Розвиток культури в Україні в 1953-1964 рр..

Зміни в духовному житті України

1. Послабилася цензура.

2. Поменшав притаманний сталінському режимові всеохопний страх.

3. Зростала політична й національна самосвідомість молоді.

4. Пом’якшився ідеологічний контроль громадян з боку держави.

5. Послабилася жорстка регламентація духовного життя.

6. Дещо послабилася політика самоізоляції (заохочувалися культурні зв’язки в межах СРСР і з країнами Заходу).

7. З’явився інтерес до західної культури.

Зміни в культурному житті

1. Різко зазвучала критика русифікаторської політики та ідеологічного контролю Москви.

2. Почалася нова хвиля “українізації”.

3. Відроджувалася українська мова.

4. Уможливилося відтворення історії українського народу, його самобутності.

5. Зростав престиж української культури.

6. Відбувалося піднесення української науки.

7. Відроджувалася популярність українського театру.

8. З’явилася плеяда “шестидесятників”, які своїми творами виступали за людську гідність, проти тоталітаризму і висловлювали надії на здобуття українцями свободи вільного духовного розвитку.

9. Українській культурі було повернуто імена незаслужено забутих чи несправедливо репресованих (О. Олеся, М. Вороного та багатьох інших).

Реформи в культурній сфері

У процесі десталінізації, лібералізації та демократизації суспільного життя було проведено реформи у культурній сфері.

1. Ліквідовано Міністерство вищої освіти СРСР і створено відповідне міністерство УРСР.

2. Засновано Академію будівництва та архітектури УРСР.

3. Створено Українську сільськогосподарську академію (1956 р.).

4. Засновано Спілку журналістів України (1957 р.).

5. Засновано Спілку працівників кінематографії України (1958 р.).

6. У 1962 р. започатковано щорічну Шевченківську премію за кращі досягнення в царині літератури, журналістики, мистецтва та архітектури.

Розпочато видання:

1. Українського історичного журналу.

2. Першої “Української радянської енциклопедії”.

3. Журналу “Народна творчість та етнографія” (з 1957 р.).

4. Перевидано Словник української мови Б. Грінченка.

5. Почалася підготовка багатотомної історії України та історії міст і сіл республіки.

6. Вийшли друком двотомні “Історія Української РСР” та “Історія української літератури”.

7. З’явилися нові періодичні видання: журнал “Прапор” (1956 р.), “Радянське літературознавство” (1957 р.).

8. З’явилися нові наукові журнали — “Економіка Радянської України” та “Радянське право”.

Освіта

1. У грудні 1958 р. було прийнято закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”.

2. У квітні 1959 р. відповідний закон було прийнято в Україні. Ним передбачалися:

структурна перебудова загальноосвітньої школи;

впровадження обов’язкової восьмирічної освіти;

перетворення 10-річних шкіл на 11-річні;

створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових професій;

зміна мовного режиму в школі;

як стратегічний напрямок роботи у школі — політехнізація, зміцнення зв’язку школи з життям. З цією метою у школах вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах, у колгоспах і радгоспах.

3. У другій половині 1950-х рр. почалась організація шкіл нового типу, шкіл-інтернатів. У середині 1960-х рр. у республіці було 533 школи-інтернати і понад 200 тис. учнів.

4. У 1956 р. було скасовано плату за навчання у старших класах середніх шкіл, а також у середніх і вищих навчальних закладах.

5. Набув поширення досвід створення учнівських виробничих бригад різного профілю.

6. З метою подолання нестачі кваліфікованих учителів розширилася мережа заочної освіти.

7. У педагогічних інститутах було організовано підготування вчителів виробничого навчання.

8. У першій половині 1960-х рр. загальна кількість професійно-технічних училищ, порівняно з попередніми роками, зросла майже в 1,5 рази, а сільських — у більш як 2 рази.

9. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270-290 тис. висококваліфікованих спеціалістів масових робітничих і механізаторських професій,

10. Особливо активно велося підготування спеціалістів для таких галузей, як будівництво, хімічна промисловість, машинобудування, транспорт.

11. Зросла кількість соціалістів із вищою освітою. У 1958 р. в 140 вишах республіки навчалося понад 380 тис. студентів.

12. У 1960-х рр. виші й технікуми розгорнули підготування фахівців нових спеціальностей, зокрема в галузі виробництва та експлуатації автоматичних і телемеханічних пристроїв, обчислювальних машин тощо.

