Ставлення населення та політиків до війни

Ставлення населення і політиків до війни

Перша світова війна дала поштовх до зростання української національної свідомості. Вона змусила українських політиків Галичини, Буковини, Наддніпрянської України визначити свою зовнішньополітичну орієнтацію.

Засуджували війну

• Більшовики засуджували війну і виступали за поразку свого уряду у війні (щоб підірвати царизм) і перетворити імперіалістичну війну на громадянську, тобто війну між окремими соціальними групами країни.

• Деякі українські соціал-демократичні організації в Східній Україні, зокрема Катеринославська, за участі В. Винниченка в 1915 р. почали випускати відозви з гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!» та вести антивоєнну пропаганду серед робітників.

• Невелика група українських соціал-демократів (Л. Юркевич, А. Лола, П. Дятлов) на сторінках газети «Боротьба», що видавалася в Женеві.

Підтримували у війні Австро-Угорщину

• Головна українська рада, створена у серпні 1914 р. у Львові, спираючись на легіон січових стрільців.

• «Союз визволення України» (СВУ).

• Частина Української соціал-демократичної партії на чолі з В. Дорошенком.

• Усі політичні партії Австро-Угорщини.

Підтримували у війні Росію

• Газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців і видавалася в Наддніпрянській Україні, закликала українців до захисту Російської держави. Згодом «Рада» РУП прийняла рішення про нейтралітет у воєнному протистоянні.

• Частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою та газета «Українське життя», редактором якої він був.

• Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно- Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії.

• «Карпато-русский освободительный комитет», створений на початку війни емігрантами-москвофілами Західної України у Києві, який закликав галичан зустріти російську армію як визволительку.

• Місцеві організації загальноросійських партій (крім більшовиків).

Заснування Головної української ради (ГУР) у Львові

1 серпня 1914 р. Утворення Головної української ради (ГУР) — координаційного центру трьох українських партій Галичини — Української національно-демократичної, Української радикальної, Української соціал-демократичної партій.

Очолив ГУР Кость Левицький.

Його заступники — М. Ганкевич, М. Павлик.

3 серпня 1914 р. Головна українська рада опублікувала маніфест — звернення до народу, в якому обґрунтовували необхідність підтримки Австро-Угорщини у війні, вважаючи, що «Росія є історичним ворогом України». Вони закликали населення формувати українські військові підрозділи для допомоги австрійській армії.

Виступали за створення української автономії в межах Австро-Угорщини.

Травень 1915 р. Головну українську раду (ГУР) перейменовано на Загальну українську раду. До неї приєдналися представники від Буковини та СВУ.

1915 р. Загальна українська рада звернулася з декларацією, в якій заявила про свою мету — створити самостійну Українську державу з тих українських земель, які залишилися в Російській імперії, а з українських земель у складі Австро-Угорщини планувалося створити автономну область.

5 листопада 1916 р. Австро-угорський та німецький уряди проголосили про створення Польського королівства із земель, які раніше входили до складу Російської імперії, з наданням йому широких прав на Галичину. Стало, зрозуміло, що плани Загальної української ради не буде втілено вжиття.

1916 р. Загальна українська рада саморозпустилася.

Союз визволення України (СВУ)

(політична організація, заснована 4 серпня 1914 р. у Львові емігрантами з Наддніпрянської України, які перед початком Першої світової війни проживали у Львові. Проіснувала до червня 1918 р.)

Організатори СВУ — Дмитро Донцов; Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Микола Залізняк, Маркіян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та ін. Голова СВУ — Д. Донцов.

Кінець серпня 1914 р. Центром СВУ став Відень, оскільки російські війська зайняли Львів.

У програмі СВУ «Наша платформа» проголошено такі завдання організації:

1. Утворення самостійної Української держави.

2. Встановлення конституційної монархії.

3. Заснування демократичного устрою.

4. Надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей.

5. Забезпечення самостійності українській церкві.

6. Сформування навколо СВУ коаліції непримиренних ворогів Російської імперії.

Вони розраховували на допомогу Австро-Угорщини і Німеччини, вбачаючи у них силу, здатну подолати Російську імперію. Від Німеччини та Австро-Угорщини СВУ отримували матеріальну допомогу.

Діяльність Союзу визволення України

1. Видали відозву «До українського народу в Росії», в якій закликали українців зустрічати австро-угорські війська як визволителів.

2. Видали відозву «До громадської думки Європи», в якій запевняли, що Україна, ставши самостійною державою, буде для Європи твердинею проти експансії Росії.

3. СВУ мав своїх повноважених представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло.

4. Від кінця 1914 р. у Відні виходив «Вісник Союзу визволення України».

5. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати у столиці Болгарії (Софії) українською мовою газету «Робітничий прапор».

6. СВУ розгорнула активну роботу серед військовополонених українців з російської армії у таборах Австро-Угорщини і Німеччини.

7. Домоглися від німецьких та австро-угорських властей створення для українців окремих таборів, у яких:

• засновували школи, бібліотеки,: читальні, хори, оркестри, театри, церкви;

• організовували курси з вивчення української історії та літератури;

• організовували каси взаємодопомоги, кооперативні крамниці;

• активно клопоталися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії.

