Здобуття Україною незалежності. Частина 2

Суспільно-політичні процеси в першій половині 1991 р. Референдум 17 березня 1991 р.

Щоб якнайшвидше підписати союзний договір і зберегти СРСР, на 17 березня 1991 р. було призначено всесоюзний референдум.

До бюлетеня референдуму вносилося одне питання — “Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуються права і свободи будь-якої національності”.

Шість союзних республік відмовились від його проведення — Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія.

Напередодні проведення референдуму з’явився новий проект союзного договору. Розпочався так званий Новоогарьовський процес за формулою “9+1” (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан, Азербайджан + Центр).

За пропозицією голови Верховної ради УРСР Л. Кравчука в Україні на референдум було додатково поставлено питання — “Чи згодні ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?” На перше запитання позитивну відповідь дало 70,5%, на друге — 86, 2% громадян України.

М. Горбачов намагався зберегти СРСР у вигляді “справжньої федерації”.

Верховна рада України, очолювана Л. Кравчуком, відхилила федеративну концепцію договору, висунувши план перетворення Союзу в конфедерацію.

Підписання нового союзного договору було намічено на 20 серпня 1991 р.

Спроба державного перевороту в СРСР

Ідея національного суверенітету охопила широкі верстви населення в усіх республіках. Намагаючись запобігти розпадові СРСР, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова вирішили взяти владу до своїх рук.

19 серпня 1991 р. М. Горбачов перебував на своїй дачі в Криму (мис Форос), заколотники вирішили діяти негайно. Із Кремля на весь світ було повідомлено про “хворобу” М. Горбачова, його неможливість подальшого виконання обов’язків президента СРСР і про перехід повноважень глави держави до віце-президента Г. Янаєва.

Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС). Російською мовою — ГКЧП. До його складу увійшли:

• Г. Янаєв — віце-президент СРСР,

• В. Павлов — прем’єр-міністр,

• В. Крючков — голова КДБ,

• Д. Язов — міністр оборони,

• О. Бакланов — перший заступник голови ради оборони СРСР,

• Б. Пуго — міністр внутрішніх справ,

• В. Стародубцев — голова селянської спілки СРСР,

• О. Тізяков — президент асоціації державних підприємств та об’єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку.

Вони заявили про:

• призупинення діяльності політичних партій, громадських організацій і масових рухів,

• заборону мітингів, страйків, демонстрацій;

• встановлення контролю над засобами масової інформації;

• запровадження в окремих районах СРСР надзвичайного стану тощо.

Основні події, пов’язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів — державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист “Білого дому” (будинку російського парламенту).

Уранці 19 серпня 1991 р. командувач суходільних військ СРСР генерал В. Варенников разом із групою військовиків з’явився у Києві. Заручившись підтримкою першого секретаря КП України С. Гуренка, він попередив українських керівників, що невиконання наказів ДКНС приведе до введення в Україні надзвичайного стану. Українське керівництво зайняло обережну позицію.

В Україні опір ДКНС очолили представники Народного Руху, СДПУ, ПДВУ, інших демократичних сил:

• фракція Народної ради в українському парламенті закликала народ до громадської непокори і до всеукраїнського страйку проти диктатури;

• Львівська обласна рада звернулася до населення області із закликом “при спробі насильницького усунення демократично обраної народної влади відповісти масовими актами громадської непокори”;

• 19 серпня в Донецькій міськраді зібралося понад 50 народних депутатів обласної та міської рад. Вони прийняли звернення до президії Верховної ради УРСР та до жителів міста, в яких заявили про категоричне невизнання ДКНС;

• Донецький страйком на знак протесту проти дій ДКНС почав готувати загальношахтарський страйк;

• сесія Харківської міськради розцінювала утворення ДКНС як “найтяжчий злочин”;

• Народний Рух України закликав громадян до непокори, “створювати організаційні структури активного опору”;

• Союз українського студентства звернувся до Верховної ради УРСР з заявою про намір розпочати “акції громадянської непокори”;

• 20 серпня 1991 р. відбулися великі сходини львів’ян, які висловили обурення державним переворотом, підтримку російській демократії, готовність захищати суверенітет України та законно обрану владу.

Республіканський штаб Руху і всеукраїнський страйком планували розпочати 21 серпня безстроковий всеукраїнський страйк.

Із усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на бік заколотників. Зразу ж після початку заколоту в Москві ЦК КПУ надіслав низовим організаціям таємні телеграми, в яких були вказівки “вжити заходів до участі комуністів у сприянні Державному комітету із надзвичайного стану в СРСР” і не керуватися Конституцією УРСР. Також давалися накази “припиняти екстремістські настрої”, “унеможливити демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту”.

Про свою підтримку ДКНС заявили:

• обкоми компартії Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Харківської, Чернігівської областей;

• партійно-радянське керівництво Криму;

• окремі міськкоми КПУ.

