Румунія в 1945 р. - на початку ХХІ століття

Ліквідація монархії та встановлення комуністичного режиму після війни

Румунія була союзницею Німеччини під час Другої світової війни.

20 серпня 1944 р. розпочався широкий наступ радянських військ у Румунії внаслідок Яссько-Кишинівської наступальної операції.

23 серпня 1944 р. просування радянських військ углиб країни забезпечило успіх збройного народного повстання. В ході антифашистського повстання диктатура Й. Антонеску була повалена, до влади в Румунії прийшов Національно-демократичний блок.

25 серпня 1944 р. Румунія оголосила війну Німеччині.

12 вересня 1944 р. підписала перемир'я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції.

12 жовтня 1944 р. оформився Національно-демократичний фронт (НДФ), куди ввійшли комуністи, соціал-демократи, єдині профспілки, націонал-ліберали, “Фронт землеробів” та ін.

Було сформовано коаліційний уряд, який на третину складався з представників НДФ.

Розгортається боротьба за владу в умовах політичної та економічної нестабільності, інфляції, великих нестатків.

24 лютого 1945 р. комуністи ініціювали багатотисячну демонстрацію протесту в Бухаресті.

6 березня 1945 р. король Міхай І доручив лідерові “Фронту землеробів” Петру Гроза сформувати уряд. Комуністи в ньому очолили провідні міністерства — внутрішніх справ, юстиції, транспорту, зв’язку та пропаганди.

У країні почалися демократичні перетворення:

1. Від фашистських елементів очищено державний апарат.

2. Дозволено діяльність політичних партій та організацій, заборонених у роки фашизму.

3. Скасовано законодавство часів фашистської диктатури.

4. Введено загальне виборче право.

5. Конфісковано велику земельну власність (понад 50 га) , і передано на правах приватної власності безземельним і малоземельним селянам. Землю отримали 913 тис. осіб.

6. Почалася націоналізація майна колишніх фашистів та тих, хто їх підтримував.

7. Встановлено державний контроль над промисловістю, банками, транспортом, зовнішньою і внутрішньою торгівлею. Ці перетворення викликали опір в країні.

1946 р. парламентські вибори, на яких Блок демократичних партій отримав 80% голосів. Уряд знову очолив П. Гроза.

Насадження тоталітаризму

1947 р. групу діячів демократичних сил звинувачено у змові проти держави, усунено з уряду, значну частину їх було засуджено, а самі демократичні парти припинили існування.

30 грудня 1947 р. король Міхай І був змушений підписати акт про своє зречення. Парламент проголосив Румунію Народною Республікою.

У лютому 1948 р. було створено Румунську робітничу партію (РРП) на основі об'єднання комуністичної та соціал-демократичної робітничої партій. Генеральним секретарем РРП було обрано лідера румунських комуністів Г. Георгіу-Деж.

3 червня 1948 р. почалася націоналізація промислових підприємств, шахт, банків тощо.

Було організовано планове ведення народного господарства країни.

Розпочалося кооперування села.

Стосовно селян здійснювалася репресивна політика.

Відбувалася форсована індустріалізація країни.

У квітні 1948 р. було прийнято конституцію країни, після чого швидкими темпами йшло будівництво соціалізму радянського зразка.

Висновок.

У Румунії встановлюються авторитарні методи керівництва, монополія однієї партії на владу — РРП, всі інші ліквідовуються або саморозпускаються, ведеться переслідування інакомислячих, політичні репресії стають звичайним явищем у житті суспільства.

Правління Н. Чаушеску

1965 р. першим секретарем ЦК правлячої Румунської робітничої партії (РРП) було обрано Ніколає Чаушеску, колишнього лідера румунського комсомолу, який з 1969 р. став Генеральним секретарем партії, з 1967 р. — головою Держради, а з 1974 р. — президентом Соціалістичної Республіки Румунії.

1. Було взято курс на будівництво “національного комунізму”.

2. РРП перейменовано на Румунську комуністичну партію.

3. У країні почалося зміцнення тоталітарної системи, згортання демократичних прав і свобод громадян.

4. Запроваджено особисту владу Н. Чаушеску, фактично встановилася його диктатура.

5. Створено розгалужену систему служби безпеки “Секурі-тате”, яка вела репресії проти інакомислячих. Її чисельність у кілька разів перевищувала чисельність армії.

6. Намагався проводити незалежний від СРСР курс розвитку.

