бо все це легко можна знайти в інтернеті. Їй важливо показати в своїх сценаріях саме маловідомі факти та познайомити дітей з мало читаними текстами віршів.

Збірник складається з двох частин: розлогі сценарії і короткі мініатюри.

А ще присутні з великим задоволенням прослухали вірші творчих учнів пані Ірини: Петра Сокальського про мову та Ані Яремко «Мамо, ми змогли».  Твір Петра став епіграфом до збірки сценаріїв. А вірш Ані є в мініатюрі до Дня героїв.

В основі даного збірника – художньо-естетичний принцип. Герої книги «оживають» перед читачем через вірші, спогади, листи, інтерв’ю. Родзинкою книги є сценарій про видатну українку-мандрівницю Софію Яблонську, сценка «Афіші і троянди». Всі відеоматеріали мають QR-коди, книга містить рідкісні світлини митців і посилання на використані джерела.

Було неймовірно приємно та познайомитися з такою талановитою та закоханою в мову і свою справу людину. 

Ми здійснили незабутню натхненну мандрівку сторінками цієї книжки. У багатьох присутніх з’явилося безліч ідей, як використовувати ці сценарії. Дуже дякуємо нашій гості за цей змістовний захід!

У збірці багато поезій про війну, про те, що ми маємо об’єднуватися та допомагати одне одному. Пані Надія сказала, що їй дуже болить за тих, хто вмирає на фронті, хто не побачить майбутнього. Але ми віримо в Перемогу, що добро переможе зло й ніхто не буде забутий.  Слово «надія» в назві збірки означає й ім’я авторки, і надію на щастя, на Перемогу.

Ми слухали чудові вірші в авторському виконанні: «Як би я вишивала сорочку» – про свої спадки, про родичів,  «Вірити в себе» – звісно, ж про віру, коли сам себе витягуєш з депресії, «Сила слова», «Мій Крим» – як оду молодості та зображення величі моря, «Я не поет» – про відчуття, що хтось гине за тебе, і це спонукає бути максимально корисним тут і зараз, бо моє життя має ціну, яку заплатили інші люди.

Завершилася наша зустріч прекрасним віршем «Синонімічна ода горизонту», в якому кожен синонім слова «горизонт» зайняв найдоречніше місце в неймовірно глибокому за змістом поетичному тексті.

Ми насолодилися красою художнього слова пані Надії, її «достиглих метафор», «визрілих епітетів», загоювальних «анафор», які мають велику силу – «переживати втрату незнайомих героїв», «замітати павутину брехні», «складати мозаїку історії, що пишеться сльозами і кров’ю».

Поетичне слово пані Надії дійсно і світло, і зброя, і ліки, здатне розмальовувати соковитими фарбами почорнілий від горя світ. А списи її метафор не ранять нікого, зате здатні заглушити, хоч на певний час, біль від сирен, бо спонукають до роздумів, молитов, до зміцнення своєї віри. Ми це відчули на собі!

Дякуємо нашій гості за дуже мотивуючу та натхненну зустріч!

Слухачі зустрічі дізналися про древнє Олешшя за часів Руси-України, а також чи було селище Олешки названо так вдруге у ХVІІІ столітті зумисне як відновлення історичного топоніму, чи це випадковий збіг. Подумки поринули у часи Олешківської Січі, детально реконструювавши матеріальний і духовний світ наших предків. Цікавинкою зустріч була також розповідь про  історичні пам’ятки та  природну скарбницю  південного краю.

Продовженням зустрічі стало ознайомлення учасників зі світом лялькового театру, в якому рука - це мова лялькаря. Попрактикували  вправи на розвиток рухливості пальців та пластику. На завершення зустрічі спікери - вчителі мистецьких дисциплін презентували творчі подарунки у власному виконанні.

Ця дата стала вагомим аргументом вкотре згадати діяльність гетьмана Кирила Розумовського, що була спрямована виключно на захист та представлення інтересів Гетьманщини.

