Соціально-економічне становище в Україні в 1953-1964 рр..

Мета економічних реформ, проведених М. С. Хрущовим

1. Вивести промисловість і сільське господарство з кризи.

2. Розширити права республік.

3. Розширити права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці.

4. Прискорити науково-технічний прогрес.

5. Послабити негативні наслідки командно-адміністративної системи.

6. Скоротити розрив в економічному розвитку від західних країн.

7. Повніше використовувати природні умови праці та ресурси.

8. Сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в рамках економічного регіону.

Реформи М. С. Хрущова

1. Створено територіальні органи управління замість галузевих міністерств, щоби наблизити управління до виробництва:

• територія країни переділялася на економічні райони;

• усі підприємства даного регіону становили один господарський комплекс;

• управляти ним мала Рада народного господарства (раднаргосп);

• місцеві раднаргоспи підпорядковувалися спеціально створеній Вищій раді народного господарства СРСР;

• на території СРСР було створено 105 таких районів, а в Україні — 11;

• під контроль раднаргоспів було передано 10 тис. промислових підприємств.

2. ліквідовано низку міністерств;

3. у міністерствах, відомствах та органах управління на місцях у 1955-1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ;

4. скорочено адміністративно-управлінський апарат. В Україні з 1957 р. по 1959 р. штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. осіб, що давало річну економію понад 1 млрд крб;

5. розширено склад і права місцевих органів влади. В Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 тис. у 1959 р.;

6. розширено компетенцію місцевих рад у питаннях планування;

7. ліквідовано МТС і продано техніку колгоспам;

8. здійснено поділ партійного апарату за виробничим принципом (на промислові й сільські обкоми та райкоми);

9. у партії, згідно з положенням нового статуту, передбачалося оновлення на чверть складу ЦК і його президії на кожних чергових виборах та обрання керівників парторганів лише на три строки поспіль, а секретарів первинних організацій — не більш як на два скликання. Це викликало невдоволення партійних чиновників, а згодом і опозиційність політиці М. С. Хрущова.

Реформування в соціальній сфері:

1. скорочено робочий день і запроваджено п’ятиденний робочий тиждень;

2. запроваджено щомісячне авансування колгоспників, ліквідовано натуроплату, списано заборгованість із податку і поставок за попередні роки;

3. в Україні в 1951-1958 рр. прибутки середнього робітника збільшилися на 230%;

4. зросли грошові доходи жителів України. Сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд крб у 1950 р. до 19,7 млрд крб у 1960 р.;

5. ліквідовано практику державних позик (1957 р.), які забирали 10% заробітків трудящих і примусово розповсюджувалися серед населення, будучи прихованою формою додаткового оподаткування населення;

6. зроблено деякі послаблення в ціноутворенні й податковій політиці. Присадибні ділянки було звільнено від оподаткування;

7. почалося масове житлове будівництво. Якщо у 1918—1940 рр. у республіці було введено в дію 78,5 тис. кв. м загальної площі, то в 1956—1960 рр. — 183 тис. кв. м. Одержали або збудували собі житло майже 18 млн осіб;

8. з’явилися нові магазини, їдальні, кафе, ресторани, урізноманітнювався асортимент промислових товарів;

9. у побут багатьох людей ввійшла нова техніка — телевізори, магнітофони, пральні машини тощо;

10. селяни нарешті отримали паспорти.

Позитивні наслідки реформ

1. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи.

2. Система раднаргоспів, хоча й була недосконалою, дала позитивні наслідки. Підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки.

3. Раціональність, економність, ефективність нової системи державного управління.

4. Різке піднесення сільськогосподарського виробництва в середині 50-х рр.

5. Відбулася децентралізація управління народним господарством, було надано обмежену господарську самостійність регіонам.

6. Нова система управління (раднаргоспи) створювала умови для введення господарського розрахунку.

7. Оперативніше і повніше використовувалися природні ресурси і кадри.

8. Поліпшилися кооперація та поділ праці в рамках економічного регіону.

9. Відбулася деяка демократизація управління:

було розширено господарчі права союзних республік;

управлінські структури наближено до виробництва;

скорочено управлінський апарат.

10. Україна почала проводити більш незалежну економічну політику.

11. Поліпшилися умови праці трудящих.

12. Зросли доходи населення, підвищився рівень життя.