8. У державах Четверного союзу члени СВУ розповсюджували літературу про Україну, пропагували ідею створення незалежної української держави.

9. Діячі СВУ:

• виступали з лекціями й доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії;

• друкували статті на українську тематику;

• налагодили регулярне видання науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України (друкували українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською, шведською мовами);

• видали різними мовами праці історика Миколи Костомарова, географа Степана Рудницького, літературознавця Богдана Лепського та інших.

10. Реалізацію національно-політичних та економічних прагнень українського народу члени СВУ пов’язували з поразкою Росії у війні.

Із набраних солдатів та офіцерів у таборах для військовополонених було створено українські військові дивізії — сірожупанна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (у Німеччині).

Одначе використати цей значний воєнний потенціал у боротьбі за українську державність не судилося, бо СВУ припинив існування.

Формування легіону Українських січових стрільців (усусів)

ГУР почала формування Українських січових стрільців.

Назва походить від формувань запорізьких козаків, які несли строкову і розвідувальну службу.

Серпень 1914 р. Головна українська рада створила Центральну бойову раду, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців (УСС). Згоду було отримано.

30 серпня 1914 р. Понад 28 тис. добровольців з усієї Галичини, багато з яких належало до організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт», зібралися у м. Стриї, щоб зі зброєю в руках йти захищати рідний край.

Австро-угорське командування з недовірою поставилося до патріотичного настрою української молоді і погодилося на створення лише Одного полку чисельністю 2500 осіб. Так виник легіон «Українські січові стрільці» — перше військове формування в Галичині. На його основі виник регулярний полк, який став частиною австро-угорської армії. УСС австрійці передали тисячу важких однозарядних карабінів, які ще 1888 р. було знято з озброєння.

Військову присягу приймали двічі:

• перший раз — загальну для всього австрійського війська;

• другий раз — «свою», національно-патріотичну, на вірність Україні.

Михайло Галущинський — перший командувач Українських січових стрільців.

Отаманами легіону Українських січових стрільців ще були:

Г. Косак,

М. Тарнавський,

О. Микитка.

Українських січових стрільців називали «усусами» (похідна від абревіатури УСС).

Сини Івана Франка Петро й Тарас одними з перших вступили до легіону і брали безпосередню участь у боях.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців

Погано озброєних і ненавчених січовиків австрійці зразу ж кинули на фронт проти російських військ.

Осінь (24 вересня) 1914 р. У зв’язку з тяжким становищем на фронті у розпал Галицької битви стрілецькі сотні вступили в оборонні бої в районі Ужоцького перевалу в Карпатах. Проти них наступала дивізія кубанських козаків. За героїчну оборону перевалу українські частини було відзначено австрійським командуванням, що рідко траплялося стосовно неавстрійських вояків.

Квітень — травень 1915 р. Стрілецькі сотні вийшли на схили гори Маківка, Проти січовиків було кинуто кавалерійську дивізію генерала О. Каледіна (майбутнього отамана Донського козацтва, керівника антирадянських виступів 1918р.) та добірні піхотні частини. Битва на Маківці — це перша велика битва галицьких українців.

Червень 1915 р. «Усуси» першими ввійшли у м. Галич, піднявши над містом жовто-синій український національний прапор.

2 листопада 1915 р Зусиллями січовиків було ліквідовано прорив росіян на Бережани. Тут полк УСС втратив убитими, полоненими й пораненими понад тисячу старшин і стрільців.

Серпень—вересень 1916 р. Виснажливі бої «усусів» на горі Лисоня під Бережанами, де Січові стрільці потрапили в оточення і вирватися вдалося лише невеликій їх. частині. Тут у боях на схилах Лисоні сотні юних патріотів загинуло. Полк УСС втратив убитими, полоненими і пораненими понад тисячу старшин і стрільців. Тих, хто потрапив у полон, відправили у табори військовополонених у Симбірськ і Царицин. Залишки полку було виведено у тил.

17 лютого 1917 р. Полк знову повернувся на фронт під Бережани, якому брало участь шість відновлених сотень полку УСС, які вступили у бій на початку липня 1917 р. під час загального наступу Південно-Західного фронту російської армії, який був невдалим, бо солдати уже не хотіли воювати.

Під час боїв січові стрільці показали себе дисциплінованими воїнами, які проявляли масовий героїзм і взаємодопомогу.

Після Лютневої революції в Росії розпочалося братання січових стрільців і українців, які воювали в російській армії.

Після підписання Брестського миру січові стрільці разом із військами УНР воювали проти більшовиків, білогвардійців, поляків.

Згодом з офіцерів-січовиків Євген Коновалець створив Українську воєнну організацію, яка стала основою Організації українських націоналістів (ОУН).

Улюблені пісні Січових стрільців

«Ой, у лузі червона калина»,

«Бачиш, брате мій, товаришу мій»,

«їхав козак на війноньку», ,

«Зажурились галичанки»,

«Не сміє бути у нас страху» тощо.

Ставлення до «усусів» німецького й австрійського командування

• У боях австро-німецьке командування неодноразово відзначало їхній героїзм, їх високі моральні якості.

• Під час затишшя австрійці зневажали Січових стрільців, вважали їх зрадниками, боялися їх, бо. вони не жаліли свого життя в боях за відродження незалежної української держави і щасливе життя народу.