Зовнішньополітична діяльність України

Завершення об’єднання українських земель

Питання про повоєнні кордони України ставилися на конференціях глав держав та урядів трьох союзних держав — США, СРСР, Великої Британії:

• Тегеранській (1943 р.),

• Ялтинській (1945 р.).

• Вирішення питання про кордони з Польщею

16 серпня 1945 р. — радянсько-польський договір про державний кордон, за яким:

1. Лінія кордону пролягла на 5-6 км від “лінії Керзона” на користь Польщі.

2. До Польщі додатково переходила 30-кілометрова територія в районі р. Солокія і м. Крилів, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома державами відбувалось і згодом:

• на початку 1950-х рр.. Україна поступилася Устриківським районом Дрогобицької області.

• до Львівської області увійшла територія навколо м. Кристонополя (нині Червонограда).

• Врегулювання кордону з Румунією

10 лютого 1947 р. було підписано радянсько-румунський договір. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Вирішення питання про Закарпатську Україну (питання вирішувалося після вигнання із Закарпаття угорських військ)

19 листопада 1944 р. — конференція комуністичних організацій краю, яка об’єднала. їх у Комуністичну партію Закарпатської України.

26 листопада 1944 р. — І з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з УРСР.

19 червня 1945 р. — договір між СРСР і Чехо-Словаччиною про злиття Закарпатської України з радянською Україною.

Кордони, що склалися між Словаччиною, Угорщиною та Закарпатською Україною до 29 вересня 1938 р., стали кордонами між СРСР і Чехо-Словаччиною.

Компартію Закарпаття було включено до складу КП(б)У.

22 січня 1946 р. у складі УРСР було створено Закарпатську область із центром у м. Ужгороді.

Передання Кримської області Україні

У 1954 р. Президія Верховної ради СРСР прийняла постанову про передання Кримської області зі складу Росії до України.

Таке рішення аргументувалося спільністю економіки, територіальною близькістю, тісними господарськими і культурними зв’язками між Кримом та Україною.

Фактично, для здійснення відбудови на той час Крим не мав необхідних умов.

Економіка Криму була дуже зруйнована в роки німецької окупації, яка тривала з осені 1941 р. по травень 1944 р.

Внаслідок втрат у роки війни та депортації радянською владою татар, вірменів, греків, болгар та ін. населення Криму скоротилося з 1 млн 196 тис. до 351 тис. душ.

Не вистачало трудових ресурсів для піднесення економіки Криму.

Посівні площі скоротилися на 70 тис. га.

До Криму почали переселяти населення з України, Росії та інших регіонів.

Багато переселенців, не пристосувавшись до нових умов життя, почали тікати з Криму.

Не вистачало шкіл, лікарень, дитячих садків, житла.

РРФСР не мала спільного кордону з Кримською областю і не подавала необхідної допомоги в її відбудові.

У такому занедбаному стані Крим було передано Україні.

Після 1954 р. на території Криму було:

• збудовано нові промислові підприємства, школи, лікарні;

• споруджувалося багато житла;

• було прокладено велику кількість комунікацій;

• повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією;

• саме після 1954 р. Крим став головною всесоюзною здравницею;

• населення Криму почало швидко зростати, особливо за рахунок переселенців з Росії. У травні 1992 р. Верховна рада Росії визнала рішення Президії Верховної, ради 1954 р. як таке, що не має юридичної сили. Ці дії Росії було рішуче засуджено і відкинуто Україною. Уряд незалежної України виходив і виходить із того, що Крим є невід’ємною складовою частиною України. Така позиція відповідає вимогам міжнародного права, Гельсінській угоді 1975 р., яка передбачає непорушність кордонів.

Висновки

1. Завершився тривалий процес збирання українських земель у складі УРСР.

2. Було остаточно визначено кордони України, визнані світовим співтовариством.

3. Територія України внаслідок підписання договорів розширилася до 603,7 тис. кв. км.

4. З’явилися передумови для консолідації українського народу, піднесення його національної свідомості.

5. Уперше за багато століть українці опинилися в межах однієї держави.

6. До Західної України входили такі області: Закарпатська, Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. об’єднана зі Львівською), Станіславська (1962 р. перейменована на Івано-Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала в 1940-1954 рр., увійшла до складу Одеської області).

7. Договори підписували представники союзного наркомату закордонних справ, що свідчить про те, що Україна фактично не проводила самостійної зовнішньої політики.

Переміщення населення внаслідок урегулювання кордонів

40 тис. чехів і словаків виїхали до Чехо-Словаччини.

9 вересня 1944 р. голова Ради народних комісарів УРСР М. Хрущов та голова Польського комітету національного визволення Є. Осубка-Моравський підписали угоду про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського — з України до Польщі.

