АФГАНІСТАН
Найважливіші події повоєнного розвитку
До середини 1970-х pp. Афганістан залишався однією з найвідсталіших держав світу. В країні панував монархічний напівфеодальний режим, існували пережитки родоплемінного й общинно-патріархального устрою життя. Майже 90 % населення проживало в селі і перебувало під владою феодалів, близько 3 млн чоловік вело кочовий спосіб життя. Влада в країні належала королю Мухаммаду Захір-шаху. В країні не було ні сучасної промисловості, ні залізниць. Більшість населення було неписьменним. За доходом на душу населення Афганістан перебував на одному з останніх місць у світі.
1973 р. в Афганістані було вчинено державний переворот на чолі з двоюрідним братом короля Мухаммад Даудом. Монархію було повалено. Афганістан проголошено республікою. Дауд зміцнював особисту владу.
27 квітня 1978 р. повстання в Кабулі (так звана “квітнева революція”). Група радикально налаштованих офіцерів здійснила військовий переворот і влада перейшла до Революційної Ради, очолюваної лідерами Народно-демократичної партії Афганістану Мухаммедом Таракі і Бабраком Кармалем. Почалися радикальні перетворення, які не враховували національно-культурних традицій і супроводжувалися боротьбою за владу.
Початок 1979 р. становище в Афганістані погіршилося внаслідок помилок у державній розбудові, репресій та внутрішньофракційної боротьби в Народно-демократичній партії Афганістану.
Новий режим розпочав репресії проти духівництва, його не визнали племінні та етнічні вожді, яким в Афганістані належала реальна влада на місцях. Виник Рух “моджахедів” (борців за віру) — збройної опозиції, яка діяла під релігійними гаслами. В країні спалахнула громадянська війна.
Грудень 1979 р. Радянський уряд втрутився у внутрішні справи Афганістану і ввів обмежений контингент своїх військ, який постійно зростав і досягнув 100 тис. вояків. Радянські війська поставили при владі Б. Кармаля. Введення радянських військ не принесло миру на афганську землю, а призвело до міжнародної ізоляції СРСР.
Уже через два тижні після вторгнення радянських військ Генеральна Асамблея ООН засудила цю агресію. Оснащена передовою військовою технікою, Радянська
Армія так і не змогла взяти під свій контроль становище в Афганістані. Радянських солдатів вважали окупантами, в Афганістані розгорнулася громадянська війна. Афганським партизанам — “душманам” — постачали зброю США, Китай, Пакистан. Тривала війна призвела до великих руйнувань, мільйони афганців загинули або стали біженцями в сусідні Іран і Пакистан. За роки війни загинуло близько 35 тис. радянських солдатів та офіцерів, із них 2378 українців, понад 37 тис. було поранено.
Лютий 1988 p. М. Горбачов заявив про остаточне рішення щодо виведення радянських військ із Афганістану, яке почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р.
1992 р. Уряд Афганістану, який залишився без підтримки СРСР, капітулював і сили озброєної опозиції (моджахеди) захопили столицю Афганістану — Кабул.
У країні продовжувалося безладдя, зумовлене жорстокою боротьбою між різними групами моджахедів.
1994 р. З’являється нова сила — рух “Талібан”.
Таліби — ісламські фундаменталісти в Афганістані, учні релігійних шкіл. Таліби були об’єднані ісламськими гаслами, добре озброєні.
1996 р. Таліби ввійшли в Кабул. Вони почали контролювати 90% усієї території країни. Воєнну допомогу ісламському рухові надавав Пакистан, а фінансову — Саудівська Аравія. Таліби дали притулок головному терористу Усамі Бен Ладену, якого США звинуватили в організації терористичних актів 14 вересня 2001 р.
7 жовтня 2001 р. Американські війська та війська їхніх союзників розпочали, воєнні дії проти талібів, були нанесені бомбові удари по Афганістану.
Листопад 2001 р. Режим талібів упав. У країну введено миротворчі сили. Сформовано коаліційний уряд X. Карзая.
Висновки
1. Ситуація в Афганістані залишається складною:
• країна виснажена 20-річною війною;
• часті посухи;
• проблеми, пов’язані з поверненням 2 млн біженців; ,
• зруйновано народне господарство країни.
2. Тривають збройні зіткнення між прибічниками талібів і миротворцями, а також міжетнічні протистояння озброєних бойовиків місцевих правителів.