Лекторка зустрічі Юлія Фурсова, завідуюча відділом «Палац гетьмана Кирила Розумовського» НІКЗ «Гетьманська столиця в Батурині» висвітлила життєвий шлях Кирила Розумовського, його державницьку політику, особливо реформи гетьмана.

Ми дуже вдячні нашим гостям, які відкривають об’єктивні сторінки нашої історії!

Більше про діяльність гетьмана Кирила Розумовського, його родину, оточення можна дізнатися з наукових розвідок нашої гості:

https://chtyvo.org.ua/authors/Fursova_Yuliia/

Беручи до уваги важкі реалії сьогодення, ми розуміємо, що мова – це теж зброя! Кожен думаючий українець добре усвідомив вагу рідного слова як найціннішого багатовікового надбання, яке є душею нашого народу та його генетичним кодом. 

Філологи Херсонщини з своїми вихованцями вітають усіх із Міжнародним днем рідної мови й бажають невпинно утверджувати українську мову, щоб рідне слово служило єднанням між поколіннями, возвеличувало нашу славну державу та незламних українців!

З представленими відеороликами можна ознайомитись тут: https://padlet.com/yaroslava2609/i-i-i5gqpv5ko8rvsbx9 

Юлія Іванівна поділилась досвідом використання ШІ на уроках української мови, адже це відкриває нові перспективи для навчання та розвитку учнів. Розповіла про  інтерактивні вправи, вебквести та нейромережі, які допомагають зробити урок більш ефективним та цікавим. Використання штучного інтелекту на уроках української мови — це крок у майбутнє освіти, який допомагає підготувати учнів до викликів сучасного світу.

• https://www.canva.com/design/DAF5rE4mOx8/kYcBSkemPMBG6MPe2Z1IDg/view (посилання на презентацію у канві);

• відеозапис зустрічі 

Пані Олена розповіла, що у Херсонському  ліцеї № 51  вже пʼять місяців працює освітній центр, де учні та учениці 3-10 класів мають змогу безкоштовно надолужити втрачені знання з української мови та математики. Даний проєкт створено від Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), який реалізовується благодійним фондом «Благодійна організація «Співдія», благодійним фондом «Освітня фундація «MriyDiy» та за підтримки Global Partnership for Education.

Олена Павлівна поділилась ключовими аспектами щодо зміни педагогічного мислення у питанні надолуження навчальних втрат здобувачами освіти.

На зустрічі учителі мали змогу обмінятись  думками щодо викликів, з якими зіштовхуються у непростому сьогоденні, і варіантами їх вирішення.

Марія Юріївна покроково роз’яснила присутнім процес створення ютуб-каналу та його налаштування. Далі учасники мали можливість відпрацювати дане питання практично у групах. Також пані Марія презентувала свій ютуб-канал та показала програми, за допомогою яких можна створити відео та відредагувати; опрацювали чек-лист як завантажити відео на свій канал.

Дуже корисна і актуальна тема для педагогів. Усе чітко, конкретно і практично спрямовано. Приємно, що у наших закладах освіти працює така активна і творча молодь!

• https://uk.padlet.com/mariasponka/padlet-io1hjpogwfc16fz1 

• https://www.youtube.com/channel/UCtmlchVDIuxpX4P6ix3hkDg 

• відеозапис зустрічі 

Пані Марина уточнила, що вона є упорядницею цього видання. Над книгою ж працювали і шведські історики, архівісти, і українські історики, і просто люди, які цікавляться історією України.

Передісторія цього проєкту така: пані Марина вирішила дослідити історію своєї сім’ї, та в Україні майже нічого не знайшла. Переїхавши до Швеції, почала вивчати історію своєї шведської родини. Тут дуже об’ємні архіви і все добре задокументовано. А потім пані Марина зацікавилася тим, а яка ж була інформація про Україну в шведських архівах.