21 серпня 1991 р. відкрилася надзвичайна сесія Верховної ради РРФСР. З делегацією парламенту М. Горбачов повернувся в Москву. Тим часом, після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня захопити московський “Білий дім”, де перебував Б. Єльцин та його прибічники, коли група “Альфа” (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати “Білий дім”, стало зрозуміло, що заколот провалився.

22 серпня 1991 р. М. Горбачов скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони обіймали. Керівників заколоту було заарештовано, а Б. Пуго (за офіційною версією) застрелився.

24 серпня 1991 р. Верховна рада УРСР за участь у заколоті тимчасово припинила діяльність КП УРСР і того ж дня прийняла Акт проголошення незалежності України.

Підсумки третього етапу перебудови

1. Було проголошено “плюралізм” думок у межах соціалістичного вибору.

2. Стало можливим більше дізнатися про:

• становище в суспільстві й на міжнародній арені;

• трагічні сторінки вітчизняної історії;

• події далекого і близького минулого.

3. Проголошено новий стиль керівництва, буцімто більше наближений до народу.

4. Були відновлені Українська греко-католицька та Українська автокефальна церкви.

5. Вдосконалилася виборча система.

Було введено повну альтернативність у висуненні кандидатів у депутати під час виборів народних депутатів СРСР 1989 р.

6. Активно почав здійснюватися новий етап демократизації й розмежування політичних сил — створення багатопартійності.

7. Пожвавився страйковий рух, що свідчило про початок відродження робітничого руху.

8. Активізувався національно-визвольний рух в Україні: відбувалися численні мітинги, демонстрації, що свідчило про швидку політизацію суспільної свідомості.

Причини краху перебудови:

1. Відсутність чітко розробленої програми перебудовних процесів.

2. Серйозні прорахунки у внутрішній і зовнішній політиці.

3. Нерішучість і непослідовність М. Горбачова та його команди у реформуванні суспільства.

4. Невелика кількість реформаторських сил у вищому керівництві держави.

5. Шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату.

6. Загострення суперечностей між владними структурами центру і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення.

7. Поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні з Заходом.

Значення перебудови:

1. Перебудова завдала нищівного удару тоталітарній системі, почалося руйнування ідеологічних догм.

2. Відкрила можливість для проявлення суспільно-політичної енергії народу, зростання його самосвідомості й духовності.

3. Збудила до життя всі верстви населення.

4. Виникла нова морально-політична атмосфера в суспільстві.

5. Активізувалася діяльність творчої інтелігенції.

6. Активізувалася, ускладнилася, політизувалася внутрішня обстанова в Україні.

7. З’явилася ціла плеяда нових політиків, яскравих особистостей.

8. Вільно, відкрито “почали говорити правду, як ми жили і як ми живемо” (І. Драч).

9. На весь голос зазвучали заклики на захист української мови.

10. Відбувалася переорієнтація української культури на загальнолюдські цінності.

11. Відроджувалася історична пам’ять українського народу, повертались із забуття імена діячів культури і мистецтва.

12. Зміцнилися різні форми прямої демократії, насамперед масові народні мітинги.

13. Почалося формування багатопартійності.

14. Відбувся прорив у відносинах СРСР із Заходом, завершився процес “холодної війни”.

Наслідки перебудови:

1. Сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.

2. Створила кращі умови для розвитку національної культури.

3. Відкрила Україні шлях до самостійності.

4. Привела до проголошення і розбудови нової демократичної держави.

Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)

Після провалу перевороту 19-21 серпня 1991 р. в Москві позачергова сесія Верховної ради УРСР 24 серпня 1991 р. затвердила Акт проголошення незалежності України, в якому вказувалося:

• “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р.;

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні;

• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами;

• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України і створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України чинними є Конституція і закони України”.

Підтримали Акт 346 депутатів, проти — 1.

Отже, 24 серпня 1991 р. на політичній карті світу з’явилася нова незалежна держава — Україна.

Значення Акта проголошення незалежності України

Він закріпив:

1. Створення самостійної держави та її незалежність.

2. Чинність дії на території України лише Конституції та законів України.

3. Єдність, цілісність і недоторканність території.

4. Входження у світове співтовариство як рівноправної держави.

5. Народ України продемонстрував усьому світові своє прагнення до свободи і власної державності.

6. Україна як демократична держава стала на шлях цивілізованого розвитку.

День проголошення Акта незалежності України відзначається як державне свято — День незалежності.

Всеукраїнський референдум (1 грудня 1991 р.)

У постанові Верховної ради “Про проголошення незалежності України” було вирішено 1 грудня 1991 р. провести загальнореспубліканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум.

