Стан економіки України в 1990-х рр. – на початку ХХІ ст..

Особливості економічного розвитку після розпаду СРСР

Після розпаду СРСР для економіки України були характерними такі особливості:

1. Перевага застарілих матеріаломістких технологій з неефективним споживанням енергії та її носіїв.

У 1991 р. споживання електроенергії в Україні було в 10 разів більшим на 1 долар валового внутрішнього продукту, ніж у Франції.

2. Одержавлення економіки за відсутності різних форм власності, панування монополізму.

75-80% продукції української промисловості вироблялося підприємствами-монополістами, а тому була низькою конкурентоспроможність цієї продукції на світових ринках.

3. Існувала велика частка підприємств важкої промисловості.

Частку групи “А” (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70%, а групи “Б” (галузі, що виробляли предмети споживання) — 30%, тоді як у США частка промислової групи “Б” становила близько 70%.

4. Відсутність завершеного циклу виробництва.

Економіка України являла собою частку загальносоюзного народногосподарського комплексу. Українські підприємства на 1991 р. мали постійні господарські зв’язки з 33 тис. підприємств інших республік. Тільки зв’язки з Росією забезпечували 67,3% виробництва кінцевого продукту промисловістю України.

5. Існувала диспропорція в територіальному розміщенні продуктивних сил.

Рівень економічного розвитку центру і заходу України був значно нижчим, ніж Подніпров’я і Донбасу.

Якщо на центр і захід України, припадало 43% населення і 34% промислового виробництва України, то на Подніпров’я і Донбас — 42% населення і 55% промислового виробництва України.

6. Значна мілітаризація економіки України.

В Україні після розпаду СРСР залишилося 40% союзного військово-промислового комплексу (ВПК), до 80% підприємств машинобудівних галузей було залучено до виробництва зброї.

7. На багатьох підприємствах використовувалася застаріла техніка, яка не обновлювалася протягом багатьох років, що призводило до випуску продукції низької якості, перевитрат сировини, матеріалів і палива, погіршення екологічної ситуації.

50-60% основних фондів промисловості, будівництва і транспорту були застарілими, фізично і морально зношеними.

8. Тяжка екологічна ситуація.

Непродумана концентрація металургійних, хімічних, енергетичних підприємств у середніх і великих містах, шкідливі викиди в атмосферу, забрудненість вод, чорнобильська катастрофа, невиправдана економія витрат на охорону природи поставили Україну на межу екологічної катастрофи.

9. Відстале сільське господарство і методи господарювання на землі.

10. Відсутність у держави коштів на проведення реформ.

Природно-ресурсний потенціал України на початку 90-х рр.

Україна, займаючи 2,7% площі колишнього СРСР, володіла 13% його природно-ресурсного потенціалу.

На природні ресурси України великий вплив мала господарська діяльність. Було характерним тривале нераціональне природокористування.

1. Земельні ресурси

Наша держава має значні земельні ресурси. Земельний фонд України складав 60,4 млн га. Сільськогосподарським виробництвом було зайнято 42 млн га, або 70% земельного фонду.

ні було розорано 78% сільськогосподарських угідь.

У Тернопільській, Вінницькій, Кіровоградській областях — 91%.

Такої кількості орних земель не має жодна країна світу:

у Франції їх менше половини,

в Угорщині 47% тощо.

Ґрунти України зазнали значних змін внаслідок нерозумної діяльності людей.

Якщо 100 років тому вміст гумусу в чорноземах становив 10-14%, то на початку 90-х рр. — 3-5%. На орних землях розвивається водна ерозія, яка спостерігається на 33,6% загальної площі сільськогосподарських угідь.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС із сільськогосподарського обороту було вилучено близько 130 тис. га землі, значна частина території України стала забрудненою, в тому числі 4,7 млн га сільськогосподарських угідь.

Щороку 600 млн тонн землі змивають води рік і морів. Площа земель, яка щорічно порушувалася й порушується, сьогодні становить близько 200 тис. га. Щорічно до 3 тис. га земель руйнується ярами.