13. Почалося значне житлове будівництво. ¹

Негативні тенденції реформування

1. Збережено монополію компартії на політичну владу.

2. Реформи обмежилися реорганізацією управління.

3. Реформування суспільства відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно.

4. Реформи мали командно-адміністративний характер і не змінювали тоталітарну систему.

5. Фактично зберігалося централізоване управління.

6. У діяльність республіканських органів управління і надалі втручалися центральні органи влади та управління.

7. Не лише існувала, а й набула поширення практика “спускання згори” різних рішень і рекомендацій, часто необгрунтованих, навіть свавільних, які підривали виробництво.

8. Підприємства, як і перше, не мали господарської самостійності, не могли самі планувати виробництво й витрачати державні кошти.

9. Послабли господарські зв’язки між різними регіонами країни.

10. Тривало побільшення колгоспів. Воно супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів “неперспективними”, а тому скорочувалося фінансування на їх економічний, соціальний та культурний розвиток.

11. На багатьох керівних посадах перебували практики без відповідної освіти й кваліфікації.

12. Недостатній рівень підготовки кадрів для різних галузей народного господарства.

13. Легка і харчова промисловість, як і перше, істотно відставала від важкої. Постійно зберігався дефіцит необхідних товарів.

14. Продуктивність праці значно відставала від розвинених капіталістичних країн.

15. Темпи житлового будівництва не встигали за швидким приростом міського населення.

16. Наприкінці 1950-х рр. підвищувалися ціни, заморожувалася заробітна платня.

17. Життєвий рівень робітників і основної маси службовців залишався низьким.

18. Не відбулося помітних зрушень у якості продукції.

19. Неякісним залишалось медичне обслуговування, відставав рівень народної освіти, хоча кількість шкіл, технікумів, вишів за цей час збільшилася.

20. Влада ігнорувала загрозу природних катастроф. Наслідком цього стало, наприклад, виверження селевих потоків із Бабиного Яру 13 березня 1961 р. Через безвідповідальність керівництва Києва і республіки загинули тисячі людей.

Висновки

1. Реформи управління мали половинчастий характер.

2. Не було зламано командно-адміністративну систему, не скасовано централізацію.

3. Як і перше, тривала гонитва за валовими показниками.

4. Економіка розвивалася екстенсивно, що вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук.

5. Постійні процеси оновлення суспільного життя визначалися боротьбою демократичних і консервативних тенденцій.

6. Не було завершено процес десталінізації та реабілітації невинно репресованих.

7. Здійснювалися нескінченні реорганізації, були характерними особисті прорахунки в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики М. С. Хрущова, його грубощі й нетактовність.

8. Помітної демократизації політичного життя в Україні не сталося.

9. Реальні права залишались у представників партійно-державного апарату, які сприймали лише ті зміни, що не загрожували їхній необмеженій владі.

XXI з’їзд КПРС (позачерговий) 1959 р.

1. Було схвалено семирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 рр., складений з урахуванням нової системи управління промисловістю.

2. Значна увага в семирічному плані відводилася піднесенню і дальшому розвиткові оборонної промисловості.

3. Було поставлено завдання підготувати нову “Програму КПРС”.

Розвиток промисловості України наприкінці 1950 — у першій половині 1960-х рр. (за роки семирічки)

1. У зв’язку з розгортанням науково-технічної революції, ставилося питання модернізації, структурної перебудови промисловості УРСР.

2. У машинобудуванні основна увага зосереджувалася на розробленні та впровадженні нових зразків техніки, здійсненні комплексної механізації та автоматизації виробництва.

3. Підприємства машинобудування розпочали випуск кукурудзозбиральних комбайнів, нових типів металорізальних верстатів.

4. Металурги України освоїли витоп високоякісної сталі, яка відповідала світовим вимогам.

5. Проводилося значне будівництво підприємств машинобудівної галузі, особливо на півдні України:

• у Дніпропетровську було споруджено заводи важких пресів та бурякозбиральних комбайнів,

• у Кременчуці — завод вантажних автомобілів,

• у Херсоні — завод сільськогосподарських машин.

6. На початку 1960-х рр. питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла на 25%.

7. У республіці виникла нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя).

8. У 1965 р. республіка витопила:

• 32.5 млн тонн чавуну;

• 37 млн тонн сталі;

• 30.5 млн тонн прокату;

• всього на 70% більше, ніж у 1959 р..