Свою дослідницьку роботу розпочала з дослідження шведських газет (газета в Швеції на регулярній основі почала виходити з 1645 року),  в яких регулярно подавалися інформації про події в Україні. Почала ділитися новинами з українськими друзями. У результаті пані Марина згуртувала навколо себе цілу когорту небайдужих поціновувачів минувшини та професійних істориків, які допомогли їй в реалізації цього амбітного видавничого проєкту. Серед них – Олена Петрова, Ян Міспелаере, Олександр Алфьоров, Юрій Мицик, Сергій Павленко, Олександр Малишев, Олексій Кресін, Валентина Бочковська, Наталія Павлусенко, Олексій Чекаль, Євген Луняк, Ігор Полуектов та інші.

Шведські архіви налічують 750 кілометрів книжкових поличок із документами, частина з яких оповідає про минуле України, починаючи з князівських часів. Багато стародруків і артефактів належить до козацьких часів. Так, у Державному архіві Швеції зберігся оригінал Конституції 1710 року та десятки томів дипломатичного листування.

Попри те, що вже понад 130 мільйонів сторінок документів зі шведських архівів оцифровані та знаходяться у вільному доступі, завершення цієї титанічної роботи важко окреслити часовими рамками. Але через безпрецедентну цікавість дослідників з України, головне – Марини Траттнер, документи, пов’язані з нашою історією, впродовж 2022 року були додатково виявлені й відскановані. Таких цифрових копій станом на кінець минулого року було аж понад 30 тисяч. І всі вони доступні онлайн для українських дослідників!

Пані Марина розповіла, що значна частина документів, які стосуються України, зашифровані королівськими шифрами. Серед цих документів є ґрунтовне досьє на Пилипа Орлика – в шифровках він позначався трьома  маленькими літерами – brm.  Було знайдене досьє на Андрія Войнаровського.

Під час роботи над книгою виявлено листа Короля Швеції Карла XII, у якому він у 1711 році вимагає визнати незалежність України. Після ознайомлення з цим ґрунтовним з історичної і правової точки зору документом будь-які питання щодо часу заснування України знімаються. Але ж наші вороги історичну правду, збережену в архівах, просто ігнорують…

Окрасою видання є вміщена колекція карт давньої України зі шведських архівів.

Також книга містить чудові ілюстрації – реконструкції зовнішнього вигляду та короткий опис  видатних діячів козацької історії  авторства художниці  Наталії Павлусенко, яка започаткувала проект «Образи України».

Дуже вразила розповідь пані Марини про те, що вона знайшла в архівах документи про битву біля річки Прут. Петро І опинився в оточенні, тричі надсилав прохання про капітуляцію і вислав своїх представників домовлятися про будь-які умови. Зрештою, пообіцяв незалежність Україні. Але тільки-но вибрався з оточення, почав розповідати про свою тріумфальну перемогу над турками і знищувати документи про капітуляцію. Сьогодні особливо виразно бачимо, що росіяни не змінюються.

Також привертають увагу розміщені в книзі дослідження Ігоря Полуектова «Кілька сторінок історії України за картами з європейських архівів» та Олександра Алфьорова «Відтиски печаток Юрія Немирича, Івана Ковалевського та Івана Федоровича».

Ми маємо пишатися своєю історією. Як би нас не знищували століттями, те, що відбувається тепер, – розбуджує нашу генетичну пам’ять перемог над ворогом. Ми знову захищаємо цивілізацію від московитських варварів. Ми надихаємо світ. Так було і так буде.

Дякуємо пані Марині за її колосальну дослідницьку працю!