2. Мінеральні ресурси

Територія України багата на різноманітні корисні копалини. На початку 90-х років на території України було понад 7 тис. родовищ корисних копалин.

Тут зосереджено:

20% загальносвітових запасів марганцевих руд;

60% розвіданих загальносвітових запасів марганцю;

до 5% загальносвітових запасів залізних руд; значні запаси графіту, коксівного вугілля, ртуті, кам’яної солі, сірки, урану, кам’яних будівельних матеріалів тощо.

Україна посідала перше місце в світі за видобутком залізної руди та марганцевих руд.

Недостатнім є забезпечення паливно-енергетичними ресурсами (передусім нафтою і газом), рудами кольорових металів, калійними солями тощо.

В цілому Україна забезпечувала себе власним видобутком газу на 17-20%,

нафтою — на 8-10% необхідного обсягу.

Внутрішні джерела палива України забезпечують лише 40% потреб теплових електростанцій.

3. Лісові ресурси

Лісистість території України становить 14,3%, значно поступаючись іншим країнам світу:

у США вона складає 32,7%,

Німеччині — 29%,

Польщі — 28,7%,

Франції — 27,8%.

За рахунок власних ресурсів потреби України в деревині задовольняються лише на третину. Водночас відходи деревини використовуються лише на 50-60%.

Основні запаси деревини зосереджені в лісах Карпат (29%), лісостепу (31%), на Поліссі (33%). Ліси в Україні виконують такі функції:

водоохоронні,

захисні,

санітарно-гігієнічні,

рекреаційні.

4. Водні ресурси

За забезпеченням водою на одного жителя (1 тис. куб. м) Україна посідає одне з останніх місць в Європі. Багато води в Україні використовували і використовують зараз промислові підприємства — 52% загального споживання,

сільськогосподарські об’єднання — 31%,

комунальні господарства — близько 16%.

Всього населенням і господарством України щорічно використовується близько 30 млрд куб. м води. Основним джерелом забезпечення є річки, озера, водосховища, підземні води. Основні водні ресурси України припадають на басейн Дніпра (60% водних ресурсів України).

Недостатнє водне забезпечення погіршується забрудненням поверхневих і підземних вод. У водойми України щорічно скидається близько 7,3 млн тонн різних шкідливих речовин, у тому числі 5 млн тонн солей. Кількість малих річок скоротилася на 20 тис. В Україні 6% розвіданих запасів підземних вод забруднено, а 24% їх знаходиться під загрозою виснаження.

Висновки

Для природно-ресурсного потенціалу України на початку 90-х рр. були характерними такі особливості.

1. Досить тривалий і високий ступінь освоєності території.

2. Наявність відносно різнобічного природно-ресурсного потенціалу:

мінерального, земельного,

лісового, водного.

3. Високий індустріальний рівень розвитку.

4. Найвищий серед країн світу рівень розораності території.

5. Нераціональний і недопустимо високий рівень використання мінеральних і лісових ресурсів.

6. Недосконалі технології виробництва, що використовуються в Україні, які забруднюють навколишнє середовище.

7. Наявність великої кількості енерго- та ресурсоємних галузей виробництва, які забруднюють природне середовище.

8. Наявність величезної маси відходів гірничодобувного комплексу.

9. Наявність великої кількості відходів комунального господарства, недостатня забезпеченість їх переробки.

10. Спираючись на власний природно-ресурсний потенціал, за умови його раціонального використання від часу проголошення незалежності, Україна могла стабільно розвиватися.

11. Водночас серйозною проблемою стала недостатня забезпеченість України паливно-енергетичними, лісовими та водними ресурсами.

Зміни умов розвитку економіки після розпаду СРСР

1. Підприємства України не мали закінченого технологічного циклу.

2. Одержавлення економіки було тотальним.

3. Народне господарство розвивалося екстенсивно.

4. Після розпаду СРСР Україна втратила ринки збуту.

5. Українська продукція була неконкурентоспроможною внаслідок великої енергомісткості виробництва, панування застарілих технологій.