9. Зміцніла паливна база республіки:

• видобуток вугілля зріс із 164,5 млн тонн до 194 млн тонн;

• нафти — у 4,6 разу;

• газу — з 9,5 до 39 млрд куб. м.

10. З’явилася нова галузь — трубопровідне транспортування нафти.

• У 1962 р. в Україні було введено в експлуатацію першу чергу магістрального нафтопроводу “Дружба”, яким через українські землі нафта постачалася Польщі, Німеччині, Чехо-Словаччині, Угорщині.

11. У галузі енергетики головна увага зверталася на спорудження та експлуатацію Дніпровського каскаду гідроелектростанцій. Споруджувалися Кременчуцька, Дніпродзержинська та інші ГЕС.

12. Виробництво електроенергії в республіці збільшилося з 44 млрд кВт/год 1958 р. до 94 млрд кВт/год 1965 р.

13. За семирічку (1959-1965 рр.) на території України було збудовано й реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості. Розпочався випуск найбільших суховантажних кораблів, риболовецьких траулерів у Миколаєві.

14. Значний крок було здійснено в галузі авіабудування.

15. Налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. розпочалося виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.

16. Усього за 1959-1965 рр. в республіці розпочалося серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання.

17. Значно зросла продуктивність праці, підвищилася рентабельність підприємств.

Хиби:

1. Машинобудування, особливо сільськогосподарське, відставало від досягнень світової практики.

2. Низькою була якість виробів машинобудування, занадто великою їхня металомісткість.

3. Переважав випуск низькоякісних металів.

4. На реконструкцію вже існуючих виробництв металургійної, гірничорудної та хімічної промисловості зверталося мало уваги, обладнання в них було застарілим та екологічно шкідливим.

5. Нафти і газу для задоволення потреб України не вистачало.

6. Негативним наслідком спорудження гідроелектростанцій на Дніпрі було створення штучних “морів”, які завдали величезної шкоди сільському господарству і природі України.

7. На початку 1960-х рр. розвиток легкої та харчової промисловості уповільнився, бракувало товарів, народного споживання.

XXII з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.)

1. Було прийнято третю програму партії, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто у 1980 р.

2. Проголошувався “найважливіший” принцип КПРС — “Все в ім’я людини, все для блага людини”.

3. З’їзд підтвердив курс на відновлення законності й розширення соціалістичної демократії.

4. Прозвучала гостра критика “культу особи Й. Сталіна” та його активних помічників. Було сказано про ганебну діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо “чорними днями” для республіки.

5. З’їзд визнав за недоцільне подальше збереження в мавзолеї саркофага з тілом Й. Сталіна з огляду на його великі зловживання владою, масові репресії проти чесних людей.

(Й. Сталіна було поховано біля Кремлівської стіни).

Висновки

1. Проголошений принцип “Все в ім’я людини, все для блага людини” не мав ані економічного, ані соціально-політичного обгрунтування, був суто популістським.

2. Було запропоновано чергову утопію, яку належало негайно втілювати в життя.

3. Фантастичними були наміряння і сподівання:

• збільшити виробництво продукції промисловості за 20 років у 6 разів і залишити далеко позаду нинішній загальний обсяг промислового виробництва США;

• що зростання продукції сільського господарства випереджатиме зростаючий попит на неї;

• що СРСР у першому десятиріччі пережене США за виробництвом основних сільськогосподарських продуктів на душу населення.

Становище у сільському господарстві

У період правління М. С. Хрущова у сільському господарстві спершу відбулося різке піднесення, а потім почався помітний спад.

У вересні 1953 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову “Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР”.

На цьому пленумі було дано оцінку тяжкого становища в сільському господарстві. Одначе вихід із цієї ситуації вбачався в удосконаленні існуючої колгоспної системи.

Почалося реформування в сільському господарстві.

Про важливість вирішення питання розвитку сільського господарства свідчить те, що з 1953 р. по 1964 р. відбулося 11 пленумів ЦК КПРС і 14 пленумів ЦК КП України з питань розвитку сільського господарства.

Причини піднесення сільськогосподарського виробництва

1. Зміцніла матеріально-технічна база колгоспів.

За період 1951-1960 рр. капіталовкладення держави у сільське господарство республіки зросли в 6 разів проти четвертої п’ятирічки.