А з її книгою всі охочі можуть ознайомитися тут:

https://chtyvo.org.ua/authors/Trattner_Maryna/Skarby_shvedskykh_arkhiviv_Dokumenty_z_istorii_Ukrainy/

Відеозапис зустрічі: https://youtu.be/GO7nE-oqy3s 

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Учителька української мови та літератури Ліцею “Educator” м. Києва; вчителька-методистка;

ТОП-50 світової Премії Global Teacher Prize 2023;

ТОП-10 Премії Global Teacher Prize Ukraine 2019;

амбасадорка світової Премії Global Teacher Prize і Global Teacher Prize Ukraine;

випускниця Школи освітніх управлінців Києво-Могилянської бізнес-школи;

експертка ГС «Освіторія»;

тренерка проєкту Служби Освітнього Омбудсмена "Освіта без корупції";

експертка з гендерного виховання Центру гендерної культури;

тренерка проєкту «Наздоженемо: курс про подолання освітніх втрат»;

учасниця різноманітних освітніх заходів

Говорили про читацьку грамотність, результати міжнародного дослідження  якості освіти PISA-2022 та приклади завдань під час діагностування, чому виникають проблеми з читанням та чому читацька грамотність важлива. Пані Людмила поділилась з херсонськими колегами авторськими секретами формування у здобувачів освіти читацької компетентності. Особливу цікавість викликали розроблені читацькі щоденники та читацький журнал,  а також ідея книжкового виклику!

Дякуємо Людмилі Вікторівні за актуальний досвід, методичні подарунки для учительства! Учимось разом у талановитих, креативних, сучасних педагогів!

Анатолій Сергійович поділився з колегами особливостями проходження усіх етапів сертифікації, розповів про ретельну підготовку, яка передувала участі, звернув увагу на важливості знання нормативних документів у сфері освіти тощо. Учасники зустрічі мали змогу переглянути фрагменти уроків з української мови та літератури, які відвідували експерти під час одного з етапів.

Приємно, що херсонські учителі-словесники підтвердили свій професіоналізм високими балами та успішним завершенням процедури сертифікації!

Будинок Василя Кочубея якимось дивом вцілів після розгрому міста 1708 р. Кирило Розумовський, будучи гетьманом, викупив його та був власником майже півстоліття (до 1836 р.). Після смерті Андрія Розумовського садибу передають до державної казни. На середину XIX ст. вона знаходилася в досить занедбаному стані. Викуплена родиною Кочубеїв, а саме Петром Аркадійовичем Кочубеєм, із державної казни в 1859 р. Вони знову стають власниками садиби.

У 1917 р. родина Кочубеїв була змушена покинути Україну та виїхати за кордон. Будинок певний період стояв в запустінні. 1921 р. в Батурині створюється товариство бджолярів імені П. Прокоповича, які відкривають у будинку музей бджільництва. 1932 р. музей припиняє свою діяльність через  масову колективізацію.

У 2000-х роках Віктор Ющенко порушує питання про відродження пам’яток Батурина і першим об’єктом реставрації стає будинок Кочубеїв. Зараз це красива будівля серед чудового парку.

А потім пані Руслана поділилася з нами історіями любові та зради, які пов’язані з цим будинком. Це історія гетьмана Івана Мазепи та його хрещениці, найменшої доньки В. Кочубея  – Мотрі. Паралельно з цим коханням проходить і історія кохання, а потім і одруження старшої донька В. Кочубея – Ганни. У 1698 р. вона виходить заміж за племінника Івана Мазепи, ніжинського полковника – Івана Обідовського. Вінчав їх митрополит Стефан Яворський, який на замовлення Мазепи пише весільне казання «Виноград Христов». На сьогодні цей вітальний панегирик зберігся в історії України. Пилип Орлик, друг І. Обідовського приїздить зі своїм панегіриком «Сарматський лев». Обидва панегірика були надруковані в друкарні Києво-Печерської лаври. І. Обідовський загинув на Північній війні, а Ганну піддано репресіям, як мазепинку.

Пані Руслана розповіла нам і про історію відомої всім українцям зради Івана Мазепи Василем Кочубеєм. На сьогодні Василь Кочубей є герой росії, а Мазепа – це герой України, який боровся за незалежність нашої держави.