З 84,18% громадян, які прийшли на дільниці, незалежність України підтримало 90,32% (навіть у Криму проголосувало 67,5% громадян і 54,1% з них підтримали ідею незалежності України).

Внаслідок волевиявлення народу народилася самостійна Українська держава.

Водночас із всеукраїнським референдумом уперше в історії українського народу всенародно обирався на альтернативній основі Президент України.

Із шести кандидатів, які були виразниками різних політичних партій і рухів (В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, І. Юхновський), переміг Л. Кравчук, набравши 61,59% голосів.

Після схвалення Акта незалежності й виборів Президента в Україні взято курс на розбудову української державності.

Причини високої політичної активності народу України

1. Споконвічне прагнення народу України до створення власної незалежної держави.

2. Слабкість і занепад СРСР.

3. Віра народу у власні ресурсні можливості.

4. Прагнення певних сил в Україні зміцнити свої позиції в перехідний період розвитку України.

Звернення до парламентів і народів світу

(Верховна рада прийняла на урочистому засіданні 5 грудня 1991 р.)

У зверненні наголошувалося:

1. Про недійсність договору 1922 р. про утворення СРСР стосовно України.

2. Що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини.

3. Усім громадянам республіки гарантувалися рівні політичні, громадянські, економічні, соціальні й культурні права.

4. Проголошувався перехід до ринкової економіки і визнання всіх форм власності.

5. Що Україна буде розширювати співробітництво з усіма країнами світу на засадах рівноправності й суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності й непорушності існуючих кордонів.

6. Було підкреслено без’ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини.

7. Вказувалося, що Збройні сили України будуть формуватися на засадах мінімальної достатності.

Передумови розпаду СРСР

1. Загострення економічних проблем, економічний хаос, викликаний безтямним реформуванням економіки.

2. Криза влади партійно-державної верхівки, політичний хаос у країні.

3. Значне зубожіння народу.

4. Наростання загального невдоволення народу.

5. Загострення національних проблем.

6. Встановлення прямих міжреспубліканських зв’язків без посередництва Москви.

7. Формування громадсько-політичних рухів, опозиційних до існуючої влади.

Розпад СРСР — закономірне явище.

Тоталітарна держава, яка існувала в інтересах партійно-державної верхівки, якій було підпорядковане все суспільне життя в країні, не могла існувати за умов демократизації суспільства.

Розпад СРСР

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). Вони провели перемовини і підписали 8 грудня 1991 р. угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Основними положеннями цієї угоди є такі:

1. Три держави, які підписали союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування.

2. Кожна з держав забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну цілісність інших членів співдружності, недоторканність існуючих кордонів.

3. Кожна з держав формує свої власні Збройні Сили на базі угруповань Збройних Сил колишнього СРСР на своїй території.

4. Зберігається єдиний контроль за ядерною зброєю.

5. До сфери співробітництва держав належать:

• консультації в царині зовнішньої політики;

• розвиток спільного економічного простору;

• митна політика;

• екологічна безпека;

• власні системи транспорту і зв’язку;

• міграційна політика;

• наслідки чорнобильської аварії;

• боротьба з організованою злочинністю.

6. Угода відкрита для приєднання всіх держав.

7. Місце перебування координаційних органів Співдружності — Мінськ.

8. Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Спеціальна заява Верховної Ради України (20 грудня 1991 р.).

Верховна рада України ще раз підкреслила важливість таких моментів.

1. Про державну незалежність України.

2. Що Співдружність ні в якому разі не може бути перетворена на державне утворення зі своїми органами влади та управління.

3. Що Співдружність не може мати статус суб’єкта міжнародного права.

4. Констатувалося, що кордони України залишаються незмінними незалежно від того, чи є Україна учасницею угоди, чи ні.

5. Що перебування стратегічних Збройних Сил на її території є тимчасовим.

6. Що Україна створюватиме власну економічну, банківську та митну системи, запровадить власну валюту.

7. Україна закріпила за собою право припинити свою участь в угоді або в її окремих статтях.

Зустріч керівників 11 незалежних держав колишніх республік СРСР в Алма-Аті (21 грудня 1991 р.)

На зустрічі не були присутні представники Грузії, Литви, Латвії та Естонії.

М. Горбачова на неї не запрошували.

Було підписано протокол, за яким держави на рівноправних засадах проголосили себе засновниками Співдружності Незалежних Держав.

У прийнятій Декларації було зазначено, що СНД не є державою, ні наддержавним утворенням.

25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР.

Висновки

1. Події, що привели до розпаду СРСР, вважають національно-демократичними революціями.

2. Перший етап революції в Україні завершився подіями серпня — грудня 1991 р. і проголошенням її незалежності.

3. Революційні події в Україні відбувалися мирно.

4. На черзі стояли нові завдання:

• перехід до ринкової економіки;

• поглиблення демократизації суспільства;

• здійснення державотворчих процесів.