Державотворчі процеси

Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності

Пріоритетними напрямками державотворчого процесу після прийняття Акта проголошення незалежності були такі.

1. Встановлення недоторканності кордонів, регламентування їх режиму, порядку охорони, перетину.

Верховною Радою України були прийняті:

• Закон “Про державний кордон України” (4 листопада 1991 р.).

• Закон “Про прикордонні війська України”.

12 грудня 1991 р. було видано Указ Президента України Л. Кравчука “Про утворення Державного митного комітету України”.

2. Відбувалося формування трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. Вона обирається один раз на чотири роки у складі 450 народних депутатів. Це — парламентський орган, який відображає настрої, політичні прагнення, рівень свідомості й культури нашого суспільства.

Принципово новим елементом державної влади в Україні стало запровадження посади Президента України.

Вищим органом виконавчої влади є уряд — Кабінет Міністрів, а робочими органами — міністерства, відомства і державні комітети. На місцях органом виконавчої влади є місцеві державні адміністрації.

Судова влада в Україні здійснювалася Верховним Судом України, загальними, арбітражними, військовими судами. Конституційний Суд у той час іще не було затверджено. Контроль за дотриманням законодавства було покладено на Генеральну прокуратуру України.

3. Створення системи законодавства — це було головним завданням державотворення. Система законодавства базувалася на національному і міжнародному досвіді.

4. Реконструйовано Збройні Сили і започатковано процес розбудови армії як важливої ознаки держави та гарантії її захисту

24 серпня 1991 р. Верховна рада прийняла постанову “Про військові формування на Україні”. Згідно з цією постановою всі війська, дислоковані на території України, підпорядковувалися Верховній Раді. Було створено Міністерство оборони. Міністром оборони призначили Костянтина Морозова.

Відповідно до Закону України “Про Збройні Сили України” (6 грудня 1991 р.) більшість військовиків на території України добровільно склали присягу на вірність українському народові. Решта дістала можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії або звільнитися в запас.

Однією з загальних проблем залишалося зменшення чисельності української армії, яка на момент проголошення незалежності налічувала 726 тис. військовиків. До кінця 2000 р. Збройні Сили України належало скоротити до 220 тис.

5. На основі Комітету державної безпеки створено Службу національної безпеки України згідно з постановою Верховної Ради від 20 вересня 1991 р. “Про створення служби національної безпеки (СНБУ, з 1992 р. — СБУ).

13 березня 1992 р. слово “національної” вилучили.

6. Прийнято Державну символіку України.

Державну символіку України становлять гімн, герб і прапор, які мають давні історичні традиції. Офіційне визнання національної символіки відбувалось у складній політичній боротьбі.

4 вересня 1991 р. після тривалого голосування у Верховній Раді національний синьо-жовтий прапор урочисто підняли над будинком парламенту. Лише в січні 1992 р. його затвердили як Державний Прапор.

Тоді ж указом Президії Верховної Ради затверджено музичну редакцію Державного Гімну, в основу якого покладено музику М. Вербицького.

Лише під загрозою розпуску парламенту через вихід з його складу Народної Ради Верховна рада в лютому 1992 р. затвердила тризуб як малий Державний Герб України.

7. Важливим здобутком незалежної держави є її громадянство.

8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про громадянство України” (в 2001 р. прийнятий новий закон, який діє і нині). Він визначав громадянство як невід’ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство.

Громадянство було надано всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього.

8. Створення власної грошової одиниці.

Спершу було введено купони, які з 10 січня 1992 р. виконували роль такої собі валюти.

9. Для розбудови незалежної держави важливе значення має встановлення дипломатичних відносин з іншими державами.

Першими визнали Україну Польща, Канада, Угорщина, Литва, Латвія, Росія. Дотепер це здійснили понад 160 країн світу. Переважна більшість із них установила з Україною дипломатичні відносини:

Вже на початку 1992 р. Україна мала всі атрибути самостійної держави.

Проблеми розбудови української державності

1. Непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів.

2. Незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень, серйозні суперечки між ними

3. Слабка правова база державного будівництва, її непослідовність, уповільненість, постійна політична боротьба навколо законодавства.

4. Відсутні механізми реалізації законів, часто законодавчі акти суперечать один одному.

5. Значною перешкодою на шляху розгортання державотворчих процесів є те, що в суспільстві, політичних партіях і рухах немає згоди, яке суспільство ми будуємо.

6. Не сформульовано і не розроблено української національної ідеї, яка стала б загальновизнаною.

7. Великий спротив консервативних і реакційних сил у суспільстві, слабкість національно-демократичних сил.

8. Головні проблеми державного будівництва розв’язувалися надто повільно, не були чітко розписані повноваження законодавчої та виконавчої гілок влади, які діють неефективно.

9. Не встановлено чіткого розмежування повноважень центру і регіонів.

10. Залишається протистояння місцевих рад та органів виконавчої влади з місцевими державними адміністраціями.

11. Значно зросла армія державних чиновників.

12. Політичні партії “не відіграють цементуючої ролі державотворення”. В їхній діяльності немає єдності з основних питань розбудови незалежної Української держави.

13. Ще не створено незалежної судової системи.

Дострокові вибори в 1994 р. Верховної Ради України

Загострилося протистояння Президента й Верховної Ради, яке закінчилося рішенням достроково припинити повноваження Президента і Верховної Ради та провести нові вибори.

У березні — квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради за мажоритарною виборчою системою на багатопартійній основі. У голосуванні взяло участь 28,8 млн осіб, або 75,6% внесених до списків виборців.

У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких представники 14 партій перемогли на виборах. Було обрано лише 338 депутатів із 450. Ще 56 депутатів були обрані під час нових турів голосування влітку та восени 1994 р. У 44 округах тричі вибори визнавалися такими, що не відбулися через неявку виборців, або депутатів не було обрано.

Головою Верховної Ради було обрано лідера соціалістів О. Мороза.