Відома родина Кочубеїв ще й такими представниками, які зробили дуже вагомий внесок у багатьох напрямах – це Петро Аркадійович Кочубей. Він був досить відомою особистістю свого часу, але тоталітарний режим та російська влада зробили все, щоб такі люди були забуті.

Пані Руслана розповіла і парк «Кочубеївський». Це пам’ятка садово-паркового мистецтва XVII ст. Тут збереглися дуби, яким понад 300 років. Є навіть легенда, що під одним із них зустрічалися Мазепа з Мотрею.

Ми всі ніби відвідали і Батурин, і садибу Кочубеїв, і пройшлися стежками парку.

Дякуємо всім працівникам заповідника за висвітлення цікавих сторінок нашої історії!

Спочатку учасники зустрічі обирали серед цитат відомих письменників ту, яка їм ближче до душі та найкраще відображає їхнє ставлення до читання. А потім всі охочі читали вголос фрагменти з улюбленого твору – прозового чи поетичного, класичного чи сучасного, українського чи зарубіжного авторства. Під час заходу звучала поезія Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Володимира Сосюри, Івана Малковича, Людмили Галінської. Слухали читання опису природи та архітектури з роману Ф.С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі, уривок із роману Фенні Флегг «Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"», який допоміг присутнім провести паралель із сучасним сумом за домом.

Напевно, у всіх присутніх херсонців защемило серце при слуханні уривку із повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» – звучав один із найкрасивіших описів українського степу.

Лілія Віжічаніна провела учасникам онлайн-флешмобу огляд книг, які допоможуть дітям та молоді полюбити читання.

Наостанок ми визначали, на який жанр літератури схожий наш захід. Більшість погодилася, що це есе, бо кожен окрім читання, розповідав про своє ставлення до книги та інформацію про автора.

Завершився онлайн-флешмоб веселим та трішки бешкетливим віршем С. Пантюка із його книги «Емоджинаріум, або подорож у країну почуттів».

Дуже приємно, що зараз, у період тотального захоплення інтернетом та соціальними мережами, люди не забувають і про книги. Як же було приємно зібратися і почитати вголос уривки із улюблених книжок!

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Спікери заходу: доктор філологічних наук, професор, керівник авторського колективу програм і підручників Ольга Ніколенко, кандидат філологічних наук, доцент Анна-Марія Богосвятська, учителі-методисти Вікторія Туряниця, Наталія Рудніцька, Олена Гвоздікова, головний редактор журналу «Зарубіжна література в школах України» Дмитро Лебедь представили учителям навчальне забезпечення із зарубіжної літератури та інтегрованого курсу літератур (українська, зарубіжна) для 7 класу НУШ. Херсонські словесники перші з освітян України ознайомились із рубриками нових підручників, очікуваними результатами, активностями до підручників, онлайн-платформами: до підручника «Зарубіжна література. 7 клас» - «Плейтен» та до підручника «Література (українська та зарубіжна)» - «Червона рута».

Безмежна подяка Ользі НІКОЛЕНКО та всій команді за неймовірно якісну роботу, за  емоційне спрямування, оновлення і осучаснення підручників!

Працюймо з вірою в ПЕРЕМОГУ!

З учасниками практично відпрацювали роботу в Zoom (корисні інструменти): налаштування, дистанційне управління, робота в чаті та на дошці, планування конференції, сесійні зали тощо.

Учительське життя – це постійне навчання! Саме професійний, цифровий педагог є ключем до нового етапу в освіті!

На питання, як обирали назву книжки, Анастасія розповіла, що в 2012 році під час своєї першої поїздки до Криму, коли збирала інформацію для книжки, почула фразу «За Перекопом земли нет». У кримчан є така приказка. Мовляв, байдуже, що діється поза півостровом, на материку, бо Крим відособлений, відокремлений – як природно, так і ментально, емоційно. Їй ця фраза видалась дуже показовою, місткою, і вона вирішила занотувати собі, що варто її якось обіграти.