6. Не було розроблено програми переходу до ринку.

7. Державне господарство стало некерованим, ринкові реформи неприпустимо затримувалися.

8. Катастрофічно падали основні економічні показники. Найбільших втрат зазнала економіка у 1991-1994 рр., коли національний дохід знизився на 39%.

9. До кінця 1995 р. спад матеріального виробництва становив 50%.

10. Поглиблювалося структурне розбалансування економіки, бо переважав паливно-енергетичний та металургійний комплекс (до 45%).

11. Була відсутньою внутрішня платіжна дисципліна, що призвело до зростання боргів комунальним господарствам, бюджетним організаціям та установам, підприємствам тощо.

12. Безтямно велась емісійна політика, тобто випуск в обіг паперових грошей, що спричинило жахливу інфляцію. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі.

13. Не було нормативно-правової бази у фінансовій, податковій, банківській, митній сферах.

14. Несприятливий інвестиційний клімат і недостатня привабливість української економіки для іноземного приватного капіталу.

15. 87% колективних сільськогосподарських господарств були збитковими.

Спроби реформування економіки

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умови вільної праці, Україна повинна була здійснити економічну реформу.

Проблеми, що їх необхідно було вирішити Україні.

1. Державну монополію на засоби виробництва мають заступити різноманітні форми власності, щоби зробити людей господарями засобів виробництва і власниками вироблюваної продукції, а тому слід роздержавити промисловість, провести приватизацію, сформувати багатоукладну економіку, забезпечити рівноправні умови для розвитку всіх її форм власності — державної, приватної, колективної.

2. Замість адміністративно-командного регулювання належить упровадити товарно-грошові відносини, здійснити перехід до ринку.

Ринкові відносини сприятимуть появі конкуренції, наповненню прилавків якісними товарами, прискоренню науково-технічного прогресу. Це — шлях до підвищення добробуту, дорога до реалізації власних здібностей, підприємливості, творчості.

В умовах конкурентної боротьби:

виграє той, хто знижує затрати виробництва і підвищує якість товарів;

вільне коливання попиту і пропозиції стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачеві.

Основні принципи командної економіки

1. Централізм.

Цей принцип реалізується через процес планування. Основою для його здійснення є одержавлення економіки, формою — розподіл матеріально-технічних ресурсів, визначення цін та ін.

2. Широке втручання держави в економічне життя суспільства.

3. Відсутність конкуренції, що веде до застою, дефіциту, низької якості продукції.

4. Домінування інтересів держави, а не громадянина.

5. Зрівнялівка, що знищує зацікавленість і ефективні стимули до праці.

6. Нездатність забезпечити розвиток технічного прогресу.

7. Низький рівень життя населення.

Базові принципи ринкової економіки

1. Економічні свободи, що мають підмурком приватну власність і вільну підприємницьку діяльність.

2. Конкуренція, яка діє ефективно, регулюючи виробництво в інтересах споживачів.

3. Обмеження монополістів, які прагнуть диктувати свої умови.

4. Автоматичне регулювання, що функціонує завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню.

Необхідні умови ринку:

право на власність;

соціальна спрямованість ринкової економіки;

рівні можливості для кожної людини;

державні соціальні програми (освіта, наука, культура, охорона здоров’я, пенcії).

За ринкової економіки існує багато ринків — кожний товар і кожна послуга має свій ринок. Тому структура ринку різноманітна. Це ринок:

засобів виробництва, основою якого виступає товарна біржа;

робочої сили з біржею праці;

цінних паперів із фондовою біржею;

землі і т. д..

Ринок — це економічні відносини у сфері обміну, де здійснюється реалізація товарів на основі попиту і пропозиції, максимальної свободи господарської діяльності, рівноправності всіх видів власності.

Ринок виконує важливі суспільні функції:

1. Надає засоби зв’язку між виробниками.

2. Інформує товаровиробника про стан справ у всіх галузях господарського життя.

3. Визначає корисність чи непотрібність виготовлених продуктів.

4. Повідомляє про характер очікуваних змін у структурі виробництва.