13. У 1963 р. на 10 тис. душ населення України припадало 129 студентів. Але українців, частка яких становила 75% населення республіки, серед студентів України було лише 60%. Це — наслідки русифікації вищої школи.

Хиби

1. Реформа школи передбачала не стільки творчі, демократичні методи її здійснення, скільки командно-адміністративні, а тому політехнізація навчального процесу відбувалася повільними темпами.

2. Невирішеною проблемою залишалися основні принципи виховного процесу. Школа, як і перше, дотримувалася принципу виховання молодого ростучого покоління через колектив, а тому ігнорувалася особистість кожної дитини.

3. Недостатнім був індивідуальний підхід до виховання учнів, що його обстоювали В. Сухомлинський та інші педагоги.

4. Не бралися до уваги зацікавлення кожного школяра, його здібності й нахили, не виховувалась особистість.

5. Панівною ідеологією залишався марксизм-ленінізм. Будь-які відхилення від офіційної ідеології в освіті, як і доти, переслідувалися партійно-державними органами.

6. Зберігався залишковий принцип фінансування освіти. Характерною була хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів.

7. Не вистачало кваліфікованих вчителів.

8. Нехтувалося питання активізації навчального процесу через ознайомлення учнів із величезним книжковим фондом України.

9. Закон про зв’язок школи з життям під виглядом демократизації значно ослабив позиції української мови в Україні.

10. Батькам було надано право вирішувати, якою мовою вестиметься навчання у конкретній школі. На практиці це питання вирішувалося місцевими партійними керівниками за вказівками з Москви.

11. Посилився процес русифікації народної освіти в Україні. У 1960-х рр. в обласних центрах і в Києві кількість українських, шкіл становила 28%, російських — 72%, в інших містах відповідно — 16% і 84%.

12. Звужувалася сфера використання української мови.

13. Впав тираж українських книжок із 80% 1950 р. до 66% 1963 р. Зменшилася кількість газет і журналів, що видавались українською мовою.

Наука

1. Головним науковим закладом України була Академія наук УРСР. До її складу наприкінці 1950-х рр. входило 36 науково-дослідних інститутів і 19 інших наукових установ.

2. Академію наук України з 1946 р. по 1962 р. очолював знаний біохімік О. Палладін. Він став засновником української школи біохіміків.

3. Чисельність учених у 1958-1965 рр. зросла з 37 тис. до 94 тис.

4. В Україні проводилися дослідження з ряду визначальних напрямів науково-технічного прогресу. Ряд відкриттів зробили вчені республіки в галузі фізики, зокрема ядерної.

5. У 1964 р. в Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР побудовано найбільший на той час у світі прискорювач електронів.

6. Розширилися дослідження у сфері фізики твердого тіла, біофізики, астрофізики, матеріалознавства тощо.

7. Наприкінці 1950-х рр. академік М. Боголюбов розробив нові методи квантової теорії та статистичної фізики. Це дозволило обгрунтувати теорію надтекучості та надпровідності.

8. Україна була одним із центрів розвитку кібернетики. У 1957 р. створено обчислювальний центр АН УРСР (згодом — Інститут кібернетики). Першим та беззмінним директором інституту з 1962 р. упродовж 20 років був академік АН УРСР, академік АН СРСР В. Глушков. У 1964 р. В. Глушкова було удостоєно Ленінської премії за цикл праць із теорії цифрових автоматів.

9. Українські науковці та інженери спроектували і збудували першу у світі керуючу машину широкого профілю “Дніпро” (1961 р.), машини “Промінь” (1962 р.), “Мир” (1964 р.), цифрову обчислювальну машину “Київ” (1964 р.).

10. Розвивалися теоретичні й практичні напрями математики, хімії, металургії, біології, сільськогосподарської науки.

11. Проводилися дослідження в галузі електрозварювання під керівництвом академіка Б. Патона (директора Інституту електрозварювання АН УРСР).

12. Багато було зроблено для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії в мирних цілях. Українські вчені безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі у жовтні 1957 р., до польоту в космос першої людини — Ю. Гагаріна.

13. Влітку 1962 р. здійснив політ на кораблі “Восток — 3” перший українець-космонавт П. Попович (народився на Київщині).

14. Вчені Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР створили чимало матеріалів із наперед заданими властивостями.

15. У 2/2 1950-х рр. розпочав свою діяльність відомий вчений-хірург М. Амосов. Почалися теоретичні розроблення і впровадження у практику методів хірургічного лікування пороку серця, а згодом і захворювань легень.

16. У 1961 р. в Україні було створено перші штучні алмази.