Коли в 2014 році материкові українці стали більше цікавитись Кримом, пані Анастасія зрозуміла, що ця фраза стосувалася також і їх. Материковим українцям було байдуже, що відбувається на півострові, – для них там існувала не земля та люди, а море і гори.

Якщо туди їздили, ¬ то по море і по гори. А що робиться на землі – суперечки, народи, етноси, люди, які чогось прагнуть, чогось бояться, – це все було байдуже. Тому фраза «За Перекопом є земля» – про те, що материк має існувати для Криму і Крим має існувати для материка.

Також пані Анастасія розповіла, що їй читачі зізнавалися, що вони дізналися досить багато невідомих фактів під час прочитання книги. Люди почали розуміти, що Крим є українським. Особливо ті, хто сумнівалися, що півострів має бути в складі України та деокупований, то після прочитання цієї книжки, вони усвідомлювали, що він має бути повернений. 

Пані Анастасія зізналася, що для неї роман не тільки про кримських татар. Він більше про любов, а також про історичну пам'ять, про складність відносин. Але людям більше впадає в очі інформація саме про кримських татар, бо багато українців нічого не знали про культуру та традиції цього народу.

На питання, чому книга така популярна, пані Анастасія відповіла, що це тому, що тема Криму зараз напрочуд актуальна. А ще роман дуже реалістично написано, читач повністю занурюється і живе життям героїні. І багато хто асоціює себе з героїнею, яка, як і більшість із нас, виросла в середовищі, де переважала російська культура та література.

Дякуємо нашій гості за цікаве інтелектуальне спілкування. Бажаємо натхнення та творчих успіхів.

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

Пан Сергій як письменник працює вже давно, в нього видано 27 книжок. Пише для дорослих та дітей, поезію та прозу. Не пише драматургію, але мріє написати п’єсу. Сам себе не відносить до когорти «модних» письменників. 

Письменник поділився з присутніми своїми секретами поетичної кухні та  новотворами, які з’явилися  в нашій мові завдяки йому. Його новотвори – «жахливчик», «бухельце» прижилися, пішли в народ і активно використовуються. Творити нові слова не важко й автори можуть це робити. Пан Сергій зазначив, що якщо йому якесь слово не йде, здається зайвим, то він створює нове слово. Намагається будувати його за принципами української мови. А ще він намагається повертати старі, призабуті несправедливо слова. 

Своїми віршами «Чітка чечітка (Чернетка чудотворства), «Хмарна мінливість», «Поет має поетити, а віршун – віршувати» пан Сергій продемонстрував і багатство та неповторність української мови, і свій неймовірний талант.

Пан Сергій також презентував свою збірку «Зникома зима», яка побачила світ влітку 2023 року. Деякі з вірші поет прочитав, особливо вразив присутніх вірш про поета Марка Йогансена, якого в 1937 р. розстріляли в Биківнянському лісі.

А ще він зізнався, що не хоче запам’ятовуватися однаковим. Страшенно любить пародіювати стилі інших поетів. Із величезним задоволенням ми послухали «Під мостом Патона вирує життя» (пародія на Г. Аполінера). А ще пан Сергій уявив картину, що б було, якби Т.Г. Шевченко був японцем.

На завершення цього емоційно-насиченого, неповторного поетичного вечора був вірш «П’ятничний вечір», який надихнув нас на чудові вихідні.

Щиро дякуємо нашому гостеві за такий цікавий творчий вечір! Бажаємо сил та натхнення! Якщо такі мужні та веселі люди живуть та творять в Україні – нас ніщо не здолає!

Пересічні українці мало знають про життя Івана Світличного, більше на слуху шістдесятники, які дожили до наших днів. Учасники ж зустрічі змогли дізнатися багато цікавого від гості.