1944-1946 рр. 800 тис. — 1 млн поляків, а також євреїв та українців, які визнали себе поляками, переселилися до Польщі з Галичини, Волині, Рівненщини. З Польщі до УРСР було переселено понад 520 тис. українців.

28 березня 1947 р. на Лемківщині загін сотника Хріна знищив заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського.

29 березня 1947 р. у відповідь рішенням політбюро ЦК ПРП започатковано операцію “Вісла” — переселення українських і змішаних українсько-польських сімей з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя і поселення їх у так званих повернутих західних і північних районах Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського населення (всього переселено 140-150 тис. українців).

1. Під час цієї операції було вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН — УПА, 2274 українців заарештовано.

2. Переселення здійснювали шість піхотних дивізій Війська Польського під командуванням генерала Мосора за блокування кордону військами НКВС і чехо-словацької прикордонної охорони.

3. Ця операція підірвала бази дій УПА в Лемківщині та інших районах Закерзоння (назва походить від “лінії Керзона”, за якою перебували землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя).

4. Вона різко погіршила соціально-економічне і політико-правове становище українців у Польщі.

5. У 1990 р. польський сенат засудив акцію “Вісла”.

6. 23 квітня 1947 р., політбюро ЦК ПРП ухвалило рішення про створення спеціального концтабору для “підозрілих українців” у Явожно поблизу Кракова.

Від 1947 р. до початку 1949 р. там побувало 4 тис. в’язнів-українців, з них. 200 осіб загинуло (в тому числі жінки, діти, люди похилого віку від недоїдання, тортур і хвороб).

Відновлення радянських органів влади в повоєнний період

1. Було скасовано систему управління воєнного часу і водночас відновлено державну діяльність органів радянської влади.

2. Верховна рада України здійснювала функції законодавчого органу республіки.

3. В областях, районах, містах і селах відновлювалися місцеві ради відповідного рівня. Усі керівні працівники рад не обиралися, а призначалися.

4. 1946 р. — Раду народних комісарів УРСР перетворено в Раду міністрів УРСР.

5. Лютий 1947 р. — вибори до Верховної ради УРСР.

Вільного волевиявлення на виборах депутатів не було, альтернативні кандидатури не висувалися. Був диктат партійних і державних чиновників.

6. Зростали ряди компартії України.

Кінець 1940-х рр. — компартія України налічувала 700 тис. членів. Уся влада зосереджувалася в руках центральних органів влади і комуністичної партії в Москві. Компартія України не була самостійною в своїх діях. На керівних партійних посадах переважали росіяни.

7. 1947 р. — приїзд в Україну Л. Кагановича. Розгорнулася нещадна боротьба проти “українського націоналізму”, знову відновилися репресії в Україні, зазнавали утисків керівні кадри.

8. У грудні 1949 р. першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Мельников. Він продовжив викорінення українства.

9. У листопаді 1949 р. президія Верховної ради УРСР прийняла укази про державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн УРСР. Червоний прапор із написом УРСР було замінено двоколірним (верхня частина — 2/3 ширини полотнища була червоною, а нижня мала світло-блакитний колір). У верхній частині прапора — зображення серпа і молота, а над ними — п’ятикутна зірка. Деяких змін зазнав герб УРСР.

10. У 1950 р. було започатковано виконання гімну УРСР.

Зміна статусу України в складі СРСР (напередодні переговорів про утворення Організації Об’єднаних Націй).

27 січня 1944 р. у Москві відбувся перший за воєнні роки пленум ЦК ВКП(б), який розглянув та ухвалив пропозицію Ради народних комісарів СРСР про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин.

28 січня — 1 лютого 1944 р. X сесія Верховної ради СРСР прийняла закон про відновлення ліквідованих на початку 1920-х рр. прав зовнішнього представництва всіх союзних республік. Було прийнято закон про перетворення наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.

У березні 1944 р. Верховна рада УРСР винесла рішення про відновлення цих прав. Відповідно до цих актів у структурі державних органів республіки було створено народний комісаріат закордонних справ (очолив Д. Мануїльський), а 1946 р. назву було змінено на міністерство закордонних справ.

Верховна рада УРСР прийняла закон про утворення народного комісаріату оборони УРСР (очолив В. Герасименко). Але ця акція мала символічний, формальний характер. Наркомат оборони припинив існування, бо це суперечило лінії центру на єдині збройні сили.

Мета відновлення зовнішньополітичної діяльності України:

1. Посилити вплив СРСР на світову політику.

2. Створити додатковий орган для здійснення прорадянської зовнішньополітичної лінії керівників СРСР.

3. Боротьба СРСР за голоси, а значить, і вплив в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.

4. Це була серйозна пропагандистська акція, що мала переконати всіх в СРСР і за кордоном у реальному існуванні української державності й суверенітету, аби заспокоїти громадськість, стривожену безправ’ям союзних республік.