17. Після XX з’їзду КПРС позитивні зміни сталися в царині суспільних наук. Відкрився, хоч і ненадовго, доступ до нових архівних матеріалів.

18. Нові імена, ідеї з’явилися в гуманітарних науках: історії, археології, філософії, мистецтвознавстві, літературознавстві.

Хиби

1. Суспільні науки і далі перебували під особливим контролем цензури.

2. Суспільні науки, як. і перше, коментували та обгрунтовували положення партійних документів, виступи керівників партії та уряду. А Це призвело до процвітання підлабузництва, догматизму і схоластики в діяльності суспільствознавців.

3. Будь-які спроби творчості у підходах до проблем суспільствознавства проголошувалися “ідейно ворожими”. За це науковців звільняли з роботи. Чимало молодих учених було вигнано з Інституту літератури АН УРСР.

4. Попри деякі успіхи в царині фундаментальних досліджень, Україна залишалася науковою периферією СРСР. Традиційним стало переміщення талановитих учених до Москви.

5. Кількість науковців на 10 тис. населення України 1963 р. становила лише 16, тоді як у Росії — 33.

6. Керівництво Академії наук УРСР не виступало проти згубної політики меліорації земель, створення штучних водосховищ.

7. Грошей на наукові дослідження виділялося недостатньо.

Політика влади щодо релігії та церкви

1. Осінь 1954 р. — постанова ЦК КПРС “Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення”.

2. У 1956 р. розпочалося повернення репресованих священиків, зокрема ліквідованої в 1946-1947 рр. греко-католицької церкви.

3. Наприкінці 1950-х рр. різко змінилося ставлення до релігії, а саме:

• взято курс на подолання релігійності;

• посилено адміністративне втручання в діяльність релігійних організацій;

• до 1961 р. було ліквідовано майже половину церковно-релігійних організацій;

• з 1955 р. по 1965 р. в Україні було зруйновано 10 тис. православних церков. Так, на Запоріжжі із 108 храмів залишилося 9, на Дніпропетровщині — 26, у Криму — 14;

• на початку 1960-х рр. було закрито Києво-Печерську лавру;

• було підвищено податки на церковні громади, які сягали понад 80%.

4. Активізувалася атеїстична робота серед населення:

• посилилась ця робота через газети, радіо, товариство “Знання”;

• в редакціях газет, на радіо організовувалися відділи атеїзму;

• у багатьох обласних і районних центрах створювалися атеїстичні музеї та планетарії;

• у вишах відкривалися кафедри “наукового атеїзму”;

• у вишах, технікумах, старших класах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ запроваджувався курс лекцій з “наукового атеїзму”;

• у мережі політичної освіти для дорослих і працюючої молоді організовувалися теоретичні семінари, гуртки, масові школи з антирелігійною тематикою.

5. На початку 1962 р. істотні зміни було внесено до законодавства:

• питання про припинення діяльності храму вирішувалося не в центрі, а виконкомом обласної ради, що значно спрощувало цю процедуру;

• священики позбавлялися можливості контролювати фінанси релігійних громад;

• священики повинні були отримати реєстраційне посвідчення уповноваженого в справах культури при облвиконкомі.

Висновки

1. Політика десталінізації, яка проводилася в СРСР, не передбачала гармонізації відносин держави і. церкви.

2. Панівна ідеологія — марксизм-ленінізм — неминуче заходила в суперечність із релігією. Це стало причиною чергової антирелігійної компанії наприкінці 1950 — на початку 1960-х рр.

Початок десталінізації та пожвавлення літературно-мистецького життя

1. Українське художнє слово збагачували митці старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра та ін.

2. Здійснюючи давні задуми, В. Сосюра написав повість “Третя рота”, поеми “Розстріляне безсмертя” та “Мазепа”. Але тоді їх опублікувати не пощастило.

3. О. Довженко опублікував автобіографічну повість “Зачарована Десна”.

4. Плідно працювали М. Стельмах, який написав романи “Kpов людська — не водиця”, “Хліб і сіль”, та О. Гончар, роман якого “Тронка” було відзначено Ленінською премією.

5. З нових позицій були написані твори Л. Первомайського “Дикий мед” та Г. Тютюнника “Вир”.

6. Збагачували поезію і прозу твори А. Малишка, П. Загребельного та ін.

7. Припинилися нападки на письменників, які на початку 1950-х рр. критикувалися за “космополітизм” та “буржуазний націоналізм”.

8. На захист української мови виступили М. Рильський, Н. Рибак та ін.