7. У 1968 р. Чаушеску засудив радянську інтервенцію в Чехословаччину.

8. Проводилася насильницька асиміляція національних меншин, особливо угорського населення, що проживало в Трансільванії.

9. Західні держави надали Румунії значні кредити і допустили її товари (насамперед продукти нафтопереробки) на світові ринки.

10. У 1970-80-х pp. Румунія зазнала значної економічної кризи:

• на 30-49% були недовантажені виробничі потужності в промисловості;

• не вистачало електроенергії (дозволялося вмикати телевізор у будні дні лише на 2-3 год, взимку заборонялося користуватися холодильником тощо);

• нестача продуктів харчування (щорічно від голоду, недоїдання вмирало майже 15 тис. осіб, а в цей час продовольство вивозилось за кордон);

• запроваджено карткову систему розподілу продуктів харчування;

• жорсткий режим економії (температура в приміщеннях взимку не повинна була перевищувати 14 °С);

• зростав зовнішній борг, який наприкінці 1980-х pp. становив 14 млрд доларів;

• уряд проводив політику “затягування поясів”;

• щоб народ не дізнався правди про життя в Західній Європі, повністю було заборонено туризм, припинено ділові виїзди громадян за кордон.

Висновок.

25-річне правління Н. Чаушеску — це період постійного страху, бідності, відсутності прав і свобод громадян.

Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму

Причини революції:

1. Тоталітарна система влади.

2. Панування репресивного режиму, що тримався на терорі, доносах, численному апараті насильства.

3. Відсутність прав і свобод громадян.

4. Гостра криза, що охопила економіку, політику, культуру і духовну сферу.

5. Невирішеність національного питання, проблема угорців у Трансільванії.

6. Низький рівень життя населення.

7. Зовнішній борг сягав 14 млрд доларів.

Привід до масових виступів — події 16 грудня 1989 p., коли відбулися сутички між силами правопорядку й демонстрантами. Вони організували живий ланцюг навколо будинку протестантського священика, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демонстрацію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб.

21 грудня 1989 р. за наказом Чаушеску в Бухаресті було проведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо.

22 грудня 1989 р. у Бухаресті розпочалося повстання, яке режим намагався задушити силою. Було запроваджено надзвичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців.

23 грудня 1989 р. оголошено про падіння влади “клану” Чаушеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, переслідуваний за правління Чаушеску.

25 грудня 1989 р. заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні.

1990 р. Й. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо майбутнього державного устрою. Румунія тупцювала на місці, проводилися безсистемні та непослідовні економічні й політичні реформи. Було проведено “номенклатурну” приватизацію, почався розквіт корупції. Складною залишалася ситуація на селі.

Висновки:

1. Період 1989-1996 pp. — це семирічний період правління посткомуністів, які не здійснювали реальних економічних і політичних реформ.

2. У країні загострилася політична боротьба.

3. Країна вступила в глибоку економічну кризу.

Нове співвідношення суспільно-політичних сил

1996 р. у Румунії відбулася справжня заміна режиму. На виборах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції.

1. Почалося прискорення і поглиблення економічних реформ.

2. Залишалася нестабільною соціально-політична ситуація.

3. Реформи не принесли очікуваних результатів.

4. У 2000 р. президентом Румунії знову було обрано Й. Ілієску, якого у 2004 р. замінив Траян Басеску, який залишався на цій посаді (з невеличкими перервами) до 2014 р.

5. Залишалися не врегульованими деякі територіальні питання із сусідами — Україною, Болгарією, Югославією.

6. Поки що в Румунії залишилося багато невирішених проблем:

• низький рівень демократії;

• високий рівень корупції державного апарату;

• важке економічне становище, що загострює соціальні проблеми.

7. Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських структур:

• активно бере участь у новому об’єднанні держав — Центральноєвропейської ініціативи;

• приєдналася до програми „Партнерство заради миру”;

• стала членом Світової організації торгівлі (СОТ);

• стала асоційованим членом ЄС, що відкрило їй доступ на ринки країн ЄС;

• встановила тісні економічні зв’язки з Італією, Францією, Молдовою.

8. 2004 р. Румунія вступила до НАТО, а 2007 р. - до ЄС.

9. 2005 р. підписано двосторонній договір між СПІД і Румунією про створення американських військових баз на побережжі Чорного моря.

10. З 2014 р. президентом Румунії є Клаус Йоганніс.