Економічні закони ринку:

Закон вартості.

Закон пропорційності.

Закон попиту і пропозиції.

Закон прибутку.

Закон конкуренції.

Закон грошового обігу.

Причини провалів реформування економіки

1. Нечіткість, повільність, непослідовність, безсистемність, нерішучість і суперечливий характер проведення реформ в Україні.

2. Помилки і прорахунки урядів України від часу проголошення незалежності:

реформи не базувалися на науковому підході;

реформи визначалися співвідношенням політичних сил у суспільстві;

не було розроблено чіткої програми реформування економіки України.

5. Правова база ринкових перетворень відставала, була невідповідність між новим законодавством і реальною економічною практикою.

6. Залишки екстенсивного розвитку і затратного виробництва після розпаду СРСР.

7. Нехтувалася роль держави, управлінських структур, хоча особливості української економіки та відсутність чіткої програми реформування вказували на необхідність активного застосування у перехідний період державного регулювання економіки.

8. Відбувалася “тінізація” економіки, коли значно зростали масштаби неврахованого виробництва та позабанківського грошового обігу, масового приховування прибутків. За даними Українського фонду підтримки реформ, “тіньовий” сектор економіки України наприкінці 1994 р. сягнув 60%.

9. Серйозну загрозу для ринкових реформ становлять кримінальні структури, розвинена злочинність в економічній сфері.

10. Не сприяли успішному проведенню реформ часті зміни урядів:

листопад 1990 р. — жовтень 1992 р. — уряд очолював В. Фокін;

27 жовтня 1992 р. — вересень 1993 р. — Л. Кучма;

вересень 1993 р. — червень 1994 р. — Ю. Звягільський;

16 червня 1994 р. — 1 березня 1995 р. — В. Масол;

від 1 березня 1995 р. виконував обов’язки голови уряду України Є. Марчук;

8 червня 1995 р. — 27 травня 1996 р. — Є. Марчук;

28 травня 1996 р. — липень 1997 р. — П. Лазаренко;

липень 1997 р. — листопад 1999 р. — В. Пустовойтенко;

листопад 1999 р. — травень 2001 р. — В. Ющенко;

травень 2001 р. — кінець 2002 р. — А. Кінах.

Від кінця 2002 р. —- В. Янукович, який очолив коаліційний уряд.

11. Значно зріс зовнішній борг, основними причинами чого були:

недосконалість законодавства і нормативних актів щодо валютного контролю;

політика бартеризації зовнішньої торгівлі, адже експортні поставки за бартерними угодами здійснювалися за заниженими цінами, а імпортні — за завищеними.

На середину 1994 р. борг України становив 4,3 млрд доларів США.

Становлення аграрного виробництва

1. Криза охопила сільське господарство, що негативно позначилося на становищі України.

2. Було прийнято низку законів із розвитку сільського господарства:

жовтень 1990 р. — “Закон про пріоритетний розвиток села",

лютий 1991 р. — “Закон про власність”,

1992 р, “Закон про колективне сільськогосподарське підприємство”.

3. Село ніколи не одержувало декларованої в багатьох документах пріоритетності розвитку.

4. Більшість господарств перетворилися на фінансових боржників виявилася неспроможною придбати необхідні машини, мінеральні добрива, засоби захисту рослин.

5. Реформування відносин власності на селі відбувалося повільно, часто непродумано і поверхово.

6. Попри повільні темпи реформування, на селі все ж таки з’явилися різні форми господарювання:

кооперативні асоціації,

кооперативні об’єднання,

союзи селянських господарств,

акціонерні господарства,

акціонерно-пайові господарства.

7. На селі почали виникати і поширюватися селянські (фермерські) господарства.

У 1996 р. в Україні нараховувалося понад 38 тис. фермерських господарств, яким було виділено більш як 900 тис. га земель.

8. У приватному секторі поголів’я свиней збільшилося з 5,7 млн у 1996 р. до 5,8 млн у 1997 р., а в суспільному відповідно зменшилося з 5,5 до 4,4 млн.