Це дуже важлива та чутлива тема для нас усіх. Дякуємо пані Олені за розповіді про подвижників, які по краплі виборювали нашу Незалежність.

Ми не маємо права бути переможеними, бо в нас така історія, такі люди! Маємо пам'ятати їх і продовжувати їхню справу! Борімося – поборемо!

Наостанок пані Олена прочитала вірш Івана Світличного:

Умій суддю свого жаліти,

Тяжкі гріхи йому прости,

Таж він людина, як і ти:

У нього дома жінка, діти,

Їм треба хліба принести

І треба – ніде правди діти –

З лайна собачого зуміти

Державний злочин довести.

Хотів би ти в тій шкурі бути?

В дугу свій горб і совість гнути

Собача доля! Зрозумій

І не топчи багно в болото.

Жалій суддю свого достоту,

Як ми жаліємо повій.

Більше дізнатися про Івана Світличного можна з книги спогадів про нього. Вона має назву «Доброокий» - бо саме таким бачили друзі та знайомі Світличного.

https://library.khpg.org/files/docs/vDobrokiy.pdf 

Учасники заходу ознайомилися з алгоритмами надолуження освітніх втрат та шляхами їх подолання, використовуючи цифрові інструменти організації навчання з компенсації навчальних втрат. Цінними були практичні поради та можливості кожного із видів діяльності в групах: поділитися досвідом один із одним, поповнити власну скарбничку методичними та дидактичними матеріалами.

Разом ми все здолаємо, якщо матимемо чіткий план дій!

У дружній та творчій атмосфері спікери розповідали як правильно формувати чітку вимову, підсилювати свої слова паузами, музикою. Учасники заходу мали можливість спробувати зробити артикуляційну гімнастику, потренуватись у читанні скоромовок, переглянути як відбувається музичне оформлення вистави.

Звучали також історії про випускників ліцею, які прославляють українську культуру у світі, граючи на бандурі та долучаючись до волонтерської діяльності.

Зустріч завершилася щирими побажаннями миру і добра!

Під однією обкладинкою цієї книги зібрано десятки історій про українців, які прославилися на весь світ, хоча дехто навіть і не знає, що їхнє коріння «проростає» з української землі. Так, нам є ким пишатись! Наших талановитих людей по всій планеті дуже багато. Хтось уже давно пішов на той світ, надійно вписавши своє ім’я в історію людства, а хтось просто зараз робить все, щоб потім про нього згадували з повагою і пишались Україною, яка народжує такі таланти.

Пані Уляна розповіла, як виникла сама ідея створення книги та привідкрила секретики творчої кухні журналіста. Журналістика зізналася, що для неї в її роботі було найцікавіше поєднувати  відомі факти з якимись зовсім новими, які ніхто ще не знає. Наприклад, вона знайшла відео, де І. Сікорський зустрічався з Г. Фордом. Цікаво, як конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд» приїздить подивитися на щойно створений гвинтокрил.

Книга «Ми з України» – не підручник і не історичне дослідження. Це ємні звіти про калейдоскоп випробувань та досягнень, розчарувань та тріумфів. Погодьтеся, ця книга варта увага кожного свідомого українця! Вона ідеально підійде для тих, хто цікавиться історією України, та для тих, хто бажає дізнатися більше про визначних українців. Варто зауважити, що ця книга може стати джерелом натхнення, мотивації та гордості за свою країну. Її можна сміливо радити прочитати всім, хто бажає пізнати більше про талановитих та винахідливих українців, які змінили світ своїми досягненнями. У цьому вагомому та навіть фундаментальному виданні зібрано десятки історій українців, які прославили свою рідну країну далеко за її межами. Біографії героїв неймовірні, вони нагадують сценарії пригодницьких фільмів. Ці історії мотивують, ці постаті вражають. Дана книга безумовно варта уваги та любові читачів.

Дякуємо пані Уляні за її працю та бажаємо величезного натхнення на продовження книги!