Японія в 1/3 ХХ століття

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ ЯПОНІЇ

• у Першій світовій війні Японія виступила на боці Антанти;

• у роки війни Японія здійснила низку територіальних загарбань у Китаї і Тихому океані;

• Вашингтонська мирна конференція 1921-1922 pp. проголосила політику “відчинених дверей” і “рівних можливостей” для всіх країн у Китаї, що значно послабило позиції Японії;

• під час війни Японія значно потіснила своїх конкурентів на світовому ринку:

• з 1915 по 1918 р. експорт Японії в Європу зріс на 60%, в Азію — на 125%, Південну Америку на 60%, Африку — на 102%;

• перевага експорту над імпортом за роки війни становила 1400 млн ієн;

• золотий запас країни зріс з 350 млн ієн у 1914 р. до 2 млрд ієн у 1919 p.;

• Японія надала позики Англії, Франції, Росії (до жовтня 1917 р.) на суму 500 млн ієн.

• у перші роки війни економіка Японії розвивалася досить динамічно:

• збільшився валовий національний продукт;

• зріс експорт промислової продукції в країни Південно-Східної Азії;

• зміцніли позиції японського капіталу в Китаї, Кореї та інших країнах;

• в банківській справі домінувала “велика п’ятірка” — концерни “Ясуца”, “Міцуї”, “Міцубісі”, “Сумтгомо”, “Дайпі”.

• проте повільно Японія починає втрачати свої позиції на зовнішніх ринках у зв’язку з проникненням на Схід європейських і американських товарів;

• Перша світова війна призвела до погіршення становища, бідності народних мас:

• зросли податки;

• виросли ціни на предмети першої необхідності;

• погіршилися умови праці.

• Ускладнилося внутрішньополітичне становище Японії:

• серпень - вересень 1918 р. відбулися “рисові бунти” — стихійні виступи населення Японії проти зростання цін на основні продукти харчування, що охопили понад 100 млн осіб;

• 1919 р. відбулися багатотисячні страйки робітників. Робітники почали створювати профспілки (їх нараховувалося понад 100);

• 1919 р. в Кореї (колонії Японії) вибухнуло антияпонське повстання;

• посилилася боротьба селянства, більшість якого була малоземельна і безземельна. У 1917 р. селянських заворушень було 6, у 1922 р. — З тисячі.

• 1920-1921 pp. Японію не обійшла світова економічна криза:

• відбулося значне падіння виробництва: у суднобудуванні — на 88,2%, у рудній промисловості — на 48%, машинобудуванні — на 55,9%; експорт знизився на 40%, імпорт — на 30%;

• масове безробіття (на кінець 1921 р. армія безробітних нараховувала 1 млн 263 тис. осіб);

• різке падіння цін, особливо на шовк-сирець — основний японський експортний товар;

• криза охопила банківську сферу, що призвело до банкрутства багатьох банків;

• знизився життєвий рівень народних мас;

• посилився робітничий рух (відбувалися страйки робітників металургійних, суднобудівних заводів).

• уряд Харі зробив спроби вивести країну з економічних і політичних труднощів шляхом проведення поверхових реформ:

• 1919 р. прийняв Закон про зниження майнового виборчого цензу з 10 до 3 ієн річного прибуткового податку, що призвело до збільшення числа виборців з 1 до 3 млн осіб;

• було проведено реорганізацію колоніальної адміністрації в Кореї і на Тайвані;

• намагався позбавити впливу олігархів і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті.

Висновки:

• Після Першої світової війни посилилися політичні позиції японської буржуазії, про що свідчить прихід до влади уряду Харі (був при владі у 1918-1921 pp.), який був тісно пов’язаний з монополіями.

• незважаючи на несприятливу внутрішньополітичну і зовнішньополітичну ситуацію, уряду Харі вдалося стабілізувати економіку, дещо демократизувати суспільство;

• 1 вересня 1923 р. в Японії відбувся сильний землетрус, який забрав життя 150 тис. осіб. Матеріальні збитки від землетрусу становили 5,5 млрд золотих ієн;

• уряд використав важке становище в країні для посилення репресій проти революційних організацій. Після землетрусу в Японії був запроваджений надзвичайний стан;

• у 20-х pp. активізували свою діяльність промілітаристські, націоналістичні сили.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ КРАЇНИ

Після Першої світової війни Японія утвердила за собою статус провідної держави Тихоокеанського регіону.

Японія мала значну військово-морську перевагу на Далекому Сході і проводила агресивну зовнішню політику:

• у 1918-1922 pp. вона брала участь в інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході;

• активізувала експансію в Китай;

• намагалася поставити під свій вплив Монголію.

В Японії великий вплив мали радикально-шовіністичні кола, які виступали:

• за відродження “духу самурайства”;

• за повернення до агресивної зовнішньої політики;

• проти рішень Вашингтонської конференції 1921- 1922 pp., згідно з якими Японія повернула Китаю захоплені нею у 1914 р. території, трактуючи ці рішення як приниження національної гідності японців.

Угруповання “Молоді офіцери”, сформоване з представників радикально налаштованих військових, робило ставку на силу, війну і агресію:

• у 1927 р. вони сприяли приходу до влади генерала Танаки;

• організували серію змов і політичних переворотів;

• домоглися, що зовнішня політика Японії набирала все більш агресивного характеру.