9. Основу економіки українського села, як і перше, становила колгоспно-радгоспна система.

10. У жовтні 1994 р. Верховна Рада прийняла постанову “Про подолання кризового стану в агропромисловому комплексі”, але конкретного механізму реформування розроблено не було.

Роздержавлення, приватизація

1. Березень 1992 р. — Верховна Рада України прийняла низку законів щодо приватизації майна державних підприємств, випуску приватизаційних паперів.

2. Приватизацію передбачалося здійснювати в різноманітних формах — акціонування, продаж майна підприємств на торгах тощо.

3. Із січня 1993 р. почалася приватизація державного житлового фонду.

У приватну власність перейшло понад 2,9 млн квартир та одноквартирних будинків загальною площею 144 млн квадратних метрів.

4. Приватизація привела до створення малих підприємств, що є основою малого бізнесу. На 1995 р. в Україні діяло понад 80 тис. малих підприємств, але їх розвиток гальмується чиновництвом.

5. У 1994 р. — на початку 1995 р. в Україні вже існували підприємства таких форм власності:

державної, за якої основні засоби виробництва належать державі;

державно-асоціативної — частина інвестицій у виробництво здійснюється державою, решта належить трудовому колективу;

асоційовані виробництва, на яких акціями своїх підприємств володіли працюючі працівники;

асоційовані підприємства відкритого типу, коли акціями володіли не лише члени колективу, а й інші громадяни;

орендні підприємства;

підприємства індивідуальної власності (ремонтні майстерні, численні кіоски тощо);

спільні підприємства з участю іноземного капіталу.

Панівні позиції в народному господарстві ще посідали державні підприємства. Всі інші види і форми підприємств в умовах існування великих податків істотного впливу на стан господарювання не мали.

Хиби приватизації.

1. Повільні темпи.

2. Недосконале законодавче забезпечення.

3. Не було створено потужного сектора малого і середнього бізнесу.

4. Відсутність сприятливого інвестиційного клімату.

5. Недостатня привабливість української економіки для іноземного приватного капіталу.

6. Відсутність можливості іноземним інвесторам придбати контрольні акції на аукціоні.

7. Відсутність чіткого механізму банкрутства з продажем акцій банкрутів-підприємств на аукціоні.

8. Заборона приватизації для орендних підприємств.

9. Зволікання з сертифікатною приватизацією.

Акціонерне товариство — форма підприємства, що утворилося завдяки випускові акцій. Воно базується на приватно-колективній формі власності.

Бізнес — діло, яке приносить прибуток.

Валовий національний продукт — сукупність усіх виготовлених товарів у сфері матеріального виробництва та надання послуг у нематеріальному виробництві в країні за рік.

Гіперінфляція — досить швидке зростання цін на товари і грошової маси в обігу, що призводить до різкого знецінення грошової одиниці. Річні темпи приросту цін на товари перевищують 100%.

Економічна криза — одна з фаз (криза, депресія, пожвавлення, піднесення) економічного циклу. Означає абсолютне скорочення виробництва, масові банкрутства, зростання безробіття, зниження життєвого рівня, нестабільність грошово-кредитної та валютно-фінансової систем.

Експорт — вивіз товарів або капіталів за кордон.

Капітал — вартість у вигляді засобів праці, певних матеріальних благ, грошей та різних видів цінних паперів, що використовуються для одержання прибутку підприємців.

Підприємництво — гарантована Конституцією України самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик і не заборонена законом діяльність із виробництва продукції, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Приватизація — різні методи передання майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь окремих громадян.

Фінансова система України

18 листопада 1992 р. — вихід України з рубльового простору.

На перехідний період було введено в обіг тимчасову “валюту” — купоно-карбованці.

Прийнято Закон України “Про банки і банківську діяльність”, оскільки банки є важливим елементом ринкової інфраструктури.

Банки — кредитно-фінансові установи, що здійснюють залучення особистих заощаджень громадян, підприємств та організацій, надання кредитів і позик, випуск цінних паперів тощо.

