Загальна характеристика сімейного права України
Сімейне право можна назвати найближчою й найріднішою для кожного галуззю права. Адже воно регулює відносини між членами сім'ї. А сім'я, яка виконує вкрай важливу функцію — продовження роду й виховання дітей, є невеличкою, але незамінною складовою всього суспільства. І будь-яка держава зобов'язана ставити перед собою завдання захисту сім'ї. Недарма український законодавець назвав зміцнення сім'ї як соціального інституту пріоритетом прийнятого в 2002 р. Сімейного кодексу України.
Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу і належності до сім'ї.
Основні принципи регулювання сімейних відносин визначені Конституцією України.
Основним джерелом сімейного права є Сімейний кодекс України. Він визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Сімейний кодекс України встановлює такий перелік суб'єктів сімейних правовідносин:
подружжя;
батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;
баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;
рідні брати, рідні сестри;
мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.
Виходячи з того, що об'єктом сімейного права є особисті немайнові та майнові відносини між його суб'єктами, то відповідно об'єктом сімейних правовідносин можуть бути:
особисті немайнові блага;
майнові блага (речі);
дії, у тому числі послуги.
Зміст сімейних правовідносин становлять суб'єктивні сімейні права й обов'язки.
Суб'єктивні сімейні права — це міра можливої поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Суб'єктивний сімейний обов'язок — це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.
Поняття про шлюб і сім'ю
2.1. Що таке сім'я?
З давніх-давен сім’я допомагала людині вижити. Лише об’єднавшись у родину, можна було здобути їжу та захистити свою оселю. З часом багато що в сімейному укладі змінилося. Але, як і за давніх часів, члени сім’ї живуть разом і ведуть спільне господарство, що є головною ознакою сім’ї.
Сім’я є, образно кажучи, першим кораблем у бурхливому морі життєвих випробувань, на якому діти вчаться долати труднощі. Сім’я є місцем, де плекається єдність, де батько і мати є взірцем для дітей, а діти – надією для батьків. У сім’ї з покоління в покоління передаються звички, стиль життя, формуються ціннісні орієнтації.
Саме із сім’єю пов’язані перші уроки поваги до предків і любові до батьківщини. Щоб переконатися в цьому, згадайте сторінки української історії. Родина ставала основою формування характеру майбутнього громадянина, захисника. У сім’ї формувалась особистість, яка поважала інших і вимагала поваги до себе. Діти починають сприймати навколишнє середовище з народження, і розібратися в цьому світі без допомоги дорослих їм важко.
Отже, сім’я – це мала група суспільства, його частина, в якій людей поєднують родинні зв’язки, спільне ведення господарства і моральна відповідальність одне перед одним.
Згідно зі статтею з Сімейного кодексу України:
Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.
Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Права члена сім’ї має одинока особа.
Сім’я створюється на підстав шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Сім'я протягом тисячоліть була і нині є основним осередком людського суспільства. Хороша сім'я - запорука задоволення людини життям. Про це свідчать численні спеціальні дослідження, в яких переважна більшість опитаних сімейну злагоду ставить на перше місце серед передумов задоволення людини життя.
2.2. Що таке шлюб? Правові аспекти шлюбу
Стародавнє значення слова «шлюб» - обіцянка. Згідно статті 21 Сімейного кодексу України під шлюбом розуміють сімейний союз чоловіка і жінки, який реєструється у порядку, визначеному законом. Шлюб реєструється у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Шлюбний вік для жінки і чоловіка встановлюється у вісімнадцять років. Персони, які бажають зареєструвати шлюб, повинні досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.
Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки і чоловіка. Примушення жінки і чоловіка не допускається.
Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Згода на укладання шлюбу повинна бути добровільною, тобто досягнута без застосування насильства або психічного тиску.
Перешкоди для укладення шлюбу:
перебування в іншому шлюбі;
наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення;
наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення;
недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб.
Названі підстави унеможливлюють укладення союзу між чоловіком і жінкою. Шлюб, укладений попри зазначені в законі перешкоди, вважається недійсним.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Підставами припинення сімейних правовідносин є припинення шлюбу. У свою чергу, підставами припинення шлюбу є смерть одного із подружжя або розірвання шлюбу.
Розірвання шлюбу здійснюється державним органом РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей. Для того, щоб орган РАЦС виніс постанову про розірвання шлюбу, необхідним є виконання двох умов: подружжя не має неповнолітніх дітей; існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу органом РАЦС шлюб припиняється в день винесення ним відповідної постанови.
Якщо подружжя має дітей, розірвання шлюбу відбувається за рішенням суду. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється в день набрання чинності цього рішення суду.
Шлюбний договір
Шлюбний договір – угода осіб, які вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, спрямована на врегулювання їхніх майнових відносин.
Особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду про вирішення питань сім'ї (шлюбний договір), у якій передбачати майнові права і обов'язки подружжя.
На запитання: «Чи потрібно оформляти шлюбний договір?» - юристи відповідають ствердно:
зменшується ризик залишитися після розлучення без коштів для існування;
ви закріплюєте за собою право на особисте майно;
шлюбний контракт завжди є організовуючим і стимулювальним фактором.
Кабінет Міністрів України своєю постановою від 16 червня 1993 р. № 457 затвердив порядок укладання шлюбного контракту. Для нього встановлюється обов'язкова нотаріальна форма.
Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус установлює особу та перевіряє дієздатність осіб, які беруть шлюб.
Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, подружжям.
Шлюбним договором регулюються:
майнові відносини між подружжям;
визначають їхні майнові права та обов'язки;
бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.
Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, за вибором подружжя припиняються з моменту його укладення або вдень подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.
На вимогу одного подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.
Права і обов'язки батьків і дітей
У ст. 7 Сімейного кодексу України написано, що «… дитина повинна бути забезпечена реалізацією її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні».
Сучасні юридичні документи визначають, що виховання дитини у сім’ї має відповідати інтересам дитини. У ст. 150-151 Сімейного кодексу України та у ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» йдеться, що держава повинна захищати дитину від «усіх форм фізичного і психічного насильства, …жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальне насильство…, залучення до злочинної діяльності, вживання алкоголю, наркотичних речовин…, екстремістських і релігійних психокультових угрупувань, …примус до проституції, жебрацтва, бродяжництва…»
Право дитини на добре батьківське виховання забезпечується системою державного контролю. Дитина має право опиратися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків стосовно неї.
Батьки повинні виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу, своєї батьківщини, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Важливим є обов’язок батьків забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Сімейний кодекс України не лише визначає права батьків, а й надає право дитині противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав до органу опіки й піклування .
Якщо батьки не виконують свої обов’язків, їх за рішення суду може бути позбавлено батьківських прав.
Права дітей:
усі діти мають право на любов і турботу;
всі діти рівні у своїх правах;
усі діти мають право на відпочинок і дозвілля;
усі діти мають право на освіту;
особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом;
діти мають право вільно висловлювати свої погляди;
всі діти мають право на медичну допомогу;
всі діти мають право на вільне спілкування;
особлива турбота — дітям без сімей;
жодну дитину не можна примусово залучати до праці;
всі діти мають право на інформацію;
жодну дитину не можна ображати або принижувати;
всі діти мають право на життя.
Сучасна суспільна та юридична думка базується на тому, що дитина повинна виховуватись у сім’ї й ніщо не може замінити дитині сім’ю. Згідно зі ст. 151 Сімейного кодексу, саме батькам надається переважне право особистого виховання дітей, вибору форм та методів виховання, якщо останні не суперечать закону та моральним засадам суспільства. У певних випадках виникає потреба захищати дітей від власних батьків.
Окрім дітей, чиї батьки позбавлені батьківських прав, у нашій країні є багато дітей-сиріт, тобто тих, що з різних причин не мають батьків. Держава намагається надати цим дітям можливість виховуватись у сім’ї, тобто реалізувати право дитини на виховання в сім’ї. Одним із варіантів реалізації цього права є всиновлення. Над дітьми, що залишились баз батьківського піклування, встановлюється опіка або піклування. Рішення про всиновлення, про призначення опікунів та піклувальників приймають державні органи опіки та піклування або суди.
Окрім суду, органів опіки, на захист дитини у складних ситуаціях стають Служби у справах дітей, державні соціальні служби., суспільні організації, що займаються проблемами захисту прав дітей.
Контрольні запитання:
Як ви вважаєте, чому і в яких випадках держава має втручатися у сферу сімейних відносин?
Назвіть суб'єктів сімейних правовідносин?
Чому, на ваш розсуд, так важливо для людини мати сім'ю?
Назвіть основні принципи регулювання сімейних відносин?
Назвіть джерела сімейного права?
Що таке сім'я?
Яким чином укладається шлюб?
Які основні мови вступу до шлюбу?
Якими є основні підстави розірвання шлюбу?
Які існують перешкоди для укладення шлюбу?
Чи потрібно оформляти шлюбний договір?
Що є предметом регулювання шлюбного договору?
На який термін укладається шлюбний договір?
Що можна обумовлювати в шлюбному договорі?
Чи може шлюбний договір бути визнаний недійсним?
Яким чином держава захищає права дітей?
Які обов'язки батьків стосовно виховання дітей?
Назвіть права дітей?
Якщо батьки не виконують свої обов’язків, то які дії держави щодо подальшого перебування дітей у сім'ї?
Які права дітей найчастіше порушуються?
Де і за яких умов можуть захистити свої права діти?