Індія в 1/3 ХХ століття

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1. У роки Першої світової війни Велика Британія використовувала матеріальний і людський потенціал Індії. Індійські війська брали участь у боях на Західному фронті, у Месопотамії, Палестині, Єгипті.

2. Зросли прибутки національної буржуазії, яка виконувала воєнні замовлення.

3. Колоніальна влада не сприяли підприємницькій діяльності індійських національних компаній, що спричинило їх незадоволення.

4. Індія залишалася відсталою аграрною країною, в сільському господарстві якої було зайнято "3А" дорослого населення, а в промисловості — лише 1% населення країни. Переважала легка, головним чином текстильна промисловість.

Нелегке життя селян: безземелля, феодальні утиски, кабальні умови оренди, лихварство. Землю обробляли найпримітивнішими знаряддями праці.

В країні часто були неврожайні роки, велика смертність населення від голоду й епідемій. Тільки у 1918 р. загинуло 13 млн осіб.

5. Найвпливовішими партіями Індії були Індійський національний конгрес (ІНК, заснований у 1885 p.), Мусульманська ліга (заснована у 1906 p.), які домагалися самоврядування в межах Британської імперії.

Очолювали боротьбу індійська інтелігенція, національна буржуазія.

6. Індійський національний рух мав дві течії — ліберальну і радикально-націоналістичну.

7. 1919-1922 pp. В Індії відбулися стихійні селянські заворушення, масові страйки охопили Калькутту, Бомбеї, Мадрасаті та інші промислові центри.

Тільки у 1919 р. відбулося близько 100 великих страйків.

8. Британська влада провели реформу управління країною, що дістала назву “індійська конституція” — Закон про управління Індією. При віце-королі Індії створювалися дорадчі органи — Державна та Законодавча ради. їх склад частково призначався колоніальною адміністрацією, частково обирався. У виборах могли брати участь лише представники індійської аристократії і верхівка національної буржуазії (від 1 до 3% індійського населення). Віце-король Індії міг накласти вето на будь-яке рішення. Колоніальні власті мали право заарештовувати й висилати без суду будь-кого, хто підозрювався в антиурядовій діяльності (закон Роулетта).

9. Керівництво революційною боротьбою здійснювала партія національної буржуазії — Індійський національний конгрес (ІНК), лідером якого в той час був видатний діяч Мохандас Ганді. Він закликав народ до протесту проти закону Роулетта.

10. Квітень 1919 р. на заклик ІНК у різних містах Індії робітники і службовці не вийшли на роботу, майстерні закрили, у школах припинилося навчання.

11. Квітень 1919 р. Англійська влада намагалася припинити національно-визвольний рух. У м. Амрітсарі (Північно-Західна Індія) на багатотисячному мітингу було вбито майже 1 тис. осіб, серед них багато жінок і дітей.

12. 1920 р. Індійський національний конгрес проголосив масову кампанію громадянської непокори, яка була організовано припинена у 1921 р.

13. Англійські колоніальні власті скористалися відсутністю єдності серед страйкарів і придушили національно-визвольний рух з великою жорстокістю, використовуючи суди й каральні експедиції проти учасників руху.

14. У період стабілізації (1922-1929 pp.) почався тимчасовий спад загальноіндійського національного руху.

КАМПАНІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ

1.1920-1921 pp. перша кампанія громадянської непокори, проголошена Індійським національним конгресом.

2. Світова економічна криза (1929-1933 pp.) негативно позначилася на економіці Індії:

• у роки кризи індійські селяни продавали пшеницю вдвічі, а джут — удвічі-втричі дешевше, ніж раніше;

• населення платило великі податки англійській владі і велику орендну плату поміщикам;

• селяни масово розорялися, втрачали землю, ставали злидарями;

• відбувалося масове звільнення робітників і зниження заробітної плати на 30-40%;

• збанкрутіли дрібні й середні підприємства і торговельні фірми, які поглиналися англійським капіталом та іноземними монополіями;

• робітники страйкували.

У 1928 р. відбувся великий страйк бомбейських текстильників, що тривав півроку. У 1929 р. почалися масові арешти, що викликало незадоволення індійського народу.

3. Початок 1928 р. в Індію прибула комісія британських політичних діячів на чолі з Саймоном для створення проекту нової конституції. Усі індійські політичні організації, крім найбільш реакційних, бойкотували комісію Саймона.

4. 1930 р. За рішенням Індійського національного конгресу було оголошено проведення нової кампанії громадянської непокори під керівництвом М. Ганді.

По всій країні проходили мітинги, збори, демонстрації, на яких народ присягався боротися за незалежність країни. Сигналом до початку кампанії громадянської непокори стало демонстративне порушення в Індії монополії колоніальної влади на добування і продаж солі. Сіль була дуже дорогою і малодоступною для бідняків.

5. 26 січня 1930 р. проголошено День незалежності Індії. Цей день став національним святом Республіки Індії.

6. Березень 1930 р. М. Ганді в супроводі кількох десятків послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль з морської води. “Соляний похід” широко висвітлювався патріотичною пресою. Він сприяв залученню всіх верств населення до участі в боротьбі проти колонізаторів і зростанню популярності М. Ганді. Колоніальна влада оголосили ІНК поза законом. Майже 60 тис. учасників кампанії непокори було ув’язнено. По всій країні посилилася національно-визвольна боротьба. Розмах і сила руху змусила колоніальну адміністрацію розпочати переговори з лідерами ІНК, які перебували у в’язниці.

7. Березень 1931 р. була укладена угода, за якою британська влада зобов’язувалася припинити репресії і звільнити політв’язнів, а ІНК оголосив про припинення кампанії громадянської непокори і погодився взяти участь у переговорах у Лондоні. Британський парламент прийняв так званий Вестмінстерський статут про надання британським домініонам суверенітету і створення Британської співдружності. Це надихало ІНК на продовження боротьби.

8. 1932 р. нова кампанія громадянської непокори. ГНК був оголошений поза законом. М. Ганді знову потрапив до в’язниці.

9. 1935 р. Британський парламент затвердив нову конституцію Індії, яка зберігала всю повноту влади в руках колонізаторів, хоча дещо розширювалися права провінцій і зросло число виборців до 12%. Виборчі курії створювалися за релігійною ознакою, що призводило до розпалювання ворожнечі між індусами і мусульманами.

10. 1937 р. в Індії проведено вибори, на яких ІНК здобув більшість у 8 з 10 провінцій і сформував місцеві провінційні уряди.

11. Серед членів ІНК з’явилася група свараджистів — прибічників самоврядування і незалежності Індії.

Висновки:

1. У період між двома світовими війнами посилилася національно-визвольна боротьба індійського народу за свої права. Очолив цю боротьбу Індійський національний конгрес, визнаним лідером якого з 1920 р. був М.Ганді.

Ідеологією національно-визвольного руху став гандизм.

2. Під час кампаній громадянської непокори до національно-визвольної боротьби залучалися мільйони людей.

3. Національно-визвольний рух набирав сили і змушував англійську владу маневрувати, перейти до тактики поступок, поєднувати репресії з конституційними реформами.