2. Посилилася матеріальна зацікавленість колгоспників у суспільному виробництві.

Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни на зерно збільшились у 7, на картоплю — у 8 разів, на продукти тваринництва — у 5,5 рази.

3. Було здійснено перехід від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів. Вони отримали право самостійно визначати розміри посівних площ, кількість худоби тощо.

4. На село прибуло 40 тис. спеціалістів.

5. Поліпшився якісний склад керівників сільськогосподарського виробництва.

Якщо в 1953 р. лише 20% голів колгоспів України мали вищу й середню освіту, то в 1960 р. — 65,5%.

6. З 1956 р. вводилося щомісячне чи щоквартальне фінансування колгоспників.

7. Ліквідовано деякі податки на селянські господарства. Загальну суму податків було зменшено у 2,5 рази, а заборгованість за попередні роки списано.

8. У 1957 р. для забезпечення МТС тракторами та іншими машинами було виділено у 2,4 рази більше коштів, ніж у 1951 р.

9. Підвищилися продуктивність праці та врожайність.

10. За 1954-1958 рр. продукція сільського господарства проти четвертої п’ятирічки зросла:

• валова продукція — на 35,5%,

• валовий збір зерна — на .20%,

• валовий збір цукрових буряків — у 2 рази,

• виробництво молока — в 3 рази.

Аграрна політика наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр.

З 1958 р. почався спад сільськогосподарського виробництва.

Причини різкого спаду сільськогосподарського виробництва

1. Якщо з 1950 р. по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 р. по 1964 р. — лише на 3%.

Посилення командно-адміністративного тиску на колгоспи.

2. Проведення політики екстенсивного розвитку сільського господарства.

Більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України (в покращення техніки й. технології виробництва, родючості земель та матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах їхньої праці).

3. Непродумані рішення.

Наприклад, примусові викупи колгоспами техніки МТС внаслідок ліквідації МТС у 1958 р. Колгоспи України були змушені придбати понад 100 тис. тракторів, 43 тис. комбайнів та іншу техніку на 4,2 млрд крб.

4. Непослідовність проведення реформ у сільському господарстві.

5. Селянство, як і перше, не було зацікавлене працювати в колгоспах.

6. Держава і надалі розпоряджалася результатами праці колгоспників.

7. Хрущовські програми реформування сільського господарства призвели до значних втрат.

Програма освоєння цілини

У лютому-березні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС про освоєння цілинних і перелогових земель Сибіру та Казахстану. Намічалося освоїти 13 млн га земель (згодом цю цифру збільшили до 28-30 млн га):

Велику частку людських і матеріальних ресурсів давала Україна, що значно послабило її сільське господарство.

До Казахстану і на Алтай виїхало з України 100 тис. осіб, переважно молоді. Туди направлялася техніка. Лише 1955 р. з України було відправлено 11,4 тис. тракторів, 8,5 тис. комбайнів.

Програма розширення посівних площ кукурудзи

У червні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому М. С. Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом розширювати площі посівів кукурудзи. М. Хрущов вбачав у цьому головний чинник, що допоможе вирішити продовольчу проблему.

1953 р. — посіви кукурудзи займали в Україні 2,2 млн га,

1955 р. — 5 млн га,

1961 р. — 20% посівної площі.

Врожайність кукурудзи фактично не збільшилася, бажаного ефекту не було досягнуто.

Програма наздогнати і перегнати США за виробництвом м’яса, масла і молока була черговою утопією.

На початку 1960-х рр. через нестачу кормів зменшилося поголів’я великої рогатої худоби — з 20,5 млн до 19,8 млн, овець і кіз — з 10,7 до 9,2 млн голів, свиней — з 21,6 до 12,3 млн голів.

Ці програми призвели до:

• втрати ритмічного розвитку економіки України;

• нераціонального використання матеріальних і людських ресурсів;

• екстенсивних форм господарювання, а не інтенсивних;

• погіршення продовольчої ситуації в Україні;

• зниження життєвого рівня працівників сільського господарства;

• зниження життєвого рівня всього населення України.

Висновок

Більший ефект мало б вкладення коштів у покращення, техніки й технології виробництва, родючості земель та матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах своєї праці, що сприяло б інтенсивному розвиткові сільського господарства України.