9. Багатьма українськими письменниками було піддано критиці концепцію всебічної залежності творчості українських письменників від “російської передової культури”.

10. У поезії та прозі активно виступали представники молодого покоління: Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Микола Руденко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко, Євген Гуцало та ін.

11. Літературну критику представляли І. Дзюба, І. Світличний, В. Мороз та ін..

Музика

1. Плідно працювали композитори А. Кос-Анатольський, П. Майборода, Ю. Мейтус, А. Штогаренко та ін.

2. У 1955 р. було написано Третю симфонію композитором Б. Лятошинським та опери: Г. Майбородою — “Мілана”, Ю. Мейтусом — “Украдене щастя”.

3. 28 травня 1958 р. — постанова ЦК КПРС, яка знімала безпідставні звинувачення з опери В. Мураделі “Велика дружба” та з опер українських композиторів К. Данькевича “Богдан Хмельницький” і Г. Жуковського “Від щирого серця”.

4. 24 червня 1958 р. — постанова ЦК КПУ, яка зняла необгрунтовані звинувачення з українських композиторів Б. Лятошинського, М. Колесси, М. Вериківського, Г. Таранова тощо.

5. Було перевидано твори видатних українських композиторів XVIII — XIX ст. М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя.

6. Великої популярності серед населення набули пісенні твори П. Майбороди, А. Філіпенка, А. Штогаренка, І. Шамо та ін.

7. Полюбилися в народі такі пісні, як “Пісня про рушник” на слова А. Малишка, “Марічка” М. Ткача, “Чорнобривці” М. Сингаївського. та ін.

8. Новаторством звучала авангардна музика композиторів-шістдесятників — Л. Грабовського, В. Загоруєва, В. Сильвестрова та ін.

Театр

1. Протягом 1958-1965 рр. чисельність театрів в Україні зменшилася з 80 до 60.

2. Але кількість глядачів за цей час зросла з 14,3 до 15,5 млн на рік.

3. Кращі традиції театрального мистецтва продовжували молоді актори О. Кусенко, П. Куманченко, Б. Ступка, Ф. Верещагін, а також представники старшого покоління — А. Бучма, Є. Пономаренко, Н. Ужвій, Ю. Шумський та ін.

4. Відбулося становлення Леся Танюка як режисера і публіциста. Він організовував чимало вечорів пам’яті Леся Курбаса як великого реформатора українського театру.

Кіномистецтво

1. Плідно працювали колективи Київської, Одеської та Ялтинської кіностудій.

2. Сучасникам запам’яталися кінострічки “Третій удар” І. Савченка, “Тіні забутих предків” С. Параджанова, “Сон” В. Денисенка та ін.

3. Здійснено екранізацію української театральної класики (’’Украдене щастя”, “Назар Стодоля”, “Мартин Боруля” та ін.).

4. Поставлено фільми на історичну тематику (“Ярослав Мудрий”, “Устим Кармелюк”, “Легенда про княгиню Ольгу” та ін.).

5. Престижними міжнародними преміями було відзначено кінофільм Ю. Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”, в якому піднімалися національно-культурні проблеми.

6. Здобули визнання за межами республіки кінострічки Київської студії науково-популярних фільмів.

Телебачення

1. Почало розвиватися від початку 1950-х рр.

2. Перша телевізійна передача відбулася 5 листопада 1951 р.

3. Цю передачу дивилися лише у 150 квартирах киян, які мали маленькі телевізори з чорно-білим зображенням.

Висновки

1. Літератори, митці, діячі культури зробили значний вклад в оновлення духовності і зростання свідомості радянських людей.

2. Але культура й духовне життя за часів хрущовської “відлиги” мали суперечливий характер, були позитивні та негативні моменти.

Позитивні:

• дещо розкріпачився творчий потенціал українського на роду;

• на деякий час діячі культури дістали відносну свободу для самовиявлення;

• відбувалися національно-духовне пробудження і культурний розвиток України;

• зростала національна гідність і самосвідомість українців;

• з’явилося покоління талановитих діячів культури.

Негативні:

• чималої шкоди завдала реформа шкільництва;

• шкідливою була антирелігійна компанія;

• згубний вплив на національну культуру здійснювала політика русифікації України, яка проводилася під гаслами “інтернаціоналізму”, “зближення і злиття націй”;

• діячі культури повинні були діяти в рамках офіційної ідеології;

• будь-які відхилення, новаторство в науці, освіті, літературі, мистецтві, як і перше, заборонялися і переслідувалися.