Згідно з законом “Про банки і банківську діяльність” створено такі банки.

1. Національний банк України, який є центральним банком держави, здійснює державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, визначає її курс відносно валют інших країн. Він має монопольне право на випуск грошей в обіг, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінних металів, інших державних цінностей.

Національний банк України від 1994 р. дотримується суворої антиінфляційної політики.

2. Комерційні банки — для залучення грошей і розміщення їх за умови повернення.

На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки. Але значне зростання мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази та необхідного контролю з боку Національного банку.

Були видані укази Президента України (1994 р.):

“Про вдосконалення валютного регулювання",

“Про заходи забезпечення валютного контролю”.

25 серпня 1996 р. — указ Президента Л. Кучми “Про грошову реформу в Україні”.

В обігу з’явилася нова національна валюта — гривня, яка залишається досить стабільною.

Фінансова система — сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких утворюються й розподіляються фонди грошей.

Фінансова система України формується на підставі Закону України “Про фінансову систему України”. Цей закон не є досконалим і час від часу до нього вносяться зміни і поправки.

Фінансова система України складається з таких чинників.

1. Фінансів підприємств, установ, організацій, які поділяються на:

фінанси об’єктів господарювання;

фінанси невиробничої сфери.

Держава шукала коштів і постійно вводила нові податки на підприємців, що тягло за собою згортання виробничої та комерційної діяльності або до “тінізації” економіки.

2. Державних фінансів, які мають складниками:

державний бюджет;

позабюджетні фонди;

державний кредит.

Нині відбувається переорієнтація грошово-кредитної системи бюджетно-фінансової політики на безпосереднє сприяння відновленню виробництва і розвиткові продуктивних сил.

3. Фінансів страхування, які складаються з:

соціального страхування;

особистого страхування;

майнового страхування.

На часі питання про страхову медицину, про пенсійне страхування, про накопичення коштів окремими громадянами на власних пенсійних рахунках, а тому є необхідною відповідна законодавча база для реформування медицини, пенсійного забезпечення тощо.

4. Фінансів населення.

Внаслідок утрати довіри людей, фінанси більшості населення перебували та значною мірою перебувають і досі на руках, не працюючи на економіку України. Останнім часом зростає довіра людей до діяльності банків, більшого значення набирає використання грошей населення.

На сучасному етапі — намагання вийти з кризи фінансової системи, домогтися фінансової стабілізації. Показниками кризи фінансової системи є такі.

Надмірні податки, їх велика кількість, що призвело до штучного скорочення діяльності підприємств. Кожне друге підприємство ухиляється від сплати податків або не сплачує їх повністю.

Багато галузей економіки стали “тіньовими”, а тому держава втратила контроль над ними.

Позабанківський обіг готівки сьогодні сягає 43% від загальної грошової маси в обігу. Україна за рівнем “тінізації” економіки посідає одне з перших місць серед країн із перехідною економікою.

Більшість комерційних структур приховує доходи, ухиляється від сплати податків.

Серйозною загрозою для ринкових реформ є кримінальні структури, які намагаються встановити контроль над економічно прибутковими сферами й територіями країни, чинять злочини щодо кредитно-фінансових і банківських установ, вдаються до протиправних валютних операцій, виготовлення фальшивих грошей і цінних паперів тощо.

Не пощастило збалансувати бюджет на новій податковій основі.

Відсутність внутрішньої платіжної дисципліни. Лише за газ у 1999 р. рівень боргів сягнув 5,261 млрд гривень, з яких 1 млрд — заборгованість населення,

1,323 млрд — борги комунальних господарств,

85 млн — борги бюджетних установ та організацій.

Отже, фінансова стабілізація — це:

послаблення податкового пресу;

подолання платіжної дисципліни;

поглиблення банківської реформи.

Поталанило забезпечити відносно стійку фінансову стабілізацію через:

зменшення дефіциту;

знаходження неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

намагання прийняття бездефіцитного бюджету;

контроль над грошовою масою в країні з боку Національного банку;

зменшення кредитування комерційних банків із фондів Нацбанку.