5. Нейтралізувати активність і дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження Української держави, щоби не було підтримки цієї боротьби.

6. Мобілізувати український народ на завершення війни і на відбудову народного господарства.

7. Розколоти українську діаспору в західних країнах.

Значення відновлення зовнішньополітичної діяльності України:

1. Вихід України на міжнародну арену і вступ до ООН знову перетворив її на дієвий фактор міжнародного життя.

2. Цей акт відкрив для України нові перспективи.

3. Велике значення для подальшої розбудови української державності.

Оцінка західних істориків діяльності України на міжнародній арені

Функції українського міністерства закордонних справ були суто “декоративними і символічними” .

Висновки

1. Україні формально було надано право на встановлення прямих міжнародних відносин аж до обміну дипломатичними місіями. Але відсутність реального суверенітету, справжньої державності у республіці робили це право нездійсненним на практиці.

2. Повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстоких рамках міжнародної політики СРСР, під наглядом відповідних загальносоюзних структур.

3. Хоча в основі відновлення зовнішнього представництва УРСР лежала певна децентралізація, цей крок було націлено на посилення впливу тоталітарної держави у внутрішній та зовнішній політиці.

Міжнародне становище держави після завершення другої світової війни

1. 6 травня 1945 р. українська делегація (очолив народний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський) прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно прилучилася до роботи. Д. Мануїльський очолив 1-й комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу Статуту — “Цілі та принципи міжнародної організації”.

Члени української делегації І. Сенін, О. Палладін, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погрібняк були членами різних комісій і комітетів.

Українська делегація:

• підписала Декларацію про заснування ООН;

• підписала й ратифікувала Статут ООН;

• взяла участь у головних комітетах і комісіях ООН, зокрема, в найголовнішому її органі — Раді Безпеки.

2. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрали до складу Економічної та Соціальної Рад.

3. У 1948-1949 рр. Україна була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Згодом обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН.

4. Україна приєдналася до міжнародної організації — Адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй (ЮНРРА).

5. У 1946-1947 рр. делегація України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької мирної конференції з питань роззброєння і підписання мирних договорів із колишніми союзниками нацистської Німеччини.

6. Українські дипломати співробітничали у вирішенні проблем щодо греко-болгарського та югославсько-італійського кордонів; недоторканності кордонів Албанії.

7. У лютому 1947 р. Україна уклала мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

8. У 1947 р. після кількадесятирічної перерви у Києві відкрилося перше представництво іншої держави — консульство Польської Народної Республіки.

9. 30 липня — 18 серпня 1948 р. — Дунайська (Бєлградська) конференція, що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї. Українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище у цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції. Було підписано міжнародну Конвенцію про режим судноплавства на Дунаї. Попри те, що УРСР мала прямий вихід до Дунаю, вона не була обрана до складу Дунайської комісії. Москва вважала це недоцільним, а українська делегація не наважилася на протест. Цю історичну несправедливість було ліквідовано лише у 1990 р.

Міжнародне становище України на початку 1950-х рр.

1. Представники УРСР працювали у 20-ти міжнародних організаціях.

2. Україна підписала 60 міжнародних угод і конвенцій.

3. Українська дипломатія багато зробила для подальшого розвитку ООН, зокрема, її комісій:

• з прав людини;

• з Міжнародної організації праці (МОП);

• з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та ін.

4. Українські дипломати брали активну участь у перемовинах щодо обмеження озброєнь.

5. Розгорнувся рух прихильників миру. 20 млн трудящих України підписали звернення до народів світу про заборону атомної зброї, яке було прийнято сесією постійного Комітету, що відбулась у Стокгольмі в березні 1950 р.

6. У вересні 1951 р. в Києві відбулася 1-ша українська республіканська конференція прихильників миру.

7. У грудні 1952 р. відбувся конгрес народів на захист миру, який підтримала громадськість України.

8. З 1953 р. УРСР щороку вносила кошти у фонд ООН для країн, що розвиваються.

9. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу.

10. Успішно розвивалися економічні зв’язки з країнами Ради економічної взаємодопомоги. Україна постачала країнам-членам РЕВ вугілля, чавун, продукти машинобудування, сировину тощо. Від цих країн Україна отримувала промислове обладнання, товари широкого вжитку.

11. Україна надавала технічну допомогу в будівництві за кордоном великих промислових та інших господарських об’єктів згідно з договірними зобов’язаннями СРСР.

12. Розвивався обмін у царині науки і культури. Зв’язки вчених і діячів культури обмежувалися обміном науковою інформацією, літературою, подекуди делегаціями вчених, діячів культури.

Висновок

Повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність України здійснювалася в жорстких рамках міжнародної політики СРСР, під наглядом відповідних загальносоюзних структур.