1927 р. Прем’єр-міністр генерал Танака надіслав імператорові Японії меморандум, у якому були розроблені агресивні загарбницькі плани:

• захоплення Північно-Східного і Північного Китаю, Монголії;

• панування Японії в Південно-Східній Азії і в басейні Тихого океану.

Меморандум (від лат. — те, що слід пам’ятати) — один із видів дипломатичного листування з викладенням поглядів уряду в якому-небудь питанні.

У 30-х роках економіка Японії була переведена на мілітаристські рейки:

• воєнні витрати забирали 70-80% бюджетних коштів;

• удосконалювалося озброєння;

• посилився ідеологічний вплив на військовослужбовців у націоналістичному дусі, в дусі відданості імператору;

• протягом 1930-1935 pp. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., у тому числі військово-морський флот із 75 до 100 тис. чол.;

• швидко розвивалася військова промисловість;

• проводилася мобілізація в армію;

• у зв’язку з мілітаризацією країни зростали податки;

• понад 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення військового і військово-морського міністерств;

• до 1936 р. військові замовлення зросли в декілька разів;

• з 1932 по 1936 р. військова промисловість удвічі збільшила свої прибутки;

• у 1931 р. Японія почала серійний випуск важких бомбардувальників.

Значно зріс американський експорт в Японію важливих стратегічних матеріалів і стратегічної сировини (у 1937 р. порівняно з 1936 p.) - нафти — у 1,5 рази, залізного лому, міді — у 2,5 рази, чавуну і сталі — у 16 разів.

Японія почала здійснювати свої загарбницькі плани:

• 1931-1932 pp. Японія окупувала Маньчжурію і створила маріонеткову державу — Маньчжоу-го на чолі з бувшим імператором Китаю Пу, якого скинули під час революції 1911 р.. Ліга Націй не визнала нової держави;

• 1933 р. Японія на знак протесту вийшла з Ліги Націй, що розв’язало їй руки для нових загарбань;

• 1935 р. Японія направила свої війська в Монголію;

• 1932-1936 pp. Японія окупувала низку китайських провінцій;

• 1936 р. прихід до влади в Японії правого уряду К. Хірото, що призвело до зближення з фашистською Німеччиною. Уряд висунув свою програму подальшої експансії Японії “Основні принципи національної політики”;

• 1936 р. Японія підписала з Німеччиною Антикомінтернівський пакт;

• 1937 р. Японія почала агресію проти Китаю. Вона захопила Пекін, Таньцзянь та інші великі центри північної частини країни і спрямувала свої війська до центральних провінцій;

• 1938-1939 pp. зіткнення японської армії з радянськими військами поблизу озера Хасан і в районі Халхін-Гола. Японські війська зазнали поразки.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ РУХ

Після Першої світової війни в Японії виникають політичні партії, профспілки, незалежна демократична преса.

1920 р. виникла Об’єднана ліга профспілок, навколо якої згуртувалося багато профспілкових організацій.

1920-1922 pp. загальнодемократичне піднесення в країні. Велику роль почали відігравати соціалісти.

1920 р. організації соціал-демократичного спрямування об’єдналися в Соціалістичну лігу.

1921 р. уряд розпустив Соціалістичну лігу.

Була створена Японська федерація праці, в якій великий вплив мали ліві сили.

Була створена Партія пробудження народу — перша революційна організація японського робітничого класу.

Видатні японські діячі Сен Катаяма, Токуда, Кіото відвідали Москву.

1922 р. в Японії на базі різноманітних соціалістичних груп виникла Комуністична партія. Вона була заборонена у 1923 р.

1 вересня 1923 р. Японія пережила сильний землетрус, який забрав життя 150 тис. людей. Уряд використав важку ситуацію, яка склалася в країні, для посилення репресій проти революційних організацій. Почалися масові арешти діячів робітничого і селянського руху.

1925 р. прийнято Закон про загальні вибори. В країні було введено загальне виборче право (тільки для чоловіків) віком від 30-ти років. У законі зберігався ценз осілості (1 рік) та грошова застава 2 тис. ієн за кожного кандидата, що позбавляло робітників і селян можливості голосувати. Також було введено Закон про охорону громадського порядку, який передбачав до 10 років каторги за будь-які антимонархічні або антидержавні дії та ідеї.

30-ті роки. Згортання демократії в Японії.

1936-1937 pp. вибори до парламенту, які завершилися перемогою демократичних сил. Але опозиційний парламент був розпущений. Були ліквідовані парламентська система і багатопартійність. Почався наступ на демократичні завоювання трудящих.

1940 р. були розпущені ліберальні партії.

Заборонено діяльність профспілок і демократичних організацій. Створено “Асоціацію допомоги трону”.

Висновки:

• у післявоєнний час в Японії у складній внутрішньополітичній боротьбі зароджувалися багатопартійність і парламентська система;

• учасники демократичного руху були розрізненими і не мали загальнонаціональних центрів;

• демократичний рух в Японії перебував у надзвичайно складних умовах, оскільки він переслідувався владою;

• наступ на демократію в Японії посилився у 30-х роках, що призвело до ліквідації парламентаризму і багатопартійності.